§ 5. Процесуальне правонаступництво.

ЦПК

Стаття 37. Процесуальне правонаступництво

1. У разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, заміни кредитора чи боржника у зобов'язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії цивільного процесу.

2. Усі дії, вчинені в цивільному процесі до вступу правонаступника, обов'язкові для нього так само, як вони були обов'язкові для особи, яку він замінив.

Сторона або третя особа може вибути з процесу з різних причин: у зв’язку зі смертю (фізичні особи), в зв’язку з реорганізацією (юридичні особи). Відповідно до статей 512 та 520 ЦК в зобов’язанні може мати місце уступка вимог позивача й переведення боргу відповідача.

В матеріальному праві виділяють правонаступництво:

1) Універсальне правонаступництво.

2) Сингулярне правонаступництво.

Універсальне правонаступництво має місце в тих випадках, коли перехід прав та обов’язків однієї юридичної особи до іншої відбувається в результаті реорганізації, а поміж фізичними особами — в порядку спадкування.

Сингулярне правонаступництво має місце, коли сторона перепоступається правом вимоги чи здійснює переведення боргу, або приймає борг іншої особи на себе.

Поділ матеріального правонаступництва на універсальне та сингулярне пов’язаний з об’єктом прав та обов’язків, що переходять до правонаступника.

Щодо питання про можливість процесуального правонаступництва в кожному конкретному випадку.

Вирішуючи питання про можливість процесуального правонаступництва в кожному конкретному випадку, слід мати на увазі, що смерть боржника викликає припинення зобов’язання, якщо воно нерозривно пов’язане з його особою і у зв’язку з цим не може бути виконано другою особою. Зобов’язання припиняється смертю кредитора, якщо воно нерозривно пов’язано з особою кредитора (ст. 608 ЦК). Зобов’язання припиняється ліквідацією юридичної особи, крім випадків, коли законом чи іншими нормативно-правовими актами виконання зобов’язань ліквідованої юридичної особи покладається на іншу юридичну особу, зокрема по зобов’язанням відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я чи смертю (ст. 609 ЦК). Процесуальне правонаступництво неможливе за позовами про стягнення аліментів, про відновлення на роботі, тощо, оскільки ці вимоги тісно пов’язані з особою позивача чи відповідача. Слід також урахувати, що процесуальне правонаступництво неможливе й в порядку уступки вимоги, якщо зобов’язання нерозривно пов’язано з особою кредитора, зокрема в зобов’язаннях щодо відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я чи смертю (ст. 515 ЦК).

Переведення боргу як підстава процесуального правонаступництва допускається лише за згодою кредитора (ст. 520 ЦК).

Таким чином, в основі процесуального правонаступництва лежить правонаступництво в матеріальному праві, яке наступило після відкриття провадження в цивільній справі. Матеріальне правонаступництво може бути універсальним чи сингулярним, однак процесуальне правонаступництво, хоча і є необхідним наслідком правонаступництва в матеріальному праві, завжди універсальне: в рамках процесу правонаступник в усіх випадках цілком заміняє правопопередника і користується комплексом процесуальних прав та обов’язків сторони чи третьої особи.

Процесуальне правонаступництво може мати місце на будь-якій стадії цивільного процесу — в суді першої інстанції, в апеляційному та касаційному провадженні, при перегляду у зв’язку з нововиявленими обставинами та перегляді рішень Верховним судом України, а також у виконавчому провадженні. Такий висновок безпосередньо випливає із ч. 1 ст. 37 ЦПК.

Правонаступництво в матеріальному праві, хоча і є основою процесуального правонаступництва, все ж не повинно розглядатися як безумовна підстава для процесуального правонаступництва.

Згідно із пунктами 1, 2 ст. 201 ЦПК у випадку смерті або оголошення фізичної особи померлою, яка була стороною у справі, якщо спірні правовідносини допускають правонаступництво, та закриття, приєднання, поділу, перетворення юридичної особи, яка була стороною у справі, суд зобов’язаний зупинити провадження в справі.

Провадження в справі зупиняється до вступу в справу або притягнення до справи правонаступника чи законного представника (ст. 203 ЦПК). У випадку ж сингулярного правонаступництва (уступка вимоги, переведення боргу) вступ або притягнення до процесу правонаступника відбувається без зупинення провадження по справі.

Після оформлення матеріального правонаступництва провадження в справі повинно відновитися й наступає процесуальне правонаступництво. Такий висновок витікає із змісту ст. 204 ЦПК.

На підставі принципу диспозитивності процесуальні правонаступники користуються своїми правами тільки з власної ініціативи.

Якщо позивач (правонаступник) не бажає вступати в процес, справа закривається за п. 3 ст. 205 ЦПК. У випадку повторної неявки в судове засідання позивача, якщо від нього не надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, суд залишає заяву без розгляду (п. 3 ст. 207 ЦПК).

Процесуальне правонаступництво відповідача також можливе лише в тому випадку, коли позивач дає згоду на провадження процесу з новим відповідачем. У випадку відсутності такої згоди справа повинна бути закрита за п. 3 ст. 205 ЦПК, оскільки позивач фактично відмовляється від позову до іншого відповідача.

Питання про вступ правонаступника в процес.

Питання про вступ правонаступника в процес вирішується в судовому засіданні. Правонаступник повинен пред’явити в суд докази, які підтверджували б правонаступництво в матеріальному праві (свідоцтво про право власності, документ про реорганізацію юридичної особи, переуступний напис), а суд виносить ухвалу про те, що правонаступник замінив у спірних правовідносинах сторону, що вибула. Відмова суду в допуску правонаступника до процесу може бути оскаржена чи опротестована в касаційному порядку.

Системне тлумачення статей 37, 26, 27, 31 ЦПК дозволяє зробити висновок, що правонаступник сторони чи третьої особи, який вступив у процес, набуває всіх процесуальних прав та обов’язків свого право попередника.

Відповідно до ч. 2 ст. 37 ЦПК усі дії, вчинені в цивільному процесі до вступу правонаступника, обов’язкові для нього так само, як вони були обов’язкові для особи, яку він замінив.

Відмінність інституту процесуального правонаступництва від заміни неналежного відповідача.

Процесуальне правонаступництво й заміна неналежного відповідача мають різні процесуальні умови та підстави. Різні й процесуальні наслідки правонаступництва та заміни неналежного відповідача:

- При процесуальному правонаступництві правонаступник продовжує участь у процесі правопопередника, а процес продовжується з тієї стадії, на якій правонаступник вступив у справу. Тому дії, що були вчинені правопопередником, для правонаступника обов’язкові.

- При заміні неналежного відповідача справа за клопотанням нового відповідача розглядається спочатку і процесуальні дії неналежного відповідача і їх наслідки не обов’язкові для нового відповідача, якого залучено до процесу.

Отже, «процесуальне правонаступництво» — це заміна в процесі особи, яка є стороною чи третьою особою, іншою особою з переходом до неї всіх процесуальних прав і обов’язків тієї особи, яку він замінив.