Класифікація процесуальної співучасті.

I.Залежно від того, на чиєму боці виникає співучасть вона поділяється на:

(приклади в підручнику 2011 р. «Курс цивільного процесу»)

1)Активну співучасть.

2) Пасивну співучасть.

3) Змішану співучасть.

Якщо в справі беруть участь декілька позивачів і один відповідач, то тут є активна співучасть. Всі учасники такої співучасті називаються співпозивачами. У співпозивачів завжди спільні інтереси по відношенню до відповідача. Така співучасть має місце, наприклад, при пред’явленні кількома спадкоємцями по закону позову до спадкоємця про визнання заповіту недійсним та при витребуванні майна, що належить спадкоємцям.

Особливістю активної процесуальної співучасті є те, що: вона, як правило, можлива тільки з ініціативи співпозивачів. Можливі співпозивачі в справі повинні повідомлятися судом про те, що в провадженні суду знаходиться конкретна цивільна справа, в яку вони можуть вступити як співпозивачі. Не можна визнати правильним твердження, що співпозивачі можуть притягатися до справи без врахування їх думки. Наприклад, інколи рекомендується в справах, пов’язаних з обміном житла, притягати як співпозивачів осіб, які пропонують свої варіанти обміну. Але це суперечить закону, принципу диспозитивності.

Активна співучасть специфічна ще в одному відношенні: всіх співпозивачів обов’язково об’єднує спільність матеріально-правових інтересів по відношенню до відповідача.

У тих випадках, коли в справі декілька відповідачів і один позивач, має місце пасивна співучасть. Всі відповідачі називаються співвідповідачами. Співвідповідачі при пасивній співучасті пов’язані з позивачем протилежними матеріально-правовими інтересами.

Особливістю пасивної співучасті є те, що: вона можлива як з ініціативи позивача (позивачів), так і з ініціативи суду, який може притягнути особу як співвідповідача для участі в справі.

Змішана співучасть має місце лише тоді, коли на стороні позивача і відповідача виступає група осіб з протилежними інтересами.

II.Практичне значення має поділ співучасті на:

1)Обов’язкову (необхідну)

2)Факультативну (можливу, допустиму).

При обов’язковій співучасті роздільний розгляд кількох вимог неможливий, оскільки без вирішення питання про право (обов’язок) одного з співучасників неможливо визначити право (обов’язки) інших співучасників у справі, не можна правильно вирішити справу.

Н1:Обов’язкова співучасть застосовується, наприклад, у позові при звільненні майна від арешту (про виключення з опису). Відповідачами в справі суд притягує: боржника, особу, в інтересах якої накладено арешт на майно, і в необхідних випадках — особу, якій передано майно, якщо воно було реалізоване. У тих випадках, коли опис проводився для забезпечення конфіскації чи стягнення майна на користь держави, як відповідач притягується відповідний фінансовий орган.

Н2:У справах про захист честі й гідності громадян та організацій, якщо позов містить вимогу про спростування відомостей, поширених у пресі, інших засобах масової інформації (повідомлення по радіо, телебаченню тощо), як відповідач притягується автор і відповідний орган масової інформації (редакція, видавництво тощо).

Н3:У позовах про спростування відомостей, що ганьблять особу, викладених у службових характеристиках, відповідачами визнаються особи, що підписали їх, і підприємства, заклади, організації, від імені яких видано характеристику. В таких і в інших випадках обов’язкової співучасті участь співучасників — обов’язкова умова вирішення протиріччя. Тому, якщо позов пред’явлений не до всіх, хто повинен відповідати у тій чи в іншій вимозі, суд зобов’язаний притягнути інших співучасників.

Н4:Зовсім по-іншому вирішуються справи, коли позов пред’явлено не всіма особами, яким належить спірне право. Як вже підкреслювалося, суд не може з власної ініціативи, виходячи з принципу диспозитивності, притягнути інших учасників як співпозивачів.

Обов’язкова співучасть можлива тільки на стороні відповідачів.

Факультативна співучасть можлива як з ініціативи позивача, так і з ініціативи суду.

Факультативна співучасть має місце в тих випадках, коли в справі беруть участь співучасники, хоча питання про право одного з відповідачів можна було б вирішити самостійно, незалежно від прав і обов’язків інших співучасників.

Відповідно до ч. 2 ст. 118 ЦПК позивач має право об’єднати в одній позовній заяві кілька вимог, пов’язаних між собою, а суддя, відповідно до ч. 1 ст. 126 ЦПК, постановити ухвалу про об’єднання в одне провадження кількох однорідних позовних вимог за позовами одного й того самого позивача до одного й того самого відповідача чи до різних відповідачів або за позовом різних позивачів до одного й того самого відповідача.

Факультативна процесуальна співучасть повинна викликатися доцільністю, коли вона сприяє скороченню часу й витрат, пов’язаних з вирішенням справи.

Об’єднання позовів, таким чином, може провести й сам позивач формулюванням у заяві кількох позовних вимог для розгляду в одному провадженні. Якщо ж позивачем подано кілька заяв з однорідними позовними вимогами, їх об’єднати правомочний і суддя. Як умова такого об’єднання позовів може виступати спільність предмета позову кількох позивачів до одного відповідача або одного позивача до кількох відповідачів, спільність підстав позову й процесуальна доцільність.

Слід звернути увагу на те, що об’єднання однорідних позовів (факультативна співучасть) на практиці не завжди сприяє процесуальній економії й прискорює вирішення спорів. При об’єднанні однорідних вимог процес може затягнутися через неявку одного із співучасників справи на боці позивача чи відповідача, або в зв’язку з різними процесуальними діями суду й осіб, що беруть участь у справі. Щоб уникнути такого ускладнення, суди допускають об’єднання однорідних справ в одне провадження дуже рідко і, як правило, лише в нескладних справах.

Наприклад, суддя може об’єднати позови про відновлення на роботі й стягнення заробітної плати за вимушений прогул; позови про розлучення, стягнення аліментів і про розподіл нажитого разом майна. У випадку, коли позови між одними й тими ж особами не пов’язані, їх не можна об’єднувати.

Не підлягають об’єд­нанню, наприклад, позови про стягнення аліментів та про розподіл житлової площі; позови про визнання шлюбу недійсним та про поділ майна тощо

Практичні висновки.

1) Співучасть можлива з ініціативи позивача чи суду.

2) Співучасть — інститут процесуальний, його не можна пов’язувати з багатосуб’єктністю так званого спірного матеріального правовідношення.

3) Підставами співучасті можуть бути спільне право вимоги чи спільний обов’язок відповідати по позову; пов’язаність між собою кількох вимог, що пред’явлені позивачем для сумісного розгляду; доцільність розгляду однорідних позовних вимог, об’єднаних суддею в одне провадження.

4) Співучасть може бути обов’язковою і факультативною. При обов’язковій співучасті вона необхідна для правильного вирішення справи й законності судового рішення; при факультативній кожна позовна вимога, що пред’являється, могла б бути розглянута в самостійному провадженні.

5) Співучасть може бути активною, пасивною чи змішаною з урахуванням того, на стороні позивача чи на стороні відповідача має місце множинність заінтересованих осіб

6) Обов’язкова співучасть може бути активною і пасивною як з ініціативи позивача, так і суду. Факультативна співучасть може бути активною, пасивною чи змішаною як з ініціативи позивача, так і суду. В змішаній співучасті ці правила акумулюються.