ЛЕКЦІТ Х-ХІV

ІІІ. СКЛАДНІ СУСПlЛЬНI СКУПЧЕННЯ (ВЕРСТВИ).

Тепер спинимася трохи докладніше на складних скупченнях або верствах. ми бачили, що просте скупчення складається тоді, коли індивідів сполучує лише одна прикмета або інакше кажучи: один рід акцій і реакцій. Бачимо, напр., 100 українців, що говорять однією мовою, ми й кажемо, що це просте скупчення: людей об'єднує одна прикмета, поведінка їх розвивається по одній лінії - солідарність мовна (лінгвістична). Але розпитавшися, бачимо, що ці люди мають ще однакову професію, напр., хлібороби або ковалі, або шахтарі, або музики, або ще хтось. отже в цих 100 людях зійшлися ніби двоє скупчень - мовне і професійне. В усих справах своєї мови і професії вони дуже солідарні, діють «як один» - це є складне скупчення (подвійне). далі бачимо, що ці люди мають у собі половину галичан, а половину волинців, при чім перші є уніати (греко-католики), а другі - православні. Якщо торкнеться діло справ земляцьких, то подвійне складне скупчення в 100 осіб розіб'ється на двоє складних скупчень: одне - українці+хлібороби+волинці, а інше - украінці+хлібороби+галичани; якщо до справ земляцьких прилучаться і релігійні, то кожне скупчення буде вже почетвірне: і) украінці+хлібороби + волинці + православні, 2) українці+хлібороби+галичани+уніати. у справах лінгвістичних 100 солідарні, у правах професійних - теж, але у справах територіальних і релігійних - ні. Так ось і бачимо тепер, як складається складне (кумулятивне) скупчення, кажучи по нашому - верства. Накреслимо собі цю схему в лініях. Ось 100 українців, цебто лінгвістичне (мовне) скупчення: в усих питаннях мови вони будуть солідарні, коли матимуть справу з і_н_ш_и_м_и мовними скупченнями; поведінка їхня буде однакова, вони виступатимуть ніби «купою», вони «скупчилися разом», вони діють, «як один», отже накреслимо собі в формі лінії оцю їх солідарність мовну:

__________ мовний зв'язок (фіг. 1)

Потім означимо їх професію, напр., всі вони хлібороби, то значить, що на практиці - кали ім доведеться мати справу з і_н_ш_о_ю (не хліборобською) професією,

122-------------------------------------------------------

вони будуть виступати солідарно, як один. Значить, по двох лініях ці особи солідарно зв'язані:

__________ мовний зв'язок (фіг. 2)

__________ професійний зв'язок

Отже це буде вже складне скупчення подвійної кумуляції. Приглянулися ми до них ще ближче і бачимо, що вони всі з одного місця (із одного села) - значить вони будуть виступати солідарно в справах, що торкатимуться їх місцевості, у відносинах до іншої місцевості, як добре «земляцтво»,- це скупчення потрійної кумуляції:

__________ мовний зв'язок

__________ професійний зв'язок (фіг.3)

__________ земляцький зв'язок

Нарешті ми бачимо, що вони однакової релігl1, oднаково «вірять у бога», значить будуть. солідарні у всих справах релігійних при відносинах з і_н_ш_и_м_и релігійними скупченнями:

__________ мовний зв'язок

__________ профес. зв'вяок (фіг. 4)

__________ земляцький зв'язок

__________ релігійний зв'язок

Коли навколо цих 100 українців будуть жити і діяти і_н_ш_і мовні, професійні, земляцькі і релігійні скупчення, то ці українці, 100 осіб, будуть завжди солідарно поводитися, ніби прив'язані один до одного. що більша прив'язаність у них один до одного, то більша їхня в_і_д_ч_у_ж_е_н_і_с_т_ь до людей іншого скупчення, ніби більша розколина між ними. Погляньмо ще, як відрізняються між собою складні (кумулятивні) скупчення або верстви, ось ті самі 100 українців: у справах мови при стосунках із чужомовними скупченнями вони будуть солідарні, як один, але і<оли професія їх не однакова, припустимо, що з них 50 хліборобів, а 50 крамарів, то в професійних справах вони вже поділяються так:

___100____ мовний зв'язок о_д_и_н

50___50___ професійних зв'язків д_в_а

123----------------------------------------------------------

Як лише питання торкнеться п_р_о_ф_е_с_і_й_н_и_х і_н_т_e_р_е_с_і_в , то ці 100 українців будуть вже виступати, як двоє скупчень:

50 осіб: _________ мова одна (українська) (солідарність)

__________ професія одна (хлібороби)

50 осіб: __________ мова — українська (солідарність)

__________ професія - крамарська

Виходить, що попереднє подвійне скупчення ніби переломилося надвоє. Отже ми вже маємо д_в_і подвійних верстви, кожна із них внутрі солідарна, але, між собою вони вже у професійних інтересах не солідарні. Припустимо, одна з них із Волині, а інша - з Галичини, то вони в справах територіальних будуть виступати кожне в_н_у_т_р_і с_е_б_е солідарно, а м_і_ж с_о_б_о_ю не солідарно:

Перше: __________ мова українська

__________ професія хліборобська

__________ земляцтво волинське

Друге: __________ мова українська

__________ професія крамарська

__________ земляцтво галицьке

Розколина поглибиться, коли виявиться, що перші православні, а другі уніати:

Друге: __________ мова українська

__________ професія хліборобська

__________ земляцтво волинськe

__________ релігія православна

Перше: __________ мова українська

. __________ професія крамарська

__________ земляцтво галицьке

__________ релігія уніатська.

Ось бачите перше скупчення: всі його 50 осіб солідарні мовно-професійно, територіально, релігійно, бо вони

124-----------------------------------------------------------

однаково розмовляють, однакову професію мають, із одного місця походять (у одному місці живуть), однакової віри тримаються, тому ми й висновуємо, що вони виступають солідарно по цих чотирьох лініях поведінки, коли діятимуть ці чотирі чинники: будуть однією в_е_р_с_т_в_о_ю , що відокремлена від іншої верстви, котра так само внутрі себе однакова мовно, професійно, територіально, релігійно, але м_і_ж с_о_б_о_ю ці верстви будуть не солідарні, розколина між ними буде тим глибша, чим більше р_і_з_н_и_х о_з_н_а_к кумуляції їх розділяє. Що в них однакова мова, то вони всі 100 виступлять солідарно в питаннях мови супроти іншнх мовних скупчень - і це буде п_р_о_с_т_е с_к_у_п_ч_е_н_н_я (мовне) __________ (фіг. 1); але як лише виступлять на сцену інші ознаки (професійна, територіальна, релігійна), то зразу перед нами буде інша картина:

__________ __________

__________ __________

__________ __________

__________ __________

Однакова мова не втримає разом, бо сама мова є лише технічним зв'язком між ними, цей чинник діє лише при стосунках м_і_ж_н_а_ц_і_о_н_а_л_ь_н_и_х (коли дві різних мови), більшу силу виявляють зв'язки професійний, земляцький, релігійний і т. д.

Припустимо, що ці 100 українців записалися в о_д_н_у п_а_р_т_і_ю , котра відповідає їхнім інтересам, напр., в УНДО: значить п_о_л_і_т_и_ч_н_і поняття у них будуть однакові. Тоді вони солідарно виступатимуть, як подвійна верства:

___________________ партійний зв'язок

___________________ мовний зв'язок

Цебто: в справах мовних супроти і_н_ш_и_х м_о_в_н_и_х скупчень і в справах партійних супроти і_н_ш_и_х п_а_р_т_і_й_н_и_х скупчень це буде с_о_л_і_д_а_р_н_а в_е_р_с_т_в_а , але коли це будуть люди в_і_р_у_ю_ч_і , і коли одні з них будуть православні, а інші - уніати, отже двоє різних релігійних скупчень, то у справах своїх релігій вони солідарні н_е б_у_д_у_т_ь і виступлять вже різно:

125---------------------------------------------------------------

Перше: ___________ мовний зв'язок (українська мова)

___________ релігійний зв'язок (православні)

Друге: ___________ мовний зв'язок (українська мова)

___________ релігійний зв'язок (уніати)

Отже замість однієї верстви подвійної

___________ (мовний зв'язок)

___________ (партійний зв'язок)

витворилося дві подвійних верстви, у яких с_о_ц_і_а_л_ь_н_и_й з_м_і_с_т вже інший! Зцього вам ясно, що треба розуміти під виразом с_о_ц_і_а_л_ь_н_и_й з_м_і_с_т : це буде передовсім к_і_л_ь_к_і_с_т_ь ліній зв'язку або розбіжності (солідарностей чи антагонізмів), потім х_а_р_а_к_т_е_р зв'язку або розбіжності: мовний, професійний, релігійний, партійний, маєтковий, правний, земляцький і т. д.

Потім ще прийде до уваги с_и_л_а цього зв'язку чи розбіжностей, спосіб їх (закритий чи відкритий), типовість його і інше. про це ми поговоримо далі, а тепер лише висвітлюється саме поняття соціальної кумуляції або с_о_ц_і_а_л_ь_н_о_г_о с_п_о_л_у_ч_е_н_н_я у в_е_р_с_т_в_а_х .

Поняття кумуляції є таке важливе в соціології, що хто його до кінця не зрозуміє, той не зрозуміє суспільного життя. Подумайте над цим і попрацюйте, зробіть кілька вправ, щоб зрозуміти соціальну кумуляцію - тоді зрозумієте і соціальні антагонізми і зміст суспільного процесу. В житті рідко коли виступають люди, як прості скупчення, а переважно, як складні, як верстви. Сполучення ліній об'єднання буває дуже різноманітне і тому, щоб нам розібратися в складних скупченнях, треба їх поділити, скласифікувати в окремі гуртки.

Є три способи класифікації верств, як це показав соціолог проф. П. Сорокін: 1) поділити складні (кумулятивні) скупчення або верстви в залежності від числа ліній зв'язку. Це будуть кумуляції подвійні , потрійні, почетвірні, поп'ятірні і т. д. 2) поділити в залежності від характеру сполучення, а власне: які саме лінії зв'язку сполучені у верстві — чи

126-------------------------------------------------------------------------------

державна, чи мовна, чи професійна, чи партійна, чи правна, чи маєткова і т. д.

3) який спосіб сполучення: чи верства є закрита, відкрита або проміжна, або нормальна чи ненормальна, або

солідарна чи антагоністична, типова чи не типова, нарешті, соціально дужа чи слаба.

Щодо числа ліній (прикмет), що сполучують, зв'язують людей в одну верству і щодо характеру цього зв'язку, то це питання ясне: кожний легко їх розуміє, але про способи сполучення дещо зауважимо.

Ми вже знаємо, що прості скупчення поділяються на закриті, відкриті і проміжні. Так само поділяються і верстви, наприклад: закрита верства є батьки та діти. Тут є сполучення родинне і мовне, отже подвійна кумуляція, але діти і батьки взаємно зв'язані кровно назавжди, тому із цієї верстви відмовитися від спільного походження ніколи не можна. Те саме буває в тих верствах, в яких одна із ліній зв'язку є статева або вікова.

Є цікавий приклад закритої дуже складної верстви - це каста. Наприклад, касти (в Індії) це верстви, у склад яких входять: зв'язок професійний + релігійний + правовий + маєтковий + родинний, а іноді ще й расовий та мовний. Належність до касти обумовлена народженням: ні вийти з касти, ні перейти в іншу, ні вступити в касту не можна тому, хто народився поза даною кастою.

Протилежністю закритих верств є відкриті, напр., така верства, як члени однієї партії і спортивного гуртка (кумуляція подвійна: партійність+спорт) або кумуляція партійна+належність до наукового товариства і т. п.: вступ і виступ фактично і юридично вільний, діти не зобов'язані належати до тих верств, до яких належать їх батьки. Посередині між закритими і відкритими верствами є проміжні, при чім деякі з них близькі до закритої (як, прим., стан, сословіє) або до відкритої (як, прим., клас) .

До революції у Росії були стани: селянський, міщанський, купецький, церковний, військовий, дворянський (шляхетський) і інш.; це верстви у склад яких входило скупчення: професійне + правове, цебто різниця прав залежала від професії. Перехід із одного стану до іншого юридично був можливий, але зумовлений багатьма вимогами: зміною професії, освітнім цензом, головне - державною службою.

Щоб стати урядовцем, треба мати певну освіту і бути вниключеним із «податкового стану», а щоб стати шляхти-

127------------------------------------------------------------

чем^1, то треба дослужитися до генеральського рангу на військовій або цивільно-державній службі. Коли ж ранг менший, то можна було селянинові стати «особистим шляхтичем» (коли дістане офіцерський ранг); ще були титули «особистого громадянина» чи «особистого спадкового громадянина».

Козацький стан на Кубані був майже закритий і навіть дух революції не зм'якшив станові почуття нащадків колишнього запорізького козацтва, яке хоч і жило по-селянському, але ні защо не хотіло прийняти в свій склад селян-некозаків (фактично прийняття в козаки значило і право на «козацьку» землю).

Класи в сучасному суспільстві - це також складні скупчення (верстви), в які входить скупчення професійне+маєткове+правове; юридично перехід із класу в клас не забороняється і ніби не утруднюється, але він фаі<тично доступний лише для нечисленних одиниць, які стали дуже заможними. Фактично син селянина, робітника, капіталіста спадково залишається у класі, до якого належав його батько.

Цей поділ має велику вагу для характеристики населення (суспільства): де багато закритих верств, там суспільство нерухливе, тверде, консервативне, відстале, і навпаки: в якому мало або зовсім немає закритих верств - там рух, поступ, розвиток. (Секрет успіху Сполучених Держав Америки в тім, що там, коли Європа ціпеніла в кайданах феодально-станового, півкастового устрою, було утворено режим вільний, демократію, внутрішній федералізм, а це дало незвичайний простір для діяльності індивідів, і за 150 літ Америка стала найпершою країною світу, а «могутні» європейські суспільства дуже помалу виходили із одубіння і дуже відстали).

Тепер глянемо на інший поділ верств: вони внутрі себе або солідарні, або антагоністичні, або нейтральні. Що це значить?

Це значить, що: солідарна верства складена зі скупчень, які між собою не змагаються і діють в одному напрямі, без тертя; в антагоністичній же кумуляції спонуки поведінки будуть у різних, суперечливих напрямах; у нейтральній кумуляції скупчення сполучені і не солідарно, і не антагоністично, а власне нейтрально.

На прикладі стане ясніще. Візьмемо стару російську націю - це була кумуляція солідарна: державна + мов-

1:: Шляхтичем - тут у значенні дворянином.

128----------------------------------------------------------------

на + релігійна + територіальна. Державна і церковна влада давали однакові накази, спонукали в одному напрямі, тому руський індивід не вступав у суперечність сам з собою по мотивах державних і релігійних, але коли прийшла совітська влада, то держава і церква діяли не солідарно, їхні імперативи для членів своїх скупчень були взаємно-суперечні, тому індивід потрапив у скрутне становище: держава його штовхає в один бік, а церква - у протнлежний.

Теперішня влада в СССР є потрійна кумулятивна солідарна верства: мовна+державна+партійна, у якої навіть один «закулісний» керівничий центр. Але як лише совітський апарат почне сваритися з партійним, то кумуляція обернеться в антагоністичну. Коли розпадеться Політбюро, і по обох лініях кумуляції підуть суперечні директиви, то верства може розкластися, розпастися, дисоціювати на мовно+державне скупчення і партійне.

На Україні солідарна державно+партійна+мовна верства стоїть під загрозою розпаду на дві верстви: державно+партійно+руську і державно+партійно+українську. В Московщині цієї загрози немає, там орудує солідарна державно+партійна+руська верства.

Розпад большевицького режиму наближається і соціологічно він означає, що наближається розпад солідарної мовно+державно+партійної верстви: або «партія» піде проти «держави», або «держава»проти «партії» (це більш ймовірно, бо совітський апарат наступає на партійний).

Нейтральна кумуляція це така, коли верства складена зі скупчень, які діють в різних напрямах, але не суперечних, напр., при державно+релігійній кумуляції держава і церква діють у різних площинах, але не штовхаються. Держава не цікавиться догматами церкви, а церква не цікавиться, чи платять громадяни податки, чи ні.

Діяльність держави і церкви не схрещується, і тому верства сполучена нейтрально. В Мексіці навпаки; антагоністично, бо церква і держава там взаємно себе поборюють, хоч державою керують «католики».

Ці приклади досить ясно показують на важливі риси в характеристиці сполучення верстви: чи вона сполучена солідарно, антагоністично чи нейтрально.

Третій поділ верств може бути такнй: чи кумуляція якоїсь верстви є нормальна чи ненормальна? Річ в тім, що як в хімії, деякі первісні елементи легко сполучаються між собою, а інші тяжко або і ні, так і в соціології: од-

129-----------------------------------------------------------------

ні прості сполучення легко сполучаються і творять дану верству, а інші рідко і тяжко, тому й тривають коротко та швидко розпадаються, підлягають дисоціації. Наука ще не розкрила природи «хімічного споріднення», але у соціології можна швидше сказати, чому одні лінії зв'язку між людьми легко стають складними, швидко зливаються, довго тривають, а інші до купи не сходяться. Наприклад, скупчення заможних легко сполучаеться зі скупченням привілейованих. Заможність і привілей - ці чинники ніби йдуть нерозлучно в парі, як і інша пара: бідність і правнообмеженість чи безправність. Такі верстви, як заможні+привілейовані і бідні+правнообмежені дуже часто зустрічаються, жили раніш і тепер, постійно, як живий свідок «соціального споріднення» і тому ми їх називаємо звичайними (або «нормальними» в капіталістичному суспільстві), але коли б ми зустріли таку верству, що зліпилася із двох ліній: заможність+правнообмеженість і бідність+привілейованість, то це було б несподіване диво, бо такі верстви трапляються дуже рідко, вони недовговічні, бо швидко розриваються. Ось такі верстви називаємо незвичайними (або ненормальними). Перед французькою революцією скупчення заможних (буржуазії) було правнообмежене, а під час французької комуни було навпаки: скупчення бідних було привілейоване, хоч і не довго. Велика французька революція фула фактично рухом буржуазії, котра прагнула вирватися з правового обмеження і стати привілейованою - цього вона досягла.

Отже незвичайна кумуляція розірвалася, а натомість створилася верства заможно+привілейована. Так само і в 1871 році буржуазія тимчасово опинилася в стані правнообмеженої. але з цим не змирилася і війною відновила своє становище.

Російська революція дала нам приклад незвичайної кумуляції: бідної + привілейованої. Буржуазія була терором знищена, але це не забезпечує нової верстви, бо вона є незвичайною. Ось через це почала витворюватися на наших очах звичайна кумуляція: привілейована+заможна. Це сталося із заведенням нової економічної політики (НЕП), коли привілейоване скупчення перейняло на себе розпорядження матеріальними добрами, відсунувши пролетаріат від всякого права на них. Привілейовані з бідних стали заможними і тому верства стала нормальною: привілейована+заможна, а бідна+правнообмежена стала їй до послуг.

Такі «реакції переміщення» простих скупчень на свої

130-----------------------------------------------------------

звичайні місця в історії часто трапляються. Українська історія багата ними не менш, як кожна інша.

У нас це явище особливо цікаве. Коли в старій Галичині українське боярство (верства православних заможних+привілейованих) опинилося під Польщею, то обернулося в незвичайну (ненормальну) верству православних+заможних+правнообмежених; згодом воно розірвало цю кумуляцію і обернулося у верству католицько+заможну+привілейовану. Як сталося переміщення елементів сполучення?

Православ'я зникло, а натомість з'явилoся католицтво, поскільки ж у Польщі католицьке скупчення було привілейованим, то тим самим українське боярство обернулося у верству католицько+заможну+привілейовану. Кумуляція з незвичайноїобернулася в звичайну ціною релігійної (і національної) зради боярства.

Другий приклад: революція Хмельницького. Верства українських + бідних + правнообмежених із перемогою революції на короткий час обернулася у верству українських+бідних+привілейованих, але ця незвичайна кумуляція швидко розпалася: привілейовані захопили собі добра і стали верствою українських+заможних+привілейованих, інші - верствою українських+бідних+правнообмежених. Козацтво і поспільство розділилися. Старшинство стало пануючою верствою. Одначе за якийсь час московський уряд урізав її п_р_а_в_а - цим пануюча верства України стала в порівнянні з пануючoю верствою Московщини правнообмежевою і знов повторилося «галицьке» явище: старшинство відмовилося від національності і замість верстви українських заможних+правнообмежених обернулося у верству московських+заможиих+привілейованих. Другий шлях для відновлення звичайної кумуляції (розрив державного зв'язку з Москвою) був за часів Мазепи програний і тому кумуляція «вирівнялася» так, що заможні стали привілейованими, відмовившися від національності.

Ми ці всі приклади навели, щоб показати, як глибоко не розуміють українські історики змісту української історії і соціального процесу на україні. коли б вони засвоїли теорію соціальної кумуляції, то напевне дали б нам більш цікаву і правдиву картину нашої минувшини. Одначе поки що буде, як і було: поскільки укр. історики і не нюхали соціології, то й тупцюються безсило біля важливих проблем, не вміючи побачити об'єктивної правди життя.

131--------------------------------------------------------------------

Підемо далі. Скупчення за обсягом прав (привілейоване чи обмежене) сполучаються (кумулюються) із державним, партійним, із релігійним, з мовним, з професійним, із статевим, віковим і ін. скупченнями. Розгляд цих верств мусить зробити читач сам, щоб спрактикуватися в соціальному аналізі. Статеве і вікове скупчення кумулюються з професійним; маєтковим і правовим, але майже не виявляють «соціального споріднення» зі скупченнями державним, расовим, мовним, територіальним, релігійним і ін. (опріч вище вказаних трьох можливих сполучень з профес., маєтковим і правовим скупченням).

Державне скупчення звичайно кумулюється із правовим, релігійним, територіальним, расовим і мовним.

Расове скупчення звичайно кумулюється із правовим, державним, мовним, територіальним, релігійним, професійним, маєтковим, і почасти з партійним.

Мовне скупчення звичайно кумулюється з правовим, державним, расовим, територіальним, релігійним, партійним.

Релігійне скупчення звичайно кумулюється з правовим, державним, расовим, мовним, партійним і почасти з маєтковим та професійним, іноді - з територіальним. Галицько-українська релігійно+територіальна верства не зливається з укр.-волинськоіорелігійно+територіальною верствою через різницю власне цього релігійного чинника, тому «сокальський», як і «збручанський», кордони ще довго існуватимуть на шкоду українській справі. Тільки висококультурні елементи української інтелігенції зможуть перемогти ці кордони.

Територіальне скупчення звичайно кумулюється з правовим, державним, мовним, расовим, професійним, релігійним, партійним іноді - з маєтковим.

Професійне скупчення звичайно кумулюється з правовим, маєтковим, територіальним, статевим, віковим, расовим, релігійним.

Партійне скупчення звичайно кумулюється з професійним, правовим, маєтковим, іноді - з релігійним, расовим, статевим.

З цього списку видно, що в суспільстві є більше 60 форм лише подвійно-сполучених скупчень (верств), а коли б перелічити хоч би головніші потрійні, почетвірні і т. д. кумулятивні (складні) скупчення, то ми мали б сотні лише головніших верств. Цей факт показує на все багатство і різноманітність суспільного розверствуван-

132----------------------------------------------------------------

ня. І які ж убогі після цього є всі оті «тeopії» і «соціальні аналізи», якими оперують обивателі і навіть багато так званих «учених», що поділяють суспільство лише на держави, нації, релігії, касти та партії, або ще простіше - на «індивіди і суспільство», на «добрих і злиx», «моральних і неморальних», а того й не добачають, що ніякими простими лініями не поділиш, «загальними поняттями» не схарактеризуєш суспільства.

Але ще на цім не кінець класифіі<ації верств. Їх ще треба поділнти на такі, що в межах певного процесу і часу (певного народу у певний час) є типовими і нетиповими. Скажімо, ще сто літ тому зовсім не було такої верстви, як партійно-соціалістична + пролетарсько-професійна. Це тепер подвійно-сполучена верства, котра створилася у всіх народів Європи і Америки і твориться скрізь по світу. Для XVIII ст., навіть початку XIX, вона була зовсім нетиповим явищем, але тепер є безумовно типовим. До революції у Росії були стани, про які ми згадували: вони саме були для дореволюційної Росії типовими верствами. Скажім, ще й тепер для Індії типовими верствами є касти.

Для Європи і навіть ширше, типовими є верстви мовно+кооперативно+партійні. Для СССР є типовими верстви: партійно+державна, партійно+професійна, партійно+кооперативна, партійно+освітня і ін., але зовсім відсутня партійно+мовна, котра навпаки, особливо типова, напр., для Чехословаччини, Польщі. Для Румунії типова партійно+професійна верства (селянська).

Для українців (поза УССР) типова кумуляція: мовно+партійна, мовно+релігійна (ця є й в УССР), мовно+освітня, мовно+кооперативна, мовно+професійна і т. д., цебто українська людність творитьверстви на лінгвістичній основі - у нас майже немає організації, в якій би брали участь люди іншої мовної групи, бо завжди активно вимагається належності до укр. мовної групи. Російські і українські партії з цього погляду є п_р_о_т_и_л_е_ж_н_і_с_т_ю . Зате нас майже не грає ролі релігійне скупчення, як таке: партії, профес. організації, освітні і ін. творяться без огляду на релігійну приналежність українців. Винятком із цього є укр. колонії в Америці і особливо Канаді, де типовою тепер є кумуляція мовна+партійна+релігійна, мовна+професійна+peлігійна, через те й трапляються робітничі товариства, як «братство св. Миколая», «св. Покрови», «св. Юрія» (кумулятивні скупчення: мовне+ професійне+релігійне),

133-------------------------------------------------------------------

«Українська Стрілецька Громада» - це мовно+професійне сполучення, «Т-во старшин укр. армії» - це мовно+професійне+привілейоване сполучення, а .«Т-во вояків укр. армії» - це мовно+професійне сполучення.

Ось ці військові товариства є явищем тимчасовим - наслідок недавньої війни:до війни їх зовсім не було і, мабуть, скоро вони розпадуться, бо це - н_е_т_и_п_о_в_і сполучення у нас. Типовими сполученнями у нас є «український жіночий союз» (мовно+статеве сполучення), але нетиповим - «укр. союз жінок з вищою освітою» (мовно+статеве+освітньо-привілейоване сполучення).

Поява типових верств характеризує стан і рівень суспільного розвитку, нетипові ж кумуляції з'являються випадково, на короткий час. Іноді причиною їх є несвідоме наподоблення.

На цім ми могли б покінчити зі складними (кумулятивними) скупченнями - верствами, одначе мусимо відповісти ще на одне питання: яка соціальна с_и_л_а верств, як оцінювати їх суспільне значення? Суспільну вагу верств слід оцінювати на підставі тих же правил, які поставлено для оцінки простих скупчень (див. лекцію 1-шу), але треба додавати; яка це кумуляція по числу зв'язків, по характеру сполучення, звичайна вона чи незвичайна, типова чи нетипова, а потім мусить бути строго оцінене: число членів і поширеність верстви, організованість її, солідарність, дисциплінованість, технічний апарат, якість провідників, їх освіта, те саме до всіх членів, іннервація і т. п. Лише після цього можна уявити значення верств.

Ми не розглядали потрійних, почетвірних і ін. верств взагалі, бо це безмірно збільшило б наш виклад, але мусимо трохи спинитися на дуже типових для нашого часу верствах - н_а_ц_і_ї і к_л_а_с_і, які є тепер рушійною силою історії, а для нас, українців, це питання має особливy вагу. Вкажемо ще на приклад дуже складноі верстви - к_а_с_т_и , котра потроху вже вивітрилася з європейського суспільства, але вона є типовою для Азії. Поскільки і у нас під впливом поразки висунуто ідею утворения каст (гетьманщина)^1, то варто кинути оком і в цей бік.

1:: Мається на увазі політична течія прихильників гетьмана П. Скоропадського, які обстоювали монархічний устрій та станово-класове суспільство в Украіні. Автор натякає на певну близькість станів і каст, але далі розкриває різницю між цими суспільними верствами.

134--------------------------------------------------------------

Аналіз таких верств, як каста, нація, клас, буде доповненнямвикладу про складні скупчення і разом із тим соціологічною теорією цих незмірно важливих суспільних явищ, про які так багато пишуть люди, але наукових означень (дефініцій) про них ще немає.

1. Каста

Раніше касти були поширені у світі більше, тепер же кастовий устрій зберігся в своїй «чистоті» в Індії. Каста - це складна верства, що об'єднує індивідів по лінії родинній + професійній + релігійній + правовій + маєтковій + почасти расовій і мовній. Характерно, що державної лінії не помітно. Один з дослідників каст, проф. Бугле пише; «В Індії немає й зародку державності. Сама ідея публічної влади чужа в Індії». Цього не треба розуміти так, що наче б то в Індії немає тих функцій, що іх виконує у Європі держава. Ці функції в Індії виконує вища каста брахманів, при допомозі касти вояків, без жодної участі в керівництві суспільними справами нижчих каст. Таким чином, функції держави монопольно скупчені в руках тієї верстви, що називається брахманською. Ця верства керує суспільством на основі релігійного авторитету, висловленого у законах Ману за 800 літ перед Різдвом Христовим.

Там написано:

«Для збереження всесвіту він, пресвітний (цебто «бог»), призначив особливі обов'язки і заняття для тих, які вийшли з його уст, рук, стегон і ніг. Б_р_а_х_м_а_н_а_м він призначив навчати веди, вивчення вед, приношення жертв для своєї власної користі і для інших, давання і приймання милостині; к_ш_а_т_р_і_я_м він звелів охороняти народ, давати дари, пропонувати жертвоприношення, вивчати Веду і утримуватися від тілесних насолод. В_а_й_ш_і_я_м - пасти худобу, давати дари, торгувати, давати позики, обробляти землю. Одне лише заняття владика звелів виконувати ш_у_д_р_і : покірно служити тим трьом кастам».

Отже касти - то ніщо інше, як с_у_с_п_і_л_ь_н_о - п_р_о_ф_е_с_і_й_н_і с_к_у_п_ч_е_н_н_я , між якими поділено працю.

Керівниками суспільства є брахмани: «Брахман, з'являючись на землі, займає найвище місце на землі ... Все, що існує на світі, є власністю брахмана (закони Ману)». Проф. Бугле каже: «Брахман - це виконавець обрядів, тлумач одкровеній, природжений піп, втілює ідеал, корис-

135----------------------------------------------------------------

тується однаковим престижем, проходить однакову школу. Посвячення його - друге народження>.

До касти належать всі, що в межах її народилися, ніхто ні оженитися, ні вийти заміж в іншу касту не сміє. Це все показує, що каста внутрі-солідарна, закрита, спадкова верства, що має в собі родинну+професійну+релігійну+правну+маєткову прикмету. Як досліди показали, кожна каста є різного расового і національного походження, тому в науці доводиться, що такий устрій виник на грунті завоювання місцевої раси іншими расами, які між собою розділили важливіші суспільні функції, а місцевому народові призначено рабство. Розуміється, такий «знаменитий» устрій виробив сам «бог», якого, слухати

повинен кожен і виконувати призначений обов'язок.

В Індії, де живе 350 мільйонів людей, з яких 98 % не грамотних, панує тепер 125 тисяч англійців! Індуський «бог», давши брахманам у власність все, не дав одного - державної влади! Проте в Індії таки багато князьків (магараджі), які славляться своїм багатством, зате народ голодує, мре мільйонами щороку з голоду і чуми!

Цей опис касти показує, що соціальний зміст касти творитьсяобов'язково на такій основі: родина + професія + певний обсяг прав чи обов'язків + релігія + певний рівень маєтності; отже це в основі п'ятірна кумуляція, але іноді з цим сполучена ще мова. Значить, до даної касти належить лише певне число родин, які займаються однією професією, мають лише певну релігію, один рівень маєтності, один рівень прав, іноді буває ще й те, що розмовляють однією мовою, а при тім вступ в цю касту і виступ з неї цілком заборонений, циркуляція індивідів між кастами цілком неможлива.

Поверхова публіцистика, що перекидається словами на вітер, іноді називає кастою те, що не є кастою, напр., в царській Росії кастою називалося часто «дворян» (шляхетство), але це не була каста, бо вступ і виступ з неї був хоч і тяжкий, але можливий - дворянин міг оженитися з селянкою і тоді ця селянка ставала дворянкою, селянин міг стати дворянином: здобувши офіцерський ранг - ставав «особистим дворянином», а здобувши генеральський ранг, ставав «спадковим дворянином», цебто все його потомство ставало дворянством. Каста у старій Росіі була одна - царський рід, д_и_н_а_с_т_і_я . Шлюби дозволялися лише внутрі царських родів (внутрі і між династіями). Професія цих людей - керувати державою. Релі-

136--------------------------------------------------------

гія для кожного роду своя. Але й династії були не абсолютно закриті: циркуляція індивідів відбувалася між членами династії і вищими верствами шляхетства. Здається, що випадку не було, щоб селянка або міщанка ставала царицею, але дворянка (за часів Московської держави) іноді бувала царицею. Лише з Петром I був випадок, що перша жінка була російського боярського роду, а друга - колишня прислуга німецького попа (Катерина I). Родоначальникн династій, розуміється, бувають і з «простого» люду, як тепер перський шах Реза (колишн. фельдфебель кавалерії).

Називалося в Росії «кастою» і офіцерство, але це не відповідало дійсності. В Росії основна форма поділу людності була с_т_а_н_и , цебто верстви професійно+правові, в яких певний рівень прав залежав від професії. Стан близький до закритої верстви, але не закритий і тому не каста.

Каста, стан, клас - це основні форми поділу населення, при чім каста є верствою закритою, стан - проміжною, але близькою до закритої, а клас - проміжною, але близькою до відкритої.

Соціальннй зміст цих трьох форм різний (і число кумулятивних зв'язків, і характер їхній, і спосіб сполучення різні!)

Соціалізм силкується знищити і касти, і стани, і класи, усунувши перегородки маєткові, правові, релігійні і ін., змагаючися створити суспільство безкласове, безстанове, безкастове. Але комуністи в СССР на практиці витворюють новий стан: привілейована + ідеологічиа + партійна + мовна верства перетворюється в стан. Коли б же большевики видали наказ, що лише дане число кoмyністичних родин має бути комуністичними і керувати державою, то це б була нова каста, яка розмножувалась би не соціальним, а біологічним шляхом.

2. НАЦІЯ

Як приглянутися до діяльності українців і прислухатись до їх думок, то можна з певністю сказати, що вони всі однаково підкреслюють окремішність своєї мови і через те вважають себе за окрему сукупність людей; далі вони хочуть здобути свою територію в своє розпорядження, а також здобути владу над суспільством, що живе на цій території. От це є спільне всім українцям, тому можна казати, що перед нами є мовне українське скупчення, територіальне і державне. Всі українці в цьо-

137----------------------------------------------------------------

му солідарні і спільні. тому по цих питаннях у відносинах до інших мовних, територіальних і державних скупчень вони антагоністичні^1, а між собою солідарні, виступаючи «назовні», як один. Оця складна потрійна верства і є нація.

Проаналізувавши (розібравши) інші верстви, які зви чайно називаються націями, ми бачимо ці три прикмети найбільш часто. Одначе іноді бачимо і дивовижні об'яви, що націями називаються верстви, які мають трохи або цілком інших соціальний зміст (склад кумулятивних ліній). Ця сплутаність соціальних ліній - з одного боку, а також низький рівень суспільних наук - з іншого боку - є причиною того, що й досі зустрічаються дивовижні погляди на те, що таке нація, щоб побачити, як мало люди знають про суспільство, ви можете зробити таку перевірку: запитайте людину, яка невпинно кричить про любов до нації, про свій націоналізм, яка нічого знати не хоче, опріч нації, - так от кажу, запитайте її, що таке нація і ви за кілька хвилин переконаєтеся, що вона не знає навіть приблизно, що таке нація. це трапляється не лише із «звичайними» людьми, а навіть із ученими, навіть з тими, що викладають науку про нації.

Для прикладу візьмемо в руки кілька книжок, в яких дається теорія нації і погляньмо, що учені люди про це думають. Ось книжка проф. д-ра В. Старосольського «Теорія нації». Тут написано багато про націю, але все зводиться до такого твердження, що подав автор на стор. 89:

«Нація се спільнота, цебто суспільство, основою якого є араціональна, стихійна воля». Спільнотою автор слідом за німецьким соціологом Ф. Тенніесом називає таке скупчення людське, що спаяне несвідомою с_т_и_х_і_й_н_о_ю с_и_л_о_ю . Таких спільнот буває багато, напр., військо під час бою спаюється стихійно, цебто інстинктивно. Коли ж стихійно утвориться якась спільнота, що прагне опанувати державу, стати державною силою, то це і є нація, на думку Старосольського. На основі усієї аргументації Старосольського можна вивести, що комуністична партія є... нацією. Взагалі кожна партія, що хоче стати чи стає державною, є нація (прим., і фашисти). Мова, на думку Старосольського, не є «прикметою» нації, а лише чинник, який може допомогти національній спільноті витворити ся, форма і символ, в яких вона себе виявляє. через те

1:: Термін «антагоністнчні» автором тут вжито умовно, у значенні - чужі, окремішні.

138-------------------------------------------------------------------

належність до нації визначається лише свідомістю індивіда: до якої нації індивід себе зараховує, до тієї він і належить. Старосольський вказує, що є «американська» нація, бельгійська, швейцарська і ін. без зв'язку із мовою. Ось що він пише:

«Приклади Англо-Саксонської та Латинської Америки для зрозуміння істоти нації дуже цікаві. Там не було історичних відносин, серед яких творилися нації Європи, та які затемнюють та іноді закривають перед нашими очима явище народин нації. Націо-творчі сили діяли там в чистій формі так, що дають нам неначе сурогат наукового досвіду, переведеного в робітні^1, в ізоляції від усього, що випадкове, та що не належить до єства явища. ані на спільне своє кровне походження, ані на історичні традиції, ані на споконвіку свою зрошену кров'ю та потом батьків територію, ані на спільну віру, ані на власну, окрему від інших, мову не можуть (очевидно - не могли) покликатися нації Америки, як на основу свого національного існування. Все те виявилося тільки згодом, не як причина, а як продукт національного їх існування. Їх колискою була боротьба, типова боротьба.

Момент, коли замаяв в сій боротьбі проти метрополії самостійницький стяг, був моментом народин нових націй» (ст. 87).

Як ви вдумаєтеся в цей уривок, то побачите, що ніби то англійці, іспанці, португальці, п_е_р_е_ї_х_а_в_ш_и в Америку і згодом розпочавши там боротьбу проти своїх європейських держав і заснувавши нові держави, тим самим обериулися в н_о_в_і н_а_ц_і_ї . Ці приклади, найяскравіше свідчать про те, що розуміє проф. Старосольський, під нацією. Цілком логічно виходить з цього, що, напр., жиди, не нація, але з них родиться нова нація; с_і_о_н_і_с_т_и , які їдуть в Палестину, щоб утворити там свою державу (підіймають «самостійницький стяг»). А коли кубанські і галицькі українці проголосили свої суверенні держави, то цим самим на світі з'явилися нові нації - «кубанська» і «галицька». Коли ж і Полтавщина проголосила б свою державну незалежність, то родилася б ще одна нова нація - полтавська. а коли українці у XIX ст. вважали щиро себе московськими патріотами і боронили московську державу то тим самим належали до московської нації. Нічогенька собі «теорія нації» у Старосольського! Вона ще цікава тим, що вказує, ніби нація е продуктом стихій-

1:: Робітня - в значенні цex, майстерня.

139---------------------------------------------------------------

ної, араціональної (безрозумної) волі. Відомо ж, що де діє щось «араціональне» (безрозумне), там розум не може нічого розуміти, а тому не може виробити й теорії (теорія - є чистим продуктом розуму), про араціональне. Як умудрився Старосольський раціонально (розумом) творити теорію про араціональне - це його секрет, бо прості люди ніколи не зрозуміють того, що є для розуму в засаді не доступне («араціональне»).

Волюнтаристична теорія нації нічого нам не пояснює про «єство нації».

Візьмемо другу книжку - «Національна справа» Іп. Бочi<овського, доцента націології в Укр. Господарській Акадсмії. В розділі V-му («Про націю взагалі й під державно-політично-правним оглядом зокрема») Бочковський переглядає по черзі, так звані головніші «прикмети нації», цебто «мову» та «територію» і приходить до висновку, що вони ні в якому разі не є прикметами нації.

Він, згадуючи «психологічну теорію» нації Ренана (з р. 1872) про те, що «нація - це душа, принцип психологічний» (у Ренана - «спіритуальний») , каже, що й Гумилович, Кірхгоф, Єлінек, Мейнеке і ін. трактують націю з цього суб'єктивно-психологічного становища. що, мовляв, більшість представників «науі<и» на цім стоїть. Він так само захищає цей «принцип спіритуальний», по якому нація - це ніби лише прояв нашої психіки, якийсь ніби акт свідомості.

Нація, мовить Бочковський, розвивається: «сира етнографічна маса» спочатку виробляє окрему мову, потім «виплескує» національно-культурну своєрідність, господарсько-суспільне упевнення, а потім це все завершується політично·державним самостійництвом. Коли «народ» виявить своє державно-політичне стремління, то з того часу біологічний процес формування народу обертається у політичний, і тоді народ стає нацією. Перед цим народ ще живе в б_і_о_л_о_г_і_ч_н_о_м_у періоді, цебто в періоді, коли «сира етнографічна маса» перетоплюється з аморфного стану в «самосвідомий національний організм». «Святий егоїзм» є в дійсності суто національною ознакою взагалі, інтернаціоналізм («національний альтруїзм») - це «музика майбутнього», якої п. Бочковський таки бажає.

Отже й за Бочковським нація є така сукупність людей, що у_с_в_і_д_о_м_и_л_и себе, як нація, і змагаються до державної самостійності. (Словом, нація - це те, чого зараз хочуть українці!). Ось така «психологічна теорія»

140------------------------------------------------------------

нації, сказати б: інтелектуалістично-чуттєва. Коли yкраїнціу XIXст. про свою державність не говорили, тоді вони нацією не були, і хто з них до державності не змагається, той до української нації не належить. Те, що вони розмовляли укр. мовою - не має, мовляв, ваги: то є прикмета «аморфної етнографічної маси», а нація починаеться лише тоді, коли люди усвідомлять бажання жити вкупі і створити окрему державу. Так що нація є не якась собі очевидна реальність, а явище психічне і то власне щось в роді партії.

Оті собі поліщуки, волиняки, лемки, бойки, чернігів ські дядьки і ін. люди ще не доросли до нації, бо держави не хочуть, не усвідомлюють своєї спільності - словом, вони до нації ще не належать. Так само і велике число примітивних народів, що живуть у Сибіру, в Азії, в Африці і ін. без «національної свідомості» - не нації. Бочковський, як і Старосольський, визнає, що є нація швейцарська, бельгійська, американська; хоч хорвати і серби розмовляють однією мовою, але це «дві окремі нації», а голандці, фламандці і африканські бури - хоч говорять однією мовою, але вони три окремі нації. Так само англійці, «американці» (жителі Сполучених Держав) і канадійці являють три нації, хоч говорять однією мовою (англійською) .

Виходить за Бочковським, що нація і державне скупчення - є те саме. Значить: українці в Американоьких Сполучених Державах є «американської» нації, в Бразилії - «бразильської», в Аргентині - «аргентинської», в Канаді - «канадійської», в ЗУНР - «західно-української» (краще вже «галицької»), на Кубані - «кубанської», в Киргизстані - «киргизської», на Далекому Сході «далекосідної» і т. д. Жиди, очевидно, належать до всіх націй разом, оскільки живуть по всіх державах світу.

В своїх висновках «теорії» українських соціал-демократичних «учених» цілком сходяться, різницялише в чинниках формування нації: у Старосольського націотворчим чинником е «несвідома воля», а у Бочковського «національна свідомість» (розум).

І все ж таки ...

Чи нація будується «з розумом» чи «з волі», а все одно, «теорії» пишуться «без розуму».

Візьмемо в руки наукові твори академіка, професора, доктора Ст. Дністрянського. В своїй книзі («Загальна наука права і політики», т. I, Прага 1923 р.) він каже: 1) «Нація» і «народ» два тотожні поняття. Це в мо-

141--------------------------------------------------------

дерному розумінні органічний суспільний зв'язок п_о_б_і_ч держави або й с_у_п_р_о_т_и держави.

2) Народ є витвір і_с_т_о_р_и_ч_н_о_г_о процесу в бороть бі проти територіальної самовлади держави. Він опираєтьтся на 3-х основних чинниках: н_а_т_у_р_і , к_у_л_ь_т_у_р_і й т_е_р_и_т_о_р_і_ї .

а) Натура показує на те, що народ бере свій почин від родових зв'язків, значить: в_и_х_і_д_н_о_ю т_о_ч_к_о_ю народу є все таки с_п_і_л_ь_н_е р_о_д_о_в_е п_о_х_о_д_ж_е_н_н_я .

б) Культура, це новий чинник, якого ще не було потрібно ні в родині, ні в роді, ні в племені, ні навіть у державі. Булидержави й без вищого ступеня культури. Натомість народ мусить мати свою п_и_т_о_м_у культуру, яка йому дає якраз характер народу. Сюди належать: своя народна м_о_в_а та і_н_ш_і к_у_л_ь_т_у_р_н_і ц_і_н_н_о_с_т_і , с_п_і_л_ь_н_і і_с_т_о_р_и_ч_н_і т_р_а_д_и_ц_і_ї і споріднені з_в_и_ч_а_ї або о_б_и_ч_а_ї ,- коротко кажучи: всі ті психічно-культурні моменти, котрі сполучили значне число людей в ідейні зв'язки без огляду на границі держави.

в) Третій основний чинник, має народ спільний з державою, а саме т_е_р_и_т_о_р_і_ю . Але тут територія має значення е_т_н_о_г_р_а_ф_і_ч_н_е , тим часом, коли воно в державі п_о_л_і_т_и_ч_н_е .

3) Нація без території не є справжньою нацією. (Тому жидів за націю проф. Дністрянський вважатиме аж тоді, коли вони матимуть свою, хоч маленьку, територію).

4) Як окремий суспільний зв'язок п_о_б_і_ч , а чимало і п_р_о_т_и держави, має нарід свою питому о_р_г_а_н_і_з_а_ц_і_ю .

Професор певний, що модерна «національна ідея» з'явилася лише в XIXст.- одночасно з походами Наполеона. Перед тим не було націй, а лише народи. Коли б він пригадав універсали і меморандуми гетьмана Орлика про «козацьку націю», то очевидно змінив би свій погляд на час появи націй.

Генетично беручи, народ чи нація з'явилася після держави. Отже, як бачимо, проф. Дністрянський вважає державу за просте територіальне скупчення, а націю за кумулятивне (верству): расово + лігвіетично + територіальне, яке не збігається із державним, стоїть п_о_б_і_ч або п_р_о_т_и держави, а разом з тим цілком проти «теорій» його колег - Старосольського та Бочковського.

За теорією проф. Дністрянського не можна сказати, чи ми є нація, бо у нас і раса не чиста, і території немае (живемо на території, але не розпоряджаємося нею).

142----------------------------------------------------------

Візьмемо «твір» ще одного «професора» - пана М. Славинського, який під час світової війни, коли український народ був зведений на Голготу, написав теорію нації на науку українцям. Цей твір п. Славинського надрукований у Петербурзі в збірнику «Чего Россия ждет от войны» (вид. «Прометей») під назвою «Война и национальный вопрос».

Передовсім він поділяє мови на національні і... не національні. (національною мовою є та, на якій існує хоч будь-яка література!)

«Щасливий сімбіоз національності і держави в Бельгії і Швейцарії дав життя новому соціально-політичному витворові, ім'я якого - нація» (стор. 113).

«Держава по своїй природі не національна».

«Національність по своїй природі є нейтральна з державного, господарського і правового погляду».

«Національність - це те соціально-психічне оточення, в якому... виспівають і родяться найвищі культурні цінності загально-людського значення... Цінності ці - результат дуже складногокомплексу умов, але серед цих умов найважливіше, без порівняння, місце займає психологічне о_т_о_ч_е_н_н_я , що з_в_е_т_ь_с_я н_а_ц_і_о_н_а_л_ь_н_і_с_т_ю» (!).

Сучасна національність - це весь народ від вищих до найнижчих шарів його.

«Представництвом національності є назовні і внутрі не той чи інший клас, не та чи інша організована влада, а щось, що стоїть поза класами і іншими громадськими та державними розподілами - н_а_ц_і_о_н_а_л_ь_н_а і_н_т_е_л_і_г_е_н_ц_і_я . Вона творець національних цінностей, посудина їх, вона - розподільщнк їх» (стop. 114-115).

Зброя для цього - національна мова.

«Національності Бельгії і Швейцарії, не згубивши жодної риси зі своїх національних властивостей, створили єдність н_а_ц_і_ї в обох державах» (стор. 115).

Зверніть увагу: нація твориться і складається із н_а_ц_і_о_н_а_л_ь_н_о_с_т_е_й !

Творима нація тепер - це єдина британська нація, що складається з усіх національностей, які під владою Англії.

«Росія, як і Англія, - творима нація» (стор. 118). «Стверджувалася російська держава жахливими засобами: рабством, батогом, смертнимн карами гнано руський народ на створення величезної імперії». «Історичним завданням руської інтелігенції стало обернути це об'єд-

143

нання в органічну єдність». «І руська інтелігенція справилася з цим блискуче: повільно, але певно йшла вона по шляху політичного об'єднання всіх народів Росії, пильно і обережно охороняла вона започаткований процес створення руської нації. Будучи національно великоруською, вона зуміла прилучити до своїх політичних ідеалів ще д_в_і і_н_ш_и_х р_у_с_ь_к_и_х н_а_р_о_д_н_о_с_т_і (!), не посягаючи одночасно на їх особливості (??). Ставши виразником політичних ідеалів усього руського племені (!), вона потроху втягала в оборот своїх ідей всі національності імперії, починаючи з латишів і естонців на півночі і кінчаючи грузинами і вірменами на крайньому півдні. І всі ці народи, не тратячи жодної риси із своєї національної окремішності, всими силами втягуються за наших часів у справу утворення р_у_с_ь_к_о_ї н_а_ц_і_ї ».

«Росія створилася зусиллями і трудами головної народності - великоруської». «Але що між народами Росії є суперечки і тяганина, то це все розбирається і полагоджується «у камері мирового судді», роль якого впала на великоруський нарід»!

«Ось тепер,- мовить далі п. Славинський,- руський народ і його інтелігенція та всі народи прийшли на перехрестя шляхів: спереду - один спільний шлях, що освітлюється ведіннями права і справедливості».

«Горе тому, хто відхилиться від цього шляху»,- так закінчив Славинський свій знаменитий твір.

3 цього, що тут наведено із праці «проф.» Славинського можна вивести такі головні думки:

а) що нація є державою, котра керує іншими національностями;

б) що національність є певна «психологічна атмосфера», лінгвістичне (мовне) скупчення;

в) що виразником національності є інтелігенція;

г) що український народ є національність, яка органічно спаяна з іншими національностями в одну руську державну націю, в якій головну роль грає «мировий суддя» - великоруський народ;

д) що до скріплення цієї нації мусять іти і йдуть всі народи Росії.

е) Горе тому, хто збочить із цього шляху.

Таку «теорію нації» дав п. Славинський, учений професор петлюрівщини.

Чи варто тратити сили на критику цієї «теорії нації»? Вся безглуздість і безсоромність цієї мазанини цілком ясна. З наукою вона не має нічого спільного, і ми подає-

144-------------------------------------------------------

мо її лише тому, щоб показати українським студентам, які несотворенні дурниці видаются за «науку» між українськими професорами-політиками.

Ясно, що ця «теорія» є ніщо інще, як по виразу Шевченка, «подлая лесть русскому оружию»: тоді саме російськa армія коверзувала в Галичині і палила українські бібліотеки, а п. Славинський жив у Петербурзі і писав хвалу царським посіпакам, що «творять руську націю». Тепер цей пан вихвалює Польшу, будучи петлюрівським наймитом Польщі, а окрім того «професорує» у педагогічному інституті та «виховує» українських студентів на творців «нації».

Погляньмо тепер, що говорить про націю п. В. Липинський, торик і публіцист Гетьманщини. В своїй книзі «Листи до братів-хліборобів» (1919-26 років), Липинський силкується з'ясувати, що таке нація, держава, клас і т. п. У вступі він заявляє, що він «понятя нації ототожнює з поняттям д_е_р_ж_а_в_и . Нація для нас - це всі мешканці даної землі і всі громадяни даної держави» («Вступне слово для читачів з ворожих таборів», стор. XIII). Після цього можна б нам вже й не шукати інших поглядів, бо ясно, мовляв, що нація - це держава. Але автор сам відчуває, що це не так, бо на стор. 388 заявляє: «Так само нацією не єсть тільки держава». Суперечність цих двох тверджень очевидна. Щоб побачити, який хаос панує в голові у Липинського, наведемо ще кілька його тверджень про націю. «Етнографічна маса, організована державно, стає нацією» (стор. 72). Доки ж вона не організована державно, то очевидно не є нацією. Чи українці є нація? Липинський відповідає, що «без власної держави н_е_м_а і не м_о_ж_е б_у_т_и нації української» (стор. 41). Значить, ясно: ми ще не нація. але й це ще не все, бо й «без культури нема нації» (стор. 70). Але й це ще не все, бо ще й окрема мова грає роль: «Без цієї окремої мови звичайно не буває націй, але маючи окрему мову, можна навіки лишитись етнографічною масою і ніколи не стати нацією» (стор. 78). Цю думку, очевидно, треба розуміти так, що у кожної людини є й мусить бути мова, як ніс, руки, ноги, одежа, але мова не входить у поняття нації. Річ, мовляв, не в тім, а ось в чім: «В основі поняття нації лежить м_і_c_т_и_ч_н_е я_д_р_о . Скільки б ми прикмет нації - як мова, культура, література, територія, раса і т. д. - не вичисляли і не аналізували, все в кінці кінців дійдемо до того чогось невідомого, до того, що прийнято називати «душею» нації. І психологічне розуміння нації приймають в

145-----------------------------------------------------------

кінці кінців усі чесні й поважні дослідники нації» (стор. 84. Між іншим, Липинський вважає за найбільший авторитет в цім п. Бочковського).

Як бачите, ні мова, ні навіть т_е_р_и_т_о_р_і_я ! Не був він «теоретиком» гетьманщини, коли б не творив і протилежного:

«без земельної підстави нема й не може бути української Держави, нема й не може бути української Нацiї» (стор. 42) - отже і без території не може бути нації.

Читаючи цю книжку Липинського, на кожній сторінці зустрічаємо суперечності: то нація і держава те саме, то не те саме; то нація без окремої мови («всі мешканці даної землі»!), то мусить мати окрему мову; то територія не є прикметою нації, цебто нація не є територіальним скупченням, то мусить ним бути. Нарешті все зводиться до того, «чогось невідомого», що прийнято (ким?) називати «душею» нації, або краще «містичним ядром».

Між іншим, на стор. 85 Липинський твердить, що «містична основа нації - греко-католицька церква». Поскільки у нас є ще й автокефальна православна церква, і «тихонівська» і «жива» і ще якісь, то українці поділені на окремі «містичні ядра», які, очевидно, є основами окремих націй.

Поскільки Липинський є прихильником матеріалістичного розуміння історії (марксизму), то нічого немає дивного, що основує свою «теорію» нації на «ірраціональному хотінні», як і Старосольський, а загалом стоїть на психологічному» розумінні нації, як і Бочковський. Ці марксисти (два соціал-демократи і один монархіст) проголошують при спільних основах все таки в дечому відмінні «теорії», суперечучи самі собі у кожному твердженні, впадаючи в «містику», найгіршого сорту «психологізм», якусь маячню (марення) на тему «нація». Чи має щось спільного із наукою? Очевидно, ні.

Так само і з марксизмом ці «теорії» не мають нічого спільного, хоч їх автори видають себе за марксистів. Треба б ще згадати одного теоретика нації, який нічого не хоче знати, опріч нації. Це др. Дм. Донцов, що випустив недавно свою книжку «Націоналізм» (Львів, 1926). Дивовижна книжка! 255 ст. записано словами про «націоналізм», але немає означення того, що ж таке нація! В декількох місцях др. Донцов мимохідь кидає, що нація - це спеціес (цим словом означується в зоології і ботаніці окрема порода). Значить, як дуби, вільхи, осики і ін. є окремими видами (species) одного роду (дерево), так, влас-

146------------------------------------------------------------

не, і нації є видами людського роду. Це означення нації із зоологічного становища вже тим хибне, що наука вважає всю людськість за один вид (species) роду тварин. Навіть раси не є окремими видами людськості, бо розмноження відбувається у межах людськості без перешкод, а один вид (species) не може схрещуватися з іншим.

Ми ж знаємо, що всі нації (англійська, французька, німецька, українська і т. д.) можуть між собою схрещуватися, змішувати кров; навіть раси (біла, чорна, червона, жовта) між собою вільно змішуються кровно (мішанці мають різні назви: креоли, метиси, мулати і ін.). Це значить, що всі люди складають один вид (species). Для чого ж др. Донцов твердить, очевидну нісенітницю? Щоб витвoрити «теорію» зоологічного націоналізму, але такої теорїі» витворити вже не можна, бо навіть найтемніші люди зразу бачуть фальш в основній засаді.

Далі др. Донцов протиставляє поняття нації іншим таким поняттям як: «народ», «плем'я», «плебс» і т. п., зводячи їх до поняття «етнографічної маси», а нація, на його думку, це «скупчення мільйонів воль довкола образу спільного ідеалу» (ст. 224). Це щось на зразок партії або церкви. Він вживає вираз «політична нація», котра, на його думку, складається «з трьох категорій: території (землі), людності і влади» (стор. 48), причім два елементи (територія і людність) обов'язково підкорені елементові влади. Цей погляд є ніщо інше, як старий погляд на д_е_р_ж_а_в_у , висловлюваний в усих підручниках державного права. Так що нація і держава те саме, а ще Драгоманов слушно вчив, що не те саме.

Нація, за Донцовим, стихійно прагне до перемоги над іншими націями, орудуючи лише одним способом - с_и_л_о_ю ; гін до перемоги спричинюється «амотивним, ірраціональним інстинктом», цебто без мотиву і розуму. Гін цейДонцов називає за Шопенгауером, як «хотіння жити» (Wizum L) та за Ніцше, як «хотіння влади» (Wzur M).

Тяжке враження робить ця книжка, якась середньовічна балаканина про «націю», при чім не говориться ясно, що таке нація, а лише вимотується слова про властивості, якості нації, котра є виявом «ірраціонального» стихійного хотіння.

Таким чином ми переглянули погляди кількох українських учених і політиків на націю і питаємо себе; що ж таке нарешті нація? Означення нації, яке дають Боч-

147----------------------------------------------------------------

ковський, Старосольський, Липинський, Донцов зводяться до того, що нація є стихійним, ірраціональним (поза розумом) проявом хотіння до життя, до самостійності, до державності. Липинський, Славинський і Донцов так просто думають, що нація - це держава. Коли ми не маємо держави, то значить ніби, що ми не нація?

З наведених теорій найближча до правди теорія проф. Дністрянського, який каже, що нація є складне об'єднання: расове+ мовне+територіальне. Це верства, а не просте скупчення.

Ми так само думаємо, що нація є верства, але по яких лініях злучені люди в націю? Передовсім мова, друге - територія, третє - держава. Замість держави ставить проф. Дністрянський - расу. Проти цього не можна і заперечувати, бо кожна нація належить до якоїсь раси^1, але чому немає державної лінії? Бо ж очевидно, що кожна відома нація організована і державно. Очевидно, проф. Дністрянський має на увазі нації, ще державно не зорганізовані (як, напр., українська, білоруська і ін.), але вони стоять на шляху до державності і психічно настроєні, як державна група, тому треба б уважати, що й найтиповіша кумуляція національної верстви є така: державно + мовно + територіальна.

З цього є винятки, напр., жиди, які, безсумнівно, являють кумуляцію расову + релігійну. Але змагання жидів створити свою державу (в Палестині) і відновити мову (старожидівську) є показником, що жиди на наших очах перетворюються в державно+мовно+територіальне скупчення.

Примітивні племена є верствами релігійно + лінгвістично + територіальними, одначе зі зростом свідомості вони можуть перетворитися в типово національну верству, ставлячи вимоги про державно+територіальну свою організацію.

Як бачимо, соціальний склад нації ще не затвердів, але найбільш типовою кумуляцією є все таки державно+мовно+територіальна. Таку верству і будемо вважати за типовий розвиток простого лінгвістичного скупчення.

3 цього всього видно, що основою, з якої розвивається нація, є скупчення мовне (лінгвістичне). У первісних племен мовна спільність йде у парі зі зв'язком крові, то-

1:: 3 цього правила є чимало винятків, як, наприклад, американська нація у США або нації у державах Латинської Америки.

148-----------------------------------------------------------------

му й можна говорити про «расову» прикмету. як складову частину в характеристиці племені.

Плем'я є верства расова+лінгвістична. Поскільки вона зв'язана ще і єдністю світогляду, а цей світогляд є по змісту релігійним, то й цю рису треба прилучити до попередніх: отже плем'я є кумулятивне скупчення (верства) расове +лінгвістичне +релігійне. Жиди, розсіявшись по світу, розбилися на кілька мовних гуртів, з кумуляції випала одна «ланка» (лінгвістична) і тому жиди являють собою подвійно-кумулятивну верству (расову+ релігійну). Цигани являють верству расову+лінгвістичну+релігійну, як звичайне плем'я. У жидів расовий зв'язок дуже сильний: як показує статистика, на україні між жидами 98 % шлюбів є чисторасових, а лише 2 % мішаних. Релігійність їх трохи слабша, але теж значна. Помітне у жидів стремління відновити старожидівскy мову: кумуляція прагне до чистого типу племені, а разом помітне змагання до державності - отже жиди розвиваються у напрямі до чистої нації.

У народів, які расово змішалися (завдяки, напр., модерним релігіям, що охоплювали велике число племен і народів), відпала расова єдність, зате виросло стремління до державної самостійності, отже і<умуляція прийняла такий вигляд: лінгвістично+територіально+державна верства або типова нація.

Уі<раїнці власне стають нацією.

Значить, щоб зрозуміти, що таке нація, то треба зробити аналіз: за якими ознаками кумулюється вона. Коли маємо верству: расово+мовно+релігійну, то перед нами плем'я; коли маємо мовно + територіально + державне скупчення, то це нація.

Перехідні різні форми сполучення: расове+релігійне, мовне+расове + релігійне, мовне + релігійне + територіальне і ін. є народість (національність).

Значить від племені до нації є ще перехідні форми, котрі в звичайному обігу називаються і племенем, і народністю, і нацією, але в дійсності соціально відрізняються і від племені, і від нації. Приводом до змішування є ознака - мова. І плем'я, і народність, і нація має мову. Ця ознака кидається у вічі, і тому є теоретики (напр. Каутський), котрі вважають мову за єдину ознаку нації, а тому, на їх думку, кожне людське скупчення з окремою мовою є нацією. Це є спрощенням питання: в цім випадку і самоїди - нація, і французи - нація, але які ж вони неподібні між ісобою не лише мовою, а й багатьма іншими

149-------------------------------------------------------------

ознаками! Наука мусить знайти в чім ці різниці і як їх науково систематизувати. Ми думаємо, що лише соціологічний метод дає змогу означити твердо поняття нації і всих тих форм, з яких нація виростає.

Ще недавно українці були лише скупченням лінгвістичним і професійним (хлібороби). Ні територіальної^1, ні державної, ні релігійної спільності не було. отже це була подвійно кумулятивна верства. Алe відродження і змагання за державність обернуло їх в солідарну подвійно мовну+територіально верству (народність), яка прагне стати потрійною (мовно+територіально+державною) верствою, цебто нацією. Треба розуміти цей процес, щоб знати, в якій стадії соціального розвитку знaxoдимося. Зрозуміти це зможемо, коли навчимося розуміти процес і форми кумуляції. Цей процес навчимося розуміти, коли переглянемо всі чинники, які впливають на поведінку людей і викликають ту чи іншу форму взаємочинності. Нація є іншою формою колективної поведінки, ніж плем'я і народність. Люди ті самі, мова однакова, але змінилася комбінація чинників поведінки, тому утворилась верства (складне скупчення) зі своєрідним укладом ліній поведінки. Замість расового і релігійного чинників діють територіальний і державний, отже замість верстви мовно+расової+релігійної утворилася верства мовна+територіальна + державна. Незмінною залишилися лише ознака мови, а інші змінилися.

Соціолог і політик, і обиватель мусять розуміти цю зміну, щоб розумно вживати слова «плем'я», «народність», «нація». У нас же і професори, і письмениі<и, що претендують на провід і вченість, безбожно сплутують поняття, як звичайні обивателі, і сиплять словами «нація», «національний» безтямно, ненауково, як попи пояснюють, що таке «дух». Наведені раніше приклади, підтверджують це. Хіба може українець зрозуміти, що таке нація, коли прочитає писання Бочковського, Старосольського і інших «великих націоналістів», на кшталт Славинського, Липинського, Донцова? Навіть у Дністрянського значна неясність і плутанина у викладі, хоч він ближче стоїть до правди, ніж інші «теоретики нації», але ж ми мусили вибиратиу нього окремі розкидані вирази,

1:: Автор має на увазі територіальну роздробленість України, поділеної між різними державами. Перше територіальне об'єднання України відбулося у січні 1919 р. внаслідок злуки Української і Західноукраїнської Народних Республік, але було дуже недовготривалим.

150------------------------------------------------------------

щоб із них зліпити якусь картину і докопатися, що і він думає, що нація - це складне скупчення, а не просте.

На жаль, європейська наука в справі нації стоїть не вище української. За браком місця я не наводжу цитат із писань європейців, бо це була б марна трата часу й паперу: українці поздирали свої «теорії нації» з подібних європейських теоретиків.

І Фіхте, і Ренан, і багато сучасників пишуть про націю, якпро «дух», «душу», «абсолют», «щось невідоме», «містичне», а тому й не можуть нічого сказати науково-вартого, заливаючи сторінки грубих книжок водою порожньої балаканини, яку іноді видають за «філософію», навіть за «·соціологію».

Нація є складне соціальне скупчення (верства), що характеризується діяльністю чинників мови, території і держави - це ясно. Плем'я є верства, що характеризується діяльністю чинників мови, релігії, раси. Перехідні форми між племенем і нацією називаються народністю. Перший чинник в усих цих формах - мова, яка вступає у різні сполучення з іншими чинниками і у комбінації з ними дає верству під назвою або племені, або народності, або нації. З теорії чинників ми це побачимо із повною ясністю.

Нація є типова для нашого часу складна верства. Національна боротьба потрясає світ. Наша власна боротьба є національна. Вона має потрясти весь схід Європи - отже змінити мапу державних розмежувань. В цім історична вага нашого руху.

Тому докладне і серйозне наукове вичення української справи мусить починатися з теорії нації і соціальної структури України. Без глибокого і наукового вивчення теорії нації свідома національна політика є неможлива.