Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Сташис, Тацій - НПК до ККУ, 2003.doc
Скачиваний:
0
Добавлен:
05.02.2020
Размер:
8.04 Mб
Скачать

2. Дії, передбачені частиною першою цієї статті, якщо вони вчинені особою, раніше судимою за злочин, передбачений цією статтею, —

караються штрафом від п'ятисот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років.

1. Об'єктом цього злочину є суспільні відносини у сфері господарської діяльності з металобрухтом. Ці відносини регулюються Законом України «Про металобрухт» від 5 травня 1999 р. (ВВР. - 1999. - № 25. - Ст. 212;

2001. — № 1. — Ст. 3; 2003. — № 6. — Ст. 52) та іншими нормативно-пра­вовими актами. ,.

2. Предмет злочину — брухт кольорових і чорних металів (металобрухт). Тобто непридатні для прямого використання вироби або частина виробів, які за рішенням власника втратили експлуатаційну цінність внаслідок фізичного або морального зносу та містять у собі чорні або кольорові мета­ли чи їх сплави, а також вироби з металу, що мають непоправний брак, за­лишки чорних і кольорових металів і їх сплавів.

3. Об'єктивну сторону цього злочину характеризують альтернативні дії:

1) здійснення операцій з металобрухтом без державної реєстрації,

2) здійснення операцій з металобрухтом без спеціального дозволу (ліцензії), одержання якого передбачено законодавством; 3) надання приміщень та спо­руд для розташування незаконних пунктів прийому, схову та збуту металоб­рухту; 4) організація незаконних пунктів прийому, схову та збуту мета­лобрухту.

4. Операції з металобрухтом — це заготівля, переробка, металургійна пе­реробка брухту чорних і кольорових металів.

Заготівля металобрухту — діяльність, пов'язана із збиранням, купівлею, зберіганням та реалізацією металобрухту. Купівля та (або) реалізація мета­лобрухту — це діяльність, пов'язана з передачею права власності на метало­брухт іншому власнику в обмін на еквівалентну суму коштів або боргових зобов'язань.

Переробка металобрухту — діяльність, пов'язана із доведенням мета­лобрухту шляхом сортування або, в разі потреби, пресування, пакетування, подрібнення, різання до стану, який відповідає встановленим стандартам, нормам і правилам; вилучення металевої складової із шлаків металургійної переробки чорних та кольорових металів і їх сплавів.

Металургійна переробка металобрухту — це переплавка металобрухту в металургійних агрегатах із використанням додаткових матеріалів та особли­вих технологічних режимів з метою зміни структури металу, доведення його хімічного складу до параметрів, які відповідають вимогам стандартів, та от­римання легованої сталі, відповідних марок кольорових металів і їх сплавів із визначеними технологічними та експлуатаційними властивостями.

5. Здійснення вказаних вище операцій без державної реєстрації означає зайняття особою будь-яким із цих видів підприємницької діяльності без реєстрації як суб'єкта такої діяльності. Про поняття державної реєстрації див. коментар до ст. 202 КК.

6. Здійснення операцій з металобрухтом без спеціального дозволу (ліцензії) слід розуміти як здійснення будь-якої з названих вище операцій без законного отримання ліцензії і за умови, що отримання ліцензії на здійснення таких операцій є обов'язковим згідно із законодавством.

Ліцензуванню підлягають заготівля, переробка, металургійна переробка металобрухту кольорових і чорних металів (ст. 9 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» від 1 червня 2000 р. (ВВР. — 2000. — № 36. — Ст. 299). Не підлягає ліцензуванню діяльність фізичних осіб, пов'язана із збиранням і реалізацією побутового брухту чор­них і кольорових металів, а також діяльність фізичних осіб — суб'єктів підприємницької діяльності та юридичних осіб, пов'язана із збиранням і ре­алізацією промислового брухту чорних і кольорових металів, що утворився внаслідок їхньої діяльності. Побутовий металобрухт — це непридатні для прямого використання вироби побутового призначення або частини цих ви­робів, які містять у собі чорні або кольорові метали чи їх сплави і які втра­тили експлуатаційну цінність. Перелік видів побутового металобрухту за­тверджено постановою КМ України від 15 вересня 1999 р. № 1696 (ОВУ. — 1999. - № 37. - Ст. 1868).

Ліцензії на здійснення операцій з металобрухтом кольорових і (або) чор­них металів можуть видаватися лише спеціалізованим підприємствам (на за­готівлю та переробку) та спеціалізованим металургійним переробним підприємствам (на заготівлю, переробку та металургійну переробку). Поря­док отримання ліцензії передбачено Законом України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» від 1 червня 2000 р. та наказом Дер­жавного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва і Міністерства промислової політики «Про затвердження Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з заготівлі, пере­робки, металургійної переробки металобрухту кольорових і чорних металів» від 25 лютого 2003 р. (ОВУ. - 2003. - № 13. - Ст. 593).

7. Здійснення операцій з металобрухтом без державної реєстрації або без спеціального дозволу (ліцензії), якщо це було пов'язано з отриманням дохо­ду у великих розмірах, вимагає кваліфікації за правилами конкуренції за­гальної (ч. 1 ст. 202 КК) та спеціальної (ст. 213 КК) норм, тобто застосу­ванню підлягає спеціальна норма.

8. Здійснення операцій з металобрухтом без ліцензії, тобто без документа, який засвідчує право особи на таку діяльність, слід відрізняти від здійснен­ня таких операцій з порушенням умов ліцензування, тобто від порушення по­ложень нормативно-правового акта, яким установлюються кваліфікаційні, організаційні, технологічні та інші вимоги для провадження такої діяльності після отримання ліцензії. Порушення умов ліцензування може виявлятися, зокрема, у прийманні промислового брухту у фізичних осіб, які не є суб'єктами підприємницької діяльності, прийманні металобрухту без оформлення ак­том приймання тощо і кваліфікується за ч. 1 ст. 202 КК, якщо це було пов'язано з отриманням доходу у великих розмірах.

9. Під незаконними пунктами прийому, схову і збуту металобрухту слід розуміти пункти, на здійснення операцій в яких особа не має права, тому що не отримала ліцензії або пункт не вказаний у ліцензії. Тільки спеціалізо­вані та спеціалізовані металургійні переробні підприємства (визначені в ст. 1 Закону України «Про металобрухт»), які отримали ліцензію на здійснення операцій з металобрухтом, мають право відкривати приймальні пункти і тільки за адресами, вказаними в ліцензії.

10. Надання приміщень та споруд для розташування незаконних пунктів прийому, схову та збуту металобрухту означає надання іншій особі будь-яких приміщень та споруд повністю або частково для використання як ба­зи для незаконного прийому, схову чи збуту металобрухту.

11. Організація незаконних пунктів прийому, схову та збуту металобрух­ту — це сукупність дій з їх створення (підшукування приміщень, транспорт­них та фінансових засобів, співучасників; розробка плану функціонування пункту, конспіративних заходів; об'єднання або узгодження дій співучас­ників тощо ).

12. Злочин вважається закінченим з моменту здійснення будь-якої з дій, передбачених ст. 213 КК. Організація незаконних пунктів прийому, схову та збуту металобрухту закінчена з моменту, коли такий пункт був створений.

13. Суб'єктивну сторону злочину характеризує прямий умисел. Мотив і мета можуть бути різними, на кваліфікацію цього злочину не впливають, але можуть враховуватися при призначенні покарання.

14. Суб'єктом злочину може бути будь-яка особа, яка досягла 16-річного віку. Учинення службовою особою передбачених ст. 213 КК дій з викорис­танням влади чи службового становища або з перевищенням влади чи служ­бових повноважень потребує додаткової кваліфікації за статтями 364 чи 365 КК.

15. Діяння кваліфікуються за ч. 2 ст. 213 КК за умови, що судимість осо­би за злочин, передбачений цією статтею, не була погашена чи знята в пе­редбаченому законом порядку. Про поняття судимості, погашення та зняття її див. статті 88-91 КК і коментар до них.

16. Порушення законодавства, що регулює здійснення операцій з метало­брухтом, може бути кваліфіковане, як адміністративне правопорушення, за ст. 16410 КпАП, якщо це не є злочином.

Стаття 214. Порушення правил здачі дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння

Ухилення від передбачених законом обов'язкової здачі на афінаж або обов'язкового продажу видобутих із надр, отриманих із вторинної сиро­вини, піднятих чи знайдених дорогоцінних металів чи дорогоцінного каміння, якщо це діяння вчинене у великому розмірі, а також ухилення від обов'язкової здачі на афінаж або для обов'язкового продажу скупле­них дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння, ювелірних чи побуто­вих виробів з них або лому таких виробів, —

карається штрафом від трьохсот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до двох років.

Примітка. Порушення правил здачі дорогоцінних металів і доро­гоцінного каміння визнається здійсненим у великому розмірі, якщо вартість вказаних у цій статті предметів, не зданих або не проданих, пе­ревищує п'ятсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

1. Порушення правил здачі дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння є злочином, який посягає на валютні відносини у частині забезпечення фор­мування та використання Державного фонду дорогоцінних металів і доро­гоцінного каміння, призначеного для забезпечення державних виробничих, наукових, соціально-культурних та інших потреб, що фінансуються з дер­жавного бюджету. До складу Державного фонду дорогоцінних металів і до­рогоцінного каміння, зокрема, входять золотий запас України, який скла­дається з афінованого золота в зливках, є державною власністю і становить частину державних золотовалютних резервів України, оперативний резерв золота, що є резервом для забезпечення невідкладних потреб національної економіки тощо.

2. Предметом злочину, передбаченого ст. 214 КК, є: дорогоцінні метали і дорогоцінне каміння у великому розмірі, які: 1) ви­добуті із надр; 2) отримані із вторинної сировини; 3) підняті; 4) знайдені; скуплені: 1) дорогоцінні метали і дорогоцінне каміння; 2) ювелірні виро­би із цих металів і каміння; 3) побутові вироби з них; 3) лом ювелірних та побутових виробів з дорогоцінних металів та дорогоцінного каміння.

Дорогоцінні метали — це золото, срібло, платина і метали платинової гру­пи (паладій, іридій, родій, осмій, рутеній) у будь-якому вигляді та стані (си­ровина, сплави, напівфабрикати, промислові продукти, хімічні сполуки, ви­роби, відходи, брухт тощо) (ст. 1 Закону України «Про державне регулю­вання видобутку, виробництва і використання дорогоцінних металів і доро­гоцінного каміння та контроль за операціями з ними» від 18 листопада 1997 р. № 637/97-ВР (ВВР. - 1998. - № 9. - Ст. 34).

Під дорогоцінним камінням слід розуміти природні та штучні (синтетичні) мінерали в сировині, необробленому та обробленому вигляді (виробах): а) першого порядку — алмаз, рубін, сапфір синій, смарагд, олександрит; б) другого порядку — демантоїд, евклаз, жадеїт (імперіал), сапфір рожевий та жовтий, опал благородний чорний, шпінель благородна; в) третього по­рядку — аквамарин, берил, кордієрит, опал благородний білий та вогняний, танзаніт, топаз рожевий, турмалін, хризоберил, хризоліт, цаворіт, циркон, шпінель; г) четвертого порядку — адуляр, аксиніт, альмандин, аметист, ге-соніт, гросуляр, данбурит, діоптаз, кварц димчастий, кварц рожевий, кліно-гуміт, кришталь гірський, кунцит, моріон, піроп, родоліт, скаполіт, спесар-тин, сподумен, топаз блакитний, винний та безколірний, фенакіт, феро-ортоклаз, хризопраз, хромдіопсид, цитрин (ст. 1 Закону України «Про дер­жавне регулювання видобутку, виробництва і використання дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння та контроль за операціями з ними»).

Не є предметом злочину, передбаченого ст. 214 КК, напівдорогоцінне каміння, зокрема бірюза, малахіт, лазурит, чароїт, агат та інше каміння, яке віднесено до напівдорогоцінного ст. 1 Закону України «Про державне регулювання видобутку, виробництва і використання дорогоцінних металів і до­рогоцінного каміння та контроль за операціями з ними».

Видобутими із надр визнаються дорогоцінні метали, вилучені з надр усіма можливими способами, а також дорогоцінне каміння, вилучене з гірських порід усіма можливими способами.

Отриманими із вторинної сировини вважаються дорогоцінні метали, ви­лучені із відходів гірничо-збагачувального або металургійного виробництва (хвости збагачення, відвали, шлаки, шлами, недогарки), а також одержані під час вторинної переробки обладнання, механізмів тощо усіма можливими способами.

Підняті та знайдені дорогоцінні метали та дорогоцінне каміння — це зо­лоті самородки або дорогоцінне каміння, знайдені в надрах чи на поверхні під час видобування дорогоцінних металів чи дорогоцінного каміння.

Видобуті із надр, отримані із вторинної сировини, а також підняті та знайдені дорогоцінні метали й дорогоцінне каміння визнаються предметом злочину, передбаченого ст. 204 КК, лише за умови їх великого розміру, який згідно з приміткою до цієї статті має місце у випадках, коли їх вартість пе­ревищує п'ятсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Скупленими є дорогоцінні метали і дорогоцінне каміння, ювелірні чи по­бутові вироби із них та лом цих виробів, куплені у фізичних осіб суб'єкта­ми господарської діяльності (юридичними або фізичними особами), які на підставі відповідної ліцензії здійснюють їх закупівлю у населення. Вартість скуплених дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, ювелірних чи по­бутових виробів із них та лому цих виробів на кваліфікацію злочину за ст. 204 КК не впливає.

3. Об'єктивна сторона злочину, передбаченого ст. 214 КК, характери­зується бездіяльністю у виді:

1) ухилення від передбаченої законом обов'язкової здачі на афінаж видо­бутих із надр, отриманих із вторинної сировини, піднятих чи знайдених до­рогоцінних металів, якщо це діяння вчинене у великому розмірі, або скуп­лених дорогоцінних металів, ювелірних чи побутових виробів з них або ло­му таких виробів;

2) ухилення від передбаченої законом обов'язкової здачі для обов'язково­го продажу видобутих із надр, отриманих із вторинної сировини, піднятих чи знайдених дорогоцінних металів чи дорогоцінного каміння, якщо це діян­ня вчинене у великому розмірі, або скуплених дорогоцінних металів, доро­гоцінного каміння, ювелірних чи побутових виробів з них або лому таких виробів.

4. Ухилення від передбаченої законом обов'язкової здачі на афінаж має місце в разі ухилення від здачі дорогоцінних металів для здійснення мета­лургійного процесу одержання дорогоцінних металів високої чистоти шля­хом відділення від них забруднюючих домішок. Оскільки афінаж здійсню­ється лише щодо дорогоцінних металів, то предметом ухилення від передба­ченої законом обов'язкової здачі на афінаж не можуть бути дорогоцінне каміння, а також ювелірні та побутові вироби із дорогоцінного каміння та їх лом.

Чинне законодавство передбачає, що суб'єктами правовідносин у сфері видобутку, виробництва, використання, зберігання дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння та проведення операцій з ними можуть бути суб'єкти підприємницької діяльності незалежно від форм власності, які здійснюють зазначену діяльність на підставі спеціальних дозволів (ліцензій), що вида­ються у порядку, встановленому законодавством України.

Видобуті дорогоцінні метали з руд, пісків, шліхів та інші продукти збага­чення передаються за договорами купівлі-продажу або на умовах даваль­ницької сировини для афінажу підприємствам, які мають відповідну ліцензію, одержану в порядку, встановленому законодавством України, або можуть вивозитися відповідно до законодавства на умовах давальницької сировини за межі України для афінажу, виготовлення і реалізації виробів з використанням дорогоцінних металів, (ст. 4 Закону України «Про державне регулювання видобутку, виробництва і використання дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння та контроль за операціями з ними»).

Ухилення від передбаченої законом обов'язкової здачі на афінаж доро­гоцінних металів, а також ювелірних та побутових виробів з них та лому цих виробів має місце у випадках невиконання особою, яка здійснює гос­подарську діяльність на підставі відповідної ліцензії, обов'язку щодо здачі на афінаж цих предметів. Такий обов'язок передбачений чинним законо­давством, зокрема Законом України «Про державне регулювання видобут­ку, виробництва і використання дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння та контроль за операціями з ними». Випливає з ліцензійних умов здійснення діяльності у сфері видобутку, виробництва, використання, зберігання дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння та проведення операцій з ними. Можливість вчинення дії у вигляді здачі на афінаж відповідних предметів розглядуваного злочину має місце за умови, що під час здійснення господарської діяльності у цій сфері вони були видобуті з надр, отримані з вторинної сировини, підняті, знайдені або скуплені у на­селення.

5. Ухиленням від передбаченої законом обов'язкової здачі для обов'язкового продажу видобутих із надр, отриманих із вторинної сировини, піднятих чи знайдених дорогоцінних металів чи дорогоцінного каміння, якщо це діяння вчинене у великому розмірі, або скуплених дорогоцінних металів, доро­гоцінного каміння, ювелірних чи побутових виробів з них або лому таких виробів має місце у випадках невиконання відповідними суб'єктами госпо­дарської діяльності такого обов'язку.

Чинне законодавство передбачає, що афіновані дорогоцінні метали в установленому законодавством України порядку закуповуються, у тому числі за кордоном, в Державний фонд дорогоцінних металів і дорогоцінно­го каміння України за рахунок коштів державного бюджету і в Державну скарбницю — за рахунок коштів Національного банку України. Афіновані дорогоцінні метали у стандартному вигляді, а також видобуте з надр або ре-купероване дорогоцінне каміння в розсортованому вигляді при продажу суб'єктами їх видобування і виробництва на умовах форвардного контракту першочергово пропонуються:

Міністерству фінансів України для поповнення Державного фонду доро­гоцінних металів і дорогоцінного каміння України;

Національному банку України для поповнення золотого запасу України (ст. 4 Закону України «Про державне регулювання видобутку, виробництва і використання дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння та контроль за операціями з ними»).

Обов'язок суб'єктів господарської діяльності здати для обов'язкового про­дажу одержані ними під час здійснення діяльності у цій сфері дорогоцінні метали, дорогоцінне каміння, ювелірні та побутові вироби з них або лом цих виробів (у повному обсязі або певній кількості) випливає з чинного законо­давства, умов ліцензування цієї діяльності, а можливість вчинити такі дії — із наявності цих предметів.

6. Моментом закінчення порушення правил здачі дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння є вчинення хоча б одного з діянь, передбачених ст. 214 КК.

Ухилення від передбачених законом обов'язкової здачі на афінаж або обов'язкового продажу видобутих із надр, отриманих із вторинної сировини, піднятих або знайдених дорогоцінних металів чи дорогоцінного каміння є закінченим з моменту закінчення встановлених законодавством термінів здачі предметів, сукупна вартість яких перевищує п'ятсот неоподатковува­них мінімумів доходів громадян, тобто за умови вчинення такого діяння у великих розмірах.

Ухилення від передбачених законом обов'язкової здачі на афінаж або обов'язкового продажу скуплених дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння, ювелірних чи побутових виробів з них або лому таких виробів є закінченим з моменту закінчення встановлених законодавством термінів здачі предметів незалежно від їх вартості.

7. Суб'єктивна сторона розглядуваного злочину характеризується виною у формі прямого умислу. Мотиви і цілі його вчинення на кваліфікацію не впливають.

8. Суб'єктом порушення правил здачі дорогоцінних металів і доро­гоцінного каміння може бути:

службова особа суб'єкта господарської діяльності, який здійснює діяльність у сфері видобутку, виробництва, використання, зберігання доро­гоцінних металів і дорогоцінного каміння та проведення операцій з ними на підставі відповідної ліцензії; на таку службову особу має бути покладений обов'язок щодо виконання вимог законодавства по обов'язковій здачі на афінаж або обов'язковому продажу предметів розглядуваного злочину;

громадянин — суб'єкт підприємницької діяльності, який здійснює діяльність у сфері видобутку, виробництва, використання, зберігання доро­гоцінних металів і дорогоцінного каміння та проведення операцій з ними на підставі відповідної ліцензії.

Особи, які здійснюють зазначені види діяльності без державної реєстрації як суб'єкта підприємницької діяльності та (або) без одержання спеціально­го дозволу (ліцензії) на таку діяльність, не є суб'єктами злочину, передба­ченого ст. 214 КК. За наявності необхідних підстав такі їх діяння охоплю­ються ст. 202 КК «Порушення порядку зайняття господарською та бан­ківською діяльністю».

Стаття 215. Підроблення знаків поштової оплати і проїзних квитків

Виготовлення з метою збуту, збут або використання завідомо підроб­лених знаків поштової оплати, маркованої продукції, міжнародних ку­понів для відповіді, посвідчень особи для міжнародного поштового обміну, відбитків маркувальних машин, а також квитків залізничного, вод­ного, повітряного або автомобільного транспорту та інших проїзних доку­ментів і документів на перевезення вантажу —

карається штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів до­ходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або об­меженням волі на строк до трьох років.

1. Безпосереднім об'єктом злочину є суспільні відносини у сфері фінан­сових інтересів держави.

2. Предметом злочину є: знаки поштової оплати; маркована продукція;

міжнародні купони для відповіді; посвідчення особи для міжнародного поштового обміну; відбитки маркувальних машин; квитки залізничного, вод­ного, повітряного, автомобільного транспорту, інші проїзні документи і до­кументи на перевезення вантажу.

Знаки поштової оплати — це реквізити поштових відправлень, що підтверджують оплату послуг поштового зв'язку. Як знаки поштової опла­ти в Україні використовуються поштові марки, відбитки кліше маркуваль­них машин, відбитки спеціальних штемпелів, міжнародні купони для від­повіді.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про зв'язок» від 16 травня 1995 р. (ВВР. — 1995. — № 20. — Ст, 143) під поштовою маркою слід розуміти дер­жавний знак, що є засобом оплати послуг поштового зв'язку, виготовлений друкарським способом, із художнім зображенням та зазначенням його номі­нальної вартості.

Маркована продукція — це виготовлені друкарським способом поштові відправлення (марковані конверти і марковані поштові листівки) із надру­кованим на них зображенням поштових марок (так звані віньєтки).

Міжнародний купон для відповіді — це спеціальний знак Міжнародного бюро Всесвітньої поштової спілки, надрукований на папері з водяними зна­ками, яким можна замінити поштові марки.

Посвідчення особи для міжнародного поштового обміну — це посвідчення, що видається поштовими органами країн-учасниць Всесвітньої поштової спілки і засвідчує право особи на одержання поштової кореспонденції, що адресується їй або на поштову скриньку.

Предметом злочину є також відбитки маркувальних машин. Маркувальна машина — це пристрій, призначений для нанесення на письмову кореспон­денцію відбитків державного знака, що підтверджує оплату послуг поштово­го зв'язку, дату прийому й іншої інформації. У документах Всесвітньої поштової спілки ці машини називаються франкувальними.

Проїзні документи — це документи, що дають право проїзду на залізнич­ному, водному, повітряному або автомобільному транспорті (квитки зазна­чених видів транспорту, у тому числі талони, жетони, службові проїзні документи тощо). Документами на перевезення вантажів є, наприклад, багажні квитанції, дорожні відомості, окремі вимоги, плацкарти тощо.

3. Об'єктивна сторона злочину може полягати у виготовленні для збуту зазначених предметів, їх збуті або використанні.

Під виготовленням слід розуміти повну або часткову підробку зазначених предметів, або надання використаним знакам поштової оплати вигляду не­використаних знаків.

Збут — це сплатна або безоплатна передача (продаж, обмін, дарування тощо) зазначених підроблених предметів іншим особам або організаціям для їх подальшого використання. Збут може вчинятися як особою, що здійснює підробку знаків поштової оплати і проїзних документів, так і іншою особою.

Використання припускає будь-яку форму застосування підроблених предметів, наприклад, надання їх замість справжніх тощо.

4. Злочин є закінченим з моменту вчинення одної із зазначених дій.

5. Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом. Осо­ба усвідомлює, що виготовляє для збуту, збуває або використовує підроб­лені предмети, що зазначені вище, і бажає так вчиняти. Обов'язковою озна­кою суб'єктивної сторони цього злочину виступає спеціальна мета — збут предметів даного злочину.

6. Суб'єкт злочину — будь-яка особа, яка досягла 16-річного віку.

Стаття 216. Незаконне виготовлення, підроблення, використання або збут незаконно виготовлених, одержаних чи підроблених марок акцизного збору чи контрольних марок

1. Незаконне виготовлення, підроблення, використання або збут неза­конно виготовлених, одержаних чи підроблених марок акцизного збору або контрольних марок для маркування упаковок примірників аудіовізу­альних творів та фонограм чи голографічних захисних елементів —

караються штрафом від ста до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до чотирьох років.