§ 5. Стандарт доказування та оцінка доказів судом.

Стандарт доказування.

Стандарт доказування характеризує можливість закінчення розгляду цивільних справ при наявності певних передумов (системи передумов) для ухвалення рішення на користь тієї чи іншої сторони. Категоріально стандарт доказування – це сукупність критеріїв, на підставі яких суд ухвалює рішення по справі.

Перш за все, стандарт доказування визначає кінцеву мету доказування і можливість ухвалення рішення відповідно до цього. Сучасна система доказування, про що йшла мова, передбачає як мету цивільного процесу, розгляд справи за умов дотримання процесуальної справедливості як системи процесуальних гарантій, що випливає із ст. 1 ЦПК.

Система доказування визначально засновується на тягарі доказування сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. При цьому ключовими для визначення наслідків реалізації таких специфічних обов’язків (тягара доказування), виступає заінтересованість у розгляді цивільної справи на свою користь. Ніякої юридичної відповідальності пасивна у доказуванні сторона не несе, оскільки тягар доказування не аналог юридичних обов’язків, сторони не несуть юридичних обов’язків щодо подання доказів і розкриття всіх обставин справи. Зокрема, і тих, які не бажані для сторін з точки зору їх правової позиції та процесуальної заінтересованості або не є бажаними для сприятливого завершення процесу. Таким чином, сторони можуть притримувати докази на свою користь.

Умовою стандарту доказування є те, що спір підлягає розгляду судом лише у межах заявлених позовних вимог та наданих сторонами доказів. Суд ухвалює рішення на основі досліджуваних доказів і доведених сторонами обставин цивільної справи. При цьому, вирішуючи справу, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням.

Як видно, стандарт доказування визначає можливість ухвалення судового рішення в залежності від того, у якій мірі сторона спромоглася виконати свої функції у процесуальному доказуванні.

Така модель стандарту доказування ставить питання, які вже почали обговорюватися в процесуальній літературі, про ймовірність у правосудді при розгляді цивільних справ і можливість ухвалення рішення на основі ймовірності встановлення фактів, що входять до предмету доказування, та використання статистичних даних для встановлення фактів, що мають значення для справи.

Оцінка доказів судом.

ЦПК Стаття 212. Оцінка доказів 1. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Перш за все судова оцінка доказів здійснюється за внут­рішнім переконанням суддів. Внутрішнє переконання — це заснований на доказах висновок суду про обставини справи. Положення про оцінку доказів за внутрішнім переконанням випливає з принципу здійснення правосуддя тільки судом, повноважень суду остаточно вирішувати питання про права й обов’язки сторін. Далі, докази повинні бути оцінені судом всебічно, у повному обсязі й об’єктивно. Положення про повноту оцінки доказів означає, що суд повинен вивчити і використати докази в повному обсязі, який є достатнім для правильних висновків суду по суті справи. Положення про всебічність і об’єктивність розгляду в судовому засіданні усіх обставин справи означає, що суд повинен взяти до уваги всі докази, які обґрунтовують як вимоги позивача, так і заперечення відповідача. 2. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Це означає, що докази повинні оцінюватися за їх властивостями, і жоден із доказів не має переваги над іншим. Вищестоящі суди наперед не мають права вирішувати питання про достовірність, недостовірність або перевагу того чи іншого доказу. 3. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Оцінка доказів складається з визначення судом достовірності й достатності доказів. Визначення достовірності доказів зводиться до: перевірки доброякісності джерела доказів, а також самого процесу формування доказів. Наприклад, даючи оцінку достовірності показання свідка, суд повинен перевірити, чи міг свідок правильно сприймати факти, чи в змозі даний свідок їх запам’ятати, а також чи правдиво він дає про них показання. При оцінці достовірності висновку експерта суд має перевірити компетентність експерта, при оцінці письмових доказів — їх справжність тощо. Після встановлення достовірності доказів суд визначає їх достатність, тобто вирішує питання про те, чи є можливість на підставі зібраних по конкретній справі доказів зробити певний висновок про наявність фактів, які належать до предмета доказування, про права і обов’язки сторін. Але цей умовивід суд робить, враховуючи стандарт доказування. Визначення судом достовірності і достатності доказів складає сутність оцінки доказів у цивільній справі. Однак для правильного розуміння механізму оцінки доказів необхідно керуватися передбаченими законом положеннями оцінки доказів, закріпленими у цій статті. 4. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Оцінка доказів судом може бути:

1)Попередня.		2)Остаточна.		3)Контрольна.
Попередню оцінку доказів здійснює суд до виходу до нарадчої кімнати.		Остаточна оцінка здійснюється судом у нарадчій кімнаті і є підставою для ухвалення рішення по справі.		Контрольну оцінку доказів здійснюють вищестоящі суди при перевірці законності і обґрунтованості судових рішень.