Глава ххіii позов

Поняття позову, як правило, визначається наступним чином:

« Позов» - заін­тересованої або іншої уповноваженої на те особи до суду з проханням про розгляд цивільно-правового спору і захист прав, свобод чи інтересів.

Однак таке визначення поняття позову не відображає повністю його правової природи. Як засіб порушення процесуальної діяльності, і, таким чином, як процесуальне поняття за своєю юридичною природою позов тісно пов’язаний з суб’єктивним матеріальним правом (цивільним, житловим, земельним, сімейним, трудовим тощо) на захист якого він пред’являється. Без спірної матеріально-правової вимоги позивача до відповідача немає позову. Тільки завдяки матеріально-правовій стороні позову в цивільному процесі існують такі інститути, як визнання позову, відмова від позову, забезпечення позову, мирова угода тощо. Матеріально-правова вимога позивача до відповідача стає позовом в тому випадку, якщо вона звернена у відповідний суд, де підлягає розгляду в порядку позовного провадження з дотриманням певних процесуальних гарантій. Тому суть позову може бути правильно визначена тільки з врахуванням єдності його матеріальної та процесуальної сторони. Позов, крім процесуальної сторони — вимоги до суду про розгляд і вирішення спору про право цивільне, має матеріально-правову сторону — вимогу позивача до відповідача про захист прав, свобод чи інтересів.

Значення елементів позову.

Для того щоб позов міг виконати роль засобу порушення судової діяльності, він повинен містити в собі певні складові частини (елементи). Елементи позову визначають зміст судової діяльності, індивідуалізують позови. За елементами проводиться класифікація позовів на види, встановлюються межі судового розгляду і предмет доказування. Елементи позову мають важливе значення для організації захисту відповідача проти позову, для вирішення питання про прийняття позову до судового провадження. Вони визначають суть вимоги, на яку суд повинен дати відповідь у своєму рішенні.

Кожний позов складається з трьох елементів:

1)Предмет позову.

2)Під­става позову.

3)Зміст позову.

1)Предмет позову.

Ця вимога повинна:

1) носити правовий характер, тобто бути врегульованою нормами матеріального права,

2)бути віднесена законом до юрисдикції загальних судів.

Ч.2 ст.31 ЦПК 2. Крім прав та обов'язків, визначених у статті 27 цього Кодексу, позивач має право протягом усього часу розгляду справи збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитися від позову, а відповідач має право визнати позов повністю або частково. До початку розгляду судом справи по суті позивач має право шляхом подання письмової заяви змінити предмет або підставу позову, а відповідач - пред'явити зустрічний позов. Відповідно до ч. 2 ст. 31 ЦПК до початку розгляду судом справи по суті позивач має право шляхом подання письмової заяви замінити предмет позову. Тобто, звернувшись до суду з однією вимогою, він може замінити цю вимогу іншою. Таке право позивача забезпечує швидкість і оперативність розгляду справи. Однак зміна предмета позову можлива лише до початку розгляду справи по суті і в межах спірних правовідносин. У випадку, коли нова вимога позивача виходить за межі спірних правовідносин, позивач може пред’явити новий позов.

Практичне значення правильного визначення предмета позову.

Правильне визначення предмета позову має важливе практичне значення, оскільки предмет позову визначає суть вимоги, на яку суд повинен дати відповідь у рішенні. За предметом позову визначається юрисдикція суду по розгляду даної справи, проводиться класифікація на окремі категорії справ.

2)Під­става позову.

Підстава позову - обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги (ст. 119 ЦПК).

Цими обставинами можуть бути: лише юридичні факти, тобто такі факти, які тягнуть за собою певні правові наслідки: виникнення, зміну чи припинення правовідносин.

Тому в підставу позову не можуть входити: обставини, що виступають доказами по справі. З ними закон не пов’язує виникнення, зміни або припинення прав чи обов’язків. Вони лише підтверджують наявність чи відсутність юридичних фактів, які входять у підставу позову.

В підставу позову може входити як один, так і декілька юридичних фактів. Однак для обґрунтування вимоги позивач повинен наводити завжди повний комплекс фактів. Відсутність одного з них може зробити вимогу необґрунтованою.

Підстава позову включає:

1) ті юридичні факти, які під­тверджують наявність чи відсутність спірних правовідносин.

2) факти, які підтверджують порушення прав позивача (при­від до пред’явлення позову).

Юридичні факти, покладені в підставу позову, свідчать про те, що: між сторонами існують правовідносини і що внаслідок певних дій відповідача ці відносини стали спірними. Від характеру спірних правовідносин залежить правова кваліфікація спору.

Слід підкреслити, що чинне процесуальне законодавство не вимагає від позивача обґрунтування своїх вимог відповідними нормами права. На суд покладається обов’язок встановити спірні правовід­носини і застосувати до них відповідні норми матеріального права.

Ч.2 ст.31 ЦПК 2. Крім прав та обов'язків, визначених у статті 27 цього Кодексу, позивач має право протягом усього часу розгляду справи збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитися від позову, а відповідач має право визнати позов повністю або частково. До початку розгляду судом справи по суті позивач має право шляхом подання письмової заяви змінити предмет або підставу позову, а відповідач - пред'явити зустрічний позов. Підстава позову викладається в позовній заяві. До початку розгляду судом справи по суті позивач має право шляхом подання письмової заяви змінити підставу позову (ч. 2 ст. 31 ЦПК). Така зміна може мати місце і допускається чинним законодавством з метою встановлення дійсних взаємовідносин між сторонами. Разом з тим закон дещо обмежує позивача в можливості зміни підстави позову: змінюючи її, позивач не може вийти за межі спірних правовідносин.

Практичне значення підстави позову.

Правильне її встановлення визначає межі доказування, а також є гарантією прав відповідача на захист проти позову.

3)Зміст позову.

Практичне значення змісту позову.

З міст позову допомагає визначити юрисдикцію суду щодо розгляду даної справи, а також встановити межі дослідження справи в судовому засіданні і ухвалити законне та обґрунтоване рішення. За змістом позови класифікуються на окремі види.

Позови класифікуються на види за різними критеріями.

Найбільш розповсюдженою є класифікація позовів на види за матеріально-правовим і процесуально-правовим критеріями.

Враховуючи матеріально-правовий критерій, позови поділяються на види залежно від характеру спірних правовідносин.

З а способом захисту цивільних прав та інтересів позови поділяються на:

1)Позови про присудження.		2)Позови про визнання.		3)Перетворювальні позови.
Позови про присудження —вид позовів, коли позивач вимагає примусового здійснення обов’язку боржника-відповідача. Кожний процес виникає в зв’язку з тим, що суб’єктивне право позивача порушено або є загроза його порушення, внаслідок чого виникає необхідність звернутися до суду за захистом свого права. Позови про присудження пред’являються, як правило, в тих випадках, коли право позивача вже порушено і необхідно здійснити певні дії для його поновлення. Н: позови про стягнення аліментів, про виселення з житлових приміщень, про стягнення боргових сум на підставі договору позики тощо. Характерною особливістю позовів про присудження є те, що: після їх розгляду і ухвалення по ним рішення, якщо вони добровільно не виконуються, то ці рішення можуть бути виконані в примусовому порядку. В судовій практиці ці позови нерідко поєднуються з позовами про визнання, коли позивач вимагає не лише визнати за ним право, а й примусити відповідача до виконання певних обов’язків.		Позови про визнання — це такі позови, коли позивач просить суд підтвердити наявність чи відсутність між ним і відповідачем певних правовідносин. Позови про визнання пред’являються в тих випадках, коли порушення права позивача, як правило, немає, однак між сторонами виникли сумніви щодо існування чи дійсності між ними відносин, які мають правові наслідки. Звертаючись до суду з позовом про визнання, позивач не ставить перед собою мети про матеріальне присудження, його мета полягає в усуненні сумнівів відносно існування правовідносин. Залежно від мети, яку ставить перед собою позивач вони поділяються на: а)Позитивні Позови, які спрямовані на підтвердження наявності певних правовідносин між позивачем і відповідачем (наприклад, визнати право власності на будинок) визнаються позитивними. б)Негативні. Якщо ж позивач просить суд підтвердити відсутність певних правовідносин між ним і відповідачем (наприклад, визнати правочин недійсним), такий позов визнається негативним. Характерною особливістю позовів про визнання є те, що: рішення по цих позовах не потребують примусового виконання, а захист права здійснюється безпосередньо рішенням суду. У судовій практиці нерідко позови про визнання доповнюються позовами про присудження, коли визнання служить необхідною передумовою присудження. Так, наприклад, у позовах про поновлення на роботі суд, перш за все, повинен визнати звіль­нення працівника незаконним і на цій підставі поновити його на роботі і стягнути заробітну плату за вимушений прогул.		Перетворювальні позови — це такі, коли позивач просить суд перетворити існуючі між ним і відповідачем правовідносини. Залежно від мети, яку ставить позивач, звертаючись до суду, перетворювальні позови підрозділяються на: а) позови, спрямовані на зміну правовідносин. б) позови, спрямовані на припинення правовідносин. Н: позов про виділення частини із спільного майна на підставі ст. 364 ЦК. Позивач у цьому випадку вимагає такого рішення, яке б змінило існуючі правовідносини; Н:позови про розірвання шлюбу, коли позивач просить суд припинити існуючі між ним і відповідачем правовідносини. В юридичній літературі висловлюються заперечення проти виділення цього виду позовів, які зводяться до того, що завдання суду полягає не в творенні правовідносин, а в захисті реально існуючих прав, свобод чи інтересів, які мають місце незалежно від суду, а також, що перетворювальні позови повністю охоплюються позовами про визнання і про присудження. Такі висновки суперечать чинному цивільному законодавству, яке передбачає можливість подання позовів про зміну чи припинення правовідносин окремо від позовів про визнання чи про присудження (ст. 16 ЦК). Це зовсім не означає, що суд творить правовідносини. Він змінює чи припиняє існуючі правовідносини, оскільки тільки суд компетентний це зробити, а сторони мають право на їх зміну чи припинення ще до виникнення процесу. Зміна чи припинення існуючих правовідносин є одним із способів захисту цивільних прав та інтересів. А оскільки критерієм класифікації позовів на види за процесуальною ознакою є спосіб захисту, то не може викликати сумнівів існування перетворювальних позовів. Характерною ознакою позовів про визнання є те, що: вони пред’являються, як правило, якщо у сторін виникли сумніви в існуванні правовідносин і суд своїм рішення повинен усунути ці сумніви, тобто визнати наявність чи відсутність правовідносин. При поданні перетворювальних позовів таких сумнівів у сторін не існує. Між ними існують правовідносини і сторони це знають, однак вони просять суд перетворити їх (замінити або припинити), що входить в його компетенцію.