§ 3. Цивільне процесуальне законодавство (Джерела цивільного процесуального права. Межі дії цивільного процесуального закону)

Джерелами цивільного процесуального права є:

1) Конституція України.

2) ЦПК

3) Закони України

4)Міжнародні договори.

5)Рішення КСУ.

6) Рішення ЄСПЛ

1) Конституція України.

В Конституції містяться норми, які регламентують право громадян на судовий захист, їх правовий статус у цивільному судочинстві (статті 24, 29, 30, 31, 32, 55, 59) і визначають принципи організації і діяльності суду (розділ VIII).

2) ЦПК

ЦПК є основним джерелом цивільного процесуального права і встановлює порядок провадження в цивільних справах. Він складається з дванадцяти розділів: I Загальні положення. II Наказне провадження. III Позовне провадження. ІV Окреме провадження V Перегляд судових рішень. VІ Процесуальні питання, пов’язані з виконанням судових рішень у цивільних справах та рішень інших органів (посадових осіб). VII Судовий контроль за виконанням судових рішень. VІІ-І Провадження у справах про оскарження рішень третейських судів та про видачу виконавчих листів на примусове виконання рішень третейських судів. VIII Про визнання та виконання рішень іноземних судів в Україні. ІХ Відновлення втраченого судового провадження. Х Провадження у справах за участю іноземних осіб. ХІ Прикінцеві та перехідні положення. Концептуально структура ЦПК, в основному, будується на системі проваджень цивільного судочинства.

3)Закони України

1)До основних джерел цивільного процесуального права відноситься Закон України «Про міжнародне приватне право». Відповідно до ст. 2 цього закону він застосовується до таких питань, що виникають у сфері приватноправових відносин з іноземним елементом: 1) визначення застосовуваного права; 2) процесуальна правоздатність і дієздатність іноземців, осіб без громадянства та іноземних юридичних осіб; 3) підсудність судам України справ з іноземним елементом; 4) виконання судових доручень; 5) визнання та виконання в Україні рішень іноземних судів. Безпосередньо питанням цивільного процесу присвячено три розділи (розділи ХІ, ХП, ХШ), які регламентують провадження у справах за участю іноземних осіб, питання підсудності на виконання іноземних судових доручень, визнання та виконання рішень інземних судів. Норми права, що містяться в цьому законі, мають спеціальний характер по відношенню до загальних правил цивільного судочинства, в тому числі і тих , які містяться в ЦПК у розділах, присвячених визнанню та виконанню рішень іноземних судів в Україні та провадженню у справах з іноземним елементом. 2)До основних джерел цивільного процесуального права відноситься також і Закон України «Про виконавче провадження», який визначає порядок примусового виконання судових рішень (виконавче провадження) і забезпечує реальний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів суб’єктів права, підтверджених судовим рішенням. 3)До джерел цивільного процесуального права належить Закон України «Про судоустрій та статус суддів», яким встановлені мета і завдання правосуддя, засади організації діяльності органів судової влади, а також деякі інші закони. 4)Закон України «Про прокуратуру» містить норми, які регламентують питання участі прокурора у цивільному судочинстві. 5)Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачає право виконавчих органів сільських, селищних, міських Рад та їх голів звертатися до суду для захисту прав відповідної територіальної громади. 6) Закон України «Про здійснення державних закупівель» визначає особливості розгляду цивільних справ у сфері державниз закупівель. 7)Закон України «Про судовий збір» регулює питання судових витрат при розгляді цивільних справ.

4)Міжнародні договори.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 ЦПК якщо міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, передбачено інші правила, ніж встановлені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору.

5)Рішення Конституційного Суду України.

Вищий авторитет Конституційного Суду України, його верховенство в судовій системі держави забезпечується переконливістю аргументації, яка проводиться Судом у своїх рішеннях, обґрунтованістю юридичних висновків і послідовністю правових позицій, тобто власної практики. Цей авторитет визначається також тим, що рішення Конституційного Суду України і формально мають загальний характер і поширюються на всі аналогічні випадки судової практики, є загальнообов’язковими, не підлягають затвердженню чи підтвердженню зі сторони якихось органів чи посадових осіб. Особливістю рішень Конституційного Суду України є те, що вони є джерали права України з тієї точки зору, що, вирішуючи питання конституційності нормативно – правових актів, суд не створює норми, а визнає нечинними ті чи інші нормативно – правові акти або ту чи іншу їх частину. Теж стосується і рішень Конституційного Суду України щодо тлумачення чинного, у тому числі цивільного процесуального законодавства. Для практики застосування цивільного процесуального законодавства принципово важливими стали, наприклад, такі рішення Конституційного Суду України: -Рішення Конституційного Суду України від 22 квітня 2008 р. (справа про мову судочинства), -Рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2010 р. (про апеляційне оскарження ухвал суду), -Рішення Конституційного Суду України від 28 квітня 2010 р. (Справа про забезпечення апеляційного оскарження ухвал суду), -Рішення Конституційного Суду України від 9 вересня 2010 р. щодо відповідності Конституції України (конституійності) положень Закону України «Про внесення змін до деяких законавчих актів України щодо підвідомчості справ, пов’язаних з соціальними виплатами.

6) Рішення ЄСПЛ.

Джерелами цивільного процесуального права також є рішення ЄСПЛ, особливо що стосується застосування ст. 6 ЄКПЛ щодо права на справедливий судовий розгляд. Європейський Суд з прав людини вирішує питання застосування конвенційних норм і не здійснює судовий контроль за національним законодавством. Правовою основою прецедентності рішень ЄСПЛ є офіційне визнання державою в якості джерела права рішення цього суду. Україна визнала обов’язковою юрисдикцію ЄСПЛ у всіх питаннях тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод і Протоколів до неї. Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини» суди України застосовують Конвенцію та рішення Європейського суду як джерело права.

Співвідношення Рішень ЄСПЛ і Рішень Конституційного Суду України ( їх певна конкуренція.)

Деякі автори обґрунтовано вважають, що правотлумачення ЄСПЛ необхідно застосовувати не лише загальними судами, але й в конституційному судочинству в разі тлумачення Основного Закону та навіть інших законів, що, природно, означає, що рішення ЄСПЛ мають формальний пріоритет щодо рішень конституційних судів. Існує і інша точка зору - судова система України не є другорядною по відношенню до Страсбурзького суду і їх взаємодія повинна будуватися на принципах взаємодії, а не підпорядкування, і тому Конституційний Суд України і загальні суди зв’язані тільки Конституцією України. Виходячи з цього на відповідність Конституції України мають перевірятися всі нормативні акти, які діятимуть в України і може виникнути проблема і у тлумаченні положень рішення Європейського суду з прав людини на їх відповідність Конституції України. Р ішення і висновки Конституційного Суду України, як і рішення ЕСПЛ, рівною мірою є обов’язковими до виконання. Формально на законодавчому рівні це питання вирішено і цивільне процесуальне законодавство передбачає механізми корегування судової практики у зв’язку з прийняттям рішень як ЄСПЛ, так і Конституційним Судом України. Відповідно до ст. 355 ЦПК судове рішення у цивільних справах може бути переглянуто Верховним Судом України з мотивів встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних забов’язань при вирішення справи судом. Що стосується рішень Конституційного Суду України, то вони мають застосовуватися при розгляді цивільних справ, їх незастосування може бути підставою для оскарження рішення у апеляційному або касаційному порядку. У реальній практиці вже мають місце окремі випадки конкуренції рішень Конституційного Суду України та рішень ЄСПЛ, в яких дається різна інтерпретація одних і тих же положень щодо реалізації принципу верховенства права щодо права власності. Це означає, що у подальшому національний цивільний процес все більше буде інтернаціоналізуватися завдяки універсалізації прав людини та функціонуванню універсального міжнародно-правового механізму їх захисту.

Цивільний процесуальний закон, як і будь-який закон, діє:
1) В часі.	2)Просторі.	3)По колу осіб.
Дія цивільного процесуального закону в часі зв’язана, перш за все, з проблемою зворотної сили закону. В законодавстві існує загальне правило про те, що закон зворотної сили не має. Відповідно до ч. 3, 4 ст. 2 ЦПК провадження в цивільних справах у судах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Закон, який встановлює нові обов’язки, скасовує чи звужує права, належні учасникам цивільного процесу. чи обмежує їх використання, не має зворотної дії в часі Щодо припинення дії цивільного процесуального закону, то воно, як правило, відбувається в результаті офіційного його скасування, тобто прийняття нового закону.	Згідно зі ч. 1 ст. 2 ЦПК цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу та Закону України «Про міжнародне приватне право». Тобто законодавство про цивільне судочинство застосовується усіма судами України при розгляді ними цивільних справ відповідно до судової юрисдикції і підсудності цивільних справ.	Правила дії цивільного процесуального законодавства визначають його дію і по колу осіб. Цивільне процесуальне законодавство поширюється на фізичних осіб, юридичних осіб України, іноземців, а також осіб без громадянства. Разом з тим дія цивільного процесуального законодавства по колу осіб має особливості. Воно діє тільки відносно учасників цивільного процесу та осіб, які мають будь-яке відношення до справи, що розглядається судом, хоча і не залучених до процесу. Так, згідно із ст. 137 ЦПК суд може витребувати докази у тих осіб, які не є учасниками цивільного процесу, але утримують письмові або речові докази. Певні правила ци­вільного процесуального законодавства діють відносно всіх або тільки відносно окремих суб’єктів цивільного судочинства. Так, ст. 7 ЦПК, яка передбачає правило про національну мову судочинства, стосується всіх учасників цивільного судочинства, а ст. 60 ЦПК, яка передбачає обов’язок доказування та подання доказів, стосується лише сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Чинне законодавство не передбачає можливості застосування цивільного процесуального закону за аналогією. Якщо допустима аналогія у застосуванні матеріального права при розгляді цивільних справ, то аналогія процесуального закона не допускається. Порядок правового регулювання цивільних процесуальних правовідносин, процедур цивільного судочинства є дозвільним, який забезпечує єдність правового регулювання і тим самим єдність режиму судочинства. Процесуальна діяльність передбачена тільки законом. Не зважаючи на це, окремі науковці та практики пропонують можливість аналогії в цивільному процесуальному праві, а в деякіх процесуальних законодавствах це питання вже вирішене. Н: Відповідно до ч. 4 ст. 1 ЦПК Російської Федерації у випадках відсутності норми процесуального права, що регулює відносини, які виникають у ході цивільного судочинства, федеральні суди загальної юрисдикції і мирові судді застосовують норму, що регулює подібні відносини (аналогія закону), а за відсутності такої норми діють, виходячи з принципів здійснення правосуддя в Російській Федерації (аналогія права).