§ 3. Європейська конвенція про захист прав людини та основоположних свобод і її застосування в цивільному судочинстві

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (надалі-Конвенція) стала ефективним міжнародно-правовим інструментом захисту прав людини.

Особа, що звертається до суду, отримує можливість посилатися безпосередньо на Конвенцію щодо захисту конвенційних прав, а також на практику Європейського суду з прав людини.

ЗУ “Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2,4,7 та 11 до Конвенції”. Україна повністю визнає на своїй території дію статті 25 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року щодо визнання компетенції Європейської комісії з прав людини приймати від будь-якої особи, неурядової організації або групи осіб заяви на ім'я Генерального Секретаря Ради Європи про порушення Україною прав, викладених у Конвенції, та статті 46 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року щодо визнання обов'язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини.

Як міжнародний договір Конвенція має певний формальний пріорітет щодо чинних законів, але, застосовуючи Конвенцію, слід виходити з того, що найвищій приріорітет має Конституція України щодо чинних для України міжнародних договорів. Відповідно до ч. 2 ст. 9 Конституції України укладення міжнародних договорів, які суперечать Конституції України, можливе лише після внесення відповідних змін до Конституції України.

Отже, у системі нормативних актів України Конвенція має силу закону та формальний прірітет перед іншими законами у випадках конкуренції та інкорпорована у правову систему України через механізм ратифікації.

Факт приєднання до Конвенції покладає на держави-учасники обов’язок привести своє законодавство у відповідність до європейських стандартів.

Вплив на правозастосовчу практику національних судів можуть мати і рішень ЄСПЛ, але механізм такого впливу є специфічним.

Позиція щодо виконання Конвенції та рішень ЄСПЛ відтворена у “Рекомендації № R (2000) 2 Комітету Міністрів щодо перегляду справ та поновлення провадження у справі на внутрішньодержавному рівні у зв’язку з рішеннями Європейського суду з прав людини” від 19 січня 2000 р.

У цій Рекомендації Комітет Міністрів відзначив, що відповідно до ст.46 Конвенції держави – учасниці Конвенції прийняли на себе зобов’язання дотримуватися рішень ЄСПЛ. Крім того , Протокол № 14 зміцнив механізм реалізації рішень ЄСПЛ, передбачивши можливості розгляду ним справ щодо невиконання власних рішень, хоча ні ЄСПЛ, ні Комітет Міністрів Ради Європи не можуть примусити державу, наприклад, до вжиття тих чи інших заходів загального характеру - змін національного законодавства та загальної практики застосування законодавства.

У правовій теорії поширена точка зору, що рішення ЄСПЛ мають прецедентний характер для національної судової практики.

З 2004 р. ЄСПЛ став ухвалювати так звані «пілотні рішення», які стосуються невирішеної структурної або системної проблеми держави-учасниці ЄКПЛ і які спонукають ту чи іншу державу до прийняття відповідних заходів загального характеру щодо їх подолання.

Набуття чинності Протоколом № 14 до ЄКПЛ у 2010 р. легітимізував спрощений порядок розгляду скарг, з приводу яких ЄСПЛ виніс «пілотні рішення», а також можливість призупиняти розгляд усіх інших аналогічних справ до ухвалення «пілотного рішення». Реалізація «пілотних рішень» передбачає постійний діалог між державою-відповідачкою та Комітетом міністрів, на який покладений нагляд за реалізацією рішень ЄСПЛ.

Що стосується застосування українськими судами:

1)Конвенції

2)Практики ЄСПЛ

Застосування судами Конвенції має здійснюватися з врахуванням практики ЄСПЛ для унеможливлення будь-якого порушення Конвенції. Тому судам при ухваленні рішень слід враховувати постанови ЄСПЛ, в яких дається тлумачення положень Конвенції і які потребують застосування у конкретній справі.

Неправильне застосування міжнародно-правових норм може бути підставою для скасування або зміни судового акту за національним процесуальним законодавством.

Застосування норм Конвенції та рішень ЄСПЛ само по собі, крім того, слід визнати доречним та ефективним як авторитетних джерел європейського і національного права. Тому, перш за все, є необхідним обґрунтування застосування положень Конвенції в мотивувальній частині судових рішень у випадку колізії національного законодавства та міжнародного договору.

Посилання на рішення ЄСПЛ можуть також підтверджувати положення національного законодавства. У таких випадках судові рішення, що містять посилання на норми міжнародного права і міжнародні договори, виглядають більш нормативно обгрунтованими та аргументованими.

Принципове значення норми Конвенції і рішення ЄСПЛ мають у випадках прогалин у внутрішньому законодавстві та правозастосовчій практиці та тлумачення національного законодавства у контексті вимог Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Застосування рішень Європейського суду з прав людини з точки зору практичного використання судами можливе за умов їх доступності.

Відповідно до ст.6 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» з метою виконання заходів загального характеру держава забезпечує переклад та опублікування повних текстів рішень українською мовою спеціалізованим у питаннях практики Суду юридичним виданням, що має поширення у професійному середовищі правників. Забезпечення суддів опублікованим перекладом повних текстів рішень покладається на державний орган, відповідальний за організаційно-матеріальне забезпечення судів.

Відповідно до ст. 18 цього Закону для цілей посилання на рішення та ухвали Суду суди використовують переклади текстів рішень Суду, надруковані у виданні, передбаченому в ст. 6 цього Закону. У разі відсутності перекладу рішення та ухвали Суду суд користується оригінальним текстом. У разі виявлення мовної розбіжності між перекладом та оригінальним текстом суд користується оригінальним текстом. У разі ж виявлення мовної розбіжності між оригінальними текстами та/або в разі потреби мовного тлумачення оригінального тексту використовується відповідна практика Суду.