Київський національний університет

імені Тараса Шевченка

Геологічний факультет

Кафедра загальної та історичної геології

МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ

до навчальної практики з геологічного картування

та геофізичних методів

(для студентів ІІ курсу геологічного факультету,

спеціальності: 06.040103)

Частина І. Польові геологічні дослідження

Київ 2007

ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕНЯ

Польовим геологічним практикам – навчальним і виробничим належить дуже важлива роль у підготовці висококваліфікованих геологів. Від якості організації і проведення практик багато в чому залежить подальше теоретичне і виробниче навчання студентів і кваліфікація майбутніх геологів.

Друга навчальна геологічна практика – з геологічної зйомки і геофізичних методів – проводиться протягом 6 тижнів на Кримському навчальному полігоні. Основні задачі практики наступні:

– закріплення і поглиблення в польових геологічних умовах тих знань, що отримані в процесі вивчення таких курсів, як структурна геологія і геологічне картування, історична геологія, палеонтологія, геофізичні методи дослідження, загальна геологія, мінералогія й ін.;

– навчання студентів основним прийомам і методам польових геологічних досліджень;

– підготовка студентів до проходження наступних спеціальних курсів і виробничих практик.

У проведенні практики беруть участь усі кафедри геологічного факультету. Загальне методичне і наукове керівництво практикою здійснюється кафедрою загальної геології.

План проходження практики

Проходження практики підрозділяється на три періоди: підготовчий, польовий і камеральний.

Підготовчий період

Підготовка до майбутнього польовій практиці проводиться в університеті протягом IV семестру (до кінця сесії). Найважливіша мета цього періоду – ознайомити студентів з основними задачами й організацією другої польової навчальної геологічної практики і провести їхню наукову підготовку. Остання полягає у вивченні літературних матеріалів, присвячених геологічній будові Криму, у складанні на зведеного стратиграфічного розрізу і зведених схем розвитку магматизму і тектогенезу Криму, у проробленні картографічних, колекційних і інших матеріалів. Підсумки наукової підготовки студентів до проходження практики підводяться на спеціально организованих заняттях – Кримському семінарі, що проводиться в кожної академгрупі. На цьому семінарі заслуховуються й обговорюються також доповіді і по вузькоспеціальних темах, як, наприклад, "фліш і методика його вивчення", "Олістоліти й олістостроми" і ін.

У підготовчому періоді в академгрупах формуються бригади в кількості 4-6 чоловік. Тоді ж підбирається необхідне для польових робіт спорядження і матеріали, підготовлюються для роботи в польових умовах топографічні карти, складаються топографічні основи для різних звітних карт (геологічної, тектонічної й ін.). Проводиться також ознайомлення з аерофотоматеріалами району практики і їх попереднє геологічне дешифрування.

Польовий період

Польова геологічна практика включає такі основні види робіт:

1. Вивчення геологічної будови і крупномасштабне геологічне картування ділянки в межах другої гряди Кримських гір.

2. Докладне вивчення і детальна геологічна зйомка невеликої площі в межах тієї ж ділянки.

3. Вивчення геологічної будови і гідрогеологічних умов району за допомогою геофізичних методів.

4. Загальне ознайомлення з геологією Криму і вулканічною групою Карадага.

Зміст польової практики

1. Геологічна зйомка масштабу 1:50 000.

Цей вид робіт займає основну частину часу практики /28-30 днів/ і виконується не навчальному полігоні в околицях сіл Прохолодне Бахчисарайського району на площі близько 100 кв. км. Будова цієї площі досить різноманітна: вона складена флішоїдними відкладеннями верхнього тріасу – нижньої юри і різними вулканогенними й уламковими утвореннями середньої юри, що складають складчасту основу. Карбонатні й уламкові відклади нижньої і верхньої крейди, а також палеоцену і еоцену складають верхній структурний поверх, що залягає моноклинально.

У процесі вивчення геологічної будови і картування району практики студенти повинні опанувати:

– прийоми роботи з топографічними картами й аерофотовідбитками /читання топокарт і аерофотовідбитків, орієнтування на місцевості, прив'язка точок спостереження на око та напівінструментальним способом/;

– прийоми і методи польових геологічних спостережень і їхню документацією, у першу чергу прийоми і методи вивчення й опису відслонень і складання їхніх замальовок /опис місця розташування відслонення, його характер, розміри й експозиція, вивчення й опис гірських порід, установлення послідовності і взаємини шарів і /чи/ товщ, з'ясування характеру залягання стратифікованих відкладень, вивчення форм залягання та внутрішньої будови інтрузивних тіл, опис складчастих і розривних порушень і т.д./;

– прийоми геологічного дешифрування аерофотовідбітків і використання отриманих результатів для геологічного картування;

– способи визначення елементів залягання – методи складання стратиграфічних розрізів;

– правила відбору і етикетування зразків гірських порід, корисних копалин і органічних решток;

– аналіз і зіставлення польових геологічних спостережень /встановлення основних особливостей будови стратиграфічних підрозділів знизу догори по розрізу і виявлення їхніх фаціальних змін на площі, з'ясування характеру залягання – структурних форм – осадових і магматичних порід, загальної тектонічної структури району й основних етапів її формування й ін/;

– основні методи геологічної зйомки /метод простежування по простяганню геологічних границь і маркуючих горизонтів, метод перетинань, метод оконтурювання відслонень/;

– складанням польової геологічної карти, зведеної стратиграфічної колонки і геологічних розрізів до неї, карти фактичного матеріалу, карти корисних копалин, геолого-структурних профілів, схематичних літолого-фаціальних розрізів і ін.

На початку польового періоду протягом 7-8 днів проводяться ознайомчі оглядові маршрути. Основними задачами цього етапу є: ознайомлення з основними оро- і гідрографічними елементами району практики і з місцевими умовами роботи, складання зведеного стратиграфічного розрізу, знайомство з інтрузивними породами, корисними копалинами й іншими даними. На підставі проведених маршрутів повинна бути складена робоча стратиграфічна схема всіх розвинених у даному районі відкладень, отримана характеристика інтрузивних порід, створена робоча еталонна колекція горних порід, корисних копалин і, по можливості, керівних форм викопної фауни.

Наприкінці рекогносцирувального етапу для перевірки ступеня засвоєння студентами зведеного стратиграфічного розрізу й інших матеріалів проводиться колоквіум і контрольні маршрути.

Після рекогносцировки настає основний этап польового періоду, коли виконується геологічна зйомка. Для здійснення цієї роботи в бригадах формуються маршрутні пари. Польові геологічні спостереження, їх запис і складання польової геологічної карти ведуться кожним студентом індивідуально.

Основними документами польових геологічних досліджень є щоденник геологічних спостережень і польова геологічна карта.

Щоденник геологічних спостережень повинний вестися таким чином, щоб у ньому легко міг розібратися не тільки автор, а й інші люди. Всі істотні польові геологічні спостереження маршруту точно, акуратно, з найбільшою повнотою повинні записуватися в польовому щоденнику. При цьому треба твердо пам'ятати і строго дотримуватись наступних загальних правил ведення польового щоденника: усі польові записи ведуться безпосередньо на місці спостереження; те, що не записано, не спостерігалося; варто чітко віддаляти факти від припущень.

На титульному листі щоденника геологічних спостережень указується назва організації, що веде зйомку /у даному випадку навчальну практику/; номер польового щоденника; прізвище, ім'я і по батькові автора записів; номера описаних точок спостережень; дата початку і закінчення записів; адреса, по якому варто повернути польовий щоденник, якщо він буде загублений.

Усі записи ведуться простим олівцем на одній /звичайно правій, стороні польового щоденника; на іншій стороні робляться замальовки, спеціальні позначки, записи додаткових спостережень і т.д./

Перед виходом у маршрут студент повинен одержати від наукового керівника групи чи бригадира маршрутне завдання і підготуватися до його виконання. Найкраще намічати й обговорювати майбутні маршрути і видавати маршрутне завдання у вечірній час після закінчення камеральних робіт.

На початку кожного маршрутного дня в польовому щоденнику вказується дата проходження маршруту /день тижня, число і місяць/; номер маршруту, ціль маршруту /складання зведеного стратиграфічного розрізу, нижня крейда; геологічне картування палеогенових відкладень; контрольно-ув’язочний маршрут/; район, у якому проходить маршрут /район верхів'їв яру Мангуш, околиці сел. Скалистого/.

У маршруті геологічні спостереження ведуться безупинно і відповідно документуються в польовому щоденнику. Найбільш важливі геологічні об'єкти /відслонення/ позначаються порядковим номером і особливо ретельно описуються. Відстань між такими детально вивченими й описаними оголеннями – точками спостережень – складає в середньому 500 м, але в залежності від геологічної обстановки і детальності робіт може помітно відрізнятися від зазначеної величини. При проходженні від однієї точки спостереження до іншої продовжуються ретельні геологічні спостереження, зокрема за тим, що відбувається зі спостерігавшимся на попередньому відслонені, як змінюються гірські породи /чи взагалі розріз/, їхнє структурне положення і т.д. Описуючи нове відслонення /точку спостереження/, необхідно порівняти його з попереднім, зіставивши отримані матеріали по них. Доцільно також уявити собі і те, що можна побачити на наступному відслоненні.

Опис точок спостережень ведеться, як уже відзначалося, безпосередньо на місці спостереження /біля відслонення/ і за наступним планом.

Спочатку вказується точна і досить повна адреса описуваного відслонення /найчастіше – азимут і відстань до добре помітних на місцевості і позначених на топографічній карті висот/ і його положення в рельєфі /гребінь вододілу, підніжжя схилу, уступ річкової тераси і т.п./. Потім відзначається тип відслонення /скельний вихід, вимоїна, стінка кар'єру, закопушка і т.п./, його експозиція і розміри /довжина, висота/. Після цього приводиться загальна назва порід, що відслонюються, /"однорідна пісковикова товща", "товща пісковиків із прошарками алевролітів", "товща пісковиків, що перешаровуються, алевролітів і аргілітів з конкреціями сидеритів" і т.п./ і приступається до детального їхнього опису. У випадку малої потужності відкладів, що відслонюються, чи при порівняно простій їхній будові докладно описуються всі шари, починаючи від древніх і закінчюючи наймолодшими, причому кожен шар позначається цифрою чи буквою. При описі порід, що складають шари, варто дотримуватись визначеної схеми, що може мати наступний вид:

– назва гірської породи;

– колір породи на свіжому сколі і виветрілій поверхні;

– структура породи - розмір компонентів, з яких складається порода, рівномірність зернистості /в уламкових порід - ступінь сортування/, форма зерен чи інших компонентів породи /ступінь окатаності, ізометричності чи подовженості, сплощенності/ зміна структури породи по розрізу;

– текстура, що може бути дуже різноманітною /різні типи шаруватості, підводнозсувні текстури, текстури взмучування, конкреційна текстура, фунтикова текстура чи "конус в конус", стилолітова, знаки брижі, язичкові валики чи відбитки борозн розмиву - знаки течій, сліди повзання і закопування тварин, тріщини усихання й ін./;

– склад; у випадку уламкових порід описується окремо склад уламків і склад цементу;

– міцність і пористість породи і виразність її /породи/ у мікрорельєфі;

– включення /конкреції, рідкі гальки, рослинний детрит і ін./; відзначається розмір, форма, кількість і розподіл включень по шару;

– вторинні /постседиментаційні/ зміни /тріщинуватість, кліваж, сланцюватість, перекристалізація, окислювання, гідратація, окремніння, карбонатизація, розкладання польових шпатів і т.д./;

– співвідношення з породами, що підстилюють /границя різка, виразна чи неясна, розпливчаста; згідне чи незгідне залягання/;

– потужність складеного даною породою шару;

– викопні органічні залишки, їхня кількість і розподіл у породі;

– елементи залягання /якщо залягання відкладів складчасте, то на його докладному описі зупиняються нижче після характеристики всіх шарів).

Приведений план опису гірських порід у загальному застосується характеристики всіх, чи майже всіх типів порід, але розкриття змісту тих чи інших ознак порід /структури, і ін./ зроблено на прикладі осадових порід, що відіграють основну роль у геологічній будові району практики. При визначенні й описі магматичних порід, представлених у районі практики головним чином ефузивними і субвулканічних утворень, особлива увага має бути звернута на такі ознаки, як:

– колір породи, його відтінок і інтенсивність /спираючи на цю ознаку, що тісно зв'язана зі складом породи, а також на характер вкраплень можна буде дати хоча б приблизну назву породі/;

– структуру породи в цілому, яка може бути порфіровою чи афіровою /у залежності від наявності чи відсутність вкраплень/, і структуру основної маси, що буває афанітовой, тонко- чи дрібнозернистою;

– склад, форма і розміри вкраплень і кількісні співвідношення вкраплень рівного складу;

– текстура породи, що може бути масивною /однорідною/, плямистою, міндалекам’яною, флюїдальною;

– вторинні зміни; породи, їх інтенсивність і характер;

– окремість породи /призматична, шарова й ін./. У випадку великої потужності відкладів, що відслонюються, і значної складності їхньої будови в звичайному маршруті головна увага приділяється опису характеру перешарування: є воно рівномірним /ритмічним/ чи нерівномірним; вказуються потужності шарів, що чергуються, і, у випадку ритмічної будови, ритмів, відзначається, як змінюється потужність шарів і ритмів знизу догори по розрізу; ретельно досліджуються границі між шарами, а при ритмічній будові і між ритмами. Потім докладно описуються всі типи порід, що приймають участь у перешаруванні /за наведеною вище схемою/, характеризуються викопні органічні залишки, ретельно вивчаються й описуються умови залягання досліджуваних відкладів і на підставі заміряних елементів залягання робиться висновок про їх горизонтальне, моноклинальне чи складчасте залягання.

Якщо по ходу маршруту в ряді точок спостереження відслонюються ті самі гірські породи, то в таких випадках вони звичайно повно описуються тільки в першій з них, а в наступних - коротко, причому основна увага приділяється на ознаки відмінностей цих порід від вищеописаних і на умови їхнього залягання.

При вивченні виходів магматичних інтрузивних порід необхідно з'ясувати, по можливості, наступні питання¹ :

– форму інтрузивного тіла в плані і розрізі і його розміри (у межах оголеної частини);

– співвідношення интрузиву зі структурою вміщуючих порід і на підставі отриманих даних зробити висновок про морфологічний тип тіла (дайка, шток, силл, магматичний діапір);

– петрографічний склад інтрузивного тіла, його фації і фази; більш-менш докладна петрографічна характеристика порід, що складають дане тіло (його центральну, проміжну і крайову частини, якщо вони виділяються) дається по наведеній вище схемі;

– внутрішню будову інтрузивного тіла, що встановлюється на підставі вивчення орієнтованих текстур (лінійних, лінійно-площинних і площинних) і первинних (прототектонічних) тріщин;

– будову екзоконтактової зони (указати характер екзоконтактових змін, їхню ширину і т.д.);

– жильні й інші утворення, генетично зв'язані з інтрузивами;

– геологічний вік інтрузивного тіла, встановлений на основі віку відкладів, одні з яких прорвані інтрузивом, а інші його перекривають; інтрузивне тіло, природно, молодше найбільш молодих шарів, що прорвані їм (чи згідно залягають із прорваними відкладеннями), але давнішє найбільш нижніх шарів, що його перекривають чи містять уламки порід цього тіла; цінні дані для визначення віку інтрузивних порід можна одержати також на підставі порівняльної характеристики інтрузивних і ефузивних порід (подібність складу і структурно-текстурних особливостей цих порід, тісний їхній просторовий зв'язок і ін; ознаки можуть указувати на те, що інтрузивні й ефузивні породи утворилися з однієї і тієї ж магми і, отже, є одновіковими).

Виявлення, вивчення й опис складчастих структур пов'язано, як правило, зі значними труднощями. У польових умовах порівняно легко встановлюються складки лише тоді, коли вони видні у відслонені. Набагато частіше приходиться відновлювати складчасту структуру на підставі виявлених на ізольованих ділянках фрагментів окремих складок.

Складки можуть бути встановлені на підставі наступних ознак:

– за симетрично-зональному розташуванню – як у плані, так і в розрізі – одновікових відкладень (шарів, пачок, свит, ярусів і т.д.)

– за спостерігаємих у відслоненнях (чи на фотоматеріалах) замків складок чи їх периклінальним чи центріклінальним замиканням;

– за різкою зміною напрямків падіння шарів. Найбільші труднощі пов'язані з виявленням перекинутих (і ізоклінальних) складок, особливо якщо вони розвинуті в досить однорідних товщах, таких як, наприклад, флішоїдні відклади тавричеської серії Криму. На їхню наявність можуть указувати:

• більш-менш різка зміна порівняно пологого залягання шарів крутим при загальному тому самому напрямку падіння; у подібних випадках швидше за все розвинуті перекинуті складки, причому пологе залягання шарів характерно для нормальних крил складок, а круте - для перекинутих;

• зміна нормального залягання шарів перекинутим також свідчить про присутність перекинутих складок.

Вивчаючи й описуючи складки, необхідно намагатись освоїти наступні питання:

– вік, склад, внутрішня будова і потужність шарів, у яких спостерігається складка (складки);

– вид (різновид) описуваної складки (антикліналь, синкліналь);

– розміри складки (ширина, довжина, висота) і її форма в плані (лінійна, брахіальна чи ізометрична);

– просторове положення крил, для чого варто привести елементи залягання шарів, що виміряні в кожнім крилі, а також відзначити характер залягання шарів у крилах (нормальне чи перекинуте);

– морфологічний тип складки (тобто її форма в поперечному розрізі): складка пряма, похила, перекинута, лежача чи пірнаюча, гостра чи тупа, нормальна, ізоклінальна чи веєроподібна;

– просторове положення осьової поверхні складки (вертикальне, похиле чи горизонтальне, при похилому положенні осьової поверхні вказати напрямок її падіння);

– простягання осі складки і поводження шарніра (азимут і кут його занурення чи здіймання);

– форма замка складки, що може бути: округлою (плавною, сінусоїдною), кутовою (стрілчастою), кілеподібною (що поєднує в одній і тій же складці, але в різних шарах, перші дві форми замка), коробчаста.

У тих випадках, коли в досліджуваних відкладах розвинені складки різних порядків, їхній опис ведеться від великих до дрібних, що ускладнюють перші.

При вивченні й описі розривних порушень можна дотримуватись в загальному схеми, що передбачає з'ясування наступних питань:

– вік, склад, будова і характер залягання відкладів, у яких вони (розривні порушення) спостерігаються;

– ознаки, по яких вони встановлені (безпосередньо спостерігається зміщувач, по якому зіткаються різні породи; наявність тектонічних брекчій, зон дроблень, приразломних складок, розсланцювання, окварцовання і озалізненя порід; зсув чи випадання з розрізу і (або) на геологічній карті шарів, що маркірують горизонти, ярусу, свити, геологічні границі і т.д.; різка зміна, у порівнянні зі звичайними, характеру залягання порід; посилення тріщинуватості і поява "мікророзривів" і т.д.);

– будова зміщувача (поодинокий розрив, чи їх серія; характер зміщувача рівний чи викривлений, шорсткуватий чи гладкий, полірований; наявність і орієнтування дзеркал і борозен ковзання; характер брекчій тертя: катаклазит, мілоніт);

– орієнтування зміщувача в просторі (азимут простягання, падіння і кут падіння) і її витриманість по простяганню;

– відносне переміщення крил розлому, що з'ясовується шляхом порівняння віку порід, що складають крила, вивчення дзеркал ковзання, деформації порід поблизу зміщувача і т.д.;

– співвідношення розлому (зміщувача) зі структурою (заляганням) порід, що порушуються їм;

– морфологічний тип розривного порушення (скидання, скид, насув і т.д.);

– амплітуди переміщення по розлому (повна, чи за зміщувачем, вертикальна, горизонтальна, стратиграфічна);

– вік розривного порушення.

Описувані геологічні об'єкти варто ілюструвати замальовками (ескізними кресленнями, різними схемами і малюнками), що значно полегшує сприйняття записів і дозволяє істотно скоротити їх. Зображувані на замальовках геологічні об'єкти по своїх розмірах бувають дуже різними і можуть представляти окремі відслонення, їхні частини чи значні ділянки досліджуваного району. На них показуються: структурні і текстурні особливості гірських порід, характер їхнього залягання (у тому числі складки, розривні порушення), співвідношення різних шарів, ярусів, свит, зв'язок порід з мікрорельєфом, форми рельєфу, геологічна будова окремих ділянок, геологічні розрізи і т.д.

При оформленні замальовок необхідно вказувати:

– повна назва замальовки (що, розкриває її основний зміст);

– точна адреса замальовки (номер точки спостереження, район);

– масштаб (чи розмір) замальовки;

– орієнтування замальовки (положення щодо сторін світу);

– номера описаних шарів, місця взяття і номера відібраних зразків порід, корисних копалин, фауни;

– виміри елементів залягання;

– умовні позначки.

Вся основна геологічна інформація, отримана в результаті вивчення відслонення, безпосередньо на відслоненні (на точці спостереження) наноситься на польову геологічну карту. Остання являє собою топографічну карту, наклеєну на щільний картон і розрізану зазвичай на 6 частин, що потім з'єднуються пластиром так, щоб вони легко складалися. Точки спостереження наносяться на польову карту з максимальною доступною точністю по елементах і деталям рельєфу, способом засічок, виміром азимута на опорну точку і відстані до її, й іншими способами. Крім точок спостереження з їхнім порядковим номером, на топографічну карту акуратно і точно олівцем наносяться: геологічні границі (стратиграфічні, тектонічні, фаціальні й ін., з обов'язковим поділом їх на простежені і передбачувані), що маркірують горизонти, елементи залягання, екзо- і ендоконтактові зони, місця перебування корисних копалин, залишків фауни і флори й інші результати геологічних спостережень. На лицьовому чи зворотному боці карти повинні бути приведені умовні позначки, прийняті для даної карти. Необхідно також усі частини карти підписати на зворотному боці, указавши назву установи, номер бригади, прізвище власника, а також адресу бази практики.

Важливою задачею польових геологічних досліджень є збір кам'яного матеріалу. До цієї роботи необхідно відноситися з усією серйозністю, завжди пам'ятаючи, що "зразок береться не стільки за допомогою молотка, скільки за допомогою розуму" (Д.Н. Шоу).

Весь зібраний кам'яний матеріал за своїм призначенням доцільно розділити на ряд колекцій:

– робочу еталонну колекцію, призначену для порівняння відібраних у різних оголеннях зразків з еталонними зразками, узятими в типових розрізах і найбільш характерних масивах інтрузивних порід;

– загальну колекцію зразків, у якій повинні бути представлені всі основні типи гірських порід, розвинутих у даному районі, а також зразки, що характеризують структурні і текстурні особливості порід, співвідношення різні порід, розривні порушення /тектонічні брекчії, дзеркала ковзання/ і ін.;

– колекцію зразків корисних копалин;

– колекцію органічних залишків.

Вимоги до добору кам'яного матеріалу, багато в чому залежать від призначення зразків. Як найбільш загальні вимоги можуть бути наведені наступні;

– зразки повинні бути представницькими, найбільше повно відображати типові властивості порід даного стратиграфічного підрозділу чи масиву інтрузивних порід;

– зразки повинні мати груботаблитчасту чи паралеліпіпедальну форму і розміри – 9-12 х 6-9 х 3-5 см;

– зразки повинні бути "свіжими", однак у тих випадках, коли деякі особливості порід краще видні на вивітрелій поверхні, такі поверхні варто зберегти;

– зразки повинні бути точно прив'язані до конкретного відслонення, шару і взагалі ретельно задокументовані.

Узяті зразки позначаються тим номером, що й відслонення /точка спостереження/; при відборі декількох зразків з однієї і тієї ж точки спостереження до номера точки спостереження звичайно додаються букви чи цифри /напр., зр. 75а чи 75/1 /. У випадку пошарового опису розрізу і відповідного відбору зразків зручніше за все в чисельнику вказувати номер точки спостереження, а в знаменнику – номер шару; якщо ж з одного шару відбирається кілька зразків, то вони позначаються буквами /зр. 80/1б). Номера узятих зразків записуються в польову книжку поруч з описом відповідного шару або породи і вказуються на замальовках відслонень. Усі зразки супроводжуються етикетками і заносяться в журнал зразків. В етикетках указується: найменування установи; номер бригади /назва партії; район узяття зразка; номер зразка; назва /польове визначення/ зразка, вік; прізвище дослідника; дата узяття зразка.

Зібраний у маршруті фактичний геологічний матеріал повинен систематично оброблятися. Поточна камеральна обробка зібраного матеріалу здійснюється після кожного геологічного маршруту у вечірній час протягом 1,5-2 годин, а також у спеціально виділені камеральні дні /звичайно це шостий день робочого тижня/. За цей час необхідно:

– розглянути й обговорити всією бригадою зібраний у цей день у маршрутах геологічний матеріал;

– підвести підсумки пройденим маршрутам: кожен член бригади повинен коротко докласти основні висновки по своєму маршруту /по стратиграфії, магматизму, структурним формам і ін. питанням/, ув’язати спостереження по всіх відслоненнях у даному маршруті, ув’язати даний маршрут з попередніми і намітити зв'язок з майбутніми, відзначити питання, які потрібно вирішити в наступних маршрутах;

– ґрунтуючись на встановлених у полі ознаках, зробити під стереоскопом остаточне геологічне дешифрування аерофотовідбитків за лініями маршрутів і на прилягаючих площах)

– перевірити, уточнити, доповнити /зокрема, на підставі віддешифрованих аерофотовідбитків/ і закріпити тушшю нанесені в маршруті на польову геологічну карту дані /точки спостереження, геологічні границі, маркіруючи горизонти, елементи залягання і т.д./ і зафарбувати відповідно до розробленої легенди закартовані відклади /яруси, свити/;

– перенести всю геологічну інформацію з індивідуальних польових геологічних карт на бригадну геологічну карту;

– переглянути, відредагувати і доповнити записи польових спостережень у щоденнику;

– закінчити оформлення польових замальовок – уточнити назви відібраних у маршруті зразків гірських порід і корисних копалин;

– по можливості визначити знайдені викопні органічні залишки і на їх основі – вік відкладів, що їх вміщують;

– записати в журнал зразків узяті в маршрутах зразки гірських порід, корисних копалин і органічних залишків;

– обробити матеріали по стратиграфічним і геолого-структурних розрізам;

– намітити й обговорити майбутні маршрути;

– по намічених маршрутах зробити попереднє геологічне дешифрування аерофотовідбитків.