Глава 36. Кримінальне провадження у формі приватного обвинувачення

358

Потерпілий, який погодився підтримувати обвинувачення в суді, користується всіма правами сторони обвинувачення під час судового розгляду. У цьому випадку кримінальне провадження за відповідним обвинуваченням набуває статусу приватного і ійснюється за процедурою приватного обвинувачення (частини 4-5 ст. 340 КПК).

Згідно з ч. 6 ст. 340 КПК повторне неприбуття в судове засідання потерпілого, який був викликаний у встановленому цим Кодексом порядку (зокрема, наявне підтвердження отримання ним повістки про виклик або ознайомлення з її змістом у інший спосіб), без поважних причин або без повідомлення про причини неприбуття після настання обставин, передбачених у частинах 2 і 3 цієї статті, прирівнюється до його відмови від обвинувачення і має наслідком закриття кримінального провадження за відповідним обвинуваченням.

На основі цього положення КПК можна також зробити більш загальний висновок про те, що повторна неявка потерпілого в судове засідання у кримінальному провадженні з приватною формою обвинувачення, тобто у кримінальному провадженні, розпочатому слідчим, прокурором на підставі заяви потерпілого щодо кримінальних правопорушень, передбачених ст. 477 КПК, за наявності зазначених обставин має прирівнюватися до відмови потерпілого від обвинувачення і мати наслідком закриття кримінального провадження за відповідним обвинуваченням.

У кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення між потерпілим та підозрюваним чи обвинуваченим може бути укладено угоду про примирення (п. 1 ч. 1 ст. 468 КПК).

Укладення такої угоди може ініціюватися як потерпілим, так і підозрюваним або обвинуваченим у будь-який момент після повідомлення особі про підозру до виходу суду до нарадчої кімнати для ухвалення вироку.

Домовленості стосовно угоди про примирення можуть проводитися самостійно потерпілим, підозрюваним чи обвинуваченим, захисником і представником або ж за допомогою іншої особи, погодженої сторонами кримінального провадження (крім слідчого, прокурора або судді). У Рекомендації № Я (99) 19 Комітету міністрів Ради Європи державам-членам, які зацікавлені в організації медіації у кримінальних справах від 15 вересня 1999 р. визначено керівні засади, які поширюються на будь-яку процедуру, що дає можливість потерпілому і правопорушнику в разі їхньої добровільної згоди брати з допомогою нейтральної третьої сторони (медіатора) активну участь у вирішенні питань, що виникли у зв'язку з вчиненим злочином. Зокрема, сторони повинні мати змогу відкликати свою згоду на будь-якому етапі проведення медіації; обговорюване в процесі медіації є конфіденційним і не може бути використане надалі без згоди сторін; медіація у кримінальних справах має бути загальнодоступною послугою і бути можливою на будь-якій стадії кримінального судочинства; в системі кримінального правосуддя служби медіації мають користуватися достатньою самостійністю (пп. 1-5); перш ніж погоджуватися на медіацію, сторони мають бути повністю поінформовані про їхні права, суть процесу медіації та про можливі наслідки їхнього рішення (п. 10).

Пленум ВСУ у постанові № 13 від 2 липня 2004 р. «Про практику застосування судами законодавства, яким передбачені права потерпілих від злочинів» рекомендував судам якомога ширше використовувати у справах приватного обвинувачення інститут примирення потерпілого з обвинуваченим (підсудним) і підтримувати діяльність тих

Стаття 459

359

громадських організацій, які ставлять за мету досягнення такого примирення до дового розгляду справи, повідомляти осіб, що вчинили злочин, про наявність у ра ні (місті) таких організацій, надавати останнім відповідну інформацію (п. 25).

Слідчий, прокурор зобов'язані проінформувати підозрюваного та потерпілого і їхнє право на примирення, роз'яснити механізм його реалізації та не чинити переші в укладенні угоди про примирення.

Докладніше про ініціювання та укладення угоди про примирення, у тому числі наявності кількох потерпілих та кількох підозрюваних або обвинувачених, див. ст. 4 КПК.

Про зміст угоди про примирення див. ст. 471 КПК.

На відміну від відмови потерпілого від обвинувачення, укладення угоди про пр мирення не є безумовною підставою для закриття кримінального провадження. Згі, но зі ст. 474 КПК, якщо угоди досягнуто під час досудового розслідування, обвин9вальний акт з підписаною сторонами угодою невідкладно надсилається прокуроро до суду для вирішення питання про її затвердження вироком суду. Якщо угоди де сягнуто під час судового провадження, суд невідкладно зупиняє проведення процесу альних дій і переходить до розгляду угоди.

Перед прийняттям рішення про затвердження угоди про примирення суд під чаї судового засідання повинен з'ясувати у потерпілого і обвинуваченого, чи цілком воні розуміють наслідки затвердження угоди, передбачені ст. 473 КПК, зокрема, у вигляді обмеження, відповідно до статей 394 і 424 КПК, їхнього права на оскарження вироку, яким затверджено угоду про примирення.

Якщо суд переконається, що угода може бути затверджена, він ухвалює вирок, яким затверджує угоду і призначає узгоджену сторонами міру покарання (ст. 475 КПК).

Стаття 478

Початок кримінального провадження у формі приватного обвинувачення

1. Потерпілий має право подати до слідчого, прокурора, іншої службової особи органу, уповноваженого на початок досудового розслідування, заяву про вчинення кримінального правопорушення протягом строку давності притягнення до кримінальної відповідальності за вчинення певного кримінального правопорушення.

9 Кримінальне провадження у формі приватного обвинувачення здійснюється лише щодо кримінальних правопорушень, зазначених у ст. 477 КПК, і розпочинається лише на підставі заяви потерпілого або його законного представника про вчинення такого кримінального правопорушення.

Слідчий, прокурор, інша службова особа, уповноважена на прийняття та реєстрацію заяв і повідомлень про кримінальні правопорушення, зобов'язані прийняти і зареєструвати таку заяву.

Про коло інших службових осіб, уповноважених на прийняття та реєстрацію заяв і повідомлень про кримінальні правопорушення, див. коментар до ч. 4 ст. 214 КПК.