Глава 35. Кримінальне провадження на підставі угод

334

ого статусу потерпілого особа набуває з моменту подання заяви про вчинення щодо неї кримінального правопорушення або заяви про залучення її до провадження як потерпілого. У той же час примирення може відбутися і до процесуального оформлення статусу потерпілого у кримінальному провадженні. Якщо в кримінальному провадженні наявні кілька потерпілих від одного кримінального правопорушення, примирення повинно відбутися з усіма потерпілими;

2) кримінальне правопорушення належить до категорії кримінальних проступків, злочинів невеликої чи середньої тяжкості, або до справ приватного обвинувачення.

Вчинення злочину вперше полягає в тому, що:

- особа вчинила злочин перший раз, тобто ніколи в житті не порушувала кримі- альний закон, у неї не було кримінального досвіду та злочинних навичок;

- раніше вчинений особою злочин втратив правове значення, тобто вона і аніше вчиняла злочини, але оцінка закону інша - з точки зору права особа вважається такою, що вчинила злочин вперше. Це може бути обумовлено декількома ' акторами (особа була правомірно звільнена від кримінальної відповідальності за вчинений нею злочин, про що свідчить відповідний процесуальний документ); закінчились строки давності притягнення до кримінальної відповідальності ст. 49 КК); усунення злочинності і караності діяння (ч. З ст. 88 КК); особа була

реабілітована (ч. 4 ст. 88 КК); судимість особи погашена (ст. 89 КК); судимість особи знята судом (ст. 91 КК);

3) винний відшкодував завдані ним збитки або усунув заподіяну шкоду. Шкода, заподіяна злочином, є підставою для визнання особи потерпілою і належить до об'єктивної сторони злочину. Це виявляється і в тому, що вона, будучи заподіяною

собі, існує незалежно від чиєїсь думки, у тому числі й думки цієї особи. Як визна- ається у Рекомендації № Я (85) 11 відносно положення потерпілого в рамках кримі- ального права і кримінального процесу (прийнята Комітетом міністрів Ради Європи ід 28 червня 1985 р.), слід приділяти більше уваги потребам потерпілого на всіх апах кримінального процесу та законодавчо передбачати, що компенсація може

и кримінальною санкцією або її заміною, або може бути призначена разом із кри- інальною санкцією. Саме тому відшкодування заподіяної шкоди є однією з основних ов укладення угоди про примирення;

4) відсутність заперечень з боку особи, яка вчинила кримінальне правопорушення.

Основним елементом укладення угоди про примирення є згода на примирення

бох сторін (підозрюваного (обвинуваченого) та потерпілого), яка припускає остаточне вирішення виниклого кримінально-правового конфлікту. При цьому, якщо вони не "осягнуть згоди на встановлення між ними миру, то укласти угоду про примирення е можна, оскільки під примиренням сприймаються тільки двосторонні, обопільні та добровільні дії підозрюваного (обвинуваченого) та потерпілого, внаслідок чого сторони конфлікту змінюють своє внутрішнє психологічне ставлення до злочину та один о одного.

4. Угоду не може бути укладено у кримінальних провадженнях щодо: 1) особливо тяжких злочинів; 2) кримінальних правопорушень, внаслідок яких завдано шкоди тересам особи (а не державним чи суспільним інтересам), і в цих провадженнях ре участь потерпілий.

Стаття 459

335

Умовами, за наявності яких може бути укладено угоду про визнання винуватості, є такі:

1) визнання підозрюваним (обвинуваченим) своєї повної винуватості у скоєнні кримінального правопорушення;

2) кримінальне правопорушення належить до категорії кримінальних проступків, злочинів невеликої чи середньої тяжкості, тяжких злочинів, внаслідок яких шкода завдана лише державним чи суспільним інтересам;

3) у кримінальному провадженні відсутній потерпілий;

4) підозрюваний чи обвинувачений згоден сприяти у викритті кримінального правопорушення.

5. Угода про примирення або про визнання винуватості може бути укладена фактично на будь-якій стадії провадження, а саме з часу появи у ньому підозрюваного (відповідно до ст. 42 КПК підозрюваним є особа, якій повідомлено про підозру, або особа, яка затримана за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення) і аж до виходу суду в нарадчу кімнату для ухвалення вироку. Зазначене положення має дуалістичний характер. З одного боку, укладання угоди після того, як справа вже потрапила до суду з обвинувальним актом, майже позбавлена такого позитивного аспекту, як процесуальна економія часу, та державних витрат, а з другого - це положення надає обвинуваченому додаткову можливість реалізувати власні права й інтереси у разі, якщо зі стороною обвинувачення за якихось суб'єктивних умов ним не досягнуто такої угоди.

6. Забезпеченням принципу презумпції невинуватості є положення частини шостої коментованої статті, згідно з якою факт ініціювання угоди і будь-які твердження, що були зроблені з метою її досягнення, не можуть розглядатися як відмова від обвинувачення або як визнання своєї винуватості. Це положення закріплює правило, що будь-які відомості, які стали відомі слідчому, прокурору в ході проведення переговорів по примиренню або визнанню винуватості, не можуть бути використані як докази, що підтверджують винність особи, і на них не можна посилатись у подальшому кри-мінальному провадженні.

7. З моменту набуття особою статусу потерпілого йому вручається пам'ятка про процесуальні права та обов'язки, у якій обов'язково зазначається право на примирення з підозрюваним (обвинуваченим), порядок реалізації цього права та правові наслідки укладення угоди про примирення. Заборона втручання органів, які ведуть кримінальне провадження, у процес примирення сторін має на меті забезпечити сторонам право на вільне волевиявлення та вирішити кримінально-правовий конфлікт без втручання державних органів. Щодо підозрюваного, то відповідно до п. І а. 7 Рекомендації Комітету міністрів № Я(87)18 Ради Європи згода підозрюваного на припинення кримінального провадження повинна даватися вільно, зі знанням фактів і не підлягати жодним обмеженням. Тобто обвинуваченому або підозрюваному має бути роз'яснено не тільки право заперечувати проти звільнення від кримінальної відповідальності, а також правові наслідки прийняття такого рішення.

8. За загальним правилом, встановленим ч. 4 ст. 217 КПК, матеріали досудового розслідування не можуть бути виділені в окреме провадження, якщо це може негативно вплинути на повноту досудового розслідування та судового розгляду. Однак коментована стаття закріплює обов'язок слідчого, прокурора виділити в окреме про