§ 3. Процедура судового розгляду

Стаття 342.Відкриття судового засідання

1. Судовий розгляд - це одна з головних стадій кримінального провадження, у ході якої суд, що є головним її суб'єктом, керуючись конституційними приписами та загальними засадами кримінального провадження, всебічно, повно і неупереджено досліджує всі обставини, встановлені під час кримінального провадження, здійснює перевірку їх доказами та ухвалює судове рішення.

Судовий розгляд спрямований на вирішення завдань кримінального провадження, здійснюється гласно, незалежним та неупередженим судом, виключно в межах та відповідно до закону.

Здійснюючи судовий розгляд, суд перш за все має: керуватися принципом верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями; дотримуватись згідно зі ст. 62 Конституції України та ст. 17 КПК принципу презумпції невинуватості та поводитись з особою, вина якої у вчиненні кримінального правопорушення не встановлена обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, так само, як із невинуватою особою; створити необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків; вирішувати лише ті питання, які винесені на його розгляд сторонами кримінального провадження та віднесені до його компетенції КПК; дотримуватись розумних строків при виконанні процесуальної дії чи ухваленні процесуального рішення під час судового розгляду та забезпечувати їх дотримання; безпосередньо досліджувати докази тощо.

Порядок ведення судового розгляду, визначений коментованою главою, не може бути порушений або виконаний в іншому порядку. Процедура судового розгляду складається з: підготовчої частини (статті 342-346 КПК); судового розгляду (статті 347-363 КПК); судових дебатів (ст. 364 КПК); останнього слова обвинуваченого (ст. 365 КПК); ухвалення та проголошення судового рішення (статті 366-368 КПК).

Судовий розгляд кримінального провадження починається з підготовчої частини, яка складається з таких дій: відкриття судового засідання та перевірка явки учасників судового провадження (ст. 342 КПК), повідомлення секретарем про повне фіксування судового розгляду технічними засобами (ст. 343 КПК), оголошення складу суду і роз'яснення права відводу (ст. 344 КПК), повідомлення особам, які беруть участь у судовому розгляді, про їх права та обов'язки (ст. 345 КПК), видалення свідків із зали судового засідання (ст. 346 КПК).

Днем відкриття судового розгляду є день, визначений в ухвалі про призначення судового розгляду, постановленій судом за наслідками підготовчого провадження. Слід зазначити, що відповідно до ч. 2 ст. 316 КПК судовий розгляд кримінального провадження має бути розпочатим не пізніше десяти днів з дня постановлення ухвали про його призначення. Такий термін є необхідним і достатнім для вирішення всіх організаційних питань, пов'язаних із проведенням судового розгляду, зокрема: щодо забезпечення участі захисника для здійснення захисту за призначенням у випадках та порядку, передбачених ст. 49 КПК; ознайомлення учасників із матеріалами кримінального провадження, якщо від них надійшли про це клопотання; здійснення виклику та надіслання повідомлення учасникам судового розгляду; підготовки приміщення до судового розгляду.

У призначений для судового розгляду час судовий розпорядник, а за його відсутності відповідно до ч. 4 ст. 74 КПК секретар судового засідання запрошує учасників кримінального провадження до зали судового засідання, оголошуючи про вхід суду до зали, пропонує всім присутнім встати. Після того як суд зайшов до зали судового засідання, головуючий суддя (професійний суддя, який головує під час колегіального судового розгляду або здійснює його одноособово) промовляє «Прошу сідати!». Після чого головуючий відкриває судове засідання та оголошує присутнім про розгляд відповідного кримінального провадження, зазначаючи при цьому найменування (номер) кримінального провадження, а також правову кваліфікацію кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа, із зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність.

Головуючий має пересвідчитись, чи отримав обвинувачений копію обвинувального акта або клопотання про застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру, якщо ні, то суд, для реалізації обвинуваченим його права на захист (ознайомлення із вказаним документом), відкладає судове засідання.

2. Секретар судового засідання доповідає суду:

- хто з учасників судового провадження, викликаних та повідомлених осіб прибув у судове засідання (зазначає прізвище, ім'я, по батькові, місце та дату народження, процесуальний статус особи), встановлює цих осіб (перевіряє документи, що посвідчують їхню особу, а також факт спорідненості з обвинуваченим - для законних представників, компетентність - для перекладача тощо). Дійсні дані осіб, щодо яких застосовані заходи безпеки, у судовому засіданні не проголошуються, їхні права, крім кримінального процесуального закону, передбачені та захищаються ЗУ від 23 грудня 1993 р. «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві»;

- перевіряє повноваження захисників і представників. Зокрема, повноваження захисників, чисельність яких не може бути більше п'яти для одного обвинуваченого, та представників (якщо представником є особа, яка має право бути захисником у кримінальному провадженні) підтверджуються свідоцтвом про право на зайняття адвокатською діяльністю в Україні та ордером установленого зразка, дорученням центру з надання безоплатної правової допомоги чи договором із підозрюваним,обвинуваченим, особою, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру, особою, стосовно якої передбачається розгляд питання про видачу іноземній державі (екстрадицію), а відповідно до ст. 51 КПК з іншими особами, які діють в їх інтересах за їх клопотанням або за їх наступною згодою.

Якщо потерпілим, цивільним позивачем або цивільним відповідачем є юридична особа, повноваження представника у кримінальному провадженні підтверджуються: копією установчих документів юридичної особи - якщо представником потерпілого, цивільного позивача чи цивільного відповідача є керівник юридичної особи чи інша уповноважена законом або установчими документами особа; довіреністю - якщо представником потерпілого, цивільного позивача чи цивільного відповідача є працівник юридичної особи, яка є потерпілою, цивільним позивачем чи цивільним відповідачем (статті 58, 63 КПК);

- з'ясовує, чи вручено судові виклики та повідомлення тим особам, хто не прибув у судове засідання, і повідомляє причини їх неприбуття, якщо вони відомі. Суд має переконатися в отриманні учасниками кримінального провадження, які не прибули в судове засідання, судового виклику та повідомлення, а тому судовий розпорядник має переконатися в наявності підтвердження отримання особою повістки про виклик (повідомлення) або ознайомлення з її (його) змістом іншим шляхом. Слід зазначити, що належним підтвердженням отримання особою повістки про виклик (повідомлення) або ознайомлення з її (його) змістом іншим шляхом відповідно до ч. З ст. 111, ст. 136 КПК є розпис особи про отримання повістки (повідомлення), у тому числі на поштовому повідомленні, відеозапис вручення особі повістки (повідомлення), будь-які інші дані, які підтверджують факт вручення особі повістки про виклик (повідомлення) або ознайомлення з її (його) змістом, у тому числі підтвердження їх отримання особою відповідним листом електронної пошти, якщо повістка (повідомлення) була надіслана на електронну адресу учасника.

Якщо ж від учасника кримінального провадження надійшло повідомлення про його неможливість прибути за викликом до суду у призначений час, секретар судового засідання повідомляє про це суд та зазначає про причини неявки учасника, якщо вони були повідомлені. Зауважимо, що поважними причинами відсутності учасника кримінального провадження в судовому засіданні (поважні причини, через які особа може не з'явитися на виклик, та нагадування про обов'язок заздалегідь повідомити про неможливість з'явлення вказується крім іншого у змісті повістки про виклик) відповідно до ст. 138 КПК є неможливість такої особи прибути у судове засідання у зв'язку із: затриманням, триманням під вартою або відбуванням покарання; обмеженням свободи пересування внаслідок дії закону або судового рішення; обставинами непереборної сили (епідемії, військові події, стихійне лихо або інші подібні обставини); відсутністю особи за місцем проживання протягом тривалого часу внаслідок відрядження, подорожі тощо; тяжкою хворобою або перебуванням у закладі охорони здоров'я у зв'язку з лікуванням або вагітністю (за умови неможливості тимчасово залишити цей заклад); смертю близьких родичів, членів сім'ї чи інших близьких осіб або серйозною загрозою їхньому життю; несвоєчасним одержанням повідомлення про виклик та іншими обставинами.

Якщо за судовим викликом не прибув у судове засідання обвинувачений, до якого не застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, суд відповідно до ст. 323 КПК має відкласти судовий розгляд та призначити дату нового засідання і вжити заходів до забезпечення його прибуття до суду. Крім того, якщо обвинувачений (у тому числі підозрюваний, свідок, потерпілий, цивільний відповідач), який був своєчасно повідомлений про судовий виклик (у суду є підтвердження отримання ним повістки про виклик або ознайомлення з її змістом іншим шляхом), не з'явився без поважних причин або не повідомив про причини свого неприбуття, суд вправі накласти на нього грошове стягнення у розмірі від 0,5 до 2 розмірів мінімальної заробітної плати та/або застосувати до нього привід. Рішення про здійснення приводу, згідно з ч. 2 ст. 140 КПК, приймається судом у формі ухвали.

У випадку неприбуття в судове засідання прокурора або захисника, участь якого відповідно до положень КПК чи за рішенням суду є обов'язковою, суд також має відкласти судовий розгляд, визначивши дату, час та місце проведення наступного засідання. Якщо ж причина неприбуття цих осіб не є поважною, суд порушує питання про відповідальність прокурора або захисника, які не прибули, перед органами, які уповноважені притягати їх до дисциплінарної відповідальності (перед вищестоящим прокурором або кваліфікаційно-дисциплінарною комісією адвокатури).

У разі неможливості подальшої участі прокурора в судовому провадженні внаслідок задоволення заяви про його відвід, тяжкої хвороби, звільнення з органу прокуратури або з іншої поважної причини - повноваження прокурора згідно з ч. З ст. 37 КПК покладаються керівником відповідного органу прокуратури на іншого прокурора.

У разі неможливості подальшої участі захисника головуючий пропонує обвинуваченому протягом трьох днів обрати собі іншого захисника та відкладає судовий розгляд на цей строк. Якщо судове засідання проводиться в кримінальному провадженні, де участь захисника є обов'язковою та прибуття в судове засідання захисника, обраного обвинуваченим, протягом трьох днів неможливе, суд відкладає судовий розгляд на необхідний для з'явлення захисника строк або одночасно з відкладенням судового розгляду залучає захисника для здійснення захисту за призначенням. Слід зазначити, що участь захисника для здійснення захисту за призначенням забезпечується судом у випадках та у порядку, передбаченому ст. 49 КПК, ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», «Про безоплатну правову допомогу». У такому випадку суд має постановити ухвалу про відкладення судового розгляду у зв'язку із залученням захисника для здійснення захисту за призначенням та про залучення такого захисника.

Прокуророві та захисникові, які раніше не брали участі у кримінальному провадженні, суд зобов'язаний надати час, достатній для ознайомлення з матеріалами кримінального провадження і підготовки до участі в судовому засіданні.

У разі неприбуття до суду потерпілого, якого було належно повідомлено про судовий розгляд (за наявності підтвердження одержання ним судового виклику), та за відсутності поважних причин такої неявки і клопотання про відкладення судового розгляду у зв'язку з його неприбуттям суд, заслухавши думку інших учасників судового провадження, відповідно до ч. 1 ст. 325 КПК вправі ухвалити рішення про проведення судового розгляду без потерпілого, за винятком випадків, передбачених КПК, зокрема, коли кримінальне провадження здійснюється у формі приватного обвинувачення або у судовому провадженні розглядається угода про примирення потерпілого з підозрюваним, обвинуваченим чи ухвала про відмову в її затвердженні тощо. У інших випадках суд повинен прийняти рішення про відкладення судового розгляду та за відсутності поважних причин неприбуття такого потерпілого, відповідно до ст. 139 КПК вправі накласти на потерпілого грошове стягнення та/або застосувати привід. Зауважимо, що повторне неприбуття в судове засідання потерпілого, належно повідомленого про судо-вий розгляд (наявне підтвердження отримання ним повістки про виклик або ознайомлення з її змістом у інший спосіб), без поважних причин або без повідомлення про причини неприбуття, у разі відмови прокурора від підтримання державного обвинувачення та висловлення потерпілим згоди на підтримання обвинувачення в суді (у такому разі кримінальне провадження за відповідним обвинуваченням набуває статусу приватного) прирівнюється згідно з ч. 6 ст. 340 КПК до його відмови від обвинувачення і має наслідком закриття кримінального провадження за відповідним обвинуваченням.

Наслідком неприбуття цивільного позивача, цивільного відповідача в судове засідання є залишення цивільного позову без розгляду, за винятком випадків, коли: а) від цивільного позивача надійшло клопотання про розгляд цивільного позову за його відсутності; б) обвинувачений, цивільний відповідач повністю визнав пред'явлений позов. У таких випадках цивільний позов може бути розглянутий за відсутності цивільного позивача. Якщо ж у судове засідання за викликом не прибув цивільний відповідач, який не є обвинуваченим, або його представник, суд, заслухавши думку учасників судового провадження, залежно від того, чи можливо за відсутності зазначених осіб з'ясувати обставини, що стосуються цивільного позову, вирішує питання про проведення судового розгляду без них або приймає рішення про відкладення судового розгляду та вправі відповідно до ст. 139 КПК накласти на цивільного відповідача грошове стягнення у зв'язку з його неявкою до суду за судовим викликом та/або застосувати до нього привід.

У випадку неприбуття в судове засідання за судовим викликом перекладача суд, керуючись загальними засадами кримінального провадження, для реалізації обвинуваченим його права на захист, а також забезпечуючи рівність сторін кримінального провадження, відкладає судове засідання і вживає заходів для забезпечення його прибуття до суду (в разі неможливості стороною кримінального провадження залучити перекладача суд залучає його самостійно). Зауважимо, що незабезпечення судом обвинуваченого, що не володіє мовою, якою здійснюється судочинство, перекладачем, визнається відповідно до положень пп. 1 і 3 ст. 6 КЗПЛ порушенням права обвинуваченого на захист та підставою для скасування судового рішення, винесеного за наслідками такого розгляду.

У випадку неприбуття за викликом свідка, спеціаліста або експерта, заслухавши думку учасників судового провадження, суд призначає нове судове засідання лише після допиту інших присутніх свідків.

Стаття 343

Повідомлення про повне фіксування судового розгляду технічними засобами

1. Секретар судового засідання, після відкриття головуючим судового засідання, повідомляє присутніх про здійснення повного фіксування судового провадження, а також про умови його фіксування. Згідно з ч. 1 ст. 103 КПК формами фіксування кримінального провадження є: а) протокол; б) носій інформації, на якому за допомогою технічних засобів зафіксовані процесуальні дії, та в) журнал судового засідання. При цьому під час судового провадження відповідно до ч. 5 ст. 27 КПК забезпечується повне фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу (у випадку неприбуття учасників судового провадження або якщо судове провадження здійснюється судом за відсутності осіб, згідно з ч. 4 ст. 107 КПК таке фіксування не здійснюється) та відповідно до ч. 1 ст. 108 КПК ведеться журнал судового засідання.

Порядок фіксування судового провадження визначений КПК та іншими нормативно-правовими актами, зокрема наказом Державної судової адміністрації України від 21 липня 2005 р. «Про затвердження інструкції про порядок фіксування судового процесу технічними засобами». Фіксуванням судового провадження технічними засобами згідно з п. 2.2.1 зазначеного наказу є ведення технічного запису судового засідання за допомогою комплексу з фіксування судового процесу, що включає в себе створення аудіофонограми судового засідання. Носієм, на якому фіксується технічний запис, може бути магнітний диск, диск для лазерних систем зчитування тощо.

Контроль за повним фіксуванням судового засідання технічними засобами відповідно до п. З ч. 1 ст. 73 КПК здійснює секретар судового засідання, який, крім іншого, веде журнал судового засідання. Повне'фіксування технічними засобами судового розгляду здійснюється секретарем судового засідання з моменту відкриття судового засідання. У окремих випадках, на розсуд головуючого, повне фіксування технічними засобами судового розгляду може проводитись судовим розпорядником або іншим працівником апарату суду.

Зазначимо, що незастосування технічних засобів фіксування кримінального провадження у випадках, коли воно є обов'язковим (тобто у всіх випадках, якщо присутні учасники судового провадження), тягне за собою недійсність відповідної процесуальної дії та отриманих внаслідок її вчинення результатів, за винятком випадків, якщо сторони не заперечують проти визнання такої дії та результатів її здійснення чинними (ч. 6 ст. 107 КПК). Відсутність у матеріалах провадження журналу судового засідання або технічного носія інформації, на якому зафіксовано судове провадження в суді першої чи апеляційної інстанції, визнається згідно з п. 7 ч. 2 ст. 412 КПК істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та є підставою для безумовного скасування оскаржуваного судового рішення.

Стаття 344. Оголошення складу суду і роз'яснення права відводу.

1. Після відкриття головуючим судового засідання, перевірки явки учасників судового провадження та повідомлення секретарем судового засідання про здійснення повного фіксування судового розгляду головуючий:

1) оголошує склад суду, прізвище запасного судді (у разі його призначення), прізвища прокурора, потерпілого, цивільного позивача, обвинуваченого, захисника, цивільного відповідача, представників та законних представників, перекладача, експерта, спеціаліста, секретаря судового засідання.

Кримінальне провадження у суді першої інстанції відповідно до ст. 31 КПК здійснюється професійним суддею одноособово або відповідно до частин 2, 3, 9 цієї ж статті колегіально (за винятком кримінального провадження щодо застосування примусових заходів медичного характеру - судовий розгляд, клопотання про застосування яких згідно зі ст. 512 КПК здійснюється лише одноособово). При цьому визначення судді (колегії суддів) відповідно до ст. 35 КПК здійснюється автоматизованою системою документообігу суду під час реєстрації відповідних матеріалів кримінального провадження з обов'язковим врахуванням положень статей 75,76 КПК (обставин, що виключають участь судді в кримінальному провадженні).

Запасний суддя в разі необхідності (зокрема, у випадку складності кримінального провадження, зумовленого багатоепізодністю, наявністю кількох обвинувачених чи потерпілих тощо) може призначатися судом, що здійснює судове провадження одночасно з прийняттям рішення про призначення підготовчого судового засідання.

Необхідно зауважити, що якщо обвинувачений у вчиненні злочину, за який передбачено покарання у виді довічного позбавлення волі, на етапі підготовчого судового провадження скористався своїм правом, передбаченим ст. 384 КПК щодо розгляду кримінального провадження судом присяжних, головуючий оголошує присутнім про те, що у зв'язку із заявленням таким обвинуваченим клопотання про розгляд кримінального провадження судом присяжних, яке було задоволено ухвалою суду, судовий розгляд проводитиметься судом присяжних (двома професійними суддями та трьома присяжними). Після чого головуючий називає прізвища суддів, які входять до складу суду присяжних та прізвища семи присяжних, визначених відповідно до ч. 1 ст. 385 КПК автоматизованою системою документообігу суду, з числа яких у порядку, передбаченому ст. 387 КПК, необхідно здійснити відбір трьох основних та двох запасних присяжних;

2) роз'яснює учасникам судового провадження право відводу (заявлення самовідводу чи відводу судді, запасного судді, присяжного та запасного присяжного, прокурора, захисника, представника, перекладача, експерта, спеціаліста, секретаря судового засідання за наявності підстав, передбачених статтями 75-79 КПК).

При цьому для реалізації учасниками свого права на відвід присяжних та присяжними на самовідвід, у разі здійснення судового провадження судом присяжних, головуючий повідомляє присяжним (з числа яких проводиться відбір), яке провадження підлягає розгляду, роз'яснює їм права та обов'язки, а також умови їх участі в судовому розгляді. Кожен із семи присяжних має право заявити самовідвід, указавши причину неможливості його участі в судовому розгляді. Крім того, головуючий з'ясовує, чи не має підстав, передбачених КПК чи законом, які перешкоджають залученню громадянина як присяжного або є підставою для звільнення окремих присяжних від виконання їх обов'язків, а так само для звільнення присяжних від виконання їх обов'язків за їх усними чи письмовими заявами. Для з'ясування обставин, що можуть перешкоджати участі присяжного в судовому розгляді, з дозволу головуючого прокурор, потерпілий, обвинувачений можуть ставити присяжним запитання;

3) почергово з'ясовує в учасників судового провадження, чи заявляють вони кому- небудь відвід. Якщо ж ніхто з учасників не заявив відводу, то головуючий переходить до наступної процесуальної дії судового розгляду або ж у випадку здійснення відбору присяжних (за відсутності відводів та самовідводів) надає розпорядження про визначення трьох основних та двох запасних присяжних з числа семи представлених на засіданні, автоматизованою системою документообігу суду. У разі заявлення клопотання про відвід таке питання вирішується судом відповідно до положень КПК.

2. Питання про відвід вирішується судом у порядку, визначеному статтями 75-81 КПК. За наявності підстав для відводу, передбачених статтями 75-79 КПК, відповідно до ч. 1 ст. 80 КПК слідчий суддя, суддя, присяжний, прокурор, слідчий, захисник, представник, експерт, спеціаліст, перекладач, секретар судового засідання, а, на нашу думку, ще й запасний суддя та запасний присяжний зобов'язані заявити самовідвід. З цих же підстав їм може бути заявлено мотивований відвід особами, які беруть участь у кримінальному провадженні. Зазначимо, що заяви про відвід під час судового провадження подаються до початку судового розгляду, після його початку заява про відвід також може бути поданою, але лише у тому разі, якщо підстава для відводу стала відома після початку судового розгляду.

У разі заявлення відводу судді, який здійснює судове провадження одноособово, розгляд такої заяви чи клопотання здійснює інший суддя цього суду, який визначається згідно з ч. З ст. 35 КПК автоматизованою системою документообігу суду під час реєстрації відповідної заяви чи клопотання. Якщо ж відвід заявлено одному, кільком або всім суддям, які здійснюють судове провадження колегіально, його розглядає цей же склад суду.

Відвід присяжному, прокурору, слідчому, захиснику, представнику, експерту, спеціалісту, перекладачеві, секретарю судового засідання, а також запасному судді та запасному присяжному вирішує в нарадчій кімнаті суд, який здійснює судове провадження, заслухавши перед цим думку особи, якій заявлено відвід (якщо вона бажає дати пояснення), інших осіб, які беруть участь у кримінальному провадженні.

Відвід присяжному (запасному присяжному) на етапі їх відбору для здійснення судового розгляду судом присяжних, а також інші питання, пов'язані зі звільненням присяжних від участі в розгляді кримінального провадження та із самовідводом, згідно з ч. 5 ст. 387 КПК вирішується ухвалою суду у складі двох професійних суддів, що постановляється після проведення наради на місці без виходу до нарадчої кімнати, крім випадків, коли такий вихід буде визнаним судом необхідним (наприклад, якщо підставою для відводу послужила інформація, підкріплена фото-, аудіо-, відеоматері-алами про перебування присяжного із однією із сторін кримінального провадження у близьких стосунках).

У разі задоволення заяви про відвід (самовідвід): судді, який здійснює судове провадження одноособово, - справа розглядається у тому самому суді іншим суддею; одного чи кількох суддів із складу суду або всього складу суду, якщо справа розглядається колегією суддів - справа розглядається у тому самому суді тим самим кількісним складом колегії суддів без участі відведених суддів із заміною останніх іншими суддями або іншим складом суддів, які визначаються у встановленому ч. З ст. 35 КПК порядку.

У разі задоволення заяви про відвід: прокурора - керівник органу прокуратури має призначити іншого прокурора; експерта, спеціаліста або перекладача - до кримінального провадження залучаються інші учасники у строк, визначений в ухвалі суду; захисника, представника - суд має роз'яснити підозрюваному, обвинуваченому, потерпілому, цивільному позивачу, цивільному відповідачу їх право запросити іншого захисника, представника та надає їм для цього не менше сімдесяти двох годин (під час судового провадження). Якщо ж підозрюваним, обвинуваченим у кримінальному провадженні, в якому залучення захисника згідно з процесуальним законом чи за рішенням суду є обов'язковим, протягом цього часу не було запрошено іншого захисника, суд самостійно залучає захисника за призначенням.

У разі задоволення заяви про відвід: присяжному чи запасному присяжному на етапі відбору основного та запасного складу присяжних, якщо в результаті заявлених відводів (самовідводів) присяжних залишилося менше необхідної для участі у судовому розгляді кількості, головуючий надає вказівку секретарю судового засідання про здійснення додаткового виклику присяжних (зазначимо, що відбір присяжних згідно з ч. 8 ст. 387 КПК здійснюється почергово - спочатку основного складу, а потім запасного складу присяжних); присяжному під час судового розгляду - суд постановляє ухвалу про заміну відведеного присяжного запасним присяжним.

Після закінчення відбору присяжних головуючий відповідно до ст. 388 КПК приводить їх до присяги (див. коментар до ст. 388 КПК).

Стаття 345

Повідомлення про права і обов'язки.

1. Після вирішення питання відводу (самовідводу) учасників кримінального провадження судовий розпорядник, а за його відсутності секретар судового засідання роздає усім учасникам судового провадження пам'ятку про їх права та обов'язки, яка у подальшому зберігається у них, а головуючий надає учасникам судового провадження час для ознайомлення з її змістом. Пам'ятка має містити, з огляду на процесуальний статус учасника судового провадження, визначені КПК його права та обов'язки, які він має у кримінальному провадженні в суді першої інстанції.

2. У першу чергу розпорядник вручає пам'ятку обвинуваченому, а якщо їх декілька, то кожному обвинуваченому окремо, захиснику (захисникам), потім потерпілому, його представникові, цивільному позивачеві, цивільному відповідачеві, представнику цивільного позивача та цивільного відповідача, свідку (свідкам кожному окремо) і його адвокатові, а також перекладачеві, спеціалісту та експертові.

Якщо обвинувачений (підозрюваний), потерпілий, цивільний позивач чи цивільний відповідач є неповнолітньою особою або особою, яка визнана у встановленому законом порядку недієздатною, то вона надається його законному представникові разом із пам'яткою про права та обов'язки законного представника обвинуваченого, потерпілого, цивільного позивача чи цивільного відповідача.

Після спливу відведеного головуючим часу для ознайомлення учасників судового провадження із пам'яткою про їх права та обов'язки головуючий запитує, чи зрозумілі сторонам та іншим учасникам судового провадження їхні права та обов'язки та у разі необхідності, за наявності питань щодо змісту пам'ятки, додатково роз'яснює їх.

Стаття 346 Заборона присутності свідків у залі судового засідання

1. Процесуальною дією, якою закінчується підготовча частина судового розгляду кримінального провадження, є видалення свідків із зали судового засідання, яке здійснюється судовим розпорядником за розпорядженням головуючого.

Видалення свідків із зали судового засідання необхідно для уникнення впливу на їх свідомість та подальші їхні показання оголошення прокурором обвинувального акта, надання обвинуваченим показань щодо змісту обвинувачення та відповідей на поставлені йому сторонами кримінального провадження запитання. Отримана ними внаслідок цього інформація може стати підставою для зміни показань.

2. Судовий розпорядник вживає всіх заходів, щоб свідки, які ще не були допитані, не спілкувалися з допитаними свідками, якщо перші після допиту залишили залу судового засідання. На вимогу суду відповідно до ч. 15 ст. 352 КПК допитаний свідок може бути залишений у залі судового засідання.

Стаття 347.Початок судового розгляду

1. Після закінчення підготовчої частини судового розгляду головуючий оголошує присутнім про початок судового розгляду, тобто переходить до з'ясування обставин, встановлених під час кримінального провадження, та перевірки їх доказами.

2. Судовий розгляд розпочинається з оголошення прокурором обвинувального акта. Перед початком оголошення головуючий надає слово прокуророві, який, у свою чергу, зазначає, що ним буде проголошено короткий зміст обвинувального акта (виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які, на думку прокурора, є встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення, наявність обставин, що пом'якшують чи обтяжують покарання). Якщо ж хтось з учасників судового провадження заявить клопотання про оголошення його повного тексту, прокурор оголошує обвинувальний акт у повному обсязі. Якщо у кримінальному провадженні декілька обвинувачених, прокурор оголошує обвинувальний акт щодо кожного з них, при цьому короткий чи повний їх виклад залежить також від заявлених клопотань учасників.

3. Після виступу прокурора головуючим судового засідання надається слово, за умови, що в кримінальному провадженні заявлено цивільний позов, цивільному позивачеві (фізичній особі, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, а також юридичній особі, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової шкоди, та яка в порядку, встановленому КПК, пред'явила цивільний позов) або його представнику (за бажанням цивільного позивача або в разі його відсутності чи якщо цивільним позивачем є юридична особа, яка делегувала представляти її інтереси представникові) чи законному представнику, якщо потерпілим (цивільним позивачем) є неповнолітня особа або особа, яка визнана у встановленому законом порядку недієздатною). У разі відсутності зазначених осіб: а) у випадку, якщо від цивільного позивача надійшло клопотання про розгляд цивільного позову за його відсутності; б) якщо обвинувачений, цивільний відповідач повністю визнав пред'явлений позов, головуючий вправі особисто оголосити цивільний позов та розглядати його без їх участі. Повний чи короткий виклад позовної заяви залежить від наявності заявлених клопотань учасників судового провадження про її виклад у повному обсязі. За відсутності таких клопотань оголошується короткий зміст позовної заяви.

Питання цивільного позову врегульовані статтями 128 та 129 КПК. Цивільний позов може бути пред'явлений лише до початку судового розгляду. Після пред'явлення цивільного позову суд постановляє рішення про визнання особи цивільним позивачем та допускає його до участі у провадженні. За дорученням цивільного позивача його інтереси під час судового розгляду може представляти його представник, про що суд також має постановити відповідне судове рішення. У разі якщо цивільним позивачем є неповнолітня особа або особа, визначена в установленому законом порядку недієздатною чи обмежено дієздатною, їх процесуальними правами користується законний представник (див. коментар до статей 62-64 КПК).

Стаття 348

Роз'яснення обвинуваченому суті обвинувачення

1. Після оголошення прокурором короткого чи повного викладу обвинувального акту, а також цивільного позову, якщо він був заявлений, головуючий встановлює особу обвинуваченого для того, щоб пересвідчитися, що в судове засідання з'явилася саме та особа, яка обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення. Особа обвинуваченого встановлюється шляхом його опитування головуючим, зокрема, з'ясуванню підлягає його прізвище, ім'я та по батькові (у деяких випадках суд має встановлювати дані про різні прізвища, імена та по батькові обвинуваченого, які він мав з метою уник-нути викриття у вчиненні кримінального правопорушення), рік, місяць і день його народження, місце народження і місце проживання, рід занять, освіта, сімейний стан. До інших відомостей про особу обвинуваченого, що мають значення для справи, можуть належати: відомості про національність, громадянство, наявність утриманців, стан здоров'я, участь у військових діях, наявність державних нагород, відомості про судимість (коли, яким судом, за яким законом і до якого покарання був засуджений) тощо. З'ясування цих даних може мати значення для кваліфікації діяння обвинуваченого, при визначенні виду та розміру покарання, вирішення питання про звільнення обвинуваченого від по-карання чи від кримінальної відповідальності. Крім того, обвинувачений має надати документ, який посвідчує його особу. Таким документом може бути паспорт, свідоцтво про народження, довідка певної форми тощо.

Також головуючий роз'яснює обвинуваченому суть обвинувачення (правову кваліфікацію кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа, із зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність) і запитує, чи зрозуміле йому обвинувачення, чи визнає він себе винним, якщо частково, то в якій саме частині визнає, і чи бажає давати показання. У свою чергу, обвинувачений може скористатися своїм конституційним правом та відмовитися свідчити проти себе, бо відповідно до вимог ст. 63 Конституції України та ст. 18 КПК особа не несе відповідальності за відмову давати показання, а отже, вона не може бути змушена свідчити проти себе.

Суд, пропонуючи обвинуваченому дати пояснення щодо суті обвинувачення та відомих йому обставин справи, має одночасно роз'яснити йому зміст ст. 63 Конституції України. Указане положення має бути роз'яснено також дружині чи близькому родичу обвинуваченого. Якщо під час досудового розслідування підозрюваному, його дружині чи близькому родичу цього не було роз'яснено, то відповідно до п. 20 Постанови ПВСУ від 1 листопада 1996 р. № 9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» показання зазначених осіб повинні визнаватися судом одержаними з порушенням закону, що має наслідком недопустимість їх використання як засобів доказування.

Слід зазначити, що якщо обвинувачених декілька, головуючий проводить визначені ч. 1 коментованої статті дії почергово, щодо кожного обвинуваченого окремо.

2. Якщо у кримінальному провадженні пред'явлено цивільний позов, головуючий запитує обвинуваченого, цивільного відповідача, якщо ним є особа, яка не є обвинуваченим, чи визнають вони позов. Якщо позов пред'явлено до двох осіб (обвинуваченого та цивільного відповідача, який не є обвинуваченим), вони мають вказати, у якій частині визнають цивільний позов. Зазначені особи можуть визнати цивільний позов повністю, не визнати його чи визнати частково. У останньому випадку обвинувачений (цивільний відповідач) має вказати, у якій саме частині він визнає цивільний позов, а в якій ні.

Стаття 349

Визначення обсягу доказів, що підлягають дослідженню, та порядку їх дослідження

1. Головуючий, роз'яснивши обвинуваченому суть обвинувачення, повинен з'ясувати в учасників судового провадження думку про те, які докази слід дослідити та порядок їх дослідження.

Суд, керуючись загальними засадами здійснення кримінального провадження, перед безпосереднім дослідженням доказів має забезпечити змагальність, рівність сторін та свободу в поданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, самостійного обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, здійснення ними інших процесуальних прав, зокрема, щодо подання клопотання про визнання доказів недопустимими, а також відомостей, які свідчать про їх очевидну недопустимість, тощо.

Доказами у кримінальному провадженні згідно зі ст. 84 КПК є фактичні дані, отримані у передбаченому КПК порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Зауважимо, що використане законодавцем при наданні визначення поняття «доказів» формулювання «фактичні дані, отримані у передбаченому КПК порядку» та передбачене у ч. З ст. 17 КПК положення, що обвинувачення не можуть грунтуватися на доказах, отриманих незаконним шляхом, свідчить про те, що відомості, матеріали та інші фактичні дані, які отримані органом досудового розслідування в непередбаченому процесуальним законом порядку чи з його порушенням, не можуть визнаватися допустимими доказами, є очевидно недопустимими, що тягне за собою відповідно до ч. 2 ст. 89 КПК неможливість дослідження такого доказу або припинення його дослідження в судовому засіданні, якщо таке дослідження було розпочате. Зазначене правило застосову-ється й щодо доказів, отриманих унаслідок істотного порушення прав та свобод людини (ст. 87 КПК) за умови підтвердження сторонами кримінального провадження їх очевидної недопустимості. У іншому випадку суд вирішує питання допустимості доказів під час їх оцінки в нарадчій кімнаті при ухваленні судового рішення (див. коментар до статей 86—90 КПК).

Наведений у ч. 2 ст. 84 КПК перелік процесуальних джерел доказів є вичерпним, зокрема, ними є показання, речові докази, документи та висновки експертиз. При цьому:

- під показаннями слід розуміти відомості, які надаються в усній або письмовій формі під час допиту підозрюваним, обвинуваченим, свідком, потерпілим, експертом щодо відомих їм обставин у кримінальному провадженні, які мають значення для цього кримінального провадження. Зазначимо, що суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих слідчим суддею під час досудового розслідування, та не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них;

- речовими доказами згідно з ч. 1 ст. 98 КПК є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, у тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом;

- під документом варто розуміти спеціально створений з метою збереження інформації матеріальний об'єкт, який містить зафіксовані за допомогою письмових знаків, звуку, зображення тощо відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження. Приблизний перелік документів, які можуть визнаватися доказами, наведений у частинах 2, З ст. 99 КПК;

- висновком експерта відповідно до ч. 1 ст. 101 КПК є докладний опис проведених експертом досліджень та зроблені за їх результатами висновки, обґрунтовані відповіді на запитання, поставлені особою, яка залучила експерта, або слідчим суддею чи судом, що доручив проведення експертизи.

Визначаючи, які докази потрібно дослідити, суд ураховує думку сторін кримінального провадження. Визначення порядку (послідовності) дослідження доказів необхідне для підготовки сторін до проведення певної процесуальної дії, а отже, сприяє повній реалізації ними прав та можливостей, наданих їм процесуальним законом, щодо спростування чи доведення обвинувачення, з'ясування обставин, які пом'якшують чи виключають або обтяжують кримінальну відповідальність обвинуваченого, тощо.

Крім того, суд при визначенні порядку дослідження доказів залежно від їх виду має враховувати, що докази сторони обвинувачення досліджуються в першу чергу, а сторони захисту - у другу.

2. Обсяг доказів, які будуть досліджуватися, та порядок їх дослідження (послідовність) визначаються ухвалою суду і в разі необхідності можуть бути змінені. Зокрема необхідність зміни обсягу дослідження доказів може бути обумовлена визнанням доказу очевидно недопустимим, появою нових доказів (наприклад, коли при дослідженні обставин справи та перевірки їх доказами суд дійде висновку про необхідність проведення судової експертизи) тощо. Визначений в ухвалі порядок дослідження доказів може бути зміненим у випадку, якщо після дослідження речових доказів, якому передувало проведення допитів свідків, знову виникне необхідність їх допиту. У такому випадку суд має винести ухвалу, якою встановлюється новий порядок дослідження доказів.

3. Суд, заслухавши думку учасників судового провадження, за відсутності заперечень та сумнівів у добровільності їх позиції, вправі визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. Наприклад, якщо обвинувачений повністю визнає свою вину в інкримінованому йому органом досудового розслідуванням кримінальному правопорушенні, погоджується з кваліфікацією вчи-неного ним діяння, а прокурор, потерпілий не висловлюють жодних заперечень щодо встановлених обставин, суд вправі визнати недоцільним дослідження доказів, поданих на підтвердження події кримінального правопорушення, винуватості обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення тощо. При цьому суд зобов'язаний з'ясувати, чи правильно розуміють зазначені особи зміст цих обставин, переконатися у добровільності їх позиції та роз'яснити їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку. Ці роз'яснення суду і пояснення обвинуваченого, потерпілого, прокурора та інших мають бути відображені в усіх засобах фіксування кримінального провадження.

4. Незалежно від обсягу доказів, які досліджуватимуться судом, зокрема, внаслідок визнання недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, допит обвинуваченого здійснюється обов'язково, за винятком випадку, якщо він відмовився від давання показань або у разі розгляду судом обвинувального акта у спрощеному порядку щодо кримінальних проступків, яке згідно зч. 1 ст. 381 КПК здійснюється за відсутності учасників судового провадження.

Стаття 350

Розгляд судом клопотань учасників судового провадження.

1. Учасники судового провадження мають право заявляти клопотання на будь-якій стадії судового провадження до виходу суду в нарадчу кімнату для ухвалення судового рішення. Право заявляти клопотання є важливим процесуальним правом осіб, які беруть участь у судовому провадженні, та свідчить про забезпечення засад рівності та змагальності сторін кримінального провадження, гарантованих статтями 10 та 22 КПК.

Під клопотанням слід розуміти офіційне звернення до суду особи, яка наділена таким правом, викладене в усній чи письмовій формі. Клопотання можуть стосуватися виконання певної процесуальної дії чи прийняття рішення з усіх питань, які мають значення для всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин кримінального провадження, з метою забезпечення прав і свобод усіх учасників судового провадження, передбаченого загальними засадами КПК. При цьому усне клопотання заноситься до журналу судового засідання, а письмове - додається до матеріалів кримінального провадження.

Зокрема, під час судового провадження серед можливих клопотань, вичерпний перелік яких нормами КПК не встановлений, можуть бути заявлені такі клопотання про:

- забезпечення безпеки щодо себе, членів своєї сім'ї, близьких родичів, майна, житла тощо (п. 12 ч. 2 ст. 42; п. 5 ч. 1 ст. 56; п. 8 ч. 1 ст. 66; п. 4 ч. 2 ст. 68; п. 7 ч. З ст. 69; п. 6 ч. 4 ст. 71 КПК);

- відвід (п. 13 ч. 2 ст. 42; п. 4 ч. 1 ст. 56; п. 9 ч. 1 ст. 66 КПК) у порядку, передбаченому статтями 75-83 КПК;

- залучення спеціаліста або використання його пояснень і допомоги (ч. З ст. 71 КПК), виклик експерта при дослідженні висновку експертизи для допиту під час судового розгляду для роз'яснення чи доповнення його висновку (ч. 7 ст. 101 КПК), судовий виклик певної особи (за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, його захисника, потерпілого, його представника), якщо суд встановить наявність достатніх підстав вважати, що така особа може дати показання, які мають значення для кримі-нального провадження, або її участь у процесуальній дії є обов'язковою (ч. 1 ст. 134 КПК), здійснення приводу за клопотанням сторони кримінального провадження, потерпілого (ч. 2 ст. 140 КПК);

- зміну, скасування або обрання запобіжного заходу за клопотанням сторони обвинувачення або захисту (ст. 331 КПК). При цьому, відповідно до частини третьої

зазначеної статті, суд незалежно від наявності клопотань зобов'язаний розглянути та вирішити у порядку, визначеному цією статтею, питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою;

- надання тимчасового доступу до речей і документів (ч. 2 ст. 333 КПК), доручення органу досудового розслідування за клопотанням сторони кримінального провадження провести певні слідчі (розшукові) дії, необхідні для встановлення обставин або перевірки обставин, які мають істотне значення для кримінального провадження, за умови, що вони не можуть бути встановлені або перевірені іншим шляхом (ч. З ст. 333 КПК). Зазначимо, що у разі прийняття такого рішення суд відкладає судовий розгляд на строк, достатній для здійснення такого заходу забезпечення кримінального провадження чи проведення слідчої (розшукової) дії та ознайомлення учасників судового провадження з йогоЛї результатами;

- бажання виступати в суді рідною або іншою мовою, якою учасники судового провадження володіють, користуючись у разі необхідності послугами перекладача (ч. З ст. 29 КПК), а також про залучення перекладача (ч. З ст. 224 КПК);

- визнання доказів недопустимими (ч. З ст. 89 КПК) тощо.

Заявлені клопотання розглядаються і вирішуються судом у судовому засіданні негайно (суд зобов'язаний розв'язати кожне клопотання окремою ухвалою на місці, із занесенням клопотання та судового рішення до журналу судового засідання, а при його складності - у нарадчій кімнаті з винесенням письмового рішення).

Розгляду клопотання (за необхідності, якщо клопотання висловлено недостатньо чітко, суд може поставити особі, що його заявила, уточнюючі запитання) передує заслуховування думки щодо нього інших учасників судового провадження, у зв'язку з чим головуючий проводить поіменне опитування останніх.

Суд вправі відмовити в задоволенні клопотання, якщо: 1) вважатиме клопотання недостатньо обґрунтованим; 2) його задоволення призведе до порушення особистих прав та свобод громадян; 3) обставини, які просить учасник судового провадження з'ясувати, не мають значення (не впливають) для вирішення всіх істотних обставин кримінального провадження. Наявне у коментованій статті формулювання «...не перешкоджає його повторному заявленню з інших підстав» свідчить, що суд зобов'язаний відмовити в задоволенні клопотання в разі заявлення його з підстави, що вже була предметом розгляду суду, і останній відмовив у його задоволенні з цієї підстави; відмова в задоволенні клопотання не перешкоджає його повторному поданню, за умови, що таке клопотання заявлене з інших підстав.

Стаття 351

Допит обвинуваченого

1. Якщо обвинувачений, після оголошення прокурором обвинувачення та роз'яснення його суті головуючим, виявить бажання (надасть свою згоду) давати показання, суд (головуючий) роз'яснює йому положення ст. 63 Конституції України, ст. 18 КПК, попереджає про те, що його показання будуть використані як доказ, незважаючи на те, що він у майбутньому може відмовитися від своїх показань, та пропонує обвинуваченому надати показання (за наявності потерпілого у кримінальному провадженні головуючий має з'ясувати у обвинуваченого, чи знайомий він із потерпілим, а якщо так, то за яких обставин вони познайомились).

Допит проводиться:

- у присутності захисника, якщо його участь згідно з положеннями процесуального закону чи за рішенням суду є обов'язковою. Зазначимо, що участь захисника у кримінальному провадженні є обов'язковою у випадках, передбачених ч. 1 ст. 49 КПК. Слід пам'ятати, що згідно зі ст. 6 КЗПЛ, кожний обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення має щонайменше, в тому числі, право захищати себе особисто чи використовувати юридичну допомогу захисника, вибраного на власний розсуд, або - за браком достатніх коштів для оплати юридичної допомоги захисника, коли вимагають інтереси правосуддя - одержувати таку допомогу безоплатно. У випадку, якщо захисник, участь якого є обов'язковою, відсутній, суд не вправі проводити допит обвинуваченого та повинен відкласти судовий розгляд, вживаючи заходів до його прибуття до суду, або залучити іншого;

- за участю перекладача (сурдоперекладача), якщо обвинувачений не володіє чи недостатньо володіє державною мовою (мовою, якою ведеться судочинство) або є глухонімим. У необхідних випадках суд залучає перекладача (сурдоперекладача). Зазначимо, що ЄСПЛ відносить до проявів порушення права обвинуваченого на захист, тобто пп. 1,3 ст. 6 КЗПЛ, ненадання останньому права (можливості) користуватися послугами перекладача, що, у свою чергу, з огляду на ч. 2 ст. 8, ч. 5 ст. 9 КПК є підставою для скасування судового рішення;

- щодо кожного обвинуваченого окремо;

- без перерви не більше двох години, а в цілому не більше восьми годин на день (ч. 2 ст. 224 КПК). За необхідності більшого часу для допиту суд оголошує перерву та відкладає судовий розгляд.

Першим обвинуваченого допитує прокурор, а потім захисник. Якщо захисників декілька, а їх згідно з ч. З ст. 46 КПК в одному провадженні не може бути більше п'яти, вони допитують обвинуваченого по черзі, або за їх домовленістю один з них. Після цього обвинуваченому можуть бути поставлені запитання іншими учасниками судового засідання, зокрема, потерпілим, іншими обвинуваченими, цивільним позивачем, цивільним відповідачем, суддями. При цьому головуючий має право ставити запитання обвинуваченому для уточнення і доповнення його відповідей протягом усього допиту. Зауважимо, що присяжні відповідно до п. З ч. 1 ст. 386 КПК мають право ставити запитання обвинуваченому лише з дозволу головуючого.

Слід звернути увагу, що всі питання обвинуваченому повинні ставитись у коректній формі, з дотриманням загальноприйнятих норм моралі та етики, пам'ятаючи, що поводження з особою, вина якої у вчиненні кримінального правопорушення не встановлена обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, має відповідати згідно з ч. 5 ст. 17 КПК поводженню з невинуватою особою. Головуючий, який контролює хід допиту, реалізуючи зазначене положення процесуального закону, може зняти пи-тання, яке принижує честь або гідність обвинуваченого, або не стосується суті обвинувачення, а особі, яка допитує, зробити зауваження.

Відповідно до положень ст. 63 Конституції України та ч. 2 ст. 18 КПК обвинувачений може відмовитись свідчити проти себе (не говорити нічого з приводу обвинувачення) навіть якщо попередньо він дав згоду давати показання і в будь-який момент допиту відмовитись відповідати на запитання (як на конкретно поставлене питання, так і на продовження допиту взагалі). При цьому варто пам'ятати, що факт мовчання обвинуваченого (відмова відповідати на запитання) не може мати для суду ніякого доказового значення, оскільки право на мовчання, як і складова його частина - право не свідчити проти самого себе є загальновизнаними міжнародними принципами, що лежать в основі поняття «справедливої процедури», використаної у ст. 6 КЗПЛ, тісно пов'язане з презумпцією невинуватості (п. 2 ст. 6 КЗПЛ), реалізація яких сприяє веденню справедливого, всебічного, повного та об'єктивного судового розгляду, а також позбавленню можливості обвинувачення отримувати докази всупереч волі обвинуваченого.

2. Якщо ж під час допиту обвинувачений, відповідаючи на поставлені йому запитання, буде висловлюватися нечітко або з його слів не буде зрозуміло, чи визнає він обставини чи заперечує проти них, суд вправі зажадати від нього дати конкретну відповідь на поставлене питання, використовуючи при цьому лише слова «так» чи «ні». Відповідно суд вправі вимагати від особи, яка ставить запитання, формулювати їх таким чином, щоб обвинувачений міг реалізувати вимогу суду щодо конкретності, чіткості та зрозумілості його відповідей.

3. Допит обвинуваченого (обвинувачених) згідно з ч. З коментованої статті може проводитись із використанням відеоконференції у випадку здійснення судового розгляду стосовно декількох обвинувачених, якщо при цьому проведення допиту у такому режимі вимагають інтереси кримінального провадження (для об'єктивного з'ясування обставин) або безпека обвинуваченого (для уникнення тиску з боку інших обвинувачених чи інших негативних наслідків для допитуваного зі сторони його спів-учасників). У такому випадку суд може ухвалити рішення (постановити мотивовану ухвалу) про здійснення процесуальної дії у режимі відеоконференції незалежно від того, чи заперечує проти цього сторона обвинувачення або потерпілий, за власною ініціативою чи за клопотанням самого обвинуваченого, його захисника або іншого учасника судового провадження. При цьому згідно з ч. 2 ст. 336 КПК суд не вправі прийняти рішення про здійснення дистанційного судового провадження, якщо обвинувачений проти цього заперечує. Допит у режимі відеоконференції здійснюється у порядку, передбаченому ст. 336 КПК (див. коментар до ст. 336 КПК).

4. У судовому засіданні обвинувачений має право користуватися нотатками, наприклад, у випадку, коли його показання стосуються будь-яких розрахунків чи інших відомостей, які йому важко тримати в пам'яті або для ведення ефективного захисту, якщо обвинувачений здійснює його особисто.

Стаття 352.Допит свідка

1. Свідком, відповідно до ч. 1 ст. 65 КПК є фізична особа, якій відомі або можуть бути відомі обставини, що підлягають доказуванню під час кримінального провадження, і яка викликана для давання показань. До списку свідків, який формується за клопотанням сторони обвинувачення та захисту (відповідно - такі свідки йменують- ся як свідки обвинувачення чи свідки захисту) можуть бути віднесені також згідно з абз. 4 ч. 7 ст. 140 КПК поняті як свідки проведення певної слідчої (розшукової) дії та особи, які проводили негласні слідчі (розшукові) дії або були залучені до їх проведення (ч. 2 ст. 256 КПК). Водночас не можуть бути допитаними як свідки особи, визначені у ч. 2 ст. 65 КПК, за винятком випадку, передбаченого частиною третьою цієї статті, тобто коли особи визначені у пп. 1-5 частини другої вказаної статті були

звільнені від обов'язку зберігати професійну таємницю особою, що довірила її, у визначеному останньою обсязі та у письмовій формі.

Свідок зобов'язаний з'явитися за судовим викликом у визначений у ньому день, час та місце проведення судового засідання для давання показань, внаслідок неприбуття свідка на нього може бути накладено грошове стягнення відповідно та у порядку, передбаченому ст. 139 КПК та/або застосовано привід. Слід зазначити, що у будь-якому випадку привід згідно з ч. З ст. 140 КПК не може бути застосований до неповнолітньої особи, вагітної жінки, інвалідів першої або другої груп, особи, яка одноосібно виховує дітей віком до шести років або дітей-інвалідів (незважаючи на використане в цій статті законодавцем слова «дітей», привід не може бути застосованим до такої особи, якщо вона виховує хоча б одну дитину до шести років або дитину- інваліда, при цьому вік останньої значення не має), а також осіб, які відповідно до ч. 2 ст. 65 КПК не можуть бути допитані як свідки із вищевказаними застереженнями.

На початку судового розгляду свідки відповідно до ст. 346 КПК видаляються із зали судового засідання, при цьому судовий розпорядник слідкує, щоб допитані свідки, які залишили залу судового засідання, не спілкувалися зі свідками, які ще не допитувались. Після оголошення головуючим присутнім про допит свідків він надає судовому розпоряднику розпорядження щодо запрошення до зали судового засідання свідка обвинувачення, називаючи при цьому його прізвище, ім'я та по батькові. Слід зазначити, що черговість допиту свідків визначається за клопотанням сторони кримінального провадження, в разі відсутності такого клопотання - на власний розсуд суду відповідно до ухвали останнього, постановленої щодо визначення обсягу доказів, що підлягають дослідженню.

Перед допитом свідка головуючий має з'ясувати:

- відомості про його особу, зокрема, встановити особисті дані свідка (прізвище, ім'я, по батькові, дату та місце народження, місце проживання, рід занять тощо), перевіривши документи, що посвідчують його особу;

- стосунки свідка з обвинуваченим і потерпілим;

- чи отримав свідок пам'ятку про права та обов'язки свідка, чи ознайомився він з її змістом, чи зрозумілі вони йому та у разі необхідності, за наявності питань щодо змісту пам'ятки, додатково роз'яснює їх;

-чи не відмовляється він з підстав, встановлених КПК, від давання показань. Слід зазначити, що суд має роз'яснити свідкам, які є членами сім'ї чи близькими родичами обвинуваченого, цивільного позивача, цивільного відповідача, положення ст. 63 Конституції України, ч. З ст. 18 КПК про їх право відмовитись свідчити проти себе, членів своєї сім'ї чи близьких родичів, зміст ч. 8 ст. 224 КПК, відповідно до якої особа має право не відповідати на запитання з приводу тих обставин, щодо надання яких є пряма заборона у законі (таємниця сповіді, лікарська таємниця, професійна таємниця захисника, таємниця нарадчої кімнати тощо) або які можуть стати підставою для підозри, обвинувачення у вчиненні нею, близькими родичами чи членами її сім'ї кримінального правопорушення, а також щодо службових осіб, які виконують негласні слідчі (розшукові) дії, та осіб, які конфіденційно співпрацюють із органами досудо- вого розслідування. Відмова від давання показань судом приймається шляхом вине-сення відповідної ухвали. Зауважимо, що наявність таких обставин виключає можливість притягнення цих осіб за відмову від давання показань. Якщо ж зазначені особи погодилися давати показання, за наявності на те підстав, вони несуть відповідальність за завідомо неправдиві показання.

Після цього головуючий попереджає свідка про кримінальну відповідальність за відмову від давання показань (ст. 385 КК), за винятком випадків, коли така відмова згідно з положеннями чинного законодавства є правом цієї особи, та завідомо неправдиві показання (ст. 384 КК).

2. Якщо перешкод для допиту свідка не встановлено, головуючий особисто або судовий розпорядник згідно з ч. 2 ст. 74 КПК за його розпорядженням приводить свідка до присяги такого змісту: «Я, (прізвище, ім'я, по батькові), присягаю говорити суду правду і лише правду».

Німий свідок складає присягу в письмовій формі, підписуючи текст того самого змісту, який долучається до матеріалів кримінального провадження. Для проведення допиту німого свідка залучається сурдоперекладач, свідка, який не володіє чи недостатньо володіє державною мовою, тобто мовою, якою здійснюється кримінальне провадження, - перекладач. Суд у таких випадках, перед початком допиту згідно з частинами 4, 5 ст. 68 КПК має пересвідчитися в особі і компетентності перекладача (сурдоперекладача), з'ясувати його стосунки з обвинуваченим, потерпілим, свідком, роз'яснити його права і обов'язки та попередити про відповідальність за завідомо неправильний переклад (ст. 384 КК) або за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків (ст. 385 КК).

Крім того, слід звернути увагу, що свідок відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 66 КПК має право користуватися під час давання показань (допиту), а також при проведенні за його участю інших процесуальних дій правовою допомогою адвоката. Якщо свідок виявив бажання скористатися цим правом, суд має пересвідчитися в компетентності адвоката і за відсутності перешкод допустити (залучити) його до участі в судовому розгляді.

3. Головуючий протягом допиту має контролювати хід допиту свідків, щоб:

- уникнути зайвого витрачання часу, зокрема, зняти запитання, які не стосуються обставин кримінального провадження, робити зауваження учасникам судового провадження, які здійснюють допит, вимагати від допитуваного в разі допущення ним нечітких та незрозумілих висловлювань надання ним конкретної відповіді - «так» чи «ні», а від особи, яка ставить запитання, - їх чіткого формулювання тощо;

- захистити свідків від образи, наприклад, у разі ведення допиту в некоректній формі, усупереч загальноприйнятим нормам моралі та етики, з наведенням запитань, які принижують честь або гідність допитуваного тощо;

- не допустити порушення правил допиту, зокрема, щодо встановленого ч. 2 ст. 224 КПК часу ведення допиту, заборони ставити навідні запитання протягом прямого допиту тощо.

4. Кожен свідок допитується окремо, за винятком випадку, передбаченого частиною чотирнадцятою коментованої статті, коли проводиться одночасний допит двох чи більше вже допитаних осіб для з'ясування причин розбіжностей у їхніх показаннях.

5. Для забезпечення безпеки, захисту свідка, уникнення психологічного тиску на нього, що може вплинути на надані ним показання, сторона кримінального провадження або сам свідок перед проведенням допиту останнього може заявити клопо- ання про його допит за відсутності певного допитаного свідка, при цьому зазначен- мотивів, які спонукали до заявлення такого клопотання, законом не вимагається, такому випадку суд має задовольнити таке клопотання та видалити із зали судово- засідання допитуваного свідка.

6. Слід зазначити, що допит свідка - це процесуальна дія, яка спрямована на отри- ання у встановленому КПК порядку показань свідка про відомі йому обставини, що ають значення для дослідження всіх істотних обставин кримінального провадження, оментована стаття виділяє два види допиту: прямий та перехресний. При цьому ямий допит - це допит, який здійснюється між двома учасниками судового процесу, бто одна особа (прокурор, захисник або обвинувачений) ставить запитання, а інша

свідок) - відповідає. Перехресний допит, слідує за прямим та полягає в запитуванні відка протилежною стороною, при цьому зберігається право ставити запитання тією стороною, що його викликала (одночасний допит). Аналогічним чином слід зоводити допит особи з чужих слів, за умови визнання судом такого допиту можли- им (ст. 97 КПК) (див. коментар до ст. 97 КПК).

Після проведення підготовчої частини допиту: з'ясування особистих даних про відка, роз'яснення йому прав (за необхідності), попередження про притягнення до имінальної відповідальності, приведення до присяги, головуючий пропонує свід- ві розповісти про всі відомі йому обставини кримінального провадження. У про- есі вільних пояснень свідок має можливістьЛвикласти факти в тій послідовності, якій він їх сприймав. Під час цих пояснень ніхто із представників сторін не вправі ручатися у їх виклад або переривати свідка, окрім головуючого, якщо той виходить межі обставин, щодо яких дає показання.

Після цього першим ставить запитання прокурор, якщо це свідок обвинувачення, якщо свідок захисту - захисник, за його відсутності запитання ставить обвинуваченії. Під час прямого допиту не дозволяється ставити навідні запитання, у формулю- анні яких міститься відповідь, частина відповіді або підказка до неї, так звані «на- ідні запитання». Натомість можуть бути поставлені такі питання, які спрямовані на оповнення показань, зокрема запитання: а) про окремі обставини, які свідок не виклав своїй розповіді; б) спрямовані на уточнення окремих фактів; в) що викликають соціації з подією, яка з'ясовується, чим допомагають пригадати значимі для кримі- ального провадження обставини; г) контрольні запитання для перевірки правиль- ості наданих свідком відомостей тощо. Запитання повинні ставитись почергово, по уті і лише ті, які необхідно з'ясувати для всебічного, повного й неупередженого ослідження всіх обставин кримінального провадження.

7. Після закінчення прямого допиту свідка головуючий надає можливість проти- ежній стороні судового процесу для проведення перехресного допиту, під час якого озволяється ставити навідні запитання. Перехресний допит вважається основним способом перевірки показань свідка, під час якого сторони кримінального провадження мають право ставити свідку запитання щодо: а) його можливості сприймати факти, про які він дає показання; б) інших обставин, які можуть мати значення для оцінки достовірності показань свідка; в) попередніх показань, які не узгоджуються із його щойно наданими показаннями тощо. Зазначимо, що, у свою чергу, свідок згідно з ч. З ст. 96 КПК зобов'язаний відповідати на запитання, спрямовані на з'ясування достовірності його показань.

8. Під час допиту свідка сторонами кримінального провадження одна із сторін, зазвичай це сторона, яка викликала свідка, може висловити протест щодо запитання, яке, на її думку, не стосується кримінального провадження. Також може бути висловлений протест щодо некоректності запитання, вміщення у ньому формулювання, яке містить відповідь, частину відповіді або підказку до неї тощо. Головуючий за висловленим протестом має право зняти питання, проголошуючи «Протест прийнято, питання знято». Зняття питання головуючим звільняє свідка від обов'язку відповідати на поставлене запитання. Слід зазначити, що питання, які ставляться свідку для з'ясування достовірності його показань, на які він зобов'язаний відповідно до ст. 96 КПК відповісти, суд не може зняти.

9. Для забезпечення безпеки свідка, наприклад, особи, яка проводила негласні слідчі (розшукові) дії або була залучена до їх проведення (ч. 2 ст. 256 КПК) або в разі існування небезпеки для життя і здоров'я свідка, який підлягає допиту, за його клопотанням або сторони судового провадження чи за власною ініціативою суду такий свідок може бути допитаний з використанням технічних засобів з іншого приміщення, у тому числі за межами приміщення суду, або в інший спосіб, що унеможливлює його ідентифікацію (зокрема, внаслідок зміни зовнішності). Крім того, допит свідка може бути проведений у режимі відеоконференції з підстав та в порядку, передбаченому ст. 336 КПК (див. коментар до ст. 336 КПК). Суд, постановляючи вмотивовану ухвалу про проведення допиту свідка в такому порядку, повинен: а) попередньо з'ясувати наявність заперечень сторін кримінального провадження проти проведення допиту свідка в умовах, що унеможливлюють його ідентифікацію, та в разі їх обгрунтовано-сті відмовити у проведенні допиту свідка в порядку, визначеному цією частиною статті; б) забезпечити сторонам кримінального провадження можливість ставити запитання і слухати відповіді на них. У разі якщо існує загроза ідентифікації голосу свідка, допит може супроводжуватися створенням акустичних перешкод.

10. Якщо ж свідок під час допиту, відповідаючи на поставлені йому запитання, висловлюється нечітко або з його слів незрозуміло, чи визнає він обставини чи заперечує проти них, суд вправі зажадати від нього дати конкретну відповідь на поставлене питання, використовуючи при цьому лише слова «так» чи «ні». Відповідно суд вправі вимагати від особи, яка ставить запитання, формулювати їх конкретно, чітко і зрозуміло для присутніх та зокрема свідка.

11. Після допиту свідка (прямого та перехресного) головуючий звертається до потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача, їх представників та законних представників, чи не бажають вони запитати свідка, якщо так, тоді зазначені особи в порядку черговості ставлять запитання свідкові. Також поставити запитання може головуючий, судді (якщо кримінальне провадження здійснюється колегіально), а також присяжні згідно з п. З ч. 1 ст. 386 КПК з дозволу головуючого. Зазначимо, що головуючий для уточнення і доповнення відповідей свідка вправі ставити йому запитання протягом усього допиту.

12. Свідок під час допиту має право користуватися нотатками, які йому необхідні для надання показань (повної та вичерпної відповіді), пов'язаних із будь-якими вимірами чи обчисленнями, або щодо іншої інформації, яку йому важко запам'ятати.

13. Закінчення допиту свідка не виключає його повторного допиту в цьому ж судовому засіданні чи в наступному. Такий допит здійснюється за клопотанням самого свідка, сторони кримінального провадження або за ініціативою суду. Про здійснення допиту свідка повторно суд постановляє вмотивовану ухвалу. Слід зазначити, що необхідність у повторному допиті свідка виникає, якщо в судовому засіданні з'ясувалось, що свідок може надати показання про інші обставини кримінального провадження, щодо яких він не допитувався. Приводом для проведення повторного допиту свідка може послужити зміна прокурором обсягу обвинувачення (ст. 338 КПК), висунення додаткового обвинувачення (ст. 339 КПК), надані іншими свідками показання, результати дослідження інших доказів, пояснення експерта та спеціаліста тощо. Зауважимо, що під час дослідження інших доказів, зокрема, речових доказів, документів (протоколи слідчих (розшукових) дій, висновки проведених експертиз тощо), дослідження звуко- і відеозаписів свідкам щодо досліджуваного також можуть стави-тися запитання учасниками судового провадження, експертом, а також судом.

14. Якщо виникають розбіжності між показаннями вже допитаних учасників кримінального провадження (свідків, потерпілих, обвинувачених), суд вправі призначити одночасний допит двох чи більше таких осіб. Використання законодавцем у коментованій нормі «допитаних учасників кримінального провадження» свідчить, що одночасно можуть допитуватися не лише свідки чи потерпілі або обвинувачені, а свідок та потерпілий, свідок, потерпілий та обвинувачений, свідок та обвинувачений, потерпілий та обвинувачений. Такий допит проводиться для з'ясування причин розбіж-ностей в їхніх показаннях, встановлення дійсних обставин справи.

На початку такого допиту згідно з ч. 9 ст. 224 КПК головуючий встановлює, чи знають викликані особи одна одну і в яких стосунках вони перебувають між собою. При цьому свідки попереджаються про кримінальну відповідальність за відмову від давання показань (за винятком випадків, передбачених законом, про що зазначається вище) і за давання завідомо неправдивих показань, а потерпілі - за давання завідомо неправдивих показань.

15. Допитаний свідок на вимогу суду може бути залишений у залі судового засідання, в іншому випадку свідок перебуває за межами зали під контролем судового розпорядника для недопущення його спілкування зі свідками, які ще не були допитаними.

Стаття 353.Допит потерпілого

1. Потерпілим у кримінальному провадженні згідно з ч. 1 ст. 55 КПК є фізична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано моральної, фізичної або майнової шкоди, а також юридична особа, якій завдано майнової шкоди. У випадках, коли внаслідок кримінального правопорушення настала смерть особи або вона перебуває у стані, який унеможливлює її безпосередню участь у кримінальному провадженні, процесуальні права потерпілого поширюються на близьких родичів чи членів сім'ї такої особи (ч. 6 ст. 55 КПК). Такими особами згідно з п. 1 ч. 1 ст. З КПК є: чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, рідний брат, рідна сестра, дід, баба, прадід, прабаба, внук, внучка, правнук, правнучка, усиновлю- вач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, особа, яка перебуває під опікою або піклуванням, а також особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом і мають взаємні права та обов'язки, у тому числі особи, які спільно проживають, але не перебувають у шлюбі. До участі у кримінальному провадженні допускаються не всі близькі родичі чи члени сім'ї такої особи, а один із них, який подав заяву про залучення його до провадження як потерпілого, а за відповідним клопотанням - потерпілими може бути визнано декілька осіб. Якщо потерпілим є юридична особа, її інтереси в кримінальному провадженні представляє представник потерпілого, який користується згідно з ч. 4 ст. 58 КПК процесуальними правами останнього, зокрема й щодо надання показань з приводу вчиненого відносно юридичної особи кримінального правопорушення. Права і обов'язки потерпілого згідно з ч. 2 ст. 55 КПК виникають в особи з моменту подання заяви правчинення щодо неї кримінального правопорушення або заяви про залучення її до провадження як потерпілого, або ж за відсутності таких заяв з моменту визнання особи за її згодою потерпілою слідчим, прокурором або судом (ч. 7 ст. 55 КПК).

Право давати показання є невід'ємним правом потерпілого, яке спрямоване на надання йому можливостей для захисту своїх прав і законних інтересів. Реалізація потерпілим цього права дозволяє встановити фактичні обставини злочину з його участю, спростувати показання обвинуваченого чи іншого учасника кримінального провадження, дати власну оцінку вчиненим діям щодо нього, обґрунтувати розмір заподіяної матеріальної та моральної шкоди тощо.

Потерпілий не несе відповідальності за відмову давати показання як щодо самого себе, своїх близьких родичів, так і стосовно будь-яких інших обставин справи взагалі, оскільки можливість відмовитись від давання показань згідно з п. 6 ч. 1 ст. 56 КПК є його правом. У той же час потерпілий несе кримінальну відповідальність за давання завідомо неправдивих показань (ст. 384 КК).

Перед початком допиту потерпілого головуючий встановлює відомості про особу потерпілого (прізвище, ім'я та по батькові, число, місяць та рік народження, місце народження та проживання, рід занять тощо), з'ясовує його стосунки з обвинуваченим (запитує потерпілого, чи знайомий він з обвинуваченим, якщо так, то за яких обставин познайомився). Після цього головуючий з'ясовує, чи отримав потерпілий пам'ятку про права та обов'язки потерпілого, чи зрозумілі вони йому та в разі необхідності роз'яснює їх. Крім того, головуючий роз'яснює потерпілому його право відмовитись від давання показань та попереджає його про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиві показання (ст. 384 КК).

2. Допит потерпілого здійснюється з додержанням правил допиту свідка.

Якщо потерпілий не відмовився давати показання, головуючий особисто, або судовий розпорядник за його розпорядженням приводить потерпілого до присяги, тобто надає йому текст присяги такого змісту «Я, (прізвище, ім'я, по батькові), присягаю говорити суду правду і лише правду», який потерпілий має зачитати вголос. Якщо потерпілих декілька, до присяги вони приводяться почергово. У разі якщо присягу складає німий потерпілий, він має підписати текст присяги. Для реалізації потерпілим цього обов'язку та інших процесуальних прав та обов'язків у кримінальне провадження в разі потреби залучається перекладач (сурдоперекладач). Варто зауважити, що згідно з п. 9 ч. 1 ст. 56 КПК потерпілий вправі давати показання рідною або іншою мовою, якою він вільно володіє, користуватися послугами перекладача, сурдопере- кладача безоплатно (за рахунок держави), якщо він не володіє державною мовою (мовою, якою ведеться судове провадження) або є німим.

Для забезпечення безпеки потерпілого, в разі існування загрози його життю і здоров'ю, сторона кримінального провадження або сам потерпілий перед проведенням допиту може заявити клопотання про його допит за відсутності певного допитаного свідка. З цих підстав за клопотанням потерпілого, сторони судового провадження чи за власною ініціативою суду потерпілий може бути допитаний з використанням технічних засобів (у режимі аудіо-, відеоконференції) з іншого приміщення, у тому числі за межами приміщення суду, або в інший спосіб, що унеможливлює його ідентифікацію. У разі якщо існує загроза ідентифікації голосу потерпілого, допит може супроводжуватися створенням акустичних перешкод. Зазначимо, що допит потерпілого у режимі відеоконференції може бути проведений й з інших підстав, визначених ст. 336 КПК (див. коментар до ст. 336 КПК). Суд, постановляючи вмотивовану ухвалу про проведення допиту потерпілого у режимі аудіо-, відеоконференції, має попередньо з'ясувати наявність заперечень сторін кримінального провадження проти проведення допиту потерпілого в умовах, що унеможливлюють його ідентифікацію, та в разі їх обґрунтованості відмовити у проведенні допиту потерпілого в такому порядку, а також забезпечити сторонам кримінального провадження можливість ставити запитання потерпілому і отримувати відповіді на них. Варто зауважити, що в разі прийняття рішення (як під час досудового розслідування кримінального провадження, так і судового провадження) про забезпечення безпеки потерпілого чи членів його родини суд має забезпечити конфіденційність всіх анкетних даних потерпілого для унемож- ливлення їх ідентифікації. У такому випадку дійсні особисті дані потерпілого на початку допиту не оголошуються.

Після приведення потерпілого до присяги головуючий пропонує потерпілому у формі вільної розповіді викласти обставини, відомі йому у зв'язку із вчиненням щодо нього кримінального правопорушення. Потерпілий під час допиту має право користуватися нотатками, які йому необхідні для надання показань (повної та вичерпної відповіді), пов'язаних із будь-якими вимірами чи обчисленнями, або щодо іншої інформації, яку йому важко запам'ятати. Після закінчення показань першим ставить йому запитання прокурор (здійснюється прямий допит). Під час прямого допиту не дозволяється ставити навідні запитання, тобто питання, у формулюванні яких міститься відповідь, частина відповіді або підказка до неї. По закінченню прямого допиту потерпілого головуючий надає можливість поставити запитання, у тому числі й навідні, захиснику обвинуваченого, а за його відсутності - обвинуваченому (перехресний допит).

У ході проведення допиту потерпілого суд має стежити за тим, щоб потерпілому не ставилися запитання, які принижують його честь і гідність, ображають його самого чи близьких йому осіб, а також запитання щодо обставин особистого характеру, що не стосуються обставин справи. За наявності таких питань головуючий за протестом сторони обвинувачення (прокурор або представник потерпілого, законний представник потерпілого) вправі їх зняти.

Якщо ж потерпілий під час допиту, відповідаючи на поставлені йому запитання, висловлюється нечітко або з його слів незрозуміло, чи визнає він обставини чи заперечує проти них, суд вправі зажадати від нього дати конкретну відповідь на поставлене запитання, використовуючи при цьому лише слова «так» чи «ні». Отже, суд вправі вимагати від особи, яка ставить запитання, формулювати їх конкретно, чітко та зрозуміло для присутніх і потерпілого зокрема. Разом з тим слід мати на увазі, що потерпілий у своїх показаннях може виходити за межі поставлених йому запитань, висловлювати свої думки та робити власні висновки щодо обставин кримінального провадження. Означене є допустимим з огляду на те, що потерпілий у більшості випадків є очевидцем вчиненого кримінального правопорушення, безпосередньо стикається з фактом кримінального правопорушення чи самим злочинцем, а тому більше ніж будь-хто обізнаний з обставинами кримінального правопорушення, внаслідок якого йому заподіяна шкода.

Після допиту потерпілого (прямого та перехресного) за дозволом головуючого потерпілому в порядку черговості вправі поставити запитання й інші учасники кримінального провадження, а також головуючий (для уточнення і доповнення відповідей потерпілого він може ставити йому запитання протягом усього допиту), судді та присяжні.

Закінчення допиту потерпілого не виключає його повторного допиту в цьому ж судовому засіданні або наступному. Такий допит може здійснюватися за клопотанням самого потерпілого, сторони кримінального провадження або за ініціативою суду. Про здійснення допиту потерпілого повторно суд постановляє вмотивовану ухвалу. Слід зазначити, що необхідність у повторному допиті свідка виникає, якщо в судовому засіданні з'ясувалось, що свідок може надати показання про інші обставини криміналь-ного провадження, щодо яких він не допитувався.

Якщо ж внаслідок допиту потерпілого (потерпілих) або/та інших учасників кримінального провадження виникають розбіжності між їх показаннями, суд для з'ясування причин таких розбіжностей вправі призначити одночасний допит двох чи більше таких осіб. Зокрема, одночасно можуть допитуватися двоє і більше потерпілих (якщо їх декілька), свідок та потерпілий; свідок, потерпілий та обвинувачений; потерпілий та обвинувачений.

Кожен потерпілий допитується окремо (якщо їх декілька), відповідно до встановленого судом порядку дослідження доказів. Допит потерпілого проводиться в присутності інших потерпілих (якщо потерпілим чи стороною кримінального провадження не заявлено клопотання про відсутність одного або всіх потерпілих) та після допиту залишається в залі судового засідання. Дозволу головуючого щодо залишення потерпілого в залі судового засідання законом не вимагається.

Стаття 354

Особливості допиту малолітнього або неповнолітнього свідка чи потерпілого

1. Коментована стаття з огляду на правовий статус малолітньої та неповнолітньої особи визначає особливості допиту такого свідка та потерпілого. При цьому малолітньою особою згідно з п. 11 ч. 1 ст. З КПК є дитина до досягнення нею чотирнадцяти років, а неповнолітньою - малолітня особа, а також дитина у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років (п. 12 ч. 1 ст. З КПК). Аналогічні визначення містяться й у статтях 31,32 ЦК.

Слід зазначити, що міжнародне право оперує терміном «дитина», не використовує поняття «неповнолітня особа» та не виокремлює з їх переліку малолітніх. У той же час з положень ст. 1 Конвенції ООН про права дитини, ратифікованої постановою ВР УРСР № 789-ХІІ від 27 лютого 1991 р., відповідно до якої дитиною є кожна людська істота до досягнення 18-річного віку, якщо за законом, застосовуваним до даної особи, вона не досягає повноліття раніше (в розумінні вітчизняного закону - не набула повної процесуальної дієздатності внаслідок реєстрації шлюбу, народження дитини чи за рішенням суду набула повної дієздатності), випливає, що надане Конвенцією визначення терміна «дитина» є аналогічним вжитому у вітчизняному праві поняттю «неповнолітня особа».

З огляду на викладене, керуючись нормами вітчизняного та міжнародного законодавства, положення коментованої статті не поширюються на особу, яка хоча й не досягла вісімнадцятирічного віку, але внаслідок настання певних юридичних фактів (реєстрації шлюбу, народження дитини, надання за рішенням суду повної дієздатності) набула повної процесуальної дієздатності, тобто здатності своїми діями набувати, самостійно здійснювати права і виконувати обов'язки, розпоряджатися належними їй правами та нести відповідальність за свої діяння. Якщо вік особи невідомий або в суду виникають сумніви, що свідок чи потерпілий є повнолітнім, суд має зупинити судовий розгляд та звернутися до експерта для проведення експертизи щодо встановлення віку особи, яка підлягає допиту як свідок чи потерпілий. За результатами експертизи, з огляду на її висновки, суд визначає подальший порядок ведення процесуальних дій з особою.

Неповнолітньому як вітчизняним, так і міжнародним законодавством надано безліч прав та додаткових гарантій. Так, відповідно до ст. 12 Конвенції ООН про права дитини дитина має право бути заслуханою в ході будь-якого судового розгляду, що стосується її безпосередньо, або через представника чи відповідний орган у порядку, передбаченому процесуальними нормами національного законодавства. Однією з таких норм є ст. 354 КПК, відповідно до положень частини першої якої допит малолітнього свідка та потерпілого і, за розсудом суду, неповнолітнього свідка і потерпілого проводиться в присутності законного представника, педагога чи психолога, а за необхідності - лікаря.

Допит малолітнього свідка та потерпілого, на відміну від неповнолітнього, проводиться обов'язково в присутності: а) законного представника (одного із батьків (усиновлювачів), а в разі їх відсутності - опікунів чи піклувальників, інших повнолітніх близьких родичів чи членів сім'ї, або представника органів опіки і піклування, установи і організації, під опікою чи піклуванням яких перебуває малолітній чи неповнолітній). Слід звернути увагу, що у разі, коли участь законного представника може завдати шкоди інтересам малолітнього або неповнолітнього свідка, а також потерпілого, суд за клопотанням самого малолітнього (неповнолітнього) чи з власної ініціативи вправі обмежити його участь у проведенні цієї процесуальної дії, усунути його від участі у судовому провадженні та залучити замість нього іншого законного представника; б) педагога чи психолога. При цьому для створення сприятливої обстановки, комфорту та захищеності запрошується той педагог, який безпосередньо знає та навчає допитуваного. За участю психолога допит малолітнього (неповнолітнього) свідка, потерпілого проводиться в разі, якщо внаслідок вчиненого кримінального правопорушення, свідком (очевидцем) якого він був, малолітньому завдано певних моральних страждань - таких, що призвели до тимчасового хворобливого стану (стрес, постійне перебування у стані страху тощо); в) у разі необхідності - лікаря. Лікар залучається для проведення допиту малолітнього (неповнолітнього) свідка чи потерпілого, якщо за наслідками вчиненого кримінального правопорушення, свідком (потерпілим) якого він був, у останнього виникли тимчасові розлади психічної діяльності чи фізичні розлади здоров'я.

2. На початку допиту свідка та потерпілого, що не досяг шістнадцятирічного віку, головуючий, установивши його особу, роз'яснює йому обов'язок про необхідність давати правдиві показання, не попереджаючи його про кримінальну відповідальність за відмову від давання показань і за завідомо неправдиві показання, і не приводить до присяги. Така вимога закону не стосується свідка, який досяг шістнадцятирічного віку. Крім того, зазначимо, що неповнолітній потерпілий, який досяг шістнадцятирічного віку, не несе відповідальності за відмову давати показання, оскільки можливість від-мовитись від давання показань згідно з п. 6 ч. 1 ст. 56 КПК є його правом, у той же час він несе кримінальну відповідальність за давання завідомо неправдивих показань (ст. 384 КК) та відповідно до загальних засад головуючий самостійно чи судовий розпорядник за його розпорядженням приводить такого потерпілого до присяги.

3. До початку допиту малолітнього, неповнолітнього свідка чи потерпілого суд має встановити особу законного представника, педагога, психолога, лікаря (якщо суд визнав за необхідне його присутність), перевірити документи, що посвідчують їхню особу, а також факт спорідненості зі свідком, потерпілим - для законних представників, компетентність - для педагога, психолога, лікаря, а також роз'яснити їм їх обов'язок бути присутнім під час допиту свідка, право заперечувати (протестувати) проти запитань, які будуть ставитися неповнолітньому, та особисто ставити йому запитання. Крім того, головуючий для уникнення негативного впливу на малолітнього, неповнолітнього свідка, потерпілого має також контролювати хід допиту, вправі відвести (зняти) питання, яке принижує честь або гідність неповнолітнього, або не стосується кримінального провадження, а особі, яка допитує, зробити зауваження. Допит малолітнього, неповнолітнього свідка проводиться у порядку, передбаченому ст. 352 КПК, а потерпілого - у порядку ст. 353 КПК з урахуванням особливостей, визначених коментованою статтею, та не може продовжуватися без перерви понад одну годину, а загалом - понад дві години на день (ч. 2 ст. 226 КПК). Слід враховувати, що згідно з абз. 4 ч. 9 ст. 224 КПК не може бути проведений одночасний допит двох чи більше вже допитаних осіб для з'ясування причин розбіжностей в їхніх показаннях за участю малолітнього або неповнолітнього свідка'чи потерпілого разом із підозрюваним у кримінальних провадженнях щодо злочинів проти статевої свободи та статевої недоторканості особи, а також щодо злочинів, вчинених із застосуванням насильства або погрозою його застосування.

Під час допиту малолітнього та неповнолітнього свідка, потерпілого необхідно бути дуже обережним у поведінці та тактиці самого проведення допиту. Порядок ведення допиту залежить від процесуального статусу особи (потерпілого чи свідка), його психічного та розумового розвитку та стану здоров'я особи. Особливо обачливим потрібно бути до малолітнього, неповнолітнього, який став потерпілим від злочину, що передбачений розд. IV Особливої частини КК «Злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості особи». Такі допити потрібно проводити у закритому судовому засіданні, за відсутності учасників судового процесу, присутність яких могла б негативно впливати на допитуваного, або з використанням відеоконференції. Причому за обов'язковою участю психолога та законного представника, на розсуд суду - лікаря.

При проведенні допиту малолітнього чи неповнолітнього свідка, потерпілого необхідно враховувати, що на їх суб'єктивну думку впливають точки зору дорослих, що може призвести до неправильної оцінки всіх істотних обставин кримінального провадження. Важливо також отримати якомога повнішу інформацію про неповнолітнього свідка, потерпілого, а саме: про його стосунки з однолітками, коло спілкування, інтереси, рівень навчання тощо.

4. У випадках коли це необхідно для об'єктивного з'ясування обставин та/або захисту прав малолітнього чи неповнолітнього свідка, за ухвалою суду він може бути допитаний поза залом судового засідання в іншому приміщенні з використанням ві- деоконференції (дистанційне судове провадження).

5. Допит малолітнього, неповнолітнього свідка чи потерпілого згідно з частинами 4-5 коментованої статті може проводитися з використанням відеоконференції, якщо проведення допиту в такому режимі вимагають інтереси кримінального провадження (для об'єктивного з'ясування обставин) або безпека неповнолітнього (для уникнення тиску з боку учасників кримінального провадження, обвинуваченого чи інших негативних наслідків для допитуваного). У такому випадку суд може ухвалити рішення (постановити мотивовану ухвалу) про здійснення процесуальної дії у режимі відеоконференції незалежно від того, чи заперечують проти цього сторони кримінального провадження або потерпілий, за власною ініціативою чи за клопотанням самого малолітнього, неповнолітнього свідка (потерпілого), його захисника, законного представника або іншого учасника судового провадження. Допит у режимі відеоконференції здійснюється у порядку, передбаченому ст. 336 КПК (див. коментар до ст. 336 КПК).

Стаття 355

Пред'явлення для впізнання

1. Під час судового розгляду суд із власної ініціативи або за клопотанням сторін може ухвалити рішення про проведення впізнання особи чи речі (матеріальний об'єкт, який був знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберіг на собі його сліди або містить інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження) свідком, потерпілим або обвинуваченим з дотриманням вимог та умов, передбачених статтями 355, 228 та 229 КПК.

Впізнання може проводитись: а) в умовах, коли особа, яку пред'являють для впізнання, не бачить і не чує особи, яка впізнає, з метою забезпечення безпеки останньої (ч. 4 ст. 228 КПК) поза візуальним та аудіоспостереженням першої; б) у режимі відеоконференції під час трансляції з іншого приміщення, у тому числі яке знаходиться поза межами приміщення суду; в) у натурі, за фотознімками, матеріалами відеозапи- су, за голосом (поза візуальним контактом між учасниками процесуальної дії) тощо.

При пред'явленні особи чи речі для впізнання під час судового розгляду залучаються спеціалісти для фіксування впізнання технічними засобами, психологи, педагоги, а за необхідності - лікар при проведенні впізнання малолітнім чи неповнолітнім свідком, потерпілим або обвинуваченим.

Однією з обов'язкових умов проведення впізнання є формування однорідної групи осіб чи речей (за винятком випадку, передбаченого ч. З ст. 229 КПК), а також те, щоб впізнаючий під час розслідування та судового розгляду кримінального провадження до моменту впізнання не бачив річ чи особу, які йому належить впізнати. З огляду на це неприпустимими слід вважати випадки, коли головуючий, учасники судового провадження під час проведення допиту свідка, потерпілого або обвинуваченого пред'являють річ або вказують на когось із учасників кримінального провадження або присутніх у залі й запитують, чи впізнає вона їх, за якими прикметами, і зазначене оформлюється як пред'явлення речі або особи для впізнання або пізніше проводиться впізнання такої особи чи речі особою, якій попередньо вже було вказано на них. Таке «пред'явлення для впізнання» в силу існуючої в ч. 1 ст. 228, ч. 1 ст. 229 КПК заборони слід вважати неналежним доказом. Крім того, варто зазначити, що особи чи речі, які пред'являлись для впізнання свідку, потерпілому чи обвинуваченому на етапі досудового розслідування, не можуть бути повторно пред'явлені цим особам під час судового розгляду.

Перед пред'явленням особи чи речі для впізнання потерпілий та свідок попереджаються про кримінальну відповідальність за давання завідомо неправдивих показань, а останній ще й за відмову від давання показань. Крім того, головуючий, а за його розпорядженням судовий розпорядник приводить свідка, потерпілого до присяги (за умови, що вони попередньо її не складали перед цим складом суду) такого змісту: «Я, (прізвище, ім'я, по батькові), присягаю говорити суду правду і лише правду». Слід зазначити, що ці дії не поширюються на свідків та потерпілих, які не досягай шістнадцятирічного віку, їм головуючий згідно з ч. 2 ст. 354 КПК має лише роз'яснити обов'язок про необхідність давати правдиві показання.

Проведення цієї процесуальної дії та її результати відображаються в журналі судового засідання та фіксуються технічними засобами.

2. Перед тим як пред'явити особу чи річ для впізнання, суд має попередньо з'ясувати, чи може особа, яка впізнає, впізнати цю особу чи річ, опитує її про зовнішній вигляд (зріст, будова тіла, вік, тип обличчя, колір волосся, шкіри тощо) і прикмети цієї особи (шрами, родимки, бородавки тощо) або ознаки речі (найменування, матеріал, форму, розміри, колір, а також її особливості, що відрізняють її від інших) і обставини, за яких вона бачила цю особу чи річ. Якщо особа заявляє, що вона не може назвати окремі прикмети (ознаки), проте може впізнати її за сукупністю ознак, зазначене має бути обов'язково відображене у журналі судового засідання. З дозволу головуючого впізнаючому можуть бути поставлені запитання щодо предмета впізнання іншими учасниками судового провадження в порядку, передбаченому КПК для ведення допиту. Перед проведенням впізнання за голосом впізнаючого допитують про обставини, за яких він чув голос та мову того, кого будуть впізнавати, та її характерні особливості.

3. При проведенні впізнання особи чи речі необхідне дотримання певних, установлених залежно від умов проведення законом правил, зокрема:

- особа, яка підлягає впізнанню, має зайняти будь-яке місце серед інших осіб тієї ж статі, кількість яких має бути не менше трьох та які не мають різких відмінностей у віці, зовнішності та одязі між собою. Після чого вони пред'являються особі, яка впізнає;

- фотознімок з особою, яка підлягає впізнанню, пред'являється особі, яка впізнає, разом з іншими фотознімками, яких повинно бути не менше трьох. Фотознімки, що пред'являються, не повинні мати різких відмінностей між собою за формою та іншими особливостями, що суттєво впливають на сприйняття зображення. Особи на інших фотознімках повинні бути тієї ж статі і не мати різких відмінностей у віці, зовнішності та одязі з особою, яка підлягає впізнанню;

- матеріали відеозапису із зображенням особи, яка підлягає впізнанню, можуть бути пред'явлені лише за умови зображення на них не менше чотирьох осіб, які повинні бути тієї ж статі і не мати різких відмінностей у віці, зовнішності та одязі з особою, яка підлягає впізнанню;

-річ, що підлягає впізнанню, пред'являється особі, яка впізнає, серед інших однорідних речей одного виду, якості і без різких відмінностей у зовнішньому вигляді, у кількості не менше трьох, якщо однорідні речі існують;

- пред'явлення для впізнання за голосом та мовою може проводитися в одній кімнаті, але поділеній на дві частини перегородкою (або у двох суміжних кімнатах при відчинених дверях між ними, за умови, що в кожній частині кімнати можна чітко чути все, що відбувається в другій, але не видно, хто там знаходиться). Особа, яка підлягає впізнанню за голосом та мовою, має зайняти будь-яке місце серед інших осіб, кількість яких має бути не менше трьох, голос та мова яких повинні бути схожі за загальними ознаками; ці особи повинні бути однієї статі, віку, національності тощо. Пред'явлення для впізнання за голосом та мовою може проводитись також за аудіо- записом (фонограмою). Аудіозапис, який використовується під час проведення цієї процесуальної дії, повинен містити запис голосових уривків чотирьох осіб, голоси яких мають збігатися за загальними ознаками та не мати суттєвих відмінностей, виконаний в однакових умовах і при використанні однакової техніки та не містити фраз, що мають навідний характер.

На початку пред'явлення для впізнання головуючий має з'ясувати в особи, яка впізнає, чи задовольняють її умови ведення цієї процесуальної дії, чи добре їй видно зовнішні прикмети всіх осіб (предметів). Після пред'явлення для впізнання особи чи речі особі, яка впізнає, пропонується вказати на особу чи річ, яку вона впізнає, і пояснити, за якими ознаками вона її впізнала. При проведенні впізнання за голосом та мовою головуючий пропонує особі, яка впізнає, повідомити, чи впізнає вона кого-не- будь за голосом, якщо так, то кого саме, за порядком черговості прослуховування або ж за яким із фрагментів та за якими ознаками, якщо впізнання проводилось за аудіо- записом голосових уривків. Якщо ж при проведенні впізнання речі інших однорідних речей немає, особі, яка впізнає, відповідно до ч. З ст. 229 КПК головуючий пропонує пояснити, за якими ознаками вона впізнала річ, що їй пред'являється в одному екземплярі.

За дозволом головуючого впізнаючому можуть бути поставлені запитання й іншими учасниками судового провадження.

Слід зазначити, що така процесуальна дія незалежно від умов та предмета впізнання має бути зафіксована за допомогою технічних засобів, незастосування яких згідно із ч. 6 ст. 107 КПК тягне за собою недійсність відповідної процесуальної дії та отриманих внаслідок її проведення результатів.

Стаття 356

Допит експерта в суді.

1. Після дослідження висновку експерта суд за клопотанням сторони кримінального провадження, потерпілого або за власною ініціативою має право викликати експерта до суду для допиту з приводу роз'яснення (уточнення та доповнення) висновку. Допит експерта спрямований на роз'яснення термінології, окремих формулювань, з'ясування методу дослідження, уточнення компетенції експерта, пояснення розбіжностей між обсягом поставлених запитань і висновками експерта, на з'ясування супе-речностей між висновком експерта й іншими наявними в кримінальному провадженні доказами або між декількома висновками, які проводилися щодо одного й того ж предмета чи питання дослідження.

Незважаючи на те, що висновок експерта (докладний опис проведених експертом досліджень та зроблені за їх результатами висновки, обгрунтовані відповіді на запитання, поставлені особою, яка залучила експерта, або слідчим суддею чи судом, що доручив проведення експертизи) подається в письмовій формі, кожна сторона відповідно до ч. 9 ст. 101 КПК має право звернутися до суду з клопотанням про виклик експерта для допиту під час судового розгляду для роз'яснення чи доповнення його висновку, при цьому експерт згідно з ч. З ст. 94 КПК зобов'язаний надати показання щодо проведеного ним дослідження, які, у свою чергу, відповідно до частин 1, 3 ст. 95 та ч. 2 ст. 84 КПК є процесуальними джерелами доказів кримінального провадження.

Перед допитом експерта головуючий установлює його особу (перевіряє документ, який посвідчує особу та його повноваження) та особисто або згідно з п. 5 ч. 2 ст. 74 КПК за його розпорядженням судовий розпорядник приводить експерта до присяги такого змісту: «Я, (прізвище, ім'я, по батькові), присягаю сумлінно виконувати обов'язки експерта, використовуючи всі свої професійні можливості». Після чого головуючий попереджає експерта про кримінальну відповідальність за надання за- відомо неправдивого висновку. Слід зауважити, що експерт згідно з ч. 1 ст. 70 КПК несе відповідальність не лише за завідомо неправдивий висновок, але й за відмову без поважних причин від виконання покладених обов'язків у суді (з'являтися за судовим викликом до суду, давати показання щодо проведеного ним дослідження тощо), невиконання інших обов'язків (заявления самовідводу за наявних на те підстав тощо). З огляду на викладене, а також беручи до уваги те, що експерт під час допиту, як і свідок, зобов'язаний давати показання, які до того ж стосуються не лише роз'яснення (уточнення) експертного висновку, але і його доповнення (надавати нові відомості, не відображені у висновку), вважаємо, що головуючий має попереджати експерта ще й про кримінальну відповідальність за відмову давати показання та за дачу завідомо неправдивих показань.

2. Головуючий, зачитавши висновок експерта (його резолютивну частину - відповіді на поставлені запитання) та з'ясувавши запитання, які виникли в суду щодо нього, надає право сторонам поставити свої запитання. Слід зазначити, що допит експерта, так само як і допит свідка, проводиться у два етапи - спочатку прямий допит, а потім перехресний. Першим експерта, який проводив експертизу за зверненням сторони обвинувачення, допитує сторона обвинувачення, а експерта, який проводив експертизу за зверненням сторони захисту, - сторона захисту. По закінченні прямого допиту експерта головуючий надає можливість поставити запитання протилежній стороні (перехресний допит). Після цього експерту можуть бути поставлені запитання потерпілим, цивільним позивачем, цивільним відповідачем, їх представниками та законними представниками, а також головуючим та суддями, а за дозволом головуючого - присяжними. Для уточнення і доповнення відповідей експерта головуючий має право ставити запитання йому протягом усього допиту.

3. Для визначення достовірності висновку, показань експерта, наданих протягом допиту, учасники судового провадження можуть ставити експерту запитання щодо наявності у нього спеціальних знань та кваліфікації з досліджуваних питань (освіти, стажу роботи, наукового ступеня тощо), дотичних до предмета його експертизи; використаних методик та теоретичних розробок; достатності відомостей, на підставі яких готувався висновок; наукового обґрунтування та методів, за допомогою яких експерт дійшов висновку; застосовності та правильності застосування принципів та методів до фактів кримінального провадження; інші запитання, що стосуються достовірності висновку.

Висновок експерта набуває доказової сили за умови дотримання норм КПК, які регулюють порядок призначення і проведення експертизи, повноваження судового експерта. А тому при оцінці висновку експерта з точки зору його допустимості необхідно переконатися, чи не було порушень процесуального порядку призначення та проведення експертизи, чи компетентний експерт і чи не зацікавлений він у вирішенні справи, чи належним чином і чи правильно оформлений висновок. Висновок експерта, одержаний з істотним порушенням положень кримінального процесуального закону, що регулюють процес доказування, вважається недопустимим.

Визначати достовірність висновку (правильне відображення матеріальних і нематеріальних слідів) слід з урахуванням: а) оцінки надійності застосованої експертом методики; б) достатності наданих експерту матеріалів для дослідження; в) правильності наданих експерту вихідних даних; г) перевірки повноти проведеного експертом дослідження. Висновок слід вважати неповним, якщо він не дав вичерпної відповіді на поставлені запитання, або у ньому не містяться відповіді на одне чи декілька за-питань узагалі, або він складений за результатами дослідження не всіх поданих експерту на дослідження об'єктів; д) правильності експертної інтерпретації встановлених експертом ознак та їх достатності для висновку.

4. Якщо в кримінальному провадженні за зверненням сторін проводилося два і більше експертних досліджень щодо одного і того ж предмета чи питання дослідження, висновки яких повністю або частково різняться за своїм змістом (відповіді на поставлені запитання містять розбіжності), суд для з'ясування причин розбіжності таких висновків управі призначити одночасний допит двох чи більше експертів. На початку такого допиту суд установлює особу експертів (перевіряє документи, які посвідчують їх особу та їх повноваження), приводить до присяги, якщо їх допит попередньо не про-водився і вони не складали присяги перед судом, та попереджає експертів про кримінальну відповідальність за надання завідомо неправдивих висновків. Після чого в порядку черговості, визначеної судом, головуючий, учасники судового провадження, судді, а за дозволом головуючого - присяжні ставлять експертам запитання. Якщо допит експертів не дав змоги усунути виявлені у висновках експертів суперечності, суд згідно з ч. 2 ст. 332 КПК може самостійно чи за наявності клопотання сторін кримінального провадження або потерпілого своєю ухвалою доручити проведення експертизи експертній установі. До ухвали суду про доручення проведення експертизи включаються запитання, поставлені перед експертом учасниками судового провадження та судом. Після постановлення цієї ухвали судовий розгляд продовжується, за винятком випадку, коли таке продовження неможливе без отримання висновку експерта.

5. Для доведення або спростування висновку експерта кожна сторона кримінального провадження має право надати суду відомості, які стосуються знань, умінь, кваліфікації, освіти та підготовки експерта. Ці документи надаються іншим учасникам судового провадження для ознайомлення, у тому числі й експертові. Під час допиту експерта щодо представлених відомостей експерту можуть ставитися запитання.

6. Під час проведення допиту для надання фахових та конкретних відповідей експерт має право користуватися своїми письмовими та іншими матеріалами, які використовувалися ним під час проведення експертного дослідження. Використання чи невикористання експертом під час допиту таких підручних матеріалів жодним чином не може свідчити про компетентність чи фаховість експерта.

Стаття 357

Дослідження речових доказів

1. Відповідно до встановленого ухвалою суду порядку дослідження обставин справи та перевірки їх доказами суд розпочинає дослідження речових доказів, про що оголошує присутнім. У судовому засіданні досліджуються як речові докази, оглянуті в ході проведення досудового розслідування, піддані експертному дослідженню, так і представлені в суд.

Речовими доказами згідно зі ст. 98 КПК є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, у тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом. Речовими доказами відповідно до ч. 2 зазначеної статті є також документи за умови, що вони містять ознаки, притаманні речовим доказам, зокрема відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження. Незважаючи на те, що документи є речовими доказами, порядок їх дослідження встановлений окремо в ст. 358 КПК.

Спершу речові докази в порядку їх послідовності досліджуються судом, а потім подаються для ознайомлення учасникам судового провадження. У разі необхідності, зокрема для отримання усних консультацій спеціаліста, висновку (фахової оцінки) експерта, свідчень свідка, речові докази подаються іншим учасникам кримінального провадження. Зазначені особи під час огляду можуть звернути увагу суду на обставини, пов'язані як із самою річчю (матеріал, форму, розміри, колір), так і з її оглядом (наявність пошкоджень, індивідуальні якості, особливості тощо), що, на їх думку, заслуговують на увагу суду та мають значення для кримінального провадження. При огляді речових доказів у суді за клопотанням учасника судового провадження щодо визнання речового доказу недопустимим у зв'язку з отриманням його у порядку, не встановленому процесуальним законом, можуть бути досліджені (оголошені і пред'явлені) протоколи їх огляду, отримані в ході досудового розслідування, а також інші документи, долучені до кримінального провадження.

2. Огляд речових доказів, які не можна доставити в судове засідання, за необхідності проводиться за їх місцезнаходженням. За місцем фактичного знаходження оглядаються речові докази, що мають значний об'єм або вагу, нерозривно пов'язані із землею, які вимагають особливих умов зберігання і т. п. За місцем знаходження можуть бути піддані огляду як речові докази деякі письмові документи, зокрема у випадку, коли вони мають украй зношений стан та їх транспортування може призвести до пошкодження і втрати доказової інформації, тощо. У таких випадках суд приймає рішення про виїзне судове засідання для огляду речових доказів на місці та за потреби відкладає судове засідання, повідомляючи учасникам дату, час та місце проведення виїзного судового засідання. Проведення огляду речових доказів за їх місцезнаходженням і його результати відображаються у протоколі огляду речових доказів та мають бути зафіксовані за допомогою технічних засобів, незастосування яких згідно з ч. 6 ст. 107 КПК тягне за собою недійсність відповідної процесуальної дії та отриманих внаслідок її проведення результатів.

3. Учасники судового провадження з дозволу головуючого мають право ставити почергово у порядку, визначеному останнім, запитання з приводу речових доказів свідкам, експертам, спеціалістам, які їх оглядати. Свідок та експерт, а також сторони кримінального провадження можуть заявити клопотання про проведення його повторного допиту, якщо під час судового розгляду з'ясувалося, що він може надати показання стосовно обставин, зокрема, пов'язаних із речовими доказами, щодо яких не допитувався. З цих підстав суд управі за власною ініціативою прийняти рішення про проведення повторного допиту свідка чи експерта, а також опитування спеціаліста у порядку, визначеному ч. 2 ст. 360 КПК. Для проведення повторного допиту свідка та експерта не вимагається повторне приведення його до присяги, але разом із тим головуючий має нагадати свідку про кримінальну відповідальність за відмову давати показання та за завідомо неправдиві показання, а експерту - за надання завідомо не-правдивого висновку.

Крім того, учасники судового провадження за наслідками огляду речових доказів або під час такого огляду можуть заявляти клопотання про визнання речового доказу недопустимим. У такому випадку суд, заслухавши інших учасників судового провадження, за необхідності - думку експерта та спеціаліста, установивши очевидну недопустимість доказу, тобто отримання його у порядку, не встановленому КПК чи з його порушенням, визнає відповідно до ч. 2 ст. 89 КПК такий доказ недопустимим та припиняє його дослідження в судовому засіданні.

Стаття 358

Дослідження документів

1. Головуючий, відповідно до встановленого ухвалою суду порядку дослідження обставин справи та перевірки їх доказами, розпочинає дослідження документів, про що оголошує присутнім.

При цьому документом згідно з ч. 1 ст. 99 КПК є спеціально створений з метою збереження інформації матеріальний об'єкт, який містить зафіксовані за допомогою письмових знаків, звуку, зображення тощо відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження. Орієнтовний перелік документів за умови наявності в них зазначених відомостей передбачено в ч. 2 цієї статті.

Дослідження документів полягає в тому, що головуючий оголошує їх у судовому засіданні (якщо лише частина документа має значення для кримінального провадження, оголошується лише ця частина) та пред'являє для ознайомлення учасникам судового провадження, а в разі необхідності (їх суперечливості, потреби в роз'ясненні, доповненні, наявних сумнівів у їх дійсності тощо) - свідкам, експертам та спеціалістам, тобто іншим учасникам кримінального провадження, які можуть брати участь у судовому розгляді.

Слід звернути увагу на те, що з огляду на обов'язкове дослідження безпосередньо судом показань, речей і документів для їх визнання доказами, а також беручи до уваги наявне в коментованій статті застереження, що дослідженню (оголошенню та пред'явленню) підлягають лише ті документи, дослідження яких проводиться за ініціативою суду чи за клопотанням учасників судового провадження, та те, що визначення обсягу доказів, що підлягають дослідженню, та порядок їх дослідження визна-чаються ухвалою суду на початку судового розгляду, учасники судового провадження при визначенні за необхідне дослідити ті документи, які не визначені в ухвалі чи ними були надані суду нові документи, повинні заявити клопотання про необхідність зміни обсягу доказів, які досліджуються, та про дослідження таких документів.

2. Учасники судового провадження з дозволу головуючого мають право ставити запитання щодо документів свідкам, експертам, спеціалістам, які їх оглядали, якщо вони присутні в судовому засіданні. У разі відсутності зазначених осіб суд за власною ініціативою або за клопотанням сторони для роз'яснення та доповнення висновку експертизи чи для надання усних консультацій спеціалістом щодо досліджуваного висновку або для опитування його з приводу його письмового роз'яснення, а також у разі необхідності повторно допитати свідка відкладає судовий розгляд та викликає експерта, спеціаліста або свідка в судове засідання. Слід зазначити, що сторони кримінального провадження, а також свідок та експерт управі заявити клопотання про проведення його повторного допиту, якщо під час дослідження документів з'ясувалося, що він може показання стосовно обставин, щодо яких не допитувався. З цих же підстав суд управі за власною ініціативою прийняти рішення про проведення повторного допиту свідка чи експерта, а також викликати спеціаліста для надання усних консультацій щодо досліджуваного чи з приводу наданих його письмових роз'яснень у порядку, визначеному ч. 2 ст. 360 КПК. Для проведення повторного допиту свідка та експерта не потрібне повторне приведення його до присяги, але разом із тим головуючий має попередити відка про кримінальну відповідальність за відмову давати показання та за завідомо неправдиві показання, а експерта - за надання завідомо неправдивого висновку.

Учасники судового провадження за наслідками або під час дослідження документів, так само як при огляді речових доказів, мають право заявляти клопотання про визнання документа недопустимим доказом. У разі надходження таких клопотань суд, заслухавши інших учасників судового провадження, зокрема заперечення проти визнання доказів недопустимими, за необхідності думки експерта та спеціаліста, встановивши ~чевидну недопустимість доказу, тобто отримання його у порядку, не встановленому Ж чи з його порушенням, зобов'язаний визнати такий доказ недопустимим і не до-сліджувати цей доказ або припинити його дослідження в судовому засіданні.

3. Як і при дослідженні інших доказів, суд, оглядаючи документи, має перевіряти їх достовірність. Зокрема, якщо долучений до матеріалів кримінального провадження або наданий суду особою, яка бере участь у кримінальному провадженні, для ознайомлення документ викликає у кого-небудь із учасників судового провадження сумнів його достовірності, вони мають право звернутися до суду з клопотанням:

- виключити цей документ із числа доказів і вирішувати справу на підставі інших оказів;

- призначити відповідну експертизу цього документа.

У свою чергу, суд може перевірити цю обставину шляхом опитування сторін, допиту свідків, допиту експерта, отримання усних консультацій чи письмових роз'яснень спеціаліста, порівняння з іншими наявними у кримінальному провадженні документами, призначенням експертизи.

Слід зазначити, що таке клопотання може бути обґрунтованим, як випливає з коментованої статті, лише сумнівами, що, у свою чергу, може призвести до зловживань часників судового провадження з метою затягування судового розгляду. Тому суд, отримавши таке клопотання, має заслухати інших учасників судового провадження щодо нього, провести детальний огляд оспорюваного документа, звертаючи увагу на ті обставини (моменти), що викликали сумнів у його достовірності, управі вчинити інші дії, спрямовані на перевірку документа, та на підставі інших доказів з урахуванням заявленого клопотання прийняти рішення про його відмову чи задоволення. Якщо внаслідок заявленого клопотання була призначена експертиза, суд за її результатами 'висновком експерта) вирішує питання про виключення документа із числа доказів.

Сгаття 359

Дослідження звуко- і відеозаписів

1. Звукозапис та відеозапис згідно з п. 1 ч. 2 ст. 99 КПК належать до документів та можуть визнаватися речовими доказами за умови, що вони містять зафіксовані за допомогою звуку, зображення відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження.

Відтворення звукозапису і демонстрація відеозапису учасникам судового провадження проводяться в залі судового засідання або спеціально обладнаному для цього приміщенні, тобто в приміщенні, де встановлена необхідна звуко- та відеовідтворю- юча апаратура, яка, окрім цього, має забезпечувати можливість бути присутніми учасників судового провадження, інших учасників кримінального провадження, а також представників засобів масової інформації та громадськості, якщо дослідження відбувається у відкритому судовому засіданні. Якщо ж предметом відтворення та демонстрації є особисті записи, зміст особистих телефонних розмов, телеграфних та інших повідомлень, суд для запобігання розголошенню відомостей про особисте та сімейне життя чи обставин, які принижують гідність особи, з власної ініціативи чи за клопотанням сторони судового провадження може прийняти рішення про дослідження таких звуко- і відеозаписів у закритому судовому засіданні.

Початок проведення зазначеної процесуальної дії, а також основні технічні характеристики обладнання та носії інформації (особливості матеріалів звукозапису, демонстрації запису) та час відтворення (демонстрації) звуко- і відеозаписів фіксуються у журналі судового засідання. Перебіг відтворення звукозапису і демонстрація відеозапису фіксуються за допомогою технічних засобів.

Після прослуховування звукозапису або перегляду відеозапису головуючий пропонує сторонам кримінального провадження, потерпілому та іншим учасникам висловити власну думку щодо наведеного, а також доводи на підтвердження або спростування почутого (побаченого) тощо. За наслідками дослідження звуко- і відеозаписів головуючий має право поставити будь-кому із учасників судового провадження запитання, зажадати надання пояснень щодо почутого чи побаченого. Крім того, за ініціативою суду чи за клопотанням сторони може бути проведений повторний допит свідка, експерта, потерпілого або ж проведення такого допиту за їх клопотанням. Ці ж особи можуть самостійно заявити клопотання про їх допит, якщо під час дослідження звуко- і відеозаписів з'ясувалося, що він може надати показання стосовно обставин, щодо яких не допитувався.

2. У разі потреби (за наявності неточностей, незрозумілих фрагментів, нечіткого зображення тощо) відтворення звукозапису і демонстрація відеозапису можуть бути повторені повністю або у певній частині, у сповільненому чи збільшеному режимі. Суд приймає рішення про повторне відтворення звукозапису і демонстрацію відеозапису за власною ініціативою чи за клопотанням учасника судового провадження.

3. Під час дослідження звуко- і відеозаписів для з'ясування відомостей, що в них містяться, суд за власною ініціативою або за клопотанням сторони може залучити спеціаліста - особу, яка володіє спеціальними знаннями та навичками застосування технічних або інших засобів і може надавати консультації під час судового розгляду з питань, що потребують відповідних знань і навичок. Спеціаліст відповідно до ч. 2 ст. 71 КПК може бути залучений для надання безпосередньої технічної допомоги під час використання спеціального обладнання.

4. Якщо після відтворення звукозапису і демонстрації відеозапису суду учасник судового провадження вважає, що звуко- чи відеозапис є підробкою (містить ознаки підробки або вона підтверджується іншими зібраними у кримінальному провадженні доказами), він управі подати до суду заяву (заявити клопотання) з проханням виключити цей запис із числа доказів і вирішувати справу на підставі інших доказів. Якщо ж звуко- чи відеоза- пис викликає сумніви у його достовірності (справжності), учасник судового провадження вправі заявити клопотання про проведення експертизи документа.

Для перевірки зазначених питань суд управі своєю ухвалою, яка постановляється без виходу суду до нарадчої кімнати, із обов'язковим зазначенням про постановлення такої ухвали в журналі судового засідання визначити дії, які слід вчинити для перевірки достовірності документів. До переліку таких дій можуть бути віднесені проведення опитування сторін, допиту свідків, допиту експерта, отримання усних консультацій чи письмових роз'яснень спеціаліста, порівняння з іншими наявними у кримінальному провадженні документами, призначення експертизи тощо. Якщо внаслідок перевірки достовірності звуко- чи відеозапису шляхом проведення експертизи буде встановлено, що він є підробкою, суд вирішує питання про виключення документа із числа доказів та направляє заяву про підробку звуко- чи відеозапису, а також висновки експертизи органу досудового розслідування для внесення відповідних відомостей до ЄРДР.

Крім того, як під час відтворення звукозапису чи демонстрації відеозапису, так і після проведення цієї процесуальної дії учасники судового провадження вправі заявляти клопотання про визнання документа недопустимим доказом. Суд, розглядаючи заявлене клопотання, установивши очевидну недопустимість доказу - отримання його у порядку, не встановленому КПК, або з порушенням такого порядку, наприклад, здійснення аудіо-, відеоконтролю особи, тобто втручання у приватне спілкування без ухвали слідчого судді, зобов'язаний визнати такий доказ (звуко-, відеозапис) недопустимим та припинити його дослідження в судовому засіданні.

Стаття 360.Консультації та роз'яснення спеціаліста

1.Спеціалістом відповідно до ч. 1 ст. 71 КПК є особа, яка володіє спеціальними знаннями та навичками застосування технічних або інших засобів і може надавати консультації під час досудового розслідування і судового розгляду з питань, що потребують відповідних знань і навичок.

Спеціаліст може бути залучений судом з власної ініціативи чи за клопотанням сторони судового провадження для надання:

- безпосередньої технічної допомоги (фотографування, складення схем, планів, креслень, відбір зразків для проведення експертизи тощо) сторонами кримінального провадження під час досудового розслідування і судом під час судового розгляду;

- усних консультацій або письмових роз'яснень щодо питань, які потребують спеціальних знань, наприклад щодо проведення фіксування технічними засобами.

Перед проведенням необхідних дій, для яких залучався спеціаліст, головуючий має встановити його особу, перевірити документи, що підтверджують його повноваження, роз'яснити спеціалісту його права та обов'язки, визначені у частинах 4, 5 ст. 71 КПК, а також повідомити, в якому провадженні він бере участь та у зв'язку з чим його було залучено до кримінального провадження. Якщо ж з'ясується, що особа не володіє знаннями про обставини, які цікавлять суд, чи поставлені питання виходять за межі спеціальних знань, якими володіє спеціаліст, він має право відмовитися від надання консультації чи роз'яснення. У такому випадку суд запрошує іншого спеціаліста. Слід зазначити, що учасники судового провадження спеціалісту можуть заявити відвід з підстав, передбачених ст. 79 КПК, унаслідок задоволення якого у визначений ухвалою суду строк має бути залучений інший спеціаліст.

Слід зазначити, що консультації та роз'яснення спеціаліста з огляду на ч. 2 ст. 84 КПК не є процесуальними джерелами доказів, а тому вони не беруться до уваги при з'ясуванні обставин, установлених під час кримінального провадження, та ухваленні судового рішення, а є важливими лише при дослідженні інших доказів. При цьому плани, схеми, фотографії, звукозапис, відеозапис, зроблені спеціалістом у судовому засіданні під час огляду чи дослідження доказів, проведення інших процесуальних дій, можуть використовуватися судом як докази за умови, що вони фіксують інші докази.

2. Спеціалісту можуть бути поставлені запитання по суті наданих ним усних консультацій чи письмових роз'яснень як для їх уточнення, так і доповнення. Першою ставить запитання особа, за клопотанням якої залучено спеціаліста, а потім інші особи, які беруть участь у кримінальному провадженні, судді, а за дозволом головуючого - присяжні. Якщо спеціаліста залучено за клопотанням обох сторін або за ініціативою суду, першим ставить запитання спеціалістові сторона обвинувачення. Головуючий має контролювати хід опитування спеціаліста, ставити запитання в будь-який час дослідження доказів для уточнення чи доповнення його відповідей.

Стаття 361 Огляд на місці

1. У виняткових випадках (наприклад, унаслідок отримання від учасників кримінального провадження нових відомостей або таких, що не узгоджуються з протоколом огляду місця та доданих до нього) суд за власною ініціативою або за клопотанням сторони судового провадження може визнати за необхідне (зокрема, для виявлення та фіксації додаткових або уточнених відомостей щодо обставин вчинення кримінального правопорушення) оглянути певне місце (місцевість, приміщення) поза межами приміщення суду (зали судового засідання).

Огляд проводиться за участю учасників судового провадження, а якщо цього вимагають обставини, на розсуд суду - за участю:

- свідків - для перевірки (підтвердження чи спростування) їх показів;

- спеціалістів - для проведення вимірювання, фотографування, звуко- чи відеозапису, складання плану і схеми, виготовлення графічних зображень оглянутого місця чи окремих речей, виготовлення відбитків та зліпків, огляду і вилучення речей і документів, які мають значення для кримінального провадження;

- експертів - зокрема, у випадках, коли протокол огляду місця, складений під час досудового розслідування, не узгоджується з висновками експерта й останній наполягає на правильності його висновків або існує ймовірність вилучення з місця огляду матеріалів, предметів, які в подальшому можуть бути предметом дослідження експерта, виявлення трупа, інших обставин вчинення кримінального правопорушення, для повного з'ясування яких потрібні спеціальні знання.

Огляд на місці відповідно до ч. 1 коментованої статті не може проводитись під час здійснення провадження судом присяжних. Таке застереження законодавця обумовлено тим, що більша частина складу суду (троє присяжних) не є професійними суддями, а отже, вони не володіють необхідними професійними знаннями та навичками, психологічно не підготовлені сприймати інформацію щодо обставин вчинення кримінального правопорушення, перебуваючи безпосередньо, наприклад, на місці його вчинення чи схову знаряддя, засобів вчинення кримінального правопорушення, у зв'язку з чим можуть необ'єктивно сприймати побачене та робити висновки, керуючись насамперед внутрішніми відчуттями, тощо.

Слід зазначити, що у такому випадку, тобто у зв'язку з неможливістю проведення цієї процесуальної дії судом присяжних, але за наявної необхідності її здійснення, суд відповідно до ч. З ст. 333 КПК за клопотанням сторони кримінального провадження має право у порядку, передбаченому ч. 5 зазначеної статті, доручити органу досудо- вого розслідування провести огляд на місці. У зв'язку з чим суд має відкласти судовий розгляд на строк, достатній для проведення цієї слідчої (розшукової) дії та ознайом-лення учасників судового провадження з її результатами.

2. Огляд на місці під час судового провадження здійснюється за правилами, передбаченими процесуальним законом для огляду під час досудового розслідування, тобто у порядку, передбаченому ст. 237 КПК, а огляд житла чи іншого володіння особи згідно з ч. 2 цієї статті у порядку, визначеному ст. 236 КПК.

Так, відповідно до ч. 5 ст. 237 КПК при проведенні огляду можуть бути вилучені речі і документи, які мають значення для кримінального провадження, та речі, вилучені з обігу (незалежно від їх належності до кримінального провадження). Усі вилучені речі і документи підлягають негайному огляду та опечатуванню із завіренням підписами осіб, які брали участь у проведенні огляду місця. У випадку якщо огляд речей і документів на місці здійснити неможливо або їх огляд пов'язаний з ускладненнями, вони тимчасово опечатуються і зберігаються у такому вигляді до проведення огляду та опечатування їх у залі судового засідання. Головуючий управі заборонити учасникам кримінального провадження, присутнім при огляді, залишати до його закінчення місце, що оглядається, вчинювати будь-які дії, що заважають проведенню огляду. За вказівкою головуючого залучений спеціаліст управі проводити вимірювання, фотографування, звуко- чи відеозапис, складати плани і схеми, виготовляти графічні зображення оглянутого місця чи окремих речей, виготовляти відбитки та зліпки, оглядати і вилучати речі і документи, які мають значення для кримінального провадження.

3. На місці огляду суд має право поставити запитання, пов'язані з проведенням огляду, будь-кому із учасників кримінального провадження, які беруть у ньому участь, надати можливість їм поставити запитання одне одному, дати відповідні пояснення.

4. Під час проведення огляду присутні учасники кримінального провадження вправі звернути увагу суду на те, що, на їхню думку, може мати доказове значення. У свою чергу, суд, заслухавши думку інших учасників, управі дати вказівку залученому спеціалісту провести фіксацію, інші необхідні дії щодо предмета чи речі, на які звернули увагу суду учасники кримінального провадження.

5. Початок, перебіг та результати огляду відображаються у протоколі огляду місця, який за розпорядженням головуючого може складати секретар судового засідання або залучений спеціаліст - особа, яка володіє спеціальними знаннями ведення таких процесуальних документів та складання додатків до них, а також можуть фіксуватися технічними засобами. Варто зазначити, що незважаючи на те, що в ч. 5 коментованої статті використане формулювання «можуть фіксуватися технічними засобами», таке фіксування з огляду на положення, закріплене у ч. 4 ст. 107 КПК, є обов'язковим.

Стаття 362 Дії суду при встановленні в судовому засіданні неосудності обвинуваченого

1. Коментована стаття регламентує порядок розгляду кримінального провадження у випадку встановлення судом під час судового розгляду неосудності обвинуваченого.

Підставами для здійснення кримінального провадження щодо застосування примусових заходів медичного характеру згідно з ч. 1 ст. 503 КПК є вчинення особою кримінального правопорушення у стані:

1) неосудності;

2) осудності, але захворювання нею на психічну хворобу до постановлення вироку.

Приводом для здійснення кримінального провадження щодо застосування примусових заходів медичного характеру, а отже, винесення судом ухвали про зміну порядку судового розгляду у зв'язку із встановленням неосудності обвинуваченого, є висновок психіатричної експертизи.

Якщо ж під час судового провадження будуть установлені обставини, які дають підстави вважати, що особа перебувала чи перебуває в стані неосудності, зокрема: 1) наявність згідно з медичним документом у особи розладу психічної діяльності або психічного захворювання; 2) поведінка особи під час вчинення суспільно небезпечного діяння або після нього була або є неадекватною (затьмарення свідомості, порушення сприйняття, мислення, волі, емоцій, інтелекту чи пам'яті тощо), суд зобов'язаний залучити експерта (експертів) для проведення психіатричної експертизи. При цьому в разі необхідності здійснення, на думку експерта (спеціаліста), тривалого спостереження та дослідження особи остання за ухвалою суду згідно з ч. 2 ст. 509 КПК може бути направлена до медичного закладу для проведення стаціонарної психіатричної експертизи на строк не більше двох місяців. Одночасно з постановленням такої ухвали суд приймає рішення про відкладення судового розгляду до завершення проведення зазначеної експертизи. У зв'язку з чим суд має відкласти судовий розгляд на строк, достатній для проведення психіатричної експертизи та ознайомлення учасників судового провадження з її результатами.

Отримавши висновок експерта, яким підтверджується неосудність обвинуваченого (вчинення ним кримінального правопорушення у стані неосудності або осудності, але подальшого захворювання ним до постановлення вироку на психічну хворобу), суд, заслухавши думку сторін, за необхідності допитавши з власної ініціативи або за клопотанням сторін кримінального провадження чи потерпілого експерта, який проводив експертизу, постановляє ухвалу про зміну порядку судового розгляду, про що повідомляє присутнім.

Після постановлення цієї ухвали головуючий незалежно від складу суду, який попередньо здійснював судове провадження, продовжує судовий розгляд відповідно до ст. 512 КПК одноособово, у загальному порядку з урахуванням положень процесуального закону, уміщених у гл. 39 КПК, за обов'язковою участю прокурора, законного представника та захисника. При цьому участь особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного характеру, не є обов'язковою і може мати місце, якщо цьому за висновком експерта не перешкоджає характер розладу психічної діяльності чи її психічного захворювання. Якщо законний представник та захисник не брали участі в судовому розгляді, яке здійснювалося в загальному порядку, при зміні порядку розгляду кримінального провадження з аналізованих підстав вони залучаються обов'язково (статті 44, 49, 52 КПК).

В одне провадження можуть бути об'єднані кримінальне провадження, яке здійснюється в загальному порядку, та кримінальне провадження щодо застосування заходів медичного характеру лише у випадку, якщо підставою для здійснення останнього було встановлення факту (згідно з висновком психіатричної експертизи) вчинення особою кримінального правопорушення у стані неосудності. У разі такого об'єднання зазначені кримінальні провадження розглядаються в судовому засіданні в одному кримінальному провадженні в загальному порядку з постановленням за наслідками судового розгляду вироку щодо обвинуваченого та ухвали щодо застосування примусових заходів медичного характеру. Зазначимо, що встановлення другої підстави для здійснення кримінального провадження щодо застосування заходів медичного характеру, визначеної п. 2 ч. 1 ст. 503 КПК, виключає об'єднання такого кримінального провадження з кримінальним провадженням, яке здійснюється в загальному порядку.

Стаття 363

Закінчення з'ясування обставин та перевірки їх доказами

1. Після з'ясування обставин, установлених під час кримінального провадження та здійснення перевірки їх доказами, головуючий у судовому засіданні опитує учасників судового провадження на предмет, чи бажають вони доповнити судовий розгляд, якщо так, то чим саме.

2. Учасники судового провадження вправі заявити як усно, так і письмово клопотання про доповнення судового розгляду, зокрема клопотати перед судом щодо: проведення повторного допиту осіб для уточнення чи доповнення наданих ними відомостей; дослідження документів, які не були оголошені та пред'явлені учасникам кримінального провадження; проведення огляду не оглянутих під час судового розгляду речових доказів або їх повторного огляду; надання додаткових пояснень про обставини кримінального провадження і досліджені докази; долучення до матеріалів кримінального провадження додаткових доказів та їх дослідження тощо.

Суд розглядає кожне клопотання окремо, почергово, у порядку їх заявлення, надаючи за необхідності особі, яка його заявила, можливість додатково пояснити зміст клопотання та з'ясувавши думку інших учасників (сторони кримінального провадження) щодо цих клопотань. У зв'язку із заявленням клопотання суд управі ставити запитання будь-кому з учасників судового провадження, а також іншим учасникам кримінального провадження (свідку, спеціалісту, експерту тощо). У разі задоволення заявлених клопотань суд вживає заходів щодо їх виконання, у тому числі продовжує з'ясовувати обставини, установлені під час кримінального провадження, та перевірку їх доказами.

3. Суд у разі відсутності клопотань або після вирішення заявлених клопотань, з'ясувавши думку сторін щодо можливості закінчення з'ясування обставин та перевірки їх доказами, постановляє ухвалу про закінчення з'ясування обставин та перевірки їх доказами з обов'язковим зазначенням про її постановления в журналі судового засідання. Після чого переходить до судових дебатів, про що головуючий оголошує присутнім.

Стаття 364 Судові дебати

1. Судові дебати - це самостійна частина судового розгляду, коли учасники судового провадження виступають із промовами, в яких оцінюють обставини, установлені під час кримінального провадження, та досліджені докази, обґрунтовуючи свої висновки з питань, що підлягають вирішенню судом при постановленні судового рішення, з метою схиляння суду до прийняття позиції промовця.

Перелік осіб, які мають право брати участь у судових дебатах, та послідовність їх виступів установлено законом. Зокрема, згідно з ч. 1 коментованої статті у судових дебатах виступають прокурор, потерпілий, його представник та законний представник, цивільний позивач, його представник та законний представник, цивільний відповідач, його представник, обвинувачений, його законний представник, захисник.

2. Першому в судових дебатах надається слово прокурору. Якщо ж у судовому розгляді беруть участь декілька прокурорів, у судових дебатах виступає один із визначених ними прокурорів або кожен із прокурорів обґрунтовує власну позицію у певній частині обвинувачення.

3. Якщо в судовому розгляді беруть участь декілька захисників обвинуваченого - порядок їх виступів у судових дебатах визначається ними за взаємною згодою, за відсутності згоди - порядок виступів установлює суд; обвинувачених, захисників, представників, то порядок їх виступів у судових дебатах установлює лише суд.

4. У своїх промовах учасники судового провадження вправі посилатися лише на ті докази, що були досліджені в судовому засіданні, спираючись на обставини, установлені під час судового розгляду. Якщо під час судових дебатів виникне потреба подати нові докази (сторона кримінального провадження має відомості, які спростовують чи доповнюють обставини, установлені під час кримінального провадження), суд своєю ухвалою відновлює з'ясування обставин, установлених під час кримінального провадження, та перевірку їх доказами. Після чого знову відкриває судові дебати з приводу додатково досліджених обставин, надаючи можливість учасникам судового провадження виступити.

5. Ніхто не має права зупиняти виступ промовця, окрім головуючого, який має право зупинити його для висловлення зауваження у випадку, коли учасник дебатів вийшов за межі кримінального провадження, що здійснюється, чи допустив висловлювання образливого або непристойного характеру.

Якщо ж учасник дебатів під час свого виступу повторно після висловленого головуючим зауваження вийшов за межі кримінального провадження, що здійснюється, чи повторно допустив висловлювання образливого або непристойного характеру, для виключення зловживань головуючий управі зупинити промовця та надати слово іншому учаснику дебатів. Перелік випадків, коли суд має право обмежити тривалість судової промови, є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає.

Слід зазначити, що під час судових дебатів найбільшою мірою проявляється така загальна засада кримінального провадження, як змагальність сторін у доведенні перед судом переконливості їхніх правових позицій, що, у свою чергу, сприяє всебічному й об'єктивному дослідженню всіх обставин кримінального провадження та постановлений) законного й обґрунтованого рішення суду.

6. Після проголошення промов у судових дебатах учасники судових дебатів з дозволу головуючого мають право обмінятися репліками. Репліка - це коротка відповідь (заперечення) одного учасника судових дебатів на заяву іншого (протилежної сторони), висловлена у промові чи репліці. Право на репліку мають усі учасники судового провадження, право останньої належить виключно обвинуваченому або його захиснику.

Стаття 365

Останнє слово обвинуваченого

1. Після оголошення учасниками судового провадження промов, обміну ними репліками головуючий оголошує судові дебати закінченими та надає обвинуваченому останнє слово. Якщо обвинувачених декілька, порядок надання їм останнього слова визначає суд.

Останнє слово обвинуваченого є його правом, яке дає йому можливість звернутися останній раз до суду з тим чи іншим проханням, висловити свою думку щодо пред'явленого обвинувачення, досліджених під час судового розгляду доказів тощо. Від останнього слова обвинувачений може відмовитися, позбавити ж цього права його не можна. Ненадання обвинуваченому можливості реалізувати таке право визнається згідно з положеннями вітчизняного та міжнародного законодавства, зокрема пп. 1 і 3 ст. 6 КЗПЛ, порушенням права обвинуваченого на захист, що, у свою чергу, з огляду на ч. 2 ст. 8, ч. 5 ст. 9 КПК є підставою для скасування судового рішення. Якщо ж обвинувачений не може реалізувати своє право на останнє слово, наприклад, у зв'язку з перебуванням його у хворобливому стані, суд, заслухавши думку інших учасників, для забезпечення права обвинуваченого на захист має оголосити перерву, у разі необхідності запросити лікаря - якщо обвинувачений потребує медичної допомоги, та за власною ініціативою або за клопотанням сторони судового провадження чи рекомендацією лікаря, який оглядав обвинуваченого, відкласти судове засідання.

Варто зауважити, що обвинувачений до виходу суду до нарадчої кімнати для постановления судового рішення має право згідно з ч. 5 ст. 469 КПК у будь-який момент укласти угоду про примирення або про визнання винуватості. Тобто, якщо обвинувачений до проголошення ним останнього слова дійде згоди з прокурором чи потерпілим з приводу умов угоди, він має право перед останнім словом або під час своєї промови заявити про це суду. У такому випадку суд згідно з ч. З ст. 474 КПК невідкладно зу-пиняє проведення процесуальних дій, надаючи можливість обвинуваченому закінчити свій виступ, і переходить до розгляду угоди.

2. Суд не має права обмежувати тривалість останнього слова обвинуваченого певним часом, зупиняти чи переривати його, за винятком випадку, коли обвинувачений, зловживаючи своїм правом останнього слова, систематично допускає висловлювання образливого або непристойного характеру, виходить за межі кримінального провадження.

3. Під час останнього слова обвинуваченому ставити запитання не дозволяється.

4. У випадку коли обвинувачений у своєму останньому слові повідомить про нові обставини, що не були предметом дослідження в судовому засіданні та які мають істотне значення для кримінального провадження (наприклад, впливають на кваліфікацію його дій, спростовують або підтверджують його винуватість, свідчать про причетність до вчиненого інших осіб), суд за власною ініціативою або за клопотанням учасників судового провадження приймає рішення про відновлення з'ясування обставин, установлених під час кримінального провадження, та перевірку їх доказами. Після дослідження нових обставин, повідомлених суду обвинуваченим під час останнього слова та здійснення перевірки їх доказами, суд відкриває судові дебати щодо них і надає слово обвинуваченому.

Стаття 366

Вихід суду для ухвалення вироку

1. Після закінчення судових дебатів, проголошення обвинуваченим останнього слова, за відсутності обставин, передбачених ст. 341, ч. 4 ст. 365, ч. 5 ст. 469 КПК, суд невідкладно виходить до нарадчої кімнати - окремого приміщення суду, призначеного для обговорення судом наслідків розгляду кримінального провадження, вирішення питань фактичного і правового характеру, а також ухвалення судового рішення. Про вихід суду до нарадчої кімнати для ухвалення вироку всім присутнім у залі судового засідання оголошує головуючий.

Стаття 367

Таємниця наради суддів

1. Таємниця нарадчої кімнати є однією із гарантій незалежності та неупередженості суду, підкорення його лише закону та забезпечення необхідних умов для повного і правильного вирішення всіх питань, обов'язкових для постановления законного та обґрунтованого рішення. Для забезпечення таємниці нарадчої кімнати ніхто не має права бути присутнім у ній, крім складу суду, який здійснює судовий розгляд. Забороняється ц£ лише перебувати, але й тимчасово входити до нарадчої кімнати. Така заборона поширюється не лише на учасників судового провадження, але й на інших учасників кримінального провадження. Під час ухвалення вироку (перебування складу суду в нарадчій кімнаті) інші справи цим судом чи суддями розглядатися не можуть.

2. Судці, а також присяжні при здійсненні судового провадження судом присяжних, які перебувають у нарадчій кімнаті, не мають права залишати її до постановления судового рішення, за винятком випадку перерви наради з настанням нічного часу. У зв'язку із цим не є порушенням таємниці наради вихід суду до нарадчої кімнати в п'ятницю та оголошення рішення в понеділок. Під час перерви для запобігання впливу на прийняття судового рішення судді, у тому числі й присяжні, у разі здійснення судового провадження судом присяжних не можуть спілкуватися з учасниками кримінального провадження. Порушення таємниці нарадчої кімнати може бути підставою для скасування рішення суду судом апеляційної та касаційної інстанції, зокрема, у випадку, коли таке порушення процесуального закону перешкодило чи могло перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

3. Судді, а також присяжні при здійсненні судового провадження судом присяжних не мають права розголошувати хід обговорення питань, які вони мають вирішити, ухвалюючи вирок, та самого ухвалення вироку в нарадчій кімнаті, у тому числі радитись будь з ким у кримінальному провадженні, що розглядається, розголошувати думки інших суддів із питань, передбачених ч. 1 ст. 368 КПК, спілкуватися з учасниками судового провадження та іншими учасниками кримінального провадження.

4. Правила таємниці наради суддів, передбачені коментованою статтею, застосовуються й при постановленні ухвал у нарадчій кімнаті, зокрема ухвали про застосування чи відмову в застосуванні примусових заходів медичного або виховного характеру, про закриття кримінального провадження та звільнення особи від кримінальної відповідальності тощо. Зазначимо, що ухвали, постановлені без виходу до нарадчої кімнати (на місці), відповідно до ч. 4 ст. 371 КПК заносяться секретарем судового засідання в журнал судового засідання, наприклад, при вирішенні питань, пов'язаних зі звільненням присяжних від участі в розгляді кримінального провадження, а також із самовідводом і відводом присяжних, за винятком випадку, коли вихід до нарадчої кімнати буде визнаний судом необхідним (ч. 5 ст. 387 КПК).

Стаття 368.Питання, що вирішуються судом при ухваленні вироку

1. Нарадою суду під час постановленім судового рішення незалежно від його складу (здійснюється судове провадження колегією суддів чи судом присяжних) керує головуючий, який послідовно ставить на обговорення питання, передбачені ч. 1 коментованої статті, проводить відкрите голосування і веде підрахунок голосів. Усі питання вирішуються простою більшістю голосів. Головуючий для збереження суддями або/та присяжними об'єктивності при прийнятті рішення з того чи іншого питання, а також для уникнення впливу, зокрема авторитету головуючого, на їх думку голосує останнім. Ніхто зі складу суду не має права утримуватися від голосування, за винятком випадку, коли вирішується питання визначення міри покарання (виду та розміру основного та у передбачених законом випадках і додаткового покарання), а суддя чи присяжний голосував за виправдання обвинуваченого. У таких випадках голос того, хто утримався, додається до голосів, поданих за рішення, яке є найсприятливішим для обвинуваченого (пом'якшена міра покарання, призначення покарання із застосуванням ст. 69 КК, звіль-нення обвинуваченого від покарання у зв'язку з випробуванням тощо). При виникненні розбіжностей про те, яке рішення для обвинуваченого є більш сприятливим, питання вирішується шляхом голосування простою більшістю голосів.

Ухвалюючи вирок, суд на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК, має вирішити питання, передбачені ч. 1 коментованої статті. Розглянемо деякі з них.

Зокрема, вирішуючи питання, чи мало місце діяння, у вчиненні якого обвинувачується особа, чи містить таке діяння склад кримінального правопорушення і якою статтею закону України про кримінальну відповідальність він передбачений, а також чи винен обвинувачений у вчиненні цього кримінального правопорушення, суддя має пам'ятати, що:

- обвинувальний вирок згідно ч. З ст. 373 КПК не може ґрунтуватись на припущеннях і ухвалюється лише за умови доведення у ході судового розгляду винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення;

- усі сумніви щодо доведеності вини особи відповідно до ч. 4 ст. 17 КПК тлумачаться на її користь;

- саме сторона обвинувачення має довести винуватість особи.

У разі якщо стороною обвинувачення не доведено, що: 1) вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа (вчинене нею діяння підпадає під ознаки адміністративного правопорушення, оскільки, наприклад, не було доведено настання суспільно небезпечних наслідків, які є обов'язковою ознакою інкримінованого обвинуваченому кримінального правопорушення та які є основою для відмежування кримінального правопорушення від адміністративного); 2) кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим (доведено факт вчинення кримінального правопорушення, але не доведено вину обвинуваченого у його вчиненні); 3) у діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення (не доведено, що вчинене обвинуваченим діяння вміщує всі обов'язкові ознаки інкримінованого йому кримінального правопорушення), - суд має ухвалити виправдувальний вирок. Слід звернути увагу, що виправдувальний вирок також ухвалюється при встановленні відсутності події кримінального правопорушення або відсутності в діянні обвинуваченого складу кримінального правопорушення (пп. 1, 2 ч. 1 ст. 284 КПК).

При вирішенні питання, чи підлягає обвинувачений покаранню за вчинене ним кримінальне правопорушення, суд має враховувати думку складу суду щодо попередніх питань, оскільки наявність негативної відповіді суду хоча б на одне із зазначених питань тягне за собою постановлення виправдувального вироку, що відповідно виключає потребу вирішувати це питання. Крім того, суд має враховувати: положення пп. 4-8 ч. 1 ст. 284 і ч. 2 ст. 284 КПК та в разі виявлення зазначених у них обставин постановляти ухвалу про закриття кримінального провадження; наявність підстав для застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру.

Вирішуючи питання, чи є обставини, що обтяжують або пом'якшують покарання, суд має виходити з положень статей 66, 67 КК, наявних у матеріалах кримінального провадження відомостей, належно перевірених та оцінених судом, ураховувати поведінку обвинуваченого під час судового провадження тощо.

Ще одним питанням, яке вирішується судом при постановленні вироку, є визначення міри покарання, що має бути призначене обвинуваченому, та потреби в його відбуванні. Слід зазначити, що суд, визначаючи міру покарання, має керуватись у першу чергу загальними засади призначення покарання (ст. 65 КК), призначаючи покарання конкретній особі за конкретне кримінальне правопорушення, максимально індивідуалізуючи покарання. Звернемо увагу на те, що індивідуалізація покарання є важливою вимогою принципового характеру, яка виходить із того, що кримінальна відповідальність персоніфікована: вона настає лише щодо конкретної особи, яка вчинила злочин (статті 2, 18, 50 КК). Тому призначення покарання з урахуванням ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного та обставин, що пом'якшують та обтяжують покарання, повинно максимально сприяти досягненню мети покарання. З огляду на конкретні обставини кримінального провадження, зважаючи на необхідність та доцільність застосування покарання, ураховуючи суспільну небезпечність засудженого, суд може, а в деяких випадках за наявності передбачених кримінальним законом обставин зобов'язаний звільнити обвинуваченого від покарання та його відбування. Слід зазначити, що при прийнятті рішення щодо звільнення особи від відбування покарання з випробуванням відповідно до статей 75-79, 104 КК суд має визначити тривалість іспитового строку, обов'язки, які покладаються на обвинуваченого, трудовий колектив або особу, на які за їх згодою або на їх прохання покладається обов'язок щодо нагляду за засудженим і проведення з ним виховної роботи.

Вирішуючи питання, чи підлягає задоволенню пред'явлений цивільний позов, і якщо так, то на чию користь, в якому розмірі та в якому порядку, суд має виходити із доведеності підстав і розміру позову, ураховуючи, що в разі встановлення відсутності події кримінального правопорушення суд згідно із ч. 2 ст. 129 КПК має відмовити у позові, а у разі виправдання обвинуваченого за відсутності в його діях складу кримінального правопорушення (п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК) або його непричетності до вчинення кримінального правопорушення, тобто у зв'язку з недоведеністю обставин, передбачених ч. 1 ст. 373 КПК, а також у випадках, передбачених ч. 1 ст. 326 КПК, - залишити позов без розгляду. Слід мати на увазі, що у випадку задоволення цивільного позову суд згідно з ч. 2 ст. 170 КПК за клопотанням прокурора, цивільного позивача може вирішити питання про накладення арешту на майно для забезпечення цивільного позову до набрання судовим рішенням законної сили, якщо таких заходів не було вжито раніше.

2. Якщо особа обвинувачується у вчиненні декількох злочинів або декількох кримінальних проступків, суд зобов'язаний вирішувати питання, визначені у пп. 1-8 ч. 1 цієї статті, окремо за кожним кримінальним правопорушенням. З огляду на наведене, а також беручи до уваги положення ч. 2 ст. 217 КПК щодо неможливості об'єднання в одному провадженні матеріалів досудових розслідувань щодо кримінального проступку та злочину, такі кримінальні правопорушення не можуть бути предметом одного судового провадження.

Слід зазначити, що суд, вирішуючи окремо за кожним кримінальним правопорушенням (у випадку обвинувачення особи у декількох злочинах чи декількох кримінальних проступках) питання, необхідні для постановлення законного та обґрунтованого судового рішення, може визнати винуватим обвинуваченого у вчиненні одних кримінальних правопорушень і невинуватим у вчиненні інших. Такий вирок у кінцевому підсумку є обвинувальним.

3. Якщо обвинувачених декілька, суд зобов'язаний вирішити питання, передбачені у пп. 1-14 ч. 1 коментованої статті, окремо щодо кожного з обвинувачених. Слід зазначити, що з огляду на положення ст. 510, ч. З ст. 512, ч. 6 ст. 9 КПК, у випадку коли щодо однієї особи кримінальне провадження здійснюється в загальному порядку, а відносно іншої щодо застосування примусових заходів медичного характеру, суд у нарадчій кімнаті відносно першої - вирішує питання, визначені коментованою статтею, а відносно другої - питання, визначені ст. 513 КПК, відповідно ухвалюючи вирок щодо обвинуваченого та ухвалу щодо застосування примусових заходів медичного характеру щодо особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння в стані неосудності.

4. Суд може застосувати до особи, яка вчинила кримінальне правопорушення у стані обмеженої осудності, тобто у стані, зумовленому наявним у неї психічним розладом, через який особа під час вчинення кримінального правопорушення не була здатна повною мірою усвідомлювати свої дії (бездіяльність) та (або) керувати ними, примусовий захід медичного характеру, визначений ч. 1 ст. 94 КПК, лише за умови

наявності у матеріалах кримінального провадження акта психіатричної експертизи, проведеної на підставі постанови слідчого, прокурора або ухвали слідчого судді, суду та висновку лікувальної установи (висновок комісії лікарів-психіатрів, який обґрунтовує необхідність застосування примусового заходу). При цьому, як зазначив ПВСУ у п. 7 постанови від 3 червня 2005 р. № 7 «Про практику застосування судами примусових заходів медичного характеру та примусового лікування», з огляду на те, що надання в примусовому порядку амбулаторної психіатричної допомоги застосовується щодо осіб, які мають психічні розлади, наявність яких саме і є критерієм обмеженої осудності (ч. 1 ст. 20, ч. 2 ст. 94 КК), судам слід ураховувати, що до осіб, визнаних обмежено осудними, у разі потреби може застосовуватися лише цей вид примусових заходів медичного характеру. Крім того, варто звернути увагу на те, що наявність акта психіатричної експертизи та висновку лікувальної установи є обов'язковими умовами для застосування судом примусового заходу медичного характеру, відсутність яких виключає таке застосування, у той же час їх наявність не зобов'язує суд застосувати такі заходи, оскільки визнання особи обмежено осудною відповідно до ч. 1 ст. 20 КК належить виключно до компетенції суду.

5. Примусове лікування може бути застосоване судом незалежно від призначеного покарання до осіб, які вчинили кримінальні правопорушення та мають хворобу, що становить небезпеку для здоров'я інших осіб, та лише за наявності висновку лікувальної установи (висновку медичної комісії) про наявність захворювання та необхідності їх лікування у примусовому порядку.

Слід зазначити, що примусове лікування відповідно до ч. 2 ст. 96 КК здійснюється за місцем відбування покарання у разі призначення такій особі покарання у виді позбавлення волі чи обмеження волі, при призначенні інших видів покарання примусове лікування здійснюється у спеціальних лікувальних закладах. Наприклад, лікування алко- та наркотично залежних осіб проводиться у спеціалізованих лікувальних закладах органів охорони здоров'я (стаціонарні спеціалізовані наркологічні диспансери, наркологічні відділення при психіатричних лікарнях тощо).

6. Обираючи при ухваленні вироку норму закону України про кримінальну відповідальність, яка підлягатиме застосуванню до суспільно небезпечних діянь, суд зобов'язаний ураховувати висновки ВСУ, викладені у резолютивній частині ухвали, у випадках, передбачених у ч. 2 ст. 455 і ч. 2 ст. 456 КПК, обов'язкові для всіх суб'єктів владних повноважень, діяльність яких пов'язана з виконанням відповідної норми закону України про кримінальну відповідальність та має преюдиціальне значення для всіх судів загальної юрисдикції України. Зокрема, останнє означає, що суд будь-якої інстанції, розглядаючи справу щодо подібних суспільно небезпечних діянь, має застосовувати норму закону України про кримінальну відповідальність саме таким чином, як зазначено у висновку ВСУ (у судовому рішенні може міститись посилання на справу, яку розглядав ВСУ), вважаючи обставини, викладені у таких висновках встановленими, істинними та такими, що не потребують нового доведення. Загалом постановлення судового рішення ВСУ у преюдиціальному порядку забезпечує однакове тлумачення і застосування норми матеріального права в усіх судах загальної юрисдикції судової системи України.