Глава 32. Провадження в суді касаційної інстанції

252

- призначення судом покарання суворішого, ніж узгоджене сторонами угоди. Зазначимо, що згідно з ч. 1 ст. 475 КПК, ухвалюючи обвинувальний вирок, суд призначає узгоджену сторонами (між потерпілим та підозрюваним, обвинуваченим у разі укладення угоди про примирення, між прокурором та підозрюваним, обвинуваченим, якщо укладається угода про визнання винуватості) міру покарання (вид та, як правило, розмір основного, а у відповідних випадках - і додаткового покарання). Наприклад, між потерпілим і обвинуваченим унаслідок вчинення останнім злочину, передбаченого ч. 1 ст. 127 КК, та завдання першому шкоди було укладено угоду про примирення та узгоджено покарання у виді позбавлення волі строком на один рік. Суд першої інстанції, розглянувши таку угоду, призначив обвинуваченому покарання у виді позбавлення волі строком на два роки, взявши за основу нижчу межу санкції частини статті, а апеляційний суд погодився з рішенням суду першої інстанції і залишив таке рішення без зміни;

- ухвалення вироку без згоди засудженого на призначення покарання. Із змісту статей 471, 472 КПК випливає, що, укладаючи угоду про примирення або визнання винуватості, сторони, узгодивши між собою міру покарання, повинні письмово засвідчити свою згоду щодо виду і розміру такого покарання. З огляду на викладене в угоді про примирення сторони повинні власноруч після викладу узгодженої міри покарання вказати, що із погодженими між ними видом та розміром покарання вони згодні, скріпивши угоду своїм підписом. Відсутність в угоді підтвердження такої згоди є підставою для оскарження ухваленого вироку. Крім того, ухваленням вироку без згоди засудженого на призначення покарання може визнаватися й таке: сторони, узгодивши між собою міру покарання, дійшли згоди щодо звільнення обвинуваченого від його відбування з випробуванням, натомість суд, постановляючи обвинувальний вирок на підставі цієї угоди, не звільнив особу від відбування покарання, а призначив попередньо узгоджену сторонами міру покарання. У цій ситуації обвинувачений, укладаючи угоду, був згоден з остаточним рішенням - звільненням його від відбування покарання з випробуванням, але не давав свою згоду щодо призначення реального покарання, навіть якщо воно попередньо й було узгоджене між сторонами. Слід зауважити, що такі випадки можуть виникати на практиці, оскільки звільненню від відбування покарання передує визначення міри (виду і розміру) такого покарання;

- невиконання судом вимог, установлених частинами 4-7 ст. 474 КПК, у тому числі у разі нероз'яснення засудженому наслідків укладення угоди. До переліку встановлених законом обов'язкових дій суду перед ухваленням рішення про затвердження угоди (як про примирення, так і про визнання винуватості) слід віднести:

1) з'ясування судом під час судового засідання в обвинуваченого, чи повністю він розуміє: а) що має право на справедливий судовий розгляд, під час якого сторона обвинувачення (прокурор або потерпілий чи його представник) зобов'язана довести кожну обставину щодо кримінального правопорушення, у вчиненні якого його обвинувачують, а він має право мовчати, і факт мовчання не матиме для суду жодного доказового значення; мати захисника, у тому числі для отримання правової допомоги безоплатно в порядку та у випадках, передбачених законом, або захищатися самостійно; допитати під час судового розгляду свідків обвинувачення; подати клопотання про виклик свідків і подати докази, що свідчать на його користь; б) наслідки укла

Стаття 454

253

дення та затвердження угод, передбачених у ст. 473 КПК; в) характер кожного обвинувачення; г) вид покарання, а також інші заходи, які будуть застосовані до нього у разі затвердження угоди судом;

2) вжиття заходів стосовно з'ясування, що укладення угоди обвинуваченим є добровільним. Суд має переконатися в добровільності дій обвинуваченого, а тому в разі виникнення сумнівів щодо цього (наприклад, зовнішній вигляд обвинуваченого вказує на те, що до нього застосовувалося насильство) суд має право витребувати необхідні документи, викликати в судове засідання осіб, які можуть дати пояснення щодо цього;

3) перевірку угоди на її відповідність вимогам КПК та закону України про кримінальну відповідальність, а також прийняття судового рішення, у випадках, передбачених законом, про відмову в затвердженні угоди.

Відокремлення законодавцем у п. 1 ч. З ст. 424 КПК такої підстави для оскарження, як «нероз'яснення засудженому наслідків укладення угоди», з огляду на те, що воно вміщене в ч. 4 ст. 474 КПК, недотримання положень якої також визнається підставою для оскарження аналізованих судових рішень, свідчить про істотність такого порушення і важливість для забезпечення підозрюваним (обвинуваченим) його прав такого роз'яснення. Зазначимо, що відповідно до ст. 473 КПК наслідком укладення та затвердження угоди про примирення для підозрюваного (обвинуваченого) є обмеження права оскарження вироку згідно з положеннями статей 394 і 424 КПК та відмова від здійснення прав, передбачених у п. 1 ч. 4 ст. 474 КПК, а угоди про визнання винуватості - обмеження права оскарження вироку за положеннями статей 394 і 424 КПК та його від-мова від здійснення прав, передбачених у абзацах 1 та 4 п. 1 ч. 4 ст. 474 КПК.

Потерпілий, його представник, законний представник може оскаржити вирок суду першої інстанції на підставі угоди про примирення після його перегляду в апеляційному порядку та ухвалу суду апеляційної інстанції, постановлену за результатами розгляду апеляційної скарги на такий вирок лише з таких підстав:

- призначення судом покарання підозрюваному (обвинуваченому) менш суворого, ніж узгоджене сторонами угоди. Наприклад, обвинувачений, який вчинив необережне пошкодження чужого майна, поєднаного із спричиненням тяжких тілесних ушкоджень потерпілому (ст. 196 КК), уклав з останнім угоду про примирення, узгодивши при цьому покарання у виді виправних робіт строком на один рік. Суд, затверджуючи таку угоду, самостійно, за власною ініціативою (без отримання згоди у сторін угоди) призначив обвинуваченому покарання із застосуванням ст. 69 КК у виді штрафу в розмірі 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

- ухвалення вироку без згоди потерпілого-на призначення покарання. Таким вироком слід вважати вирок, яким затверджено угоду, в якій не визначені узгоджене покарання та згода сторін на його призначення відповідно до вимог ч. 1 ст. 471 КПК;

- невиконання судом вимог процесуального закону стосовно необхідності переконатися у судовому засіданні, що угоду про примирення потерпілим було укладено добровільно, а також невжиття заходів щодо з'ясування наявності чи відсутності такої добровільності, нездійснення або неналежне здійснення судом перевірки змісту угоди на відповідність її вимогам КПК та закону України про кримінальну відповідальність;

- якщо суд перед ухваленням рішення про затвердження угоди про примирення не роз'яснив потерпілому наслідків укладення та затвердження такої угоди. Зазна-