Глава 46. Визнання та виконання вироків судів іноземних держав...

614

Необхідно зазначити, що виконання вироку суду іноземної держави - це засто сування засобів примусового виконання вироку суду іноземної держави в порядку, визначеному законодавством держави, на території якої виконується рішення.

Ухвала про виконання вироку суду іноземної держави звертається до виконані) відповідно до вимог розд. VIII КПК.

Згідно з ч. 2 ст. 604 КПК на МЮ покладено обов'язок повідомити запитуюч Сторону про результати виконання вироку суду іноземної держави.

Зазначене положення ч. 2 ст. 604 КПК ґрунтується на вимогах Європейської конвенції про міжнародну дійсність кримінальних вироків 1970 р. Так, у ст. 18 цьог документа йдеться про те, що органи запитуваної Держави негайно повідомляють органи запитуючої Держави про заходи, вжиті за запитом про виконання. Цією; статтею передбачено, що у разі потреби органи запитуваної Держави передають органам запитуючої Держави документ, який підтверджує, що санкція виконується.

Стаття 605

Підстави розгляду питання про передачу засуджених осіб і їх прийняття для відбування покарання

Підставою для розгляду питання про передачу засудженої особи для відбування покарання є запит уповноваженого (центрального) органу іноземної держави, звернення засудженого, його законного представника або близьких родичів чи членів сім'ї, а також інші обставини, передбачені законом України або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Положення статей 605-612 цього Кодексу можуть бути застосовані при вирішенні питання про передачу особи, до якої судом застосовано примусові заходи медичного характеру.

1. Згідно з ч. 2 ст. 10 КК іноземці, які вчинили злочини на території України і засуджені за них на підставі КК, можуть бути передані для відбування покарання за вчинений злочин тій державі, громадянами якої вони є, якщо така передача передбачена міжнародними договорами України.

У частині 1 ст. 605 КПК визначені підстави для розгляду питання про передачу засудженої особи для відбування покарання. До них законодавець відносить: запит уповноваженого (центрального) органу іноземної держави; звернення засудженого, його законного представника або близьких родичів чи членів сім'ї.

Згідно зі ст. 541 КПК під уповноваженим (центральним) органом слід розуміти орган, уповноважений від імені держави розглянути запит компетентного органу іншої держави або міжнародної судової установи і вжити заходів з метою його виконання чи направити до іншої держави запит компетентного органу про надання міжнародної правової допомоги.

Зауважимо, що ст. 605 КПК визначено запит уповноваженого (центрального) органу іноземної держави як одну із підстав розгляду питання про передачу засуджених осіб та їх прийняття для відбування покарання. Тобто законодавець передбачив, що право на ініціювання розгляду вказаного питання належить не всім органам влади

Стаття 613

615

іноземних держав, навіть якщо їх функціональна діяльність пов'язана із формуванням та забезпеченням реалізації державної правової політики. Таке право закріплюється лише за уповноваженими державою на ці дії органами. Крім того, ч. 1 ст. 605 КПК передбачено, що такий орган має бути виключно центральним у системно-структурній реалізації державної правової політики.

Щодо звернення засудженого, його законного представника або близьких родичів чи членів сім'ї, то тут слід зазначити таке. Підставою для розгляду питання про передачу засудженої особи для відбування покарання є звернення:

засудженого - обвинуваченого, обвинувальний вирок суду щодо якого набрав законної сили (ст. 43 КПК);

законного представника засудженого - особи, яка у випадках, передбачених законом, виступає у суді, на захист прав та інтересів недієздатних, обмежено дієздатних або дієздатних, але таких, що через фізичний стан не можуть особисто реалізувати свої права й виконувати свої обов'язки. Умови та особливості залучення законного представника наведені у ст. 44 КПК;

близьких родичів та членів сім'ї - чоловіка, дружини, батька, матері, вітчима, мачухи, сина, дочки, пасинка, падчерки, рідного брата, рідної сестри, діда, баби, прадіда, прабаби, внука, внучки, правнука, правнучки, усиновлювача чи усиновленого, опікуна чи піклувальника, особи, яка перебуває під опікою або піклуванням, а також осіб, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом і мають взаємні права та обов'язки, у тому числі осіб, які спільно проживають, але не перебувають у шлюбі (ст. З КПК).

Крім того, перелік підстав для розгляду питання про передачу засудженої особи для відбування покарання не є вичерпним. У вказаній частині ст. 605 КПК передбачено, що такими підставами є обставини, визначені законом України або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана ВР України.

До вказаних міжнародних договорів належать Європейська конвенція про передачу засуджених осіб 1983 р., до якої наша держава приєдналася згідно із ЗУ від 22 вересня 1995 р. № 337/95-ВР «Про приєднання України до Європейської конвенції про передачу засуджених осіб, 1983 рік» (Конвенція є чинною для України з 1 січня 1996 р.) та Додатковий протокол до Європейської конвенції про передачу засуджених осіб від 18 грудня 1997 р., ратифікований ЗУ «Про ратифікацію Додаткового протоколу до Європейської конвенції про передачу засуджених осіб» від 3 квітня 2003 р. №718-ІУ

Конвенцією про передачу засуджених осіб 1983 р. урегульовано порядок здійснення запиту (у запиті про передачу засудженої особи має бути обов'язково зазначено, на основі якої конвенції або угоди зроблено запит) і відповіді на нього, надсилання під- тверджувальних документів, питання забезпечення добровільності одержання згоди засудженої особи на її передачу (з повним розумінням правових наслідків такої згоди), транзитного перевезення, вимоги щодо мови і необхідних витрат, порядок надання інформації про виконання вироку тощо.

Також є низка двосторонніх договорів про передачу засуджених осіб, наприклад, із: Туркменістаном - від 23 березня 2005 р., Грузією - від 14 лютого 1997 р., Ісламською Республікою Іран - від 11 травня 2004 р., Корейською Народно-Демократичною Республікою - від 12 листопада 2004 р., Великою Соціалістичною Народною Лівій