Глава 44. Видача осіб, які вчинили кримінальне правопорушення (екстрадиція)

574

1. Коментована стаття визначає перелік обставин, згідно із якими особа, стосовно якої надійшов запит про видачу, не може бути видана запитуючій стороні.

Частина 2 ст. 25 Конституції України зазначає, що громадянин України не може бути вигнаний за межі України або виданий іншій державі. Правовий зміст громадянства України, підстави і порядок його набуття та припинення, повноваження органів державної влади, що беруть участь у вирішенні питань громадянства України, порядок оскарження рішень з питань громадянства, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових і службових осіб визначається ЗУ «Про громадянство» від 18 січня 2001 р. № 2235-ИІ. Відповідно до цього Закону громадянином України вважається особа, яка набула громадянство України в порядку, передбаченому законами України та міжнародними договорами України. У даному випадку громадянами України є:

1) усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України постійно проживали на території України, тобто набули громадянство України з 24 серпня 1991 р.;

2) особи незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних чи інших ознак, які на момент набрання чинності ЗУ «Про громадянство України» від 13 листопада 1991 р. проживали в Україні і не були громадянами інших держав, тобто набули громадянство України з 13 листопада 1991 р.;

3) особи, які прибули в Україну на постійне проживання після 13 листопада 1991 р. і яким у паспорті громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року органами внутрішніх справ України внесено запис «громадянин України», та діти таких осіб, які прибули разом із батьками в Україну і на момент прибуття в Україну не досягай повноліття, якщо зазначені особи подали заяви про оформлення належності до громадянства України, тобто набули громадянство України з моменту внесення відмітки про громадянство України;

4) особи, які набули громадянство України відповідно до законів України та міжнародних договорів України.

Громадянство України набувається:

1) за народженням;

2) за територіальним походженням;

3) внаслідок прийняття до громадянства;

4) внаслідок поновлення у громадянстві;

5) внаслідок усиновлення;

6) внаслідок встановлення над дитиною опіки чи піклування, влаштування дитини в дитячий заклад чи заклад охорони здоров'я, в дитячий будинок сімейного типу чи прийомну сім'ю або передачі на виховання в сім'ю патронатного вихователя;

7) внаслідок встановлення над особою, визнаною судом недієздатною, опіки;

8) у зв'язку з перебуванням у громадянстві України одного чи обох батьків дитини;

9) внаслідок визнання батьківства чи материнства або встановлення факту батьківства чи материнства;

10) за іншими підставами, передбаченими міжнародними договорами України.

Підставою відмови у видачі особи є відповідність санкції за законом про кримінальну відповідальність запитуючої сторони закону України про кримінальну відповідальність. Мається на увазі, що закон України про кримінальну відповідальність

Стаття 613

575

має містити не лише подібне за складом кримінально каране діяння, а й мати санкцію у виді позбавлення волі на певний строк, яке полягає в ізоляції засудженого та поміщенні його на певний строк до кримінально-виконавчої установи закритого типу.

Згідно зі ст. 49 КК особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею злочину і до дня набрання вироком законної сили минули такі строки:

два роки - у разі вчинення злочину невеликої тяжкості, за який передбачено покарання менш суворе, ніж обмеження волі;

три роки - у разі вчинення злочину невеликої тяжкості, за який передбачено покарання у виді обмеження або позбавлення волі;

п'ять років - у разі вчинення злочину середньої тяжкості;

десять років - у разі вчинення тяжкого злочину;

п'ятнадцять років - у разі вчинення особливо тяжкого злочину.

Перебіг давності зупиняється, якщо особа, яка вчинила злочин, ухилилася від слідства або суду. У цих випадках перебіг давності відновлюється з дня з'явлення особи із зізнанням або її затримання. У цьому разі особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з часу вчинення злочину минуло п'ятнадцять років. Водночас перебіг давності переривається, якщо до закінчення строків особа вчинила новий злочин середньої тяжкості, тяжкий або особливо тяжкий злочин. Обчислення строку давності в цьому разі починається з дня вчинення нового злочину. При цьому строки давності обчислюються окремо за кожен злочин. Давність не застосовується у разі вчинення злочинів проти миру та безпеки людства, передбачених у статтях 437Л39 і ч. 1 ст. 442 КК.

У процесі розгляду запиту про екстрадицію та проведення екстрадиційної перевірки може виникнути потреба в отриманні від запитуючої держави додаткових даних, відомостей, інформації та документів (ст. 13 Європейської конвенції про видачу правопорушників 1957 р., ст. 59 Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах 1993 р.). Причому ст. 59 Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах 1993 р. встановлює строк надання додаткових відомостей - до одного місяця.

Вимога про надання додаткових відомостей надсилається центральним органом України з питань видачі з власної ініціативи або на пропозицію прокуратури Автономної Республіки Крим, області, міст Києва і Севастополя, якій доручено проведення екстрадиційної перевірки.

Прикладами потреби в отриманні таких додаткових даних та документів може бути необхідність ідентифікації особи або у випадку, коли особа мала громадянство як запитуваної, так і запитуючої держави, або якщо наданих документів недостатньо для правильного обрахування строків давності притягнення до кримінальної відповідальності особи, яка переховувалася від слідства та суду.

Обставини, за яких видача особи не може бути здійснена, містяться у міжнародних багатосторонніх договорах України та відповідних ратифікаційних законах України.

Так, Європейська конвенція про видачу правопорушників 1957 р. та Додаткові протоколи до неї передбачають цілу низку підстав, за яких у видачі може бути відмовлено та які ратифіковані Україною:

1) Україна залишає за собою право не здійснювати видачу, якщо особа, видача якої запитується, за станом здоров'я не може бути видана без шкоди її здоров'ю;