Глава 41. Кримінальне провадження на території дипломатичних представництв... Стаття 523

Місце проведення досудового розслідування кримінальних правопорушень, вчинених на території дипломатичних представництв, консульських установ, суден України

1. Досудове розслідування кримінального правопорушення, вчиненого на території дипломатичного представництва чи консульської установи України за кордоном, здійснюється слідчим органу досудового розслідування, юрисдикція якого поширюється на територію місцезнаходження центрального органу виконавчої влади у сфері закордонних справ України.

2. Досудове розслідування кримінального правопорушення, вчиненого на повітряному, морському чи річковому судні, що перебуває за межами України під прапором або з розпізнавальним знаком України, якщо це судно приписано до порту, розташованого в Україні, здійснюється слідчим органу досудового розслідування, юрисдикція якого поширюється на територію місцезнаходження порту приписки.

1. Досудове розслідування кримінального правопорушення, вчиненого на території дипломатичного представництва чи консульської установи України за кордоном, здійснюється слідчим органу досудового розслідування, до підслідності якого віднесено кримінальне правопорушення та юрисдикція якого поширюється на територію місцезнаходження МЗС України.

2. Досудове розслідування кримінального правопорушення, вчиненого на повітряному, морському чи річковому судні, що перебуває за межами України під прапором або з розпізнавальним знаком України, якщо це судно приписано до українського порту, здійснюється слідчим органу досудового розслідування, до підслідності якого віднесено скоєний злочин та юрисдикція якого поширюється на територію місцезнаходження порту приписки судна, на якому вчинено злочин.

431

РОЗДІЛ VII

ВІДНОВЛЕННЯ ВТРАЧЕНИХ МАТЕРІАЛІВ КРИМІНАЛЬНОГО ПРОВАДЖЕННЯ

Стаття 524

Умови відновлення втрачених матеріалів кримінального провадження

1. Відновленню підлягають втрачені матеріали в тому кримінальному провадженні, яке завершилося ухваленням вироку суду.

1. Матеріалами кримінального провадження є документи, інші матеріали, надані суду під час судового провадження його учасниками, судові рішення та інші документи і матеріали, що мають значення для цього кримінального провадження, які долучаються до обвинувального акта (клопотання про звільнення від кримінальної відповідальності) (ч. 1 ст. 317 КПК).

Під втратою матеріалів кримінального провадження слід розуміти виключення можливості отримувати з таких матеріалів інформацію, що відображає хід досудово- го розслідування та результати судового розгляду внаслідок процесів фізичного впливу на систему процесуальних документів.

Матеріали кримінального провадження можуть бути втрачені повністю (коли знищені або втрачені всі матеріали) або частково (коли втрачено окремі матеріали), з об'єктивних (стихійне лихо, пожежа, повінь тощо) або суб'єктивних (умисне пошкодження, викрадення тощо) причин.

Крім того, матеріали кримінального провадження можуть бути втрачені внаслідок неправомірних дій (умисне пошкодження).

Потрібно також зауважити, що порядок та строки зберігання матеріалів справ урегульовано Інструкцією про порядок передання до архіву суду, зберігання в ньому, відбору та передання до державних архівів судових справ та документів діяльності суду (затверджена наказом Державної судової адміністрації України від 14 липня 2003 р. № 277) та Переліком судових справ і документів, що утворюються в діяльності суду, із зазначенням строків зберігання (затверджений наказом Державної судової адміністрації України від 11 лютого 2010 р. № 22).

Виходячи зі змісту цієї статті обов'язковою умовою відновлення втрачених матеріалів кримінального провадження є лише наявність вироку суду (див. також ст. 373 КПК).

Вирок - це процесуальне рішення суду, у якому вирішується обвинувачення по суті. Чинним кримінальним процесуальним законом встановлюється два види вироків: виправдувальний та обвинувальний.

Коментована стаття не визначає серед обов'язкових умов відновлення втрачених матеріалів кримінального провадження набрання вироком законної сили.

432

Розділ VII. Відновлення втрачених матеріалів кримінального провадження Стаття 525

Особи, які мають право звертатися до суду із заявою про відновлення втрачених матеріалів кримінального провадження

1. Втрачені матеріали кримінального провадження можуть бути відновлені за заявою учасника судового провадження. Близькі родичі обвинуваченого, який помер, мають право подати відповідну заяву, якщо це необхідно для його реабілітації.

1. Відповідно до положень коментованої статті матеріали кримінального провадження можуть бути відновлені лише за заявою сторони кримінального провадження. Причому законодавець не визначає форми такої заяви, однак, вбачається, письмова форма такої заяви є найбільш прийнятною (про вимоги щодо структури та змісту заяви про відновлення втрачених матеріалів кримінального провадження див. у коментарі до ст. 527 КПК).

Крім того, така заява може бути подана лише учасниками судового провадження, якими є: сторони кримінального провадження, потерпілий, його представник та законний представник, цивільний позивач, його представник та законний представник, цивільний відповідач та його представник, а також інші особи, за клопотанням або скаргою яких у випадках, передбачених КПК, здійснюється судове провадження.

Близькі родичі обвинуваченого, відповідно до положень коментованої статті, мають право подати заяву про відновлення втрачених матеріалів кримінального провадження лише у випадку, коли він помер, і лише якщо це необхідно для його реабілітації (більш детальне тлумачення поняття «близькі родичі» див. у коментарі до ст. З КПК).

Так, п. «а» ч. 1 ст. З КПК окремо не виділяє близьких родичів та членів сім'ї, визначаючи, що такими особами є: чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, рідний брат, рідна сестра, дід, баба, прадід, прабаба, внук, внучка, правнук, правнучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, особа, яка перебуває під опікою або піклуванням, а також особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом і мають взаємні права та обов'язки, у тому числі особи, які спільно проживають, але не перебувають у шлюбі.

Слід зауважити, що відповідно до ст. 17 ЗУ «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» від 1 липня 2010 р. № 2398-VT державна реєстрація смерті проводиться органом державної реєстрації актів цивільного стану на підставі:

документа встановленої форми про смерть, виданого закладом охорони здоров'я або судово-медичною установою;

рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час або про оголошення її померлою.

Так, пп. 1.1-1.3 Інструкції щодо заповнення та видачі лікарського свідоцтва про

смерть, затвердженої наказом МОЗ від 8 серпня 2006 р. № 545, передбачено, що для забезпечення реєстрації смерті в органах реєстрації актів цивільного стану закладом охорони здоров'я видається лікарське свідоцтво про смерть.

433

Розділ VII. Відновлення втрачених матеріалів кримінального провадження

434

Лікарське свідоцтво про смерть видають такі заклади охорони здоров'я: лікарні, амбулаторно-поліклінічні заклади, диспансери, пологові будинки, санаторії, патолого- анатомічні бюро, бюро судово-медичної експертизи.

У містах, селищах міського типу, населених пунктах сільської місцевості в закладах охорони здоров'я, у яких працюють не менше двох лікарів, видають тільки лікарські свідоцтва про смерть. У сільських населених пунктах у закладах охорони здоров'я, де працює тільки один лікар, у разі його відсутності (хвороба, відпустка тощо) фельдшер видає фельдшерську довідку про смерть.

Згідно зі ст. 46 ЦК фізична особа може бути оголошена судом померлою, якщо у місці її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування протягом трьох років, а якщо вона пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підставу припускати її загибель від певного нещасного випадку, - протягом шести місяців, а за можливості вважати фізичну особу загиблою від певного нещасного випадку або інших обставин унаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру - протягом одного місяця після завершення роботи спеціальної комісії, утвореної внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного ха-рактеру.

Порядок оголошення фізичної особи померлою врегульовано ЦПК.

Коментована стаття встановлює, що з метою реабілітації обвинуваченого його близькі родичі мають право подати заяву про відновлення втрачених матеріалів кримінального провадження.

Зауважимо, що реабілітація має на меті відновлення честі і репутації особи. Як зазначено в юридичній енциклопедичній літературі, реабілітація (пізньолатинське rehabilitation - відновлення, від ге... - префікс, що означає поновлення або повторення, та habilitare - робити спроможним) - поновлення у правах і відновлення репутації осіб, які безвинно зазнали репресій або були неправомірно притягнені до кримінальної, адміністративної чи дисциплінарної відповідальності. Реабілітація поєднується з компенсацією (відшкодуванням) завданих цим особам матеріальних і моральних збитків.

Статтею 2 ЗУ «Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні», наприклад, визначається, що реабілітації не підлягають особи, щодо яких у матеріалах кримінальних справ є сукупність доказів, які підтверджують обгрунтованість притягнення їх до відповідальності за:

- зраду батьківщини, шпигунство, диверсії, шкідництво, саботаж, терористичні акти;

- злочини проти людства і людяності, каральні акції щодо мирного населення, вбивства, мордування громадян і пособництво в цьому окупантам у період Великої Вітчизняної війни;

- збройні вторгнення на територію України, організацію збройних формувань, які чинили вбивства, розбої, грабежі й інші насильства, та особисту участь у вчиненні цих злочинів. .. .

Не підлягають реабілітації також особи, засуджені за злочини проти правосуддя, пов'язані із застосуванням репресій, навіть якщо вони самі згодом зазнали репресій.

Стаття 527

435

Підсудність заяви про відновлення втрачених матеріалів кримінального провадження

1. Заява про відновлення втрачених матеріалів кримінального провадження подається до суду, який ухвалив вирок.

1. Відповідно до частин 1-3 ст. 17 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів» система судів загальної юрисдикції відповідно до Конституції України будується за принципами територіальності, спеціалізації та інстанційності.

Систему судів загальної юрисдикції складають: 1) місцеві суди; 2) апеляційні суди; 3) вищі спеціалізовані суди; 4) ВСУ.

Найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції є ВСУ.

З огляду на положення коментованої статті заява про відновлення втрачених матеріалів кримінального провадження подається виключно до того суду, який ухвалив вирок.

Коментований КПК виділяє два види підсудності: територіальну та інстан- ційну.

Так, згідно зі ст. 32 КПК кримінальне провадження здійснює суд, у межах територіальної юрисдикції якого вчинено кримінальне правопорушення. У разі, якщо було вчинено кілька кримінальних правопорушень, кримінальне провадження здійснює суд, у межах територіальної юрисдикції якого вчинено більш тяжке правопорушення, а якщо вони були однаковими за тяжкістю, - суд, у межах територіальної юрисдикції якого вчинено останнє за часом кримінальне правопорушення. Якщо місце вчинення кримінального правопорушення встановити неможливо, кримінальне провадження здійснюється судом, у межах територіальної юрисдикції якого закінчено досудове розслідування.

Відповідно до ст. 33 КПК кримінальне провадження у першій інстанції здійснюють місцеві (районні, міські, районні у містах, міськрайонні) суди.

Кримінальне провадження в апеляційній інстанції здійснюють Апеляційний суд Автономної Республіки Крим, апеляційні суди областей, міст Києва і Севастополя.

Кримінальне провадження у касаційній інстанції здійснює ВССУ

Судові рішення переглядаються ВСУ з питань неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм кримінального закону стосовно подібних суспільно небезпечних діянь, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень, та встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом.

Кримінальне провадження за нововиявленими обставинами здійснює суд, який ухвалив рішення, що переглядається.

За результатами судового розгляду суд першої інстанції своє рішення, у якому вирішує обвинувачення по суті, викладає у формі вироку (ч. 1 ст. 369 КПК).

Розділ VII. Відновлення втрачених матеріалів кримінального провадження

436

Відповідно до ч. 1 ст. 407 КПК за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок або ухвалу суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право:

1) залишити вирок або ухвалу без змін;

2) змінити вирок або ухвалу;

3) скасувати вирок повністю чи частково та ухвалити новий вирок;

4) скасувати ухвалу повністю чи частково та ухвалити нову ухвалу;

5) скасувати вирок або ухвалу і закрити кримінальне провадження;

6) скасувати вирок або ухвалу і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

За наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок суду на підставі угоди

суд апеляційної інстанції, крім рішень, передбачених пп. 1-5 ч. 1 ст. 407 КПК, має право скасувати вирок і направити кримінальне провадження:

1) до суду першої інстанції для проведення судового провадження у загальному порядку, якщо угода була укладена під час судового провадження;

2) до органу досудового розслідування для здійснення досудового розслідування в загальному порядку, якщо угода була укладена під час досудового розслідування.

За наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвалу слідчого судді суд апеляційної інстанції має право:

1) залишити ухвалу без змін;

2) скасувати ухвалу і постановити нову ухвалу.

(Докладніше інформацію щодо підсудності див. у коментарі до § 1 гл. З КПК.) Стаття 527

Зміст заяви про відновлення втрачених матеріалів кримінального провадження

1. У заяві повинно бути зазначено, про відновлення яких саме матеріалів просить заявник, чи був ухвалений вирок, в якому процесуальному статусі перебував заявник, хто конкретно і в якості кого брав участь у судовому розгляді, місце проживання чи місцезнаходження цих осіб, що відомо заявнику про обставини втрати матеріалів кримінального провадження, про місцезнаходження копій документів кримінального провадження або відомостей щодо них, поновлення яких саме документів заявник вважає необхідним, для якої мети необхідне їх поновлення.

2. До заяви про відновлення втрачених матеріалів кримінального провадження додаються документи або їх копії, навіть якщо вони не посвідчені в установленому порядку, що збереглися у заявника.

1. Коментована стаття не встановлює обов'язкових вимог до складових елементів заяви про відновлення втрачених матеріалів кримінального провадження. Утім, враховуючи вимоги щодо змісту такої заяви та загальні вимоги до таких документів, заява повинна бути подана у письмовій формі із зазначенням:

1) найменування суду, до якого подається заява;

2) особи, яка подає заяву, а також її поштової адреси, номера засобу зв'язку, адреси електронної пошти, якщо такі є;

Стаття 527

437

3) обґрунтування необхідності відновлення матеріалів кримінального провадження;

4) мети відновлення втрачених матеріалів кримінального провадження, а також вимоги особи, яка подає заяву;

5) у разі необхідності - клопотання (про виклик певних осіб, витребування копій, долучення наданих матеріалів особою, яка звертається до суду, тощо);

6) поновлення яких саме матеріалів вимагає особа;

7) переліку матеріалів, які додаються.

Заяву підписує особа, яка її подає. Якщо заяву подає захисник, представник потерпілого, то до неї додаються оформлені належним чином документи, що підтверджують його повноваження відповідно до вимог КПК.

Норми коментованої статті зобов'язують заявника вказати місце проживання чи місцезнаходження осіб, які брали участь у судовому розгляді.

Так, відповідно до ст. З ЗУ «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» від 11 грудня 2003 р. № 1382-ІУ місце проживання особи - це адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком понад шість місяців на рік.

Стаття 29 ЦК визначає, що місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.

Фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я тощо, у якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна.

У разі спору місце проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років визначає орган опіки та піклування або суд.

Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, у якому вон проживає.

Місцем проживання недієздатної особи є місце проживання її опікуна або місцезнаходження відповідної організації, яка виконує щодо неї функції опікуна. Фізична особа може мати кілька місць проживання.

Під місцем знаходження особи слід розуміти адміністративно-територіальну одиницю, на території якої перебуває особа у конкретний момент.

Норми коментованої статті покладають на заявника обов'язок зазначення місцезнаходження копій документів кримінального провадження або відомостей щодо них.

Так, документ - це матеріальна форма одержання, зберігання, використання і поширення інформації, зафіксованої на папері, магнітній, кіно-, фотоплівці, оптичному

Розділ VII. Відновлення втрачених матеріалів кримінального провадження

438

диску або іншому носієві (ст. 1 ЗУ «Про обов'язковий примірник документів» від 9 квітня 1999 р. № 595-ХІУ).

Під копією документа слід розуміти примірник документа, який містить точне знакове відтворення змісту чи документно!' інформації іншого документа, в окремих випадках - деяких його зовнішніх ознак і не має реквізитів, що надають йому юридичної сили.

Документи та їх копії можуть бути як у друкованому (паперовому), так і електронному вигляді.

2. Норми коментованої статті дозволяють додавати до заяви про відновлення втрачених матеріалів кримінального провадження документи або їх копії як належно посвідчені, так і ті, що такими не є.

Так, відповідно до ст. 75 ЗУ «Про нотаріат» від 2 вересня 1993 р. № 3425-ХІІ нотаріуси, посадові особи органів місцевого самоврядування, які вчиняють нотаріальні дії, засвідчують вірність копій документів, виданих підприємствами, установами і організаціями за умови, що ці документи не суперечать закону, мають юридичне значення і засвідчення вірності їх копій не заборонено законом.

Вірність копії документа, виданого громадянином, засвідчується у тих випадках, коли справжність підпису громадянина на оригіналі цього документа засвідчена нотаріусом або посадовою особою органу місцевого самоврядування чи підприємством, установою, організацією за місцем роботи, навчання, проживання чи лікування громадянина.

Вірність копії з копії документа може бути засвідчена нотаріусом, посадовою особою органу місцевого самоврядування, якщо вірність копії засвідчена в нотаріальному порядку або якщо ця копія видана підприємством, установою, організацією, що видала оригінал документа. В останньому випадку копія документа повинна бути викладена на бланку цього підприємства, установи, організації з прикладенням печатки і з відміткою про те, що оригінал документа знаходиться на зазначеному підприємстві, в установі, організації (ст. 76 ЗУ «Про нотаріат» від 2 вересня 1993 р. № 3425-ХІІ).

Крім того, згідно з п. 9 ч. 1 ст. 20 ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 5 липня 2012 р. № 5076-УІ адвокати посвідчують копії документів у справах, які вони ведуть, крім випадків, якщо законом установлений інший обов'язковий спосіб посвідчення копій документів.

Частиною 5 ст. 5 ЗУ «Про електронний цифровий підпис» від 22 травня 2003 р. № 852-ІУ визначено, що у випадках, коли відповідно до законодавства необхідне засвідчення дійсності підпису на документах та відповідності копій документів оригіналам печаткою, на електронний документ накладається ще один електронний цифровий підпис юридичної особи, спеціально призначений для таких цілей.

Засвідчення вірності копій документів врегульовано й Указом Президії Верховної Ради СРСР «Про порядок видачі та засвідчення підприємствами, установами, організаціями копій документів, що стосуються прав громадян» від 4 серпня 1983 р. № 9779-Х, який діє в Україні відповідно до ст. З ЗУ «Про правонаступництво України» від 12 вересня 1991 р. № 1543-ХІІ як такий, що не суперечить національному законодавству.

Стаття 527

439

Так, наведеним Указом Президії Верховної Ради СРСР передбачається, що державні і громадські підприємства, установи й організації видають за заявами громадян

Розділ VII. Відновлення втрачених матеріалів кримінального провадження

440

копії документів, які виходять від цих підприємств, установ і організацій, якщо такі копії необхідні для вирішення питань, що стосуються прав і законних інтересів громадян, які звернулися до них. Копії документів видаються на бланках підприємств, установ і організацій.

У такому ж порядку підприємства, установи й організації можуть видавати копії наявних у них документів, що виходять від інших підприємств, установ і організацій, від яких одержати безпосередньо копії цих документів складно або неможливо. У випадках, коли документи були виконані на бланках, при виготовленні копій відтворюються реквізити бланків.

Підприємства, установи й організації висилають також копії наявних у них документів на запити інших підприємств, установ і організацій, якщо копії таких документів необхідні для вирішення питань, що стосуються прав і законних інтересів громадян, які звернулися до них.

Вірність копії документа засвідчується підписом керівника або уповноваженої на те службової особи і печаткою. На копії зазначають дату її видачі і роблять відмітку про те, що оригінал документа знаходиться в даному підприємстві, установі, організації.

Підприємства, установи й організації зобов'язані засвідчувати вірність копій документів, необхідних для подання громадянами в ці підприємства, установи, організації, якщо законодавством не передбачено подання копій таких документів, засвідчених у нотаріальному порядку.

Забороняється засвідчення вірності копій паспорта, документів, які його заміняють, партійного, профспілкового, військового квитків, депутатського посвідчення, службових посвідчень, а також інших документів, знімання копій з яких не допускається.

Не підлягають засвідченню копії з документів, які мають невиразний текст, підчистки, приписки та інші незастережені виправлення.

Виконуючи наведений вище припис коментованої норми щодо повідомлення місцезнаходження копій документів кримінального провадження або відомостей щодо них, слід виходити з джерел, з яких можна отримати такі документи або їх копії. Такими джерелами можуть бути:

- засоби фіксування кримінального провадження. Так, відповідно до ст. 103 КПК процесуальні дії під час кримінального провадження можуть фіксуватися: 1) у протоколі; 2) на носії інформації, на якому за допомогою технічних засобів зафіксовано процесуальні дії; 3) у журналі судового засідання;

- матеріали наглядового провадження. Так, відповідно до відомчих нормативних актів Генерального прокурора України, якими врегульовуються особливості організації діяльності участі прокурорів у судовому провадженні та підтримання державного обвинувачення, прокурорів усіх рівнів зобов'язано у наглядовому провадженні у справі в ході досудового слідства накопичувати копії опису її матеріалів, прийнятих під час дізнання та досудового слідства процесуальних рішень, копії чи виписки з документів, що містять основні докази, на яких ґрунтується обвинувачення. Крім того, прокурорам слід перевіряти наявність цих матеріалів перед затвердженням обвинувального висновку.

Також Генеральним прокурором України державних обвинувачів зорієнтовано на те, що в наглядових провадженнях в обов'язковому порядку слід зосереджувати за

Стаття 527

441

писи вивчення справи з посиланням на аркуші справи, необхідні для підтримання державного обвинувачення дані, план судового слідства, записи про його перебіг із зазначенням змісту досліджених доказів, промову в судових дебатах, довідки про результати розгляду справи судом, про ознайомлення з протоколом судового засідання та з апеляціями інших учасників процесу, а також копії документів прокурорського реагування на судові рішення та копії судових рішень;

- матеріали, які знаходяться в контролюючих органах. Наприклад, відповідно до підпунктів 10,11 п. 6 Положення про Державну фінансову інспекцію України, затвердженого Указом Президента України від 23 квітня 2011 р. № 499/2011, Держфінін- спекція України для виконання покладених на неї завдань має право в установленому порядку вилучати під час проведення ревізії у підприємств, установ та організацій копії фінансово-господарських та бухгалтерських документів, які свідчать про порушення, а на підставі рішення суду вилучати до закінчення ревізії оригінали зазначених документів; одержувати від НБУ і його установ, інших банків та кредитних установ необхідні відомості, копії документів, довідки про банківські операції та залишки коштів на рахунках об'єктів, що контролюються, а від інших підприємств та організацій, у тому числі недержавної форми власності, що мали правові відносини із зазначеними об'єктами, - довідки і копії документів про операції і розрахунки з підприємствами, установами та організаціями;

- установи, які проводили експертні дослідження. Зокрема, згідно з пп. 1, 2 ч. З ст. 69 КПК експерт має право знайомитися з матеріалами кримінального провадження, що стосуються предмета дослідження, а також заявляти клопотання про надання додаткових матеріалів і зразків та вчинення інших дій, пов'язаних із проведенням експертизи;

- матеріали, що знаходяться у захисника. Відповідно до ч. 1 ст. 45 КПК захисником є адвокат, який здійснює захист підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, виправданого, особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішувалося питання про їх застосування, а також особи, стосовно якої передбачається розгляд питання про видачу іноземній державі (екстрадицію). Статтею 20 ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 5 липня 2012 р. № 5076-УІ серед іншого передбачено, що при здійсненні професійної діяльності адвокат має право звертатися з адвокатськими запитами, у тому числі щодо отримання копій документів, до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб, підприємств, установ, організацій, громадських об'єднань, а також до фізичних осіб (за згодою таких фізичних осіб) (п. 1 ч. 1 ст. 20); ознайомлюватися на підприємствах, в установах і організаціях з необхідними для адвокатської діяльності документами та матеріалами, крім тих, що містять інформацію з обмеженим доступом (п. З ч. 1 ст. 20); збирати відомості про факти, що можуть бути використані як докази, в установленому законом порядку, запитувати, отримувати і вилучати речі, документи, їх копії, ознайомлюватися з ними та опитувати осіб за їх згодою (п. 7 ч. 1 ст. 20); одержувати письмові висновки фахівців, експертів з питань, що потребують спеціальних знань (п. 10 ч. 1 ст. 20);

-матеріали, що виділялися в окреме провадження. Так, відповідно до ч. З ст. 217 КПК у разі необхідності матеріали досудового розслідування щодо одного або кількох

Розділ VII. Відновлення втрачених матеріалів кримінального провадження

442

кримінальних правопорушень можуть бути виділені в окреме провадження, якщо одна особа підозрюється у вчиненні кількох кримінальних правопорушень або дві чи більше особи підозрюються у вчиненні одного чи більше кримінальних правопорушень;

- матеріали, що знаходяться в учасників судового провадження. Зокрема, згідно з ч. 2 ст. 317 КПК після призначення справи до судового розгляду головуючий повинен забезпечити учасникам судового провадження можливість ознайомитися з матеріалами кримінального провадження, якщо вони про це заявлять клопотання. Під час ознайомлення учасники судового провадження мають право робити з матеріалів необхідні виписки та копії.

Не слід забувати і про інші джерела, оскільки вони для відновлення кримінального провадження можуть бути не менш корисними. Це установи, у яких можуть знаходитися важливі для відновлення матеріалів кримінального провадження документи. Такими установами, зокрема, є: медичні заклади; інформаційні бюро; адресні столи; паспортні служби; у районних відділах внутрішніх справ - інспекції виправних робіт, відділення кримінальної міліції у справах неповнолітніх, відділи карного розшуку, а також дільничні інспектори із їхніми справами адміністративного і профілактичного нагляду; РАГСи; навчальні заклади; місця роботи і служби обвинувачуваного (підозрюваного) тощо - в усіх названих установах можна отримати відповідні конкретному злочину відомості (інформацію).

Крім того, джерелом отримання матеріалів кримінального провадження може бути й персональний комп'ютер слідчого.

Резюмуючи викладене щодо джерел, з яких можна одержувати копії документів, потрібно зауважити: щоразу слід виходити з прав фізичних та повноважень юридичних осіб, які потрапили у коло кримінальних процесуальних правовідносин.

[Стаття 528

Наслідки недодержання вимог до змісту заяви, відмова у відкритті провадження або залишення заяви без розгляду

1. Якщо у заяві не зазначено мету відновлення втрачених матеріалів кримінального провадження або відомості, необхідні для їх відновлення, суд постановляє ухвалу про залишення заяви без руху, якою встановлює заявникові строк, необхідний для усунення цих недоліків.

2. Якщо мета звернення до суду, зазначена заявником, не пов'язана із захистом його прав та інтересів, суд своєю ухвалою відмовляє у відкритті провадження про відновлення втрачених матеріалів кримінального провадження або залишає заяву без розгляду, якщо провадження було відкрито.

1. Під час підготовки до розгляду заяви про відновлення втрачених матеріалів кримінального провадження, суд повинен пересвідчитись, чи подано заяву уповноваженою особою відповідно до ст. 525 КПК, чи пов'язана вона із захистом її прав та інтересів і чи вказано мету заяви.

Із заявою про відновлення втрачених матеріалів кримінального провадження звертаються особи, зазначені у ст. 525, п. 26 ч. 1 ст. З КПК, до яких віднесено: близь

Стаття 527

443

ких родичів обвинуваченого, який помер, та сторони кримінального провадження, потерпілого, його представника та законного представника, цивільного позивача, його представника та законного представника, цивільного відповідача та його представника, а також інших осіб, за клопотанням або скаргою яких у випадках, передбачених КПК, здійснюється судове провадження. Коло осіб, які мають право на звернення із заявою про відновлення втрачених матеріалів кримінального провадження, розглянуто у коментарі до ст. 525 КПК. Водночас до кола близьких родичів на підставі ст. 9 ЗУ «Про нотаріат» від 2 вересня 1993 p. № 3425-ХІІ та п. 1 ст. З КПК можна віднести батьків, дітей, онуків, дідів, бабів, братів, сестер.

Частина 1 ст. 528 КПК встановлює вичерпний перелік випадків залишення заяви про відновлення втрачених матеріалів кримінального провадження без руху. Зокрема, це незазначення у заяві: 1) мети відновлення втрачених матеріалів кримінального провадження; 2) відомостей, необхідних для відновлення втрачених матеріалів кримінального провадження.

Конкретизована мета відновлення матеріалів кримінального провадження за заявою близьких родичів для реабілітації померлого обвинуваченого передбачена у ст. 525 КПК. Інші особи, виконуючи вимоги ч. 1 ст. 527 КПК, зобов'язані у заяві вказувати не лише мету відновлення втрачених матеріалів кримінального провадження, а й згідно з ч. 2 ст. 528 КПК зазначати, яким чином постановлений вирок щодо втрачених матеріалів кримінального провадження зачіпає їхні права та інтереси.

Питання переліку відомостей, необхідних для відновлення втрачених матеріалів кримінального провадження, регламентовано у ч. 1 ст. 527 КПК.

2. Частиною 2 ст. 528 КПК встановлено, що суд своєю ухвалою відмовляє у відкритті провадження про відновлення втрачених матеріалів кримінального провадження або залишає заяву без розгляду, якщо провадження було відкрито у випадку, коли мета звернення до суду, зазначена заявником, не пов'язана із захистом його прав та інтересів. Відповідно до вимог ст. 24, п. З ч. 1 ст. 372, ч. 1 ст. 376 КПК в ухвалі зазначають строки і порядок її оскарження згідно з положеннями ч. 1 ст. 395 КПК.

Права учасників кримінального провадження регламентовано у гл. З КПК. Під інтересом слід розуміти прагнення суб'єкта користуватися конкретним соціальним благом.

Стаття 529

Підготовка заяви до розгляду

1. Одержавши заяву про відновлення втрачених матеріалів кримінального провадження, суддя вживає заходів для одержання від прокурора відомостей та копій відповідних процесуальних документів, які стосуються відновлюваних матеріалів.

Розділ VII. Відновлення втрачених матеріалів кримінального провадження

444

1. Зміст заходів для одержання від прокурора відомостей та копій відповідних процесуальних документів, які стосуються відновлюваних матеріалів, полягає у направленні суддею прокурору ухвали про відкриття провадження у справі про віднов

Стаття 527

445

лення втрачених матеріалів кримінального провадження, у якій зазначаються строк надання інформації та час призначення справи до розгляду.

Під час вирішення питання про обсяг відомостей, які підлягають витребуванню і стосуються відновлюваних матеріалів, суддя має керуватися положеннями гл. 4 КПК з метою вжиття заходів із забезпечення максимально повного відновлення доказової бази у втраченому кримінальному провадженні.

Прокурор, окрім відомостей, які витребовуються судом, також надає належним чином завірені копії процесуальних документів, внесених до ЄРДР. Окрім наглядового провадження у втраченому кримінальному провадженні, джерелом відновлюваних матеріалів може служити особова справа заарештованого, що зберігається у спецвідділах СІЗО (тюрем). Перелік документів, які також можуть служити джерелами доказів у відновлюваному кримінальному провадженні, наведено у коментарі до ст. 527 КПК.

Стаття 530

Судовий розгляд

1. Під час судового розгляду суд використовує ту частину матеріалів кримінального провадження, що збереглася, документи, видані фізичним чи юридичним особам до втрати матеріалів кримінального провадження, копії цих документів, інші довідки, папери, відомості, які стосуються цього провадження.

2. Суд має право допитати як свідків осіб, які були присутніми під час вчинення процесуальних дій, осіб (їх представників), які брали участь у судовому розгляді, а в необхідних випадках - осіб, які входили до складу суду, що здійснював судовий розгляд, а також осіб, які виконували судове рішення.

1. Використання матеріалів кримінального провадження, зокрема, документів та інших матеріалів, визначених ст. 317 КПК, здійснюється судом поряд із документами, виданими фізичним чи юридичним особам до втрати матеріалів кримінального провадження, копіями цих документів, іншими довідками, паперами, відомостями, які стосуються цього провадження.

Перелік документів, які стосуються втраченого кримінального провадження і необхідний для його відновлення, визначається суддею при винесенні ухвали про відкриття провадження.

Згідно з вимогами ст. 1 ЗУ «Про обов'язковий примірник документів» від 9 квітня 1999 р. № 595-ХІУ документ - це матеріальна форма одержання, зберігання, використання і поширення інформації, зафіксованої на папері, магнітній, кіно-, фотоплівці, оптичному диску або іншому носієві. До них можуть також належати матеріали фотозйомки, звукозапису, відеозапису та інші носії інформації (у тому числі електронні), які містять відомості про обставини, встановлені в ході кримінального провадження. Питання використання документів у кримінальному провадженні як доказів дослі-джено у коментарі до ст. 93 КПК та поняття документа наведено у коментарі до ст. 527 КПК.

Суду слід виходити з того, що довідка - це документ, який містить опис і підтвердження тих чи інших фактів або подій.

2. Порядок проведення судового розгляду здійснюється згідно з порядком, встановленим розд. IV з урахуванням особливостей розд. VII КПК.

Суд має використовувати весь спектр повноважень під час проведення засідання з метою відновлення втрачених матеріалів кримінального провадження. Зокрема, користуватися правом допитувати як свідків осіб, які були присутніми під час вчинення процесуальних дій, осіб (їх представників), які брали участь у судовому розгляді, а в необхідних випадках — осіб, які входили до складу суду, що здійснював судовий розгляд, а також осіб, які виконували судове рішення.

До процесуальних дій у контексті коментованої статті слід відносити як процесуальні дії, що виконувалися під час досудового розслідування у відновлюваному кримінальному провадженні, так і процесуальні дії під час його судового розгляду.

їх свідками виступають як особи, які безпосередньо їх проводили (прокурори, слідчі, співробітники оперативних підрозділів за дорученням слідчого чи прокурора), так і особи, за участю яких вони відбувались (підозрюваний, обвинувачений, законний представник, педагог, психолог, лікар, експерт, поняті та ін.). Склад суду передбачений ст.31КПК.

До осіб, які виконують судове рішення, належать працівники: міліції, пенітенціарної системи, державної виконавчої служби тощо.

Судове рішення

1. На підставі зібраних і перевірених матеріалів суд постановляє ухвалу про відновлення матеріалів втраченого кримінального провадження повністю або в частині, яку, на його думку, необхідно відновити.

2. У рішенні суду про відновлення матеріалів втраченого кримінального провадження зазначається, на підставі яких конкретно доказів, поданих суду і досліджених у судовому засіданні з участю всіх учасників судового провадження, суд вважає установленим зміст відновленого судового рішення, наводяться висновки суду про доведеність того, які докази досліджувалися судом і які процесуальні дії вчинялися.

3. За недостатності зібраних матеріалів для точного відновлення матеріалів втраченого кримінального провадження суд ухвалою закриває розгляд заяви про відновлення матеріалів втраченого кримінального провадження і роз'яснює учасникам судового провадження право на повторне звернення з такою самою заявою за наявності необхідних документів.

4. Строк зберігання матеріалів кримінального провадження не має значення для вирішення заяви про їх відновлення.

1. За результатами судового розгляду суд постановляє ухвалу про повне або часткове відновлення матеріалів втраченого кримінального провадження, яка має відповідати вимогам ст. 370 КПК. При прийнятті рішення про часткове відновлення мате-

Стаття 527

447

Розділ VII. Відновлення втрачених матеріалів кримінального провадження

ріалів втраченого кримінального провадження суд відповідно його мотивує та з'ясовує, чи вирішить воно по суті заяву, за якою відкрито провадження.

2. Приймаючи процесуальне рішення у формі ухвали, суд викладає у її змісті суть та перелік одержаних і досліджених доказів, свідчення допитаних учасників судового провадження, на підставі яких зміст відновленого провадження суд вважає установленим, та мотивовані висновки про доведеність того, які докази досліджував суд і які процесуальні дії вчинялися при винесенні вироку за втраченим кримінальним провадженням.

3. Суд ухвалою закриває розгляд заяви про відновлення матеріалів втраченого кримінального провадження і роз'яснює сторонам право на повторне звернення з такою самою заявою за наявності необхідних документів, якщо недостатньо зібрано матеріалів для точного відновлення матеріалів втраченого кримінального провадження. В ухвалі суд вказує, відсутність яких саме документів перешкоджає точному відновленню матеріалів та недостатність зібраних.

4. Порядок та строки зберігання матеріалів справ урегульовано затвердженим наказом Державної судової адміністрації України «Переліком судових справ і документів, що утворюються в діяльності суду, із зазначенням строків зберігання» від 11 лютого 2010 р. № 22. Тому, враховуючи, що предметом звернення є відновлення матеріалів кримінального провадження, а причиною - їх втрата, складені згідно із зазначеним наказом документи враховуються судом як можливі джерела матеріалів для відновлення провадження, оскільки вирок уже було постановлено, і в подальшому втрачені матеріали знаходилися у віданні суду. При відновленні матеріалів кримінального провадження суд не повинен буквально трактувати положення ст. 529 КПК, які обмежують одержання відомостей та копій відповідних процесуальних документів, що стосуються відновлюваних матеріалів, лише від прокурора.

448

РОЗДІЛ VIII

ВИКОНАННЯ СУДОВИХ РІШЕНЬ

і ЛІІІИІІИІІИІІШ ХІ. ідііімдтіііііипт'Д'и'л'''Мт"и'ям .............. »д".. - ... »»ІІІІІІІІІІ Ш11L і...........................................................

Набрання судовим рішенням законної сили

1. Вирок або ухвала суду першої інстанції, ухвала слідчого судді, якщо інше не передбачено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.

2. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

3. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, вважається, що вирок чи ухвала суду, ухвала слідчого судді не набрала законної сили.

4. Судові рішення суду апеляційної та касаційної інстанцій, Верховного Суду України набирають законної сили з моменту їх проголошення.

5. Ухвали слідчого судді та суду, які не можуть бути оскаржені, набирають законної сили з моменту їх оголошення.

1. Законною силою судового рішення є його чинність, яка настає у передбачені процесуальним законом строки. Після набрання чинності вирок та ухвала підлягають виконанню, тобто реалізації.

Згідно зі ст. 4 КВК підставою виконання і відбування покарання є вирок суду, який набрав законної сили, інші рішення суду, а також закони України про амністію та акт помилування.

До набрання законної сили вирок виконується в частині запобіжного заходу і негайного звільнення обвинуваченого з-під варти у разі виправдання або звільнення від відбування покарання, засудження до покарання, не пов'язаного з позбавленням волі, ухвалення обвинувального вироку без призначення покарання (ст. 377 КПК).

2. Момент набрання судовим рішенням законної сили залежить від реалізації учасниками кримінального провадження права на апеляційне або касаційне оскарження. Рішення місцевого суду або слідчого судді набирають законної сили одразу після проголошення рішення судом апеляційної інстанції.

3. Якщо рішення суду набрало законної сили у зв'язку із закінченням строку на подачу апеляційної або касаційної скарги, але цей строк згодом був відновлений (див. статті 399, 429 КПК), судове рішення втрачає законну силу і на нього можуть бути подані апеляційні або касаційні скарги у встановленому законом порядку.

4. Рішення судів апеляційної та касаційної інстанцій, ВСУ набирають законної сили з моменту їх проголошення.

Якщо особа, яка подала апеляційну або касаційну скаргу, її відкликала, судове рішення набирає законної сили з моменту проголошення рішення про закриття апеляційного чи касаційного провадження.

Стаття 527

449

Судове рішення набирає законної сили повністю, а не частинами. Зокрема, якщо вирок, постановлений щодо групи обвинувачених, оскаржений лише стосовно деяких із них, він набирає законної сили після розгляду кримінального провадження судами апеляційної або касаційної інстанції одночасно щодо всіх обвинувачених у даному провадженні. Оскарження судового рішення в окремій частині (наприклад, лише в частині вирішення цивільного позову) також не тягне набуття ним чинності в решті частин,

5. Якщо ухвали слідчого судді та суду не можуть бути оскаржені, вони набирають законної сили з моменту їх оголошення.

Стаття 533

Наслідки набрання законної сили судовим рішенням

1. Вирок або ухвала суду, які набрали законної сили, обов'язкові для осіб, які беруть участь у кримінальному провадженні, а також для усіх фізичних та юридичних осіб, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх службових осіб, і підлягають виконанню на всій території України.

1. Судовому рішенню у кримінальному провадженні, що набрало законної сили, притаманна ознака обов'язковості, тобто воно є обов'язковим для всіх державних і громадських підприємств, установ та організацій, службових осіб і громадян, яких воно стосується, підлягає виконанню на всій території України. Не допускається повторний розгляд кримінального провадження щодо тієї самої особи за тим самим обвинуваченням, за яким особа вже була засуджена або виправдана, якщо вирок набрав законної сили, а також повторне обговорення і вирішення заново зазначених у вироку фактів і висновків.

Обвинувачений зобов'язаний відбути призначене йому вироком покарання, відшкодувати завдані його діянням збитки, а також виконати судове рішення з інших питань, що його стосуються. За ухилення особи від відбування покарання настає кримінальна відповідальність (статті 389, 390, 393, 394 КК).

Судове рішення у кримінальному провадженні, яке набрало законної сили, характеризується преюдиціальністю. Це означає, що обставини, викладені у ньому, немає необхідності доводити й не можна спростовувати під час розгляду інших проваджень. Зокрема, вирок чи ухвала про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, що набрали чинності, обов'язкові для суду, який вирішує інше кримінальне провадження або розглядає справу про цивільно-правові наслідки ді-яння особи, щодо якої постановлено вирок, з питань, чи мало місце це діяння і чи вчинила його ця особа.

Обов'язковість виконання судового рішення забезпечується державою. За умисне невиконання службовою особою судового рішення, що набрало законної сили, або перешкоджання його виконанню у ст. 382 КК встановлена кримінальна відповідальність.

Виправдувальний вирок, який набрав чинності, зобов'язує фізичних і юридичних осіб вважати виправданого невинним у вчиненні кримінального правопорушення за

Розділ VIII. Виконання судових рішень

450

пред'явленим обвинуваченням. Суд, що виправдав обвинуваченого, зобов'язаний роз'яснити йому порядок відновлення його порушених прав.

Питання про виконання судових рішень щодо обвинувачених, які перебувають на території іншої держави, вирішується відповідно до договору про правову допомогу, укладеного з цією державою.

Стаття 534

Порядок виконання судових рішень у кримінальному провадженні

1. У разі необхідності спосіб, строки і порядок виконання можуть бути визначені у самому судовому рішенні.

2. Судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, підлягає безумовному виконанню.

3. Виправдувальний вирок або судове рішення, що звільняє обвинуваченого з-під варти, виконуються в цій частині негайно після їх проголошення в залі судового засідання.

4. У разі поновлення судом апеляційної інстанції строку апеляційного оскарження одночасно вирішується питання про зупинення виконання вироку або ухвали. Виконання вироку або ухвали може бути зупинено також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

5. Процесуальні питання, пов'язані з виконанням судових рішень у кримінальному провадженні, вирішує суддя суду першої інстанції одноособово, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

1. Відповідно до ч. 4 ст. 374 КПК у резолютивній частині вироку зазначається строк і порядок набрання вироком законної сили. У разі необхідності суд вправі визначити в резолютивній частині будь-якого свого рішення також спосіб, строк і порядок його виконання. Крім того, у ст. 380 КПК передбачено, якщо судове рішення є незрозумілим, суд, який його постановив, має право винести ухвалу і роз'яснити його, не змінюючи змісту. Приводом для постановленім такої ухвали є заява учасника судового провадження.

2. Судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, підлягає безумовному виконанню.

Статтею 13 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів» встановлено, що судове рішення, яким закінчується розгляд справи в суді, ухвалюється іменем України. Судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.

Умисне невиконання вироку та ухвали суду, що набрали законної сили, або перешкоджання їх виконанню тягне за собою кримінальну відповідальність (ст. 382 КК). (Щодо обов'язковості виконання судових рішень див. також коментар до ст. 21 КПК.)

Стаття 527

451

3. Щодо виконання виправдувального вироку або судового рішення, що звільняє засудженого з-під варти, див. коментар до ст. 532 КПК.

4. Процесуальним законом передбачено зупинення набрання законної сили судовим рішенням та зупинення його виконання.

Відповідно до ст. 400 КПК зупиняє набрання законної сили судового рішення подання апеляційної скарги учасником судового провадження.

Зупинення виконання судового рішення - це тимчасове неприведення до виконання судового рішення, що вже набрало законної сили. Це може бути як відкладення виконання, яке ще не було почато, так і переривання виконання, якщо судове рішення вже виконується. Виконане судове рішення зупинити не можна. Зупинення виконання може стосуватися як рішення в цілому, так і певної його частини (наприклад, запобіжного заходу, додаткової міри покарання тощо).

У випадку подання апеляційної скарги на судове рішення з пропущенням встановленого законом строку апеляційний суд вправі за заявою особи, яка подала апеляційну скаргу, поновити його (п. 4 ч. З ст. 399 КПК). Одночасно з поновленням пропущеного строку апеляційного оскарження апеляційний суд має право зупинити виконання судового рішення повністю або в частині як за власною ініціативою, так і за проханням особи, яка подала апеляційну скаргу. У будь-якому разі зупиняється виконання оскарженої прокурором в апеляційному порядку ухвали, якою до засудженого застосоване умовно-дострокове звільнення від відбування покарання або заміна невід- бутої частини покарання більш м'яким (ч. 5 ст. 539 КПК). Оскарження ухвали слідчого судді зупиняє набрання нею законної сили, але не її виконання (ч. 2 ст. 400 КПК). Згідно з ч. З ст. 466 КПК виконання судового рішення може бути зупинено також у зв'язку з його переглядом за нововиявленими обставинами (до закінчення такого перегляду). Із змісту ч. 4 ст. 534 КПК вбачається, що не може бути зупинене виконання рішень, постановлених судами апеляційної і касаційної інстанцій.

5. Процесуальні питання, пов'язані з виконанням судових рішень у кримінальному провадженні, вирішуються суддею суду першої інстанції одноособово. Випадків розгляду таких питань судом у колегіальному складі КПК не передбачає. Щодо порядку вирішення питань, пов'язаних з виконанням вироку, див. коментар до ст. 539 КПК.

Стаття 535

Звернення судового рішення до виконання

Судове рішення, що набрало законної сили, якщо інше не передбачене цим Кодексом, звертається до виконання не пізніш як через три дні з дня набрання ним законної сили або повернення матеріалів кримінального провадження до суду першої інстанції із суду апеляційної чи касаційної інстанції або Верховного Суду України.

Суд разом із своїм розпорядженням про виконання судового рішення надсилає його копію відповідному органу чи установі, на які покладено обов'язок виконати судове рішення.

У разі якщо судове рішення або його частина підлягає виконанню органами державної виконавчої служби, суд видає виконавчий лист, який звертається до виконання в порядку, передбаченому законом про виконавче провадження.

Розділ VIII. Виконання судових рішень

452

Органи, що виконують судове рішення, повідомляють суд, який постановив судове рішення, про його виконання.

До набрання обвинувальним вироком законної сили обвинувачений, до якого застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, не може бути переведений у місце позбавлення волі в іншу місцевість.

1. Звернення судового рішення до виконання - це діяльність суду, яка полягає у видачі розпорядження про виконання судового рішення, що набрало законної сили, для того, щоб довести до відома уповноважених органів, яке саме рішення і які його положення підлягають виконанню.

Примусове виконання судових рішень у кримінальному провадженні покладене на органи і установи виконання покарань, зазначені у статтях 11-19 КВК.

2. Суд, який ухвалив рішення, зобов'язаний протягом трьох днів з дня набрання ним законної сили або повернення провадження з апеляційної чи касаційної інстанції направити органу чи установі виконання покарань:

- розпорядження про виконання судового рішення;

- копії судового рішення;

- копії ухвал апеляційної, касаційної інстанції, якщо рішення було змінено.

Розпорядження про виконання судового рішення підписується головуючим суддею

або головою суду й секретарем, а також скріплюється гербовою печаткою суду. У розпорядженні вказується:

- найменування органу, зобов'язаного привести рішення у виконання;

- найменування суду, який ухвалив рішення;

- час і місце постановлення рішення;

- прізвище, ім'я, по батькові обвинуваченого (засудженого);

- дата набрання судовим рішенням законної сили;

- вказівка про приведення рішення до виконання;

- необхідність повідомлення суду, який ухвалив рішення, про час приведення його у виконання.

Якщо засудженого позбавлено волі, у розпорядженні про виконання вироку вказується на необхідність повідомлення органом чи установою виконання покарань одного з членів сім'ї або близьких родичів за вибором засудженого про прибуття останнього до місця відбування покарання (ст. 20 КВК).

Розпорядження про виконання вироку разом з іншими документами надсилається:

- при засудженні до позбавлення волі, якщо засуджений утримується під вартою, - адміністрації місця попереднього ув'язнення, а якщо він знаходиться на волі - Державній пенітенціарній службі України;

- у випадку звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням на підставі статей 75, 104 КК - кримінально-виконавчій інспекції за місцем проживання засудженого, а щодо неповнолітніх - також службі у справах дітей, щодо військовослужбовців - командирам військових частин, які здійснюють контроль за поведінкою таких засуджених;

- при засудженні до тримання в дисциплінарному батальйоні - Міністерству оборони України (ч. 2 ст. 71 КВК);

Стаття 527

453

- при засудженні до виправних чи громадських робіт - органу внутрішніх справ і кримінально-виконавчій інспекції за місцем проживання засудженого;

- при засудженні до покарання у виді обмеження волі - адміністрації виправного центру;

- при засудженні до арешту - адміністрації арештного дому, а в разі засудження військовослужбовця - командуванню військової частини, де він проходить службу, а також начальнику органу управління Військової служби правопорядку у Збройних Силах України (ст. 55 КВК);

- у випадку позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю - адміністрації підприємства, установи, організації, де працює засуджений, та кримінально-виконавчій інспекції за місцем його проживання.

У провадженнях про кримінальні правопорушення, вчинені декількома особами, кількість копій рішень судів першої, апеляційної і касаційної інстанцій повинна дорівнювати кількості обвинувачених (засуджених).

Копія виправдувального вироку після набрання ним законної сили може бути направлена судом за місцем роботи, навчання або проживання виправданого на його прохання. Якщо у виправданого або особи, щодо якої закрито кримінальне провадження, вилучені документи, цінності або інші предмети, арештовано майно, то копія відповідного судового рішення має бути направлена відповідним органам, де зберігаються документи, цінності для їх повернення власнику або зняття арешту з майна.

3. За потреби конфіскації майна, стягнення завданих кримінальним правопорушенням збитків та інших майнових стягнень суд повинен виписати виконавчі листи, які передати органу Державної виконавчої служби України за місцем проживання, роботи боржника або перебування його майна разом з копіями вироку та опису майна. Порядок проведення таких стягнень встановлений ЗУ «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 р.

4. Про виконання судового рішення органи чи установи, які його виконують, повинні негайно письмово повідомити суд, що ухвалив рішення.

5. Якщо засуджений перебуває під вартою, до набрання обвинувальним вироком законної сили його ніхто не має права перевести в місця позбавлення волі, розташовані в іншій місцевості.

Стаття 536

Відстрочка виконання вироку

1. Виконання вироку про засудження особи до виправних робіт, арешту, обмеження волі, тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців, позбавлення волі може бути відстрочено у разі:

1) тяжкої хвороби засудженого, яка перешкоджає відбуванню покарання, - до його видужання;

2) вагітності засудженої або за наявності у неї малолітньої дитини - на час вагітності або до досягнення дитиною трьох років, якщо особу засуджено за злочин, що не є особливо тяжким;

Розділ VIII. Виконання судових рішень

454

3) якщо негайне відбування покарання може потягти за собою винятково тяжкі наслідки для засудженого або його сім'ї через особливі обставини (пожежа, стихійне лихо, тяжка хвороба або смерть єдиного працездатного члена сім'ї тощо) - на строк, встановлений судом, але не більше одного року з дня набрання вироком законної сили.

2. Відстрочка виконання вироку не допускається щодо осіб, засуджених за тяжкі (крім випадків, передбачених пунктом 2 частини першої цієї статті) та особливо тяжкі злочини незалежно від строку покарання.

1. Відстрочка виконання вироку означає відкладення у випадках, передбачених законом, початку виконання вироку на певний строк. Закон допускає відстрочку виконання вироку, за яким призначено покарання у виді виправних робіт, арешту, обмеження волі, тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців, позбавлення волі. Відповідно до ч. 4 ст. 53 КК може бути розстрочена також сплата штрафу з урахуванням майнового стану засудженого, але не більше як на три роки.

Розглядаючи питання про відстрочку виконання вироку, суд повинен з'ясувати:

- чи допускає закон таке рішення для даного виду покарання;

- чи є для цього підстави, передбачені законом;

- чи не належить засуджений до визначеного кола осіб, щодо яких відстрочка не допускається (ч. 2 коментованої статті).

Рішення про відстрочку виконання вироку приймається тим судом, який ухвалив вирок, лише після набрання останнім чинності.

Наявність у засудженого хвороби, що перешкоджає йому відбувати покарання, має бути підтверджена довідкою з лікувального закладу або висновком судово-медичної експертизи. При вирішенні питання про те, чи перешкоджає зазначена хвороба відбувати покарання засудженому, необхідно керуватися Переліком захворювань, які є підставою для подання в суди матеріалів про звільнення засуджених від подальшого відбування покарання, затвердженим спільним наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань та МОЗ від 18 січня 2000 р. № 3/6.

Після прийняття рішення про відстрочку виконання вироку суд повинен періодично перевіряти через лікувальний заклад стан здоров'я засудженого і у випадку його повного одужання або зміни стану здоров'я до такого, який не перешкоджатиме відбуванню покарання, вжити заходів для звернення вироку до виконання.

Вагітність засудженої також має бути підтверджена медичною документацією.

За змістом п. 2 ч. 1 коментованої статті відстрочка засудженій, яка має кількох малолітніх дітей, надається до досягнення трирічного віку найменшою дитиною. Вирішуючи це питання, суд повинен з'ясувати, чи перебувають малолітні діти у неї на утриманні і вихованні, оскільки застосування відстрочки виконання вироку є правом, а не обов'язком суду.

Перелік виняткових обставин, передбачених п. З ч. 1 коментованої статті, не є вичерпним. Суд може визнати підставами для відстрочки виконання вироку й інші обставини, які свідчать про те, що негайне відбування покарання може спричинити виключно тяжкі наслідки для засудженого та його сім'ї.

Стаття 527

455

Від розглянутої відстрочки виконання вироку необхідно відрізняти звільнення ві; відбування покарання жінок унаслідок їх вагітності або наявності дітей віком до трьо: років, передбачене ст. 83 КК, що застосовується до жінок, які завагітніли або народи ли дітей під час відбування покарання (див. коментар до ст. 537 КПК).

2. Частина друга коментованої статті передбачає випадки, коли відстрочка вико нання вироку не допускається. Зокрема вона не може бути застосована щодо осіб засуджених за тяжкі (крім випадків, передбачених пунктом 2 частини першої ціє статті) та особливо тяжкі злочини незалежно від строку покарання.

Стаття 537

Питання, які вирішуються судом під час виконання вироків

1. Під час виконання вироків суд, визначений частиною другою статті 53 цього Кодексу, має право вирішувати такі питання:

1) про відстрочку виконання вироку;

2) про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання;

3) про заміну невідбутої частини покарання більш м'яким;

4) про звільнення від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мают дітей віком до трьох років;

5) про направлення для відбування покарання жінок, звільнених від відбу вання покарання внаслідок їх вагітності або наявності дітей віком до трьох рокі

6) про звільнення від покарання за хворобою;

7) про застосування до засуджених примусового лікування та його припинення

8) про направлення звільненого від покарання з випробуванням для відбу вання покарання, призначеного вироком;

9) про звільнення від призначеного покарання з випробуванням після закін чення іспитового строку;

10) про заміну покарання відповідно до частини п'ятої статті 53, частин третьої статті 57, частини першої статті 58, частини першої статті 62 Криміналь ного кодексу України;

11) про застосування покарання при наявності декількох вироків;

12) про тимчасове залишення засудженого у слідчому ізоляторі або переведен ня засудженого з арештного дому, виправного центру, дисциплінарного батальйону або колонії до слідчого ізолятора для проведення відповідних процесуальних дій під час досудового розслідування кримінальних правопорушень, вчинених іншою особою або цією самою особою, за які вона не була засуджена, чи у зв'язку з розглядом справи в суді;

13) про звільнення від покарання і пом'якшення покарання у випадках, передбачених частинами 2 і 3 статті 74 Кримінального кодексу України;

14) інші питання про всякого роду сумніви і протиріччя, що виникають при виконанні вироку.

1. Про підстави та порядок застосування відстрочки виконання вироку див. коментар до ст. 536 КПК.

Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання і заміна невідбутої частини покарання більш м'яким можуть бути застосовані суддею місцевого суду, в межах

Розділ VIII. Виконання судових рішень

456

територіальної юрисдикції якого засуджений відбуває покарання, за спільним клопотанням органу чи установи виконання покарань і спостережної комісії або служби у справах дітей. Зазначені рішення щодо осіб, які відбувають покарання в дисциплінарному батальйоні в Збройних Силах України, можуть бути застосовані судом за клопотанням командування цієї військової частини. Категорії осіб, до яких може бути застосоване умовно-дострокове звільнення від відбування покарання або заміна не- відбутої частини покарання більш м'яким, правові підстави застосування зазначеного інституту передбачені статтями 81, 82 КК. Окремі положення щодо процесуального порядку вирішення таких питань роз'яснені ПВСУ в постанові від 26 квітня 2002 р. № 2 «Про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання і заміну невідбутої частини покарання більш м'яким». Положення щодо порядку дострокового звільнення від відбування покарання містять також ч. З ст. 154 КВК й Інструкція про роботу відділів (груп, секторів, старших інспекторів) контролю за виконанням судових рішень установ виконання покарань та слідчих ізоляторів, затверджена наказом МЮ від 8 червня 2012 р. №847/5.

Вирішуючи питання про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання або заміну невідбутої частини більш м'яким, суд повинен перевірити:

- чи відбув засуджений установлену статтями 81, 82 КК частину покарання;

- чи довів засуджений своє виправлення сумлінною поведінкою і ставленням до праці.

Вирішення таких питань можливе лише після повного і всебічного вивчення даних про особу засудженого.

Відповідно до ст. 83 КК суд може звільнити від відбування покарання жінок, засуджених до обмеження або позбавлення волі, які стали вагітними або народили дітей під час відбування покарання. Жінка може бути звільнена від відбування покарання в межах строку, на який відповідно до закону вона підлягає звільненню від роботи у зв'язку з вагітністю, пологами і до досягнення дитиною трирічного віку. Приводом до розгляду такого питання є спільне клопотання органу чи установи виконання покарань і спостережної комісії. У разі встановлення вагітності у жінки, засудженої до громадських чи виправних робіт, відповідне клопотання до суду має право внести кримінально-виконавча інспекція (ч. 9 ст. 154 КВК). Факт вагітності і пологів має бути підтверджений належними медичними документами. За наявності підстав, передбачених частинами 4, 5 ст. 83 КК, суддя місцевого суду за клопотанням органу кримінально-виконавчої системи розглядає питання про скасування звільнення засудженої від відбування покарання і направлення її для відбування покарання, призначеного вироком. Разом з клопотанням до суду повинні бути направлені матеріали, які підтверджують обставини, про які йдеться в ньому.

Правові підстави звільнення засудженого від покарання за хворобою передбачені ст. 84 КК. Захворювання засудженого на психічну хворобу має бути встановлене висновком спеціальної психіатричної експертної комісії, а на іншу тяжку хворобу - висновком медичної чи лікарсько-трудової експертної комісії. Перелік захворювань, що є підставою для подання в суди матеріалів про звільнення засуджених від подальшого відбування покарання, затверджений спільним наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань та МОЗ від 18 січня 2000 р. № 3/6 (наприклад,

Стаття 527

457

тяжкі форми туберкульозу, ВІЛЛСНІД, лепра, променева хвороба). Клопотання про звільнення від покарання через хворобу вносить начальник установи, де засуджений відбуває покарання. Одночасно з клопотанням до суду направляються висновок відповідної комісії і особова справа засудженого (ст. 154 КВК). При вирішенні цього питання суд повинен врахувати тяжкість вчиненого кримінального правопорушення, характер захворювання, особу засудженого та інші обставини, що мають істотне значення для вирішення питання про звільнення засудженого від покарання. Суд має право також у разі необхідності одночасно зі звільненням від покарання застосувати до засудженого відповідно до статей 92-95 КК примусові заходи медичного характеру.

Якщо на психічну або іншу тяжку хворобу занедужала особа, засуджена до виправних чи громадських робіт або штрафу, вона підлягає звільненню від подальшого відбування покарання у будь-якому випадку.

Щодо застосування до засуджених примусового лікування та його припинення див. коментар до ст. 514 КПК.

Підставою для скасування звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням є невиконання покладених на нього обов'язків, систематичні вчинення правопорушень, що потягли за собою адміністративні стягнення і свідчать про небажання засудженого стати на шлях виправлення (ч. 2 ст. 78 КК). Приводом для вирішення судом цього питання є клопотання органу виконання покарань, щодо неповнолітнього - спільне клопотання органу відбування покарань і служби у справах дітей, військовослужбовця - командира військової частини. Суддя, вирішуючи це питання, повинен з'ясувати, чи мав засуджений реальні можливості виконати покладені на нього обов'язки, у чому полягали правопорушення, чи відбувалися вони систематично, які стягнення були покладені на засудженого, чи можна розглядати викладені в поданні факти як свідчення про небажання засудженого стати на шлях виправлення.

Відповідно до ч. 1 ст. 78 КК після закінчення іспитового строку засуджений, який виконував покладені на нього обов'язки і не вчинив нового кримінального правопорушення, має бути звільнений судом від покарання. Приводом для вирішення цього питання є заява засудженого або клопотання органу відбування покарань.

У частині 5 ст. 53 КК передбачено, що суд може замінити несплачену суму штрафу громадськими або виправними роботами. При цьому має бути дотримане співвідношення: а) десять годин громадських робіт за один встановлений законом неоподатковуваний мінімум доходів громадян; б) один місяць виправних робіт за чотири встановлені законом неоподатковувані мінімуми доходів громадян, але на строк не більше двох років, тобто не більше максимального строку виправних робіт як виду покарання. Неможливість сплатити штраф, що пояснюється об'єктивними умовами життя засудженого, необхідно відмежовувати від умисного ухилення його від виконання цього покарання, що є злочином проти правосуддя, передбаченим ч. 1 ст. 389 КК. Порядок виконання покарання у виді штрафу передбачений гл. 5 КВК.

ЗУ «Про внесення змін до Закону України "Про виконавче провадження" та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення процедури примусового виконання рішень судів та інших органів» від 4 листопада 2010 р. з переліку повноважень

Розділ VIII. Виконання судових рішень

458

Державної виконавчої служби України виключено примусове виконання покарання у виді штрафу. Наведені повноваження не покладено на жоден інший орган. Разом з тим згідно зі ст. 2, п. 8 ч. З ст. 11, п. 2 ч. 2 ст. 17, ч. 1 ст. 19 ЗУ «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 р. органи Державної виконавчої служби зобов'язані виконувати судові рішення у кримінальних справах, у тому числі й у частині примусового стягнення штрафу, та уповноважені звертатися до суду про зміну порядку і способу виконання його рішення (заміну штрафу іншим видом покарання).

На підставі ч. З ст. 57 КК, якщо особа стала непрацездатною, тобто інвалідом І або II групи, після постановлення вироку, її звільняють від відбування виправних робіт або ж суд може замінити їх штрафом із розрахунку: три неоподатковувані мінімуми доходів громадян за один місяць виправних робіт. Особа, яка до повного відбуття виправних робіт досягла пенсійного віку, а також жінка, яка стала в цей час вагітною, має бути звільнена від покарання.

Відповідно до ч. 1 ст. 58 КК суд у порядку виконання вироку може прийняти рішення про призначення службових обмежень для військовослужбовців на строк від шести місяців до двох років (крім військовослужбовців строкової служби) замість обмеження волі чи позбавлення волі на строк не більше двох років, з урахуванням обставин справи та особи засудженого. Стосовно військовослужбовців строкової служби суд вправі, враховуючи ті самі обставини, замінити позбавлення волі на строк не більше двох років триманням у дисциплінарному батальйоні на той самий строк (ч. 1 ст. 62 КК). Роз'яснення щодо порядку застосування зазначених положень містить ППВСУ від 28 грудня 1996 р. № 15 «Про практику призначення військовослужбовцям покарання у виді тримання в дисциплінарному батальйоні».

Питання визначення порядку застосування покарання за наявності декількох вироків можуть вирішуватися в стадії виконання вироку у випадках, якщо:

- стосовно засудженого є не звернений до виконання вирок, про який не було відомо суду, що постановив останній за часом вирок, і тому суд не призначив покарання за правилами ст. 71 КК (п. 25 ППВСУ від 24 жовтня 2003 р. № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання»);

- під час виконання покарання, призначеного на підставі ст. 71 КК, перший із них скасований касаційною інстанцією, внаслідок чого необхідно виключити призначену відповідно до нього міру покарання.

Визначаючи порядок застосування покарання засудженому, стосовно якого є не приведений у виконання вирок, про який не було відомо суду, що ухвалив останній вирок, суд зобов'язаний керуватися ст. 71 КК. Шляхом винесення ухвали про призначення покарання за наявності декількох вироків встановлюється загальний розмір покарання, що підлягає відбуванню. Однак вироки і після цього зберігають своє самостійне значення. Також після скасування одного з них інші залишаються в силі.

Можливість тимчасового залишення засудженого у слідчому ізоляторі або переведення його з арештного дому, виправного центру, дисциплінарного батальйону або колонії до слідчого ізолятора пов'язується з необхідністю участі засудженого у провадженні досудового розслідування або в судовому розгляді щодо інших осіб чи за фактом вчинення інших кримінальних правопорушень, за які зазначену особу не було засуджено.

Стаття 527

459

Відповідно до ст. 74 КК особа, засуджена за діяння, караність якого усунена законом, підлягає негайному звільненню від призначеного судом покарання, а призначена засудженому міра покарання, що перевищує санкцію нового закону, знижується до мінімальної межі покарання, встановленої санкцією нового закону.

Окремі роз'яснення щодо питань, пов'язаних з виконанням судових рішень, зокрема щодо тлумачення сумнівів і протиріч, які виникають при виконанні вироку, містить ППВСУ від 21 грудня 1990 р. № 11 «Про практику застосування судами України процесуального законодавства при вирішенні питань, пов'язаних з виконанням вироків».

Стаття 538

Питання, які вирішуються судом після виконання вироку

1. Після відбуття покарання у виді позбавлення волі або обмеження волі суд, який ухвалив вирок, має право розглянути питання про зняття судимості з цієї особи за її клопотанням.

1. Особа, засуджена за вчинення злочину, вважається судимою з дня набрання обвинувальним вироком законної сили до погашення або зняття судимості. Судимість має правове значення у разі вчинення нового кримінального правопорушення та в інших передбачених законом випадках. Вчинення злочину особою повторно і рецидив злочинів відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 67 КК визнаються обставинами, що обтяжують покарання.

Строки погашення судимості передбачені у статтях 89, 108 КК.

Відповідно до ст. 91 КК якщо особа після відбування покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі зразковою поведінкою і сумлінним ставленням до праці довела своє виправлення, суд може достроково зняти з неї судимість за умови, що минуло не менше половини передбаченого кримінальним законом строку.

Приводом для розгляду питання про зняття судимості є клопотання особи, яка відбула покарання. Роз'яснення порядку вирішення судом такого питання містить ППВСУ від 26 грудня 2003 р. № 16 «Про практику застосування судами України законодавства про погашення і зняття судимості».

Для правильного вирішення питання про зняття судимості у розпорядженні судді повинні бути характеристики з місць проживання, роботи, навчання чи від органів, які здійснювали нагляд за особою, що має судимість; копії вироків, судимість за якими не знята і не погашена; документи, що свідчать про підстави і час фактичного відбуття покарання, дані про відшкодування шкоди, заподіяної кримінальним правопорушенням, тощо. Якщо суд дійде висновку, що особа не довела свого виправлення, він має право відмовити у знятті судимості.

Стаття 539

Порядок вирішення судом питань, пов'язаних із виконанням вироку

1. Питання, які виникають під час та після виконання вироку вирішуються судом за клопотанням (поданням) прокурора, засудженого, його захисника, законного представника, органу або установи виконання покарань, а також інших осіб, установ або органів у випадках, встановлених законом.

Розділ VIII. Виконання судових рішень

460

Потерпілий, цивільний позивач, цивільний відповідач та інші особи мають право звертатися до суду з клопотаннями про вирішення питань, які безпосередньо стосуються їх прав, обов'язків чи законних інтересів.

2. Клопотання (подання) про вирішення питання, пов'язаного із виконанням вироку, подається:

1) до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого засуджений відбуває покарання, - у разі необхідності вирішення питань, передбачених пунктами 2Л4, 6, 7 (крім клопотання про припинення примусового лікування, яке подається до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться установа або заклад, в якому засуджений перебуває на лікуванні) частини першої статті 537 цього Кодексу;

2) до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого виконується вирок, - у разі необхідності вирішення питань, передбачених пунктами 10 (у частині клопотань про заміну покарання відповідно до частини третьої статті 57, частини першої статті 58, частини першої статті 62 Кримінального кодексу України), 11,13 частини першої статті 537 цього Кодексу;

3) до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого проживає засуджений, - у разі необхідності вирішення питань, передбачених пунктами 5, 8, 9 частини першої статті 537 цього Кодексу;

4) до суду, який ухвалив вирок, - у разі необхідності вирішення питань, передбачених пунктами 1,10 (в частині клопотання про заміну покарання відповідно до частини п'ятої статті 53 Кримінального кодексу України), 12 (у разі якщо вирішення питання необхідне в зв'язку із здійсненням судового розгляду, воно вирішується судом, який його здійснює), 14 частини першої статті 537, статті 538 цього Кодексу.

3. Клопотання (подання) про вирішення питання, пов'язаного із виконанням вироку, розглядається протягом десяти днів з дня його надходження до суду суддею одноособово згідно з правилами судового розгляду, передбаченими статтями 318-380 цього Кодексу, з урахуванням положень цього розділу.

4. У судове засідання викликаються засуджений, його захисник, законний представник, прокурор. Про час та місце розгляду клопотання (подання) повідомляються орган або установа виконання покарань, що відає виконанням покарання або здійснює контроль за поведінкою засудженого; лікарська комісія, що дала висновок стосовно питань застосування до засудженого примусового лікування або його припинення, у випадку розгляду відповідних питань; спостережна комісія, служба у справах дітей, якщо розглядається погоджене з ними клопотання; цивільний позивач і цивільний відповідач, якщо питання стосується виконання вироку в частині цивільного позову, інші особи у разі необхідності.

Неприбуття в судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про місце та час розгляду клопотання (подання), не перешкоджає проведенню судового розгляду, крім випадків, коли їх участь визнана судом обов'язковою або особа повідомила про поважні причини неприбуття.

5. За наслідками розгляду клопотання (подання) суд постановляє ухвалу, яка може бути оскаржена в апеляційному порядку. Оскарження прокурором ухвали суду щодо умовно-дострокового звільнення від відбування покарання або заміни невідбутої частини покарання більш м'яким зупиняє її виконання.

Стаття 527

461

6. У разі набрання законної сили ухвалою суду про відмову в задоволенні клопотання щодо умовно-дострокового звільнення засудженого від відбування покарання або заміну невідбутої частини покарання більш м'яким покаранням розгляд повторного клопотання з цього самого питання щодо осіб, засуджених за тяжкі та особливо тяжкі злочини до позбавлення волі на строк не менше п'яти років, може мати місце не раніше як через рік з дня винесення ухвали суду про відмову, а щодо засуджених за інші злочини та неповнолітніх засуджених - не раніше як через шість місяців.

У разі набрання законної сили ухвалою суду про відмову в задоволенні клопотання щодо зняття судимості розгляд повторного клопотання з цього ж питання може мати місце не раніше як через рік з дня винесення ухвали суду про відмову.

7. У разі задоволення клопотання про звільнення від подальшого відбування покарання засудженим, який захворів на психічну хворобу під час відбування покарання, суддя вправі застосувати примусові заходи медичного характеру відповідно до статей 92-95 Кримінального кодексу України.

1. Приводом для вирішення питань, пов'язаних із виконанням вироку, є клопотання (подання) прокурора, засудженого, його захисника чи законного представника, органу або установи виконання покарань, а також інших осіб, прав та інтересів яких стосується ухвалене рішення.

2. Клопотання (подання) подається зазначеними вище особами до місцевих судів. Суд, що ухвалив вирок, вирішує питання про застосування відстрочки його виконання, заміну штрафу на громадські роботи, тимчасове залишення засудженого у слідчому ізоляторі або переведення його з установи виконання покарання до слідчого ізолятора у зв'язку з іншим судовим розглядом, зняття судимості. До компетенції суду, який ухвалив вирок, належить також вирішення будь-яких сумнівів і протиріч щодо виконання власного рішення. Зокрема, в порядку виконання вироку вирішуються, якщо судом першої інстанції вони не обговорювалися і не вирішені, питання про:

- долю речових доказів;

- визначення розміру і розподілення судових витрат;

- оплату праці захисника;

- уточнення посади чи виду діяльності, якщо при призначенні основного або додаткового покарання у виді позбавлення права займати певні посади або займатися певною діяльністю допущені неконкретні формулювання;

- застосування акта амністії;

- скасування заходів щодо забезпечення цивільного позову чи можливої конфіскації майна;

- виключення з акта опису майна, на яке законом не допускається звернення стягнення;

- долю неповнолітніх дітей засудженого, які залишилися без догляду, і передачу їх для піклування установам, родичам або іншим особам.

Суд, який ухвалив вирок, у порядку його виконання має право також усунути неточності при написанні прізвища, імені, по батькові чи інших біографічних даних

Розділ VIII. Виконання судових рішень

462

засудженого. Однак у будь-якому разі в порядку виконання вироку не підлягають розгляду питання, які зачіпають суть судового рішення та погіршують становище засудженого, звужують або розширюють обсяг обвинувачення, стосуються кваліфікації кримінального правопорушення, призначення покарання та вирішення цивільного позову. Перелік таких питань наведено у п. 12 ППВСУ від 21 грудня 1990 р. № 11 «Про практику застосування судами України процесуального законодавства при вирішенні питань, пов'язаних з виконанням вироків».

Клопотання (подання) подається до суду, в межах територіальної юрисдикції якого засуджений відбуває покарання, у разі необхідності вирішення питань про умовно- дострокове звільнення, заміну невідбутої частини покарання більш м'яким, звільнення від відбування покарання вагітної жінки або жінки, яка має дітей віком до трьох років, звільнення від покарання за хворобою, застосування до засудженого примусового лікування. Клопотання про припинення лікування розглядає суд за місцем розташування лікувальної установи.

Суд, у межах територіальної юрисдикції якого виконується вирок, вирішує питання щодо заміни виправних робіт штрафом, обмеження волі чи позбавлення волі - службовими обмеженнями для військовослужбовців, позбавлення волі - триманням в Дисциплінарному батальйоні, застосування покарання за наявності декількох вироків, звільнення від покарання у зв'язку з усуненням караності діяння, а також зниження міри покарання у зв'язку із пом'якшенням санкції статті КК.

До компетенції суду, в межах територіальної юрисдикції якого мешкає засуджений, належить вирішення питань про направлення осіб, звільнених від відбування покарання, для його відбування, а також звільнення від призначеного покарання з випробуванням після закінчення іспитового строку.

3. Питання, пов'язані з виконанням вироку, мають бути вирішені не пізніше десяти днів з дня надходження клопотання (подання) суддею одноособово, в судовому засіданні з дотриманням загальних правил судового розгляду. Підготовче судове засідання у цьому разі не проводиться.

4. Зі змісту ч. 4 коментованої статті вбачається, що участь прокурора, засудженого, його захисника і законного представника у судовому розгляді клопотання (подання) щодо вирішення питань, пов'язаних з виконанням вироку, є обов'язковою. У судовому засіданні вони користуються правами, передбаченими статтями 36, 42, 44, 46 КПК для сторін обвинувачення і захисту.

Не перешкоджає судовому розгляду неявка належним чином повідомлених про час і місце судового розгляду представників органу або установи виконання покарань, лікарської комісії, спостережної комісії, служби у справах дітей, цивільного позивача або цивільного відповідача, крім випадків, коли їх участь визнана судом обов'язковою або якщо вони заздалегідь письмово повідомили про поважні причини неявки. Представників органу або установи виконання покарань, спостережної комісії, служби у справах дітей, лікарської комісії у разі присутності в судовому засіданні допитують як свідків.

Суд зобов'язаний дослідити докази, що підтверджують наявність обставин, які мають значення для правильного вирішення питань, що виникли у процесі виконання вироку, та обґрунтувати цими доказами своє рішення, ухвалене за результатами розгляду.

Стаття 527

463

5. Зі змісту ч. 5 коментованої статті вбачається, що ухвала, постановлена щодо вирішення питань, пов'язаних з виконанням вироків, може бути оскаржена в апеляційний суд прокурором, засудженим, його захисником, законним представником, потерпілим, цивільним позивачем і цивільним відповідачем через суд, який її постановив, протягом семи днів з моменту оголошення. Оскарження ухвали суду іншими особами (зокрема, представником органу чи установи виконання покарань у випадку відмови у задоволенні поданого клопотання) законом не передбачено. Ухвала суду виконується після проголошення незалежно від її апеляційного оскарження, крім випадків оскарження прокурором ухвали щодо умовно-дострокового звільнення від відбування покарання або заміни невідбутої частини покарання більш м'яким.

6. Якщо суд відмовить у задоволенні клопотання про умовно-дострокове звільнення або заміну невідбутої частини покарання більш м'яким, повторно розглянути клопотання з цього питання він може лише після закінчення строків, зазначених у ч. 6 статті, що коментується.

7. Якщо суддя, який приймає рішення про звільнення засудженого від подальшого відбування покарання у зв'язку з хворобою, дійде висновку про необхідність застосування примусових заходів медичного характеру, він вправі відповідно до статей 92-95 КК постановити таке рішення. В ухвалі обов'язково мають бути зазначені мотиви цього рішення і тип психіатричного закладу, до якого засудженого має бути госпіталізовано. Роз'яснення щодо застосування судами примусових заходів медичного характеру містяться у ППВСУ від 3 червня 2005 р. № 7 «Про практику застосування судами примусових заходів медичного характеру та примусового лікування».

Зарахування у строк відбування покарання часу перебування засудженого в лікувальній установі

1. Час перебування засудженого в лікувальній установі під час відбування покарання у виді позбавлення волі зараховується у строк позбавлення волі.

1. Якщо особа, засуджена до позбавлення волі, під час відбування покарання перебувала на стаціонарному лікуванні, час перебування засудженого в лікувальній установі зараховується у строк відбування покарання з розрахунку один день перебування у лікувальній установі за один день позбавлення волі.

Час перебування засудженого на лікуванні повинен бути зарахований у строк позбавлення волі незалежно від того, розташована лікарня в місцях позбавлення волі чи за межами установи виконання покарань. Однак зазначена лікарня повинна знаходитися на території України.

Окреслене питання вправі вирішити суддя в порядку, передбаченому ст. 539 КПК.