
- •Контрольна робота з предмету “Мікробіологія”
- •2.10. Етапи виділення чистих культур бактерій. Колонія. Характеристика.
- •3.10. Віруси бактерій. Особливості морфології бактеріофагів. Взаємодія фагів з клітинами бактерій. Вірулентні та помірні бактеріофаги. Лізогенія та лізогенна конверсія.
- •4.10. Вплив рН середовища та тиску на мікроорганізми.
- •5.10. Гібридомна технологія для одержання моноклональних антитіл. Напрямки використання моноклональних антитіл
- •6.10. Вимоги до антибіотиків як хіміотерапивтичних препаратів. Способи промислового отримання антибіотиків.
- •7.10. Дослідження змивів з рук аптечних працівників, посуду, обладнання. Критерії оцінки.
- •8.10. Роль факторів зовнішнього середовища в інфекційному процесі (температура, іонізуюча реакція, сонячна активність, хімічні фактори тощо)
- •9. 10. Серологічні реакції. Реакції серологічної діагностики та ідентифікації. Компоненти. Діагностикуми та діагностичні сироватки. Їх отримання.
- •10.10. Мікробіологічний контроль мікробної забрудненності ліків. Засоби боротьби з цвільовими та дріжджовими грибами в аптеках.
- •Література
8.10. Роль факторів зовнішнього середовища в інфекційному процесі (температура, іонізуюча реакція, сонячна активність, хімічні фактори тощо)
Інфекційний процес – це обмежена в часі складна взаємодія біологічних систем мікро- (збудник) і макроорганізму, що протікає в певних умовах зовнішнього середовища, що проявляється на субмолекулярному, субклітинному, клітинному, тихорєцькому, органному й організменному рівнях і закономірно закінчується або загибеллю макроорганізму, або його повним звільненням від збудника.
Інфекційна хвороба – це конкретна форма прояву інфекційного процесу, що відбиває ступінь його розвитку й має характерні нозологічні ознаки.
Інфекційні хвороби – це велика група хвороб, викликаних патогенним збудником. На відміну від інших захворювань інфекційні хвороби можуть передаватися від зараженої людини або тварини здоровому (контагіозність) і здатні до масового (епідемічному) поширення.
Для інфекційних хвороб характерні специфічність етиологічного агента, циклічність перебігу й формування імунітету. У загальній структурі захворювань людини на інфекційні хвороби доводиться від 20 до 40%.
Варто підкреслити, що інфекційний процес – один із самих складних біологічних процесів у природі, а інфекційні хвороби є грізними, руйнівними факторами для людства, що наносять йому колосальний економічний збиток.
До інфекційних хвороб традиційно відносять також захворювання, викликувані не живим збудником, а продуктами його життєдіяльності, накопиченими поза макроорганізмом (наприклад, у харчових продуктах). При цьому інфекційний процес, як правило, не розвивається, а спостерігається лише інтоксикація. У той же час наявність етиологічного агента, формування імунітету (антитоксичного) і можливість розвитку інфекційного процесу дозволяють відносити ці захворювання до інфекційного (ботулізм і ін.).
Загальновизнаним є положення про те, що інфекційний процес – суть взаємодія збудника й макроорганізму в певних умовах навколишнього середовища. Однак навколишнє середовище в цій тріаді займає особливе місце й звичайно лише побічно впливає на інфекційний процес. По-перше, воно робить попередній опосередкований вплив шляхом впливу як на збудника (фізичні, хімічні, біологічні й інші фактори середовища), так і на макроорганізм (ті ж фактори плюс соціальні умови). По-друге, будь-які терапевтичні впливи також можна розцінювати як поточний вплив факторів зовнішнього середовища на інфекційний процес. І, по-третє, сам комплекс взаємних пристосувальних реакцій мікро- і макроорганізму можна розглядати в остаточному підсумку як спрямований на відновлення порушеного гомеостазу й біологічної рівноваги з навколишнім середовищем.
Збудник визначає не тільки виникнення інфекційного процесу, але і його специфічність. Так, збудник чуми викликає чуму, холери – холеру й т.д. Цікаво, що оскільки інфекційні хвороби стали відомі людству раніше, ніж мікроорганізми, що їх викликають, то їхній збудник, як правило, одержував назву, що відповідає захворюванню. У той же час специфічність не є абсолютною. Наприклад, одне інфекційне захворювання може викликати різні збудники (сепсис) і, навпроти, один збудник (стрептокок) може викликати різні хвороби (скарлатина,ангіна).
Протягом всього свого життя людина контактує з величезним світом мікроорганізмів, але викликати інфекційний процес здатний лише мізерно мала частина цього світу (приблизно 1/30000). Ця здатність у значній ступені визначається патогенністю збудника.
Патогенність (хвороботворність) – видова ознака мікроорганізму, закріплена генетично й характеризує здатність викликати захворювання. За цією ознакою мікроорганізми підрозділяються на патогенні, умовно-патогенні й непатогенні (сапрофіти). Головними факторами, що визначають патогенність, є вірулентність, токсигенність і інвазивність.
Вірулентність – це ступінь, міра патогенності, індивідуально властива конкретному штаму патогенного збудника.
Токсигенність – це здатність до вироблення й виділення різних токсинів (екзо- і ендотоксини).
Інвазивність (агресивність) – здатність до проникнення в тканини й органи макроорганізму й поширенню в них.