5. Вікові особливості сприймання учнями літератури.

Так, школярів молодшого віку передусім цікавлять окремі яс­краві епізоди, їхні судження щодо вчинків героїв творів є досить категоричними, інколи односторонніми, але у той же час молодші школярі дуже емоційно співпереживають улюбленим героям.

Разом з тим учні 5-6 класів навчаються вирізняти елементи ком­позиції творів, аналізувати окремі епізоди, знаходити у тексті зоб­ражувально-виражальні засоби (метафору, епітет, гіперболу, по­рівняння), пояснювати їхню роль, характеризувати та порівнювати героїв твору, визначати їхні риси, давати їм оцінку. Також саме у цьому віці учні отримують початкові знання про пейзаж, інтер'єр, портрет та інші теоретичні поняття. І хоч цими поняттями і не вар­то переобтяжувати урок чи будувати урок на їхній основі, все ж таки і без них не можна обійтися, оскільки навчитись аналізувати твір без знань з теорії літератури неможливо²'.

Активні, захоплюються колективними формами пізнання, легко включаються в різні форми роботи, віддають перевагу тим завданням, де можуть проявити себе як суб’єкти дії, надзвичайно емоційні, безпосередність художнього прочитання, наочно образна форма мислення. Цей період є найсприятливішим для розвитку усного і писемного мовлення. Х-рна фрагментарність сприйняття. Не простежують причино-наслідкових зв’язків. Не сприймають твір як єдність. Сприймають героїв на рівні асоціативної ідентифікації (ототожнюють себе з героєм, який подобається). Перекази – збагачується мовний запас. Читання – спосіб пізнавання світу. Світ пізнають за допомогою гри – кросворди, вікторини. Х-рна імпульсивна реакція – треба пояснювати, роз’яснювати. Для розвитку відтворюючої уяви застосовуємо усне малювання, виразне читання, детальний переказ.

Що ж стосується підлітків, тобто учнів 7-8 класів, то їх перш за все цікавить людина як носій певних властивостей особистості. Це той віковий період, коли твір поступово перестає сприйматися як щось, що безпосередньо відтворює життя. До того ж, у внутрішньо­му світі школярів-підлітків зростає кількість тих моральних рис, при­таманних особистості людини, які вони починають усвідомлюва­ти, учні також виявляють інтерес до формування характеру люди­ни, до мотивів її вчинків. Однак підліток не завжди вміє оцінити особистість літературного героя в цілому, врахувати та взяти до ува­ги різноманітні обставини та мотиви його поведінки.

Проте уміння та навички аналізу й у цьому віці продовжу­ють розвиватися: учні повинні навчитися не тільки називати еле­менти композиції та творчо переказувати сюжет, а й визначати ідейно-художню роль структурних елементів тексту, давати більш повну та глибшу характеристику літературних героїв, порівню­вати тематику і проблематику, сюжет і героїв різних творів, виз­начати особливості епічних, ліричних, ліро-епічних та драматич­них творів, поглиблювати свої знання з теорії літератури, опано­вуючи жанрові поняття (повість, історичний роман, сонет, трагедія, філософська казка, науково-фантастична література, поема), засоби комічного, героїчне і трагічне в літературі і т. ін.³⁰.

Сензитивний (найсприятливіший) період для розвитку. Розширюються читацькі запити. Діти стають на фазу егоцентризму. При сприйнятті художнього твору відбувається певне переакцентування від фабульного до проблемно-тематичного, звертають увагу на психологізм. Загострюється увага до внутрішнього світу людини. Вміють ґрунтовного аналізувати, хоча присутня ще певна суб’єктивність. Недорозвинута творча уява. В цей період є загроза формування стереотипних тем у сприйнятті художнього твору, стандартизованість у аналізі образу. Саме в цей період виникає нігілізм і недовіра до вчителя. Легковажне ставлення до навчання. Погана поведінка, нуспішність, недисциплінованість. Не можуть знайти підтримку, свого місця в світі. В літературі це все вже було. Вчити аргументувати свої думки.

Досить суттєво відрізняється від попередніх двох періодів ситуа­ція у старшому шкільному віці. Учні 9-11 класів починають цікави­тися складним внутрішнім світом героїв, виявляють прагнення пізна­ти творче світосприйняття автора. У цьому віці відчутно зростає бажання зрозуміти світогляд людини, сутність її моральних властивос­тей. Крім того, більшість учнів-старшокласників мають здатність оцінити художню значимість твору, використовуючи з цією метою узагальнення естетичного характеру, їм притаманне бажання систе­матизувати свої враження від прочитаного, розуміючи його як єдине ціле. Але дехто з них на противагу емоційному сприйманню тексту надмірно захоплюється, так би мовити, логізацією прочитаного³'. І хоча не викликає сумніву той факт, що у цей період на перший план виходить пізнавальний аспект шкільного аналізу, однак було б нера­ціонально нехтувати емоційним і, в певній мірі, виховним аспекта­ми, тому що у такому випадку уроки перетворяться на страждаль­ницьке гаяння часу.

На цьому етапі важливо викладати літературу, ніби трохи забігаючи наперед, створювати проблемні ситуації, питання, які прослідковуються в творах декількох письменників. Дистанційоване сприйняття літератури. Бачать автора за твором. Твір сприймають критично. Пошук себе. Самореалізація. Хвилюють теми кохання, дружби, життя, смерті, життєвого шляху. Опиратися на життєвий досвід учнів, вибір їх майбутньої професії.Діти цього періоду можуть створювати власні шедеври: вірші, твори, сценарії. Літературні гуртки. Вміють аналізувати художні твори, залучають знання з інших предметів. Розвивається абстрактне мислення. Положення з теорії. Аналіз поза сюжетних елементів, виражальних засобів мови. Не слід завантажувати урок. Дозована інформація. Індивідуальні обов’язкові завдання. Проблемні питання з подальшим їх вирішенням. Діалог учнів між собою, учнів з текстом. Час говоріння вчителя має різко скоротитися. Вчитель – координатор. Направляє .слухає .висновки. нетрадиційні уроки.

Питання про характер сприйняття учня-читача має ще один аспект, який стосується вже не вікових, а індивідуальних можливос­тей школярів. Цікаво, що ряд психологів та методистів дійшли аль­тернативного висновку щодо трьох основних типів сприйняття учнів. Для першого типу характерним є перевага наочних та образних еле­ментів, для другого — перевага словесних та логічних моментів сприйняття, а третій тип є змішаним.

Тому учні, які належать до „логічного" типу, легко складають плани, беруть активну участь у підсумкових видах роботи, але гірше виконують завдання щодо роботи з текстами, не так тонко відчу­вають красу художнього слова і т. ін.

Учні „емоційного" типу зацікавлено працюють із текстом тво­ру, легко відчувають характер виражально-зображувальних засобів того чи того автора, однак їм важче складати плани, опрацьовувати висновки Зрозуміло, що ідеальним є „змішаний" тип, хоча зрозуміло й інше: до учнів такого типу належить меншість, атому учитель пови­нен знати особливості учнів кожного класу, аби мати змогу правиль­но розподіляти індивідуальні завдання, а також розвивати у потрібно­му напрямку пізнавальні інтереси учнів.