22. Специфіка вивчення драматичних творів на уроках…

Робота з драматичними творами,на думку В. Г. Маранцмана,є чи не найактивнішим способом спілкування з мистецтвом слова²⁴. Це зумовлено тим, що, як писавМ. В. Гоголь, „п'єса живе тільки на сцені", а відтак читач змушений постійно за допомогою своєї уяви домальовувати, „добудовувати" текст драматургічного твору тими картинами, які в театральній постановці глядач має змогу спос­терігати в інтерпретації акторського колективу.

Специфічність драми виявляється також і в тому, що позиція автора, навіть порівняно з епічним твором, є ще менш очевидною і більш прихованою за репліками персонажів. А парадоксом у даній ситуації є те, що дуже часто драматургічні твори трактуються так од­нозначно, ніби перед нами якась інструкція, яка вже за самим своїм визначенням не може передбачати двозначного чи, тим більш, бага­тозначного тлумачення.

Ми вважаємо, що саме ці два аспекти спричинюють утруднен­ня, які постають перед учителем під час вивчення драматургічних творів. Тобто, з одного боку, аби уявно репрезентувати репліки пер­сонажів, потрібно бути до цього підготовленими та зацікавленим у читанні та аналізі п'єси. А з другого боку, обов'язковою умовою роз­гляду драматургічних творів є вміння бачити такий твір в усій склад­ності його можливих інтерпретацій, що у шкільному віці є досить складним. Тому другим парадоксом у цьому контексті є те, що ана­лізувати драматургічний твір за допомогою інсценізації, принаймні, на початковому етапі, ми вважаємо не зовсім доцільним.

Прийоми, які необхідно використовувати на вступному етапі, повинні дозволити позбутися „зачарованості" текстом і дати змогу подивитися на текст ззовні, але не у якості глядача, а у якості, власне, читача. З цією метою найкращим прийомом, на нашу думку, є вико­ристання проблемних питань. Даний прийом є тим більш дієвим ще й тому, що за допомогою таких питань можна досягти виявлення дра­матичного конфлікту, який, за визначенням „Словника літературоз­навчих термінів", „є головною силою, що спричинює розвиток дра­матичної дії, і засобом розкриття характерів"²⁵.

Досить ефективним є також вступний коментар, у якому йшло­ся б про історію написання п'єси (якщо вона цього заслуговує), про -сценічну історію твору, про біографічні відомості з життя акторів і самого автора, відомості, які свідчили б про певні незвичні факти і обов'язково сприяли б зацікавленню даним драматургічним твором.

Деякі автори радять попередню (якщо є така можливість) пере­глянути спектакль чи екранізацію твору, що повинен бути проаналізованим. Але, на нашу думку, робити цього не варто, оскільки, по-перше, учням буде важко позбутися впливу режисерсько-акторської інтерпретації, а по-друге, подальший аналіз може звестися до аналізу вистави чи акторської гри, а не тексту твору. Інша справа, коли йдеться про перегляд вистави після аналізу з метою порівняння того, як зро­зуміли зміст твору учні і як цей зміст розуміють професіонали сцени, — безперечно, у такому форматі відвідини театру мають сенс і можуть бути ефективно використані у роботі учителя²⁶.

Безумовно, не можна, аналізуючи драматургічний твір, ігно­рувати колізії розвитку діїу п'єсі, як не можна забувати і про дійо­вих осіб, про їх місце та роль у творі, про ті сенси, які через їхні характери намагається висловити автор. Але усі ці аспекти, по­при їхню важливість, не є первинними, і під час аналізу твору розгляд даних компонентів має служити виявленню змісту тієї проблеми, яку покладено в основу твору і яка реалізується через драматичний конфлікт. Можна про це сказати й інакше, вико­ристовуючи вже знайому формулу (див. розділ V): для ефективно­го аналізу драматургічного твору необхідно якнайменше драматургії і якнайбільше драматизму²¹.