17. Розвиток усного і писемного мовлення учнів на уроках літератури.

У школі вивчення літератури таксамо, які вивчення лінгвістич­них курсів, у безпосередній спосіб пов'язано з мовленнєвою діяльн­істю учнів, з розвитком їхніх мовленнєвих умінь та навичок.

Принципи організації роботи з розвитку зв'язного мовлення були досить чітко сформульовано Н. А. Станчек, і на сучасному етапі вони не втратили своєї актуальності.

1. Робота з розвитку зв'язного мовлення повинна спиратися на безпосередні літературні та життєві враження учнів, і завдання учи­теля полягає в тому, аби організувати такі враження, зокрема, емоційні переживання.

2. Зміни в мовленнєвому розвиткові учнів будуть відбувати­ся надзвичайно повільно, якщо ця робота проводитиметься не систематично, а лише епізодично та з ігноруванням зв'язку з тим, що було напрацьовано за попередній період навчання.

3. Оволодіння уміннями та навичками зв'язного мовлення є процесом не тільки довготривалим - він обов'язково має будувати­ся на засадах творчого підходу до навчання мистецтву розповідати та писати.

Розвиток мовленнєвих навичок передбачає й цілу низку, ска­зати б, технічних прийомів, як-от: складання плану, обмірковування композиції твору, виступу або доповіді, побудова системи доказів і т. ін.

Оволодіння мовленнєвими навичками відбувається в двох на­прямках: усне і писемне мовлення. Попри те, що вони є тісно пов'я­заними між собою, було б помилкою вважати їх тотожними як по суті, так і з методичної точки зору (щодо шляхів оволодіння ними). Це треба мати на увазі ще й тому, що усне і писемне мовлення не просто пов'язані між собою через причетність до мови і з погляду на вимоги, які до них ставляться, зокрема: змістовність, точність, логічність, доцільність, виразність, багатство, стислість, відповідність літературним нормам, емоційність тощо, — усне і писемне мовлення суттєво впливають одне на одне: недоліки та недосконалість усного мовлення ускладнюють писемний виклад, і, навпаки, невміння пи­сати спричинює хаотичний характер усних виступів.

Однак у шкільній практиці досить часто (в цьому аспекті можна спостерігати крайнощі!) учитель надає перевагу одному з видів мовленнєвих умінь: писемному або усному. Такий харак­тер організації роботи на уроках є неприпустимим через наслідки, на які ми вказали вище, і аби уникнути цього, учитель повинен знати і розуміти специфіку цих видів мовлення та вміти творчо використовувати свої знання.

ОРГАНІЗАЦІЯ РОБОТИ З РОЗВИТКУ УСНОГО МОВЛЕННЯ

Особливість усного мовлення полягає втому, що воно є наділе­ним високою ступінню імпровізаційності, адже народжується таке мовлення „тут і зараз", і тому мовець постійно перебуває в, образно кажучи, стресовій ситуації, як з погляду на брак часу, перманентного цейтноту, так і з погляду на добір адекватного мовленнєвій ситуації лексичного складу та відповідної синтаксичної організації мовлен­ня. А відтак, якщо в учня бідний та примітивний словниковий запас, то жодних шансів на те, аби точно висловити свою думку, в нього практично немає. У зв'язку з цим традиційна методика завжди при­діляла велику увагу збагаченню словникового запасу.

Простіше кажучи, для досягнення успіху щодо вдосконален­ня навичок усного мовлення слід створювати умови для того, аби учні мали змогу висловлюватися, говорити, спілкуватися в класі. Причому не тільки і не стільки відтворюючи статті підручника й інших критичних джерел, скільки вступаючи у вільні діалоги з вчителем та зі своїми однокласниками.

Досягнення такої мети стає можливим за умови використання таких форм уроку, як урок-бесіда, урок-диспут, урок-роздум, урок-діалог, урок-семінар тощо. Вони вже за своєю формою передбача­ють необхідність активного спілкування. Ще більш ефективними з цього погляду є уроки, робота на яких організовується в ігрових та інтерактивних формах: тоді сам процес розгортання, сказати б, сю­жету уроку спонукає учнів до активної мовленнєвої діяльності. Але треба пам'ятати, що, попри необхідність імпровізувати під час усно­го мовлення, до такої імпровізації треба бути підготовленим. Інакше кажучи, найкращою імпровізацією є підготовлена імпровізація.

Крім цього, для досягнення успіху необхідно вільно володіти матеріалом, який використовується у виступі. Хоч такий „імпрові­зований " виступ може виглядати не так ефектно, як текст, вивчений напам'ять, але його живий характер, без сумніву, компенсує усі мож­ливі недоліки.⁵

Специфіка усного мовлення визначається також і тим, що усне слово є словом, що звучить. Особливо важливим є також інтонаційне оздоблення виголошуваних слів. Інколи інтонація набуває навіть більш значимого ха­рактеру, ніж власне сказане, тому що може цілком змінити зміст вислову. Так, наприклад, іронічна інтонація вимагає діаметрально протилежного розуміння змісту промови, і, навпаки, слова, які не наділені внутрішнім пафосом, можутьбути виголошені зтаким силь­ним почуттям, що справлять незабутнє враження на слухачів.

На позитивний резуль­тат можна сподіватися тільки тоді, коли система роботи, яку реалі­зує учитель, гармонійно поєднує як літературний, так і мовленнє­вий розвиток, що об'єктивно стимулюються один одним.

Критерії мовленнєвого розвитку, які розробив В. Г. Маранцман, тому що вони виявляють ступінь мовленнєвої компетент­ності школяра та його креативний потенціал мовлення.

1. Обсяг словникового запасу (активного та пасивного) та його свідоме вживання у мовленні.

2. Практичне володіння нормами літературної мови та усвідом­лення її законів.

3. Оцінка мовленнєвих висловлювань співбесідника та худож­нього тексту. ■

4. Оволодіння різноманітними стилями мовлення та жанрами мовленнєвих висловлювань.

5. Відповідність плану змісту плану вираження в мовленні.

6. Зверненість мовлення, його відповідність характеру аудиторії.

7. Індивідуальний характер, особистісність мовлення (словник, інтонація, образність).

8. Взаємозв'язок та взаємовплив між усним та писемним

мовленням⁸.

Критерії мають універсаль­ний характер щодо усного і писемного мовлення, а тому зверне­мося далі до методики розвитку мовлення писемного.

ОРГАНІЗАЦІЯ РОБОТИ З РОЗВИТКУ ПИСЕМНОГО МОВЛЕННЯ

Вище ми вже зазначали, що важливими є обидва типи мовлен­ня, однак слід ствердити й інше: набагато складніше навчити учня все ж таки писати, а не промовляти. Це пов'язано з тим, що навич­ками усного мовлення дитина оволодіває ще до початку навчання в школі, і тому завданням школи є удосконалення цих навичок в ас­пекті вивчення учнями різних предметів, зокрема й літератури.

Натомість писемному мовленню школярі, як правило, почина­ють навчатися лише в школі, і оскільки ці вміння є якнайбільш штуч­ними, то вони становлять надзвичайно складну дидактичну та мето­дичну проблему, вирішення якої на сучасному етапі можна визнати незадовільним.

„навчити писати всіх яскраві твори неможливо, бо не у і кожного є до цього природний хист. І все ж „лірики" повинні отри-і мати навички логічного мислення, а „математики" — мати уявлення ' про особливості образного сприйняття світу¹.

Сама робота щодо розвитку та удосконалення нави­чок писемного мовлення є системною, а тому епізодичність, фраг­ментарність, порушення зв'язків у рамках цієї системи неодмінно призводить до того, що втрачається внутрішня мотивація, яка сти­мулює бажання належним чином завершити процес вивчення худож­нього твору.

Головним завданням, яке повинен вирішити учительу контексті ро­боти з розвитку писемного мовлення, є створення умов, що перед­бачали б подолання відчуження учнів від слова взагалі і писемного слова зокрема.

Один з варіантів послідовності робіт з 5-го до 8-го класу, за В. Г. Маранцманом, може бути наступним:

1. Складання загадок.

2. Опис сценки, події, випадку з життя.

3. Твір за прислів'ям.

4. Опис предмету, явища природи.

5. Написання власної казки.

6. Портрет людини, інтер'єр, пейзаж.

7. Складання діалогу.

8. Історія життя.

9. Лист.

10. Сторінки щоденника*.

11. Ессе.

12. Написання літературних творів певного жанру (оповідання, повість, байка, епіграма тощо)¹³.

Цілком очевидним є те, що твори на основі життєвих вражень повинні спиратися на програмове вивчення літературних творів, але тільки ними перелік письмових робіт не вичерпується. Поступово до цього списку додаються твори про мистецтво та твори на літера­турні теми, зокрема такі:

1. Переказ та аналіз епізоду.

2. Відгук про фрагмент кінофільму.

3. Складання кіносценарію.

4. Опис картини. *

5. Переказ зі зміною особи оповідача.

6. Аналіз сцени спектаклю.

7. Інсценівка.

8. Відповідь на проблемне питання.

9. Відгук прочитання вірша.

10. Складання „партитури почуттів" для виразного читання вірша, монологу та діалогу з драматургічного твору.

11. Щоденник літературного героя.

12. Лист від імені героя.

13. Порівняльний аналіз перекладів.

14. Власний переклад невеличкого твору

15. Співставлення акторських інтерпретацій.

16. Порівняння картин художників.

17. Співставлення музичних інтерпретацій літературного тек­сту.

18. Рецензія на книгу, фільм, спектакль, концерт, виставку кар­тин, скульптури¹⁴.

Всі ці види творів є, власне кажучи, допоміжними, пропедев­тичними, тобто такими, які слугують розвитку навичок писемного мовлення і готують учнів до написання ними власне письмових робіт на основі літературного матеріалу.

Принцип добору більшості із запропонованих тем доволі про­стий: темами стають рядки з поетичних творів класичної літератури. Це пояснюється тим, що вони є образними за своєю суттю, а отже, мають узагальнений характер, і тому від початку не обмежують учня щодо, скажімо, характеристики певного образу¹⁹.

У контексті розвитку писемного мовлення, атакожу зв'язку із відносно невеликою кількістю годин, що відводиться навчальним планом на вивчення зарубіжної літератури, не втрачають своєї акту­альності і так звані домашні твори

1. Організація роботи з розвитку усного та писемного мовлен­ня учнів становить важливий аспект їхньої літературної освіти.

2. Розвиток мовленнєвих умінь та навичок є безпосередньо пов'язаним із розвитком культурної особистості взагалі і особи­стості, яка здатна сприймати літературу як мистецтво слова, зок­рема.

3. Навички усного та писемного мовлення не є тотожними, але вони взаємопов'язані між собою і здатні як позитивно, так і негатив­но впливати на розвиток одне одного.

4. Принципові відмінності між усним та писемним мовленням зумовлюють різні методичні підходи щодо роботи з їхнього удоско­налення.

5. Письмова творча робота є найскладнішою та найвищою формою контролю, за допомогою якої можна визначити проміжний та підсумковий результат щодо ефективності роботи і учнів, і учителя літератури.

передбачено взаємообумовленість видів робіт з розвитку усного і писемного мовлення учнів [1; 7-8; 12; 15 та інші]. Написанню твору-відгуку на прочитаний твір обов’язково має передувати усна бесіда за подібним планом:

- оберіть уривок із твору, який найбільше Вас вразив. Продекламуйте (зачитайте) його;

- опишіть уявні відчуття ліричного героя чи персонажа;

- співвіднесіть прочитаний уривок з життєвими враженнями тощо.

За результатами обговорення проблеми учні висловлюють оригінальні судження та передбачення, які в подальшому стають основою твору.

Системна організація творчої учнівської діяльності сприяє виявленню і стимулюванню літературної обдарованості. Цього можна досягати за допомогою використання завдань підвищеної складності, завдань для індивідуалізованої літературно-творчої роботи. Особливе місце серед них займають завдання творчого рівня (на створення власних художніх творів).

Вищу активність у написанні оригінальних художніх творів виявляють учні 5-6 класів, які бажають випробувати себе в ролі автора міфу, оповідання, казки, байки. Учні іншої вікової групи (7-8 класів) здебільшого обирають і успішно виконують творчі роботи на основі стилізації і конструювання вивчених художніх творів (поезія у стилі балади або східних зразків, оповідання у стилі К.Дойля, власні переклади твору на основі комбінування відомих його перекладів і підрядника). Зазначене дозволяє стверджувати про перевагу рівня розвитку інтелектуально-логічних здібностей, порівняно з евристичними і спеціальними літературно-творчими, в учнів цього віку.