57. Інтеграційні процеси в Європі у 1945-2010 рр.

Під час розрядки в радянсько-американських відносинах розпочався рух європейських народів за зміцнення міжнародного співробітництва. Країни європейського континенту виявили прагнення до спільних принципів співжиття, співробітництва, розв'язання протиріч і створення на їх основі нової системи міжнародних відносин. їх спільні зусилля в цьому напрямі отримали назву «європейський процес». У 1975 р. в Гельсінкі відбулася Нарада з питань безпеки і співробітництва в Європі (НБСЄ), у якій взяли участь 33 європейські держави, у тому числі СРСР, а також США і Канада. Учасники наради ухвалили Заключний акт, в якому визначили напрямки свого співробітництва в політичній, економічній і гуманітарній сферах (так звані «три корзини»)У Гельсінкському акті були зазначені основні засади, на яких європейські країни бажали б будувати свої відносини. Насамперед це принцип незастосування сили у відносинах між собою. Крім того, було закріплено принцип непорушності і недоторканості кордонів, як вони історично склалися, якими б несправедливими вони не вважалися. Держави, що підписали акт, також зобов'язалися надавати своїм громадянам всі основоположні права людини.У 1980 р. у Мадриді відбулася зустріч держав — учасниць НБСЄ, на якій було ухвалено рішення про скликання Конференції щодо заходів зміцнення довіри, безпеки і співробітництва в Європі. Конференція тривала з перервами у декілька етапів з січня 1984 до вересня 1986 року у Стокгольмі. У результаті був прийнятий «Документ стокгольмської конференції». Новим у ньому було те, що учасники НБСЄ зобов'язалися інформувати один одного про свою військову діяльність, а також дозволяти іноземним інспекторам спостерігати за військовими вченнями на своїй території.

У листопаді 1990 р. в Парижі учасники НБСЄ зустрілися знову і підписали договір про скорочення звичайних видів озброєнь, а також завершення давнього протистояння між ОВД та НАТО.У 1994 р. НБСЄ перетворилася на постійно діючу Організацію з питань безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ).Наприкінці того ж року відбулася Будапештська сесія ОБСЄ. На ній виявилися протиріччя між Росією і США з приводу вступу до НАТО східноєвропейських постсоціалістичних країн. Через це в Європі виникла небезпека утворення біполярної системи Росія — НАТО.У результаті розпаду СРСР на європейському континенті з'явилися нові учасники міжнародних відносин — колишні кра¬їни «народної демократії» і колишні радянські республіки. Фор¬муються принципи європейських відносин в нових умовах.Особливо гострим виявилося питання про збереження територіальної цілісності новоутворених держав, як того вимагає Гельсінкський акт 1975 р. Так, унаслідок розпаду Югославії значні групи найбільшої нації цієї країни — сербської опинилися у новостворених державах — Хорватії, а також у Боснії і Гер¬цеговині. Вони виявили намагання за допомогою зброї відтор¬гнути від них території, на яких вони живуть у цих країнах.Почало новому етапу інтеграції Європи поклала сесія Євроради в Ганновері 27-28 червня 1988 р., , що доручила президенту Генкомісії ЄС Жаку Делору вивчити і підготувати пропозиції щодо конкретних етапів, що ведуть до економічного і валютного союзу. Проект «Договору про європейський Союз» довго обговорювався і був підписаний 7 лютого 1992 р. в нідерландському місті Маастріхті міністрами закордонних справ і міністрами фінансів 12 держав-членів ЄС. Цей документ одержав назву «Договір про Європейський Союз». Документ передбачав поетапну трансформацію ЄС в новий економічний, валютний, а в перспективі і ноші і чеський союз.Маастріхтська домовленість передбачає створення єдиного «Євродому» через послідовне оформлення в три етапи Економічного і Валютного Союзу. На першому етапі (липень 1990 р. - 31 грудня 1993 р.) здійснюється повна лібералізація руху капіталів усередині Союзу; завершується формування єдиного внутрішнього ринку. На другому етапі (він почався з 1 січня 1994 р.) передбачається створити Європейський Валютний Інститут для створення європейської системи центральних банків і введення єдиної валюти - ЕКЮ; встановлення чіткої координації економічних планів країн-членів; введення економічних і політичних санкцій за недотримання рекомендацій Ради.Третій етап містив два варіанти : а) з 1 січня 1997 р., якщо не менше 7 країн Євросоюзу досягнуть необхідного ступеня економічної єдності; б) з 1 січня 1999 р. незалежно від числа країн, готових до участі в економічному союзі. Цей етап передбачає : установа незалежної європейської мережі центральних банків; ліквідацію власних національних валют і встановлення єдиної валютної політики для країн-членів Економічного Валютного Союзу.Таким чином, в сучасній Європі посилюються інтеграційні процеси, що дозволить спільно вирішувати економічні, екологічні і соціально-політичні проблеми, що все ускладнюються.