41 . Франкістський режим в Іспанії.

1937 генерал Франко взяв на себе керівництво всіма силами, що протистоять республіканському уряду. Після вступу його військ в Мадрид він почав формувати диктаторський режим в країні, влада якого швидко поширилася по всій території.Франко зосередив у своїх руках величезну владу. Він став главою держави і главою уряду, головнокомандуючим збройними силами, генералісимусом, главою Іспанської фаланги. Усі політичні партії, крім Іспанської фаланги, були заборонені.Франкісти оголосили недійсними всі законодавчі акти республіки, були видані укази нової влади про ліквідацію аграрної реформи і повернення землі поміщикам.Автономні пра ¬ ва Каталонії і Басконії були ліквідовані. Диктатура фактичних ¬ ки закрила профспілки. Замість них були створені примусові об'єднання трудящих, т. зв. «Вертикальні профспілки». Страйки оголошувалися «злочином проти батьківщини». Почалося формування ¬ вання «корпоративної держави». Громадянська війна стала трагедією для іспанського народу. 1 млн. іспанців загинули під час кровопролитних боїв, 500 тис. були змушені емігрувати з Іспанії.Довгі роки диктаторський режим визначав розвиток країни. Тільки смерть Франко в 1975 р. знамено ¬ вала закінчення франкістського періоду в історії Іспаніі.В той же час не можна не отме ¬ тить, що Франко, особливо в останні роки свого перебування при владі, прагнув консолідованої ¬ вать іспанське суспільство, не допускати військового протистояння різних політичних сил, примирити, здавалося, непримиренних політичних супротивників. І це йому багато в чому вдалося, хоча він завжди розглядав політичний диктат і влада як головний аргумент при вирішенні будь-яких спірних вопросов.Современное керівництво Іспанії робить все можливе, щоб протистояння Громадянської війни 1936-1939 рр.. залишилося в минулому. І її гіркі уроки, зачепили долі мільйонів пересічних громадян країни, сьогодні вже не є приводом для з'ясування б ¬ лих відносин в демократичній Іспанії.

42. Охарактеризуйте особливості соц..-екон. Розвитку Лат Америки.

У 20-х роках розвиток кра¬їн Латинської Америки характеризувався певною ста¬більністю і прийнятними темпами господарського посту¬пу. Сприятлива економічна ситуація на світовому ринку забезпечувала стійкі прибутки від вивозу продукції, при¬ваблювала значну кількість іммігрантів до Аргентини, Уругваю та Бразилії.Після першої світової війни посилилася залежність ла¬тиноамериканських країн від іноземного капіталу. Зару¬біжні інвестори і підприємці, насамперед із США, почали витісняти звідси англійських конкурентів, розширювати свій вплив. Зростання північноамериканської економічної експансії супроводжувалося втручанням у внутрішні справи держав регіону, зокрема в зоні Карибського басейну. Зміни, що сталися у світі після завершення війни, сут¬тєво вплинули на становище латиноамериканських країн.Національна демократія разом з робітництвом нама¬галася організувати рух проти латифундизму та інозем¬ного втручання. Наприкінці 1924 р. в Перу було створено «Партію блоку трудящих мас і національної буржуазії», яка виступила за політичне об'єднання Латинської Аме¬рики, націоналізацію землі й промисловості, інтернаціо¬налізацію Панамського каналу. Осередки цієї партії ви¬никли й в інших країнах континенту. Так зародився масо¬вий національно-визвольний рух, прихильники якого вис¬тупали проти більшовицьких і марксистських ідей, від¬стоювали гасло особливого шляху розвитку країн Латин¬ської АмерикиНаприкінці 20-х років у багатьох латиноамерикансь¬ких державах розпочалася активна боротьба проти міс¬цевої реакції та іноземного втручання. Так, у 1926 р. в Нікарагуа була створена повстанська армія, що розпочала збройну боротьбу під гаслом «краще померти патріотом, ніж скніти рабом! Свобода або смерть». Тільки в сере¬дині 30-х років цей рух почав слабнути під ударами диктатора Сомоси.Подібні рухи розгорталися в Сальвадорі, Гватемалі, на Кубі та в інших краї¬нах Карибського регіону, відомих під назвою «бананових республік». Суперництво США та Англії за вплив у латиноамериканських країнах спри¬чиняло воєнні конфлікти між останніми. Так, у 1932 р. Болівія почала воєнні дії проти Парагваю за нафтовий район Гранд Чако, на який претендувала англо-голландська нафтова компанія. Війна тривала до 1935 р.З 1933 р., після приходу до влади у США президента Ф. Д. Рузвельта, амери¬канська політика зазнала докорінних змін. США проголосили принцип невтру¬чання у внутрішні справи країн Латинської Америки. Рузвельт виступав з позиції «доброго сусіда», пропонуючи урядам латиноамериканських держав взаємовигід¬ні торгові угоди, надання технічної допомоги тощоНапередодні другої світової війни стійкі економічні позиції в Аргентині, Бра¬зилії, Чилі, Гватемалі, Мексиці й Болівії мала Німеччина. За обсягом експорту в Латинську Америку вона наздогнала Англію. Активно заохочувалася еміграція німців до латиноамериканських країн, що згодом сприяло створенню тут фашист¬ських організацій.Водночас при допомозі Комінтерну тут виникали компартії та пробільшовицькі організації. Захист інтересів широких народних мас очолило робітництво Латинської Америки, діяльність якого досягла високої організованості. У 1930 р. на конгресі в Мехіко була створена Конфедерація трудящих Латинської Амери¬ки, яка виступила за єдність профспілкового руху усього континенту.Під тиском обставин уряди багатьох латиноамериканських країн змушені були шляхом удосконалення законів регулювати взаємовідносини різних со¬ціальних верств і груп суспільства. Були прийняті закони про працю та взає¬мовідносини між працюючими й підприємцями, про діяльність профспілок тощо. У 1939 р. на Панамериканській конференції в Лімі країни Латинської Амери¬ки і США заявили про свою готовність захищати континент від будь-якого іно¬земного втручання.Загалом зміни, які відбувалися в Латинській Америці, свідчили про те, що цей континент втягувався у вир світових подій.Загострення внутрішньополітичної ситуації призвело до встановлення в бага¬тьох країнах Латинської Америки диктаторських режимів. Важливу роль у цих процесах відігравали військові, представники вищого католицького дховенства і латифундисти.У липні 1926 р. уряд Мексики заборонив духовенству займатися політичною діяльністю і позбавив його права на володіння нерухомим майном. Церква ви¬ступила на захист своїх привілеїв, бойкотувавши урядові заходи. З її ініціативи у 1927 р. почався заколот «кристерос» («захисників християнства»). Заколотників підтримали іноземні нафтові компанії. Уряд країни змушений був відмінити «нафтовий закон», надавши іноземцям право на розвідку й видобуток нафти на території країни. Таким чином, заколот поклав початок встановленню режиму «революційного каудилізму» (вождизму). У 1928 р., після вбивства релігійним фанатиком президента країни, до влади прийшли противники демократичних перетворень. У 1929 р. спалахнув новий заколот армійських частин у північно-західній частині країни, який загрожував встановленням військової диктатури. Урядові вдалося придушити його. Лідер Національно-революційної партії ге¬нерал Ласадо Карденес, популярний політичний діяч, став новим президентом Мексики. Його політика сприяла об'єднанню демократичних сил і проведенню прогресивних перетворень. Однак національно-реформістський уряд не влашто¬вував іноземні компанії, які в 1933 р. спробували організувати черговий військо¬вий переворот. У роки другої світової війни Мексика рішуче розірвала будь-які відносини з державами фашистського блоку. Демократичний рух у Мексиці очолив генерал Альваро Обрегон. Він виступав за створення суспільства «всезагального блага й соціальної справедливості».У 1933 р. виникла Всезагальна конференція робітників і селян Мексики