33. Охарактеризуйте Версальсько-Вашингтонську систему міжнародниї відносин.

Основи Версальсько-Вашингтонської системи були закладені на паризькій мирній конференції, де 28 червня 1919 р. був підписаний версальський мирний договір, що підбив підсумки Першої Світової війни.Облаштування післявоєнного світу було пов’язане з проведенням ряду міжнародних конференцій і підписанням відповідних договорів.Навесні 1922 р. відбулася Генуезька конференція. На ній обговорювалися економічні й фінансові питання відновлення Центральної і Східної Європи. Головним на конференції було «російське питання» західні країни жадали від Росії повернення царських боргів, відмови від державної монополії на зовнішню торгівлю, повернення вартості націоналізованих підприємств їхнім колишнім хазяям. Радянська делегація погодилася виплатити царські борги, якщо західні країни відшкодують збитки за інтервенцію і нададуть довгострокові кредити. Домовитися сторонам не вдалося.Вихід з міжнародної ізоляції радянської Росії і Німеччини був знайдений. 16 квітня 1922 р. країни підписали Рапалльський договір, який передбачав дипломатичне, економічне та військове співробітництво.Гаазька конференція, що проходила влітку 1922 р., обговорювала претензії західних країн до Радянської держави з фінансово-економічних питань. Росія висувала зустрічні претензії. Досягти домовленості не вдалося.На Лозаннській конференції, що проходила з листопада 1922 р. – до липня 19233 р., були підписані договори країн-переможниць з Туреччиною і прийнята конвенція про Чорноморські протоки.Локарнська конференція 1925 р. була скликана для розв’язання німецько-французьких протиріч. Конференція прийняла Рейнський гарантійний пакт, що передбачав недоторканість німецько-бельгійських і німецько-французьких кордонів відповідно до Версальсько-Вашингтонського договору. Питання про східні кордони Німеччини залишалося відкритим. Локарнська конференція визнала Німеччину повноправним учасником міжнародних відносинУ 20-ті рр. ХХ ст. гострим залишалося питання про виплату Німеччиною репарацій. Країна була не в змозі проводити їхню виплату. З метою підвищення платоспроможності Німеччини та відновлення її економічного потенціалу були розроблені план Дауеса (1924 р.) і план Юнґа (1929 р.).У 1928 р. представниками США, Франції, великої Британії, Німеччини, Японії й інших країн був підписаний пакт Тріана-Келлоґа. Пізніше до пакту приєдналися СРСР і інші держави. Значення пакту полягало в тому, що він проголошував відмову від війни як засобу врегулювання міжнародних суперечок і необхідність розв’язання будь-яких суперечок мирними засобами.Створення Версальсько-Вашингтонської системи дозволило розрядити напруженість у світі після закінчення війни. Положення ряду договорів Версальсько-Вашингтонсьької системи свідчили про розуміння необхідності змін принципів міжнародних відносин. Вони підкреслювали право націй на самовизначення, відмовлення від війни як засобу вирішення конфліктів. Дуже важливим підсумком Версальсько-Вашингтонської системи договорів було створення Ліги Націй. Цілий ряд європейських держав одержали незалежність (Австрія, Угорщина, Чехословаччина та інші).Однак творці Версальської системи (Велика Британія, Франція) нав’язали ряду держав невигідні договори. Тягар репарацій ліг на плечі народів переможених країн, а не режимів, що розв’язали війну. При цьому не були враховані реальні можливості переможених країн. Жорсткі і принизливі умови Версальського договору викликали хвилю реваншизму і шовінізму.Не завжди справедливим було і вирішення питання про кордони між державами. Підсумком цієї політики стало виникнення районів компактного проживання національних меншин. Природно, що такі дії не викликали схвалення рішень Версальської системи договорів.Не включивши до системи міжнародних договорів Радянську Росію, держави-переможниці змусили її стати в опозицію до Версальсько-Вашингтонської системи.Колишні німецькі колонії і народи, що входили до складу колишньої Османської імперії, не одержали незалежності. Мандатна система керування цими раїнами стала фікцією, адже становище підмандатних територій нічим не відрізнялися від становища колоній. Змінилися лише хазяї – ними стали держави-переможниці. Ці дії викликали зростання антиколоніального визвольного руху народів.