2. Психолінгвістика. Об’єкт, предмет, завдання й методи ПсЛ. Мовленнєва діяльність, її види та структура.

Психолінгвістика - маргінальна галузь лінгвістики, спрямована на дослідження розвитку й застосування мовленнєвої здатності як психічного феномена, її реалізації в механізмах породження та сприйняття мовлення у проекції на психічну діяльність людини в її соціально-культурній взаємодії та кодову систему мови. Дисципліна виокремилася в самостійну 1954 р., завдяки опублікованому збірнику наукових досліджень Ч. Осгудом та Т. Сибіоком.

Предмет психолінгвістики - співвідношення психічних функцій і процесів свідомості з мовною здатністю й мовленнєвою діяльністю людини; вербальна організація і вербальна поведінка людини. Об ’єкт - мовна здатність і мовленнєва діяльність особистостей. Об’єктом психолінгвістики також є людина. Головні проблеми психолінгвістики: методологія психолінгвістичних досліджень; моделювання й аналіз процесів породження; сприйняття й розуміння мовлення, механізмів формування в людини мовної здатності; опис організації ментального лексикону; аналіз дитячого мовлення, мовної свідомості й образу світу; дослідження невербальних складників комунікації; дослідження психічних механізмів ефективності спілкування, кодування й декодування текстів; міжкультурне спілкування; оволодіння іншою мовою; проблеми білінгвізму.

Завдання ПЛ: 1. Організація мовленнєвого розвитку дошкільника. Розробка та успішність застосування методичних прийомів розвитку мовлення у дитини потребують знань мовленнєвого онтогенезу дитини, динаміки процесів оволодіння дитиною знаковою системою, особливості використання мови дітьми.

• Навчання іноземній мові. Вирішення питань оптимального віку введення іноземної мови, методична організація процесу навчання у різних вікових групах, ефективність методичних прийомів і т.д. викликало необхідність психолінгвістичного дослідження двомовності, механізмів породження і сприйняття рідної та нерідної мов, проблеми внутрішнього мовлення, свідомого та несвідомого у мовленнєвих процесах.

• Логопедія, навчання розумово відсталих дітей, глухонімих, дітей із вродженими мовленнєвими патологіями. Практична робота у цьому напрямку передбачає як організацію спеціальної корекційної роботи, так і розробку альтернативних систем комунікації, що дозволяють надати необхідну знакову підтримку розвитку інтелекту у випадку неможливості чи тимчасової затримки в оволодінні природнім мовленням.

• Відновлення мовлення під час його порушення, лікування різних форм афазії та її ускладнень. Афазія - розлад мовлення, обумовлений ураженням кори півкуль головного мозку за збереженні слуху та мовленнєвого апарату.

• Міжкультурна комунікація: проблеми відношення мовленнєвої особистості, мови і культури; конфлікт культур, культурний шок, лакуни; дослідження механізмів окультуризації (засвоєння рідної культури); і аккультуризації (засвоєння нерідної культури).

• Інженерне моделювання мовленнєвого спілкування: створен­ня систем штучного інтелекту, технічних засобів, що моделюють мовленнєву поведінку людини і представляють собою структурний аналог її мозку. Вирішення цих завдань передбачає створення програм-блоків; прийом, зберігання, переробка та видача інформації за аналогією до вищої нервової діяльності людини.

Методи дослідження. В сучасній ПЛ використовуються прямі і непрямі методи експериментального дослідження, запозичені з психології, і оригінальні (метод "семантичного диференціала" Ч. Осгуда, метод "семантичного інтеграла" В.І.Батова і Ю.А.Сорокіна, метод "контент аналізу" Т.Н.Ушакової і ін.). Найпоширенішими в даний час є різні методики асоціативного експерименту. Разом з експериментальними в ПЛ використовується спостереження (і самоспостереження), формуючі методи (в дослідженнях оволодіння рідною і іноземною мовою), метод лінгвістичного експерименту.

метод асоціативного експерименту	Перший А.Е. поставив Ф. Гальтон; В. фон Вундт, К. Г. Юнг, М. Вертгеймер і Д. Кляйн застосовували А.Е. як проективний метод для дослідження мотивації особистості. Початковий період використання А.Е. завершується в 1910 р. створенням Кент-Розанівського списку асоціативних норм. Для другого періоду характерний сильний вплив, з одного боку, ідей біхевіористської психології, що розглядав зв'язок між стимулом і реакцією як чисто механічний, а з іншого – чіткою прагматичною спрямованістю. Третій період асоціативних досліджень пов'язаний із виникненням психолінгвістики (1954 р.) і дослідженнями мовленнєвої діяльності людини. Із формуванням когнітивної парадигми мовознавчих досліджень результати. Методика досліджень мовних реакцій на слова та сполуки (стимули), що виявляє рефлекторні тимчасові зв’язки відчуттів, почуттів, образів, понять і їхніх позначень у ментальному лексиконі носіїв мови з метою конструювання мережі асоціацій у свідомості індивіда та етнос відомості.Асоціація є динамічним тимчасовим нервовим зв’язком між двома і більше психічними явищами (почуттями, уявленнями, відчуттями, думками, образами тощо), а також їх позначенням у мові, який утворюється за певних умов на підставі умовного рефлексу суб’єктивного реагування на відповідні стимули . Сукупність асоціацій створює асоціативне поле - сукупність асоціатів, реакцій на слово-стимул, виявлених шляхом асоціативного експерименту. Асоціативне поле має ядро (найбільш частотні реакції) та периферію (одиничні реакції);
метод семантичного диференціала	Запропонований 1952 р. Ч. Осгудом. Метод кількісного(та одночасного) індуксування значення за допомогою двополюсних шкал, на кожній з яких є градація з порою антонімічних прикметників (шкала має градацію від +3 до -3 чи просто 7 поділів:добрий;більш добрий, ніж нейтральний;скоріше нейтральний, ніж хороший;нейтральний;скоріш нейтральний, ніж поганий;скоріш поганий, ніж нейтральний;поганий. Наприклад: мати - теплий(+3,+2,+3, +3,+3,+2,+3,-2) =17:8 =2,13.
методика доповнення	полягає в деформації мовленнєвого спілкування і наступним його представленням досліджуваним для відтворення. Дані МД дозволяють не тільки робити висновки по відношенню текстів до механізмів їх сприйняття, яле також бути діагностичним засобом мовленнєвої та не мовленнєвої діяльності;
метод непрямого дослідження семантики	грунтується на тому, що піддослідним пропонують висловитись відносно правильності чи неправильності судження (канарка - птах чи тварина);
метод градуального шкалювання	полягає в тому, що використовуються уявлення носіїв мови про можливість розміщення слів у семантичному просторі, якого немає в словнику;
методика прямого тлумачення слова	це опис змісту та об’єму значення слова. Експеримент дає змогу зрозуміти, ніскільки в мовній свідомості представлена внутрішня форма слова.

Поняття мовленнєвої діяльності розроблялося російським лінгвістом, учнем І. Бодуена де Куртене Л. Щербою у праці «О трояком аспекте языковых явлений и об эксперименте в языкознании» у 1931 р. Дослідник розглядає три аспекти дослідження мовних явищ: мовні системи - словники й граматики, що встановлюються на підставі всіх актів мовлення й розуміння в певну епоху життя деякої суспільної групи; мовний матеріал як сукупність всього вимовленого та сприйнятого такою групою; мовленнєву діяльність як самі процеси говоріння й розуміння, що зумовлюються складним мовленнєвим механізмом людини, або психофізіологічною мовленнєвою організацією індивіда.

О. Залевська висловила думку про те, що в концепції Л. Щерби наявний ще й четвертий аспект - мовленнєва організація як готовність індивіда до мовлення, яка має статус механізму, тоді як мовленнєва діяльність є процесом.

Мовленнєва діяльність — це сукупність психофізіологічних дій організму людини, які спрямовуються на сприймання і розуміння мовлення або породження його в усній чи писемній формі. Мовленнєва діяльність зв'язана з психічною діяльністю людини, з розвитком її інтелекту й емоцій (почуттів).

Під впливом ідей Л. В. Щерби у викладанні мови накреслилось три напрями: 1) оволодіння мовою, тобто системою мови, яка використовується як засіб спілкування; 2) опанування мовленнєвою діяльністю, тобто процесом спілкування, комунікації; 3) навчання продукту мовлення, тобто тексту, твору мовлення, думкам, що формулюються за допомогою засобів мови. Опанування мовленнєвою діяльністю — це оволодіння процесом спілкування, мовною комунікацією, що здійснюється за допомогою різних видів мовленнєвої діяльності (слухання, говоріння, читання, писання) і різних форм мовлення (діалога, монолога).

Слухання	як вид мовленнєвої діяльності спирається на почуттєву сторону (слухові сприйняття мовлення, внутрішнє промовляння, зіставлення-- пізнавання), а з іншого боку — на логічне розуміння сприйнятого. Слухання спирається на навички сприймати і розпізнавати звукову форму мовлення, на безпосереднє розуміння слів і словосполучень, розпізнавання граматичних форм на рівні морфології і синтаксису.
Читання	як вид мовленнєвої діяльності спирається на зорове сприйняття графічних знаків мови, а з другого боку — на логічне розуміння їх значення, інакше, на техніку читання і розуміння прочитаного. Взаємодія трьох компонентів: зорового образу одиниці мовлення, кінестезичного образу її, значення її зумовлює вміння читати. Якщо людина добре володіє вмінням читати, то ланка промовляння може випадати, але в процесі навчання не можна ігнорувати другу ланку. Для пізнавання одиниць мови під час читання необов'язкові чіткі кінестезичні образи, тому читання як вид діяльності мовлення вважається більш легким, ніж слухання, і в процесі становлення, і в процесі функціонування.
Говоріння	продуктивний вид мовленнєвої діяльності — здійснюється у формі діалогу або монологу. Для говоріння насамперед необхідна наявність стимулу до говоріння, спонукання; далі — знання теми говоріння, схильність відчувати і мислити, мета говоріння, засоби мови для висловлювання почуттів і думок.
Письмо	найскладніший вид мовленнєвої діяльності — передбачає крім правописних навичок і такі уміння, як відбирання необхідних для даного тексту слів, розподіл предметних ознак у групі речень, виділення предикату висловлювання, організація внутрішніх зв'язків речень у тексті.

Мовленнєва діяльність проявляється у здібностях до мовлення, в уміннях мовлення. Формується, розвивається здібність до мовлення під впливом мовного спілкування, мовної комунікації. Людина передбачає і свідомо планує свою діяльність шляхом використання знаків мови. За своєю структурою мовленнєва діяльність складається з багатьох дій і заснована на цих діях і операціях. У структурі мовленнєвої діяльності виділяють чотири важливих дії: 1) орієнтування в умовах діяльності; 2) вироблення плану у відповідності з орієнтуванням; 3) здійснення виробленого плану, реалізація його; 4) зіставлення матеріалу.