13. Основні поняття етнолінгвістики (етнос, етнічна самосвідомість, рідна мова, національна мова, національно-мовна картина світу тощо). Поняття мовної картини світу. Концепти та їх типи.

Етнос - це цілісна багаторівнева та багато знакова система, яка формує колективну свідомість того чи іншого народу.

Етнічна свідомість - забезпечує збереження і передачу з покоління в покоління етновизначальних рис матеріальної та духовної культури, мови, ментальності тощо.

Рідна мова - мова, з якою людина входить у світ, прилучається до загальнолюдських цінностей у їх нац. своєрідності.

Національна мова - соціально-історирична категорія, що визначає мову, яка є засобом спілкування представників однієї нації.

Національно-мовна картина світу - спосіб відбиття реальності у свідомості людей, що полягає у сприйнятті цієї реальності крізь призму мовних культурно-національних особливостей, притаманних певному мовному колективу.

Картина світу — складно структурована цілісність, що включає три головні компоненти — світогляд, світосприйняття та світовідчуття. Ці компоненти об'єднані в картині світу специфічним для даної епохи, етносу чи субкультури чином. Світосприйняття (тобто чуттєво-образна частина) — це сукупність наочних образів культури, людини, її місця у світі, взаємовідносин зі світом та іншими людьми тощо. Світогляд — концептуальна частина, представлена загальними категоріями простору, часу, руху тощо. Основні великі елементи — каркас картини світу — являють собою набір вихідних принципів або уявлень, фундаментальних припущень про світ чи тих його частинах дотичних ситуації. Світовідчуття являє собою особливий склад мислення, систему своїх категорій або особливе співвідношення понять.

Мовна картина світу складається з: до мовної чи «наївної» картини світу; концептуальної картини світу; мовної (власне лінгвальної) картини світу.

Концепт – це глобальна мисленнєва одиниця, що являє собою елемент знання. ТИПИ (у табл)

За змістом	уявлення (яблуко, спека, кислий); схеми(образ людини, дерева); поняття (квадрат); фрейм(магазин, стадіон); сценарії(поїздка, бійка); гештальт(школа, кохання).
Арутюнова, Радзієвська, Баранов	наївні (буденні), міфологічні, наукові, повсякденні, гносеологічні, художні.
О. Селіванова	ідіоконцепти, узуальні, етноконцуепти, універсальні (загальнолюдські).

13. Мова і культура. Лінгвокультурологія. Предмет, завдання та методи лінгвокультурології.

Усе мовознавство «пронизане  культурно-історичним  змістом,  оскільки його предметом є мова, яка є умовою, основою і продуктом культури». У зв'язку з цим  у кінці  XX  століття учені потрапили в безвихідне становище, адже в науці про людину не було місця найголовнішому – культурі. Оскільки в більшості випадків людина має справу  не  з самим світом, а з його репрезентаціями, то  світ  постає  перед  нами  крізь призму культури і мови народу. Найбільші  філософи XX століття П.А.Флоренський, Л.Вітгенштейн, Н. Бор і багато інших відводили центральне місце в своїх концепціях мові. М.Хайдеггер вважав саме мову первинним «будинком буття» людини, оскільки мова не тільки відображає, але і створює ту реальність, у якій живе людина.

На початку XX століття виникла австрійська школа «Слова і  мовлення»,  яка спрямувала проблему «Мова і культура» на шлях конкретного вивчення  складових компонентів мова і культури і продемонструвала важливість культурологічного підходу в багатьох областях мовознавства. Ідею нерозривності і єдності мови й культури  підтримували багато вчених. Отже, проблема взаємозв'язку мови і культури не нова. Культуру почали розглядати не просто як суміжну з лінгвістикою науку, а як феномен, без глибокого аналізу якого не «можна осягнути таємниці людини, таємниці мови і тексту».

І тому в лінгвістиці  кінця XX століття стало можливим  прийняття такого  постулату: мова найтісніше пов'язана з культурою; вона зароджується в ній, розвивається в ній і виражає її. На основі цієї ідеї виникла нова наука –  лінгвокультурології. Цю науку можна вважати самостійним напрямом  лінгвістики,  який  сформувався  в  90-х роках XX століття.

Термін «лінгвокультурології» з'явився в останнє десятиліття у зв'язку з роботами членів фразеологічної школи, яку очолювала В.Н.Телія.

«Лінгвокультурологія - це галузь лінгвістики, що виникла на стику лінгвістики і культурології, і яка досліджує прояви народної культури, що відбилися і закріпилися в мові». Це порівняно молода філологічна дисципліна синтезуючого типу, яка  розглядає мову як втілення культури.

Із вище зазначених визначень можна зробити висновок, що предметом  лінгвокультурології є вивчення культурної семантики мовних знаків, які  формуються у процесі взаємодії двох різних кодів, а саме мови і культури.

Виникнення і розвиток лінгвокультурології у нашій  країні  пов'язано з   «переважанням лінгвокультурологічного підходу при викладанні іноземних мов».

Лінгвокультурологія в своєму розвитку проходить  два  періоди: 

перший період	це період тільки передумов розвитку науки
другий період	період   становлення лінгвокультурології як самостійної науки. У зв'язку з тим, що ця наука стрімко розвивається,  можна виокремити третій період - період, на порозі якого ми зараз знаходимося, - поява фундаментальної міждисциплінарної  науки  – лінгвокультурології.

На сьогодні в лінгвокультурології виокремилося декілька напрямів:

-  лінгвокультурологія окремої соціальної групи, етносу, яка досліджує   конкретну лінгвокультурну ситуацію;

- діахронічна лінгвокультурологія, яка  вивчає зміни лінгвокультурного   стану етносу в певний період часу;

- порівняльна лінгвокультурологія, яка досліджує лінгво-культурні   особливості різних етносів;

- порівняльна лінгвокультурологія, яка досліджує особливості менталітету  певного етносу з позиції носіїв мови і культури;

-  лінгвокультурна  лексикографія, яка займається складанням    лінгвокраїнознавчих словників.

Предмет лінгвокультурології	Об’єкт:
одиниці мови, які набули символічного, еталонного, метафоричного значення в культурі.	дослідження взаємодії мови, яка є транслятором інформації, культури з її установками і людини, яка створює цю культуру користуючись мовою.

Завдання лінгвокультурології:

• як культура бере участь у творенні мовних концептів;

-до якої частини значення мовного знака прикріплюються «культурні смисли»;

-чи усвідомлюються ці смисли тими, хто говорить, і як вони впливають на мовленнєві стратегії;

-якими є концептосфери;

-як систематизуються основні поняття лінгвокультурології.

Методи лінгвокультурології - це сукупність аналітичних прийомів, операцій і процедур, які використовуються при аналізі мови і культури. У лінгвокультурології можна використовувати «лінгвістичні, культурологічні й соціологічні методи, методи польової етнографії (опис, класифікація, метод пережитків та ін.), відкриті інтерв'ю, метод лінгвістичної реконструкції культури; можна досліджувати матеріал за допомогою традиційних методів етнографії, так і прийомами експериментально-когнітивної  лінгвістики, де найважливішим джерелом матеріалу виступають носії певної мови (інформанти)». Ці методи у своїй взаємодії дозволяють  лінгвокультурології досліджувати свій складний об'єкт - взаємодію мови і культури. Маслова В.Л. пропонує також ураховувати психосоціокультурологічний аспект і широко використовувати готові тексти різних типів, оскільки культурна інформація,  що міститься  в мовних одиницях, має переважно прихований за їх власне мовним значенням характер. Залучення людини до культури відбувається шляхом «привласнення» ним текстів певної мови. Будучи незначним елементом світу, текст, а саме книга, «вбирає в себе світ, стає цим світом, заміщує собою весь світ для читача». Тому аналіз  текстів є дуже важливим; при цьому застосовуються  найрізноманітніші методи і прийоми дослідження.