Атмосфера і темпоритм вистави

Відкривається завіса. На сцені дитяче ліжко, в якому спить дівчинка. У вікно світить повний місяць. Грає спокійна, але загадкова музика. Сцена осяяна блакитним світлом. Темпоритм спокійний. Все занурено в глибокий сон. Створюється відчуття незвичайної легкості ті невагомості.

Але раптом вікно розкривається! Відчувається легкий подих п’янкого і ароматного вітру. Темпоритм трохи наростає. У вікні з’являється хлопчик. Декілька секунд він з цікавістю дивиться у вікно (тобто на глядачів), потім бережно перелізає через вікно і починає метушитися навколо ліжка, безцеремонно риється в шафі і, нарешті, знаходить те, що шукав. До цього моменту, ми ще не знаємо хто він. Але ось, дівчинка прокидається, і ми дізнаємося з їхньої розмови, що вона – Венді, а її непроханий гість – Пітер Пен, і прилетів він з казкового острова. В момент, коли промовляється перша репліка нашої героїні музика трохи затихає, а прожектор освітлює головних героїв. Зараз уся увага прикована до їх невимушеної і забавної бесіди. В процесі розмови темпоритм декілька разів посилюється і спадає, залежно від емоційної насиченості епізодів, але найяскравішим і кульмінаційним моментом є рішення Венді полетіти разом із Пітером на казковий острів. Тут лунає хвилююча і стрімка мелодія, яскравіше освітлюється сцена, темп – середній, ритм – насичений. Після того, як кімната Венді спорожніла, все наче завмерло в очікуванні її повернення: і тепле ліжко, і відкрите віконце, і повний місяць. Світло гасне. З самого початку і до кінця цієї сцени зберігається атмосфера казки, передчуття чогось неймовірного і дуже очікуваного. Музика продовжує грати, наче проводжає наших маленьких мандрівників у невідому, але дуже захоплюючу пригоду.

Яскраво освітлена вся сцена, що співпадає з завершенням колишньої мелодії, наче вона перенесла нас на Нігдешній острів разом із героями вистави. Перед нами барвиста галявина, на якій пустують троє хлоп’ят. Тут царює атмосфера радощів і веселощів. Тихо грає легка і не нав’язлива мелодія. Темп – швидкий, ритм – спокійний. Тільки в дальньому правому куті сцена поглиблена у морок. Це зовсім невелика частина, але і її вистачає, щоб зрозуміти, що не все на цьому острові світле і прекрасне. Раптом із цього жахливого мороку виходять пірати, голосно розспівуючи одну із своїх піратських пісень. В цей момент хлопці ховаються у своїй хаті і атмосфера кардинально змінюється – і світло уже не таке яскраве, і галявина не така барвиста. Темп – спокійний, але ритм – насичений. , весела музика замовкла, як і все навколо, чутно лише мотиви піратських пісень. Ця напружена і зловісна атмосфера небезпеки намагається дотягнутися до всього живого на галявині, вселити непереборний жах, і продовжується вона доти, доки пірати не зникають з галявини у пітьмі. Хлопці виходять із свого сховку, але враження від минулої сцени поки не зникло. Тільки поява Дінь змогла трохи розрядити обстановку. Ритм потроху слабшає, але все ж таки передчуття біди не покидає наших героїв. І це передчуття підтверджує новий епізод, коли забавна і весела гра приймає неочікуваний і неприємний поворот: замість того, щоб влаштувати для Венді гарний прийом, хлопці трохи не вбили її! Тому почуття провини і жалю за заподіяну шкоду пронизує усю сцену і атмосфера ще більше наколюється, коли Пітер дізнається про це. Ця подія викликає двоякі відчуття , адже з одного боку хлопці і правда вчинили необдумано, але з іншого ж боку в цьому не зовсім їхня провина. І дивлячись на цю ситуацію, не знаєш, кого більше шкода Венді – чи хлопців. Тут дуже напружена і навіть трохи трагічна атмосфера, темп – спокійний, ритм – насичений. Лише тоді, коли ми дізнаємося, що Венді все-таки жива ритм повільно, але впевнено спадає і в кінці епізоду, коли дівчинка погоджується стати мамою цим хлоп’ятам, настає атмосфера спільної радості і веселощів. Тут лунає радісна і некваплива мелодія, світло гасне, лише в маленькій хатці дітей горить, наче у вікні, свічка, яка настроює усіх на спокійний і міцний сон. Силуети, звуки, слова та думки, які тільки-но були на казковій галявині розчинилися в бездонній країні Морфея…

І раптом спокійну мелодію переривають голоси уже знайомих нам піратів – вони знову з’являються на галявині, і знову все навколо накриває морок. Лунає напружена і насторожуюча музика. Пітер Пен, побачивши піратів, одразу гасить свічку. Прожектор освітлює лише піратів, і тому ми бачимо в пітьмі лише силуети Пітера і Венді. Темп – середній, ритм – насичений, царює жахлива атмосфера майбутньої біди. Проте хитрість Пітера Пена не дає перетворити цей епізод на справжній жах, так як його кмітливість і невичерпна впевненість у собі пом'якшують безсердечність і жорстокість піратів. І Венді, і хлопці за його спиною відчувають себе у безпеці, , адже Пітер хоч і самозакоханий хлопчик, може навіть і занадто, але дуже сміливий і безстрашний. Ця атмосфера діє доти, доки Пітер і Крюк не стикаються обличчям до обличчя в бою. Тут настає дуже гострий момент, лунає похмура музика, світло грає, горить то яскравіше, то тьмяно освітлює Пітера і Крюка. Темпоритм дуже насичений. Проте все відбувається, як одна мить – дуже швидко почалась, і також швидко закінчилась, втечею Крюка від Крокодилиці, яка колись з’їла його руку. Напруга повільно спадає, Венді допомагає Пітеру прийти до тями, після битви, тим самим пом’якшуючи цю атмосферу. Темпоритм слабшає, і переходить в спокійний, музика затихає, всі хлопці йдуть до хати і світло гасне. Казковий острів знову занурюється у глибокий, але уже дещо тривожний сон.

Наступний епізод проходить в атмосфері абсолютної радості, душевного спокою, затишку домашнього вогнища, навіть якоїсь хаотичності, наче у мурашнику, так як наступна сцена – сімейна вечеря Венді, Пітера Пена і хлопців, голосна, весела, наповнена смішними розповідями і забавними історіями, теплотою материнської ласки і добрими посмішками. І зовсім непомітно, що ця весела родина утворилася лише декілька днів тому назад. Темп – трохи вищий середнього, ритм – спокійний. Лунає весела некваплива музика. Цей вечір належить лише ним, адже вони в останній раз так радіють ось так разом. Ця весела вечеря плавно переростає у трохи хвилюючу бесіду Пітера і Венді, першу їхню «дорослу» розмову, тому тут прийдеться трохи похвилюватись за її результат. В наступному епізоді зберігається той же темпоритм і до нього додається почуття таємничості і перед очікування чогось важливого, адже цей епізод – казка Венді, а ця важлива подія – її рішення полетіти додому і забрати з собою хлопців. В цей момент ритм стрімко наростає, особливо коли Венді розуміє, що Пітер з ними не летить. Піком ритмічної насиченості стає неочікувана поява піратів і викрадення ними Венді і хлопців. Проте най хвилююче в цьому епізоді те, що Пітер тут, зовсім поруч із ними, але він навіть не запідозрив, що його друзі втрапили в таку халепу. Усвідомлення цієї обставини пробуджує в глядачеві бажання закричати Пітеру: "Опритомній! Подивись на вулицю! Ти їм такий потрібен!" Але Пітер, нічого не підозрюючи лягає спати. З цієї хвилини хвилюючі події будуть зміняти одна одну. Спочатку чергова підлість Крюка – пірат підливає у склянку Пітера смертельну отруту, потім неочікуваний вчинок феї Дінь, коли вона віддала своє життя, тільки щоб Пітер не випив з неї. Далі відчайдушна боротьба Пітера за життя своєї «вічної» подруги. Всі ці події виникають настільки стрімко, що ми уже бачимо Пітера постійно готового захищати своїх друзів. Наступна сцена – кульмінація усієї вистави, тому і атмосфера тут напружена, хвилююча, наче все життя у Всесвіті зосередилися на цьому острові. Всі події, які виникали на піратському бригу, викликають почуття страху, а в деяких моментах – навіть жаху. Темп змінюється в залежності від епізоду, від повільного до середнього, ритм – на протязі всієї сцени досить насичений, і досягає свого апогею в момент вирішальної битви Пітера Пена і капітана Джеймса Крюка, в які протиставляються дві великі сили – добро і зло. Тут царює атмосфера урочистості і звершення чогось особливого. Довгоочікуваного: голосно лунає музика, яскраво світять прожектора і все навколо наче завмерло в очікуванні фіналу. І фінал настає, правда досить неочікуваний.

Наступні події відбуваються вже в кімнаті Венді, у первинних декораціях вистави. І перший, кого мі бачимо тут. Після довгої відсутності – Пітер Пен. Він намагається перешкодити поверненню Венді додому, але туга і біль її матері змушує його передумати. Цей епізод наповнений смутком, жалем і проникливістю, тут лунає особливо печальна мелодія, яка наче ллється з усіх кутків кімнати, приглушуючи і самозакоханість, і деякий егоїзм маленького хлопчика, змушуючи його вперше в житті підкоритися волі батьків. Наступний епізод проходить в атмосфері спільної радості і безкінечного щастя після довгої розлуки близьких людей, лунає урочиста і мажорна мелодія, яка сповнює все навколо абсолютним світлом. Сумні нотки цьому настрою додає відмова Пітера Пена залишитися разом із родиною Венді в їхньому домі, але все-таки надія, що світ дитинства і казок не втрачений залишається назавжди.

Остання сцена вистави зображена, як епілог, і лунає як напуття всім уже «дорослим» дітям: не втрачайте шлях у світ дитинства. Починається сцена у спокійній і легкій атмосфері, доки у кімнаті не з’являється Пітер Пен, що змінює минулий настрій атмосфери невимовної образи і безвихідності, адже Венді подорослішала, і шляху назад уже немає. Проте, Пітер Пен – це безсмертний герой, і йому необхідно продовжувати свій шлях далі, тому він забирає дочку Венді Джейн, як колись дуже давно забрав її маму. Дітей проводжає легка музика з нотками смутку і ностальгії. Венді чекає дітей біля вікна і згадує свої минулі пригоди на казковому острові.

Завіса закривається.