Фантастичне у творчості Джеймса Метью Баррі

У ряді п’єс Баррі, таких як «Shall we Join the Ladies?», «Мери-Роз» – містяться фантастичні, містичні мотиви. До містики відноситься і «страшна» різдвяна історія «Farewell Miss Julie Logan: QA Wintry Tale».

Але всесвітню відомість і славу Джеймсу Баррі приніс створиней ним образ чарівного хлопчика Пітера Пена.

Вершиною його творчості стала книга «Пітер Пен і Венді», яка вийшла 1911році.(Автор і британські видавці назівають ії романом, а в традиціях російського книговидання її вважають повістю.) Але цій книзі передували два твори, які були якби її попередніми розробками. Вони виникли з розповідей письменника хлопчикам родини Дейвіс та ігор, в які він з ними грав. Джеймс Метью Баррі познайомився з Сильвією і Артуром Дейвіс ще в 1887 році. Знайомство переросло в тісну дружбу, яка зробила величезний вплив на творчість і саме життя Баррі. Джеймс Баррі придумав Пітера Пена для осиротілих хлопчиків своєї лондонської подруги Сильвії Ллевелін Дейвіс, яка рано овдовіла, а через кілька років після смерті чоловіка і сама померла. Діти Сильвії Ллевелін Дейвіс лишилися сиротами, і Джеймс Баррі взяв їх під свою опіку (їх було п’ятеро). Розповідаючи трьом хлопчакам на ніч казки Джеймс Баррі вигадав історію про хлопчика, який не не хотів ставати дорослим.

В 1902 році Баррі опублікував роман «Біла пташка». Оповідання це було звернено до дорослих, але включало в себе шість казкових глав, які пізніше біли виділені автором в самостійну книгу, яку він назвав «Пітер Пен у Кенсінгтонських Садах» (1906 року вийшла друком) – це передісторія "Пітера Пена і Венді", де описуються події, що відбувалися з Пітером до того, як він опинився в країні Небувалії. В цьому оповіданні розповідається про раннє дитинство Пітера Пена, про те як і чому він втік з дому і залишився на острові посеред Круглого ставка в Кенсінгтонських Садах, про його дружбу і ворожнечу з феями та ельфами, а також про його перші зустрічі з дітьми «смертних». Бо сам Пітер – створіння особливого роду: «серединка на половинку» називає його старий ворон Соломон. По суті, в цій книзі відбувається народження своєрідного міфу про Пітера Пена, про далекого родича козлоногого язичеського бога Пана.

Через два роки після опублікування «Білої пташки» Баррі написав і поставив п’єсу «Пітер Пен», яка була одностайно визнана найкращою п'єсою для дітей. Ще при житті автора в Англії виникла театральна традиція – кожен рік на Різдво в театрах дітям показували спектаклі про Пітера Пена. Традиціяця жива і в наш час поширилась на США і деякі інші англомовні країни. В п’єсі Баррі розвиває історію про хлопчика, який не хотів дорослішати, але на першому місці в ній згідно з законами жанру – подієва, видовищна сторона.

Лише в романі «Пітер Пен і Венді», остаточний задум якого дозрів до 1911 року, Баррі зєднав ліричне й ігрове, поезію і драму. Міф про Пітера Пена отримав своє завершення. А сам роман також як і «Аліса у країні див» Льюїса Керрола, майже одразу ж після виходу в світ переступив задані йому вікові рамки увійшовши до «великої» літератури. Він неодноразово перевидавався, перекладався на інші мови. На російській мові до речі дуже близький переклад до справжнього тексту Н Демурової і скорочений переклад-розповідь І. Токмакової. Книга неодноразово екранізувалася. Кількість різноманітних телевізійних і театральних постановок, лялькових і музичних виставах про Пітера Пена не піддається рахуванню. Найбільш відомі фільми про Пітера Пена – мультиплікаційний фільм Уолта Діснея «Пітер Пен» (1953) і художній фільм Стівена Спілберга «Капітан Крюк» (1991). Про не згасаючий інтерес до оповідань Джеймса Баррі свідчить і велика кількість книг , написаних і виданих в останні роки, героями яких стали Пітер Пен (J. E. Somma «After the Rain: A New Adventure for Peter Pen», Peter David «Tiger heart»), Венді (Karen Wallace «Wendi»), Капітан Крюк (J. V. Hart «Captain Hook: The Adventures of a Notorious Youth»)і фея Дінь-Дінь(Gail Carson Levine «Fairy Dust and the Quest for the Egg»). В 1912 році в Кенсінгтонському Саду Пітеру Пену поставили пам’ятник, пізніше такий же самий пам’ятник з’явився в Ліверпулі і в Кіррімьюірі – на родині письменника. Небагато з літературних героїв мали таку честь