
- •Білки, будова, біологічна роль. Властивості білків, класифікація.
- •Біосфера як цілісна система, її структура та межі. Біогенний кругообіг.
- •Біоценоз та природна система. Трофічна і просторова структури біоценозу. Екологічні ніші.
- •Трофічна структура біогеоценозу
- •Бродіння як спосіб отримання енергії мікроорганізмами. Види бродіння, хімізм. Промислове значення різних видів бродіння.
- •Будова і функціонування органів дихання людини.
- •Будова метафазної хромосоми. Поняття про каріотип. Мітоз та його біологічне значення.
- •Будова та біологічна роль рнк.
- •Взаємодія неалельних генів (компліментарність, епістаз, полімерія). Дія генів-модифікаторів.
- •Вища нервова діяльність. Умови і механізми утворення умовних рефлексів.
- •Відділ Лишайники. Компоненти лишайників. Життєві форми та анатомічна будова лишайників. Представники, їх характеристика, роль в природі і значення в господарстві.
- •Відділ Мохоподібні. Особливості морфологічної та анатомічної будови. Поширення та значення в природі.
- •Відділ Папоротеподібні. Морфологічна та анатомічна будова. Класифікація сучасних видів.
- •Відділ Плауновидні. Загальна характеристика. Клас Плауновидні. Морфологічна та анатомічна будова. Рівноспоровість у циклі відтворення. Характерні представники, необхідність їх охорони.
- •Відхилення від законів г. Менделя. Наддомінування, кодомінування, множинний алелізм, пенентрантність і експресивність.
- •37. Імунітет, види, фактори імунітету. Вакцини, сироватки, їх застосування.
- •38. Клас Аскоміцети. Ознаки аскоміцетів, їх географічне поширення та умови існування. Будова міцелію, способи розмноження. Принципи класифікації
- •39. Клас Дводольні. Ознаки дводольних. Поділ на підкласи.
- •40. Клас Ліліопсиди. Спільні ознаки однодольних. Їх морфологічна та анатомічна будова. Принципи класифікації.
- •41. Клас Ооміцети. Спільні ознаки. Поширення та умови існування. Будова тіла, розмноження. Класифікація. Їх значення в природі та заходи боротьби з паразитуючими видами.
- •42. Клас Плазуни, загальна характеристика та класифікація.
- •44. Клас Ссавці. Загальна характеристика. Особливості будови, розмноження і розвитку на прикладі типового представника.
- •45. Клас Хвойні. Особливості морфологічної і анатомічної будови. Значення в природі. Підклас Хвойні. Загальна характеристика і типові представники.
- •46. Клітинна інженерія. Культура калусних клітин. Мікроклональне розмноження.
- •47. Ліпіди, будова, біологічна роль. Прості і складні ліпіди, значення.
- •48. Мейоз. Характеристика етапів і стадій. Біологічне значення мейозу.
- •49. Механізм фотосинтезу. Світлова фаза фотосинтезу.
- •50. Механізми визначення статі: сингамний, прогамний, епігамний. Зчеплене зі статтю успадкування.
- •52. Надклас Риби. Особливості будови тіла у зв’язку з існуванням у водному середовищі.
- •53. Неспадкова та спадк мінливість. Мутації. Мутаційні фактори, класиф. Мут.
- •54. Нормальна мікрофлора організму людини (мікроорганізми шкіри, ротової порожнини, шлункового тракту, дихальних шляхів). Значення аутофлори в життєдіяльності людини.
- •55. Обмін вуглеводів, перетворення вуглеводів в процесі травлення. Внутрішньоклітинне перетворення вуглеводів (гліколіз, цикл Кребса, енергетичний вихід, значення).
- •3. Процеси перетворення вуглеводів на клітинному рівні
- •56. Опорно-рухова система людини. Будова та функціонування. М’язи та їх робота.
- •57. Організація генетичного матеріалу в еукаріот. Експресія генів.
- •59. Осмос. Клітина осмотична система. Явище плазмолізу, деплазмолізу. Тургор.
- •60. Основи селекції. Основні методи селекції. Закон гомологічних рядів спадкової мінливості м.І. Вавилова.
- •61. Основні двомембранні компоненти клітини, їх організація і функції
- •63. Основні одномембранні компоненти клітини, їх організація і функції.
- •66. Особливості будови тіла, фізіологічних функцій та розмноження типових представників класу Земноводн
- •67. Первиннопорожнинні тварини. Круглі черви – паразити рослинних та тваринних організмів.
- •68. Підклас Лілііди. Спільні ознаки підкласу. Характеристика родини Злакові. Характерні представники. Їх поширення в природі. Значення в господарстві.
- •69. Підклас Розиди. Загальна характеристика родин Розоцвіті, Бобові. Будова квіток, плодів. Значення. Характерні представники, їх поширення в природі і значення.
- •70. Поняття про гормони, класифікація за хімічною будовою, значення.
- •1 Група - б-пептидні гормони
- •2 Група - похідні а.К.
- •3 Група - стероїдні гормони
- •71. Порівняльна характеристика апоптозу та некрозу.
- •Сечостатева система людини. Механізм сечоутворення.
- •Синтез днк на матриці днк. Особливості реплікації днк у прокаріотів та еукаріотів.
- •Синтез рнк на матриці днк. Особливості транскрипції у прокаріотів та еукаріотів.
- •Спороутворення у бактерій та його біологічний сенс, будова та хімічний склад дозрілої спори, види розміщення ендоспор в бактеріальній клітині. Проростання спори.
- •Стійкість рослин як адаптивне пристосування до конкретних умов існування. Поняття про стреси, їх різноманітність.
- •Сучасні глобальні екологічні проблеми. Стан навколишнього середовища України.
- •Темнова фаза фотосинтезу. Масштаби і значення фотосинтезу.
- •Температура як екологічний фактор. Вплив температури на життєві процеси. Пойкілотермні та гомойотермні організми. Стратегії теплообміну.
- •Тип м’якуни. Анатомічні особливості первинноводних та вторинноводних м’якунів.
- •Тип плоскі черви. Будова тіла та особливості фізіологічних функцій типових представників.
- •Типи росту органів рослин. Інтенсивність росту. Крива Сакса і регуляція ростових процесів у рослин на різних рівнях організації. C.9
- •Ферменти, хімічна природа, будова, властивості. Особливості дії ферментів як біологічних каталізаторів, механізм дії. Класифікація ферментів.
- •Характеристика вегетативних органів рослин.
- •Характеристика генеративних органів рослин.
- •Хромосомна теорія спадковості. Зчеплене успадкування. Кросинговер.
- •Шляхи, рушійні сили та механізми висхідного та низхідного руху води по рослині.
Темнова фаза фотосинтезу. Масштаби і значення фотосинтезу.
Блекман на початку 20 століття встановив, що є довга світлова і коротка темнова фаза фотосинтезу.Продукти світлової фази АТФ і НАДФ Н2 - відновлюючи сила використовуються в темновій. Відбувається процес в стромі хлоропластів.
В 50-60 роках Кальвін і Бенсон проводили досліди. Вони підгодовували 1 кілину водорісті сценедесмус мічену по вуглецю радіоактивним газом. З цим методом поєднували хроматографію, яка дозволяла розділити продукти фотосинтезу. Мтод радіоавтографії дозволяв оцінювати радіоактивність цих продуктів. Вони поступово скорочували час експозиції росмлини з вуглекислим газом. Встановили що перший стабільний продукт – фосфогліцеринові кислота. Має 3 атоми карбону. Це було названо цикл Кальвіна.. Але зменшувався вміст рибульозодифосфату. РДФ – 1 акцептор що приєднує вуглик газ.
1 реакція – приєднання РДФ до 3СО2 до 3 Н2О утворюється 6ФГК
Діє фермент РУБІСКО.
2 реакція – ФГК + АТФ = 1,3-ФГК
Фосфогліцерокіназа.
3 реакція – 1,3 – ФГК + НадФ Н2 = ФГА
Тріозофосфатдегідрогеназа
4 реакція – ФГА під впливом тріозофосфатізомерази = фосфодиоксиацетон.
5 реакція – ФГА+ФДА = 1,6 –фруктозодифосфат
З цього цукру беруть участь всі цукри. Частина використовується для РДФ, а частина цикл Кальвіна.
ЗНАЧЕННЯ І МАСШТАБИ ФОТОСИНТЕЗУ
Фотосинтез – це процес трансформації енергії сонця в енегію хімічних зв’язків.
Щорічно утворюється 4 * 1011 т орг. Речовини, виділяється 120 т кисню і виділяється 150 т СО2. Половина утворюється морськими рослинами.
Збільщується кількість населення а рослинної продукції недостатньо тому це актуальне питання фізіології. Бо 20% площ під агроценозами використовуються нераціонально.
Фотосинтез:
Забезпечує газовий склад атмосфери.
Це первинна органіка в ланцюгах живлення.
Завдяки виділеному кисню є озоновий шар що захищає від ультрафіолету.
Забезпечує життя на землі.
Температура як екологічний фактор. Вплив температури на життєві процеси. Пойкілотермні та гомойотермні організми. Стратегії теплообміну.
Залежно від температури на Землі, починаючи від екватора, виділяють декілька кліматичних зон: 1. Тропічна. Мінімальна середня температура понад +16°С. 2. Субтропічна. 3. Помірно тепла. Максимальна середня температура вища 0°С, але нижча +16°С. 4. Помірно холодна. Середня річна температура вища 0°С. 5. Холодна полярна. Середньорічна температура нижче 0°С.
При мінімальній температурі процес лише починається, при оптимальній він перебігає найінтенсивніше, при максимальній припиняється.
Від температури значною мірою залежить хід фотосинтезу та транспірації. У більшості рослин найінтенсивніше фотосинтез протікає при температурі понад +20-25°С. Встановлено, що при температурі понад +30~35°С процес фотосинтезу сповільнюється, а при температурі +40-45°С припиняється.
Хід температури впливає на процес нагромадження органічної речовини. З підвищенням температури на кожні 10°С швидкість хімічних реакцій при диханні майже подвоюється. Якщо рослина не має спеціальних пристосувань для захисту від дії високих температур, то при нагріванні до +50°С у багатьох з них крива дихання різко падає вниз і рослини гинуть. Наприклад, пошкодження листя картоплі спостерігається вже при температурі +40°С. Однак в умовах, де високі температури є звичайним явищем і тривають довший час, більшість рослин пристосувались переносити жаркий період у стані анабіозу.
Температура впливає на кореневе харчування рослин. Цей процес можливий лише тоді, коли температура ґрунту буде на декілька градусів нижча температури повітря. Якщо температура ґрунту і повітря однакова (+22°С), то стан рослин різко погіршується і вони не дають квітів (льон, гречка). При подальшому підвищенні температури ґрунту до +34°С починався відпад вершкових бруньок, стебел, а згодом гинула вся рослина. Негативно впливають на рослину і такі умови, коли температура ґрунту є низькою, а повітря – високою. Це призводить до послаблення всмоктування поживних речовин.
Ррозрізняють дві групи рослин: Теплолюбними називають рослини, які добре розвиваються в умовах високих температур, холодолюбними – рослини, які можуть рости в умовах досить низьких температур.Справжніми термофілами є рослини-вихідці з тропічних районів. Вони зовсім не переносять низьких температур і гинуть уже при 0°С.
Багато термофільних видів можуть переносити дуже високі температури (верблюжа колючка +70°С, синьо-зелені водорості +75°С). Однак у більшості рослин уже при температурі +40°С спостерігаються ознаки пригнічення, а при 45-50°С багато з них гине. Загибель рослин при високих температурах багато в чому пояснюється дією аміаку, що нагромаджується в тканинах у процесі розпаду білків й амінокислот, а також дією інших речовин типу токсинів, які отруюють цитоплазму. При температурі від +50°С і вище до цієї отруюючої дії приєднується згорання цитоплазми, що прискорює процес відмирання.
У жаростійких рослин розвинута здатність нагромаджувати органічні кислоти, які зв'язують аміак, роблячи його нешкідливим для рослин. Крім жаростійких клітин і тканин ці види в процесі еволюції здобули такі захисні властивості, як скорочення поверхні рослин, розвиток волосків, поява ефірних залоз, виділення солей, кристали яких заломлюють сонячне проміння, а також поширений анабіоз – тимчасове припинення або уповільнення життєвих процесів.
Часто рослини страждають від низьких температур.За ступенем адаптації до умов крайнього дефіциту тепла можна виділити три групи рослин:
1. Нехолодостійкі – сильно пошкоджуються або гинуть при температурах, вищих за точку замерзання води. Загибель пов'язана з інактивацією ферментів, порушенням обміну нуклеїнових кислот і білків, руйнуванням мембран і припиненням дії асиміляторів. Це рослини дощових тропічних лісів, водорості теплих морів.
2. Неморозостійкі – переносять низькі температури, але гинуть, як тільки у тканинах починає утворюватись лід. При настанні холодного періоду року в них підвищується концентрація осмотично активних речовин у клітинному соці і цитоплазмі, що знижує точку замерзання до -5°…-7°С. Вода у клітинах може охолоджуватися нижче точки замерзання без остаточного утворення льоду. Переохолоджений стан нестійкий і триває до кількох годин, що дає змогу рослинам переносити приморозки. Це стосується вічнозелених субтропічних видів. У період вегетації всі листяні рослини неморозостійкі.
3. Морозостійкі, або льодостійкі, – ростуть у регіонах з сезонним кліматом і холодними зимами. Під час сильних морозів наземні органи дерев і чагарників промерзають, але зберігають життєвість. Ці рослини, готуючись до морозів, поступово проходять попереднє загартовування після того, як закінчаться ростові процеси. Загартовування – це нагромадження у клітинах цукрів (до 20-30%), похідних вуглеводів, деяких амінокислот та інших захисних речовин, які зв'язують воду. Після закінчення зимового спокою загартування втрачається. Весняні приморозки, які настають раптово, можуть пошкодити ростові пагони і особливо квіти навіть у морозостійких рослин.
За ступенем адаптації до високих температур виділяють такі групи організмів:
1) нежаростійкі – пошкоджуються вже при температурі 30-40°С, (водні квіткові, наземні мезофіти);
2) жаровитривалі еукаріоти – рослини сухих місцезростань з сильною інсоляцією (степи, пустелі, савани, сухі субтропіки і т.п.) переносять півгодинне нагрівання до 50-60°С;
3) жаростійкі прокаріоти – термофільні бактерії і деякі види синьо-зелених водоростей, які можуть жити в гарячих джерелах при температурі 85-90°С.
Відома ще одна група рослин, які витримують температуру пожеж, що сягає сотень градусів. їх називають пірофітами (рослини саван з грубою корою і товстошкірим насінням).
Температурні адаптації тварин мають свої особливості, які можна згрупувати в три види:
1) хімічна терморегуляція – активне збільшення теплопродукції у відповідь на зниження температури;
2) фізична терморегуляція – зміна рівня тепловіддачі, завдяки особливостям волосяного чи пір'яного покриву, розподілу жирових запасів, деталям будови кров'яної системи, можливості випаровування тощо;
3) поведінка організмів – переміщуючись у просторі або змінюючи свою поведінку, тварини можуть активно уникати критичних температур.
Гомойотермні організми при зміні температури оточуючого середовища підтримують приблизно постійну температуру тіла, тоді як у пойкілотермних організмів вона змінюється. Проте і ця класифікація має один суттєвий недолік: навіть у таких класичних гомойотермних тварин, як птахи і ссавці, під час зимової сплячки чи оціпеніння температура тіла знижується. Водночас у деяких пойкілотермних видів (наприклад, в антарктичних риб) вона коливається в межах якихось часток градуса, оскільки температура їхнього оточуючого середовища є практично постійною.
Вдалим вважається поділ організмів на ендотермні та ектотермні. Ендотермні організми регулюють температуру тіла за рахунок внутрішньої терморегуляції, а екзотермні розраховують на зовнішні джерела. Такий поділ, власне кажучи, відповідає різниці між птахами і ссавцями (ендотермами), з одного боку, та іншими тваринами, рослинами, грибами і простішими (екзотермами) – з іншого.
Практично всі екзотерми мають механізм регулювання, який забезпечує зміни температури тіла після зміни температури середовища. Екзотерми повністю залежать від зовнішніх джерел тепла: тварина може переміститися в тепліше місце лише в тому випадку, якщо таке місце знайдеться, а зігрітися на сонці лише тоді, коли воно світить. Регулювання температури вимагає значної затрати енергії, яка йде і на утворення відбиваючої* кутикули (у рослин), і на переміщення у відповідне місце (у тварин). До того ж, тварина, підставляючи своє тіло теплу, ризикує потрапити на очі хижаку. Лише ефективність терморегуляції звичайно відображає компроміс між затратами і вигодами.
Швидкість утворення тепла ендотермними організмами контролюється термостатичною системою головного мозку. Температура їхнього тіла підтримується на постійному рівні (35-40°С), і тому вони, як правило, віддають тепло оточуючому середовищу. Витрати тепла сповільнюються завдяки теплоізоляції у вигляді хутра, пір'я чи підшкірного жиру і т.п. Якщо ж швидкість тепловіддачі необхідно підвищити, то і цього можна досягти шляхом регуляції підшкірного кровообігу, а також за допомогою ряду інших фізіологічних пристосувань, які є і в екзотермів, наприклад, за допомогою інтенсивного дихання або просто вибору зручного місця.
До екологічних факторів належить термоізолююча властивість снігового покриву, який відіграє величезну захисну роль в існуванні багатьох звірів, котрі мають обмежену здатність до терморегуляції (миші, полівки, землерийки), у зимовий період. Однак під снігом ховаються і крупні звірі – ведмідь, лосі, олені. Сніг є місцем відпочинку і притулку для багатьох звірів і птахів: лисиць, зайців, вовків, косуль; рябчиків, білих куріпок, глухарів, тетеревів.