13. Відділ Мохоподібні. Особливості морфологічної та анатомічної будови. Поширення та значення в природі.

Мохоподібні (Bryophyta) (близько 25. тис. видів) відносяться до вищих спорових рослин, для яких характерне розділення тіла на органи. Відомі з карбону. Мохи зустрічаються повсюдно (за винятком пустель), але переважно в областях з помірним і холод­ним кліматом: в густих лісах, на болотах, на корі дерев, на стінах і дахах дерев'яних споруд, у воді річок та озер, на скелях. Мохи здатні переносити сильні морози та сильну жару.

  Мохоподібні, або мохи, — найпримітивніші з вищих наземних рослин. Клітини їх диференційовані. Об'єднуючись, вони утворю­ють спеціалізовані тканини. Тіло є сланню (антоцеротові, деякі печіночники) або розчленоване на стебло й листя. У центрі стебла у вигляді пучків розташовується провідна система, по якій прохо­дять розчини мінеральних солей та органічні речовини.

  Листя представлене лінійно-ланцетовими зеленими пластин­ками, що складаються з декількох шарів клітин. Особливі кліти­ни — асимілятори — містять хлорофіл і здійснюють фотосинтез. Справжня коренева система відсутня. Функцію коріння викону­ють безбарвні прозорі вирости епідермісу — ризоїди, розташовані в нижній частині стебла, що нагадують за виглядом кореневі во­лоски.

Зозулин льон —; багаторічна дводомна рослина, представник зелених мохів. Він зустрічається на болотах і в ялинових лісах; має пряме, нерозгалужене коричнево-зелене стебло заввишки від 15-20 до 40 см., на якому спірально розташовується вузьке зелене листя.

Представником білих, або торф'яних, мохів є сфагнум. Біли­ми їх називають тому, що в сухому стані мають білуватий колір.

Сфагнум — багаторічна рослина, постійний мешканець боліт зони помірного клімату. Стебло сфагнума сильно розгалужене й не має провідних пучків. Ризоїди відсутні. Листя містить клітини двох типів. Вони розташовані в один шар, тому лист має вигляд ажурної сіточки. Частина клітин вузькі, довгі, містять хлоропла­сти. У них проходить процес фотосинтезу

Значення мохів. Як правило, мохи не вживаються тваринами в їжу. В природі вони виконують роль нагромаджувачів вологи й регуляторів водного балансу лісів прилеглих територій, нагрома­джують більшість із речовин, у тому числі й радіоактивні. Мохи призводять до заболочування ґрунту та роблять його непридатним для посівів, оскільки там мало кисню й азотних солей. Сфагнові мохи можуть самозайматись, що часто є причиною лісових по­жеж. Головне значення мохів — утворення торфу. Торф є корис­ною копалиною. Він використовується як паливо, добриво, сиро­вина для хімічної промисловості (отримання ізоляційних стрічок, деревного спирту, карболової кислоти, пластмас та інших речо­вин). Висушений сфагновий мох, завдяки своїм антисептичним властивостям, може слугувати гарним перев'язувальним матеріа­лом. У сільському господарстві його використовують як підстил­ку для тварин, як добрива. Іноді — як замінник грубих кормів.

14. Відділ Папоротеподібні. Морфологічна та анатомічна будова. Класифікація сучасних видів.

Папороті (Polypodiophyta) — це вищі спорові, в основному трав'янисті, рослини, достатньо широко розповсюджені: їх налі­чується близько 10-15 тис. видів. Вони зустрічаються в пустелях, сухих соснових лісах, на болотах, озерах, у солоних водоймищах. Тропічні деревоподібні папо­роті сягають у висоту 20 м. У гірських лісах переважають ліаноподібні папороті й епі­фіти, що ростуть на стовбу­рах і гілках дерев. Типові папороті є рослинами сирих і вологих місць. У помірному кліматі найбільш поширені орляк, щитник чоловічий, міхурник, страусове перо.

апороть має корені, ко­ротке стебло й листя. Корені придаткові, вони розвиваються зі стебла за­мість відмерлого кореня зародка. Стебло представлено коротким дерев'янистим кореневищем і має епідерміс, механічну та провід­ну (судинні пучки) тканини. Стебла багаторічні, від них щороку виростає нове листя. Точка зростання знаходиться на вершині кореневища, і весною з неї виходить пучок нового листя. Молоде листя згорнуте у вигляді равлика й густо вкрите коричневими лусочками. Лист розвивається поволі, у міру росту розкручуєть­ся. Листя у папороті крупне, розсічене, двоперисте. Вони мають продиховий апарат і систему провідних пучків. Максимально до­вжина листа може сягати 30 м. Восени листя відмирає.

Лист папороті суміщає функції фотосинтезу й спороношення. Влітку на нижній стороні листа з'являються коричневі горбики — соруси (групи спорангіїв), в яких утворюються і дозрівають гаплої­дні спори. Доспілі спори розносяться вітром, проростають, утво­рюючи серцеподібну зелену пластинку — заросток, який має в по­перечнику 2-4 мм. Заросток прикріпляється до ґрунту ризоїдами. На нижній його стороні утворюються статеві органи: архегонії — жіночі, антеридії — чоловічі; у них дозрівають жіночі та чоловічі гамети. Запліднення відбувається за наявності вологи (дощ або ря­сна роса), котра затримується під заростком.

Сучасні папоротеподібні відіграють по­мітну роль в утворенні рослинних ландшафтів на Землі. Деякі види папоротей використовують як декоративні рослини (адіантум, аспленій, нефролепіс). Молоде листя певних видів вживаєть­ся в їжу. Зустрічаються й отруйні види. Відвари кореневищ і на­стої деяких папоротей застосовують в медицині як болезаспокій­ливі, протизапальні, глистогінні препарати, для лікування леге­невих захворювань, рахіту, шлункових розладів. Види:

Різноспорові: марсилія, сальвінія, азола.

Рівноспорові: щитник чоловічий, без щитник жіночий, орляк, багатоніжка.

До Червоної книги України занесено: вудсію альпійську, адіантум Венерине волосся, ключ-трава, сальвінія плаваюча.