5. Держава

Людина є членом держави - цe значить, що входить в колектив, складно побудований, з владою і законами, що регулюють поведінку всіх індивідів, які пробувають на певній території. Звичайно, змішують кілька понять: держави, батьківщини і нації. Батьківщиною називається те природне оточення, серед якого даний індивід вродився і виростав. Зв'язок індивіда з батьківщиною залишається назавжди, хоч би індивід і перейшов у інше оточення. Цей зв'язок є ніщо інше, як частина його власної соціально-психічної організації, утвореної під впливом першого природного оточення. Поскільки соціальне оточення характеризується передовсім апаратом зв'язку - мовою, то поняття природного оточення поширюється на все лінгвістичне (мовне) скупчення, а з того - на територію, яку мовне скупчення посідає. Коли ж мовне скупчення організоване державно, то поняття батьківщини змішується з поняттям патріотизму і переноситься на державу. держава не покривається^1 як з поняттям батьків-

1:: Покривається - збігається.

51-------------------------------------------------------------------------------

щини, так і з поняттям національності (в основі якої лежить мовне скупчення): держава може включати в себе кілька національностей (напр., Чехословаччина, Польща і ін.,), одна національність може бути в кількох державах (українці, білоруси, вірмени, німці і ін.), отже де батьківщина українця? В Росії, Польщі, Румунії чи Чехословаччині? Очевидно там, де він вродився, де його батьки жили чи живуть, де відбувалася чи відбуваєтьсн його діяльність, де його спадщина - батьківщина, дідизна, материзна і т. д. Любов до батьківщини є любов до рідного природного оточення.

Національність індивіда - це передовсім його рідне суспільне оточення, поширене на все лінгвістичне скупчення, а держава є щось інше.

Держава є своєрідне соціальне організоване, майже закрите скупчення, яке здійснює право вищого володіння на певну територію, в межах якої воно регулює своїми законами поведінку індивідів і скупчень, утримуючи внутрішній лад і організуючи зовнішню охорону його.

Це не подібне до того, що говорять про державу правники, які утворили багато теорій про державу, що зводяться всі до такої ніби то простої формули: держава є організований народ, підпорядкований верховній чи суверенній владі в межах певної території. Тому вони й кажуть про три елементи держави: населення і територія, об'єднані однією верховною владою. Це не точне і не ясне поняття. Хіба отих «трьох елементів» немає майже у всіх організованих скупченнях? Церква також має «населення» (всіх віруючих), що сидить на певній території і підлягає церковній «верховній» владі, часто незалежній під держави (папа у Ватікані навіть не визнає італійської влади). Хіба партія не має свого населення (членів), розбитого по округах, районах і місцях певної території, зі своєю «верховною» владою (центральний комітет), яка іноді не те, що не підлягає «державі», а силкується її перемогти, бореться проти неї? Те саме і в професійній організації, напр., конфедерації праці, союзи тред-юніонів і т. д. Ці недержавні організації мають свої конституції, свої закони, яким підлягає їх «населення» не менш обов'язково, як і в державі.

Державознавець проф. Лазаревський говорить у своєму курсі державного права, що «розуміється, в кожній державі є і народ, і влада, але вони є в церкві і в родині. Народ і влада не є прикметами держави». Н. Григоріїв у своїй праці «Теорія держави», вказавши

52-------------------------------------------------------------------------------

на хиби поширеної дефініції держави з «трьома елементами», з'ясовує дійсну природу держави. На його думку, держава - це соціальна організаuія, що виконує вище (домініальне) право володіння на певну територію, організує в межах її в населенні порядок, захищає і використовує цю територію по своїй волі. Таким чином, на думку Н. Григоріїва, держава, як соціальне організоване скупчення, відрізняється від всіх скупчень власне однією рисою - вона самостійно розпоряджається певною частиною поверхні землі без згоди як інших народів, так і оселеного на цій території населення.

І церква, і партії, і інші організації мають своє населення, свою владу і р_о_з_в_и_в_а_ю_т_ь с_в_о_ю д_і_я_л_ь_н_і_с_т_ь на певній території (яка, між іншим, часто не збігається з територією держави, напр., територія католицької церкви), але н_е п_а_н_у_ю_т_ь над територією (не володіють домініально, необмежено), а держава власне п_а_н_у_є, розпоряджається по своїй волі.

Це головна прикмета держави, якою держава відрізняється від всіх інших соціальних організацій.

Санкція державного панування над територією знаходиться в міжнародному праві, власне - є його матеріальним змістом і охороняється силою.

Без реального панування над територією немає і не може бути д_е_р_ж_а_в_и. Іноді «влада» якоїсь держави заявляє про своє існування без території, але це вже не «держава», бо ні однієї грудки землі в руках вона вже не д_е_р_ж_и_т_ь, опріч хіба титулу, як символу претензій або ліричних споминів. Юристи, що розглядають суспільні скупчення не в їх реальній соціальній суті, а лише як «юридичні суб'єкти» чи «юридичні особи», спричиняються до такого визнання держави без території. Поскільки предмет без своєї прикмети не може існувати, то не може бути і держави без панування над територією. Держава без території є також чистою фікцією, про що ми згадували раніше. Секундарною^1, але головною функцією держави є охорона свого права панування над територією при помочі організованої сили - війська і апарату керівництва, догляду, розшуку і т. д. Коли «держава» не має території і не має навіть того апарату, яким територія утримується в її руках, то д_е_р_ж_а_в_и ц_і_л_к_о_м н_е_м_а_є.

Отже, щоб утворити поняття про державу, то треба

1:: Секундарний - похідний від чогось, другорядний не в сенсі свогo значення, а в сенсі генези, походження.

53-----------------------------------------------------------------

мислити соціологічно, цебто уявляти скупчення, зв'язані реальною системою взаэмочинності п_е_в_н_о_г_о х_а_р_а_к_т_е_р_у, прим., державного, партійного, церковного, професійного і т. д. Коли немає реально взаємочинної організації, що при помочі організованої сили здійснює своє панування над певною територією і її населенням, то немає держави. Коли юридично-нормований порядок цієї взаємочинности і саму можливість її нормувати називати державним п_р_а_в_о_м, не треба забувати, що право є нічим іншим, як виразом певного характеру соціальних актів, висловом на мові юридичних понять характеру і форми акцій і реакцій між індивідами і їх скупченнями. Юридична норма установлює форму і зміст соціального акту. Тому державне право є по змісту системою соціальних актів, доцільно упорядкованих для утримания держави, як форми панування над територією і регулювання взаємовідносин між оселеними на ній людьми.

Це все показує, що мислити державу можна лише соціологічно. Відрив від соціологічного грунту означає перехід у галузь умозірного перекидання понять, не зв'язаних із дійсністю. Юридичні постулати або принципи як абстракції, ведуть людину від реальної дійсності в «царство тіней», словесних фікцій.

Між іншим, іноді поняття держави виводиться з примусовості її вимог, але ж ясно, що і деякі інші соціальні скупчення вживають примус щодо своїх членів і навіть не членів (напр., середньовічна церква, навіть сучасна церква має систему кар і примусів, революційна партія, македонська організація, розбійницька банда, деякі колоніальні компанії «цивілізованих» країн, які дають право компаніям насилувати тубільців і ін.). Скрізь де є керування і підлеглість - є певна доза примусу.

Різниця з цього погляду між державою та іншими організаціями не якісна, а лише кількісна. З кількісної різниці не можна витягти дефініцію якісного характеру держави. Дехто хоче збудувати дефініцію держави на ідеї суверенності, первісної самоуповноваженої влади. Даремні силкування, бо і з цього погляду держава має конкурентів - інші організації з «суверенною», самоуповноваженою (незалежно від держави) владою. Хіба влада католицької церкви не суверенна, не самоуповноважена у своїй діяльності? Хіба не те із патріархами, синодами, вищими церковними радами? Навіть в большевицькому режимі розвинулася «самосвятна» українсь-

54------------------------------------------------------------------------------

ка автокефальна церква, що діє на основі с_в_о_г_о права, без санкцій держави; центр. комітет революційної партії діє без уповноваження і санкції з боку держави, а проти неї. А влада батьківська? Хіба вона дана державою, а не виросла сама? Батьки карають дітей без дозволу держави. Правники на це кажуть, коди влада в інших організаціях виникає і діє самовільно, то це йде за мовчазною згодою держави і це не значить, що держава не може її знищити чи регулювати. Аргумент крутійський: держава м_о_ж_е. Це відноситься до царини б_а_ж_а_н_ь, а не дійсності, будучності, а не сучасності. Наука ж мусить говорити про суще, існуюче, відрізняючи його від бажаного чи повинного.

Питання про походження держави також дуже цікаве. Держава виникла в доісторичні часи, а тому не була свідком народження і не залишила нам документів - хоч би німих свідків живого соціального явища. Поскільки і тепер ще є племена, у яких немає державної організації, то очевидно й те, що коли європейські і всякі інші народи були в стані «дикунів», то вони жили без держави. Отже держава передовсім явище історичне, котре вже через це саме підлягає змінам. На наших очах творяться і розпадаються держави - отже ми можемо спостерігати народження держав, але з цього не багато навчимося, щоб дати відповідь на питання: як з'явилася перша держава, як в_и_н_и_к_л_а ця форма організації?

За історичиих часів держава вже існувала як соціальне явище. Перемінялися уряди, переміщалися керуючі осередки держав, поширювалися чи звужувалися державні території, але все це не означало народження дepжави, лише її продовження і розвиток.

Марксисти за Енгельсом думають, що держава виникла внаслідок економічної диференціації колишніх племенних груп: розпалося (диференціювалося) родове суспільство, витворилися економічні класи, розділені нєпереможними суперечностями; і щоб вони себе взаємно не знищили в боротьбі, виникла особлива влада, що стала, видимо, понад класами, охороняючи порядок - оця влада, що з суспільства виникла і для суспільства чужа - і є держава (Енгельс: «Походження родини, власності і держави»). Пізніше марксисти (напр. Ленін) заявили, що держава є орган класового панування, орган гноблення одного класу іншим, є утвір «порядку», котрий узаконює і скріплює це гноблення, зм'якшуючи сутички класів («Государство и революция»).

55-------------------------------------------------------------------------

Безумовно, припущення (гіпотеза) Енгельса неправильне. Логіка соціальних актів суперечить цій гіпотезі: як? Сталася диференціація суспільства на класи і внаслідок цього виникла держава? Коли ж почав виникати цей наслідок? Зразу, як почалася диференціація, чи як розвинулася до певної міри, чи довершилася? Не можна припустити, щоб диференціація відбувалася, йшла різанина між класами, а держави ще не було. Очевидно, «наслідок» вже був разом з диференціацією. В державі, як і у всяких організаціях, панують відносини влади і підлеглості, а такі відносини з'явилися тоді, коли одне скупчення (рід, плем'я) змушене було боротися проти іншого скупчення за засоби поживи, або оборонятися від нападів інших скупчень, що билися в ім'я того ж. Засоби поживи чи рибальські місця, чи мисливські, зв'язані з територією, тому боротьба йшла між родоплеменними групами ще далеко перед розкладом родового суспільства на класи.

Первісні громади воювали між собою. Де є війна гуртова, там мусить бути бойова організація племені, керівний центр, провідники, цебто там була вже днференціація на керуючих і пілеглих. Ця організація і є початковою формою держави, що як є тепер, так була і тоді, своєрідною формою організації для володіння територією. Еволюція держави йшла поруч із еволюцією (розвитком) суспільної диференціації: сформувалася приватна власність під впливом керуючих органів роду-племені, керуючий осередок охороняв цей свій привілей. Розрісся рід у велике плем'я, розрісся і керуючий осередок, присвоїв собі кілька функкцій: не лише керує війнами, але й розбирає конфлікти, судить, виконує релігійні ритуали, видає норми поведінки для членів племені. Ці функкції і теперішня держава виконує в широкому обсязі. Керуючий осередок в інтересах своїх родин і родів робив насильства, брав більшу частину воєнної здобичі, нарешті додумався і до податку на всіх членів племені на свою користь за виконування громадських функцій. «Розвиток» вже потім поширив функції, ускладнив саму організаuію, витворив класи, керуючий осередок, що був пануючим класом, брав полонених, ставив на праuю для себе (а раніш їв їх), примножував свої достатки. Логіка інтересів, гнана інстинктами панування, розмноження, самоохорони, розвивала державу. Класи є функцією державного керівництва. Що значить ця логіка інтересів панування - погляньте на комуністичну

56-----------------------------------------------------------------------

державу СССР. «Комуністична держава» є класовою державою, в якій правляча верства панує і визискує підлеглу верству. І хоч вся «ідеологія» правлячої верстви була в бажанні об'єднатн робітників правом розпорядження засобами продукції, одначе це велике своє бажання правляча верства не здійснила, бо... засоби продукції є разом з тим і засобами управління трудовнми масами. І так комуністична держава стала класовою державою. Не держава є функцією класу, а клас є функцією держави.

Оскільки доісторичне людство здійснювало право власності на територію, оскільки й виникали держави як форми панування над територіями - джерелами засобів для прожитку.

І не бог, і не дух, і не договір, і не наслідок диференціації творили державу, а гуртова боротьба за засоби живлення, необхідні для людини і вміщені в природі, в території. Що державу творять і суспільством керують пануючі класи - це доказує і СССР. І тому зрештою має рацію Ленін, що в своїй вульгарній формулі висловив правильну соціологічну думку, що держава є органом панування одного класу над іншими. Це формула внутрішньої політики держави, а з погляду зовнішньої політики держава є органом даного пануючого класу для охорони монопольного права на територію і на визиск соціально поневоленого населення її.

Це в голому вигляді правда про державу, а в замаскованому - то «держава є формою організації порядку», «охорони спільних інтересів населення», органом «cycпільної, рівної для всіх справедливості», органом «правосуддя», «чинником культури», нарешті «організованим народом, підпорядкованим верховній чи суверенній владі в межах певної території».

Сучасна держава має безмірно складніші функції, ніж її родово-племінний прототип: охорона суверенних прав на територію з її водами і всякими природними добрами^1; податкова політика, щоб забезпечити існування правлячої верстви; охорона пануючих класів, що підпирають правлячу верству (організують її) і визискують трудову частину населення; організація пропаганди свого панування внутрі свого населення («виховання в патріотизмі і любові до батьківщини») і назовні; організація і ведення технічного апарату панування і війни; контроль поведінки населення і т. п.

1:: Природні добра - природні багатства, ресурси.

57-----------------------------------------------------------------------------

Форм організації сучасна держава має декілька: це передовсім монархії і республіки, які відрізняються методами організації «верховної влади» - чи вона одноосібна, спадкова і необмежена (абсолютна монархія, самодержавна), чи спадкова і обмежена (конституційна монархія). Коли ж вона не спадкова і обмежена, то виборна (президент з міністрами) - це вже республіка. Коли уряд обирає пануюча соціально верства, то це буде «аристократична» республіка, що вироджується в олігархію, а коли у виборах бере участь все населення, то це «демократична» республіка (лже-демократія)^2.

Є ще деякі форми сполучення двох або кількох держав під проводом одного «верховного» осередку: конфедерації, федерації, унії реаkьні та персональні, протекторати, мандати і т. п. словесність.

Державну організацію докладно вивчає спеціальна соціологія, що займається вивченням найважливіших соціальних скупчень (в даному разі - державознавство), тому не входимо в жодні подробиці, лише вказуємо назви основних форм державної організації. Ще варт згадати, що держава характеризується по ступеню розподілу влади між центром і частинами, з цього погляду держави бувають унітарні і централізовані, складні і децентралізовані.

Між іншим, СССР хоч і називається соціалістичним союзом держав, федерацією, і ще якось там, у дійсності являє собою унітарну і централізовану державу, керовану самодержавно кількома особами (комуністична олігархія), Всі «гарні» слова представників цієї держави є лише пропагандою свого панування внутрі СССР і назовні з метою внесення розкладу в чужі держави. По ступеню економічного визиску трудових мас СССР перевершнв буржуазні держави.

Сучасні держави виявляються різннми щодо обсягу своїх функцій: одні держави безмірно поширюють і уск-

2:: Тут прозирає скептичне ставлення автора до загальної, т. зв. «буржуазної» демократії. Вважаючн її великим досягненням порівняно із тоталітарними режимами, як соціаліст-революціонер не лише у вузькопартійному, а і світоглядному розумінні, він дeтepмінував свій суспільно-політичний ідеал перш за все класовим підходом. Таким ідеалом для нього була на противагу загальній, «буржуазній», «трудова» демократія, тобто влада трудових верств. До них він зараховував селян, робітників, інтелігенцію та ін. суспільні групи, які живуть тільки своєю працею, виключаючи поміщиків, буржуазію, пов'язану з ними бюрократію та інші олігархічні верстви.

58---------------------------------------------------------------------------------------

ладнюють свої функції, тому обсяг участі інших суспільних скупчень у них малий, держава ніби ковтає всякі можливості своїх «громадян» до автономної діяльності. у інших державах - навпаки: коло участі решти скупчень більше.

Ще Г. Спенсер вказав на основну причину, яка поширює обсяг функцій держав: військові потреби, військовий тип організації - з одного боку, промисловий тип суспільства - з іншого. Військово організовані держави централістичні, до «громадянина» безпощадні, регламентують його кожний крок, навіть думають за нього. Прикладом є стара і нова Росія, азіатські деспотії і взагалі держави малокультурних народів. Прикладом протилежним є сучасні європейські буржуазно-демократичні держави.

Все сказане раніш доводить, що державне скупчення є своєрідне, до інших соціальних скупчень не подібне, що воно надзвичайно дуже впливає на поведінку людей, їх скупчень і на історичну долю суспільств, Могутність держави у порівнянні з силою інших суспільних скупчень остільки велика, що багато теоретиків наосліп ділять населення лише на «державу» і підданих, приписують державі чудодійну силу все знати, все могти, всe виконувати. І справді: число її членів в межах даної території найбільше (всі, опріч «підданців» чужих держав), її агенти добре організовані, її технічний апарат величезний. І не дивно, що держава розвиває велику енергію в догляді за людьми, з дня їх народження аж до їх смерті: шпіонує, в тюрми садовить, вішає, розстрілює, скоряє хитрістю, шахрайством, підкупом, агітує брехнею і використовує «все святе» на землі, обраховує працю і прибутки громадян, однобічно установлює податки, торгує, утворює для себе торгівельні і промислові монополії, організує фінансово-грошову систему і веде фінансову «політику», якою стриже своїх громадян, як хижий господарь овець, утворює собі незалежне фінансове джерело; позичає гроші внутрі і назовні, шукає ринків, зчиняє війни за них, мобілізує громадян і напівбосих посилає тисячами і мільйонами на смерть.

Діяльність держави різноманітна, історія, як наука. займається описом (ідеалізованим) діяльності держави, її ставлення до інших держав і до скупчень (верств, міст, сіл, національних, релігійних, професійних і ін.).

Одначе сила її не абсолютна! Доказом є те, що держави розпадаються, гинуть під ударами інших держав,

59-------------------------------------------------------------------------

та різних скупчень - національних, релігійних, класових і ін. Революції і державні перевороти - це все показиики релятивної^1 сили держави. І де держава не має в своїй організації способів автоматичного самооновлення, де держава гнобить інші скупчення і всих громадян, там вибухають вулкани революцій і вітри переворотів. Інакше й бути не може у суспільстві, яке складається не з одного скупчення (держави), а багатьох і то соціально-дужих.

Говорять про «завмертя» держави. Доки буде поверхня землі розпарцельована на окремі території з правом власності на них держав, доти держави будуть. Може одна якась держава завоює всі останні і проковтне їх? Таке припущення можна ставити, aлe для здійснення його немає підстав: доки будуть раси, нації, мовні, професійні, релігійні і ін. скупчення, доти буде боротьба, доти буде керівництво і підлеглість, а де є керівництво і підлеглість, там буде держава, в потенції чи в здійсненні. Комунізм, анархізм думають про знищения держави, соціалізм - про її перетворення. Одначе це проблема велика, для вирішення якої треба буде віків надзвичайної соціальної творчості.

ДАТИ ВІДПОВІДІ НА ТАКІ ЗАПИТАННЯ:

Запитання до 1-2 лекції.

1. Що таке суспільство?

2. Що треба розуміти під системою взаємочинності?

3. Що таке аналіз соціального явища?

4. На які основні частини поділяється соціологія, та що вони вивчають?

5. Що звемо соціальним явищем чи актом?

6. Чи відношення людини до природн можна назватн соціальним актом?

7. Між ким відбувається соціальний акт?

8. Що звемо акцією та реакцією?

9. Що звемо сполучниками та передавачами?

10. Як людина пізнає зовнішній світ?

11. Опишіть різноманітні форми сполучників.

12. Що треба розуміти під окремими скупченнями?

13. Опншіть реальні скупчення, статистичні та фіктивні.

1:: Релятивний - відносний.

60---------------------------------------------------------------------------------

14. Які групи звемо організованими, а які неорганізованими?

15. Які скупчення звемо закритими, відкритими та проміжними?

16. Які скупчення звемо простими, а які складними?

17. Що звемо агрегатами та суспільствами?

18. Що значить соціальна єдність?

Запитання до 3-4 лекції.

1. Які групи звемо біологічними?

2. Що таке раса?

3. Як класифікував раси Блюменбах, яка кількість кожної раси?

4. Які причинн і форми расових суперечок?

5. Опишіть коротко статеві скупчення.

6. Що вважаємо віковим скупченням?

7. Яке значення має родина у суспільному житті?

8. Чим характерний тип патріархальної, індивідуалістичної та нестійкої родини?

9. Як треба розрізняти скупчеиия, що звуться: держава, батьківщина та нація?

10. Як постала і розвииулася держава?

11. Які існують форми держави?

12. Чи є підстава думати, що держави занепадають?

13. Що Вам у цих лекціях було незрозуміле чи не докладно з'ясоване?

УВАГИ ДЛЯ СТУДЕНТІВ У. Р. У.^1

І.

При вивченні наук про суспільство в чужих мовах вироблено багато різних назв і термінів, з яких дещо мусить бути перенесено до української мови. Коли у нас почнуть розробляти соціологію, тоді виробляться й терміни, а тепер ми маємо їх ще небагато, та й значення їх ще не усталені, хиткі, іноді просто різнозначні. Слід занотувати такі слова, що загально відомі, і які можуть бути пристосовані до соціологічної науки.

1. Гурт - означає скупчення неорганізоване, людське і тваринне («гурт людей», «гурт худоби»). Щодо тварин, то є ще такі означення: ч_е_р_е_д_а (худоби), т_а_б_у_н (коней і птахів), о_т_а_р_а (овець), т_і_ч_к_а (собак, вовків).

1:: УРУ - Український Робітничий університет при Українському lнституті громадознавства у Празі, для студентів (слухачів) якого у першу чергу призначався цей підручник.

61---------------------------------------------------------------------------

2. Скупчення або скупина - проста група.

3. Громада - вживається для означення агрегатів - ceлa і міста, але українська інтелігенція в ХІХ ст. почала безкритично прикладати термін «громада» до студентських товариств, до товариств клубного та просвітного характеру або колоній, напр., «українські громади» по містах, партійні громади («вільні громади Рев. Укр. Партії») і т. п. За останніх часів уживається «громадський» в розумінні «суспільний», навіть зроблено юридичний термін «громадянство», що означає належність до держави. Треба повернути слову «громада» його первісний зміст - назву сільського чи міського агрегату.

4. Товариство - організована група з підкресленням характеру професійно-корпоративної солідарності. Напр., Товариство Низове Запорізьке, товариство-кооператив, товариство наукове, театральне, мистецьке. Характерна риса товариства - рівність прав і обов'язків членства та культурна і соціальна рівновартність членів.

5. Спілка - організована група з певною матеріальною та професійною метою.

6. Верства - складна, кумулятнвна група.

7. Шари - частини скупчення або верстви, розміщені одна над іншою у сенсі підпорядкування.

8. Земляцтво - територіальна або крайова група.

9. Парубоцтво, дівоцтво - вікові групи.

10. Братство, сестринство - організовані солідаристичні групи на грунті релігійному, але з метою добродійною чи просвітною. (Кирило-Мефодіївське Братство - перша політично-ідеологічна група українського відродження).

11. Стовпище, юрба, маса - означення неорганізованих груп.

12. Підпанок - службовець у пана, напівінтелігент.

13. Полупанок - дрібний буржуа, дрібннй поміщик.

14. Пан - поміщик, буржуа, урядовець, інтелігент. (Термін мало означений. Українська інтелігенція явно зловживає, силкуючись прищепити його. як форму конвенціональну^1, практиковану у поляків і чехів, але цим вступає в суперечність, не називаючи селян і робітників «панами», а лише інтелігентів, буржуазію, поміщиків і взагалі осіб, що стоять поза групами фізичної праці. Це гидке слово, яким наше селянство і робітництво називає

1:: Конвенціональний - належний до угоди, ухвалений за згодою певних об'єктів. Тут - у значенні «загальноприйнятий», такий, що стосується всих.

62---------------------------------------------------------------------------

суспільних паразитів, рішучо треба викорінити. Для ввічливості є добре слово «добродій», а для означення солідарності «товариш» і «побратим», що за козацьких часів дуже поширені («товариш» навіть було офіційним терміном для означення становища козака: «військовий товариш» - рядовий козак, а потім різні ранги).

Парафія - прищепилася ця назва для означення товариства віруючих біля однієї церкви.

Рада - вищий розпорядчий орган у товариствах, громадах, державі, іноді - контрольний. Цей термін вимагає усталення, бо вживають його у різних розуміннях.

Нарада - правильніше «порада» - засідання, збори групи чи її органів.

Збирання українських соціологічних виразів і слів - чергове завдання, якого вирішення потрібне, щоб усталити і розвинути добру українську політичну і взагалі суспільницьку, термінологію.

ІІ.

Взагалі науки мають назви, які походять із грецької або латинської мови, а також багато наукових назв (чи термінів), наприклад:

Біологія - від грецького «біос» (життя) і «логос» - спово, наука.

Зоологія - від «зоос» (тварина) і «логос».

Ботаніка - від «ботані» (трава).

Анатомія - від «анатомі» (розсікати, патрати).

Фізіологія - від «фізіс» (природа), відсіль же і наука «фізика».

Екологія - від грецького «ойкос» чи «ейкос» (дім, господарство), відсіль же й назва «економія».

Антропологія - від грецького «антропос» (людина) .

Психологія - від грецького «псіхе» (душа).

Гістологlя- від «гістіон» (тканина).

Динаміка - від «динамос» (сила).

Політика - від «поліс» (місто-держава), відсіль же і політичний «політікон») у розумінні «суспільний».

Societas - лат., значить суспільство.

Socius - союзник чи товариш.

Sосіаlis - соціальний чи суспільний, відсіль же слово «соціалізм».

Соціологія - з двох коренів - латинського і грецького - означає науку про суспільство.

Генетика - від лат. «генус» (рід), відсіль же і «генеза» (походження), і «геніальний» (що ніби сам зроджує щось цілком нове).

Аналіз - грецьке - значнть розкладання цілого на складові частини.

Синтез - грецьке - з'єднання частин у ціле і встановлення зв'язку між ними.

63-----------------------------------------------------------------------------------

Функція - лат., значить чинність, виконування чинності.

Медицина - від лат. «медікарі» (призначати ліки).

Диференціація - лат.,- значить, розклад цілості на частини; диференціювати - зрізничкувати, розкласти.

Тому, що колись наука в Європі ширилася із Греції і Риму, то в усіх мовах осіло багацько грецьких і латинських назв, так само і в українській мові, бо в минулих віках на Україні у вищих школах учено було і по-латині, і грецькому. Назва горілки «оковитою». пішла від лат. «аква віте» (жива вода чи вода життя). Грецькі слова прищепилися в цілому культурному світі, мають міжнародне значення. Тому годиться й нам ці слова вивчати і знати, щоб легше засвоювати наукове знання всесвітнє. Селяни і робітники тому і не можуть легко приступати до науки, що натикаються на ціле море незрозумілих наукових виразів. Немае іншої ради, як вивчати такі слова, а вже як вивчити, то тоді легко йде засвоєння науки. В наших викладах будемо вживати чужих загальновживаних слів, пояснюючи їх по-українському, а студенти повинні собі виписувати на окремих листках чужі слова із поясненнями і вивчати напам'ять.