16. Структура уроків фізики

Орієнтовна структура різних типів уроків

1. Урок вивчення нового матеріалу:

   • Вступні вправи учнів. Учитель з'ясовує ступінь готовності учнів до уроку. Учні активізують свої знання, необхідні для даного уроку.

   • Актуалізація знань учнів, створення проблемної ситуації, необхідної для даного уроку.

   • Дослідження проблеми відомими засобами.

   • Підведення підсумків і формулювання висновків.

   • Вправи на застосування здобутих знань, закріплення знань.

   • Домашнє завдання.

2. Урок застосування знань на практиці:

   • Вступні вправи.

   • Практичні вправи учнів з нової теми.

   • Узагальнення.

   • Домашнє завдання.

3. Урок закріплення і повторення навчального матеріалу:

   • Аналіз окремих фізичних явищ і законів за темою, що повторюється.

   • Реферати або повідомлення учнів. Обговорення.

   • Узагальнення.

   • Домашнє завдання.

4. Урок контролю і обліку знань:

   • Коротке повторення для актуалізації знань учнів і інструктаж учителя.

   • Самостійне виконання учнями контрольних завдань.

   • Оцінювання роботи учнів.

5. Комбінований урок:

   • Перевірка домашнього завдання.

   • Актуалізація опорних знань учнів.

   • Подача нового матеріалу.

   • Закріплення.

   • Домашнє завдання.

17.Форма роботи на уроці…….Індивідуалізація і диференціація

Більшість учених визначають такі форми навчальної роботи на уроці, як: індивідуальну, фронтально-колективну, групову. Орієнтує учня на самостійне виконання навчального завдання на рівні його можливостей. Широко використовується у ході програмованого або комп'ютерного навчання. Індивідуалізація в навчанні означає підтримку і стимулювання розвитку в учневі того, що становить його унікальність і неповторність, оскільки випливає з внутрішньо інтенційної спрямованості, формуючи життєтворчий потенціал особистості. Ця форма лежить в основі особистісного-орієнтованого підходу до виховання та навчання учнів (І.Д.Бех). Передбачає: а) допомогу кожному учневі в усвідомленні власних потреб та інтересів, необхідності їхнього розвитку; б) створення сприятливих умов для розвитку їх; в) налаштування школяра на індивідуальну творчість; г) підтримку вихованців у їхній рефлексії.

Г.Кумаріна, В.Онищук, В.Римаренко визначають три рівні індивідуалізації навчання:

1) рівень, який реалізується шляхом урахування загальних особливостей учнів на різних етапах їх навчання і розвитку;

2) рівень, що здійснюється засобами диференційованого підходу до навчання та розвитку учнів;

3) рівень, який досягається засобами індивідуального підходу до навчання та розвитку школярів.

Диференціація в навчальній діяльності - це така форма індивідуалізації її, яка передбачає об'єднання учнів у групи згідно з їхніми індивідуальними особливостями для окремого навчання, упродовж якого реалізуються навчальні завдання відповідного рівня складності.

Прийнято розрізняти внутрішню диференціацію і зовнішню диференціацію.

Внутрішня диференціація стосується такої організації навчального процесу, за якої розвиток внутрішньо закладених нахилів та задатків школяра здійснюється в межах класно-урочної діяльності у кожному класі зокрема.

Зовнішня диференціація відбувається в двох основних напрямах: 1) створення спеціалізованих класів та шкіл, до навчання в яких залучаються учні з особливими навчально-пізнавальними та професійними нахилами (профільні та спеціалізовані навчальні заклади, класи з поглибленим вивченням окремих навчальних предметів); 2) створення шкіл і класів з урахуванням особливостей розумового розвитку учнів та стану їх здоров'я (загальноосвітні навчальні заклади з поглибленим вивченням іноземних мов, математичні школи, класи вирівнювання, логопедичні навчально-виховні заклади та ін.)- Як правило, можливості диференціації в основному використовуються у старших класах за такими основними напрямами: 1) науковий (наприклад, фізико-математичний, історико-суспільствознавчий, філологічний та ін.); 2) прикладний (сільськогосподарський, економічний і т. д.); 3) художньо-естетичний (образотворчий, музичний, хореографічний та ін.); 4) спортивний (згідно з різними видами спорту). Для спеціалізованих навчальних закладів Міністерство освіти і науки України розробило близько 60 варіантів відповідних навчальних програм.

Важливими напрямами диференціації освіти є організація навчання обдарованих дітей, інвалідів та дітей з відхиленнями у розумовому розвитку. Всі вони перебувають у так званій групі ризику і вимагають до себе підвищеної уваги.