1. Вступ.Організаційні моменти. Час: 1 хв

2. Рани, їх види та ознаки інфекційних ускладнень. Час: 6 хв

3. Кровотечі. Види кровотеч. Види зупинок крові. Накладання джгута: помилки, ускладнення. Час: 7 хв

4. Пов’язки. Види пов’язок. Час: 5 хв

5. Поранення дикими тваринами. Перша допомога при пораненні твариною. Час: 4 хв

6. Перша допомога при укусі змії та отруйної комахи. Перша допомога при виявленні кліща. Комахи, що надокучають. Профілактика нападів надокучливих комах . Час: 4

7. Профілактика отруєнь і опіків від дикоростучих рослин. Отруєння отруйними грибами. Профілактика отруєння грибами. Час: 3 хв

8. Мозолі та видалення інородного тіла. Час: 3 хв

9. Гра Час: 10 хв

1.2 Рана - це механічне пошкодження, що характеризується порушенням цілісності шкіряного покриву слизових оболонок , а іноді й глибоких тканин , яке супроводжується болем або кровотечею.

Рани характеризуються трьома основними місцевими симптомами: біль, кровотеча, розкриття країв рани, яке залежить від величини, глибини і локалізації рани.

Загальні симптоми: поява шоку, втрата крові, травматичний токсикоз чи розвиток інфекції.

Рани класифікують:

за причиною виникнення

• випадкові

• операційні

• боєві

за характером пошкодження тканин:

• колоті – рани, які нанесені голкою, шилом, штиком, цвяхом та іншими гострими предметами. Особливістю колотих ран є невелике пошкодження шкіри ізначна глибина пошкодження порожнин, судин, нервів, різних органів. Через невелику зону розкриття країв ран, замкнутість раневого каналу і попадання мікробів глибоко в тканини колоті рани можуть бути дуже небезпечними через пошкодження внутрішніх органів і занесення до них інфекції. Можуть ускладнюватись важким нагноєнням та правцем.

• рвані – супроводжуються значним глибоким пошкодженям великої кількості тканин, особливо шкіри; характерні при травматизмі на дорозі, у сільському господарстві, промисловості.

• різані – рани, які нанесені ножем, склом, бритвою та іншими ріжучими предметами. Для них характерне широке розкриття країв та сильною кровотечею. Такі рани часто є поверхневими, заживання після хірургічної обробки проходить, як правило, без ускладнень.

• рубані – наносяться сокирою, шаблею, тесаком та іншими важкими гострими предметами. Характеризуються значним глибоким пошкодженням тканин і глибоким порушенням кісток та внутрішніх органів.

• кусані – характеризуються масштабними пошкодженнями, сильним мікробним забрудненням, через що часто ускладненюються гострою гнійною інфекцією.

• отруєні – невелике пошкодження тканин, виникає при укусах змій, комах, проникненні отруйних речовин (бойових, радіоактивних та ін.). Характерною є важка течія з розвитком симптомів загального отруєння організму, тому перш за все потрібно видалити отруйні речовини.

• вогнепальні - рани виникають внаслідок кульового або осколкового поранення. Вони бувають: наскрізні, якщо є вхідні і вихідні ранові отвори; сліпі, якщо куля або осколок застряє у тканині тіла; дотичні, якщо куля або осколок, пролітаючи по дотичній пошкоджує шкіру і м’які тканини тіла, але не застрягає в них.

• змішані – наявність одночасно декількох видів ран.

по відношенню до порожнин тіла:

- проникаючі

- непроникаючі

за наявністю інфекцій

• інфіковані(забруднені)

• асептичні(стерильні)

Перша медична допомога при пораненнях:

Перш ніж почати обробку і перев’язку рани, необхідно помити руки і обробити їх спиртом. Шкіру навколо рани 2-3 рази протерти марлею або ватою, змоченою дезинфікуючим розчином, починаючи від краю рани до периферії.

1 . Зупинити кровотечу чи накласти пов’язку так, щоб у рану не потрапляли мікроби.

2. Зменшити біль шляхом створенням зручного положення пораненої частини тіла.

2. При можливості видалити чужорідні тіла (якщо вони не глибоко та не міцно зафіксовані і незначних розмірів).

3. Дезінфікувати рану (промити розчином перекису водню, обробити навколо йодним розчином, зеленкою, прополюсом, кип'яченою водою з милом).Якщо аптечних засобів немає, шкіру довкола рани дозволяється обробити бензином, одеколоном, а потім змастити йодом.

4. Накласти асептичну пов'язку(при невеликих ранах можна обійтись лейкопластирем. На великі рани варто накласти шину, щоб іммобілізувати ушкоджену частину тіла). У таборових умовах неглибокі рани бажано лікувати відкритим способом – без накладання пов’язки, проте із регулярним застосуванням антисептиків (йоду чи зеленки, як «підсушують» рану), адже під пластирем чи пов’язкою рана «мокріє», «запарюється» і внаслідок того гоється у 5-6 разів довше.

5. Після накладення пов'язки хворий повинний бути направлений у лікарню для хірургічної обробки рани.

6. Дати пораненому багато пиття, тим самим компенсуючи втрати крові та зневоднення.

При будь-якому пораненні дуже велику небезпеку становить забруднення рани – інфікування та крововтрати внаслідок нелокалізованої кровотечі. У відкриту необроблену рану мікроби із швидкістю світла потрапляють не тільки з предмета, яким вона нанесена, але також зі шкіри, одягу потерпілого, навіть повітря. Тому при наданні першої допомоги необхідно паралельно дотримуватися двох головних вимог: зупинити кровотечу і зберегти рану від забруднення.

Забої рекомендується змащувати зеленкою або розчином йоду, заклеїти

бактерицидним пластиром.

Ускладнення при ранах :

• Кровотеча

• Больовий шок

• Інфікування рани (нагноювання, зараження крові – сепсис, правець, сказ, гангрена)

• Пневмоторакс (здавлення серця, легенів, судин, розвиток загального тяжкого стану - плевропульмонального шоку)

• Інтоксикація

• Гемоторакс

• Травматичний шок

1.3

Кровотеча - це витікання крові з кровоносних судин, внаслідок порушення цілісності судинної стінки.

Причиною кровотечі можуть бути: травми, руйнування стінок судин при

хворобах (пухлини, запальний процес).

Види кровотеч залежно від того, куди витікає кров:

1) Внутрішня кровотеча – це така, при якій кров виливається у грудну,

черевну чи порожнину черепа або у м’які тканини.

Паренхіматозна кровотеча:

• Виникає у впадку пошкодження внутрішніх органів (печінки, нирок, легенів)

• Небезпечна для життя

• Важко діагностується

Встановити її наявність можна тільки за зовнішніми ознаками. Такими ознаками є: блідність шкіри та слизових оболонок; частий, слабко наповнений пульс (іноді він не відчувається зовсім, часте дихання).

Перша медична допомога :

Негайно викликати швидку медичну допомогу, а до її прибуття потерпілого покласти лежачи або напівсидячи і не рухати з місця. До ймовірного місця кровотечі (живота, грудей, голови) прикласти холодний компрес (мішечок із льодом чи снігом, грілку або пляшку з холодною водою).

2) Зовнішня кровотеча – це така, при якій кров через рану витікає назовні.

Залежно від типу і розмірів пошкоджених судин розрізняють такі кровотечі:

• артеріальні

• венозні

• капілярні

Артеріальна кровотеча – така, при якій порушується цілісність артерії. Вона є найнебезпечнішою, бо внаслідок такої кровотечі швидко

втрачається великий об’єм крові, якщо не надати першу допомогу.

Ознаки:

- кров б’є у вигляді пульсуючого струменя подібного до фонтану та витікає дуже швидко;

- кров має яскраво-червоний колір;

Перша медична допомога:

Необхідно терміново вище від місця поранення притиснути пальцем ушкоджену судину й накласти медичний або саморобний джгут. У жодному разі не нижче, адже це спровокує ще більше посилення кровотечі (кров рухається від серця до органів). Одразу викликати швидку чи звернутися до лікаря.

Венозна кровотеча - це така, при якій порушується цілісність вени. Найчастіше артеріальна і венозна кровотечі виникають у місцях

пошкодження магістральних кровоносних судин, які розташовані близько до поверхні тіла.

Ознаки:

• кров витікає повільно, проте рівномірно;

• кров має темно-вишневого кольору;

• відсутній пульсуючий струмінь;

Перша медична допомога:

Зупинити таку кровотечу можна накладанням тиснучої пов’язки, а

при пораненнях великих ран – джгутом, накладаючи його нижче місця

поранення, подалі від серця. Одразу після надання першої медичної

допомоги необхідно викликати лікаря.

Капілярна кровотеча - це така, при якій порушується цілісність капіляра, підшкірної клітковини чи м’язів.

Ознаки:

• кров витікає повільно і краплями;

• легко зупинити;

• кровоточить уся поверхня рани.

Перша медична допомога:

Перш за все рану обробляють перекисом водню або настойкою йоду і накладають чисту марлеву пов’язку, яка захищає від мікробів і сприяє швидкому згортанню крові.

Часто від зміни режиму дня, клімату, перенапруження тощо на таборах трапляються кровотечі з носа. У випадку кровотечі з носа потерпілого слід посадити, відхилити голову, покласти до перенісся холодний компрес або лід, обережно приплюснути ніздрі. Добре зупиняє кровотечу ватний тампон, насичений 3- процентним розчином перекису водню і закладений до носа .Добре занурити на якийсь час руки в холодну воду.

Г оловне правило зупинки кровотеч: втратити якомога менше крові.

Залежно від виду, характеру, сили, розмірів і локалізації кровотечі існує кілька способів її зупинки:

1.пальцевий натиск. На кінцівках притискають судини вище рани, на шиї і голові - нижче. Стискання судин проводять кількома пальцями.

Даний метод швидко втомлює.

2 . максимальне згинання кінцівки у суглобі. Фіксування у такому положенні руки у ліктеому суглобі чи ноги у колінному або кульовому суглобі із подальшим закріпленням їх у такому стані бинтом. За таких умов кровотеча послаблюється внаслідок перегинання артерій.

3. тиснуча, туга пов’язка. На рану накладають стерильну пов'язку,

далі прикладають великий жмут вати і фіксують круговими турами

бинта. При продовженні кровотечі накладають ще один валик і ще

тугіше його забинтовують. Даний метод особливо ефективний при

поверхневих пораненнях голови та кінцівок, для зупинки зовнішніх венозних і капілярних кровотеч.

4. підняття травмованої кінцівки вгору. Відносно знижує тиск, тому кров витікає повільніше.

5. джгут або джгут-закрутка. Джгут-закрутка накладається так, щоб закрутка була попереду (зверху) кінцівки; джгут обводять навколо кінцівки і зав'язують. Кінцівку стискують шляхом закручування дерев'яної палички до припинення кровотечі. Паличку закріплюють. Якщо рана знаходиться на шиї, обличчі, голові і накласти джгут немає можливості, то потрібно затиснути долонею місце вище рани і негайно викликати лікаря.

Накладання джуга – метод, що застосовується при сильних кровотечах, коли всі вищеперелічені методи не допомагають. Накладання джгута – НЕрекомендоване Міжнародним Червоним Хрестом.

Перед накладанням джгута потрібно:

• Звільнити ушкоджену ділянку від одягу

• Підготувати місце для накладання джгута (забинтувати кінцівку або вкрити її чистим шматом тканини вище рани, щоб не защемити джгутом шкіру)

• Накласти на рану стерильну пов’язку

Замість джгута можна використати гумову трубку 1-1,5м завдовжки . Якщо немає гумових джгутів, то можна використати краватку, хустку, шарф, шматок тканини, зробивши з них закрутку.

Джгут накладають на стегно, гомілку , плече або передпліччя.

При можливості джгут накладають дві особи: одна притискує пальцями судину вище рани (адже зупинятиметься артеріальна кровотеча), а друга готує місце для джгута.

Місце накладання 10 см від рани і вище місця кровотечі. Джгут розтягують руками і накладають циркулярні тури так, щоб вони покривали один одного, кінець закріплюють гачком до ланцюжка, за їх відсутності – зав’язують вузол.

Правила накладання джгута

1. тимчасово зупиняють кровотечу, притискаючи пальцями судину;

2. на місце накладання ставлять прокладку з м'якої тканини так, щоб не утворились складки;

3. джгут накладають вище місця поранення при артеріальній кровотечі, нижче – при венозній;

4. правильне накладання джгута перевіряємо за припиненням кровотечі з рани, зникненням пульсу і блідістю шкіри;

5. до джгута чи одягу обов'язково прикріплюємо записку із вказаною датою та часом накладання.

6. щогодини , а взимку через кожні 30хв, джгут послаблюють. Дуже небезпечно тримати його більше ніж 2год

7. якщо кровотеча відновилась після попускання, необхідно вдатись до пальцевого натискання судин, пізніше джгут накладають вище попереднього разу;

8. забороняється залишати хворого без нагляду

Помилки при накладанні джгута:

• Джгут накладений на голе тіло

• Засильно чи заслабо затягнутий

• Накладений без нагальної потреби

• Без супровідної записки

• Не здійсне знерухмлення кінцівки потерпілого

• Джгут не помітний закритий одягом, бинтом чи т.п.

1.4 Пов’язка – це асептичний засіб у вигляді перев’язувального матеріалу. Асептика спрямована на зупинення кількості мікроб, що можуть потрапити у рану, отже все, що торкається рани, має бути стерильним.

Пов'язки є двох видів :

• тверді (гіпсові, шинні, желатинові, крохмальні), які переважно

застосовуються для іммобілізації і при переломах;

• м'які (бинтові, лейкопластерні, косинкові), які утримують та

закріплюють перев'язочний матеріал.

Пов'язка складається з двох частин - матеріалу, що накладається на рану та фіксуючого матеріалу. Бинтові пов'язки є найбільш поширеними, їх

накладають на будь-які частини тіла з метою затримати перев'язочний

матеріал та тимчасової зупинки кровотечі.

Тимчасово зупинку зовнішньої венозної та капілярної кровотеч виконують за допомогою тугих пов'язок.

Правила накладання пов’язок:

• Рану «вкривають» серветкою чи бинтом у 5-6 шарів;

• Зверху кладуть гідроскопічну вату;

• Міцно забинтовують;

• Людина, яка бинтує, повинна знаходитись обличчям до того, кого

вона бинтує (щоб бачити реакцію);

• Потерпілий під час бинтування повинен мати зручне положення;

• Частина тіла, яку бинтують, повинна бути нерухомою, з розслабленими м`язами і доступною для того, хто бинтує;

• Початок бинта – у лівій руці, головка у правій, до того ж вона

знаходиться зверху по відношенню до основи бинта. Бинтують за

годинниковою стрілкою;

• Кожна пов’язка починається з закріплюючого або фіксуючого туру

(роблять перший круговий тур, кінець відгинають і закріплюють

наступним туром.);

• Частина тіла, яка бинтується, а особливо кінцівки повинні знаходитися

в тому положенні, в котрому вона буде після накладання пов`язки та з

урахуванням того, чи буде потерпілий ходити, сидіти, лежати…

• Якщо пов`язка тривожить потерпілого, необхідно її послабити чи

змінити напрям турів бинта.

При наданні першої допомоги частіше всього застосовують м'які

пов'язки, до котрих відносяться клеєві косинкові, пращевидні, контурні,

бинтові та тверді - шинні пов'язки.

Клеєві пов'язки в основному накладають для захисту рани від впливу

навколишнього середовища. При пов'язках перев'язувальний матеріал фіксують до шкіри навколо рани за допомогою лейкопластиру тощо.

Косинкові пов'язки накладають з куска матерії, який вирізаний або

складений у вигляді прямокутного трикутника (косинки). Такі пов'язки

закріплюють шпилькою або зв'язують кінці косинки.

П ращевидні пов'язки можна зробити із широкого бинта або куска

матерії довжиною 75-80 см. З обох кінців смужку розрізають уздовж з таким розрахунком, щоб середня її частина довжиною 15— 20 см залишалась цілою.

Нерозрізану частину смужки накладають на потрібну частину тіла в

поперечному направленні. Надрізані кінці кожного боку перехрещують між собою таким чином, щоб нижня частина смужки стала верхньою, а верхня - нижньою, та зв'язують такою ж смужкою з протилежного боку. При накладенні пов'язки на ніс та верхню губу два кінці проводять вище вушних раковин та зв'язують на потилиці, два інших - нижче вушних раковин та зв'язують на шиї.

При накладанні пов'язки на підборіддя нижні кінці смужки проводять

вперед вушних раковин та зв'язують на тіменній частині, верхні – проводять нижче вушних раковин, над потилицею, перехрещують та через скроневі ділянки виводять на лоб, де і зв'язують.

Основні типи бинтових пов'язок :

• Кругова - пов'язка, при котрій всі тури бинта кладуться на одне і те

ж місце, повністю перекриваючи один одного.

• Спіральну пов'язку накладають при необхідності забинтувати знач-

ну частину тіла.

• Вісімкоподібна пов'язка - це пов'язка, при котрій тури бинта на-

кладають у вигляді вісімки. Різновидами вісімкоподібної пов'язки є

колосоподібна, пов'язки, що сходяться та розходяться.

• Сітчасто-трубчасті пов'язки - еластичні бинти у вигляді труби

(рукава) із сітчастого трикотажу.

Техніка накладання м 'яких пов'язок на окремі частини тіла

Д ля закриття частини голови, вкритої волоссям, найчастіше використовують просту та надійну бинтову пов'язку - чепець. Менш надійна є пов'язка-шапочка.

Пов'язка на око починається з накладання колового туру через лобно-потиличну ділянки. Другий тур у потиличній ділянці спускають ближче до шиї і виводять під вухом на обличчя через ділянку ока на лоб. Третій тур - закріплювальний, коловий. Наступний тур знову косий і т. д.

Н а ділянку вуха накладається зручна «неаполітанська» пов'язка.

Н а потиличну частину та шию накладають вісімкоподібну пов'язку.

Нижню щелепу можна надійно закрити за допомогою пов'язки, яка маєназву «вуздечка».

Сітчасто-трубчастим еластичним бинтом перев'язувальний матеріал може бути надійно закріплений на всякій частині голови та обличчя: зручні та легко накладаються на ніс, верхню губу, підборіддя та череп пращеподібні та контурні пов'язки.

На кисть в частині промінезап'ясного суглобу звичайно накладають

вісімкоподібну пов'язку. Щоб закрити велику рану кисті та пальців,

застосовують повертальну пов'язку. (г )

Передпліччя краще всього закривати спіральною пов'язкою.(а, б)

При необхідності зафіксувати ліктьовий суглоб у зігнутому положенні,

накладаючи різновид вісімкоподібної пов'язки - пов'язку, що сходиться.(д)

Н а колінний суглоб краще всього накладати пов'язку, що розходиться.

Пов'язки на нижню половину живота та верхню третину бедра легко зісковзують, тому застосовують комбіновану пов'язку, яка укриває живіт, сідницю та бедро. При чергуванні спіральних та колосовидних пов'язок створюється дуже міцна пов'язка на бедро, сідниці, нижню частину живота.

Найбільш простою пов'язкою, яка накладається на грудну клітку, є спіральна.

1.5 Великі хижаки трапляються таборовикам рідко. Відчуваючи людину задовго до того, як вона зможе їх побачити, майже завжди сходять з дороги. Якщо потурбувати тварину, переслідувати її або поранити, вона може стати небезпечною. Загроза тварин і в тому, що вони є носіями різних захворювань (вовки, лисиці, бродячі собаки і коти переносять глисти, можуть страждати на сказ, грибкові та інші захворювання).

Укуси можуть бути:

- Легкі (неглибокі укуси плеча, передпліччя, нижніх кінцівок або тулуба).

- Середньої тяжкості (поверхневі одиночні укуси, подряпини від зубів).

- Важкі (будь-які укуси голови, обличчя, шиї, пальців рук: множинні або широкі укуси; кожні укуси, нанесені дикими м'ясоїдними тваринами).

Якщо укус неглибокий, потрібно для початку приготувати 20% мильний розчин і промити ним уражену ділянку. Готується такий розчин дуже легко: беремо один шматочок туалетного мила або третю частину мила господарського і розчиняємо його в двох склянках води. Насправді в таких випадках краще всього вдаватися до допомоги господарсько мила, який містить у своєму складі найбільшу кількість лугу. А адже саме лугу властиво вести боротьбу з вірусом сказу. Отриманим розчином ретельно промиваємо уражену ділянку протягом п'яти хвилин. Потім використовуємо антибактеріальну мазь, щоб попередити розвиток інфекційного процесу. Наносимо мазь, після чого накладають стерильну пов'язку. Навіть незначні ранки вимагає особливо пильної уваги. Запам'ятайте, в таких випадках рана повинна гоїтися дуже швидко. Якщо ж у місці ураження виникли гнійні виділення, з'явилося почервоніння або припухлість, тоді як можна швидше отримаєте консультацію фахівця. При розвитку інфекції може спостерігатися і підвищення температури тіла.

Якщо ж укус глибокий і супроводжується кровотечею, тоді в найпершу чергу варто пам'ятати про те, що сама кровотеча допомагає очистити рану від слини тварини, так що зупиняти її відразу ж не варто. Для початку промийте рану 20% розчином з милом протягом десяти – п'ятнадцяти хвилин. Після цього обробіть шкірний покрив навколо рани етиловим спиртом або спиртовим розчином йоду, після чого накладіть чисту пов'язку. Вату в таких випадках краще всього не використовувати, оскільки вона може приклеїтися до рани, і потім її буде дуже важко видалити. Як тільки все це буде зроблено, відправляйтеся за медичною допомогою, так як тільки лікарі-фахівці в разі потреби зможуть ввести потепіломя щеплення проти сказу, правця тощо.

1.6 Укуси отруйних змій є неабияк небезпечними, особливо у таборових умовах.

Симптоми укусу:

• в місці укусу, що має вигляд двох дірочок у тілі, виникає різкий і тривалий біль і набряк, який розповсюджується на весь організм;

• наявний внутрішній крововилив;

• можливі запаморочення та нудота;

• загальна слабкість, можливі марення чи послаблений зір;

• зниження кров'яного тиску;

• інколи - надмірне збудження;

• можлива втрата свідомості та шок

Перша медична допомога при укусах змії:

1. Важливо з першої хвилини призупинити розповсюдження отрути.

2. Заспокоїти хворого і знерухомити всі частини тіла, оскільки в нерухомому положенні отрута всмоктується повільніше.

3. Створити місцевий холод.

4. Промити рану розчином йоду або 1% розчином перманганату калію .

5. Дати знеболююче і випити чаю, молока чи води.

6. Негайно транспортувати до лікарні, де хворому введуть сироватку.

Заборонено:

1. Давати спиртні напої, оскільки це сприяє прискоренню всмоктування отрути.

2. Припікати рану та використовувати інші травмуючі заходи.

3. Розрізати місце укусу, щоб висмоктати отруту. Може стати причиною занесення інфекції.

4. Накладати джгут, оскільки отрута поширюється по лімфатичних вузлах.

5. Відсмоктувати отруту, якщо пошкоджена слизова оболонка ротової порожнини.

Лісові кліщі – маленькі хитрі хижаки, що «полюють» на відкриті ділянки шкіри людей і тварин. Висмоктуючи людську кров, здатні не лише створювати біль та дискомфорт, але і можуть бути переносниками енцефаліту. Далеко не всі кліщі переносять енцефаліт, та все ж, якщо ви плануєте мандрівку чи табір з дітьми на наприкінці весни чи на початку літа, варто зробити довідку про енцефалітну небезпеку району таборування.

При виявленні кліща варто намастити уражену ділянку шкіри яким-небудь жиром чи вазеліном та зачекати, поки кліщ почне задихатися і висуне голову з-під шкіри.

Можна витягувати кліща за допомогою людської волосини, яку зав’язують на шиї кліща та коловими рухами «викручують» кліща із тіла.

Найменш безпечним способом є видалення кліща пінцетом, адже у такому випадку голова кліща чи навіть частина тіла можуть залищитися у тілі потерпілого.

Укуси бджіл та ос іноді приводять до досить хворобливого стану потерпілого. Перша допомога полягає у видаленні жала бджоли (оса жала не залишає), дезінфекції ранки і накладанні на неї спиртового компресу. Добре сприяє ліквідації токсичних явищ прийом усередину ефедрину.

До надокучливих комах можемо зарахувати мошок, комарів, ґедзів, мокриць тощо. Їхні укуси не становлять великої небезпеки, проте якщо вони багато чисельні, то можуть спровокувати свербіж, набряк, втрату апетиту, підищену дратівливість тощо.

На ринку товарів для боротьби із такими комахами є широкий вибір засобів: креми, спреї, мазі, лосьйони, рідини, гелі, сухі спіралі для підпалу. Такі засоби часто є ефективним протягом незначного часу, а деякі з них є вогненебезпечні.

Відлякуючі речовини типу кремів «Тайга», «Табу», рідин «Репудин», «На привалі», «Дета», «Off», «Стоп-комар» тощо.

1.7. У деяких, безпечних на перший погляд рослин, листя, стебла, насіння і ягоди містять отрутні компоненти, які і викликають такі опіки та отруєння. Всього 2% з усіх рослин отрутні, однак у лісах вони зустрічаються не так вже і рідко, як хотілося б.

ЯКІ РОСЛИНИ ЗАЛИШАЮТЬ ОПІКИ?

Існують такі рослини, до яких достатньо лише доторкнутися для одержання сильного опіку шкіри з наступним утворенням пухирів. Зокрема, до таких відносяться вовче лико, бульбоносний бутень, синій борець (аконіт), борщівник, кропива, первоцвіт та інші.

• Ясенець

До цієї рослини краще не наближатися. Вона залишає на шкірі опіки, плями та фляки, які можуть протягом декількох місяців зберігатися на шкірі.

Опіки з'являються під впливом ефірної олії, що міститься в суцвіттях ясенця, і тому нюхати дану рослину особливо небезпечно!

• Борщівник

Ц е одна з найпоширеніших отрутних рослин, які можуть залишати на шкірі опіки. Зустріти її можна у будь-якому місці: у лісі, на лузі, на дачній ділянці або на узбіччі. Борщівник може досягати 2,5 м у висоту. Він дуже примітний, і його важко не помітити. У рослини велике листя, білі квітки, зібрані в парасольку, і порожнє стебло.

Усього налічується близько 70 видів цієї рослини. У нашій країні в основному росте борщівник Сосновського, що був привезений з Кавказу після Другої світової війни.

Рослина дуже стійка, і боротися з нею досить складно: вона витримує мороз до 10 градусів, її не вбивають отрутохімікати і вона абсолютно невибаглива до умов.

Стебла, листя і плоди борщівника містять речовини фурокумарини, які істотно підвищують чутливість шкіри людини до ультрафіолетових променів. Це і є основна небезпека рослини: на відкритому сонці сік борщівника здатний викликати серйозні опіки. Спочатку ви помітите почервоніння, а пізніше з'являться хворобливі відчуття і вилізуть пухирі з рідиною всередині.

Особливо небезпечний борщівник у період свого цвітіння, що триває із середини липня до кінця серпня. Смертельно небезпечна ця рослина для людей з алергією. Контактуючи з нею, у схильної до алергії людини набрякає гортань, викликаючи удушшя, і це може стати причиною смерті. Примітно, що реакція на контакт із цією рослиною досить індивідуальна. Наприклад, найбільш чутливі до опіків борщівника блондини зі світлою шкірою.

• Кропива

Це одна з відомих усім рослин, що теж здатна залишати опіки. На кінчику кожного з волосків цієї рослини перебувають солі кремнію. Доторкаючись до рослини, цей кінчик обламується, і його краї врізаються у шкіру, впроваджуючи у неї подразнюючий сік.

ЯК ДІЯТИ, ОДЕРЖАВШИ ОПІК ВІД борщівника?

• Потрібно захистити ділянки дотику шкіри з рослиною від сонячних променів мінімум на дві доби;

• Промити уражені місця великою кількістю води з густою мильною піною;

• Обробити спиртом або слабким розчином марганцівки (знежирює шкіру, чим послаблює ураження);

• Обробити шкіру пантенолом або іншим засобом від опіків;

• Невеликі пухирі краще не чіпати. Якщо вони продовжать зростати - потрібно сходити до лікаря, щоб він розітнув їх у стерильних умовах.

Одержавши опік від кропиви, шкіру потрібно протерти лосьоном, що містить спирт, а від вовчого лика допомагає синтоміцинова мазь і мазь Вишневського.

П ри опіках ясенцем (неопалимою купиною):

• Промийте місце контакту великою кількістю мильної води.

• Якщо дотик не помітили, а вранці виявили пухирі - обробіть їх пентанолом і максимально довго не розривайте. Якщо міхур лопне, його потрібно щодня промивати розчином перекису водню і накладати захисну пов'язку.

• Головне - це тримати рану в чистоті, щоб не було зараження

Отруєння грибами

Симптоми отруєння грибами. Розрізняють чотири групи симптомів отруєння людей грибами, у тому числі:

Перша група - отруєння грибами строчками, виявляється через 6-10 годин,з'являється слабкість, нудота, блювота, іноді розлад шлунку.

Друга група - отруєння блідою поганкою і близькими до неї видами грибів,виявляється через 8-24 години, з'являються раптові болі в животі,

блювота, розлад шлунку, слабкість, зниження температури, висока

імовірність смертельних наслідків.

Третя група - отруєння мухоморами виявляється через 30 хвилин - 6 годин,з'являється нудота, блювота, розлад шлунку, запаморочення, марення,розширення зіниць. Рідко наступає смерть.

Четверта група - отруєння опеньками несправжніми, жовчним і чортовим

грибом та неспецифічне отруєння їстівними грибами при неправильном

приготуванні, зберіганні та заготівлі. Відсутні загальні ознаки отруєння, яке виявляється через 30 хвилин - 2 години розладом шлунково-кишкового тракту.

Головним принципом як лікарської, так і долікарської медичної допомоги при отруєнні грибами є видалення токсину, що не всмоктався. Вона може бути проведена різними способами. Важливо викликати блювоту (якщо не було мимовільної блювоти) і промити шлунок, випити води з активованим вугіллям (важливо щоб вона залишалася в шлунку якийсь час).

Слід підкреслити, що кількість активованого вугілля повинна бути достатньою – не менше 0,5-1 г/кг маси тіла (40-60 г для дорослої людини). Якщо діарея відсутня, до активованого вугілля можна додати послаблюючий засіб. Якщо пацієнта турбує багатократна блювота, не слід призначати протиблювотні засоби, оскільки блювота – важливий захисний механізм, який сприяє виведенню токсинів. З цієї ж причини не рекомендується усувати діарею медикаментозними препаратами.

Можна провести промивання шлунку. Для полегшення стану хворого варто прийняти спазмолітики (папаверин, Но-шпа, платифілін). Якщо блювота відсутня або не виражена, призначають пероральний препарат регидрон, він сприяє нормалізації водно-електролітного балансу.

Одразу звернутися до лікаря!

Зважаючи на те, що у таборових умовах категорично заборонено вживати гриби, то єдиною профілактикою отруєнь є дотримання цього правила.

1.8

Мозоль – місцеве розростання рогового шару шкіри (найчастіше це пальці ніг та рук та стопи), часто з'являються через незручне та мокре взуття. Тривалі мозолі можуть тріснути, в результаті поллється неприємна речовина і утворюється болісна рана,при цьому необхідно:

• промити перекиснем водню, дезінфікувати

• перев'язяти стерильною пов'язкою або обробити бактирицитним лейкопластирем, якщо немає можливості – прикласти подорожник

• використати проти мозольний пластир «Саліпод», змінити шкарпетки і взуття

1.9

Стороннім тілом може бути будь-який предмет, розміри якого дозволяють проникнути в отвір (в зовнішній слуховий апарат, носову порожнину,сітківку ока, горло через ротову порожнину).

Перша медична допомога:

Невдачі при усуненні сторонніх тіл вуха в багатьох випадках спричинені неспокійною поведінкою хворого, міцною фіксацією сторонніх тіл. Тому спершу необхідно знерухомити потерпілого.

Вухо:

Розрізняють два види сторонніх тіл - живі та неживі. Живі — різні

комахи (мошка, таргани, мухи тощо), неживі — дрібні предмети (ґудзики,

намистинки, горох, кісточки від ягід, насіння, шматочки вати тощо), котрі

попадають у зовнішній слуховий прохід. Неживі сторонні тіла частіше за все не викликають ніяких больових відчуттів і знаходження їх у вусі не

призводить до яких-небудь серйозних наслідків. Тому першої допомоги тут непотрібно. Більше того, необхідно підкреслити, що всякі спроби оточуючих або самого потерпілого витягти стороннє тіло може лише сприяти подальшому проштовхуванню цього тіла у глибину слухового проходу, травмування тканин та набряку. Вилучення таких тіл не спеціалістом категорично забороняється, тому що це може призвести до тяжких ускладнень.

Живі сторонні тіла можуть викликати неприємні відчуття - почуття

свербіння, болю тощо.

Тому необхідно:

• потерпілий лягає на здоровий бік, йому закапують вухо гліцерином, спиртом, олією чи навіть водою, лежить так 5-10 хв;

• перевертається на інший бік, комаха виходить разом із рідиною;

Якщо комаха не вийла – ніяких дій більше не робити, одразу звернутися до лікаря-отоларинголога.

Не можна використовувати голки, шпильки чи інші гострі предмети.

Ніс:

• видалення стороннього тіла з переднього відділу носа можна починати зі спроби його «видування»;

Дихальні шляхи:

• спершу треба різко і сильно відкашлятись;

• якщо предмет осів глибше, треба перехилити хворого через коліно і вдарити декілька разів по спині;

• маленьких дітей беруть за ноги, опускаючи головою вниз і декілька разів стряхають. Стороннє тіло може вийти з гортані

Око:

• необхідно припідняти повіку і за допомогою чистої хустинки обережно видалити його;

• промити око чистою водою;

• не варто терти око, можна легенько масувати від зовнішнього кутика ока в напрямі до носа, із сльозою може вийти непотріб.

Шкіра:

• акуратно чистими руками спробувати витягнути або використовуючи дезінфіковану шпильку;

• уражене місце змастити зеленкою або йодом;

• небезпека зростає, якщо частинки комахи залишаються в тканині

Травний тракт:

• необхідно посприяти його проходженню шляхом поїдання мякої їжі (хліб, варена капуста, пюре)

Проте якщо це гострий предмет, треба негайно відправити у лікарню.

ГУТІРКА Ч.2 Вивихи та переломи (надання першої медичної допомоги, пов’язки). Відмороження, опіки.

МЕТА: навчитися надавати кваліфіковану ПМД при вивихах, переломах, термічних та хімічних опіках та відмороженні.

ЦІЛЬ: засвоїти основні теоретичні постулати та спробувати практично надати допомогу. Окрім того, іще разочок «врятувати подругу».

ЧАС: 45 хв

НЕОБХІДНІ МАТЕРІАЛИ: підручні при грі

НАЗВА ГРИ: «Як іще врятувати подругу?»

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА:

- Підручник «Почесна варта Говерли», Івано-Франківськ, 2008

-Посібник практичного пластування, ЛЧ - Тернопіль: Лілея, 1993

-В.М.Буянов. Перша медична допомога. - М.: Медицина, 1987

-Навроцька Г.Т. Це треба знати всім

1 Вступ. Організаційні моменти. Час: 1 хв

2 Вивихи. Ознаки вивихів. Ускладнення після вивихів Час: 5 хв

3 Переломи. Ознаки переломів. Правила накладання шини. Надання ПМД. Час: 8 хв

4 Правила перенесення. Види транспортування хворого. Час: 5 хв

5 Відмороження. Ступені відмороження. ПМД при відмороженню кінцівок. Час: 5 хв

6 Замерзання. Клінічні ознаки. ПМД. Час: 4 хв

7 Термічні опіки. Опіки дихальних шляхів. Хімічні опіки. Час: 8 хв

8 Практичне заняття «Як іще врятувати подругу?». Час: 10 хв

2.2 При вивихах відбувається стійке зміщення суглобових поверхонь кісток.

Переважно вивих супроводжується розривом капсули суглоба. Для вивиху характерні укорочення або подовження кінцівок, наростаючий біль в суглобі, який різко посилюється при рухах, з утрудненням активних рухів і різке обмеження пасивних рухів. Змінюється і конфігурація суглоба: вивихнута кістка виступає на новому незвичному місці. При вивиху можуть бути пошкоджені зв’язки, судини, нерви.

Вправляти вивих може тільки медичний працівник! Самим це робити

не можна, оскільки невмілими діями можна ще більше травмувати зв’язки, судини, нерви.

Перша допомога полягає перш за все в тому, щоб створити пошкодженій кінцівці нерухомість. Для цього накладають фіксуючу пов’язку або шину. Потім потерпілого треба обов’язково доставити в лікувальний заклад. Якщо сильний біль, то слід дати знеболююче. Щоб зменшити більі набряк, рекомендується прикласти до місця вивиху грілку з холодною водою або змочений в холодній воді рушник.

Вивих в плечовому суглобі – найбільш часта травма плечової кістки, це

пояснюється анатомічними і функціональними особливостями цього суглоба.Вивих може відбутися не тільки при падінні на руку, але і при різкому русі рукою, наприклад, під час гри в баскетбол, волейбол, теніс.

Ознака вивиху плечової кістки в плечовому або ліктьовому суглобі –

рука знаходиться у вимушеному положенні, м’які тканини ніби западають в ділянку пошкодженого суглоба. Потерпілий відчуває різкий біль, особливо при намаганні рухати рукою, і тому він вимушений підтримувати пошкоджену руку здоровою.

Звичний вивих нерідко потребує вже оперативного лікування.

Вивих нижньої щелепи - це стійке зміщення суглобових поверхонь у

скроне-нижнє-щелепному суглобі.Воно може виникнути при надмірному розкриванні рота в момент позіхання, відкушування великого шматка хліба, при сміхові, а також при травмах обличчя.

Вивихи нижньої щелепи бувають односторонні і двосторонні.

Симптоми двостороннього вивиху:

• рот відкритий; -

• щелепа висунута вперед; -

• слинотеча;

• ковтання;

• - мовні затрудненння.

При односторонньому вивиху:

- рот привідкритий і ніби перекошений;

- щелепа висунута вбік.

Вивих, крім травматичного, можна вправити на місці.Потерпілого садять. Той хто надає допомогу стає обличчям до потерпілого, обгорнувши великі пальці руки бинтом або матерією,вводить їх в рот потерпілого, натискаючи на кут нижньої щелепи(задні кутні зуби), зміщуючи нижню щелепу вниз і назад,одночасно рештою пальців піднімаючи підборіддя

При травматичному вивихові необхідно прикрити рот потерпілого носовою хусточкою, накласти пов’язку, яка підтримує щелепу, і доставити потерпілого в лікарню.

2.3 Переломи – порушення цілісності кістки. Поділяються на :

• Без зміщення

• Зі зміщенням

- одиничні

- множинні

- закриті

- відкриті

Основні симптоми переломів:

- біль, що може спричинити шоковий стан;

-деформація, вкорочення пошкодженої кінцівки; - порушення функції даної частини тіла;

- патологічна рухомість і крепітація (кістковий хруст);

- припухлість, гематома (крововилив).

Перелом призводить до порушення цілісності кісток, їх уламки можуть

залишатися на місці або зміщуватися. Переломи бувають закриті (без ураження шкіри) і відкриті (з раною над місцем перелому).

Надаючи першу допомогу, перш за все необхідно з’ясувати у потерпілого, якщо він при свідомості, або в очевидців надзвичайної події про одержану травму. Потім слід оглянути потерпілого, звертаючи особливу увагу на положення і рухомість кінцівок.

Якщо відбувся перелом, потерпілий відчуває різкий біль і обмеження рухів, з’являються припухлість, деформація кінцівок, яка викликається зміщенням кісткових уламків, синяки, іноді чути хруст в місці перелому внаслідок тертя кісткових уламків. При відкритому переломі не можна намагатися видалити з рани кісткові уламки або вирівнювати їх.

Обережним поверхневим промацуванням необхідно визначити місце найбільшої болючості, воно відповідає локалізації перелому. Необхідно

пам’ятати, що не можна самим перевіряти рухомість кісткових уламків,

вправляти їх, щоб не пошкодити м’які тканини, судини, нерви і причинити потерпілому додатковий біль, який може призвести до розвитку шоку. При підозрі на перелом першу допомогу надають в такому ж обсязі, як і при явному переломі.

При відкритому переломі, коли уламки кісток виступають з рани, слід зразу ж зупинити кровотечу і накласти стерильну пов’язку. Ці дії допоможуть попередити розвиток шоку від крововтрати, а також додаткове інфікування рани.

Основне, що необхідно зробити, – забезпечити нерухомість (імобілізацію) пошкодженої кінцівки. Для цього можна використати косинку, бинти, вату, ремінь, готові або імпровізовані шини.

При закритому переломі слід вжити заходи, щоб попередити подальше зміщення уламків, зменшити травмування м’яких тканин їх кінцями,

усунути або зменшити біль. Закриті переломи інколи важко діагностувати.

При закритих переломах відчувається сильний біль, ушкоджене місце

набрякає. Інколи спостерігається зміна форми кінцівки внаслідок

зміщення зламаної кістки. Важливим при переломах є забезпечення

максимальної нерухомості пошкодженої частини тіла. На пошкоджену

кінцівку накладають шину. Це тверда пластина, виготовлена із легких

м атеріалів або металічної сітки. Вона вкладається в пов'язку, щоб забезпечити нерухомість забинтованої частини тіла. Однак при нещасних випадках користуються підручними засобами, виготовляючи шину з

доступних матеріалів. Для цього використовують дошку, щільний картон, фанеру, пластик та інші тверді матеріали. Щоб шина не тиснула на пошкоджену ділянку тіла, між нею і тілом повинна бути м'яка прокладка.

Для плеча фіксують плечовий, ліктьовий і променево-зап’ястковий; а для

стегна— тазостегновий (кульшовий), колінний і гомілковостопний

суглоби. Якщо шини немає, поламану руку прибинтовують до тулуби, а

поламану ногу — до здорової ноги.

При відкритих переломах необхідно припинити кровотечу і

захистити рану від забруднення. Для цього рану закривають стерильною

пов'язкою. За допомогою тугої ватно-марлевої пов'язки можлива зупинка

к ровотечі. Після цього накладають шину і негайно відправляють хворого у лікарню.

Пошкодження деяких кісток вимагає особливих прийомів надання

першої допомоги. При переломах грудної клітки шину не накладають.

Якщо пошкоджена ключиця або лопатка, руку з пошкодженої сторони

підвішують на косинку, а в пахову впадину вкладають невеликий валик із

вати або будь-якої тканини. При підозрі на перелом ребра потерпілого

просять зробити глибокий вдих, а потім дихати неглибоко і туго перебинтовують грудну клітку.

Особливо небезпечні переломи кісток черепа і хребта. У таких

випадках потерпілого краще не чіпати, а невідкладну медичну допомогу

викликати на місце нещасного випадку. Якщо це неможливо, то хворого

дуже обережно кладуть на живіт на тверду рівну поверхню (широку

дошку, лист фанери, що можуть витримати вагу людини). Під голову і

плечі потерпілого кладуть м 'які валики і в такому положенні його

транспортують у лікарню. При підозрі на перелом кісток черепа

потерпілого можна переносити на звичайних ношах, але з опущеним

підголовником і без подушки. Голову фіксують валиком із ковдри чи

одягу, який укладають навколо голови у вигляді підкови і якомога

о бережніше транспортують до лікарні.

Правила накладання шини:

• накладаючи шину слід пам’ятати, що треба забезпечити нерухомість не менше двох суглобів: вище і нижче перелому;

• щоб шина не тиснула, на кісткові виступи слід покласти м’яку підкладку: вату, одяг та інше.

• шину разом із підкладкою прибинтувати або міцно закріпити косинкою чи смужками матерії;

• коли немає ніяких підручних засобів ушкоджену ногу прибинтовують до здорової, а руку – до тулуба.

При переломі передпліччя руку згинають в лікті під прямим кутом. Пальці напівзігнуті, підкладають під них валик з марлі

а бо вати. Шину накладають на два суглоби, розташовані вище і нижче перелому (мал. №1).

П ри переломі плеча фіксують плечовий і ліктьовий суглоб

(мал. №2, №3).

При переломі променевої кістки в «типовому місці» Серед всіх пошкоджень скелета переломи кісток кисті і передпліччя складають приблизно 40-55%.

Відбувається це тому, що, падаючи, людина інстинктивно виставляє руку,

намагаючись пом’якшити удар. А найслабкіше місце променевої кістки –

променево-зап’ястковий суглоб. Це її анатомічна особливість. Тому саме тут частіше всього буває перелом. Його називають переломом в типовому місці.

П ерш за все пошкодженій руці необхідно створити спокій. Для цього її згинають в ліктьовому суглобі під прямим кутом, а кисть повертають долонею до тулуба, дещо зігнувши пальці. Для фіксації руки в цьому положенні можна використовувати дощечки, міцний картон, декілька зв’язаних лозин (мал. №4).

Накладають такі імпровізовані шини по тильній і долонній поверхні передпліччя, обов’язково захоплюючи і ліктьовий суглоб. Шину зафіксовують бинтом, шарфом, рушником, сорочкою або простирадлом. Пов’язку не слід накладати надмірно туго, це може викликати анемію пальців кисті або збільшити набряк.

Якщо немає можливості відразу звернутися за допомогою до лікаря, слід

обкласти пошкоджене місце шматочками льоду або снігу в поліетиленовомупакеті або покласти холодний металевий предмет. Але не грілку, праску,гарячий пісок, оскільки це буде збільшувати набряк. Якщо біль буде сильний,можна прийняти аналгін, попередньо подрібнивши його.

До тих пір, поки не знімуть гіпс, накладений в лікувальному закладі, необхідно тримати руку в косиночній пов’язці. Під час сну намагатися надати їй підвищеного положення (мал. №5). Опускати руку донизу не можна, оскільки набряк від цього збільшується.

Для кращого загоювання перелому вже з перших днів починають виконувати легкі рухи пальцями. Під впливом тягаря м’язи ніби «розкріпачуються», в них обмежується циркуляція крові, що призводить до порушення їх повноцінного харчування і відновлення.

При переломі ключиці не можна вправляти виступаючі під шкірою кісткові уламки!П ерше, що необхідно зробити, це надати пошкодженій кінцівці потерпілого положення, при якому розслабляються м’язи плечового пояса і кісткові уламки стають менш рухомими. Це рятує від наростаючого болю, а саме основне – попереджує ймовірність пошкодження підключичного судинно-нервового пучка.

Н еобхідно зігнути обидві руки потерпілого в ліктях, відвести назад надпліччя і закласти за його спину будь-яку палицю, щоб він утримував її в ліктьових згинах(мал. №6). В такому положенні потерпілого слід доставити в лікувальний заклад.

При переломі стегна фіксують три суглоби –

к ульшовий, колінний і гомілковостопний (мал. №8).

Якщо перелом закритий, шину краще накладати прямо на одяг, щоб попередити стискання шкіри, великих судин, нервів. Шину слід накладати швидко і

обережно, щоб не спричинити потерпілому додаткового болю. Шину фіксують не дуже міцно, але надійно. Якщо немає предметів, які можуть бути придатні в якості шин, руку можна прибинтувати до тулуба, а ногу – до непошкодженої ноги.

П ри переломах ребер для зменшення болю грудну клітку міцно перев’язують бинтами, рушником, простирадлом або надають потерпілому зручного для нього положення.

При переломі кісток тазу потерпілого необхідно покласти на спину на тверду рівну поверхню, зігнувши його ноги в колінах, дещо розвести їх в боки і підкласти валик під коліна (поза «жаби») (мал. №9).

П ри пошкодженні хребта найбільш небезпечним ускладненням є частковий або повний розрив спинного мозку. Тому потерпілого необхідно обережно покласти на рівну горизонтальну поверхню (підлога, щит, широка дошка) (мал. №10). Не можна намагатися посадити його, поставити на ноги, примушувати пересуватися і рухатися. Якщо після травми потерпілий лежить навзнак, дихання і кровообіг у нього збережені, необхідно лишити його в цьому положенні до приїзду «швидкої допомоги».

При пошкодженні шийного відділу хребта і переломах кісток черепа потерпілого укладають на спину на жорстку поверхню, а голову і шию ф іксують з боків двома валиками із згорнутої одежі, ковдри, подушок (мал. №11).

Переломи щелеп – розповсюджена травма. При цьому мова і ковтання

з абруднені, відмічається сильний біль, рот не закривається. Щоб створити нерухомість щелепи, на підборіддя накладають марлеву пов’язку, тури якої ідуть навколо голови і підборіддям. При переломі верхньої щелепи між верхніми і нижніми зубами прокладають шину (дощечку), а потім пов’язкою через підборіддя фіксують щелепу (мал. №12).

2.4 Транспортувати потерпілого слід не лише швидко, але й правильно, тобто в положенні найбільш безпечному для хворого згідно з характером захворювання або видом травми.

В найбільш несприятливих умовах потерпілого доводиться переносити на руках, на спеціалізованих або імпровізованих ношах, на брезенті тощо. Транспортування може тривати від кількох хвилин до кількох годин. Особа, яка надає допомогу, зобов’язана забезпечити правильне перенесення потерпілого, перекладання його з одного транспортного засобу на інший, надати медичну допомогу в дорозі, проводити заходи з попередження ускладнень, котрі можуть виникнути в наслідок транспортної іммобілізації, через вібрації та з інших причин.

Коли надається перша допомога, треба керуватися такими принципами:

• керівництво з надання першої допомоги повинна здійснювати одна людина;

• надання допомоги проводиться спокійно, без зайвого поспіху, впевнено;

• особливу обережність слід проявити у випадках, коли потрібно вийматипотерпілого з-під автомобіля, уламків від обвалів тощо;

• невмілі дії за таких обставин посилюють муки та поглиблюють тяжкість ушкоджень;

• потерпілого вкладають у безпечне місце, ослаблюючи тісні елементи одягу,пояс, комірець, краватку, ремінь;

• п ісля надання першої допомоги, потерпілого без затримок направляють до найближчого лікувального закладу;

Способи перенесення постраждалих:

• на руках,

• на плечах,

• на спині,

• однією чи двома особами з використанням носильних лямок

• на санітарних ношах та підручних засобах.

До основних способів транспортування хворих на­лежать: наземний, повітряний, водний транспорт, який може бути санітарним і пристосованим.

2.5 Відмороження – це ушкодження тканин у результаті дії низьких

температур.Відмороження зазвичай розвиваються взимку під впливом тривалої дії холодного повітря; найчастіше відморожуються стопи, кисті рук, обличчя.На дію холодного повітря організм реагує рефлекторним спазмом кровоносних судин. Крім того, холод діє на тканини безпосередньо, знижуючи їх температуру і порушуючи місцевий обмін речовин; зміни тканини залежать від тривалості та інтенсивності впливу холоду.

Ознаки відмороження:

- людина відчуває втому, скутість, сонливість, байдужість до навколишнього.

- За подальшого зниження температури тіла спостерігається запаморочення

- Зупинка кровообігу, серцевої діяльності

С тупені обмороження :

Ι ступінь (легкий) – запалення, набряк , біль, почервоніння відповідної

частини тіла змінюється її побліднінням, зникає чутливість, інколи з'являється відчуття поколювання чи пощипування. Після відігрівання уражена ділянка шкіри червоніє і припухає, виникає невеликий біль. Через 2-3 доби усі симптоми повністю зникають.

ΙΙ ступінь (середньої тяжкості) – некроз поверхневих шарів шкіри,

поганий сон та апетит, більш виражені розлади кровообігу. Шкіра різко

блідне, при відігріванні набуває багряного забарвлення, набряк поширюється далі від відморожених ділянок, з'являються пухирі зі світлою чи кров'янистою рідиною.

ΙΙΙ ступінь (тяжкий) – відбувається поступовий некроз тканин на

значну глибину, нестерпний біль супроводжується виділенням поту та

оздобами. Різко погіршується кровообіг, після відігрівання шкіра стає синьо-багряною, іноді чорною, пухирі заповнені кров'яною рідиною темно-бурого кольору. У перші дні на ділянці відмороження спостерігається повна втрата чутливості, потім з'являється сильний біль.

ΙV ступінь (вкрай тяжкий) – змертвіння тканин до кістки,(супроводжуються омертвінням не тільки м'яких тканин, але й кісток.)

Ця частина тіла залишається холодною та абсолютно нечутливою.

Перша медична допомога

• Відновити кровообігу в відмороженій частині тіла.

• Тепле приміщення

• Дати випити алкоголь

• Теплий чай , кава.

• При легкому відмороженні 1 ступеня ніс, щоки, вуха потерпілого можна відігріти теплими долонями чи диханням на відмороженні ділянки доти, поки не відновиться їх природній колір.

При відмороженні рук чи ніг 1-2 ступеня слід проводити відігрівання в теплій воді (18-20°С), легкий масаж (при наявності пухирів масаж робити не слід), потім поступово (протягом 20-30 хв.) підвищують температуру води до 37-40 °С, після чого відморожену кінцівку опускають перемінно в воду кімнатної, температури та гарячу воду; кінцівку протирають спиртом і накладають суху стерильну пов'язку.При відмороженнях 3 і 4 ступеня відморожену частину тіла закривають стерильними серветками і не туго забинтовують після чого потерпілого слід доправити у лікувальний заклад.

Попередити відмороження можна змазуючи шкіру обличчя, рук, вух, губ

жиром, вдягаючись у теплий, вільний та зручний одяг, а також, слід регулярно харчуватися гарячою їжею.

НЕ МОЖНА: розтирати снігом чи використовувати прямі джерела світла, робити розтирання онімілих частин.

2.6 Основні причини переохолодження організму - тривале перебування на холоді або навіть короткочасне перебування в крижаній воді. Ознаки переохолодження: озноб, тремтіння, синюшність шкіри, губ, зниження температури тіла, біль у пальцях рук і ніг, поява "гусячої шкіри", позіхання, гикавка, затьмарення свідомості. У постраждалого настає апатія, сонливість, загальна слабість, поверхневе дихання. Ступінь і швидкість переохолодження залежать від температури повітря, води та адаптації організму до холоду.

Перша медична допомога при переохолодженні:

Легкий ступінь переохолодження (озноб, м'язове тремтіння, загальна слабкість, трудність пересування, блідість шкіри):

- одягніть тепло постраждалого, напоїть гарячим чаєм або кавою

- заставте виконувати інтенсивні фізичні вправи.

Середній ступінь переохолодження (синюшність губ і шкіри, ослаблене дихання, пульс стає рідшим, з'являється сонливість, втрачається спроможність до самостійного пересування):

- розітріть постраждалого вовняною тканиною, зігрійте під теплим душем (якщо його поміщаєте у ванну, то температуру води підвищуйте поступово від 30-35 °С до 40-42°С);

- зробіть масаж усього тіла;

- тепло одягніть постраждалого та укладіть в ліжко, зігрійте грілками (зігрівання повинно бути поступовим, щоб не було різкого перепаду температури);

- викличте лікаря.

Важкий ступінь переохолодження (з'являється втрата свідомості, життєві функції поступово знижуються):

- негайно викличте лікаря;

- виконайте всі заходи першої допомоги, як і при середньому ступені переохолодження.

Замерзання:

Загальне системне ураження організму холодом найчастіше розвивається у людей виснажених, а також при алкогольному сп'янінні. Симптоми замерзання – спочатку виникає сонливість, млявість, порушення координації рухів, пригнічується стан, температура тіла знижується до 23-25°С. Пам'ятайте! Серце зупиняється при температурі тіла 26 °С.

Перша медична допомога при замерзанні:

Швидко відновлюйте нормальну температуру тіла:

- помістіть постраждалого у ванну, вода в якій повинна бути 25-30°С, а через 20-30 хвилин воду доводять до 35°С (але не вище);

- обкладіть тіло грілками, пляшками з теплою водою тієї ж самої температури, якщо ванни немає;

- робіть штучне дихання і закритий масаж серця - при порушенні дихання і серцевої діяльності.

Після відновлення нормальної температури і свідомості, дайте постраждалому гарячий чай або каву, укрийте теплою ковдрою і доставте у лікувальний заклад.

2.7 Опіки шкіри – це ушкодження, які виникають внаслідок дії сонячного проміння, високої температури, електричного струму, їдких речовин (кислоти, лугу) стикання з вогнем або сильно нагрітими предметами. Опіки поділяються на :

• Термічні – виникають під дією високих температур, кип’ятку, гарячої пари, розпечених предметів;

• Хімічні - виникають під дією їдких хімічних речовин: кислот, лугів, концентрованих солей;

• Променеві – виникають під дією інтенсивного інфрачервоного, ультрафіолетового випромінювання;

• Радіаційні – виникають під час контакту з радіоактивними речовинами.

Ступені опіків :

Ι ступінь – біль, почервоніння (гіпернія);

ΙΙ ступінь – утворення пухирів (міхурів) ;

ΙΙΙ ступінь –а) некроз поверхневих шарів шкіри;

б) некроз всієї товщини шкіри (відкрита рана);

ΙVступінь – поширений некроз шкіри і глибини лежачих тканин, інколи обвуглення (обвуглення до кістки).

Опіковий шок настає, якщо пошкоджено більше 15 % шкіри. Площу опіків обчислюють різними методами - від простого вимірювання долонею (складає близько 1,1 % площі тіла) до застосуваннятаблиць та формул. Опік вважається небезпечним для життя, якщо при 1 ступені уражено 50% поверхні тіла, при 2 - більше, ніж 30 %, при 3 - близько 30%.

Перша медична допомога при термічних опіках:

• Припинити дію ураженого агента , що викликав опік (скинути палаючий одяг, загасити полум'я водою, накинути покривало і т.ін);

• Розрізати одяг обережно (при можливості);

• Знеболююче (дати протишокові засоби);

• Накласти суху стерильну пов'язку;

• Знерухомити кінцівку ;

• При значних опіках загорнути в чисте простирадло і транспортувати у лікувальний заклад.

Перша медична допомога при хімічних опіках :

• Змити струменем холодної води 10-15 хв (30-40 хв при запізнілій

допомозі);

• Якщо є опік кислотою – промити 2 % розчином соди (натрій гідрокарбонат);

• Опік лугом. Необхідно промити опік проточною водою та прикласти серветки, змочені розчином слабких кислот - промити 2% розчином оцету або лимонної кислоти, або 3 % розчином борної кислоти.

• При Опіках стравоходу і шлунку лугами, оцтовою есенцією еобхідне інтенсивне пиття молока, води;

• При опіках очей їх слід промити водою.

Опіки дихальних шляхів

Незалежно від ступеня та площі ураження слизової оболонки ці опіки зараховують до категорії тяжких, бо вони становлять значну загрозу для життя потерпілих. Особливо небезпечні опіки, що поширюються на підзв'язкову ділянку гортані. Опіки дихальних шляхів зумовлені вдиханням потерпілими гарячих повітря, пари та диму. Опіки дихальних шляхів нерідко комбінуються з отруєнням потерпілих токсичними хімічними речовинами, що виділяються під час горіння.

Оскільки опіки дихальних шляхів майже завжди поєднуються з опіками шкіри, які передусім привертають до себе увагу, своєчасна діагностика інгаляційних опіків дуже важлива. Клінічна симптоматика цих опіків у ранній період (у перші 8 год) обмежується спазмом м'язів гортані, а пізніше — набряком та запаленням слизової оболонки дихальних шляхів, які зумовлюють порушення прохідності дихальних шляхів та дихання. Діагностика грунтується на таких клінічних ознаках та симптомах:

1) наявність опіків голови та шиї;

2) спалене волосся в носі;

3) охриплість голосу;

4) задишка та ціаноз;

5) "трубний" кашель;

6) стискуючий біль вздовж груднини;

7) запалення ротоглотки;

8) виділення харкотиння з доміш­ками сажі, кіптяви.

Різко підвищена кількість виділень із бронхів (бронхорея).Всі такі хворі потребують обов'яз­кової госпіталізації.

ГУТІРКА Ч.3 Тепловий та сонячний удар (надання першої медичної допомоги). Штучне дихання і непрямий масаж серця при утопленнях та ураженнях струмом.

МЕТА: навчитися надавати кваліфіковану ПМД при теплових та сонячних ударах, навчитися робити штучне дихання та непрямий масаж серця, знати методи порятунку потопельників та уражених струмом.

ЦІЛЬ: засвоїти основні теоретичні постулати спробувати практично надати допомогу. Окрім того – знову « врятувати подругу».

ЧАС: 45 хв

НЕОБХІДНІ МАТЕРІАЛИ: підручні при грі.

НАЗВА ГРИ: «Подруго…знову?!»

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА:

• Допризовна підготовка - 11 клас.

• Біологія 8-9 клас.

• "Життя в Пласті", - О. Тисовський

• Посібник практичного пластування – ЛЧ

1 Вступ. Організаційні моменти. Час: 1 хв

2 ПМД при тепловому та сонячному ударі. Час: 8 хв

3 Ознаки ураження електричним струмом та утоплення. Час: 8 хв

4 Оживлення: перелік заходів. Штучне дихання методом «ротом до рота»: послідовність дій. Масаж серця: послідовність дій. Ознаки покращення. Час: 12 хв

5 Практичне заняття «Подруго…знову?!» Час: 16 хв

3.2 Тепловий удар – це гостре захворювання спричинене порушенням терморегуляції організму за тривалої дії високої температури.

Ознаки :

• Слабість

• Стомленість

• Головний біль

• Запаморочення

• Біль у ногах і спині

• Нудота

• Блювання

• Шум у вухах

• Потемніння в очах

• Задишка

• Прискорений пульс

Причини теплового удару є перегрівання організму та порушення тепловіддачі. Перегріванню сприяє і утворення тепла в процесі виконання фізичної роботи, особливо в одязі з синтетичних волокон, що перешкоджає випаровуванню поту.

Перша медична допомога при тепловому ударі:

• хворого перенести із зони дії високої t у прохолодне місце;

• забезпечують доступ свіжого повітря;

• звільняють від одягу;

• дають випити холодної води;

• накладають холодний компрес на голову;

• у важчих випадках доцільно обгортання простирадлом, змоченим холодною водою, обливання прохолодною водою, прикладання льоду до голови і пахових ділянок.

Сонячний удар – це тепловий удар, що виникає внаслідок інтенсивного або тривалого впливу сонячної радіації на голову потерпілого. При сонячному ударі виникає порушення діяльності мозку.Може трапитись крововилив в мозок

При сонячному та тепловому ударах порушуються процеси терморегуляції, яка стає причиною зростання потреб тканин в кисні. Висока температура сприяє різкому розширенню судин шкіри, їх підвищеному кровонаповненню.

Для запобігання перегріванню на сонці голову обов'язково слід

прикривати світлим головним убором, що добре відбиває сонячні

промені.

Ознаки :

• Загальна слабість

• Почуття розбитості

• Головний біль

• Головокружіння

• Нудота

• Шум у вухах

• Марення

• Корчі

• Задишка

• Прискорений пульс

• Раптова втрата свідомості.

Перша медична допомога при сонячному ударі:

• Потерпілого перенести в тінь, розщепити комір ;

• Холодне на голову (ділянку серця);

• Покласти потерпілого в напівсидячи;

• Дати випити чай, каву (кімнатної температури);

• При втраті свідомості – дати понюхати нашатирний спирт

3.3 При утопленні відмічають різке порушення зовнішнього дихання у зв'язку з попаданням води в дихальні шляхи. В 5 - 10 % випадків утоплень первинно виникає рефлекторна зупинка серця в результаті психічного шоку. Смерть при утопленні зазвичай настає після 3-5 хвилин від зупинки дихання та кровообігу.

Раптова смерть у воді може настати і з інших причин (хвороби серця,

травми черепа, шийного відділу хребта та ін).

Важливо вчасно помітити потопаючого. Сумніватись в його намірах не слід. В усіх випадках потрібно діяти рішуче не чекаючи допомоги від інших людей. Перше завдання рятувальника - як можна швидше прийти потопаючому на допомогу.

Виконуючи це завдання, потрібно мати на увазі, що людина швидше бігає, ніж плаває, і що одяг заважає плисти. Тому спочатку слід добігти по березі на найближчу до потопаючого відстань, по ходу знімаючи з себе взуття і верхній одяг. Стрибнути або ввійти у воду і плисти до потерпілого. В небезпечному місці входити у воду потрібно обережно. Плисти потрібно швидко, але економно, зберігаючи сили для майбутніх рятувальних дій. При цьому важливо не втрачати потопаючого з поля зору, враховуючи можливе знесення його течією або хвилями. Після підпливання рятувальні дії залежать від того, де знаходиться потерпілий – на дні чи на поверхні води. В першому випадку потрібно пірнути за ним. Якщо знайти його відразуне вдається, то потрібно його шукати, здійснюючи ряд пірнань на дно оглядаючи все місце втоплення.

У випадку, коли потерпілий знаходиться на поверхні води, він може захватити рятувальника, підпливаючого до нього, і перешкодити виконанню рятувальних дій. В результаті в небезпеці може опинитись сам рятувальник. Якщо уникнити захвату потопаючого не вдалось потрібно застосувати відповідний прийом і звільнитись від нього ( мал. 1, 2, 3). Якщо даними прийомами звільнитись не вдається, потрібно зробити вдих і пірнути під воду, тоді потерпілий, стараючись залишитись на поверхні, відпустить рятувальника. В усіх випадках потрібно підпливати до потопаючого з-за спини, або пірнувши, ровернути його за стегна спиною до себе. Потім захватити потерпілого і обмеживши його руки транспортувати до берега. Транспортування

потерпілого, що заважає рятувальнику дуже складна операція і потребує доброї фізичної і плавальної підготовки. Потрібно постаратися заспокоїти потопаючого, підтримуючи його на поверхні і тільки тоді транспортувати, або просто доплисти з ним одним із способів, що

застосовуються при плаванні зі втративши сили плавцем. Способи транспортування потерпілих подано на малюнку 4.

Винести потерпілого на пологий берег не важко. Складніше підняти потерпілого в човен чи стрімкий берег. В цьому випадку потрібно зловивши однією рукою потерпілого за руки, потрібно спочатку вилізти самому і вже тоді витягнути потерпілого (мал. 5).

Після виносу потерпілого на берег, чи підняття його в човен спід негайно надати йому першу допомогу. Краше, якщо це зробить лікар. Якщо лікаря нема, потрібно його викликати, а самому приступити до надання першої допомоги.

Стан потерпілого залежить від характеру втоплення. Основними являються два види втоплення:

1. Біла асфікція (задушення), “не справжнє” втоплення – дихання припиняється рефлекторно внаслідок спазму голосової щілини, яке виникає внаслідок попадання води в дихальні шляхи. Як правило в легенях такого втопленика немає води. Характерним є зовнішній вигляд таких втоплеників, їх називають “білими”, тому, що шкіра в них

виражено біла і холодна. При білій асфікціі немає негативних післядій проникнення води в легені, і тому оживляти їх легше.

2. Синя асфікція, “справжнє” втоплення – дихання припиняється в наслідок попадання води в легені. Крім того вода з альвеол попадає в кров, що приводить до порушення серцевої діяльності. У таких втоплеників сильно здуті вени, з роту виділяється піна. Шкіра (вуха, кінчики пальців, губи) має фіолетово-синій колір. Тому таких втоплеників називають “синіми”. Відживлення втопленика (реанімація) заснована на застосуванні трьох найважливіших прийомів:

1) очищення і звільнення дихальних шляхів;

2) виконання штучного дихання;

3) зовнішній масаж серця.

Видалення води, відкривання і очищення рота втопленика краще виконувати одним прийомом. При необхідності рот чистять пальцем, потім приступають до видалення води з легень. Стискують руками нижню частину грудної клітки, або поплескують потерпілого по спині. Оскільки видалити всю воду з легень практично неможливо, потрібно видалити тільки основну її масу і швидко приступити до відновлення дихання. Видаляти воду із легень “білих” втоплеників не потрібно. Дихання потерпілих може бути відновлене шляхом штучної вентиляції легень. Із способів штучного дихання, кращі результати дає вдування повітря з легень рятувальника в легені потерпілого, яке може здійснюватись “з рота в рот”, або “ з рота в ніс”.

Якщо рятувальників двоє, то один виконує штучне дихання, а другий непрямий масаж серця. Відновлення пульсу, дихання і порозовіння шкіри є свідченням відживлення потерпілого. Його поять гарячим чаєм, закутують ковдрою і обов’язково показують лікарям.

Перша медична допомога при утопленнях

• ефективна тільки в період клінічної смерті.

• після витягнення потерпілого з води слід швидко звільнити від одягу

верхню частину тіла, очистити порожнину рота і носа від піску, намули і

водорослів;

- видалити воду з дихальних шляхів одним із наступних способів:

a. перевернути потерпілого на живіт, низько опустивши і

повернувши його голову в бік;

б. покласти потерпілого грудьми на зігнуте коліно лівої ноги

реаніматора, опусти голову потерпілого і енергійно стискувати грудну

клітку, виймаючи пальцем з ротової порожнини інорідні тіла;

• приступити до штучного дихання, а при зупинці серця одночасно

проводити непрямий масаж серця.

Ураження електричним струмом

Електротравма – це ураження, що виникає під дією електричного струму,

блискавки, розряду атмосферної електрики.

Ураження електричним струмом найчастіше виникають в побуті чи на

виробництві при порушенні правил користування джерелами електрики. Рідше трапляються випадки уражень блискавкою. Важкість електротравми залежить від різних чинників: постійний чи змінний струм, величина напруги, вік та стан потерпілого, опір тканин та навколишнє середовище та інші. Найбільш небезпечними є верхні петлі ураження електричним струмом (рука-рука, рука-голова) та повна петля (дві руки-дві ноги). При ураженнях блискавкою небезпечним є ураження голови. При проходженні електричного струму в організмі виникають загальні та місцеві зміни.

Загальні зміни виникають у результаті ураження центральної нервової

системи і виражаються різним ступенем порушення дихання, серцево-судинної діяльності і підвищенням тонусу м'язів. У зв'язку із скороченням м'язів потерпілий не може самостійно відірватись від джерела струму.Місцеві зміни виражаються у появі "знаків струму" у вигляді жовто-бурих плям. При ураженнях блискавкою виникають червонуваті полоски деревовидної форми.

При великій силі струму утворюються глибокі кратероподібні опіки і важкі ураження тканин, при контакті з вольтовою дугою - обвуглення.

Ознаки при електротравмі:

• запаморочення;

• загальна слабість.

Ознаки при ураженні блискавкою :

• глухота;

• параліч;

• зупинка дихання.

Перша медична допомога при ураженні електричним струмом:

• перш за все, дотримуючись правил безпеки, необхідно зупинити дію

електроструму на потерпілого. Відведення потерпілого від джерела струму проводять швидко, за допомогою предметів, що не є провідниками струму (суха палиця, суха мотузка), при можливості одягають резинові рукавиці,одяг та взуття;

• відтягнути потерпілого за нижній край сорочки чи пальта , обгорнувши руку шарфом (тканиною).

• при зупинці дихання та серцевої діяльності приступають до реанімаційних заходів.

• госпіталізація

У разі зупинки дихання, необхідно перевірити, чи працює серце, якщо

серцебиття є, то необхідно очистити дихальні шляхи. Якщо дихання не

відновилося, слід приступати до штучного дихання, якщо ж зупинилося і серце - розпочинати непрямий масаж серця.

Способи визначення зупинки дихання:

• Прикласти вухо до носа, чи рота, щоб відчути струмінь повітря.

• Піднести до носа потерпілого гладкий предмет (покришку, дзеркало,

скло компаса чи годинника) або пір'їну, у разі дихання предмет

запотіє, а пір'їна рухатиметься.

Способи визначення зупинки серця:

• Знайти пульс на сонній артерії чи на зап'ясті.

• Розстебнути верхній одяг і прикласти вухо до грудей.

Для звільнення дихальних шляхів:

• Покладіть хворого на бік так, щоб голова була нижче від тулуба.

• Зігнутим пальцем звільніть рот від сторонніх предметів. Якщо

язик заважає – закиньте голову максимально назад, підклавши під

шию руку.

• Якщо не видно ніякої перешкоди, а дихання не відновлюється, різко

вдарте потерпілого між лопатки.

• Якщо й після цього дихання не відновлюється - приступайте до

штучного дихання.

3.4 Штучне дихання методом "ротом до рота"

Хворого кладуть на спину з закинутою назад головою, висувають нижню

щелепу.

Послідовність дій реаніматора:

• Покласти людину на поверхню лежачи

• Під голову (шию) підкласти валик, щоб голова перевалилася

назад

• Якщо щелепа не пошкоджена, то натиском біля вух, відкрити

щелепу.

• Двома пальцями обмотаними серветкою прочистити рот

• Висунути язик

• Покласти серветку(марлю) на рот

• Вдихнути повітря через рот, однією рукою затиснути ніс потерпілого

• Натискання на грудну клітку (12-15 вдихів-видихів на хвилину)

• Після 5 глибоких вдихувань слід швидко перевірити пульс на променевій артерії. Поява пульсу визначає подальше проведення

штучного дихання.

Штучне дихання методом " ротом до носа"

Послідовність дій реаніматора:

• Якщо зламана щелепа робимо рот в ніс однією рукою прикрити рот

потерпілого;

• глибоко вдихнути повітря, охопити губами область носових отворів

потерпілого безпосередньо, або через марлеву пов'язку;

• видихнути повітря, спостерігаючи при цьому за грудною кліткою потерпілого;

• звільнити його ніс та прикритий рот.

• Видихування потерпілим проходить через рот.

Якщо голова хворого недостатньо закинута назад, то повітря може легко

проходити йому в шлунок, про що свідчить піднімання живота. Для

попередження цього, необхідно в момент видиху долонею обережно натискати на область шлунку, щоб видалити повітря.

Дорослим штучне дихання проводять з частотою 12-14 вдувань на хвилину, дітям - 20 раз на хвилину.

Непрямий масаж серця:

• потерпілого кладуть на рівну поверхню на спину, розводять йому руки та ноги, голову закидають назад;

• реаніматор кладе основу правої долоні на нижню частину грудини, ліву долоню на праву і прямими руками, використовуючи не тільки силу

рук, але й верхньої частини корпусу натискає на грудину, (натиск повинен бути достатньо сильним, у дорослих грудина прогинається на 3,5-4 см);

• ритм натискань на грудну клітину 0,5 - 1 тривалістю 0,5 с.

• у маленьких дітей масаж серця проводять однією рукою,

грудина повинна прогинатися на 2-3 см;

• не слід натискати на ребра потерпілого, бо можете

спричинити їх перелом.

У випадку проведення одночасно штучного дихання та непрямого масажу серця однією людиною через кожні 2 вдихування повітря робиться 15 натисків на грудину, якщо реанімацію здійснюють дві особи, то на кожні 5 натисків на грудину проводиться 1 вдихування повітря. Через кожні 2 хвилини слід перевіряти появу пульсу на артерії (сонній чи променевій).

Життєдіяльність людини можна відновити протягом 3-5 хв.

Але якщо робити штучне дихання і непрямий масаж серця від 30-45 хв, то життєдіяльність можна відновити.

ГУТІРКА Ч.4 Змаг з ПМД