ВСТУП

Виробнича практика тривала з 3 липня 2012року до 22 липня 2012 року. Для проходження практики я була направлена до Філіалу «ТЕЦ - 5» ПАТ «Київенерго».

Напередодні початку практики я прибула на підприємство для оформлення і отримання перепустки, так як та території ТЕЦ діє жорстка система безпеки для не допуску на територію сторонніх осіб, що не мають відношення до виробничого процесу.

Теплоелектроцентраль №5 – найбільша в Україні. Вона розташована на правому березі Дніпра і призначена для централізованого теплозабезпечення промислових підприємств, житлових та адміністративних споруд столиці з одночасною подачею електричної енергії в енергосистему АК «Київенерго». Основним паливом для виробництва є газ, а резервним - мазут.

Проект ТЕЦ-5 розроблений Київським відділенням інституту Атомтеплоелектропроект. Будівництво здійснене будівничим управлінням Київської ТЕЦ-5 тресту Південенергобуд Міністерства енергетики і електрифікації СРСР із залученням підрядних спеціалізованих організацій.

Проектне завдання будівництва Філіалу «ТЕЦ - 5» ПАТ «Київенерго» розроблено 1966 року на основі "Схеми теплопостачання м. Києва на 1970-1975рр."

Будівництво теплоелектроцентралі було почате в 1968 році (завершено у 1976 р.) і виконувалось в дві черги.

Відомості з історії підприємства

Енергетика України являється складним та розгалуженим технологічним комплексом, який є основою функціонування всього виробництва та забезпечення життєдіяльності населення країни. Головна задача українських енергетиків – зберегти цей комплекс та створити умови для його успішної роботи сьогодні та в майбутньому.

Історичний розвиток системи теплопостачання м. Києва та її сучасний стан, за даними архівних документів, до 1923 року теплопостачання споживачів м. Києва забезпечувалося в переважній більшості індивідуальними джерелами тепла котельно-пічного типу. Частка індивідуальних систем парового або водяного опалення будівель та споруд була незначною, а централізоване теплопостачання − відсутнє. Надалі, з розвитком планового господарства кількість індивідуальних систем парового та водяного опалення почала збільшуватись.

З метою організації планового розвитку та підвищення надійності енергопостачання у 1930 році всі електростанції і енергетичні мережі

м. Києва були об’єднані в Державне акціонерне товариство "Київток", яке у 1934 році, було перейменоване у РЕУ "Київенерго".

Започаткування та становлення централізованої системи теплопостачання м. Києва відбулося у другій половині 30-х років. Її формування відповідає прийнятій на той час концепції розвитку теплофікаційних установок на базі районних та промислових ТЕЦ.

Швидка електрифікація промисловості, що проходила в СРСР, реалізовувалася двома різними шляхами:на підприємствах, що мали великі (для того періоду) електричні і теплові навантаження або були віддалені від електропостачальних систем, будувалися власні промислові електростанції. Деякі з них, в основному при теплоємних підприємствах, споруджувалися повністю або частково як теплофікаційні;підприємства, які отримували електропостачання від районних електроенергетичних систем, покривали теплові потреби від власних котельних. Основою Київської системи теплопостачання стала Київська теплоелектроцентраль (раніше ТЕЦ-3, зараз СТ-1). Протягом терміну проектування потужність ТЕЦ декілька разів змінювалась: у кінцевому варіанті була встановлена одна парова теплофікаційна турбіна вітчизняного виробництва електричною потужністю 12 МВт та тепловою 32,5 Гкал/год (37,7 МВт). На момент введення теплоелектроцентралі в експлуатацію (1937 р.) були збудовані та оставлені під навантаження дві тепломагістралі загальною протяжністю 7 км. Теплоцентраль забезпечувала тепловою енергією 15 споживачів із загальною приєднаною тепловою потужністю 7,2 Гкал/год (8,35 МВт).

Протягом 1938-39 рр. було збудовано ще одну магістраль № 3, з літа 1940 р. споживачі почали отримувати від ТЕЦ-3 гарячу воду для господарських потреб, тоді ж була введена в дію перша підкачувальна насосна станція.

У 1955 році почала працювати ТЕЦ-4 (Дарницька ТЕЦ), яка забезпечувала теплом лівобережну частину міста, передаючи тепло у вигляді пари.

Для покращання теплопостачання Подолу та Куренівки у 1960 році почалися роботи по підготовці використання для теплофікації Київської ГЭС-2, яка до цього часу експлуатувалася як чисто конденсаційна електростанція (з 1962 року – ТЕЦ-2). В зв’язку з інтенсивним розвитком міста в Києві споруджувались такі крупні районні котельні, як "Відрадний" та "Нивки" з встановленою тепловою потужністю понад 100 Гкал/год (116 МВт), що підпорядковувались Київській міській раді. З метою усунення труднощів експлуатації та організації єдиного управління теплопостачанням Києва ці котельні у 1963 році разом з тепловими мережами від них були передані на баланс Київенерго. До 1970 року протяжність теплових мереж м. Києва становила 618 км, приєднана потужність 5152−х споживачів − 2470 Гкал/год (2865,2 МВт).

В 1968 році почалося будівництво нової електростанції міста Києва ТЕЦ-5. Майданчик під будівництво Київської ТЕЦ-5 був вибраний на правому березі Дніпра в районі Нижньої Телички. ТЕЦ-5 призначалась для теплопостачання житлових масивів і промислових підприємств правобережної частини м. Києва, які розташовані поблизу теплоелектроцентралі.

ТЕЦ-5 споруджувалась двома чергами. На першій черзі, яка введена в експлуатацію у 1971-72 рр., встановлено дві однотипні теплофікаційні турбіни типу Т-100-130 електричною потужністю 100 МВт та потужністю двох теплофікаційних відборів 160 Гкал/год (185,6 МВт) кожна з робочими параметрами пари: тиск 130 кГс/см2 (12,75 МПа), температура перегріву 555 °С. Для генерації пари були встановлені газомазутні котли типу

ТГМ-96А паропродуктивністю 480 т/г (133,33 кг/см2).

Друга черга ТЕЦ, яка вводилася в експлуатацію в період 1974 − 1976 рр., оснащена двома теплофікаційними енергоблоками з паровими газомазутними котлами типу ТГМП-314А та турбінами типу Т 250/300 240. Номінальна електрична потужність кожного енергоблоку становить 250 МВт, продуктивність теплофікаційних відборів − 330 Гкал/год (382,8 МВт). Обладнання другої черги розраховане на роботу з надкритичними параметрами пари: тиск 240 кГс/см2 (23,54 МПа), температура перегріву 540 °С та параметрами проміжного перегріву пари – тиск 40 кГс/см2 (3,92 МПа), температура 540 °С.

Протягом 1971-77 років на ТЕЦ-5 змонтовано та введено в експлуатацію три водогрійні котли ПТВМ-180 тепловою потужністю 180 Гкал/год (208,8 МВт) кожний. Для відпуску теплоти від ТЕЦ-5 прокладені теплопроводи діаметром 700-1100 мм і довжиною 15,5 км, а з метою підвищення надійності теплопостачання виконана колекторна схема виводів теплових мереж.

В першій половині 70-х років у Києві проводилося інтенсивне будівництво потужних районних котелень, таких як "Микільська Борщагівка", "Виноградар", котельня заводу "Веркон", інтенсивно споруджувалися нові тепломагістралі від всіх Київських ТЕЦ, проводилася реконструкція існуючих мереж із збільшенням їх пропускної спроможності. Будівництво теплоджерел та теплових мереж в Києві проводилося плановим порядком з урахуванням рельєфу місцевості, наявної та перспективної приєднаної теплової потужності.

В 1975 році зроблена велика реорганізація теплового господарства міста: в одне підприємство були об’єднано ТЕЦ-2, ТЕЦ-3 і великі районні котельні "Відрадний", "Нивки", "Микільська Борщагівка", "Виноградар". У другій половині 70-х років, через вичерпання розрахункового ресурсу обладнання, були виведені з роботи теплофікаційні турбіни ТЕЦ-3 і ТЕЦ-2, а самі теплоцентралі переведені у водогрійний режим як станції теплопостачання, відповідно, СТ-1 і СТ-2. В цей же період парові котли СТ-2 були реконструйовані на водогрійні.

Наприкінці 70-х років в Києві було збудовано та введено в експлуатацію ще дві потужні районні котельні − "Молодь" і "Воскресенка" та один водогрійний котел ПТВМ-100 на СТ-2.

На початку 80-х років з’явився дефіцит теплопостачання нових житлових масивів – "Оболонь", "Виноградар", "Мінський" та ін. Для покриття зростаючих потреб житлобудівництва, виводу з роботи великої кількості дрібних, малорентабельних котелень на північно-східній окраїні Києва була збудована ТЕЦ-6. Техніко-економічні прорахунки різних варіантів теплопостачання показали, що будівництво ТЕЦ-6 дозволить з економити до 800 тис. т.у.п. на рік, оскільки витрати палива на відпущену теплову енергію будуть на 22 % нижче, ніж у діючих котелень.

ТЕЦ-6 оснащена двома енергоблоками з паровими газомазутними котлами ТГМП-344А та теплофікаційними турбінами Т 250/300 240. Номінальні параметри енергоблоків ТЕЦ-6 аналогічні енергоблокам другої черги ТЕЦ-5: електрична потужність − 250 МВт, продуктивність теплофікаційних відборів 330 Гкал/год (382,8 МВт).

З введенням в дію в 1989 році СТ "Біличі" та у 1992 році КВГМ-180 на ТЕЦ-5 практично всі масиви Києва були охоплені системами централізованого теплопостачання, які входили до складу виробничого енергетичного об’єднання "Київенерго" (з 1996 р. – акціонерна енергопостачальна компанія "Київенерго"). На кінець 20-го сторіччя установлена теплова потужність ТЕЦ та районних котелень м. Києва складала 7611 Гкал/год (з урахуванням ТЕЦ-4 СП "Укр-Кан-Пауер"), за рахунок яких покривалося до 80% теплових потреб міста. Частка Київенерго в структурі централізованого теплопостачання становила близько 84% - 6383 Гкал/год. На той час частка локальних теплоджерел та дрібних комунальних котелень, що не підключені до магістральних теплових мереж, не перевищувала 20%, що частково пояснюється морфологічними особливостями геології та рельєфу столиці України, яка розташована на північно-східному краї українського щита Східно Європейської докембрійської платформи, що являє собою жорстку, слабо рухливу тектонічну структуру та складається з кристалічних гірських порід архейського періоду (3-3,5 млрд. років) і незначної товщі осадових порід. В період набуття Україною статусу незалежної держави сталися значні зміни економічних умов розвитку − перехід до ринкових стосунків та нових форм власності, наростання інфляційних процесів, різкий зріст цін імпортованих енергоносіїв, низька конкурентноздатність вітчизняного виробництва, дефіцит бюджету та обмеженість інвестиційних ресурсів. Недосконалість та невідповідність законодавчої бази економічним та політичним умовам, які склалися, призвели до економічної кризи та спаду виробництва у всіх галузях економіки. Ці структурні чинники мали негативний вплив на розвиток житлово-комунального та промислового секторів. В умовах недостатньої кількості капітальних вкладень та обсягів будівництва нових чи розширення існуючих теплоджерел з відповідним розвитком тепломереж ці чинники призвели до нарощування дефіциту теплової потужності. В 1982 р. перевищення встановленої потужності теплоджерел в порівнянні з приєднаною потужністю споживачів становило 180 Гкал/год (208,8 МВт). За станом на 01.01.2000 р. дефіцит збільшився у 5,4 рази і становив близько 980 Гкал/год (1136,8 МВт). Максимальний дефіцит теплової енергії в розмірі близько 1650 Гкал/год (1914 МВт) (зростання у 9,2 рази) спостерігався в м. Києві в 1993 р. Значне зниження його було наслідком економічної кризи і суттєвого спаду промислового виробництва.

У листопаді 1998 року АК "Київенерго" прийняло у повне господарське відання 844 км внутрішньо квартальних теплових мереж, 2092 бойлерних, 6002 насосних станцій, більш ніж 16800 вузлів приєднань тепломереж, інше

обладнання та устаткування, виробничі приміщення, автотранспорт і механізми ДКП "Київжитлотеплокомуненерго" та ДКП "Підприємство теплових мереж № 6", для обслуговування якого було створено новий філіал - Теплові розподільчі мережі Київенерго. Таким чином, Київенерго перейшло на роботу з окремими або дрібними груповими споживачами, що налічують декілька будинків. Проте це виявилося недостатнім для повного узгодження планів розвитку інфраструктури та будівництва м. Києва.

Перших два енергоблоки Київської ТЕЦ-5 були введені в експлуатацію в 1970 – 1971 р. і по діючим нормативам відробили розрахунковий ресурс, це викликає необхідність розробки сценаріїв реабілітації і технічного переозброєння Київської ТЕЦ-5 у частині перших енергоблоків, що складаються з парової турбіни Т-100 і енергетичного котла ТГМ-96А.

Одним зі сценаріїв реабілітації і технічного переозброєння зазначених енергоблоків може бути спорудження установок, що базуються на газових і парогазових технологіях. Нове обладнання може працювати в піковій частині графіка, в той час, коли діюче обладнання буде продовжувати працювати в базовій частині графіка.

Характеристика підприемства

Київська теплоелектроцентраль ТЕЦ-5 − одна з найбільших теплових електростанцій Київського районного енергетичного управління розташована на правому березі річки Дніпро в межах міста Києва. ТЕЦ-5 забезпечує світлом та теплом сім міських районів.

Клімат районна де розташована теплоелектростанція помірний. Середньомісячна температура найхолоднішого місяця мінус 4,6°С, найтеплішого – плюс 23,5°С. Кількість атмосферних опадів дорівнює 652 мм/год. Електрична потужність ТЕЦ складає 700МВт і теплове навантаження 2186,7 МВт. Встановлена і наявна теплова потужність на початок року − 1874 Гкал/год, з них − турбоагрегати − 974 Гкал/год, водонагрівальні котли − 900 Гкал/год. Основне енергетичне устаткування ТЕЦ-5 складається з теплотехнічного і електротехнічного устаткування. Теплотехнічне устаткування ТЕЦ-5: котли різних типів, турбінне устаткування, насосне обладнання.

На ТЕЦ-5 установлено два теплофікаційних енергоблоки потужністю по 100 Мвт і два теплофікаційних енергоблоки потужністю по 250 МВт.

Енергоблок 100 МВт складається з котла типу ТГМ-96А і турбіни типу Т-100/120-130. Енергоблок 250 МВт складається з котла ТГМП-314А і турбіни типу Т-250/300-240.

Для покриття пікових теплових навантажень на ТЕЦ установлено три водогрійні котли типу ПТВМ-180 і два – КВГМ-180.

Як основне паливо використовується природний газ, резервне – мазут.

Система циркуляціно-технічного водопостачання прямоточна із забиранням води з р.Дніпро. Подача води у загальностанційні колектори здійснюється шістьма циркнасосами типу ОПЗ-110К потужністю 1500 кВт кожний.

Система гарячого водопостачання – закрита.

Мережна вода насосами І підйому подається на мережні підігрівники і далі насосами ІІ підйому через ПВК або поза них – у змішуючи колектори теплових мереж.

Склад енергетичного устаткування

Основне тепломеханічне устаткування.

Котельне устаткування.

Таблиця №1

Ст. №	Тип	Парова продуктивність (т/год.)	Тиск пари (кг/см2)	Температура пари (°С)	Теплова потужність (Гкал/год.)
1	ТГМ-96А	480	140	560	284
2	ТГМ-96А	480	140	560	284
3	ТГМП-314А	1000	255 / 40	545 / 545	624
4	ТГМП-314А	1000	255 / 40	545 / 545	624
1	ПТВМ-180				180
2	ПТВМ-180				180
3	ПТВМ-180				180
4	КВГМ-180				180
5	КВГМ-180				180

Турбінне устаткування

Таблиця №2

Ст. №	Тип	Витрати пари (т/год)	Тиск пари (кг/см2)	Температура пари (°С)	Теплова потужність (Гкал/год.)	Тиск в конденсаторі (кг/см2)
1	Т-100-130	460	130	555	160	0,054
2	Т-100-130	460	130	555	160	0,054
3	Т-250/300-020	980	240 / 37	540 / 540	324	0,055
4	Т-250/300-240	980	240 / 37	540 / 540	330	0,055

Характеристика насосного обладнання

Таблиця №3

№ З/п	Призначення насоса	Маркірування тепловій схемі	Тип	Характеристика насоса
1.	Мережний	СН 1-6	СЕ-2500-180	2500 м3/год. 180 м.в.ст.
2.	Мережний	СН 7-14	СЕ-5000-160	5000 м3/год. 160 м.в.ст.
3.	Підкачуючий мережний	ПСН 1-6	20 НДС	2700 м3/год. 39 м.в.ст.
4.	Підкачуючий мережний	ПСН 7-14	СЕ-5000-70	5000 м3/год. 70 м.в.ст.
5.	Підживлення тепломереж	НПТ-1-4	Д-320-70-Ухл-4	320 м3/год. 70 м.в.ст.
6.	Підживлення тепломереж	НПТ-3(А,Б,В)	6.НДВ-60	360-215 м3/год. 39-48 м.в.ст.
7.	Підживлення тепломереж	НПТ-3Г	6.НДС-60	330-215 м3/год. 64-79 м.в.ст.
8.	Підживлення тепломереж	4НПТС-1-4	200Д-90А	540 м3/год. 84 м.в.ст.
9.	Аварійне підживлення тепломереж	АНПТС-1	Д-800-57	800-600 м3/год. 51,5-50,5 м.в.ст.
10.	Аварійне підживлення тепломереж	АНПТС-2,3	200Д-90	720 м3/год. 90 м.в.ст.