- •Від автора
- •Отаман зелений
- •Отаман григорьєв
- •„Батько" махно
- •Сам Махно їздив у той час нелегально до Москви на
- •Отаман божко
- •„Батько-отаман" омелько волох
- •Провокаційна авантюра Волоха
- •Зрадницька авантюра Волоха: перехід на радянську плятформу
- •Дальші авантюри Волоха. Зрада.
- •30 Листопада 1919 р. До і. Мазепи, що перебував тоді в Любарі, з'явилися Волох і Данченко. У вже згаданій раніше праці з приводу цих відвідин Мазепа тише:
- •Комісар забирає знову голос. Звертаючись до 359-ох,
- •Отаманія на еміграції
Отаман зелений
Народній учитель із Трипілля (Київщина) Данило Тер-пило ввійшов у новітню історію України як отаман Зелений, під час першої світової війни молодший старшина військового часу російської армії. Добрий організатор і промовець, український патріот, але політично-невиробле-ний. Був популярний не тільки в районі Трипілля над Дніпром, але й на широких просторах Київщини. За часів Української Центральної Ради ця популярність допомогла йому зорганізувати протинімецький повстанський загін. На чолі загону Зелений дався взнаки розпаношеним в Україні німцям своєю збройною акцією проти їхньої сваволі. Тому що німецька адміністрація була сильно дошкулила в ті часи селянам, випади проти німців іще більше поширили популярність Зеленого — людини в силі віку (35 років), повної енергії й запалу.
На початку повстання проти Гетьмана Зелений розгорнув свій загін у дивізію, назвавши її Дніпровською, а сам очолив її як отаман. Вступивши в Київ, разом із Січовими Стрільцями Зелений хотів залишитися в Києві разом зі своєю дивізією як начальник залоги міста. Директорія воліла мати в столиці більш надійну частину й тому залогою став Корпус Січових Стрільців.
Розчарований у своїх амбітних сподіваннях, Зелений відчув себе незаслужено ображеним. В ньому переважив амбітник над патріотом. „Палкий і неурівноважений", як характеризує його ген. М. Капустянський, отаман Зелений відразу перетворюється з прихильника Директорії в запеклого ворога її... Другою причиною, можливо навіть вирішальною, був вплив на Зеленого його начальника штабу, як пізніше виявилось, затятого комуніста й пізніше большевицького комісара. Скориставшися з незадоволення Зеленого Директорією, цей нач. штабу Трав'янко переконав
20
отамана, що Україну врятує не Директорія, а лише радянська влада.
Наказ залишити Київ і перейти до Святошина (недалеко від Києва) Зелений викопав, але коли прийшов наказ вирушити з Святошина на Чернігівщину, щоб зайняти позиції проти наступаючих частин червоної армії, то виконати його він відмовився й самочинно повернув до Трипілля. Це відповідало настроєві його повстанців, ворожість яких до Директорії викликали провокаційні чутки, що їх розповсюджували Трав'янко і другий комуніст у штабі серед „зеленівців": мовляв, Директорія й Січовики хочуть завести старий режим і вже злигалися з гетьманом, а Винниченка, що боронив „селянське право", арештовано Січовиками" ...
Є. Коновалець про вибух бунту отамана Зеленого пише так:
„Зелений, забравши у Святошині всі військові склади, самочинно вирушив до Трипілля, звідки прислав нам до Києва своє ультимативне домагання: або скинути Директорію, оголосити радянську владу й тоді мати в ньому, Зеленому, союзника, або рахуватися з його збройним повстанням проти республіканських військ. З ним говорив я особисто телефоном, посилав навіть до нього парляментарів, намагався вияснити йому, в якому становищі опинилася українська армія, що їй загрожує та з якого боку, і просто молив його залишити цю авантюру й приступити до співпраці з нами. Все те нічого не помогло." (Полковник Євген Коновалець: „Причинки до історії української революції.")
У другій половині січня 1919 року Зелений розпочав збройний наступ з району Трипілля й захопив м. Обухів, загрожуючи в той спосіб запіллю Армії УНР. Штаб Дієвої армії був змушений відтягнути з фронту групу з Першої Дивізії Корпусу СС на чолі з сот. А. Крезубом і кинути її проти збунтованого отамана. 24 січня група та в складі двох сотень 1-го полку СС та пішого куреня от. Голуба — разом 850 багнетів, 8 скорострілів, 2 батерії і 190 шабель кінноти — в бою під Обуховим розгромила дивізію Зеле-
21
ного. Про це докладно подано в книжці сот. А. Крезуба „Повстання Зеленого проти Директорії".
Через кілька місяців Зелений упритомнив собі свій гріх проти України, покаявся і знову розпочав війну проти оку-пантів України -- спочатку проти комуністів, а потім -Добровольчої армії. Денікін був змушений вжити проти нього значні сили. В кінці літа 1919 року, під час завзятого бою з денікінцями під м. Каневом, от. Зеленого тяжко ранено і за короткий час, перетерпівши муки Зелений помер як патріот і герой своєї батьківщини – України.
22
