Отаман зелений

Народній учитель із Трипілля (Київщина) Данило Тер-пило ввійшов у новітню історію України як отаман Зеле­ний, під час першої світової війни молодший старшина військового часу російської армії. Добрий організатор і промовець, український патріот, але політично-невиробле-ний. Був популярний не тільки в районі Трипілля над Дні­пром, але й на широких просторах Київщини. За часів Ук­раїнської Центральної Ради ця популярність допомогла йо­му зорганізувати протинімецький повстанський загін. На чолі загону Зелений дався взнаки розпаношеним в Україні німцям своєю збройною акцією проти їхньої сваволі. Тому що німецька адміністрація була сильно дошкулила в ті часи селянам, випади проти німців іще більше поширили попу­лярність Зеленого — людини в силі віку (35 років), повної енергії й запалу.

На початку повстання проти Гетьмана Зелений розгор­нув свій загін у дивізію, назвавши її Дніпровською, а сам очолив її як отаман. Вступивши в Київ, разом із Січови­ми Стрільцями Зелений хотів залишитися в Києві разом зі своєю дивізією як начальник залоги міста. Директорія воліла мати в столиці більш надійну частину й тому зало­гою став Корпус Січових Стрільців.

Розчарований у своїх амбітних сподіваннях, Зелений відчув себе незаслужено ображеним. В ньому переважив амбітник над патріотом. „Палкий і неурівноважений", як характеризує його ген. М. Капустянський, отаман Зелений відразу перетворюється з прихильника Директорії в запеклого ворога її... Другою причиною, можливо навіть ви­рішальною, був вплив на Зеленого його начальника штабу, як пізніше виявилось, затятого комуніста й пізніше большевицького комісара. Скориставшися з незадоволення Зе­леного Директорією, цей нач. штабу Трав'янко переконав

20

отамана, що Україну врятує не Директорія, а лише радян­ська влада.

Наказ залишити Київ і перейти до Святошина (неда­леко від Києва) Зелений викопав, але коли прийшов наказ вирушити з Святошина на Чернігівщину, щоб зайняти по­зиції проти наступаючих частин червоної армії, то вико­нати його він відмовився й самочинно повернув до Трипіл­ля. Це відповідало настроєві його повстанців, ворожість яких до Директорії викликали провокаційні чутки, що їх розповсюджували Трав'янко і другий комуніст у штабі серед „зеленівців": мовляв, Директорія й Січовики хочуть завести старий режим і вже злигалися з гетьманом, а Винниченка, що боронив „селянське право", арештовано Січо­виками" ...

Є. Коновалець про вибух бунту отамана Зеленого пи­ше так:

„Зелений, забравши у Святошині всі військові склади, самочинно вирушив до Трипілля, звідки прислав нам до Києва своє ультимативне домагання: або скинути Дирек­торію, оголосити радянську владу й тоді мати в ньому, Зе­леному, союзника, або рахуватися з його збройним по­встанням проти республіканських військ. З ним говорив я особисто телефоном, посилав навіть до нього парляментарів, намагався вияснити йому, в якому становищі опини­лася українська армія, що їй загрожує та з якого боку, і просто молив його залишити цю авантюру й приступити до співпраці з нами. Все те нічого не помогло." (Полков­ник Євген Коновалець: „Причинки до історії української революції.")

У другій половині січня 1919 року Зелений розпочав збройний наступ з району Трипілля й захопив м. Обухів, загрожуючи в той спосіб запіллю Армії УНР. Штаб Дієвої армії був змушений відтягнути з фронту групу з Першої Дивізії Корпусу СС на чолі з сот. А. Крезубом і кинути її проти збунтованого отамана. 24 січня група та в складі двох сотень 1-го полку СС та пішого куреня от. Голуба — разом 850 багнетів, 8 скорострілів, 2 батерії і 190 шабель кінноти — в бою під Обуховим розгромила дивізію Зеле-

21

ного. Про це докладно подано в книжці сот. А. Крезуба „Повстання Зеленого проти Директорії".

Через кілька місяців Зелений упритомнив собі свій гріх проти України, покаявся і знову розпочав війну проти оку-пантів України -- спочатку проти комуністів, а потім -Добровольчої армії. Денікін був змушений вжити проти нього значні сили. В кінці літа 1919 року, під час завзятого бою з денікінцями під м. Каневом, от. Зеленого тяжко ранено і за короткий час, перетерпівши муки Зелений помер як патріот і герой своєї батьківщини – України.

22