3.4 Ландшафтна оцінка території

Ландшафтна оцінка території проводиться з урахуванням основних компонентів ландшафту - рельєфу, інженерно-геологічних умов, грунтів, рослинності, клімату, естетичних особливостей ландшафту.

Кліматична характеристика складається з оцінки загального кліматичного фону району і мікроклімату території парку. При вивченні загального кліматичного фону району слід звертати особливу увагу на вивчення метеорологічних факторів, що впливають на комфортні умови. Такими факторами є ефективні температури теплого періоду року, відносна вологість повітря і швидкість вітру в цей же період, а також зміни прямої і розсіяної сонячної радіації при безхмарному небі і тривалість вегетаційного періоду.

Оцінка мікроклімату ділянки повинна базуватися на аналізі кліматичних і метеорологічних умов приземного шару повітря. Слід враховувати, що мікрокліматичні особливості окремих ділянок парку визначаються експозицією, умовами місцевої циркуляції повітря і морозонебезпечністю.

Характеристика ґрунтів необхідна для визначення лісорослинних і санітарних умов ділянки, придатності для зведення споруд і т.д. При обстеженні парку вивчається ґрунтовий покрив, ґрунтоутворюючі і підстилаючі породи, визначається тип ґрунтів за механічним складом. Окремо виділяються насипні ділянки і штучні впадини.

На ґрунтовій карті в масштабі 1:2000 або 1:5000 повинні бути виділені ділянки, що різко відрізняються і близькі між собою за зовнішніми ознаками ґрунтів. Особливу увагу слід приділяти заболоченим ділянкам, які необхідно нанести на ґрунтову карту і вказати загальну питому вагу заболоченої території (в %).

Для ландшафтної оцінки території необхідна характеристика інженерно-геологічних умов. В цю характеристику входить допустимий тиск на ґрунти на різних ділянках парку, глибина залягання ґрунтових вод, характеристика рельєфу, дані про несприятливі фізико-географічні процеси та інше.

При ландшафтній оцінці території парку-пам'ятника необхідно враховувати особливості ґрунтових вод і рельєфу.

За тривалий час існування старовинних парків - 100-150 років і більше - міг значно змінитися водний режим території (понизитися або підвищитися рівень ґрунтових вод, могли бути створені нові водні споруди і зруйновані старі), тому необхідно приділяти увагу навіть незначним залишкам водних поверхонь.

Для відтворення лісорослинних умов, існуючих в період розквіту парку, і оцінки існуючих, а також для розробки заходів по благоустрою водойм та водних систем, необхідно ретельно прослідкувати конфігурацію всіх наявних водних поверхонь природного і штучного походження.

При обстеженні слід вказати площу водойм і їх середню глибину, ступінь заболоченості і стан берегів; у випадку їх проточності слід вказати, з якою природною водною системою вони зв'язані.

При детальному обстеженні рельєфу беруть екземпляр плану парку, отриманий при дослідженні його загальної структури. Вся територія парку при цьому розбивається на квадрати, розміри яких можуть коливатися від 20 до 100 метрів в залежності від складності. Сітка квадратів прив'язується до якого-небудь постійного орієнтиру, найкраще до геодезичного репера, якщо такий є.

Потім проводиться детальний огляд квадратів і складаються кроки огляду. На кроках наносяться всі місцеві виїмки і підвищення, траси і профілі доріжок і алей, відзначаються ухили відкосів, їх експозиція, профіль, наявні зсуви, оголені ділянки, камені.

При детальному обстеженні поверхні рельєфу особлива увага повинна бути звернена на збережені залишки боулінгрінів, терас, партерів, каналів, видових гірок, валів, дренажних каналів, амфітеатрів. При виявленні русел висохлих струмків виконуються обміри і зарисовки не тільки самих їх чаш, але і прилеглої ділянки берега, а також проводиться огляд дна з метою виявлення можливих слідів наявних острівків та заглиблень для риби.

Виконані кроки по квадратах з'єднуються разом для отримання загальної карти детального огляду поверхні рельєфу. При відсутності мірних приладів можливий крокомірно-окомірний прийом фіксації розмірів рельєфу. При цьому потрібно пам'ятати, що переважно крок людини складає 60-65 см.

Рельєф повинен бути показаний в горизонталях з інтервалом 1.0-0.5 м з відмітками вершин і западин всіх значних перепадів рівня. Необхідно проводити геоморфологічну характеристику території. Крім графічного матеріалу необхідно складати характеристику рельєфу з вказанням експозиції схилів і висоти над рівнем моря. При описанні мікрорельєфу необхідно уточнити його походження (природне, штучне) і відмітити особливості.

Значна робота при обстеженні рельєфу парку припадає на долю встановлення його алейно-дорожної мережі. Розкриття її здійснюється обов'язково із застосуванням зондажу. Така операція дозволяє визначити траси доріг.

Крім відзначених геодезичних, поверхневих і археологічних методів виявлення рельєфу парків існують такі методи: аналітичний, графоаналітичний, аерофотозйомка.

Підосновою аналітичного методу є ретельно виконаний геодезичний план місцевості з нанесеними на нього горизонталями. Це дозволяє бачити на місцевості ділянки рельєфу явно антропогенного походження, що дає можливість виділяти вали, партери, гірки та інші деталі історичних парків. Цей метод, звичайно, вимагає від дослідників високої кваліфікації і копіткого вивчення.

Використання графоаналітичного методу є особливо цінним при створенні проектів охоронних зон для парків. Цей метод (або метод ізогіпс) полягає в тому, що на основі геодезичного плану виконується тоновий план місцевості з позначенням основних вертикалей і орієнтирів, а потім з основних видових точок і в межах видових зв'язків виконуються розрізи рельєфу, на яких зображається ніби “матеріальна основа” цих зв'язків. Розрізи, в свою чергу, дозволяють нанести на план ділянки, “чутливі” до забудови. Саме вони стають основою проекту охоронних зон ландшафту.

Метод аерофотозйомки дає результати в максимально короткий термін. Знімок виконується з літака, висота польоту якого точно фіксується (для приведення знімка у відповідність з реальним масштабом). В променях сонячного освітлення (ранкових, вечірніх) та такому знімку рельєфно виділяються ділянки антропогенного походження: тераси, рови, канали, елементи планування парку (в тому числі зарослі порівняно молодою рослинністю). При цьому можна використовувати як тонову, так і кольорову зйомки. Цей метод, звичайно, не може дати вичерпних даних для реставрації рельєфу і використовується як супутній до інших методів.

Одним з найбільш цінних історичних компонентів парків-пам'ятників є рослинність. Обстеження її, визначення таксаційних показників, санітарного стану і декоративних якостей є важливим критерієм для ландшафтної характеристики території.

Обстеження території необхідно починати з рекогносцирувального огляду. Після цього розробляється маршрут руху по території, проводиться прив'язка дерев і чагарників в натурі до опорної сітки з нанесенням їх на план, заповнюються відомості обстеження.

За багато років парк міг зарости, тому при виявленні цінності насаджень слід орієнтуватися на самі старі дерева і для них в зоні історичного ландшафту виконують детальну інвентаризацію. Розросла молода поросль, що змінила обриси груп і куртин, затягнула окремі перспективи і галявини, підлягає звичайній ландшафтній таксації.

При рекогносцирувальному обстеженні рекомендується встановлювати кордони виділів, при цьому ділянки відкритих і напіввідкритих просторів повинні виділятися при будь-якій їх величині, а кордони деревних виділів встановлюються по основній породі, походженню, формі насаджень, віку, повноті, структурі, рельєфу, наявності чи відсутності підліску, підросту, трав'яного вкриття.

Для кожного виділу при ландшафтній таксації крім перерахованих даних слід вказувати місцеположення і мікрорельєф, експозицію схилів, вид обстежуваної ділянки, середню висоту (в метрах по переважаючій породі), середній діаметр і середню відстань між окремими групами дерев, а також приналежність до історичного періоду. Основою для виділення рослинного угрупування є не тільки таксаційні показники. В тих випадках, коли група або куртина дають закінчене зорове враження і сприймаються як самостійний елемент композиції, вони записуються окремо і заносяться у відомість ландшафтної таксації під римською цифрою. Якщо елементи декоративних груп, куртин, алей, живоплотів та інших потребують виділення, то до римської цифри додається арабська, якщо ж вимагається розділення елементів угрупування, то додається буква (наприклад, ІІ-7-б).

Під таким шифром ведеться опис відповідного рослинного угрупування і вказується його декоративність.

Критерієм оцінки декоративності груп, яка проводиться за трьохбальною системою, є не тільки їх естетичний вид, але і ступінь реконструкції, яку необхідно провести. Так, 1 бал слід присвоювати виділам, які володіють високими естетичними якостями і без додаткових заходів можуть бути включені в загальну паркову композицію; 2 бали - виділам із середніми естетичними якостями, що вимагають порівняно невеликих заходів для покращення їх декоративних якостей; 3 бали - виділам з низькими естетичними якостями, що вимагають корінних заходів по їх покращенню. Крім перерахованих характеристик вказується санітарний стан угрупування. Все це заноситься у відомість ландшафтної таксації.

При характеристиці змішаних масивів записуються формули їх породного складу. Наприклад, існує масив, в якому 40% берези, 30% ялини і 30% осики. Формула такого масиву виглядатиме так: 4Б3См3Ос.

Обстеженню підлягають всі насадження, вік яких представляє інтерес для біографії парку. Вік насаджень визначається за допомогою спеціального бурава, яким просверлюється отвір в стовбурі на висоті 1.3 м від кореневої шийки; добутий таким чином керн деревини дає можливість підрахувати річні кільця від серцевини до краю стовбура. За кільцями можна визначити різноманітні сприятливі і несприятливі періоди розвитку дерева. Вік дерев, старших за 40 років, визначається з точністю до 10 років, більш молоді екземпляри - з точністю до 5 років. Послідовність обстеження може бути будь-яка, однак необхідно охоплювати форми насаджень: солітерні, групові, букетні, кулісні, гаї, масиви. Якщо в парку простежуються регулярні насадження, їх обстеження ведеться в першу чергу.

При детальній інвентаризації слід вказувати, до якого рослинного угрупування відноситься дерево (масив, куртина, група, солітер, рядова посадка, жива огорожа і т.д.) і яке композиційно-декоративне значення має дане угрупування для парку-пам'ятника.

Для кожного конкретного дерева виділеної групи вказуються українська і латинська назва породи, виду, форми, сорту; загальна висота і висота штамбу; діаметр стовбура на висоті 1.3 м; ширина, форма крони і її щільність; приблизний вік. Крім цього необхідно фіксувати і декоративні якості рослин: колір і будову кори, колір і форму квітів, суцвіть і плодів; форму і будову листків і хвої, особливості будови стовбура і т.п. Вказується загальний санітарний стан угрупування, наявність підросту і його висота, наявність трав'яного вкриття. Для алей, живоплотів, бордюрів вказується протяжність.

За результатами інвентаризації дерев і чагарників можуть бути встановлені класи їх декоративності.

До І класу декоративності слід відносити дерева і чагарники з добре розвинутою кроною, стовбурами досконалої і оригінальної форми, що не викликає сумнівів в їх довговічності; до ІІ класу - дерева та чагарники з недоліками в кроні і стовбурі, що викликає сумнів в їх довговічності і потребує догляду і профілактики; до ІІІ класу - дерева і чагарники сухостійні або з явними признаками відмирання (суховершинність, обламування стовбурів і т.п.), що не викликає сумнівів в необхідності їх видалення.

Добре збережені дерева і чагарники періоду розквіту або створення парку, найбільш декоративні угрупування, окремі екзоти повинні бути сфотографовані або замальовані з найбільш цікавих точок, а місця зйомок або замальовок вказані на плані. Замальовки і фотографування слід проводити у різні пори року з метою виявлення динаміки в зміні декоративних якостей. Всі дані детальної інвентаризації слід заносити в асортиментну відомість рослинних угрупувань.

Після обстеження насаджень слід встановити загальне співвідношення закритих і відкритих просторів і вказати площу паркових територій, що відрізняються умовами зростання.

Одним з критеріїв оцінки існуючих зелених насаджень є їх санітарний стан, тому при описі насаджень рекомендується відмічати наявні шкідливі захворювання і пошкодження, розповсюдження джерел зараження і пошкодження і ступінь ураження насаджень. Результатом такого обстеження повинна бути карта розповсюдження основних джерел шкідливих комах і захворювань на всій території парку-пам'ятника.

При загальній естетичній оцінці парку враховуються естетичні показники, що характеризують глибину проглядання і широту огляду, контрастність і широту елементів пейзажу і насаджень, декоративність і якість насаджень на галявинах, якість трав'яного вкриття і т.д.

Глибина проглядання і широта огляду повинні визначатися за трьома напрямками. Оптимальною є глибина проглядання 75 м і більше.

Розчленованість насаджень слід визначати виходячи із поєднання вертикальної і горизонтальної розчленованості. При цьому враховуємо породний склад рослинності, її розташування, ярусність, зімкнутість та інші показники.

Під контрастністю слід розуміти поєднання різних породних елементів: рослинності, водних устроїв і рельєфу з перепадами висот. Найбільш живописними рахуються простори з усім комплексом елементів і з значним перепадом висот.

Контрастність насаджень необхідно встановлювати виходячи із співвідношення темних і світлих тонів елементів рослинного угрупування. Найбільш цінними є насадження з яскраво вираженим темним і світлим листям, стовбурами, гілками, пагонами і т.д., представлені крупними плямами в різних пропорціях.

Колорит насаджень визначається поєднанням забарвлення. До найбільш колоритних слід відносити насадження, в яких яскраво виражені поєднання елементів трьох різних кольорів: оранжевого (стовбури і гілки сосни), голубувато- або рожево-білого (стовбури і гілки беріз) і зеленого. При цьому кількісне співвідношення цих елементів повинно бути різним, а розташування нерівномірним.

Декоративність галявин характеризується живописністю конфігурації, їх середньою шириною і рельєфом. Найбільш декоративними слід вважати галявини складної форми з живописними межами, середньою шириною 100-150 м, з одним або кількома схилами при ухилі не менше 15о.

Якість насадження на галявинах необхідно визначати за станом і розвитком дерев і по їх зімкнутості. До високоякісних насаджень слід відносити добре розвинені деревно-чагарникові групи, не більше 3 шт. на 1 гектарі або окремо стоячі дерева і чагарники, не більше 8 шт. на 1 га.

Якість трав'яного вкриття повинна визначатися за його щільністю і участю в ньому квітучих трав.

Найвищу естетичну оцінку повинні отримувати ділянки з усім комплексом оптимальних показників. Середню - ділянки, що мають за окремими чи всіма показниками задовільні оцінки, низьку - ділянки з одним чи кількома незадовільними показниками. На основі всіх показників складається схема естетичної оцінки ділянки.

Після проведення обстеження компонентів паркового ландшафту можна переходити до обстеження малих архітектурних форм в парках. Дослідження паркових споруд розбивається на два етапи. На першому етапі обстежуються ділянки парку, де могла знаходитися мала архітектурна форма. Такі ділянки попередньо позначаються на плані, виходячи з особливостей його ландшафту, алейно-дорожної мережі, прийнятних в кінці XVIII --на початку ХІХ ст. принципів розташування паркових будівель і наявних архівних і літературних даних про парк. На другому складається схема розташування виявлених малих архітектурних форм і ведеться обстеження місця розташування кожної з них. Розкопується культурний шар грунту, уточнюється характер, розміри і деталі споруд, збираються аналоги, зондується територія навколо місця розташування малої форми з метою пошуку можливих розкиданих частин споруди і наявного навколо неї благоустрою. На які місця в парку слід звернути особливу увагу при пошуку паркових споруд? Слід сказати, що кожний вид малої архітектурної форми притаманний до певної ландшафтної ситуації. Так, при пошуку бесідок потрібно обстежити перетини алей, вершини пагорбів, краї галявин, острівки. При пошуку мостів необхідно зондувати напівострівки, особливо якщо вони наявні з двох протилежних берегів водойми, береги рукавів, які відходять від ставка, закінчення алей, які виходять на водойми, перетини ярів доріжками та алеями.

При обстеженні малої архітектурної форми на другому етапі велике значення мають обміри, рисунки, фотофіксаж.

Обміри можна розділити на дві великі групи. До першої відносяться будівлі і споруди, що мають правильні геометричні форми, які можна виміряти, керуючись трьома осями координат за наміченими послідовно перерізами. До другої групи відносяться споруди і влаштування неправильної геометричної форми. З таких форм можна назвати живописні групи каменів, гроти, руїни, кам'яні каскади і т.п. Креслярський характер обмірів таких форм є неможливим. Тому перед їх обмірами необхідно виконати з різних зафіксованих на плані точок зарисовки споруди і на цих рисунках проставити основні габаритні розміри. Рисунки зовнішніх видів таких малих форм доповнюють перерізами і розрізами з наступним проставленням основних розмірів. Зроблені перерізи і розрізи повинні бути нанесені на план споруди. Обстеження і обміри малої архітектурної форми необхідно супроводжувати описом співвідношень розмірів споруди між собою, тектоніки, кольору, природного оточення. Обміри повинні бути підписані тим, хто їх провів, вказавши дату і використані прилади.

Фотофіксацію паркової малої архітектурної форми слід робити так, щоб за знімками можна було б уявити її об'ємно. При фотографуванні обов'язково на малій формі робиться метричний орієнтир. Винятком є споруди, які мають загальновідомі розмірні деталі.