Сенатосенко Вікторія Олександрівна

Тема роботи – Зовнішня політика Австрії

План навчально-ознайомчої практики

1 розділ	Закріплення навичок роботи з програмами MsWord и MS Excel.Робота з документами в GoogleDocs. Сканування та розпізнання текстової та графічної інформації.	35 балів
2 розділ	Створення буклету. Пошук матеріалу в Інтернеті за отриманою темою.	35 балів
3 розділ	Робота з програмою MS- PowerPoint, створення презентацій з наданої теми.	30 балів

Зміст

План навчально-ознайомчої практики 2

Зміст 3

І Розділ. Робота зі сканером та Fine Reader. Редагування та форматування тексту в MS Word. Робота з документами в Google Doc 4

§1. Ініціатива “Східного партнерства” та позиція Австрії 4

§2. Список використаних джерел 13

ІІ Розділ 16

§1. Пошук інформації в Інтернеті за темою «Зовнішня політика Австрії» 16

п.1. Вступ 16

п.2. Зовнішня політика нейтралітету. 18

п.3. Членство у міжнародних політичних організаціях 22

п.4. Європейська інтеграція 25

п.5. Висновки 27

п.6. Список використанних джерел 28

§2. Створення буклету 29

ІІІ Розділ «Робота в Power Point» 30

Створення презентації 30

І Розділ. Робота зі сканером та Fine Reader. Редагування та форматування тексту в ms Word. Робота з документами в Google Doc §1. Ініціатива “Східного партнерства” та позиція Австрії

Аналізуються головні етапи створення ініціативи «Східного партнерства», її основні завдання та можливості, які вона надає для країн Східної Європи в плані покращення відносин із Європейським Союзом. Стаття спрямована на висвітленні рівня залученості окремої країни члена ЄС у цій програмі, зокрема позиціювання Австрії щодо неї, досліджується її діяльність та сприяння в розвитку ініціативи «Східного партнерства». Розглянуті подальші перспективи співпраці Австрії та України на двосторонньому рівні в рамках ініціативи «Східного партнерства».

Ключові слова: ініціатива, партнерство, багатостороння тадвостороння співпраця, Європейська політика сусідства, компліментарність.

Постановка проблеми. Ініціатива «Східного партнерства» стала новим етапом розпитку відносин між Європейським Союзом та східноєвропейськими країнами. І хоча ця програма не є наступною сходинкою до наближення членства в Європейському Союзі, а навпаки, на певний час відклала дискусії про можливість надання перспектив членства, все ж таки ця ініціатива є свідченням того, що країни ЄС все більше цікавляться своїми східними сусідами, дає додатковий стимул для країн Східної Європи та Південного Кавказу щодо зближення з Європейським Союзом. Зокрема, ініціатива «Східного партнерства» дозволяє східноєвропейським країнам налагоджувати співробітництво і країнами ЄС як на багатосторонньому рівні, так і на двосторонньому, що сприятиме зміцненню міждержавних зв’язків, збільшенню міжнародного авторитету, тим самим відіграючи позитивну роль у просуванні до європейської родини.

З огляду на це, дана стаття покликана проаналізувати головні етапи створення Ініціативи «Східного партнерства», її основні позитиви та недоліки, ставлення до неї Австрії, як важливого гравця в східноєвропейській політиці ЄС, країни, яка має тривалі історичні зв’язки з цим регіоном, є стабільним торгівельним партнером держав Східної Європи.

Актуальність даної теми посилюється тим, що для України є стратегічно важливим двостороннє партнерство в рамках цієї програми, оскільки це дозволить зміцнити міжнародний престиж нашої держави, підвищити рівень довіри в держав-членів ЄС, й разом з тим заручитися більшою кількістю країн, що підтримуватимуть євроінтеграційні прагнення України. Тому доречно простежити ставлення Австрії як важливої країни у центральноєвропейському регіоні до ініціативи «Східного партнерства» та європейської політики Сусідства загалом, дослідити основні тенденції у баченні Австрією проведення та реалізації програми «Східного партнерства».

Наукова новизна та загальнонаукове значення даної роботи окреслюється тим, що ця проблематика є порівняно новою, через те, що ініціатива «Східного партнерства» була прийнята у травні 2009 року, так і тим, що в даній статті зосереджується основний акцент не на баченні програми «Східного партнерства» загалом Європейським (союзом, а ставленні до неї окремо взятої країни (Австрії), проаналізовано її перспективи діяльності у ній.

Вищеназвана тема знаходиться в полі зору українських та зарубіжних політологів. Зокрема серед українських учених цю тему досліджували М.Завгороднюк, Ю. Борко, И. Посельський, В.Воронкова, В.Мартинюк та інші. Серед зарубіжних фахівців слід н адати Е.Коела, Б.Войну, М.Гняздовскі, В.Астрова, А.Ріделя. Однак більшість авторів зосереджують свою увагу на загальних характеристиках ініціативи «Східного партнерства», її позитивах та негативах для України та інших держав Східної Європи. Дана ж робота спрямована на висвітленні позиціонування окремої країни ЄС щодо ініціативи «Східного партнерства», баченні нею перспектив співпраці у цій ініціативі не багатосторонньому та двосторонньому рівні. Розглянуто можливості більш ефективноїспівпраці Австрії та України у рамках програми «Східного партнерства».

Європейську політику сусідства було започатковано у 2004 році з метою створення на півдні і сході від нових кордонів розширеного ЄС зони стабільності, миру та добре буту шляхом налагодження тісних довготривалих відносин із сусідніми країнами. Ця політика покликана не допустити виникнення нової лінії розподілу між розширеним ЄС та його сусідами. З 2006 року ЄПС зазнає нових випробувань. Щороку відбуваються перебої з поставками енергоресурсів до ЄС унаслідок конфліктів між Росією і сусідніми країнами [1,с.9].

Починаючи із 2006 року ЄС почав приділяти особливу увагу розвитку східного напрямку ЄПС. ЄС зосередився на секторальному співробітництві, включаючи впровадження таких нових інструментів ЄПС, як секторальна угода, тематичний діалог і можливість приєднання країн ЄПС до програм і агентств Європейського Співтовариства. Так, 4 грудня 2006 року Європейська Комісія видала Комуніке щодо посилення Європейської політики сусідства, що передбачало собою укладення секторальних угод і нових інструментів ЄПС та закликала до створення тематичних вимірі» у ЄПС. Було визначено інтеграцію по тих ключових вимірах, які в подальшому іМ йшли відображення у «Східному партнерстві»: розвиток демократичних цінностей; економічна інтеграція, мобільність і міграція [3].

Події наступних років (вступ до ЄС Румунії та Болгарії 2007; збройний конфлікт у Грузії у серпні 2008; газові конфлікти між Україною та Росією, а також світова економічна криза у 2009 році) спонукали очільників ЄС шукати подальшого зближенні з країнами Східної Європи та Південного Кавказу задля забезпечення зони миру і» стабільності біля своїх нових східних кордонів.

Ідея виокремлення східного напрямку ЄПС існувала задовго до виникнення ініціативи «Східного партнерства» і набула активного розвитку одночасно зі створенням Союзудля Середземномор’я. Так, 22 квітня 2008 року представник Європейського Парламент від Німеччини Інго Фрідріх задекларував ідею створення Східноєвропейського Сою »V Було запропоновано створити на східному напрямку ЄС організацію, до якої б увійшли Україна, Молдова та країни Південного Кавказу [1,с.12].

Вже наступного дня, 23 квітня, було проведено два засідання: засідання країнВишеградської групи і спільне засідання цих країн та Швеції і України, які зафіксували чітке прагнення посилити східний напрямок ЄПС. Зокрема, у спільній заяві крімВишеградської четвірки зазначено: «Вишеградська група готова сприяти дискусії, яка триває, і зусилля з посилення ЄПС, що відображає спільний інтерес Групи в подальшому зміцненні відносин ЄС із східноєвропейськими країнами» [5].

Європейський комісар із зовнішніх відносин і європейської політики сусідства Беніта Ферреро-Вальднер напередодні засідання Ради ЄС, яке відбулося 19-20 березня 2009 року і яке офіційно затвердило нову ініціативу ЄС, підкреслила, що «Східнепартнерство» є шляхом посилення ЄПС і спрямоване на реалізацію найбільш амбітної програми інституційного будівництва». Отже, «Східне партнерство» має стати свого роду продовженням ЄПС та її відгалуженим напрямком у Східній Європі. Та й у тому ж Комуніке Європейської Комісії чітко прописано, що «Східне партнерство» є специфічним Східним виміром у рамках Європейської політики сусідства [4].

«Східне партнерство» офіційно стартувало на саміті в Празі 7 травня 2009 року, після підписання представниками країн партнерів ЄС (Білорусією, Україною, Молдовою, Азербайджаном, Вірменією та Грузією) спільної декларації. Згідно декларації про «Східне партнерство» Європейський Союз виділятиме фінансову підтримку країнам учасникам в розмірі 350 мільйонів євро до 2013 року включно, а 250 мільйонів євро будуть перенаправлені з регіональних програм Європейської політики сусідства на ініціативи передбачені «Східним партнерством» [6].

Згідно із статтею 4 Празької декларації про створення «Східного партнерства»», ця ініціатива покликана «поглибити та інтенсифікувати двосторонні відносини між ЄС та країнами-партнерами, беручи до уваги особливу ситуацію та амбіції кожної країни-партнера, та поважаючи існуючі двосторонні відносини між ЄС та відповідною країною-партнером. Учасники погодились, що двостороннє співробітництво під егідою «Східного партнерства» має створити основу для угод про асоціацію між ЄС та тими країнами-партнерами, які прагнуть виконувати кінцеві зобов’язання» [6].

У двосторонньому вимірі «Східне партнерство» полягає в розвитку нової легальної основи відносин між ЄС та його східними сусідами у формі асоційованих договорів та встановленні поглибленої зони вільної торгівлі. Також «Східне партнерство» передбачає собою імплементацію безвізового режиму та більш структурнішу співпрацю в сфері енергетичної безпеки. Поглиблення відносин ЄС з країнами партнерами залежить від рівня демократизації суспільства, дотримання прав людини та запровадження в життя принципів ринкової економіки та ефективного управління [6].

Порівнюючи з Європейською політикою сусідства ініціатива «Східного партнер­ства» є новим елементом у цій політиці, який базується як на багатосторонній, так і на двосторонній співпраці. Це поєднується із регулярними зустрічами на рівні глав держав, глав урядів, міністрів закордонних справ, а також експертів. Багатосторонній вимір «Східного партнерства» має сприяти підтримці політичних та економічних реформ у країнах Східної Європи та Південного Кавказу, стати форумом з обміну інформацією та досвіду партнерів у таких галузях як демократія, економічна інтеграція, управління кордонами.

З огляду на географічне положення Австрії не є дивним, що Австрія була активним натхненником та сприяла східному виміру Європейської політики сусідства, особливо, що стосувалося України, Білорусії та Молдови. У 1998 році за австрійського голову­вання у ЄС було розроблено концепцію «Європи партнерства», яка стосувалася та була спрямована на ці три вищеназваних країни. Ключовим інструментом цієї концепції була розробка та втілення в життя Плану дій із кожною країною. Головне завдання полягало у реалізації політичних та економічних реформ, інтенсивнішій співпраці в численних Галузях, включаючи політичний діалог, торгівлю, енергетику та транспорт. План дій щодо України базувався на стратегічних документах, які розробила Австрія разом із Угорщиною восени 2003 року та включав багато важливих асигнувань в економіку України, які були передбачені цим документом, а саме: підтримка у встановленні та фінансуванні ринкової економіки та вступ до СОТ, розробка технічно-економічного Підґрунтя для вільної торгівельної зони між ЄС та Україною як наступний крок [10].

Під час свого наступного головування у ЄС (2006) Австрія висунула пропозицію Щодо створення спільної енергетичної політики ЄС, основою якої мав стати діалог І Україною та Білорусією — двома важливими транзитними країнами для поставки російського газу та нафти до Європи [2,с.34].

Австрія має добрі відносини із країнами Східної Європи, особливо, що стосується Росії та України, які є її важливими політичними та торгівельними партнерами. Відносини із країнами Південного Кавказу є менш розвинутими, однак через свій сировинний потенціал ці країни відіграють дедалі більшу роль для Австрії. Уряд Австрії підтримував впровадження в життя ініціативи «Східного партнерства», вважаючи, що таким чином буде краще підтримуватися сусідство із цими країнами. Однак, з іншого боку Австрія розглядає «Східне партнерство» як таке, що дасть змогу тісніше співпрацювати із країнами цього регіону, але не носитиме характеру подальшої євроінтеграції [7,с. 15].

З самого початку створення ініціативи «Східного партнерства» Австрія позитивно відреагувала на нього, оскільки це могло посприяти більш ефективному розвитку [країн партнерів у час економічної кризи. Також наголошувалося, що ЄС повинен взяти більшу відповідальність за стабільність своїх східних сусідів. У зв’язку із польсько-шведською пропозицією про створення східного виміру політики ЄС, колишній міністр «кордонних справ Австрії УрсулаПлашнік наголосила на важливості індивідуального партнерства, що може зрости в рамках програми «Східного партнерства» та дозволить регулювати двосторонні відносини із східними сусідами, бажанням і здатністю запроваджувати потрібні реформи [9].

Добре ставлення Австрії до ініціативи «Східного партнерства» можна також пояснити через те, що країна хотіла захистити свої економічні інтереси у країнах Східної Європи, оскільки Австрія має велику кількість фінансових установ на теренах Східної Європи та вкладає значні інвестиції у економіку цих країн [19].

До прикладу, на території України працює 250 підприємств з австрійським капіталом, основна частка якого зосереджена у банківській сфері. В Україні| провідні австрійські компанії з галузей будівництва, екології, інфраструктури та фінансових послуг. За прямими іноземними інвестиціями в економіку України займає п’яте місце серед країн світу [17].

Австрії вдалося домогтися на засіданні ЄС на найвищому рівні, що проходив у Брюсселі 20-21 березня 2009 року, вагомих успіхів щодо надання допомоги країнам Східної Європи у період фінансової кризи. 27 глав держав та урядів країн-членів ЄС ухвалили рішення про збільшення в два рази допомоги під час фінансової країн, які не є членами ЄС у Східній та Центральній Європі. Понад те. він ж чи припущення, що на наступному саміті країн великої двадцятки, що мив мі н квітні 2009 року повинен бути втілений в життя план щодо збільшення допомоги МВФ із 25 мільярдів євро до 50 мільярдів. Країни члени ЄС висловили свою готовність надання фінансової допомоги [18].

Бундесканцлер Австрії Вернер Файман висловив з цього привиду перед журналістами думку про те, що Австрія «зробила свій внесок» та «успішно проклала ще один шматочок шляху в напрямку стабільності та миру в Європі, а передусім в Східній Європі». Міністр фінансів Австрії И.Проль заявив, що «це був колосальний успіх для нашої країни», а міністр закордонних справ Австрії М.Шпінделегер при і» до якого доклалася Австрія» [18].

З погляду Австрії, поява «Східного партнерства» є стимулом дня розвитку програми Дунайського співробітництва, де Австрія, як країна учасниця цього регіонального об’єднання є особливо зацікавлена [13]. У лютому 2009 року міністри Ц них справ Австрії, Румунії презентували іншим членам ЄС проект, що стосувався підвищення рівня економічної, соціальної, культурної співпраці Австрії, Німеччини, Чеської Республіки, Словаччини та Словенії з одного боку Хорватії та Герцеговини, Молдови та України з іншого. Ними була висунута пропозиція, щоб протягом червня 2009 року саміт ЄС доручив Європейській Комісії розробиш і стратегію щодо цього проекту. Його реалізація повинна відбутися притіни головування Угорщини в Європейському Союзі у першому півріччі 2011 року [8].

Міністр закордонних справ Австрії М. Шпінделегер заявив на зібранні Європейської Ради у Брюсселі 23 лютого 2009 року, що новий концепт відносин з Східною Європою буде відігравати роль «моста»[11]. Ця заява має також безпосередню відношення до зацікавленості Австрії до країн Чорноморського басейну в зв’язку із важливістю проекту у Дунайському регіоні. Тому позитивне ставлення Австрії до Чорноморського регіону визначає підтримку Австрією ініціативи «Східного партнерства» [12]. Втім, Австрія тільки розпочинає розбудовувати стратегію у Дунайському регіоні, тому і висловлювання щодо «Східного Партнерства» носять декларативний характер.

Австрія підкреслює необхідність компліментарності «Східного партнерства» та інших регіональних проектів ЄС, які включають країни Чорноморського регіону чи інших східних сусідів ЄС. Принципи компліментарності повинні, на думку Австрії, бути також присутніми при провадженні програми у Дунайському регіоні, і я ні сприяти та посилювати «Східне партнерство», в разі, якщо держи беруть участь в обидвох проектах.

Міністр закордонних справ М.Шпінделегер підтримав ідею включення Білорусії до програми, однак підкреслив, що її членство залежить від розвитку відносин із ЄС та її готовністю до втілення в життя економічних та політичних реформ, до введення європейських цінностей [11]. Австрія також не заперечує ідеї включення до ініціативи третіх держав, таких як Росія та Туреччина в окремі багатосторонні проекти в рамках «Східного партнерства». З точки зору Австрії, це б сприяло розумінню того, що «Східне партнерство» не є антиросійською ініціативою, оскільки на початкових віхах створення ініціативи «Східного партнерства» Росія оцінювала його вороже щодо себе. В зв’язку з цим європейський комісар з питань зовнішніх відносин ні три політики сусідства Беніта Ферреро-Вальднер зауважила, що нова ініціатива побудована на «спільних інтересах і цінностях». Разом з тим, Б. Ферреро-Вальднер заявила, що жалкує щодо позиції Росії, яка виразила занепокоєння в зв’язку із програмою ЄС, стверджуючи, що вона (програма) може стати сигналом для створення в Європі нових сфер впливу [15].

Включення ж Туреччини посприяло б тому, що вдалося б зміцнити відносини між ЄС та Туреччиною, забезпечуючи особливий тип цих відносин та наближенню Туреччини до ЄС. Однак Австрія чітко та ясно підкреслює те, що програма «Східного партнерства» не є інструментом ЄС в плані розширення. Створення механізмів для координації «Східного партнерства» з іншими ініціативами ЄС є ключовим і має важливе значення для Австрії [7,с.15].

Передусім, Австрія розглядає двосторонній вимір відносин у програмі «Східного партнерства» як ключовий та найголовніший для неї. Багатосторонні ініціативи вже важко втілити в життя з огляду на різноманітність держав членів «Східного партнерства».

Завдяки можливості організації двостороннього формату відносин у рамках цієї ініціативи, також зазнали значного пожвавлення українсько-австрійські політичні взаємини. Так, 21 серпня 2010 року у межах міжнародного форуму «Зальцбурзька трилогія» (м. Зальцбург, Республіка Австрія) міністр закордонних справ України К. Грищенко провів переговори з Федеральним Міністром з європейських та міжнарод­ні справ Республіки Австрія М. Шпінделегером. Міністр М. Шпінделегер засвідчив готовність Австрії підтримувати Україну в питанні безвізового діалогу з ЄС.

Міністри двох країн обговорили весь комплекс питань двостороннього співробітництва, а також питання взаємодії країн на регіональному та загальноєвропейському пнях. Торкаючись питання переговорного процесу України з Європейським Союзом щодо Угоди про асоціацію та зону вільної торгівлі глава зовнішньополітичного відомства Австрії запевнив підтримку його країною намірів України підписати в найближчий ж і ЄС зазначену угоду [14].

Предметом переговорів глав зовнішньополітичних відомств України та Австрії були також питання щодо підготовки Стратегії ЄС для Дунайського регіону та майбутньої реалізації в її рамках спільних проектів, а також про співпрацю країн у Чорноморському регіоні. У цьому контексті міністр К. Грищенко запропонував своєму австрійському колезі розглянути питання щодо співпраці у форматі трикутника Україна-Угорщина-Австрія. Міністр М. Шпінделегер підтримав внесену українською Кроною пропозицію і висловив думку щодо важливості співпраці у зазначеному форматі. Міністри обговорили також питання щодо двосторонніх контактів на високому рівні - візит голови Верховної Ради України В. Литвина до Австрії 17 вересня 2010 р. перспективи візиту прем’єр-міністра України М. Азарова до Австрії.

Міністр закордонних справ К. Грищенко передав своєму колезі М.Шпінделегеру проект Плану консультацій між міністерствами обох країн на 2011-2012 роки як один регламентів взаємодії зовнішньополітичних відомств. [14].

«Східне партнерство» призначене для зміцнення демократизації в країнах Східної Європи і Південного Кавказу, надання їм допомоги в процесах європейської інтегральні модернізації і верховенства права. Однак, «Східне партнерство», як продовження європейської політики сусідства (ЄПС), має і ряд недоліків, пов’язаних з нечіткою інституційною структурою та низьким рівнем фінансування для реалізації амбіційних цілей. Практично всі країни-партнери і навіть деякі країни-члени ЄС висловили певний скептицизм щодо нового формату різних видів політики ЄС. Проте цей формат затверджено і офіційно розпочато, а ЄС неодноразово зауважує про нові додаткові цінності, можуть отримати і ЄС, і країни-партнери від реалізації «Східного партнерства».

Австрія всіляко вітала та підтримувала запровадження ініціативи. Передусім Австрія зацікавлена в розвитку програми «Східного партнерства», оскільки в її рамках можна розвивати двосторонні відносини із східноєвропейськими країнами, вважаючи, що багатосторонні проекти дуже важко втілити у життя. Для Австрії розвиток «Східного партнерства» це нова віха у становленні регіонального об’єднання у Дунайському регіоні, в рамках якого співпрацюють як країни члени ЄС (Австрія, Німеччина, Угорщина, Румунія і т.д.), так і країни Чорноморського регіону (Молдова, Україна).

Втім, важко говорити про першочерговість та пріоритетність для Австрії східного виміру Європейської політики Сусідства, її ставлення до нього є дещо прохолодне та спрямоване на задоволення національних інтересів країни.

По-перше, Австрія зацікавлена в розвитку ініціативи та в його більш масштабнішому фінансуванні з боку Європейської Комісії через свій економічний інтерес до цього регіону, оскільки тут знаходиться велика кількість австрійських фінансових установ та надаються значні інвестиції в розвиток економіки цих країн.

Австрія належить до групи країн-членів ЄС, які вважають, що ініціатива «Східного партнерства» не повинна бути спрямована проти Росії. Згідно з таким підходом, Австрія не суперечить включенню третіх країн передусім Росії та Туреччини до багатосторонніх проектів в рамках «Східного партнерства». Можливо, саме через це, Австрія відкрито заявляє, що ініціатива «Східного партнерства» та й загалом Європейська політика Сусідства не створюють перспектив для подальшої інтеграції до ЄО г£ відіграє для Австрії доволі важливу роль, як в історичному плані, так і в полі ї НЦМ та економічному аспекті. Тому Австрія не бажає псувати добрі відносини із Росією, яка не надто позитивно поставилася до ініціативи створення «Східного партнерства».

Іншим чинником австрійської та в цілому загальноєвропейської прохолодності до ініціативи «Східного партнерства», євроінтеграційних прагнень країн Східної Європи (України, Молдови) є те, що ключовим завданням австрійської зовнішньої ПОЛНЯ являється членство у ЄС країн Західних Балкан, які є безпосередніми сусідами Австрії та створення на їхній території зони миру та стабільності. Тому Україні з країнам учасникам ініціативи «Східного партнерства» потрібно набратися терпіння та активно використовувати цю програму задля досягнення своїх зовнішньополітичних цілей.

Матеріали та висновки даної наукової статті можуть бути корисними для проведення досліджень у сфері зовнішньої політики та європейської інтеграції у науково-дослідних та аналітичних установах, а також при підготовці фахівців у сфері міжнародних відносин, зовнішньої політики, європейської інтеграції, історії тощо.