13.Ціннісно-орієнтаційна функція культури.

Функції культури – це сукупність ролей, які виконує культура, що до людини, суспільства, природи та до себе самої. Отже, слід зазначити, що існує тісний зв'язок між регулятивно-нормативною та ціннісно-орієнтаційною функціями культури.

Цінність як поняття культурології не збігається з прийнятим в економічній науці поняттям вартості, ціни: для людини може ста­новити цінність річ, що не має високої ціни, але несе в собі приємні спогади.

Цінність не можна звести до корисності: цінна річ може бути абсолютно позбавленою практичної корисності, а корисна — не мати цінності.

У кожній культурі існує система цінностей, яка несе в собі уяв­лення про світ і саму людину, сенс і мету людського життя.

Ставлення до цінностей, виявлення міри їх значущості для лю­дини міститься в поняття «оцінка». Оцінка, у свою чергу, визначає ієрархію цінностей, обґрунтовує їх взаємозв'язки та співпідпорядкування.

За ступенем поширення та значущості — для людства в цілому; для різних груп людей — націй, спільнот; для окремого інди­віда — можна таким чином укласти ієрархію цінностей: загально­людські, групові, індивідуальні.

За способом взаємозв'язку цінності можна розділити на аль­тернативні, яким притаманна яскраво виражена тенденція взаємовиключення та боротьби (наприклад, добро і зло) і компле­ментарні, які взаємодоповнюють одна одну (наприклад, страж­дання та співстраждання).

За ступенем значущості цінності можна поділити на інструмен­тальні, похідні та фінальні.

Інструментальні цінності мають практичний, утилітарний ха­рактер, що визначається корисністю. Такими інструментальними цінностями для людини можуть бути гроші, необхідні для прид­бання матеріальних благ, автомобіль, який забезпечує комфортність швидкість пересування.Похідні цінності — це наслідок або зовнішнє вираження інших цінностей, що мають значущість лише як ознака або символ остан­ніх. Так, наприклад, подарунок — це знак любові, поваги, медаль — символ визнання заслуг певної особи. Фінальні цінності — це цінності, що мають значущість самі по собі, самоцінності, які надають вищого сенсу існуванню людини.

Відображенням цієї ієрархії потреб є «піраміда цінностей», в ос­нові якої лежать вітальні цінності — життя, здоров'я, добробут, без­пека, над якими зносяться цінності групові, соціальні — сім'я, батьківщина, праця, багатство; моральні цінності — добро, любов, честь, порядність; естетичні — краса, гармонія; релігійні - Бог. віра.

Система ціннісних орієнтацій особистості формується на основі пануючих у культурі ціннісних уявлень. У кожної людини ця сис­тема вибудовується по-різному: те, що для однієї становить найви­щу цінність, для іншої буде мати меншу значущість.

14 .Поняття субкультури. Види субкультур.

Культура кожної епохи постає перед нами як цілісне утворення, що характеризується самобутністю, самодостатністю, гар­монійним поєднанням окремих елементів, наявністю загальних форм духовного життя, стійким всезагальним соціокультурним зв'язком індивідів у просторі і часі. Ця властив. Культ. Пояснюється поняттям – Холізм (Цілісність).

У культурології для характеристики неоднорідності культури ви­користовується поняття субкультура, за допомогою якого ми кон­статуємо, що всередині цілісної системи культури існують певні су­веренні культурні утворення, які відображають соціальні, етнічні, де­мографічні особливості різних груп населення. субкульту­ра — особлива сфера культури, відносно цілісне утворення всере­дині певної культури, яке відрізняється власними ціннісними уста­новками, звичаями, нормами, а подекуди й інститутами (наприклад, кримінальна субкультура з її «общаком», «злодіями в законі» тощо).

Можна виокремити кілька різновидів субкультур, які форму­ються па основі:

—належності до певної соціальної групи.

Кожен належить до певної статево-вікової групи, належність до субкультури чоловічої або жіночої; дитячої, молодіжної, субкультури людей зрілого або похилого віку.

належність до певної професійної групи, яка розрізняється не лише за характером діяльності, а й за самим сти­лем життя — життя науковця відрізняється від життя шоумена, журналіста — від продавця.

Важливу роль у формуванні субкультурних відмінностей має релігійний чинник. Належність людини до тієї чи іншої релігійної конфесії значною мірою визначає стиль життя і поведінки люди­ни, її світогляд, моральну позицію, навіть побут;

— належності до певної етнічної або територіально-регіо­нальної спільноти.

певні відмінності між такими етнічними групами, як бойки, лемки, гуцули. Зберігають свою мову, звичаї, традиції громади росіян, греків, болгар, караїмів, євреїв, поляків, циган та інших національних меншин.Яск­раві особливості, які характеризують територіально-регіональні спільноти одеситів або львів'ян.

• способу проведення дозвілля (туристи, альпіністи, аква­лангісти);

• улюблених занять (колекціонери, «собачники» або «ко­шатники», флористи тощо).

Субкультури є відносно автономними утвореннями, виробляє певну систему знаків, які підкреслюють на­лежність до неї. Таким знаком, зокрема, є мова( молодіжний сленг, який постійно збагачується новими лексичними одиницями, накшталт «прикольно», «круто», «глюк), одяг светер-самов'язку молодих бунтарів 60-х рр. XX ст. або підкреслено-слегантний костюм «яппі» 80-х рр., які та­ким чином декларували свою належність до групи перспективних і успішних майбутніх «господарів життя», манера поведінки: підкреслена коректність банківського службовця або розкутість «неформала» декларують їхню приналежність до різних соціокультурпих груп, система цінно­стей, яка може відрізнятися від тієї, що склалася у домінуючій культурі.

Кожна субкультура певними рисами відрізняється від домінуючої культури, ця відмінність не має абсолютного характеру і не претендує на те, щоб повністю відкинути або заперечувати існуючі культурні кано­ни. Субкультури, які завжди існували в культурі і які постійно змінюються, розвиваються, народжуються або занепадають, вира­жають не бунт проти домінуючої культури, а швидше процес при­стосування різних груп і спільнот до її норм та установок.