28.. Специфіка соціокультурної ситуації в незалежній Україні

Черниш Н.Й. специфіка соціо-культурної ситуації полягає в відсутності державності, що зумовлено комплексом меншовартості.

Рябчук.Україну розглядає як політичну конструкцію, укр.. глобус має 2 полюси:Львів, Донеьк, виокремлює Київ, як уособлення принцип громадського суспільства такі як в голандії,Європейське. Більша частина населення України – це амбівалентна середина, що супроводжується і характеризується:

• Брак чіткої мови і культурної ідентичності.

• Загальна світоглядна невизначеність

• Де зорієнтованість, як орієнтація кожного індивіда на взаємні цінності індивіда. Ця байдужа (амбівалентна) Україна третя де чітко прослідковується дезорієнтація супроводжується:

Соц.Шизофренією Проблемою політичної еліти Залишилася влада Боротьба регіональних еліт Проблема мови.

• Закон про мову УРСР, примусова мова укр. до 2010р йшла з повзучою русифік.

• «закування» культ – пол. простору; інтер. минулого, символи.

• Парадокс багатовекторності зовн. політичності (Тетяна Коробова «Дурдом») обізвала Кучма займ. «Собачим вальсом»

Пошиття трьох культ. укр. середовищ за Черниш

• Україномовна культ. укр. (Західна Укр., сільські жителі)

• Російськомовна укр. культ. (Нас центр. Укр., сільське населення півдня і сходу)

• Російськомовна російська культура (центр. Півд. Сх міське населення)

Семашко.Нова соціокультурна ситуація.

• Переоцінка цінностей і формування нової культурної цінності.

• Увага на особисті цінності

• Зміна соціальних орієнтації і ідеалів

• Зростання ступенів свободи, різноманітність строкатості напрямів духовного життя

• Знання жорстокого ієрархічного управління

• Формування нової інфраструктурної сфери культурних і нових принципів управління нею

• Формування нових соц..-дух. Потреб, шкали критеріїв оцінки явищ культури, нових смаків та вподобань

• Складання нових учасників кульутри

• Зміна статусу нац. Культури

• Зміна соц.. статусу релігії.

29.Особливості розвитку української культури в пострадянський період.Суспільний стан сучасної України характерний як перехідний. Формується громадянське суспільство, для якого притаманний плюралізм у духовному житті, створення політичної та правової систем, що відповідають світовим демократичним стандартам. Це суспільство вимагає вищого рівня освіти, економічної і політичної культури, здатності самостійно орієнтуватися у різних ідейних та духовних традиціях і течіях. А для цього необхідний ие лише високий ступінь масового освоєння культури, а й здатність співгромадян широко використовувати досягнення людства у культурній сфері.

На сучасному етапі процес освоєння художньої спадщини має свої особливості. Тенденція переосмислення ролі й значення культурної спадщини полягає у прагненні не лише зберегти її у первісному вигляді, а й активно ввести до канви теперішнього життя. Відбувається активне проникнення історико-культурних реалій минулих віків у сучасну духовну ситуацію. Елементи старовинного побуту, народні звичаї, навіть язичницькі вірування та художні вподобання давньої України стають моделями для сучасного суспільства. Суверенній українській державі надзвичайно важливо розуміти спадкоємність художніх цінностей не як механічне використання культурної спадщини минулих поколінь, а вивчати цю спадщину й активно вводити її в сучасну соціокультурну ситуацію. Культура — це насамперед пам'ять..Саме тому охорона національної культурної спадщини України здійснюється в межах програм міжнародної співпраці в галузі охорони пам'яток культури. В Україні, як і в кожній державі, складені й втілюються в життя власні програми збереження культурної спадщини, різноманітні центри, фонди, зацікавлені насамперед у збереженні й реставрації пам'яток, що є скарбами всього людства. Рисою української культури можна вважати і той факт, що поступово творці та шанувальники українського мистецтва долають колись планомірно формований комплекс неповноцінності.

30.Український романтизм як чинник національного відродження Другим важливим чинником українського національного відродження була ідея народності, яка зародилася у др пол 18 ст. на Заході. Зацікавлення історичним минулим народу стали вагомою причиною появи українського романтизму, що розвивався у загальноєвропейському та словенському руслі.

Романтизм як художній метод склався наприкінці 18 - поч 19 ст. і поширився як течія у літературі та мистецтві Європи і США. Поява романтизму пов'язана з виникненням та піднесенням антифеодальних національно-визвольних рухів.

У боротьбі за утвердження нових естетичних принципів прихильники романтизму виступили проти раціоналістичних догм класицизму, висунувши на перший план духовне життя людини. Вони вдавалися до зображення незвичайних явищ і обставин, виняткових героїв, наділених сильним характером і пристрастями.

За ідейним спрямуванням і суспільними ідеалами в романтизмі склалося дві течії - прогресивна та революційна. Прогресивні революційні романтики України (Т.Шевченко, М.Шашкевич) поширювали ідеї народності, гуманізму, розвивали національну мову, оспівували народно-визвольні рухи.

1. Проблема періодизації світової культури. Міфологічна Гесіод – покоління: золоте, срібне, бронзи, героїчне і залізне. Віко, історико-археологічний, представлена Тит Лукрецій Кар у «Природі речей» заклав процес оволодіння природним матеріалом (кам»яний, мідний, бронзовий, залізний), формаційний, Маркс і Енгельс(в основу поставили формацію, первіснообщинна, рабовласницька, феодальна, капіталістична, комуністична), цивілізаційний(в основі духовне начало основне), за видом діяльності (Куусі в «Історії культури людства» виділив: аграрну, науково-технічну, збирання і мисливства), технологічний (В основі ставить розвиток технології і індустрії. Арон виділив ІІІ етапи: до індустріальне су-во, переважає С\Г, індустріальне су-во, переважає промисловість, постіндустріальна наука і освіта), есхатологічний(до н.е.), Пасіонарна (Гумільов) Етнос – рушійна сила, історичної яскравої особистості. Історичні епохи: первісна, ст. Схід, Античність, Середньовіччя, Ренесанс, Новий час, Новітня доба. Найпоширеніший тип періодизації — лінійна періодизація, під якою розуміють розчленування історико-культурного розвитку на відрізки, коли кожний наступний відрізок безпосередньо виростає з попереднього і має рівне з ним історичне значення. Світова культура поділяється на такі усталені хронологічні відрізки:

• культуру первісного суспільства (до 4 тис. років до н. е.),

• культуру Стародавнього світу (4 тис. до н. е - 5 ст. н. е.),

• культуру Середньовіччя (5-14 ст., див. також Європейська культура Середньовіччя);

• культуру Відродження, або Ренесансу (14—16 ст.);

• культуру Нового часу (кінець 16—19 ст.), що розпадається на три епохи — Реформації (початок 17 ст.), Просвітництва (17—18 ст.) та культуру 19 століття;

• культуру Новітнього часу (1914 - по сьогоднішній день).

2. Первісна культура відіграла значну роль у розвитку людства. Саме з цього культурно-історичного періоду розпочалася історія людської цивілі­зації, формувалася людина, зароджувалися такі форми людської духовності, як релігія, мораль, мистецтво. З розвитком матеріальної культури, знарядь праці, підвищенням зна­чення колективних форм праці розвивались елементи духовної культури, зокрема мислення та мова, виникали зародки релігії, ідеологічних уявлень, з'явилися в праобщині й деякі елементи магії та зародки мистецтва: хви­льові лінії на стінах печер, зображення контуру руки. Однак більшість учених називає це протомистецтво натуральною образотворчою діяльністю. Первісне мистецтво - мистецтво епохи первісного суспільства. Воно виникло в пізньому палеоліті близько 33 тис. років до н.е., відображало погляди, умови і спосіб життя первісних мисливців (примітивні житла, печерні зображення тварин, жіночі статуетки). У хліборобів і скотарів неоліту та енеоліту з'явилися общинні поселення, мегаліти, пальові будівлі; зображення стали передавати абстрактні поняття, розвинулося мистецтво орнаменту. В епохи неоліту, енеоліту, бронзового століття у племен Єгипту, Індії, Передньої, Середньої і Малої Азії, Китаю, Південної та Південно-Східної Європи склалося мистецтво, пов'язане з землеробській міфологією (орнаментована кераміка, скульптура). У північних лісових мисливців і рибалок побутували наскальні зображення, реалістичні фігурки тварин. Скотарські степові племена Східної Європи та Азії на рубежі бронзового і залізного віків створили звіриний стиль. До найдавніших видів мистецтва належать танці. Первісні танці були колективними і дуже образними: імітація (частіше у масках) сцен полю­вання, рибальства, воєнних сутичок тощо. З інших специфічних видів мистецтва слід вирізнити героїчний епос. Шумерський епос про Гільгамеша та епічний розділ П'ятикнижжя, "Іліада" й "Одіссея", ірландські саги, "Рамаяна", "Калевала" — ці та багато інших класичних зразків епосу, що виникли в основному в епоху розкладу родо­вого ладу, донесли до нас згадки про нескінченні війни, героїчні подвиги, відносини у суспільстві. Вершиною розвитку духовної культури первісного суспільства було створення упорядкованого письма. Поряд з раціональним світоглядом виникла релігія у таких ранніх, первісних своїх формах, як тотемізм, фетишизм, магія, анімізм. Тотемізм — це віра в існування тісного зв'язку між людиною або якоюсь родовою групою та її тотемом — певним видом тварин, рідше рослин. Рід носив ім'я свого тотема, і члени роду вірили, що походять від спільних з ним предків, перебувають з ним у кровному спорідненні. Тоте­мові не поклонялися. Його вважали батьком, старшим братом тощо, який допомагає людям роду. Фетишизм — віра в надприродні властивості неодухотворених пред­метів, у те, що останні можуть якось допомагати людині. Таким предметом, фетишем, може бути певне знаряддя праці, дерево, камінь, а пізніше спе­ціально виготовлений культовий предмет. Магія — віра у здатність людини особливим чином впливати на інших людей, тварин, рослин, явища природи. Не розуміючи справжнього взаємо­зв'язку певних фактів та явищ, хибно тлумачачи випадкові збіги, первісна людина вважала, що з допомогою особливих слів та дій можна викликати дощ або здіймати вітер, забезпечувати успіх полювання або збирання, допо­магати або шкодити людям. Залежно від призначення магія поділялася на кілька видів: виробничу, охоронну, любовну, лікувальну. 3. Культурні здобутки Стародавнього Єгипту

Культура Стародавнього Єгипту. Єгиптяни по праву назива­ють себе найдавнішим народом світу.

Раннє царство (VI —IV тис. до н.е.), Стародавнє царство (III тис. до н.е.) Середнє царство (III- ­ll тис. до н.е.), Нове царство (XVI —XI ст. до н.е)Культура Стародавнього Єгипту характерна передусім дивовижною сталістю і традиційністю. Дослідники вважають, що збережені пережитки минулого, деспотичність влади фараонів, що обмежила реалізацію індивідуальних потенціалів і загалом застійний характер давньосхідної громади — вплинули на сталість світогляду (зокрема, релігійних уявлень), а через них — на канонізацію художніх образів і художньої мови. Формування традиційної за формами культури було зумовлене й територіальною замкненістю, регулярністю і сталістю еколого-географічного середовища.

Стародавній Єгипет В процесі спостережень за природою, господарської діяльності, політичного життя накопичувався досвід. Господарювання в долині Нілу взагалі неможливе без певних наукових знань, тому вони перетворювалися на своєрідний важіль політичної влади. Виникнувши з практичних потреб, наукові знання утаємничувалися й охоронялися жрецькою кастою. Розвиток астрономії диктувався потребою обчислювати періоди розливу Нілу. Було помічено, що розлив збігався з появою на світанку, після довгої перерви, яскравої зірки Сіріус. Завдяки цьому, власне, ставав можливим ритуал, коли фараон «командував» розливом.

Єгипетські жерці розробили надзвичайно точний для свого часу сонячний календар. Спочатку діяв календар, який складався з 360 днів. У пізньому періоді навіть виник проект введеннявисокосних років, але він не здійснився. Саме в Єгипті розділили добу на 24 години.

Розробляється десяткова система рахунку. Єгиптяни оперували простими дробами з чисельником 1, уміли обчислювати довжину кола і площу круга. Звичай муміфікації сприяв розвитку анатомічних знань (для порівняння — в Месопотамії препарування трупів було заборонене державою). Існували лікарі різних спеціальностей — окулісти,дантисти, хірурги.

При храмах діяли закриті навчальні заклади — «будинки життя». Школи писарів (а ці посади, як правило, передавалися спадкоємцю) створювалися при дворі фараона, при храмах і великих державних установах. Основні предмети — читання, письмо і лічба. Навчання грамоті полягало в заучуванні ієрогліфів, читанні текстів і письмових вправах.

У Єгипті вперше було розроблено технологію виготовлення матеріалів для письма – папірусу. З цією метою на початку III тис. до н.е. використовувалася трав”яниста рослина папірус, стебло якої розрізалось на смужки, що накладались одна на одну. У Єгипті вже на початку III тисячоліття до н. е. складається монументальна архітектура. Причому майже не збереглося громадських будівель, проте безліч — поховальних споруд і храмів. Першою поховальною спорудою, для якої камінь став основним будівельним матеріалом, була ступінчаста піраміда фараона Джосера (Давнє царство), зведена під керівництвом Імхотепа. Під пірамідою вирубана скельна гробниця неймовірно складного планування (11 паралельних коридорів з усілякими приміщеннями). Вражає вміння каменотесів орієнтуватися в глибині скелі. Згодом почали будувати геометрично правильні піраміди, які у Давньому царстві були основною формою царських поховань. Поблизу сучасного Каїра, в Гізі, розміщені найбільші з них — піраміди Хеопса, Хефрена і Мікеріна. Піраміда Хеопса досі залишається найбільшою з кам'яних споруд світу. Піраміди оточені храмами. У заупокійний комплекс Хефрена, крім піраміди і храму, входить гігантська фігура Сфінкса (хоч існує припущення, що Сфінкс побудований задовго до появи перших пірамід).  У часи Нового царства були споруджені найзнаменитіші храмові комплекси — храми Амона-Ра в Карнакі і Луксорі, недалеко від Фів. Від Луксора до Карнака веде пряма двокілометрова дорога — алея сфінксів. Ансамбль храмів дуже складний, будувалися вони протягом століть. Найхарактерніша деталь — безліч величезних колон. Колони стилізовано зображають нільські рослини і дерева, їх капітелі виконані у вигляді закритих або розпущених квіток лотоса, листя пальми (капітель — верхня, прикрашена частина колони

4.Писемність, наукові знання та літератури Месопотамії. Найбільше досягнення культури Месопотамії — писемність. Раніше за всіх її створили шумери в IV тисячолітті до н. е. Спочатку з'явилося малюнкове письмо —піктографія. Поступово окремими знаками почали позначати вже не слово, а склади і звуки, а малюнки змінили свій вигляд. Для письма використовували глину — найпоширеніший природний матеріал у Дворіччі. З ретельно очищеної глини виготовляли табличку, напис наносили паличкою або металевим стрижнем. За формою клиноподібних рисок писемність отримала свою назву — клинопис. Готову табличку обпалювали у спеціальних печах.

Від шумерської писемності походять клинописні системи Аккада, Вавілонії, Асірії. Зараз уже прочитано тисячі табличок найрізноманітнішого змісту: царські накази, господарські записи, учнівські зошити, наукові трактати, релігійні гімни, художні твори. В Ніневії була зроблена виключна знахідка — перша в історії людства бібліотека. Її створили за наказом асірійського царя Ашшурбаніпала. У бібліотеці Ашшурбаніпала збереглася перша з відомих у світовій літературі епічна поема. Вона була створена ще шумерами і розповідає про царя міста Урук, героя Гільгамеша.

Наукові знання  Завдяки розшифруванню «глиняних книг» отримано досить точні уявлення про рівень наукових знань у Межиріччі. Охоронцями вищої мудрості були жерці. Особливого значення набуло спостереження за зірками. Зіркам приписувалася магічна сила. Храми на вершинах зікуратів служили своєрідними обсерваторіями. У Вавілонії була відома вся зоряна карта, яка може бути створена без телескопа. Жерці встановили зв'язок Сонця зі знаками зодіаку. На основі астрономічних спостережень було розроблено дуже точний місячний календар. Вавілонці користувалися сонячними і водяними годинниками. Вірили у вплив зірок на долю людини, великою повагою користувалася астрологія.

5. Фінікійці - народ торговців і мореплавців, хитрий і підприємливий, на рубежі ІІ і I тисячоліть до Р.Х. тримав у своїх руках майже всю торгівлю на Середземному морі. Назва "фінікійці" була дана греками у I тис. до Р.Х. приморському населенню міст східного узбережжя Середземного моря. Фінікія і Сірія, оточені могутніми державами, були об’єктом боротьби і часто підпадали під владу і культурний вплив сильних сусідніх країн.

Важливе місце в релігійних уявленнях фінікійців займав культ вмираючого і воскресаючого бога природи Ваала. Пізніше він ліг в основу культа бога Адоніса, який отримав дуже широке розповсюдження у Фінікії і Сірії. В портовому місті Сидоні знаходився храм Астарти - культ якої користувався у всій Фінікії особливою увагою.

Пам’яток фінікійського мистецтва, широко використовувавшого іноземні зразки, залишилося відносно мало. Світ зобов’язаний фінікійцям винаходом пурпуру фарбника, що виготовлявся з особливого виду молюсків, вдосконаленням скляних виробів, розвитком кораблебудування, створенням такого типу вітрильного корабля, як "біблський корабель".

Проте головним досягненням фінікійської культури є створення алфавітної системи писемності. Яка з’явилась у Фінікії у XІІI ст. до Р.Х. і пізніше була вдосконалена греками. Алфавітне письмо незрівняно зручніше для масових торгівельних операцій, ніж єгипетські ієрогліфи або вавілонський клинопис. Так виникає фінікійський алфавіт з 22 алфавітних знаків для означення лише приголосних звуків. Принциповою перевагою фінікійського алфавіту була наявність лише одних алфавітних знаків. Фінікійський алфавіт мав велике культурно-історичне значення: з нього пізніше виникає давньогрецький алфавіт. Отже, фінікійський алфавіт лежить в основі великої кількості сучасних систем писемності.

6. Староєврейське суспільство було клановим, його основу становив батьківський рід. Родичі не лише спільно володіли землею, а й разом справляли релігійні свята, мали родовий цвинтар, були пов’язані традиціями кровної помсти та взаємодопомоги. В євреїв склався мінорат — монопольне право молодшого сина на батьківський спадок. Із патріархальних родів складалися коліна, які жили відособлено, до того ж нерідко ворогували між собою. У староєврейському суспільстві виникло рабовласництво. Існувало кілька категорій рабів: вічні — з числа інородців-іновірців (вони разом з общинниками відбували трудову повинність на державу, працювали в царському господарстві), та тимчасові — з числа євреїв-одновірців* що потрапили в боргову кабалу. Існувала також категорія вільних, однак позбавлених земельної власності та громадянських прав чужинців (не євреїв). Чужинці працювали в царсько-храмовому господарстві, жили з найму чи орендували землю з частки врожаю.

Сім’я у стародавніх євреїв, як майже скрізь на Стародавньому Сході, була патріархальною. Єврейка належала батькові або чоловікові, їй відводилася роль домашньої прислуги. Іври́т (івр. עברית), також гебрейська мова^[1] — єврейська мова з групи семітських; державна мова в Ізраїлі (поряд зарабською). На письмі застосовується гебрейська абетка

7. в зош. Заслугою персів стало вміння творчо перероблювати всі ці чужоземні художні впливи і елементи в єдиному монументальному художньому стилі. Цей стиль особливо рельєфно виражений в архітектурі, скульптурі палаців перських царів. Архітектура і мистецтво Персії -перш за все палацове, придворне. Перські царі мали декілька столиць: у Персії - місто Персеполь, Мідії - Ектабани, в Еламі - Сузи, в Месопотаиії - Вавілон, які прикрашалися палацовими ансамблями, що розмахом і розкішшю перевершили все, що було створено доти в Передній Азії.