11.Соціалізуюча функція культури.

Ф-я спеціалізації виявл як особл соц і культ обумовл процес входж індив в соціум та активне відтвор ним засвоєн соціокульт досвіду, яке сприяє збереж йому структ існуючих в ньому форм культ життя. Важливими аспектом є ін культурологія – залуч. Індив до певн к-ри засвоєн звичаїв норм стереотипів поведінки. Це емоц зв'язок з тим простором де існує к-ра формув почуття коренів. О. Довженко «Зачарована Десна» герой твору відкрив для себе красу рідної землі, річки, неба. Інкультурал. пов’яз з інш аспектом входж в соціум – соціалізацією, яка сприяє на самореаліз її як творця к-ри. Первинна соціаліз розпоч з дитинства і охопл все життя – це набуття певного соц статусу. К-ра представл індивіду й певну модель соц дії, яка втілюється в систему вимог, які суп висув до нього. Середньовіччя представ в образі лицаря, ченця – аспекта. Суч к-ра представл такі моделі, які мають з індив створ соц тварину (Арістотель). Інкультурація та соціаліз виступ як два нерозд аспекти – це входж в певну іст. к-ру, оволод досвідом, а соціаліз – оволод особл способом дії та взаємодії., який притаманний л, яка відрізн від твор. Інкульт – продукт певн к-ри сичнікативна (позначувальна) ф-я культури – ф-я пристосув значень цінностей У культ. обмін включ лише те, що л познач для себе, але можна виділ к-ра різновидів. Природні функціон іконічні, конвенційні, вербальні та знакові.

12. Регулятивно-нормативна функція культури.

Однією з соціальних функцій культури є функція регулятив­но-нормативна, яка полягає у встановленні та забезпеченні упо­рядкованості у взаєминах людей для задоволення їхніх індивіду­альних і групових потреб та інтересів, виробленні адекватних форм організації суспільного буття, визначенні загальних цілей соціальної активності та критеріїв оцінки її результатів.

Найважливішим елементом і механізмом культурної регуляції є норма (з лат. — керівне начало, правило, взірець) — припис, ви­мога, ідеальний взірець поведінки.

Культурні норми виникають на ранніх етапах розвитку люд­ського суспільства і виступають засобом надбіологічного регулю­вання людського життя, свого роду надбудовою над природним ме­ханізмом регуляції поведінки живих істот. Культурні норми, з од­ного боку, визначають, що і як треба робити, щоб досягти бажаного результату (вполювати тварину, впіймати рибину, виростити рос­лину), з іншого — регулюють взаємодію людей, сприяють підтри­манню порядку і гармонії в спільноті (стосунки між чоловіками під час полювання, між чоловіком і жінкою, старшим і молодшим).

Усе багатоманіття культурних норм можна умовно поділити на загальнокультурні, групові та оказіональні (рольові).

Загальнокультурні норми поширюються на всіх носіїв певної культури і визначають особливості харчування, сімейного життя, манери спілкування тощо. Загальнокультурні норми мають специфічний характер і поде­куди видаються незрозумілими і навіть чудернацькими носіям інших культурних стандартів. Так, європейці не схвалюють прита­манну американцям манеру сидіти, поклавши ноги на стіл, а японці почуваються ніяково, коли на вулиці європейського міста бачать привселюдні поцілунки.

Групові норми складаються всередині культури як стандарти поведінки певної соціальної групи, наприклад, дворянства або членів ремісничого цеху в добу Середньовіччя. Такі групові норми діяли і в культурі пізніших епох

Рольові норми визначають характер поведінки людини в певній соціальній ситуації: керівник, підлеглий, покупець, водій, донька. Вироблення та функціонування культурних норм відбувається через звичаї, традиції, мораль, право, ідеологію.

Аналізуючи історію культури, слід виокремити певні відмін­ності у ступені насиченості нормами різних культур. Так, на думку дослідників, високий рівень насичення нормами притаманний східним — китайській, індійській, японській культурам.

Інколи культурна норма застаріває, і слідування їй стає девіа­цією, разом із тим девіація, набираючи масового характеру, може набути статусу норми. Так, у сфері моди певні новинки спочатку трактуються як девіація.

Крайнім виразом девіантної поведінки є аномія — заперечення значущості та необхідності культурної норми, яке призводить до руй­нування, розпаду, загибелі культури. В різних культурах і в різні історичні періоди ми ба­чимо різний ступінь такого контролю. Норма є засіб організації життя, цінність розкриває його мету.

Отже, слід зазначити, що існує тісний зв'язок між регулятивно-нормативною та ціннісно-орієнтаційною функціями культури.