11.Феномен українського ренесансу: умови формування, специфіка та періодизація.

Олельковицький ренессанс. У 1440 р. відновилося Київське князівство на чолі з Олельком Володимировичем. Його володіння охопили Переяславщину, Київщину, частину Чернігівщини, Полісся, Житомирщину. Саме діяльність цього осередку дає змогу стверджувати суттєві зміни в орієнтації української культури вже у другій половині XV ст. Відбувається переорієнтація культури: від візантійської містичної традиції, яка вже вичерпала життєдайні сили, до традиції західноєвропейської з її життєстверджуючим раціоналізмом. Вчені київського осередку перекладали мовою, наближеною до розмовної української, трактати "Арістотелеві врата" ("Тайная тай-них"), "Космографію" і "Шестокрил", а також логічні праці Моисея Маймоніда й Аль-Газалі "Логіка Авіасафа". "Космографія" і "Шестокрил" ознайомлювали з вченням про світобудову — системою Арістотеля-Птоломея, яка не цілком збігалася з Біблією, хоча й була геоцентричною. "Шестокрил" вміщував шість таблиць, що ілюстрували спосіб визначення місячних фаз і затемнень Сонця. Церква переслідувала цей твір, називаючи "зело мерзопакостним". У"Логіка Авіасафа", вперше була подана українська наукова термінологія. Тогочасне суспільство вже потребувало не лише теорії понять, а й науки про доведення істини і пошуки нового знання.Знаменною для цього періоду в розвитку української культури була пильна увага до своєї історії, що можна назвати відродженням традицій культури Київської Русі. В часи Олельковиць-кого ренесансу відбудовувалися зруйновані татарами київські святині, з'являються перші українські рукописні книги "Листвиця" (1455 р.), "Златоструй" (1474p.). Нове відчуття світу, розуміння ролі людини у світі, бажання передати власні знання і досвід майбутнім поколінням привели до виникнення українського книгодрукування. Стараннями українських міщан Кракова було відлито кириличний шрифт і в друкарні німця Швайпольта Фіоля створено перші друковані українські книги (1491 р.): "Осьмигласник", "Часослов", "Тріодь пісна", "Тріодь цвітна". Все це — явища, що знаменували період, названий у науковій літературі Передвідродженням, а в українській культурі — те культурне піднесення, з якого починалася культура Ренесансу. Саме у цей період формувався новий світогляд з орієнтацією на земне життя і потребу його пізнання та вдосконалення. Збереглися відомості, що вже у XIV ст. українці-русини навчалися у Сорбонні, Болонському, Падуанському, Празькому, Гейдельберзькому та інших університетах. В європейських університетах українці не лише навчалися — вони ставали там професорами, навіть ректорами.Отже, Олельковицький ренесанс можна вважати періодом формування гуманістичного світогляду в українській культурі, коли в центрі уваги постало земне життя людини і її діяльність Ренесансний гуманізм увібрав риси античного й середньовічного гуманізму.Античний гуманізм зосереджений на світському, космоцент-ричному знанні, де людина є господарем і прагне всім оволодіти. Ренесансна людина відчувала себе творчою особистістю, котра прийшла оволодіти цим світом як Божим творінням і збагачувати його, сотворюючи разом з Богом. . Ранній гуманізм в Україні. В українській культурі раннім гуманізмом зазвичай називають період XV —XVI ст., ознаменований діяльністю провідних учених — вихідців із українських земель — Юрія Дрогобича, Павла Русина, Лукаша з Нового Міста, Григорія Чуя, Станіслава Оріховського-Роксоляна та ін. Вони перші вивчили латинську мову, навчалися в європейських університетах, збагатили ренесансну культуру, насамперед, своїми творами, де відчутне нове розуміння людини-особистості, гордість за працю, за свій рід і батьківщину, бажання прославляти їь у світі. Юрій Дрогобич (Котермак, Юрій зі Львова) навчався у Болонському та Краківському університетах. Дістав ступінь доктора філософії та медицини у Болонському університеті, Юрій Дрогобич опублікував першу друковану книгу українського автора — власну "Прогностичну оцінку року Божого 1483" (Рим, 1483 р.). У ній подано певні наукові відомості з географії, астрономії, філософії. Вперше світ дізнався про точні географічні координати українських міст. Павло Русин із Кросна навчався у Краківському та Грейфсвальдському університетах (Німеччина). Від 1506 р. викладав у Краківському, а пізніше Віденському університетах античну літературу. Деякий час учителював в Угорщині. Писав вірші латинською мовою, вважається основоположником польської ренесансної поезії. Збірка його віршів опублікована у Відні 1509 р.. Був прихильником концепції природного права, особистої свободи індивіда, свободи совісті, слова, віри, права керуватися власним розумом, справедливості, толерантності.

Лукаш з Нового Міста педагог і філософ, навчався у Краківському університеті, згодом працював тут. 1522 р. опублікував перший у Європі підручник з епістолографії, написав також філософський трактат, який залишився неопублікованим. Мистецтво епістолографії — вміння писати листи — було для гуманістів дійовим засобом популяризації своїх поглядів, відстоювання соціальних, релігійних, національних прав і свобод. .Станіслав Оріховський-Роксолан— оратор, публіцист, філософ, історик, полеміст. Навчався у Краківському, Віденському, Віттенберзькому, Падуанському, Болонському,. Найвизначніші праці: 1. "Дві промови "Про турецьку загрозу",. "Про целібат,. "Настанови польському королеві Сигизмунду Августу. "Літопис", "Промова на похороні Сигизмунда 1

Одним із істотних чинників українського релігійного і національно-культурного відродження стали братства і засновані ними школи та друкарні  ..Розвиток У. в Ренесансну добу 16-17 ст.За своїм характером і формальними ознаками філософська культура України кінця XVI — початку XVII ст. може бути визначена як філософія етико-гуманістичного напряму. Етико-гуманістичний тип філософствування, як відомо, був притаманний українському філософському мисленню і в попередні століття, але тепер він набуває якісно нового, духовно багатшого змісту.. Характерною рисою філософської культури українського народу наприкінці XVI — у першій половині XVII ст. був її ідейно-світоглядний плюралізм. Вперше процес розвитку філософської думки в Україні почав виразно набувати форми руху "між протилежностями і через протилежності до синтези" (Д. Чижевський). Цей рух протилежностей в українській філософській культурі зазначеного періоду найяскравіше проявився у формі боротьби двох полярних течій. З одного боку, це аскетичноспоглядальна течія, з іншого — ренесансно-гуманістична течія. ". Аскетично-споглядальна течія. представники цього напряму вважали людину духовно і фізично немічною, гріховною, тому вони абсолютизували духовне начало в людині, а свої інтелектуальні зусилля спрямовували, насамперед, на пошуки так званої внутрішньої людини. Ренесансно-гуманістичні тенденції. Ідейно-філософське вчення І.Вишенського та його однодумців не було монопольним у філософській культурі України кінця XVI — першої половини XVII ст., більше того, воно зазнавало рішучої критики з боку представників протилежної течії, яких І. Вишенський іронічно називав "новими руськими філософами. Тому з повним правом можна стверджувати, що філософська культура України кінця XVI — першої половини XVII ст. досягла такого рівня розвитку, коли в її надрах змогли зародитись і сформуватися перші паростки національної української філософської думки