1..Становлення культурології Культура завжди цікавила філософів, соціологів, психологів, істориків як феномен суспільного життя, що розкриває особливості поведінки, свідомості та діяльності людей в конкретних формах життя (культура праці, культура побуту, художня культура, політична культура), а також як спосіб життєдіяльності людини, колективу і суспільства в цілому. Без світу культури важко собі уявити світ особистості. До культури в цілому відноситься широкий діапазон людських почуттів і думок від пошуку смислу життя до естетики.Культурологія є також інтегративною сферою знання, народженою в широкому багатоаспектному діалозі на перетині філософії, історії, психології, мовознавства, етнографії, релігієзнавства, соціології культури та мистецтвознавства. Культуру як окрему галузь вивчали ще з античних часів. Вона досліджує притаманну їй специфіку в різних галузях наук, зокрема археології, археографії, етнографії, психології, історії, соціології, мистецтвознавстві тощо. Але лише на початку ХХ ст. почали робити спроби узагальнити ці дисципліни, наблизитися до синтетичного розуміння терміна “культурологія” і ввести його в науковий обіг. Першим це зробив американський учений Леслі Уайт (він і ввів термін “культурологія” в науку) Базисом культурологічного знання виступають окремі науки про культуру, в межах яких досліджуються певні феномени культури. Таким чином, культурологія належить до соціогуманітарних наук, хоча активно використовує як методи природничих наук, так і спеціальні методи дослідження в соціальній сфері. Специфіка культурології полягає саме у її інтегративному характері, в орієнтації на буття та діяльність людини й суспільства як цілісних феноменів.

Культурологія порівняно молода наука. Становлення її як специфічної сфери гуманітарного знання сягає Нового часу і пов'язане з філософськими концепціями історії Дж.Віко, І.Гердера і Г.Гегеля. Більшість культурологів сходяться на тому, що у розвитку культурології можна виділити кілька основних теоретичних концепцій або парадигм як більш менш відрефлексованих теоретичних і методичних положень, на які спираються культурологічні дослідження.

2.Предмет і структура культурології Предмет- сфера дослідження. Інтеграційний підхід, культу-я як наука про культуру як спосіб життя людини, що виражає її родову специфіку та призначення. Предмет культу-ї можна визначити як: сутність та структура культури, процес її виникнення, розвитку та функціонування, національно-етнічна самобутність культур народів світу, загальнолюдські культірні цінності та творчі досягнення людства, діяльність соц. Інститутів ку-ри. Структурно культурологію можна представити як: гуманітарно-культурознавчу, соціально-культурологічна та прикладна культурологія. Гуманітарно-культурознавча об»єднає науки, які здійснюють феноменологічний опис культурних об»єктів та їх класифікацію хза певними зовнішніми ознаками. Історія культури – описує та пояснює конкретні особливості розвитку культури різних епох, країн і народів. Історична культурологія досліджує природні та історичні умови існування локальних культур. Історія культурології вивчає процес розвитку теоретичних уявлень про культуру та закономірності її існування. Соціально-культурологічна охоплює дисципліни, які здійснюють наукову систематизацію культурних явищ. Морфологія культури досліджує культуру, як штучне середовище людського існування, вивчає форму та структуру окремих витворів культури. Семіотика культури досліджує знакову систему, за допомогою якої здійснюється позначення та розуміння інформації, акумуляції(накопичення), трансляція(передача) культурного набутку. Соціальна культурологія пояснює соціальний зміст, принципи, структуру та вплив духовної діяльності на соц. життя. Соціологія культури досліджує процеси функціонування культури в суспільстві, тенденції культурного розвитку, які виявляються у свідомості, поведінці та способі життя. Культурна антропологія вивчає людину як суб»єкт культури, розкриває глибину внутрішнього світу людини. Прикладна культурологія має завдання виробити культурну політику та забезпечити реалізацію культурних пограм. Особливе місце в системі культурологічного знання посідає філософія культури, завданням якої є осмислення сенсу культури, різноманітності форм її буття.Історичний розвиток уявлень про культуру та становлення культурології як науки

3. Поняття Артефакту. Культура світ артефактів. А.-будь-який штучно створений об’єкт. А-т – форма буття ку-ри, витвір людини, в якому оречовлюються суб’єкт-субєктні(людини-людина) та суб’єкт-обєктні(людина-світ ) відносини. А-т. – є продукт людської діяльності, створені речі, народжені нею думки, винайдені нею засоби та способи дії. Основні модальності буття артефактів матеріальна (форма об’єктивації штучного об’єкта), функціональна(сума модифікацій при його використанні), ціннісно-семантична(його значення та цінність у контексті соціокультурної комунікації.

Матеріальна форма артефакту визн. тим, що він є витвором людини, в якому відоб. згасання процесу діяльності, її уречевлення. Діяльність людського духу, яка виявляється як ідея, думка, переживання, оречовлюєть в специфічних формах духовних предметів, матеріальність яких має службовий характер: наукові знання викладаються на сторінках книги… А-т – продукт діяльності – свідомого, творчого вияву людської активності – поєднує матеріальний та духовний аспекти ку-ри. Матеріальний аспект повязанийз фізичним перетворенням природного світу, духовний- з його пізнанням. Ціннісним осмисленням, ідеальним перетворенням шляхом створення проекту бажаного майбутнього.

А-т є специфічним для людини засобом освоєння реальності., засобом створення особливого світу в якому проявляється те, що породжене людською свідомістю, уявою, бажанням вірою, майстерністю. Буття ку-ри залежить і від процесу розречевлення об’єктивованих у ньому знань, досвіду, вмінь цінностей. Розречевлення – процес, який пов'язаний інтерпретативною оцінкою закладеного в А. культурно значущого змісту.

Строк існування в ку-рі певного а-ту визн. тривалістю його інтерпретації у процесі сприйняття, використання та оцінки. Те, що втратило свою необхідність та значустість, приречене на загибель, воно перестає для нас існувати як культурний артефакт. А-т та їх сполучення патерни- виступають першоелементами, з яких складається культура, як багаторівнева розгалужена система.

4Сфера пізнання та відображення світу в спеціалізованій культурі.

С к обслуговує окремі сфери життєдіяльності – наука, мистецтво, ідеологія. Оволодіння цією формою культури потребує спеціальної підготовки, професійного навчання.С кповязана із вторинною інкультурацією та соціалізацією людини. У цій сфері культури людина виявляє себе як носій певних соціальних ролей, представник певних соціальних груп.С К пов’язана з дальним оточенням людини, з соціальними інститутами, формальними, функціональними відносинами Культура пізнання та відображення світу містить науку, релігію та мистецтво. Наука – сфера культури пов’язана зі спеціалізованою діяльністю зі створенням системи знань про природу, суспільство, людину. Релігія здійснює роль поєдную чого начала. Це та ланка духовної сили яка забезпечує цілісність культури, своєю картиною світу та ієрархією цінностей на вершині якої стоїть поняття Бог. Людина це істота яка живе у вічності і всесвіті Мистецтво – форма к, пов’язана зі здатністю людини до естетичного освоєння світу та відтворення його у символічній формі, спираючись на ресурси творчої уяви.

5.Сфера соціальної організації та регуляції у спеціалізованій культурі.

Включає в себе, мораль, право, політику та ідеологію.Мораль – це сукупність правил, норм. Принципів поведінки, яка визначає ставлення людини до самої себе, до іншого до суспільства, до світу в цілому, апелює до голосу сумління, впорядковує людську поведінку відносно цінностей добра і зла. Структура моралі поєднуєморальну свідомість, відносини та діяльність Право – це комплекс цінностей та регулятивів, що визначають практику діяльності та взаємодії індивідів, а також різного роду інституційв в основі кожної правової системи лежить моральна доктрина, право має чітко окреслену сферу діяльності(міжнародне, фінансове, господарське). Політика – сфера людських відносин та взаємозвязків повязана з системою влади. Ключовим поняттям для політики є державна влада П К – це сукупність регулятивів та цінностей, які визначають участь людини у політичному житті У пол култ формується певне ставлення до влади і виявляється у держ устрої. Ідеологія(ідея) за Платоном це те, що існує у світі Абсолюту, воно лежить в нашій свідомості поза часом.. Це комплекс ідей що лежить етики, політики і пояснює сенс суспільного та індивідуального бутя містить систему норм та та цінностей, які визначають перспективи його розвитку. З 1 боку вона відображає соціально-історичні реалії, а з ін. Націлена на майбутнє.

6. Сфера накопичення та трансляції культурних досягнень у спеціалізованій культурі.

Обумовлене способом функціонування інформації. Інформація – це відомості, дані, що передаються за допомогою сигналів. Функціонування відбувається завдяки кумуляції (накопичення), трансформації (обробці) та трансляції (передачі). Обсяг інформації передається з покоління в покоління, + збільшення. В культурі відбувається шляхом кодування її в знакових системах та винаходу засобів трансляції. Макслюе виділяє періоди: 1-культура вуха, 2-фонетичне письмо, 3-друкарська техніка, 4-марконі (телеграф-телефон) Суч. Культура аудіовізуальна, комп’ютерна, електронна. Форма накопичення і комунікації: виховання, освіта. Виховання – цілеспрямований вплив на духовну сферу і поведінку індивіда з метою формування його особистості морального вдосконалення, прилучення до культури та засвоєння культурних норм з найближчого та віддаленішого середовища. Передбачає з одного боку передання для існування знань та навичок, з іншого етичних, духовних, соціальних цінностей. Система інституцій, на які покладається ф-я виховання: родина, батьківство, школа. Людина формує власне «я», школа «ми». У процесі виховання людина засвоює норми, правила і цінності, вироблені культурою, вчиться взаємодіяти з людьми.

Освіта – один із способів соц. відтворення суспільства, та підвищення його адаптивних можливостей та перспектив соціально-культурного розвитку. Передбачає два рівні: загальний (формування індивіда, як носія культури, який здатний одержувати та використовувати її здобутки) та спеціалізований (засвоєння певних критерій соціально прийнятих форм, реалізація обраного роду діяльності – норми професійної етики лікаря, журналіста, юриста). Відбувається соціалізація особистості – підготовка до інтеграції в певну професійну сферу культури до творця культури. Недоліком орінтації на збільшення суми знань і механізму процесу передачі.