5. Організаційні засади кінематографії, створення і розповсюдження фільмів

Як зазначалося, кінематографія – де галузь культури, що об’єднує комплекс видів професійної діяльності, пов’язаної з виробництвом, розповсюдженням, зберіганням та демонструванням фільмів, навчально-науковою роботою у цій галузі. Фільм – це аудіовізуальний твір кінематографії, що складається з епізодів, поєднаних між собою творчим задумом і зображувальними засобами, та який є результатом спільної діяльності його авторів, виконавців і виробників. За способами фіксації зображення та розповсюдження фільми поділяються на кіно-, віде- офільми тощо.

Відносини, що виникають у процесі виробництва та використання фільму як об’єкта авторського права, регулюються Законами України «Про кінематографію», «Про авторське право і суміжні права» та іншими нормативно-правовими актами України.

Основними принципами кінематографії є:

• утвердження творами кінематографії ідей гуманізму, загальнолюдських, національно-культурних та духовних цінностей;

• сприяння розвиткові національної свідомості, патріотичних почуттів, естетичного та екологічного виховання громадян;

• гарантування свободи творчості, захисту інтелектуальної власності, авторських і суміжних прав, моральних і матеріальних інтересів суб’єктів кінематографії;

• розвиток кіноіндустрії та традицій національної кінематографії;

• збереження національної та світової кінематографічної спадщини;

• рівність прав і можливостей суб’єктів кінематографії незалежно від форм власності у виробництві, розповсюдженні та демонструванні (публічному показі) фільмів;

• заохочення благодійної діяльності;

• сприяння аматорській творчості в кінематографії;

• сприяння співробітництву суб’єктів кінематографії з іноземними та міжнародними кінематографічними асоціаціями, фондами тощо.

За спрямуванням діяльності суб’єкти кінематографії поділяються щодо:

• створення фільмів – автори і виконавці;

• виробництва фільмів – кіностудії, відеостудії, студії, продюсери тощо;

—- розповсюдження фільмів – виробники, дистриб’ютори (прокатники) фільмів, кінокопіювальні підприємства, фонди фільмів, архіви кіно-, фото-, фонодокументів тощо;

• демонстрування (публічного показу, публічного сповіщення і публічної демонстрації) фільмів – кінотеатри, кіноустановки, відеоустановки, канали мовлення телебачення (ефірного, кабельного, ефірно-кабельного, супутникового тощо);

• підготовки професійних кадрів – спеціалізовані навчальні заклади кінематографії, а також спеціалізовані факультети в інших навчальних закладах незалежно від форм власності;

• розроблення та виготовлення технологічного обладнання – науково-дослідні, конструкторські установи, сервісні центри, асоціації, виробничі підприємства та інші юридичні особи незалежно від форм власності.

Усі суб’єкти професійної кінематографічної діяльності, які займаються виробництвом, розповсюдженням і демонструванням фільмів, вносяться до Державного реєстру виробників, розповсюджувачів і демонстраторів фільмів. Положення про Державний реєстр виробників, розповсюджувачів і демонстраторів фільмів затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 14 січня 2004 р. № 27.

Державний реєстр виробників, розповсюджувачів і демонстраторів фільмів (далі у цьому розділі – Реєстр) ведеться з метою забезпечення:

• ідентифікації суб’єктів кінематографії, що здійснюють виробництво, розповсюдження і демонстрування фільмів на професійній основі з дотриманням технічних стандартів, норм та правил у цій сфері;

• аналізу структурних змін в кінематографії у разі створення, реорганізації та ліквідації суб’єктів кінематографії;

• організації статистичних спостережень у сфері кінематографії;

• взаємодії на єдиних методологічних засадах з базами даних інших центральних органів виконавчої влади;

• гласності та відкритості інформації про суб’єкти кінематографії для заінтересованих користувачів.

Реєстр складається з таких розділів: виробники фільмів, роз- посюджувачі фільмів, демонстратори фільмів.

У Реєстрі відображаються дані:

• про виробництво фільмів на власній або найманій (орендованій) виробничій базі з повним технологічним циклом для виготовлення оригіналів фільмових матеріалів на кіноплівці, магнітних чи інших електронних носіях – для виробників фільмів;

• про отримання права на виготовлення фільмокопій на кіноплівці, магнітних чи інших електронних носіях, продаж та передачу їх в прокат для демонстрування і для приватного (у домашніх умовах) перегляду; про умови виготовлення фільмокопій: на власній або найманій (орендованій) виробничій базі – для розповсюджувачів фільмів;

• про демонстрування фільмів у призначених для цього приміщеннях – для демонстраторів фільмів.

Дані про суб’єкта кінематографії за напрямом його професійної кінематографічної діяльності відображаються у відповідному розділі Реєстру на підставі рішення органу управління кінематографією про внесення суб’єкта до Реєстру та видачу йому відповідного свідоцтва. Виготовлення бланків свідоцтва та їх централізоване постачання забезпечує Держкіно. Рішення про внесення до Реєстру суб’єкта кінематографії та видачу йому свідоцтва приймають:

• Держкіно – стосовно виробників фільмів; розповсюджувачів фільмів, які отримали право на розповсюдження фільмів на всій території України;

• місцеві органи управління кінематографією – стосовно розповсюджувачів фільмів, які отримали право на розповсюдження фільмів у межах відповідних адміністративно-територіальних одиниць; демонстраторів фільмів, які провадять свою діяльність у межах відповідних адміністративно-територіальних одиниць.

Для внесення до Реєстру суб’єкт кінематографії подає відповідному органу управління кінематографією заяву, в якій зазначаються такі відомості:

• виробниками фільмів – про наявність власної або найманої (орендованої) виробничої бази для знімання фільмів, а також про види фільмів, способи їх знімання та виготовлення оригіналів фільмових матеріалів на кіноплівці, магнітних чи інших електронних носіях;

• розповсюджувачами фільмів – про наявність власної або найманої (орендованої) виробничої бази для тиражування фільмів на кіноплівці, магнітних чи інших електронних носіях; про види розповсюдження (тиражування, продаж, прокат);

• демонстраторами фільмів – про прийняття в експлуатацію новозбудованого, реконструйованого або переоснащеного кінотеатру, відеозалу, кіноустановки, відеоустановки міжвідомчою комісією (копія акта).

До заяви додаються:

• нотаріально засвідчена копія свідоцтва про державну реєстрацію юридичної чи фізичної особи – суб’єкта підприємницької діяльності;

• нотаріально засвідчена копія статуту – для юридичної особи.

Заява розглядається у місячний строк після її надходження з

усіма документами, передбаченими. За результатами розгляду заяви орган управління кінематографією приймає рішення про внесення до Реєстру суб’єкта кінематографії і видачу йому свідоцтва чи про відмову у внесенні до Реєстру.

Місцеві органи управління кінематографією подають щотижня до Держкіно інформацію про прийняті рішення стосовно внесення до Реєстру та про видані свідоцтва для відображення даних про розповсюджувачів і демонстраторів фільмів у Реєстрі.

Дата прийняття органом управління кінематографією рішення є датою внесення суб’єкта кінематографії до Реєстру. Суб’єкт кінематографії вважається таким, що розпочав діяльність у сфері професійної кінематографії, з дня прийняття зазначеного рішення.

Без внесення до Реєстру провадиться діяльність:

• навчальними закладами, науковими установами, творчими спілками;

• телеорганізаціями, телестудіями (тільки для потреб телебачення).

У разі зміни найменування суб’єкта кінематографії, основних статутних положень та місцезнаходження (місця проживання) суб’єкт кінематографії повинен подати до органу управління кінематографією, що прийняв рішення про внесення до Реєстру, відповідну інформацію протягом місячного періоду з дня реєстрації зміни згідно із законодавством.

Реєстр ведеться Держкіно на паперових носіях (у вигляді журналу з пронумерованими сторінками, прошнурованого та скріпле- кого печаткою Держкіно) та в бездокументарній формі (у вигляді записів на електронних носіях). Порядок ведення Державного реєстру виробників, розповсюджувачів і демонстраторів фільмів затверджений Наказом Міністерства культури і мистецтв України від 09.02.2004 р. № 74.

З метою регулювання розповсюдження і демонстрування на території України всіх видів вітчизняних та іноземних фільмів в Україні запроваджено державне посвідчення на право розповсюдження і демонстрування фільмів (далі – прокатне посвідчення). Положення про державне посвідчення на право розповсюдження і демонстрування фільмів, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 17 серпня 1998 р. № 1315 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 28 березня 2001 р, № 294).

Право розповсюдження Фільму – виключне (ексклюзивне) або невиключне (неексклюзивне) право на тиражування, продаж, передання в прокат, оренду фільму. Це право складається з:

• кінотеатрального права (тиражування фільмокопій на кіноплівці, передання їх у прокат, оренду);

• права домашнього відео (тиражування фільмокопій на віде- оносіях, їх продаж, передання в прокат);

• права публічного комерційного відео (тиражування фільмокопій на відеоносіях, їх продаж, передання в прокат, оренду для публічного показу через відеопроекцію);

• телевізійного права (тиражування фільмокопій на відеоносіях, їх продаж, передання в прокат для публічного показу каналами мовлення телебачення).

Право демонстрування Фільму – виключне (ексклюзивне) або невиключне (неексклюзивне) право на демонстрування (публічний показ) фільму. Це право складається з:

• кінотеатрального права (демонстрування фільмокопій на кіноплівці у призначених для цього приміщеннях: кінотеатрах, кіноустановках);

• права публічного комерційного відео (демонстрування фільмокопій на відеоносії у призначених для цього та обладнаних.

• спеціальною відеопроекційною апаратурою приміщеннях або у приміщеннях, безпосередньо не пов’язаних з демонструванням фільмів, обладнаних відеопроекційною апаратурою або телевізійними приймачами);

—• телевізійного права (демонстрування фільмокопій на відео- носії або кіноплівці каналами мовлення ефірного, супутниково- го, кабельного телебачення платного чи безоплатного).

Прокатне посвідчення дає право розповсюджувати і демонструвати на території України всі види фільмів, вироблених в Україні та за її межами (далі – фільми), будь-яким кінотеатрам, кіноустановкам, відеоустановкам (далі – кіновидовищні заклади), прокатним пунктам відеокасет, торговельним підприємствам, підприємствам з тиражування, а також телеорганізаціям, у тому числі кабельному телебаченню (далі – відеотелезаклади), незалежно від форми власності.

Прокатне посвідчення видається:

а) власникам кінотеатрального права – на кожний фільм і кожну фільмокопію на кіноплівці. Власник кінотеатрального права передає кіновидовищним закладам оригінал прокатного посвідчення з кожною фільмокопією. У разі передання державним кінопрокатним підприємством фільмокопії кіновидовищним закладам оригінал прокатного посвідчення може залишатися безпосередньо на цьому підприємстві;

б) власникам телевізійного права, права домашнього відео та публічного комерційного відео – на кожний фільм або кілька фільмів.

Для одержання прокатного посвідчення власник відповідних прав на фільм подає до Держкіно:

а) заяву про видачу прокатного посвідчення, в якій зазначаються назва фільму мовою оригіналу та українською мовою, країна і студія-виробник, рік випуску;

б) нотаріально засвідчені копії (ксерокопії) угод (контрактів, договорів), інших документів, які підтверджують право даної особи на розповсюдження і демонстрування фільму, починаючи від першого власника майнових авторських прав. До копій документів, складених іноземною мовою, додаються засвідчені копії цих документів у перекладі на українську мову;

в) коротку анотацію фільму, довідку про основний творчий склад знімальної групи та про метраж і тривалість фільму, засвідчені підписом власника відповідних прав на фільм;

г) фільмокопію на кіноплівці – для власників кінотеатральних прав, на інших носіях – для власників телевізійних прав, прав домашнього відео, яка відповідає технічним вимогам для перегляду, дубльована (озвучена, субтитрована) українською мовою.

Держкіно відмовляє у державній реєстрації та видачі прокатного посвідчення:

а) на підставі висновку експертної комісії на фільми, що можуть завдати шкоди моральному і фізичному вихованню, культурному розвиткові громадян, а також на фільми порнографічного характеру і ті, що пропагують війну, насильство, жорстокість, фашизм і неофашизм, спрямовані на ліквідацію незалежності України, зміну конституційного ладу насильницьким шляхом, порушення суверенітету і територіальної цілісності держави, підрив її безпеки, незаконне захоплення державної влади, розпалювання міжетнічної, расової, релігійної ворожнечі, посягання на права і свободи людини, здоров’я населення;

б) якщо фільм не дубльований (озвучений, субтитрований) українською мовою на фільмокопії мови оригіналу.

Не потребують державної реєстрації та видачі прокатного посвідчення:

• фільми, створені для відомчого розповсюдження і демонстрування, та фільми, що демонструються на некомерційних і професійних показах, організованих творчими спілками, вищими навчальними кінотеатральними закладами;

• фільми, що демонструються на міжнародних кінофестивалях, які проводяться в Україні за погодженням з Держкіно;

• кіно- і відеопродукція із записами театральних вистав, концертів, інформаційних, музичних, розважальних, спортивних, навчальних програм і реклами.

В Україні державній реєстрації підлягають усі художні, документальні, науково-просвітницькі, учбові, анімаційні кіно- і відеофільми (далі – фільми) вітчизняного, зарубіжного та спільного виробництва, які мають права на розповсюдження і демонстрування в Україні. Положення про державну реєстрацію фільмів, затверджене Наказом Міністерства культури і мистецтв України від 31.08.2004 р. № 571. Реєстрацію фільмів здійснює департамент з питань кінематографії Міністерства культури і мистецтв України, після чого власнику відповідних прав видається державне посвідчення на право розповсюдження і демонстрування фільмів.

Закон України «Про кінематографію» визначає, що суб’єкти кінематографії здійснюють підприємницьку діяльність у галузі кінематографії згідно з законодавством України. Підприємницька діяльність у галузі кінематографії може здійснюватися через продюсєрську систему. В разі участі в продюсерській системі держави її інтереси представляють центральний орган виконавчої влади у галузі кінематографії та місцеві органи управління кінематографією.

Положення про державну підтримку національних фільмів у продюсерській системі затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 5 червня 1998 р. № 813. До суб’єктів про- дюсерської системи належать продюсерські і дистриб’юторські фірми, кіновідеостудії, технічні сервісні підприємства, кінотеле- канали, кінотеатри, кіно- і відеоустановки, рекламні і фестивальні агентства в галузі кінематографії, кіноринки, інші фізичні чи юридичні особи, що займаються підприємницькою діяльністю у галузі кінематографії.

Інтереси держави в продюсерській системі кінематографії представляють Мінкультури та місцеві органи управління кінематографією. Об’єктом державної підтримки в продюсерській системі є національний Фільм. Державна підтримка національного фільму може здійснюватися як в організаційній, так і у фінансовій формі для забезпечення його:

• виробництва;

• розповсюдження та демонстрування;

• участі у міжнародних кінофестивалях категорії «А» (кінофестивалі, що відповідають кодексу і вимогам, встановленим для фестивалів Міжнародною федерацією асоціацій кінопродюсерів – ФІАПФ).

Основною формою фінансової підтримки національному фільму є державне замовлення. Програма фільмів, що створюються чи розповсюджуються за державним замовленням, складається на конкурсній основі згідно з пропозиціями продюсерів у порядку, визначеному Мінкультури. При цьому враховуються актуальність теми продюсерського кінопроекту, художній рівень сценарію, професіоналізм режисера та продюсера, вартість постановки чи розповсюдження та прогноз глядацького потенціалу.

Мінкультури формує кінопрограми державного замовлення з урахуванням висновку експертної комісії, яка складається з представників творчих професій, продюсерів, дистриб’юторів і діє на громадських засадах. Положення про Експертну комісію з питань розповсюдження і демонстрування фільмів при Міністерстві культури і туризму України затверджене Наказом Міністерства культури і туризму України від 13.06.2005 р. № 390.

За результатами конкурсу Мінкультури видає продюсеру посвідчення національного фільму, яке реєструється у Національному центрі Олександра Довженка. Це посвідчення підтверджує право продюсера на виробництво, розповсюдження та демонстрування національного фільму, звернення до державних і недержавних організацій і закладів, зарубіжних кіноор- ганізацій за допомогою чи сприянням у проведенні цієї роботи. Державна підтримка виробництва, розповсюдження та демонстрування національних фільмів здійснюється Мінкультури шляхом виділення продюсерам коштів у межах асигнувань, передбачених у державному бюджеті на кінематографію.

Відповідно до статті 3 Закону України «Про кінематографію» національний екранний час – це сумарний час, протягом якого здійснюється демонстрування (публічний показ) фільмів у кіновідеомережі кінотеатрами, кіно- і відеоустановками, на каналах мовлення (ефірного, кабельного, супутникового) телебачення України. До національного екранного часу зараховується також час повного або часткового демонстрування фільмів у тематичних кінопоказах, телепрограмах і телепередачах незалежно від виду фільмів (кіно- і відеофільми, телесеріали тощо).

Положення про національний екранний час та його використання суб’єктами кінематографії та телебачення затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 14 вересня 1998 р. № 1436.

Статтею 22 Закону України «Про кінематографію» встановлено квоту демонстрування національних фільмів, яка становить не менш як 30 відсотків національного екранного часу. Ця квота є обов’язковою для всіх демонстраторів фільмів у кіно-, відеоме- режі та на каналах мовлення телебачення України і визначається тривалістю демонстрування (публічного показу) фільмів за місяць поточного року.

Демонстратори фільмів повинні мати державне посвідчення на право розповсюдження і демонстрування фільмів. Вони самостійно формують репертуар і програми передач, визначаючи час показу фільмів на основі установленої Законом України «Про кінематографію» квоти демонстрування національних фільмів.

Усі демонстратори фільмів незалежно від форми власності та організаційно-правової форми господарювання складають статистичну звітність про свою діяльність, пов’язану з використанням національного екранного часу, яку щомісяця до 15 числа подають місцевим органам управління кінематографією, та про використання національного екранного часу протягом минулого місяця. Місцеві органи управління кінематографією узагальнюють ці відомості і подають їх Мінкультури та відповідним місцевим органам статистики.

Мінкультури подає Державному комітету статистики України (Держкомстату) зведену інформацію по областях (регіонах) і в цілому по Україні за встановленою формою звітності. Контроль за використанням суб’єктами кінематографії та телебачення національного екранного часу, дотриманням квоти національного екранного часу та виконанням інших вимог зазначеного Положення здійснюють Мінкультури і місцеві органи управління кінематографією, а також у встановленому порядку Національна рада з питань телебачення і радіомовлення та її представництва (представники) в областях (регіонах). Демонстратори фільмів несуть відповідальність згідно із законодавством за дотримання квоти, достовірність і своєчасне подання інформації про використання національного екранного часу.

Завдання для самоконтролю:

1. Охарактеризуйте структуру національного телебачення і радіомовлення України.

2. Визначте суб’єктів інформаційної діяльності у сфері телебачення і радіомовлення.

3. У яких випадках в Україні забороняється заснування телерадіоорганізацій?

4. Які регуляторні функції здійснює Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення?

5. Розкрийте процедуру державної реєстрації аудіовізуальних засобів масової інформації.

6. Хто видає ліцензію на мовлення та ліцензію провайдера програмної послуги?

7. Які права має телерадіожурналіст?

8. Назвіть суб’єктів кінематографії.

9. Що таке державний реєстр виробників, розповсюджувачів і демонстраторів фільмів? Хто його веде?

10. Дайте визначення поняття «прокатне посвідчення».

РОЗДІЛ 9. ЗАКОНОДАВСТВО У СФЕРІ ВИДАВНИЧОЇ СПРАВИ В УКРАЇНІ

Питання для опрацювання:

1. Організація і здійснення видавничої справи.

2. Суб’єкти видавничої справи. Книжкова палата України.

3. Державна реєстрація суб’єктів видавничої справи. Державна підтримка книговидання.

Рекомендована література:

1. Закон України «Про видавничу справу» від 05.06.1997 р. // Відомості Верховної Ради, 1997. – № 32. – ст. 206.

2. Закон України «Про обов’язковий примірник документів» від 9 квітня 1999 року // Відомості Верховної Ради, 1999. •— № 22-23. – ст. 199.

3. Положення про Державний реєстр видавців, виготівників і розповсюджувачів видавничої продукції, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 28 вересня 1998 р. № 1540 // Офіційний вісник України, 1998. – № 39. – с. 25.

4. Положення про Всеукраїнський конкурс рукописів підручників для навчальних закладів системи загальної середньої освіти затверджене Наказом Міністерства освіти і науки України від 08.12.2006 р. № 815.

5. Методичні рекомендації щодо структури, змісту та обсягів підручників і навчальних посібників для вищих навчальних закладів, затверджені Рішенням Вченої ради Науково-методичного центру вищої освіти, протокол № 6 від 29.07.05 р.