МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Марущак А.І.

ІНФОРМАЦІЙНЕ ПРАВО:

регулювання інформаційної діяльності

Навчальний посібник

Рекомендовано Міністерством освіти і науки України

Київ

Видавничий дім “Скіф” КНТ 2008

ББК 67.9(4Ук)301.15я7 УДК 34(477)

М 29

Рекомендовано Міністерством освіти і науки України як навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів

(Лист № 1.4/ 18-Г-1511 від 19.09.2007).

Рекомендовано до друку Вченою радою Науково-дослідного центру правової інформатики Академії правових наук України (протокол № 7 від 23 липня 2007 p.).

Рецензенти:

Андрусишин Б.І., директор Інституту політології, соціології, права Національного педагогічного університету ім. М.П. Драгоманова, доктор історичних наук, професор, академік Академії наук вищої школи.

Бутузов В.М., начальник відділу Департаменту державної служби боротьби з економічною злочинністю МВС України, кандидат юридичних наук, доцент.

Гуз А.М., начальник кафедри організації захисту інформації з обмеженим доступом Інституту захисту інформації Національної академії СБ України, кандидат історичних наук, доцент.

Маруїцак А.І.

М 29 Інформаційне право: регулювання інформаційної діяльності: Навчальний посібник. - К.: Видавничий дім “Скіф”, КНТ, 2008. - 344 с.

ISBN 978-966-8894-53-4 (Видавничий дім “Скіф”)

ISBN 978-966-373-374-6 (КНТ)

У навчальному посібнику розкриваються поняття та види інформаційної діяльності в Україні; особливості нормативно-правового регулювання процесу розвитку інформаційного суспільства в Україні, поняття та основні напрями інформатизації в Україні. Визначено правовий статус суб'єктів інформаційної діяльності: друкованих засобів масової інформації (преси) в Україні, інформаційних агентств і бібліотек, архівних установ, телерадіоорганізацій, а також суб'єктів кінематографії, видавничої справи, державної статистики і рекламної діяльності в Україні. У посібнику розкрито правові основи електронного документообігу в Україні, телекомунікацій та розвитку національного сегменту мережі Інтернет.

Навчальний посібник розроблено для студентів, що навчаються за правовими та іншими гуманітарними напрямами підготовки. Посібник буде корисним для аспірантів, науковців та практиків, які досліджують проблематику правового регулювання інформаційних відносин в Україні.

ISBN 978-966-8894-53-4 ISBN 978-966-373-374-6

© Марущак A.I., 2008 © ВД “Скіф”, 2008 © КНТ, 2008

ББК 67.9(4Ук)301.15я7 УДК 34(477)

ЗМІСТ

З

3. Правові основи редакційно-видавничої та іншої інформаційної

ПЕРЕДМОВА

Перехід України до інформаційного суспільства вимагає удосконалення механізмів регулювання правовідносин, що виникають між громадянами, юридичними особами приватного права та державою.

Інформаційна політика України часів незалежності характеризується демонополізацією інформаційного сектору, впровадження нових мультимедійних засобів зв’язку в усі сфери державного управління. Метою національної інформаційної політики України є створення передумов для побудови в державі розвиненого інформаційного суспільства як органічного сегменту глобального інформаційного співтовариства, забезпечення пріоритетного розвитку інформаційних ресурсів та інфраструктури, впровадження новітніх інформаційних технологій, захисту національних інформаційних цінностей, забезпечення конституційних прав на свободу слова та вільний доступ до інформації.

Основні принципи національної інформаційної політики, забезпечені відповідним законодавством такі: гарантованість права на інформацію, відкритість, доступність, вільний обіг інформації у суспільстві, законність її одержання, використання і зберігання.

В інформаційній політиці України дедалі виразніше береться до уваги, що у добу глобалізації реалізація нині провідної стратегії – зміцнення миру і людський розвиток через освіту, науку, культуру і комунікацію – здійснюється за такими напрямами:

1. розроблення і просування універсальних принципів та норм з метою вирішення світових і національних проблем інформаційної галузі, збереження і примноження інтелектуальних надбань цивілізації;

2. розвиток плюралізму на основі визнання багатокультур- ності і верховенства прав людини;

3. сприяння становленню інформаційного суспільства шляхом забезпечення справедливого доступу та широкого використання глобальних інформаційних ресурсів.

Пошуки адекватних відповідей на виклики міжнародного розвитку становлять основу багатостороннього співробітництва України в галузі інформації та комунікації, свободи вираження та розвитку нових інформаційних технологій. Україна ініціювала здійснення багатьох міжнародних програм щодо поширення інформації освітнього і наукового характеру в країнах, що розвиваються, підтримки багатокультурності слов’янського світу, висунула пропозиції про використання засобів масової комунікації для пропаганди серед молоді ідеалів миру, про заборону ідей расової вищості, підтримала концепцію встановлення нового міжнародного інформаційного і комунікаційного порядку, підтримала міжнародну стратегію становлення глобального інформаційного суспільства.

Україна здійснює реформування інформаційно-комунікаційної сфери для забезпечення національної участі в міжнародних програмах становлення інформаційного суспільства та європейської інтеграції, для розв’язання внутрішніх державотворчих проблем, трансформації економіки та використання глобального інтелектуального надбання.

Державі на сучасному етапі розвитку українського суспільства належить провідна роль гаранта цілісності національного інформаційного простору, прав суб’єктів інформаційних відносин, ефективного координатора розвитку інформаційних ресурсів. Завдяки універсальному механізму упорядкування суспільних відносин – праву – держава регламентує поведінку суб’єктів інформаційних відносин, визначаючи правові можливості здійснення дій, спрямованих на задоволення інформаційних потреб громадян, юридичних осіб і власне самої держави. Іншими словами держава регулює інформаційну діяльність в Україні, основними видами якої є одержання, використання, поширення та зберігання інформації.

У науці інформаційного права питання регулювання інформаційної діяльності та інші суміжні питання розкривають такі вітчизняні й зарубіжні науковці: Арістова І.В., Бачило I.JL, Брижко В.М., Бутузов В.М., Гавловський В.Д., Зверева О.А., Калюжний Р.А., Колобанов Д.В., Кормич Б.А., Костецька Т.А., Кохановська О.В., Кресіна І.О., Кузенко JI.B., Лопатін В.М., Назарова Ю.Е., Петров Є.В., Підопригора О.А., Саєнко В.В., Цимбалюк B.C., Федотов М.А., Швець М.Я., Шємшученко Ю.С. та інші.

Даний навчальний посібник є доповненням до виданого посібника «Інформаційне право: доступ до інформації», рекомендованого Міністерством освіти і науки України. Саме тому у посібнику автор уникає додаткового розкриття питання інформаційної діяльності щодо доступу до інформації.

У посібнику розкриваються особливості нормативно-правового регулювання процесу розвитку інформаційного суспільства в Україні, вироблені вітчизняною та міжнародною практикою, акцентується увага на повноваженнях державних органів у сфері розбудови інформаційного суспільства; аналізується поняття та види інформаційної діяльності в Україні; розкрито поняття та основні напрями інформатизації в Україні.

Значної уваги приділяється визначенню правового статусу різних суб’єктів інформаційної діяльності: друкованих засобів масової інформації (преси) в Україні, інформаційних агентств і бібліотек, архівних установ, телерадіоорганізацій, а також суб’єктів кінематографії, видавничої справи, державної статистики і рекламної діяльності в Україні.

У посібнику розкрито правові основи функціонування засобів розвитку інформаційного суспільства: електронного документообігу в Україні, телекомунікацій, національного сегменту мережі Інтернет тощо.

Навчальний посібник розроблено для студентів, що навчаються за правовими та іншими гуманітарними напрямами підготовки. Посібник буде корисним для аспірантів, науковців та практиків, які досліджують проблематику правового регулювання інформаційних відносин в Україні.

РОЗДІЛ 1.

ОСНОВНІ ЗАСАДИ РОЗВИТКУ ІНФОРМАЦІЙНОГО СУСПІЛЬСТВА

Питання для опрацювання:

1. Правові ознаки інформаційного суспільства, вироблені вітчизняною та міжнародною практикою.

2. Нормативно-правові акти, що регламентують розвиток інформаційного суспільства в Україні.

3. Організаційно-правові основи розвитку інформаційного суспільства в Україні.

4. Повноваження державних органів у сфері розбудови інформаційного суспільства.

Рекомендована література:

1. Брижко В.М., Гавловський В.Д., Калюжний Р.А., Попович В.М., Цимбалюк B.C. Вступ до інформаційної культури та інформаційного права / Академія правових наук України; Науково-дослідний центр правової інформатики / М.Я.Швець (заг.ред.), Р.А.Калюжний (заг.ред.). – Ужгород: ІВА, 2003. -— с. 44.

2. Декларація принципів «Побудова інформаційного суспільства – глобальне завдання в новому тисячолітті» від 12.12.2003 р.

3. Калюжний Р., Новицька Н. Організаційно-правові питання становлення інформаційного суспільства // Правова інформатика. – К., 2006. – № З (11)/2006. – с. 17-22.

4. Кормич Б.А. Організаційно-правові основи політики інформаційної безпеки України: Автореф. дис... докт. юрид. наук: 12.00.07 / Національний університет внутрішніх справ МВС України. – Харків, 2004 – 41 с.

5. Костецька Т.А. Право на інформацію в Україні / НАН України; Інститут держави і права ім. В.М.Корецького. Вища школа права. – К., 1998. – с. 25.

6. Лайон Д. Інформаційне суспільство: проблеми та ілюзії // Сучасна зарубіжна соціальна філософія. – К., 1996. – С. 362-380.

7. Окінавська хартія глобального інформаційного суспільства від 22.07.2000 року // Дипломатический вестник, 2000. – № 8. – с. 51-56.

8. Основи інформаційного права України: Навч. посіб. / B.C. Цимбалюк, 15.Д. Гавловський, В.В. Гриценко та ін.; За ред. М.Я Швеця, Р.А. Калюжного та П.В. Мельника. – К.: Знання, 2004. – с. 120-126.

9. Основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки, затверджені Законом України від 9 січня 2007 року // Відомості Верховної Ради України, 2007. – №12. – ст. 102.

10. Рекомендації парламентських слухань з питань розвитку інформаційного суспільства в Україні, схвалені Постановою Верховної Ради України від 1 грудня 2005 року № 3175-IV // Відомості Верховної Ради України, 2006. – № 15. – ст. 131.

11. Положення про Міністерство транспорту та зв’язку України, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 6 червня 2006 р. № 789 // Офіційний вісник України, 2006. – №23. – ст. 1716.

12. Положення про Державний комітет телебачення і радіомовлення України затверджене Указом Президента України від 27 серпня 2003 року № 920/2003 // Офіційний вісник України, 2003. – № 35. – ст. 1884.

1. Правові ознаки інформаційного суспільства, вироблені вітчизняною та міжнародною практикою

Поняття «інформаційне суспільство» почало використовуватись у другій половині XX століття. Автор даного терміно-понят- тя невідомий, перелік науковців у своїх працях вживали його майже одночасно. Так, у США вперше дане поняття було вжите вченим економістом Ф. Махлупом. В інших джерелах автором поняття інформаційного суспільства називають японського вченого, професора Токійського технологічного інституту Ю.Хаяші.

Девід Лайон відзначає, що «інформаційне суспільство» виражає ідею нової фази в історичному розвиткові передових країн, тобто, не прихід «постіндустріального» суспільства, а створення нового соціального зразка, що є результатом «другої індустріальної революції», яка в основному ґрунтується на мікроелектронній технології.

Головними складовими поняття «інформаційне суспільство» визначають: інформаційну економіку, індустрію інформаційних послуг, сучасні інтелектуальні інформаційні технології та технології зв’язку, значний потенціал науки, матеріально-технічне забезпечення різноманітних послуг.

Питання формування інформаційного суспільства є предметом уваги міжнародної спільноти. Так, Окінавська хартія глобального інформаційного суспільства від 22.07.2000 р. визначає, що інформаційно-комунікаційні технології (ІКТ) є одним з найбільш важливих чинників, що впливають на формування суспільства XXI століття. їхній революційний вплив стосується способу життя людей, їх об’єднань і роботи, а також взаємодії уряду й цивільного суспільства. ІКТ швидко стають життєво пажливим стимулом розвитку світової економіки. Вони також дають можливість приватним особам, фірмам і співтовариствам, що займаються підприємницькою діяльністю, більш ефективно й творчо вирішувати економічні й соціальні проблеми.

Сутність стимульованої ІКТ економічної й соціальної трансформації полягає в її здатності сприяти людям і суспільству у використанні знань та ідей. Інформаційне суспільство дозволяє людям ширше використати свій потенціал і реалізовувати свої устремління.

Окінавська хартія також містить положення про те, що всі люди повсюдно без винятку повинні мати можливість користуватися перевагами глобального інформаційного суспільства. Стабільність глобального інформаційного суспільства ґрунтується на стимулюючих розвиток людини демократичних цінностях, таких як вільний обмін інформацією й знаннями, взаємна терпимість і повага до особливостей інших людей.

Країни, що підписали Окінавську хартію, зобов’язалися спрямовувати зусилля урядів на зміцнення політики й нормативної бази, що стимулюють конкуренцію й новаторство, забезпечення економічної й фінансової стабільності, що сприяють співробітництву по оптимізації глобальних мереж, боротьбі зі зловживаннями, які підривають цілісність мережі, по скороченню розриву в цифрових технологіях, інвестуванню в людей і забезпеченню глобального доступу й участі в цьому процесі.

Окінавська Хартія є, насамперед, закликом до усіх як у державному, так і у приватному секторах ліквідувати міжнародний розрив у сфері інформації й знань. У Хартії йдеться також про використання можливостей цифрових технологій.

Держави-учасниці Хартії визначили завдання, що полягає не тільки в стимулюванні й сприянні переходу до інформаційного суспільства, але також й у повній реалізації його економічних, соціальних і культурних переваг. Для досягнення цих цілей важ-

іі и по планувати роботу на наступних ключових напрямках:

проведення економічних і структурних реформ із метою ■ творення обстановки відкритості, ефективності, конкуренції й

використання нововведень, які доповнювалися б заходами щодо адаптації на ринках праці, розвитку людських ресурсів і забезпеченню соціальної згоди;

• раціональне управління макроекономікою, що сприяє більш точному плануванню з боку ділових кіл і споживачів, і використання переваг нових інформаційних технологій;

• розробка інформаційних мереж, що забезпечують швидкий, надійний, безпечний й економічний доступ за допомогою конкурентних ринкових умов і відповідних нововведень до мережевих технологій, їхнього обслуговування й застосування;

• розвиток людських ресурсів, здатних відповідати вимогам століття інформації, за допомогою задоволення зростаючого попиту на фахівців в області IT у багатьох секторах економіки;

• активне використання ІКТ у державному секторі й сприяння наданню в режимі реального часу послуг, необхідних для підвищення рівня доступності влади для всіх громадян.

Приватний сектор відіграє життєво важливу роль у розробці інформаційних і комунікаційних мереж в інформаційному суспільстві. Однак завдання створення передбачуваної, транспа- рентної і недискримінаційної політики й нормативної бази, необхідної для інформаційного суспільства, лежить на урядах. Дер- жави-учасниці Хартії погодилися, що їм необхідно подбати про те, щоб правила й процедури, які мають відношення до ІКТ, відповідали докорінним змінам в економічних угодах з урахуванням принципів ефективного партнерства між державним і приватним сектором, а також транспарентності й технологічної нейтральності.

З метою максимізації соціальної й економічної вигоди інформаційного суспільства Держави-учасниці Хартії погодилися з наступними основними принципами й підходами й рекомендували їх іншим:

• продовження сприяння розвитку конкуренції й відкриттю ринків для інформаційної технології й телекомунікаційної продукції й послуг, включаючи недискримінаційне й засноване на витратах підключення до основних телекомунікацій;

• захист прав інтелектуальної власності на інформаційні технології має важливе значення для просування нововведень, пов’язаних з ІКТ, розвитку конкуренції й широкого впровадження нових технологій;

важливо також знову підтвердити зобов’язання урядів ви- ипрпстати тільки ліцензоване програмне забезпечення;

перелік послуг, включаючи телекомунікації, транспорт, дні тавку посилок, мають важливе значення для інформаційного суспільства й економіки; підвищення їхньої ефективності й кон- » урентоздатності дозволить розширити переваги інформаційного суспільства; митні й експедиторські процедури також важливі і ні розвитку інформаційних структур;

розвиток трансграничної електронної торгівлі шляхом спри- нпня подальшої лібералізації, поліпшення мереж і відповідних послуг і процедур у контексті рамок Всесвітньої торговельної організації (ВТО), продовження роботи в області електронної торгівлі у ВТО й на інших міяснародних форумах і застосування и нуючих торговельних правил ВТО до електронної торгівлі;

• послідовні підходи до оподатковування електронної торгівлі, насновані на звичайних принципах, включаючи недискримінацію, інпноправність, спрощеність та інші ключові елементи, погоджені и контексті роботи Організації економічного співробітництва й розпитку (ОЕСР);

• просування ринкових стандартів, включаючи, наприклад, технічні стандарти функціональної сумісності;

• підвищення довіри споживача до електронних ринків відповідно до керівних принципів ОЕСР, у тому числі за допомогою ефективних саморегулюючих ініціатив, таких як кодекси поні ідження, маркування, інші програми підтвердження надійності, і вивчення варіантів усунення складностей, які випробовують споживачі в ході трансграничних суперечок, включаючи використання альтернативних механізмів дозволу спорів;

• розвиток ефективного й значимого механізму захисту при- шітного життя споживача, а також захисту приватного життя »ри обробці особистих даних, забезпечуючи при цьому вільний мі ‘тік інформації;

подальший розвиток й ефективне функціонування електронної ідентифікації, електронного підпису, криптографії й інших заходів забезпечення безпеки й вірогідності операцій.

Зусилля міжнародного співтовариства, спрямовані на розвиток глобального інформаційного суспільства, повинні супроводжу натися погодженими діями по створенню безпечного Й ВІЛЬНОГО під злочинності кіберпростору. Держави-учасниці Хартії зо- бов’язалися забезпечити здійснення ефективних заходів – як це зазначено в Керівних принципах по безпеці інформаційних систем ОЕСР —■ у боротьбі зі злочинністю в комп’ютерній сфері. Буде розширене співробітництво країн «Групи восьми» у рамках Ліонської групи по транснаціональній організованій злочинності. Держави- учасниці Хартії також акцентували увагу на тому, щоб знайти ефективні політичні вирішення актуальних проблем, як, наприклад, спроби несанкціонованого доступу й комп’ютерні віруси.

Наступний міжнародно-правовий документ – Декларація принципів «Побудова інформаційного суспільства – глобальне завдання в новому тисячолітті» від 12.12.2003 р. визначає основні принципи інформаційного суспільства для всіх.

Держави-учасниці Декларації визначили, що будуючи інформаційне суспільство, вони повинні забезпечити, щоб кожний міг скористатися можливостями, які можуть надати IT. Держави погодились, що для вирішення цих завдань всі зацікавлені сторони повинні працювати спільно над розширенням доступу до інформаційних і комунікаційних інфраструктур і технологій, а також до інформації й знань, нарощувати потенціал, підвищувати довіру й безпеку при використанні IT, створювати на всіх рівнях сприятливе середовище, розробляти IT і розширювати сферу їхнього застосування, сприяти культурній розмаїтості й поважати її, визнавати роль засобів масової інформації, приділяти увагу етичним аспектам інформаційного суспільства і заохочувати міжнародне й регіональне співробітництво.

Україна також не стоїть осторонь процесу формування інформаційного суспільства. Чинна законодавча база в основному врегульовує всі питання діяльності суб’єктів щодо розбудови інформаційного суспільства в Україні.

Одним з головних пріоритетів України є прагнення побудувати орієнтоване на інтереси людей, відкрите для всіх і спрямоване на розвиток інформаційне суспільство, в якому кожен міг би створювати і накопичувати інформацію та знання, мати до них вільний доступ, користуватися і обмінюватися ними, щоб надати можливість кожній людині повною мірою реалізувати свій потенціал, сприяючи суспільному і особистому розвиткові та підвищуючи якість життя.

Учасники парламентських слухань з питань розвитку інформаційного суспільства в Україні, які відбулися 21 вересня 2005 року, відмічають, що слухання викликали велику заінтересованість громадськості, наукових і освітянських установ, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також відповідних міжнародних організацій, предметом діяльності яких є розбудова інформаційного суспільства.

Учасники парламентських слухань вважають, що в Україні є необхідний історичний та сучасний досвід для розвитку інформаційного суспільства, зокрема:

ще на початку 50-х років XX століття в Україні було створено третій у світі комп’ютер (після США та Великобританії), сформовано всесвітньо відому школу кібернетики та обчислювальної техніки під керівництвом академіків Лебедева С.А. і Глушкова

2. М., започатковано наукові напрями – штучний інтелект, багатопроцесорні електронні обчислювальні машини, теорія самоорганізації, системний аналіз та інші, завдяки яким світова кібернетика піднялася на новий якісний рівень;

сформовано правові засади побудови інформаційного суспільства; прийнято закони України «Про Концепцію Національної програми інформатизації» та «Про Національну програму інформатизації», інші нормативно-правові акти, які регулюють суспільні відносини щодо створення інформаційних електронних ресурсів,

; ш хисту інтелектуальної власності на ці ресурси, впровадження електронного документообігу, захисту інформації тощо;

Україна має висококваліфікований кадровий потенціал в інформаційній сфері, постійно зростаючий та поновлюваний парк комп’ютерної техніки, сучасні системи та засоби телекомунікацій, і в’язку, високу ступінь інформатизації банківської сфери.

Ці та інші передумови дозволяють вважати, що вітчизняний ринок інформаційно-комунікаційних технологій перебуває в етані активного становлення та за певних умов може стати фундаментом розвитку інформаційного суспільства в Україні.

Н метою забезпечення розвитку інформаційного суспільства в У в рііїні учасники парламентських слухань визначили стратегічними такі напрями і рекомендували:

Президенту України розглянути можливість... утворення при Президентові України консультативно-дорадчого органу – Національної ради з питань розвитку інформаційного суспільства; включення основних питань з розбудови інформаційного суспільства в Україні до щорічних послань Президента України до Верховної Ради України про внутрішнє і зовнішнє становище України; спрямування діяльності певного центрального органу виконавчої влади на проведення державної політики з розвитку інформаційного суспільства в Україні;

Верховній Раді України: забезпечити першочерговий розгляд відповідних законодавчих ініціатив з метою створення цілісної законодавчої системи з питань розвитку інформаційного суспільства; ініціювати заходи із створення єдиного парламентського інформаційного простору для забезпечення ефективного міжпарламентського співробітництва;

Кабінету Міністрів України: розробити із залученням представників наукових установ і громадських організацій, провідних фахівців та підприємців сфери інформаційно-комунікаційних технологій національну стратегію розвитку інформаційного суспільства в Україні та план дій з її реалізації, забезпечити включення основних питань з розбудови інформаційного суспільства в Україні до програм діяльності Кабінету Міністрів України, проектів державних програм економічного і соціального розвитку України; провести роботу щодо удосконалення інформаційного законодавства України, зокрема стосовно приведення його у відповідність із правилами у цій сфері, визначеними міжнародно-правовими актами; розробити концепцію інформаційного законодавства України, яка регулюватиме послідовність підготовки відповідних нормативно-правових актів, їх склад та змістовні вимоги до цих документів, пропозиції щодо внесення змін до цивільного, адміністративного і кримінального законодавства, пов’язаних з урахуванням особливостей розвитку інформаційного суспільства в Україні; розробити проект інформаційного кодексу, проекти законів: про інформацію (нова редакція); про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу ринку цінних паперів в Україні (нова редакція); про внесення змін до Національної програми інформатизації стосовно визначення стратегічних напрямів розвитку інформаційного суспільства і вдосконалення механізмів реалізації державної політики у цій сфері, про програму впровадження електронного документообігу, здійснення експортно-імпортних операцій, сертифікаційних процедур з використанням електронного цифрового підпису; про електронну торгівлю, про охорону баз даних, про дистанційне навчання, про надання медичних послуг із застосуванням інформаційно-комп’ютерних технологій, про електронні послуги (щодо надання органами державної влади та органами місцевого самоврядування юридичним та фізичним особам інформаційних послуг з використанням Інтернету), про встановлення відповідальності за незаконне розповсюдження рекламних електронних повідомлень; забезпечити безумовне виконання норми статті 9 Закону України «Про Національну програму інформатизації» стосовно щорічного подання на розгляд Верховної Ради України разом з проектом Закону України про Державний бюджет України на наступний рік доповіді про стан інформатизації в Україні, завдань Національної програми інформатизації на наступні три роки, програми завдань (робіт) з інформатизації на наступний бюджетний рік із визначенням джерел фінансування; розглянути можливість включення завдань з розвитку інформаційного суспільства до міжнародно-правових договорів щодо науково-технічного співробітництва та міжнародної технічної допомоги; забезпечити уточнення змісту та завдань державних наукових і науково-технічних програм з пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки з метою актуалізації виконання заходів з розвитку інформаційного суспільства в Україні, сприяння підвищенню конкурентоспроможності вітчизняних інформаційно-комунікаційних технологій; доручити Державному комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики розробити та впровадити нові національні стандарти та інші нормативні документи, технічні регламенти з питань інформаційно-комунікаційних технологій, гармонізувавши їх з відповідними міжнародними документами, зокрема електронного документа, електронного видання, у тому числі електронних підручників, навчальних посібників та засобів навчання; доручити Національній академії наук України, Міністерству освіти і науки України, галузевим академіям наук внести пропозиції щодо забезпечення розширення участі українських вчених у міжнародних міждисциплінарних дослідженнях з питань інформаційного суспільства та впровадження новітніх інформаційно-комунікаційних технологій; доручити Державному комітету статистики України забезпечити організацію і проведення державних статистичних спостережень за процесами розвитку інформаційного суспільства в Україні, узгодивши їх з міжнародними стандартами і методологією та підготувати пропозиції щодо внесення відповідних змін до Стратегії розвитку державної статистики на період до 2008 року, затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України від 13 липня 2004 року № 910.

У напрямку розвитку інформаційної інфраструктури учасники парламентських слухань рекомендували також Кабінету Міністрів України:

забезпечити сприятливі умови для: створення та розвитку національної, галузевих і регіональних інформаційних систем, мереж та електронних ресурсів, у тому числі електронної інформаційної системи «Електронний Уряд»; інтегрованих інформаційно-аналітичних систем органів державної влади та органів місцевого самоврядування, зокрема у сфері охорони здоров’я, освіти, науки, культури, довкілля; становлення та розвитку національної системи супутникового зв’язку, ефірного та кабельного цифрового телебачення, прискорення переходу теле- радіомовлення на цифрові технології, оптимізацію використання радіочастотного ресурсу, призначеного для телерадіомовлення; розвитку національного сегмента мережі Інтернет, впровадження систем радіодоступу до цієї мережі в населених пунктах України, передусім – у центрах колективного доступу; створення на основі фундаментальних та прикладних досліджень вітчизняними виробниками новітніх конкурентоспроможних інфор- маційно-комунікаційних технологій, засобів інформатизації і комп’ютерних програм, зокрема з відкритими кодами; підтримки діяльності спеціалізованих бізнес-інкубаторів, технопарків, центрів високих інформаційних технологій та інших інноваційних структур; прискорення робіт, пов’язаних із розробкою, створенням та застосуванням суперкомп’ютерних систем; сприяння розвитку підприємницької діяльності у сфері інформаційно-комунікаційних технологій, зокрема формування системи адміністративних, правових і економічних механізмів, які стимулюватимуть попит на інформаційну продукцію, залучення інвестицій в інформаційно-комунікаційні технології; розвитку конкуренції, просування вітчизняної продукції на міжнародний ринок; забезпечення оптимізації митного та податкового законодавства, при цьому розглянувши можливість зміни порядку проведення амортизаційних відрахувань на програмні, комп’ютерні та телекомунікаційні засоби і спрощення процедури тимчасового ввезення інноваційної продукції із застосуванням інформаційно- комунікаційних технологій; активізації впровадження платіжних карток для безготівкових розрахунків за придбані товари, виконані роботи та надані послуги; створення в електронній формі фондів архівів, бібліотек, музеїв та закладів культури, формування відповідних інформаційно-бібліотечних та інформаційно-пошукових систем з історії, культури, народної творчості, сучасного мистецтва України тощо, а також забезпечення широкого доступу населення до зазначених систем та ресурсів, зокрема шляхом розвитку систем електронних інформаційних ресурсів з відкритим доступом; виконання зобов’язань щодо міжнародного співробітництва, спрямованого на розвиток інформаційної інфраструктури та забезпечення розширення участі України у відповідних міжнародних ініціативах тощо.

Основним завданням розвитку інформаційного суспільства в Україні є сприяння кожній людині на засадах широкого використання сучасних ІКТ можливостей створювати інформацію і знання, користуватися та обмінюватися ними, виробляти товари та надавати послуги, повною мірою реалізовуючи свій потенціал, підвищуючи якість свого життя і сприяючи сталому розвитку країни на основі цілей і принципів, проголошених Організацією Об’єднаних Націй, Декларації принципів та Плану дій, напрацьованих на Всесвітніх зустрічах на вищому рівні з питань інформаційного суспільства (Женева, грудень 2003 року; Туніс, листопад 2005 року) та Постанови Верховної Ради України від 1 грудня 2005 року «Про Рекомендації парламентських слухань з питань розвитку інформаційного суспільства в Україні».

Україна має власну історію розвитку базових засад інформаційного суспільства: діяльність всесвітньо відомої школи кібернетики; формування на початку 90-х років минулого століття концепції та програми інформатизації; створення різноманітних інформаційно-комунікаційних технологій і загальнодержавних інформаційно-аналітичних систем різного рівня та призначення.

За цей час сформовано певні правові засади побудови інформаційного суспільства: прийнято ряд нормативно-правових актів, які, зокрема, регулюють суспільні відносини щодо створення інформаційних електронних ресурсів, захисту прав інтелектуальної власності на ці ресурси, впровадження електронного документообігу, захисту інформації.

Україна готує і має значну кількість висококваліфікованих фахівців з ІКТ, математики, кібернетики; у країні постійно зростає та поновлюється парк комп’ютерної техніки, сучасних систем та засобів телекомунікації, зв’язку; високою є ступінь інформатизації банківської сфери.

Ці та інші передумови дають підстави вважати, що вітчизняний ринок ІКТ перебуває у стані активного становлення та за певних умов може стати фундаментом розвитку інформаційного суспільства в Україні.

Разом з тим ступінь розбудови інформаційного суспільства в Україні порівняно із світовими тенденціями є недостатнім і не відповідає потенціалу та можливостям України, оскільки:

відсутня координація зусиль державного і приватного секторів економіки з метою ефективного використання наявних ресурсів;

ефективність використання фінансових, матеріальних, кадрових ресурсів, спрямованих на інформатизацію, впровадження ІКТ у соціально-економічну сферу, зокрема в сільське господарство, є низькою;

наявне відставання у впровадженні технологій електронного бізнесу, електронних бірж та аукціонів, електронних депозитаріїв, використанні безготівкових розрахунків за товари і послуги тощо;

рівень інформатизації окремих галузей економіки, деяких регіонів держави є низьким;

розвиток нормативно-правової бази інформаційної сфери недостатній;

створення інфраструктури для надання органами державної влади та органами місцевого самоврядування юридичним і фізичним особам інформаційних послуг з використанням мережі Інтернет відбувається повільно;

рівень комп’ютерної та інформаційної грамотності населення є недостатнім, впровадження нових методів навчання із застосуванням сучасних ІКТ – повільним;

рівень інформаційної представленості України в Інтернет- просторі є низьким, а присутність україномовних інформаційних ресурсів – недостатньою;

рівень державної підтримки виробництва засобів інформатизації, програмних засобів та впровадження ІКТ є недостатнім, шо не забезпечує всіх потреб економіки і суспільного життя;

спостерігаються нерівномірність забезпечення можливості доступу населення до комп’ютерних і телекомунікаційних засобів, поглиблення «інформаційної нерівності» між окремими регіонами, галузями економіки та різними верствами населення;

не вирішуються у повному обсязі питання захисту авторських прав на комп’ютерні програми, відсутні системні державні рішення, спрямовані на створення національних інноваційних структур (центрів, технополісів і технопарків) з розробки конкурентоспроможного програмного забезпечення.

Водночас склалися такі передумови, які вимагають прискореного розвитку інформаційного суспільства в Україні. Насамперед це пов’язано із соціально економічною нерівністю, яка виникає між розвинутими країнами і країнами, іцо розвиваються, внаслідок суттєвої різниці в темпах зростання обсягів та номенклатури товарів і послуг, які виробляються та надаються за допомогою ІКТ. Така нерівність негативно впливає на конкурентоспроможність країн і життєвий рівень людей.

Виконання масштабного, багатогранного завдання потребує гармонійного .поєднання зусиль держави, суспільства, профспілок, бізнесу та громадян щодо впровадження відповідних Основних засад розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007- 2015 роки (далі – Основні засади).