5. Програмні нормативно-правові акти щодо формування інформаційного суспільства

Важливою особливістю сучасних процесів глобалізації та інформатизації є так званий “економічний і технологічний розвиток, що вилучає”, сутність якого полягає у постійному збільшенні розриву між розвиненими країнами та рештою країн світу, внаслідок чого перші користуються перевагами зазначених вище процесів, а другі ще більше відчувають їх негативні наслідки. І така диверсифікація спостерігається не тільки між різними державами, а й усередині суспільства кожної держави. Одні соціальні групи активно залучаються до трансформаційних процесів, інші, навпаки, залишаються осторонь їх.

Тому нині загальновизнаною є потреба в активному втручанні та контролі з боку окремих держав і міжнародної спільноти, аби явища глобалізації та інформатизації позитивно впливали на кожну державу і світ у цілому. Одним із способів такого впливу стало прийняття низки програмних документів, що визначають цілі і завдання держав у формуванні глобального інформаційного суспільства. Подібні акти на міжнародному рівні було прийнято в рамках ООН, ОБСЄ, Ради Європи. Крім того, нині більшість держав, зокрема й Україну, створили національні нормативно-правові акти з питань розбудови інформаційного суспільства.

Одним із перших міжнародно-правових актів, яким зроблено спробу накреслити основні принципи і шляхи формування та розвитку інформаційного суспільства, безперечно є “Хартія глобального інформаційного суспільства”, прийнята лідерами “сімки” найбільш розвинених держав світу в Окінаві 22 липня 2000 р.³². Згідно з положеннями цієї Хартії (п. 2), сутність стимульованої інформаційно- комунікаційними технологіями (IT) економічної й соціальної трансформації полягає в її здатності сприяти людям і суспільству у використанні знань та ідей. Інформаційне суспільство, як його розуміють автори Хартії, дає змогу людям використовувати свій потенціал і реалізовувати свої устремління.У Хартії також визначено, що головним принципом формування є те, що “всі люди скрізь, без винятку, повинні мати можливість користуватися перевагами глобального інформаційного суспільства”, а стійкість цього суспільства – ґрунтується на демократичних цінностях, таких як вільний обмін інформацією і знаннями, взаємна терпимість і повага до особливостей інших людей.

При цьому сама Хартія (п. 5) розглядається передусім як заклик до всіх як у державному, так і в приватному секторах ліквідувати міжнародний розрив у галузі інформації і знань. Для виконання цього завдання пропонується (п. 6) будувати роботу у таких ключових напрямах:

• проведення економічних і структурних реформ з метою створення обстановки відкритості, ефективності, конкуренції і використання нововведень;

• раціональне управління макроекономікою, що сприяє більш точному плануванню з боку ділових кіл і споживачів, і використання переваг нових інформаційних технологій;

• розроблення інформаційних мереж, що забезпечують швидкий, надійний, безпечний та економічний доступ за допомогою конкурентних ринкових умов;

• розвиток людських ресурсів, що відповідають вимогам, за допомогою освіти і постійного навчання та задоволення зростаючого попиту на спеціалістів IT у багатьох секторах економіки;

• активне використання IT в державному секторі, сприяння наданню в режимі реального часу послуг, потрібних для підвищення рівня доступності влади для всіх громадян.

У процесі розбудови інформаційного суспільства одним з головних завдань держави на національному рівні визначається (п. 19-а) вдосконалення системи управління, формування нових методів комплексного розроблення політики й відповідного нормативного забезпечення.

Певні цілі й завдання формування інформаційного суспільства сформульовано в Декларації тисячоліття ООН³³, яка, безсумнівно, є програмним документом, що визначає основні цілі та принципи міждержавного співробітництва у XXI ст.

У ній, зокрема, зазначається (п. 5), що головним завданням міжнародної спільноти, є забезпечення умов, за яких стала б позитивним фактором для всіх народів у світі. Це пов’язано з тим, що, хоча глобалізація відкриває широкі можливості, її благами користуються досить нерівномірно й нерівномірно розподіляють витрати на неї. Задля вирішення цього завдання в Декларації визначений головні цілі, яким держави-учасниці надають особливого значення. Серед таких цілей деякі стосуються безпосередньо розвитку інформаційної сфери. Зокрема, визначено, що міжнародна спільнота повинна:

• вжити заходів щодо того, щоб усі могли користуватися благами нових технологій, особливо інформаційних і комунікаційних, відповідно до рекомендацій, що містяться в Декларації міністрів на сесії Економічної і соціальної ради ООН (ЄКО- СОС) 2000 р. (п. 20);

• забезпечити свободу ЗМІ у виконанні ними своєї функції, а також право громадськості на доступ до інформації (п. 25).

На розвиток положень Декларації тисячоліття, держави-члени ООН під час проведення в Женеві 10-12 грудня 2003 р. першого етапу Всесвітньої зустрічі на вищому рівні з питань інформаційного суспільства було прийнято міжнародно-правовий акт під назвою “Декларація принципів побудови інформаційного суспільства – глобальне завдання в новому тисячолітті”³⁴. Основною метою цієї декларації, як зазначено в її п. 2, є використання потенціалу інформаційних і комунікаційних технологій для досягнення сформульованих у Декларації тисячоріччя цілей розвитку.

У контексті цієї мети учасники Декларації заявили про своє загальне прагнення й рішучість побудувати орієнтоване на інтереси людей, відкрите для всіх і спрямоване на розвиток інформаційне суспільство (п. 1).

За своєю структурою Декларація складається з трьох основних розділів, у яких визначаються певні узгоджені позиції, спільні цілі та спільні обов’язки держав-учасниць.

У розділі А “Наша загальна концепція інформаційного суспільства” викладено переваги та небезпеки, пов’язані з формуванням інформаційного суспільства, декларується необхідність здійснення всіх пов’язаних з цим процесів у повній відповідності з принципами та цілями ООН, захистом прав і свобод людини, розбудовою інформаційного суспільства на благо нинішнього та прийдешнього поколінь.

Зокрема, визначено, що фундаментом інформаційного суспільства є проголошене в ст. 19 Загальної декларації прав людини право кожної особи на волю переконань і на вільне їх вираження. Кожний, де б він не перебував, повинен мати можливість брати участь в інформаційному суспільстві, і нікого не можна позбавити пропонованих цим суспільством переваг (п. 4).

Важливим є застереження, що інформаційно-комунікаційні технології (ІКТ) слід розглядати як інструмент, а не як самоціль (п. 9). Тобто основною метою розбудови інформаційного суспільства є задоволення потреб окремих індивідів, суспільства та держави. А ІКТ виступають лише потужним інструментом підвищення продуктивності, економічного зростання, створення нових робочих місць і розширення можливостей працевлаштування, а також підвищення якості життя для всіх.

У розділі В Декларації “Інформаційне суспільство для всіх: основні принципи” визначено ключові принципи побудови відкритого для всіх інформаційного суспільства:

1. сприяння органів державного управління й усіх зацікавлених сторін застосуванню ІКТ із метою розвитку. Підкреслено, що органи державного управління, приватний сектор, громадянське суспільство, міжнародні організації мають відігравати важливу роль у розвитку інформаційного суспільства, брати на себе відповідальність за це і за можливості брати участь у процесах ухвалення рішень;

2. інформаційна та комунікаційна інфраструктура – необхідний фундамент відкритого для всіх інформаційного суспільства. Це забезпечується проведенням політики, що створює на всіх рівнях сприятливі умови для стабільності, передбачуваності й чесної конкуренції. Цю політику потрібно розробляти і здійснювати так, щоб не тільки залучати приватні інвестиції в розвиток інфраструктури ІКТ, а й забезпечувати виконання зобов’язань щодо універсального обслуговування в тих сферах, де не діють традиційні ринкові механізми;

3. доступ до інформації і знань. Полягає у забезпеченні кожному можливості мати доступ до інформації, ідей і знань та робити свій внесок;

4. нарощування потенціалу, тобто кожна людина повинна мати можливість опановувати навички і знання, потрібні для розуміння суті інформаційного суспільства та економічних знань, для активної участі в ньому і повномасштабного використання його переваг.

5. зміцнення довіри й безпеки при використанні ІКТ. Означає інформаційну безпеку та безпеку мереж, аутентификацию, захист недоторканності приватного життя і прав споживачів, та є передумовою становлення інформаційного суспільства і зростання довіри з боку користувачів ІКТ.

6. формування сприятливого середовища, що є важливою умовою існування інформаційного суспільства. Таке середовище має формуватися як на національному, так і на міжнародному рівнях. Воно має забезпечувати:

• верховенство права, прозору, сприятливу конкуренцію, технологічно нейтральну і передбачувану політичну і регламентну базу;

• застосування ІКТ як важливого інструменту належного державного управління;

• забезпечення захисту інтелектуальної власності для заохочення інноваційної діяльності і творчості в інформаційному суспільстві;

• особливу увагу до розроблення і ухвалення міжнародних стандартів;

• керування використанням радіочастотного спектра в інтересах суспільства;

• керування використанням Інтернет на міжнародному рівні, яке охоплює як технічні питання, так і питання державної політики і в якому мають брати участь усі зацікавлені сторони, міжнародні, міжурядові та неурядові організації;

7. додатки на базі ІКТ: переваги в усіх аспектах життя – використання і розгортання ІКТ має бути спрямоване на створення переваг у всіх аспектах нашого повсякденного життя. Додатки ІКТ мають бути зручними для користувачів, доступними для всіх, прийнятними з цінового погляду, відповідати місцевим потребам завдяки адаптації до місцевих мов і культур та підтримувати стійкий розвиток;

8. культурна різноманітність і культурна самобутність, мовна різноманітність, оскільки це забезпечує збереження загальної спадщини людства, що передбачено відповідними програмними документами ООН;

9. визнання засобів масової інформації основною складовою інформаційного суспільства. Підтверджується потреба дотримання свободи преси та свободи інформації, а також їх незалежності, плюралізму й різноманітності;

10. дотримання етичних аспектів інформаційного суспільства, які полягають у потребі поважати мир і обстоювати такі основні цінності, як воля, рівність, солідарність, терпимість, колективна відповідальність і дбайливе ставлення до природи;

11. міжнародна та регіональна співпраця, що є важливою умовою розбудови інформаційного суспільства, оскільки останнє є глобальним по суті. Основна мета такої співпраці – сприяння подоланню розриву в цифрових технологіях, розширення доступу до ІКТ, створення цифрових можливостей і використання потенціалу ІКТ в інтересах розвитку. Окремо визначено роль Міжнародного союзу електрозв’язку в реалізації основних цілей розбудови інформаційного суспільства.

У розділі С Декларації “До інформаційного суспільства для всіх, заснованому на спільному використанні знань” викладені зобов’язання держав-учасниць ООН щодо зміцнення співпраці з метою реалізації Плану дій та принципів Декларації, періодичного оцінювання ефективності вжиття заходів та координації міжнародних зусиль з розбудови інформаційного суспільства.

Важливим кроком України на шляху до активного залучення нашої держави до процесів розбудови інформаційного суспільства стало прийняття в січні 2007 р. Закону України “Про Основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки”³⁵. Закон передбачає реалізацію цілей і принципів, сформульованих у Декларації. Викладені в ньому основні засади є концептуальною основою для розроблення завдань розвитку інформаційного суспільства в Україні.

За нормами розділу III Закону, національна політика України щодо розбудови інформаційного суспільства має забезпечувати:

• перехід до пріоритетного науково-технічного та інноваційного розвитку;

законодавче забезпечення розвитку інформаційного суспільства;

• формування сприятливих економічних умов розвитку інформаційного суспільства;

• розвиток загальнодоступної інформаційної інфраструктури;

• повсюдний доступ до телекомунікаційних послуг та інформаційних ресурсів;

• сприяння збільшенню різноманітності та кількості електронних послуг;створення загальнодоступних електронних інформаційних ресурсів;

• підготовку людини до роботи в інформаційному суспільстві;

• створення системи мотивацій щодо впровадження і використання ІКТ;

• пріоритетний розвиток науки та культури в інформаційному суспільстві;

• охорону здоров’я в інформаційному суспільстві;

• охорону навколишнього природного середовища;

• захист інформаційної безпеки в інформаційному суспільстві.

Для виконання завдань розвитку інфор-маційного суспільства

Закон передбачає (Розділ IV) створення відповідних організаційно- правових основ, таких як: інституційне, організаційне та ресурсне забезпечення; відповідні об’єднання громадян; механізми інтеграції України у світовий інформаційний простір та механізми реалізації Основних засад розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки.

Хоча самі по собі перелічені вище нормативно-правові акти мають декларативний характер, викладені в них принципи і завдання є основою для розроблення конкретних заходів у межах проведення державної інформаційної політики та окремих планів і програм. Крім того, такі норми мають характер морального зобов’язання публічної влади держави щодо цілей, яких потрібно досягти в рамках розвитку інформаційного суспільства, відбивають офіційну позицію щодо бачення сутності і змісту такого суспільства. Передбачається, що реалізація визначених у цих актах концептуальних засад дасть змогу забезпечити позитивні зміни в життєдіяльності суспільства і людини.ГЛАВА 2

ПРЕДМЕТ, МЕТОД I СИСТЕМА ІНФОРМАЦІЙНОГО ПРАВА

Предмет інформаційного права. Метод інформаційного права. Поняття, система та джерела інформаційного права. Класифікація інформації в українському законодавстві.

Поняття та структура інформаційних правовідносин. Інформаційний простір та інформаційний суверенітет.