4. Розповсюдження і демонстрування фільмів

Значна частина розповсюджуваної візуальної масової інформації подається у вигляді кінофільмів та відеофільмів. Закон України “Про кінематографію” (ст. 1) визначає фільм як аудіовізуальний твір кінематографії, що складається з епізодів, поєднаних між собою творчим задумом і зображувальними засобами, та який є результатом спільної діяльності його авторів, виконавців і виробників.

Загалом, кінематографія, розглядається законодавством як галузь культури, що по’єднує комплекс видів професійної діяльності, пов’язаної з виробництвом, розповсюдженням, зберіганням та демонструванням фільмів, навчально-науковою роботою у цій галузі. Але серед напрямів діяльності в галузі кінематографії можна виді- лити два, безпосередньо пов’язаних з розповсюдженням аудіовізу-

³¹‘ Про затвердження системи візуальних позначок класифікації кіновідсопродукції залежно від аудиторії, на яку вона розрахована: Рішення Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення від 18 червня 2003 р. № 781.

альної інформації. До них належать розповсюдження та демонстрування фільмів.

Розповсюдження (прокат) фільму – це виготовлення фільмокопій (тиражування), продаж і передача їх у прокат юридичним та фізичним особам. Суб’єктами діяльності щодо розповсюдження фільмів є: виробники, дистриб’ютори (прокатники) фільмів, кінокопіювальні підприємства, фонди фільмів, архіви кіно-, фото-, фонодокументів тощо.

Демонстрування (публічний показ, публічне сповіщення і публічна демонстрація) фільму – це професійна кінематографічна діяльність, що полягає в показі фільму глядачам у призначених для цього приміщеннях (кінотеатрах, інших кіновидовищних закладах), на відеоуста- новках, а також каналами мовлення телебачення. Суб’єктами діяльності щодо демонстрування фільмів є: кінотеатри, кіноустановки, ві- деоустановки, канали мовлення телебачення (ефірного, кабельного, ефірно-кабельного, супутникового тощо).

Державне регулювання діяльності з розповсюдження та демонстрування фільмів забезпечується шляхом:

• установлення загальнобов’язкових технічних стандартів, норм та правил розповсюдження і демонстрування фільмів;

• ведення Державного реєстру виробників, розповсюджувачів і демонстраторів фільмів;

• надання права на демонстрування та розповсюдження фільмів у дозвільному порядку.

Органом державного регулювання в галузі кінематографіє є Міністерство культури і туризму України¹⁹⁹ (МКТ), у структурі якого діють Державна служба кінематографії та Експертна комісії МКТ з питань розповсюдження і демонстрування фільмів.

У рамках своєї регуляторної діяльності в галузі кінематографії, Мінкультури встановлює вже згадані технічні стандарти, норми та правила розповсюдження і демонстрування фільмів, дотримання яких є обов’язковим для суб’єктів кінематографії незалежно від форм власності. Крім того, згідно зі ст. 14 Закону України “Про кінематографію”, іноземні фільми перед розповсюдженням в Україні в обов’язковому порядку повинні бути дубльовані або озвучені чи суб- титровані державною мовою, вони також можуть бути дубльовані або озвучені чи субтитровані мовами національних меншин.

Основні функції регулювання діяльності у сфері кінематографії виконує Державна служба кінематографі (Держкіно), яка є урядовим органом державного управління, що діє у складі МКТ і підпорядковується йому ³²°.

Основними завданнями Держкіно є:

• сприяння відродженню національної кінематографії, посилення її впливу на формування духовних цінностей Українського народу, створення належних правових і економічних умов для розвитку національного кіномистецтва та конкурентоспроможної на міжнародному ринку кіноіндустрії;

• участь у межах своєї компетенції у реалізації державної політики в галузі кінематографії;

• координація роботи місцевих органів виконавчої влади з питань реалізації державної політики у галузі кінематографії.

Зокрема, в рамках виконання своїх повноважень Держкіно:

• веде Державний реєстр виробників, розповсюджувачів і демонстраторів фільмів;

• видає державні посвідчення на право розповсюдження і демонстрування фільмів.

Порядок ведення Державного реєстру виробників, розповсюджувачів і демонстраторів фільмів визначається відповідним Положенням, затверджене Кабінетом Міністрів України²⁰⁰.

Одним із головних завдань ведення цього Реєстру є ідентифікація суб’єктів кінематографії, що здійснюють виробництво, розповсюдження і демонстрування фільмів на професійній основі з дотриманням технічних стандартів, норм та правил у цій сфері.

Реєстр складається з трьох розділів: виробники фільмів, розпосю- джувачі фільмів, демонстратори фільмів, у яких відображаються дані:

• про виробництво фільмів на власній або найманій (орендованій) виробничій базі з повним технологічним циклом для виготовлення оригіналів фільмових матеріалів на кіноплівці, магнітних чи інших електронних носіях – для виробників фільмів;

• про отримання права на виготовлення фільмокопій на кіноплівці, магнітних чи інших електронних носіях, продаж та передачу їх у прокат для демонстрування і для приватного (у домашніх умовах) перегляду; про умови виготовлення фільмокопій: на власній або найманій (орендованій) виробничій базі – для розповсюджувачів фільмів;

• про демонстрування фільмів у призначених для цього приміщеннях – для демонстраторів фільмів.

Внесення суб’єкта кінематографії до Реєстра здійснюється на підставі відповідної заяви, яка розглядається в місячний термін з дня отримання її реєструючим органом. За результатами розгляду заяви орган управління кінематографією ухвалює рішення про внесення до Реєстру суб’єкта кінематографії чи про відмову у внесенні до Реєстру. При внесенні суб’єкта кінематографії до Реєстру йому видають свідоцтво встановленого зразка.

Рішення про внесення до Реєстру суб’єкта кінематографії та видачу йому свідоцтва ухвалюють:

• Держкіно – стосовно виробників фільмів; розповсюджувачів фільмів, які отримали право на розповсюдження фільмів на всій території України;

• місцеві органи управління кінематографією – стосовно розповсюджувачів фільмів, які отримали право на розповсюдження фільмів у межах відповідних адміністративно-територіальних одиниць; демонстраторів фільмів, які проводять свою діяльність у межах відповідних адміністративно-територіальних одиниць.

Одним із ключових засобів регулювання розповсюдження і демонстрування на території України всіх видів вітчизняних та іноземних фільмів є видача Державного посвідчення на право розповсюдження і демонстрування фільмів (Прокатного посвідчення). Прокатне посвідчення є документом, що засвідчує відповідне право та визначає умови розповсюдження і демонстрування фільмів. Фільми, на які видані державні посвідчення на право розповсюдження і демонстрування, вносяться до Державного реєстру фільмів²⁰¹.

Безпосередньо порядок видачі прокатних посвідчень визначається Положенням про державне посвідчення на право розповсюдження і демонстрування фільмів, затверджене Постановою Кабінету Міністрів України²⁰².

Прокатне посвідчення дає право розповсюджувати і демонструвати на території України всі види фільмів, вироблених в Україні та за її межами, будь-яким кінотеатрам, кіноустановкам, віде- оустановкам, прокатним пунктам відеокасет, торговельним підприємствам, підприємствам з тиражування, а також телеорганіза- ціям, у тому числі кабельному телебаченню, незалежно від форми власності.

Згідно з цим Положенням (п. 2), Прокатне посвідчення може засвідчувати два види прав: право розповсюдження фільму та право демонстрування фільму.

Право розповсюдження фільму є виключним (ексклюзивним) або невиключним (неексклюзивним) правом на тиражування, продаж, передавання в прокат, оренду фільму. Це право складається з:

• кінотеатрального права (тиражування фільмокопій на кіноплівці, передання їх у прокат, оренду);

• права домашнього відео (тиражування фільмокопій на відео- носіях, їх продаж, передавання в прокат);

• права публічного комерційного відео (тиражування фільмокопій на відеоносіях, їх продаж, передавання в прокат, оренду для публічного показу через відеопроекцію);

• телевізійного права (тиражування фільмокопій на відеоносіях, їх продаж, передавання в прокат для публічного показу каналами мовлення телебачення);

Право демонстрування фільму – це виключне (ексклюзивне) або невиключне (неексклюзивне) право на демонстрування (публічний показ) фільму. Це право складається з:

• кінотеатрального права (демонстрування фільмокопій на кіноплівці у призначених для цього приміщеннях: кінотеатрах, кіноустановках);

• права публічного комерційного відео (демонстрування фільмокопій на відеоносії у призначених для цього та обладнаних спеціальною відеопроекційною апаратурою приміщеннях або у приміщеннях, безпосередньо не пов’язаних з демонструванням фільмів, обладнаних відеопроекційною апаратурою або телевізійними приймачами);

• телевізійного права (демонстрування фільмокопій на відеоносії або кіноплівці каналами мовлення ефірного, супутникового, кабельного телебачення платного чи безоплатного).

Прокатне посвідчення видається юридичній або фізичній особі, яка відповідно до законодавства є суб’єктом підприємницької діяльності. Рішення про видачу посвідчення приймає Держкіно на підставі відповідної заяви .

Прокатне посвідчення видається:

• власникам кінотеатрального права – на кожний фільм і кожну фільмокопію на кіноплівці;

• власникам телевізійного права, права домашнього відео та публічного комерційного відео – на кожний фільм або кілька фільмів.

Для одержання прокатного посвідчення власник відповідних прав на фільм подає до Держкіно:

• заяву про видачу прокатного посвідчення, в якій зазначаються назва фільму мовою оригіналу та українською мовою, країна і студія-виробник, рік випуску;

• нотаріально засвідчені копії (ксерокопії) угод (контрактів, договорів), інших документів, які підтверджують право даної особи на розповсюдження і демонстрування фільму, починаючи від першого власника майнових авторських прав;

в) коротку анотацію фільму, довідку про основний творчий склад знімальної групи та про метраж і тривалість фільму, засвідчені підписом власника відповідних прав на фільм;

г) фільмокопію на кіноплівці або інших носіях, яка відповідає технічним вимогам для перегляду, дубльована (озвучена, субтитрована) українською мовою.

Розгляд заяви, ухвалення рішення щодо державної реєстрації фільму або відмови у ній та видача прокатного посвідчення здійснюються протягом 15 днів. У разі позитивного рішення Держкіно реєструє фільм у Державному реєстрі фільмів, присвоює кожному фільму державний реєстраційний номер та видає прокатне посвідчення. Під час реєстрації також встановлюється індекс розповсюдження і демонстрації та визначається глядацька аудиторія фільма.

У разі виникнення розбіжностей щодо визначення індексу фільму за згодою власника відповідних прав на фільм цей індекс визначає Експертна комісія з питань розповсюдження і демонстрування фільмів при Держкіно, до складу якої входять незалежні експерти – кінознавці, кінокритики, мистецтвознавці, психологи, а також представ- ники заінтересованих міністерств та інших центральних органів виконавчої влади.

Підставами для відмови у державній реєстрації фільму та видачі прокатного посвідчення є:

• висновок експертної комісії щодо невідповідності фільму вимогам Закону України “Про захист суспільної моралі”;

• якщо фільм не дубльований (озвучений, субтитрований) українською мовою на фільмокопії мови оригіналу.

Відмова у державній реєстрації та видачі прокатного посвідчення означає заборону демонстрації та розповсюдження фільму на території України.

Положенням про державне посвідчення на право розповсюдження і демонстрування фільмів встановлені такі індекси що визначають глядацьку аудиторію та відповідно до неї умови розповсюдження і демонстрування фільмів, які зазначаються у прокатному посвідченні.

Для фільмів, що не мають обмеження глядацької аудиторії встановлюються індекси: "ДА ” – дитяча аудиторія та "ЗА загальна аудиторія.

Для фільмів, що мають обмеження глядацької аудиторії:

“14” – фільм, перегляд якого дозволяється дітям до 14 років тільки у супроводі батьків. Самостійний перегляд дітям до 14 років забороняється;

“16” – фільм, перегляд якого забороняється особам віком до 16 років;

“18” – фільм, перегляд якого забороняється особам віком до 18 років;

“Х21” – фільм, перегляд якого забороняється особам віком до 21 року.

Відповідно до встановлених індексів, фільми, що мають обмеження глядацької аудиторії, розповсюджуються і демонструються з дотриманням певних вимог та обмежень. Так, продаж, передання в прокат населенню примірників фільмів на відеоносіях здійснюються з дотриманням таких вимог:

• наявність на відеоносіях інформації про індекс фільму, який визначає глядацьку аудиторію;

• обов’язкове попередженням споживача про встановлені обмеження.

При демонструванні фільмів кінотеатрами і кіновідеоустановками встановлено вимоги щодо попередження глядача про встановлені обмеження та дотримання встановленого часу демонстрування фільму.

Згідно з часовими обмеженнями фільми з індексом обмеження глядацької аудиторії можуть демонструватися:

“14” – на будь-яких сеансах, крім спеціальних дитячих;

“16” – на будь-яких сеансах, крім спеціальних дитячих;

“18” та “Х21” – на вечірніх сеансах з 18 години.

При демонструванні фільмів телеорганізаціями необхідно дотримувати таких вимог: попередження про встановлені обмеження у програмах телепередач; попередження перед початком демонстрування фільму, застосування візуальних позначок класифікації відео- продукції; додержання встановленого часу демонстрування фільму.

Згідно з часовими обмеженнями фільми з індексом обмеження глядацької аудиторії можуть демонструватися на телебаченні:

“14” – з 18 до 6 години;

“16”-з 21 до 6 години;

“18” – з 23 до 6 години;

“Х21” – з 24 до 6 години.

Ще однією вимогою до ідентифікації при демонструванні кінофільмів є встановлена ст. 13 Закону України “Про кінематографію” обов’язковість наявності вихідних даних (титрів) фільму, які повинні розміщуватися на матеріальних носіях на початку або в кінці фільму та підлягають обов’язковому відтворенню на всіх фільмокопіях.

У вихідних даних (титрах) у довільній послідовності зазначаються назва фільму, учасники його створення, знак охорони авторського права, рік його створення. За погодженням із власником, який має виключне право на фільм, у вихідні дані (титри) фільму можуть бути внесені додаткові відомості про учасників його створення.

І. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Предметом курсу “Інформаційне право” є правові відносини щодо інформації, які виникають у сфері здійснення інформаційної діяльності, створення інформаційних продуктів та надання інформаційних послуг.

Цілі і завдання курсу. Вивчаючи курс “Інформаційне право”, студент повинен оволодіти комплексом знань та вмінь, зокрема:

студент повинен знати: основні поняття та категорії інформаційного права; чинне національне законодавство щодо інформаційної сфери; основні міжнародно-правові акти, що регулюють питання інформаційної діяльності; систему та компетенцію органів державної влади що здійснюють управління інформаційною сферою; ключові аспекти інформатизації управлінського процесу;

студент повинен вміти: використовувати норми та принципи національного і міжнародного права стосовно сфери інформаційних правовідносин; здійснювати юридичне забезпечення інформаційної діяльності та надання інформаційних послуг; брати участь в інформаційній діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування.

Методична структура курсу. Вивчення положень курсу “Інформаційне право” здійснюється у формі читання лекцій із наступною перевіркою та закріпленням теоретичного матеріалу на практичних заняттях.

Мета лекції-формування теоретичної і методологічної бази для поступового засвоєння основних положень курсу. Інколи лекція є основним джерелом інформації: якщо деякі теми або питання не відображено в підручниках і навчальних посібниках; якщо сталися зміни в законодавстві, якщо окремі теми або питання є складними для засвоєння за самостійного вивчення.

Практичне заняття – одна з основних форм закріплення набутих знань шляхом виконання практичних вправ, вирішенню запропонованих завдань.

Безумовно, важливою є самостійна робота студентів, у рамках якої вони повинні детально ознайомитися з нормативно-правовим матеріалом та рекомендованою літературою, підготовити запропоновані теми рефератів і доповідей.