Глава 12

ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ РОЗПОВСЮДЖЕННЯ МАСОВОЇ ІНФОРМАЦІЇ

Політико-правовий контекст діяльності у сфері масової інформації. Друковані засоби масової інформації (преса). Видавнича справа. Інформаційні агентства. Електронні засоби масової інформації. Розповсюдження і демонстрування фільмів.

12. 1. Політико-правовий контекст діяльності у сфері масової інформації

Одним із найбільш важливих для окремої людини, суспільства та держави видів інформації є масова інформація. За ст. 20 Закону України “Про інформацію”, масова інформація визначається як публічно поширювана друкована та аудіовізуальна інформація. Головним критерієм размсжування цього виду інформації й інших видів критерій публічної поширюваності, який означає масове розповсюдження цієї інформації для відносно великого, невизначеного кола осіб. Адже споживачем масової інформації як інформаційного продукту може стати будь-яка зацікавлена особа.

Законодавство визначає також засоби поширення масової інформації, які класифікуються залежно від форми подання інформації друкованої чи аудіовізуальної на:

• друковані засоби масової інформації – періодичні друковані видання (газети, журнали, бюлетені тощо) і разові видання з визначеним тиражем.

• аудіовізуальні засоби масової інформації – радіомовлення, телебачення, кіно, звукозапис, відеозапис тощо.

Як уже зазначалося вище, ключовою для розуміння сутності правового регулювання мас-медіа є їх дуалістична природа, яка полягає в тому, що, з одного боку, вони є звичайними підприємствами, а з другого – трибуною для висловлювання поглядів і демократичної комунікації¹⁸⁶. У цьому аспекті правові питання діяльності засобів масової інформації є невід’ємною частиною питань організації політичної влади в державі і залежать від ступеня демократичності цієї влади.

Найбільш популярною для визначення ролі і місця засобів масової інформації в сучасному демократичному суспільстві є так звана концепція “ліберального плюралізму”. Відповідно до цієї концепції, засоби масової інформації виконують три основні ролі: громадського спостерігача, представника споживача та джерела суспільної інформації¹⁸⁷.

Виконуючи роль громадського спостерігача, засоби масової інформації мають забезпечувати контроль за публічною владою, прозорість діяльності органів публічної влади, інформуючи громадськість про можливі зловживання та правопорушення в цій сфері, акцентуючи увагу владних інституцій на питаннях що викликають суспільний інтерес. Роль громадського спостерігача історично закріпилася за мас-медіа як одним із засобів захисту прав людини від можливих утисків з боку держави.

Роль засобів масової інформації як представника споживача полягає в тому, що, маючи на меті задоволення інформаційних потреб споживачів інформації, мас-медіа повинні йти назустріч цим потребам. Таким чином, певною мірою зміст інформації, яку поширюють мас-медіа, формується в рамках ринкового механізму, відповідно до попиту і пропозиції. Відповідно через ринкові механізми громадськість, суспільство в цілому та окремі соціальні групи можуть забезпечити представництво своїх інтересів у сфері масової інформації, через ЗМІ, що розраховані на відповідну аудиторію.

Нарешті, в ролі джерела суспільної інформації ЗМІ забезпечують притаманний демократичному суспільству процес вільного висловлювання ідей і поглядів кожним бажаючим та широкого суспільного обговорення важливих проблем державного й суспільного життя. Така роль ЗМІ сприяє формуванню громадської думки та участі громадськості в політичному та суспільному житті держави.

Слід зазначити, що визначена вище концепція може бути реалізована лише за однієї умови – за незалежності ЗМІ. Саме на забезпечення такої незалежності спрямовані більшість правових гарантій діяльності ЗМІ.Зокрема, слід зазначити, що ч. 2 ст. 15 Конституції України в нашій державі цензура заборонена. Така пряма заборона фактично є ключовою гарантією свободи діяльності у сфері масової інформації. Хоча питання незалежності ЗМІ певного мірою є фікцією, адже всі вони мають своїх власників, які багато в чому визначають напрями діяльності кожного конкретного ЗМІ. Подібний стан речей характеризуються терміном “економічна цензура”. В цьому разі слід говорити швидше про норми вже згаданої ст. 15 Конституції України, за якими суспільне життя в Україні ґрунтується на політичній, економічній та ідеологічній багатоманітності, а жодна ідеологія не може бути визнана державою як обов’язкова. Саме різноманітність, тобто належність ЗМІ від різних власників і, відповідно, розповсюдження за їх допомогою різних думок, поглядів та оцінок дає змогу створити загальний ефект незалежності ЗМІ.

Наприклад, можна виділити чотири основні види ЗМІ, залежно від статусу їх власників і засновників:

1. державні (офіційні), засновниками яких є органи публічної влади і які використовуються насамперед для розповсюдження інформації цих органів влади та діють у рамках державної інформаційної політики;

2. партійні, засновниками яких є політичні партії і які мають відповідне ідеологічне спрямування та використовуються насамперед для проведення політичної агітації;

3. приватні (незалежні), засновниками та власниками яких є суб’єкти господарської діяльності та які орієнтовані насамперед на отримання прибутку від здійснення інформаційної діяльності. Відповідно зміст діяльності цих ЗМІ визначається вимогами ринку інформаційних продуктів та послуг;

4. громадянські (неприбуткові), засновниками яких виступають і громадські організації (правозахисні, національні, культурні, релігійні, екологічні, професіональні тощо). Цей вид ЗМІ розрахований передусім на задоволення інформаційних потреб відповідних соціальних груп або інформування суспільства з питань діяльності відповідних громадських організацій.