10. 5. Національна програма інформатизації.

Значну роль у розвитку українського сегмента Інтернет відіграє Національна програма інформатизації України.

Згідно з положенням розділу III Концепції національної програми інформатизації, “державна політика інформатизації формується як складова частина соціально-економічної політики держави в цілому”¹⁶⁸.

Нормами ст. 5 Закону “Про національну програму інформатизації”¹⁶⁹ визначено, що головною метою цієї Програми є створення необхідних умов для забезпечення громадян та суспільства своєчасною, достовірною і повного інформацією шляхом широкого використання інформаційних технологій, забезпечення інформаційної безпеки держави.

Програма спрямована на вирішення таких основних завдань:

• формування правових, організаційних, науково-технічних, економічних, фінансових, методичних та гуманітарних передумов розвитку інформатизації;

• застосування та розвиток сучасних інформаційних технологій у відповідних сферах суспільного життя України;

• формування системи національних інформаційних ресурсів; створення загальнодержавної мережі інформаційного забезпечення науки, освіти, культури, охорони здоров’я тощо;

• створення загальнодержавних систем інформаційно-аналітичної підтримки діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування;

• підвищення ефективності вітчизняного виробництва на основі широкого використання інформаційних технологій;

• формування та підтримка ринку інформаційних продуктів і послуг;

• інтеграція України у світовий інформаційний простір.

Однак більшість дослідників, характеризуючи український сегмент Інтернет, звертають увагу на недостатні темпи розвитку його наповнення, причому це стосується як електронних інформаційних ресурсів, так і системи надання електронних інформаційних послуг та електронної комерції. Так, український сегмент Інтернет є менший від російського і дуже відстає від польського, словацького, чеського, не кажучи вже про мережу розвинених країн. І це без урахування того, що за різними оцінками, від 90 до 95% ресурсів українського сегмента Інтернет є російськомовними.

Проте цю ситуацію варто розглядати, з позіції соціальних характеристик середньостатистичного користувача Інтернету. Так, у США й Канаді типовим користувачем Інтернета є особа, молодша 35 років, з високим рівнем прибутку, англомовний міський мешканець. У Росії (яка близька в цьому до України), доступ в Інтернет мають переважно мешканці міст-мільйонерів, студенти і працівники вищих навчальних закладів, НДІ та великих державних установ, промислових і фінансових організацій¹⁷⁰. Таким чином, Інтернет можна вважати ефективним засобом “адресного” інформаційного впливу на людей, соціальний статус яких вищий за середні показники, і які становлять політично, економічно та соціально найбільш активну частину населення.

Першим національним нормативно-правовим актом, який стосувався безпосередньо питань Інтернет, був Указ Президента “Про заходи щодо розвитку національної складової глобальної інформаційної мережі Інтернет та забезпечення широкого доступу до цієї мережі в Україні”¹⁷¹.

Цим указом визначається (п. 1), що розвиток національної складової глобальної інформаційної мережі, забезпечення широкого доступу до неї громадян і юридичних осіб усіх форм власності в Україні, належне представлення в ній національних інформаційних ресурсів є одним із пріоритетних напрямів державної політики у сфері інформатизації, задоволення конституційних прав громадян на інформацію, побудови відкритого демократичного суспільства, розвитку підприємництва.

Для досягнення таких цілей запропоновано такі заходи:

• створення у найкоротші строки належних економічних, правових, технічних та інших умов для забезпечення широкого доступу до Інтернет;

• розширення і вдосконалення подання в Інтернет об’єктивної інформації органів державної влади, місцевого самоврядування, установ, підприємств, організацій;

• забезпечення конституційних прав людини і громадянина на вільне збирання, зберігання, використання та поширення інформації, свободу думки і слова, вільне вираження своїх поглядів і переконань;

• забезпечення державної підтримки розвитку інфраструктури надання інформаційних послуг через Інтернет;

• розвиток та впровадження сучасних комп’ютерних інформаційних технологій;

• вирішення завдань щодо гарантування інформаційної безпеки держави, запобігання поширенню інформації, розповсюдження якої заборонено законодавством;

• удосконалення правового регулювання діяльності суб’єктів інформаційних відносин виробництва, використання, поширення та зберігання електронної інформаційної продукції, захисту прав на інтелектуальну власність, посилення відповідальності за порушення встановленого порядку доступу до електронних інформаційних ресурсів усіх форм власності, за навмисне поширення комп’ютерних вірусів.

Слід зазначити, що в цитованому Указі чітко й логічно вирішені питання інформаційної безпеки в Інтернет. Так, держава покладає на себе функції гарантування власної інформаційної безпеки та інформаційних прав і свобод людини. Забезпечення ж безпосередньо інформаційної безпеки людини, суспільства, різних юридичних осіб ґрунтується на створенні дієвих правових механізмів, за допомогою яких перелічені суб’єкти мали б можливість визначити і забезпечити необхідний, на їхню думку, рівень власної безпеки.