11. 1. Основні поняття і принципи функціонування Інтернет, визначені національним законодавством.

Розглядаючи правовий режим інформаційних ресурсів і доступу до них, варто зважити на те, що нині найбільш складною є проблема правового регулювання відповідних аспектів функціонування глобальної світової мережі Інтернет. Труднощі починалися навіть від того, що протягом тривалого часу не було чіткого визначення суті цього явища, що для права взагалі є критичним фактором. Адже брак чітко окресленого предмета регулювання стає неефективним або взагалі неможливим саме це регулювання.

Спроби сформулювати його були спрямовані насамперед на групування певних функціональних ознак мережі Інтернет. Наприклад, Інтернет визначали як універсальну систему об’єднаних мереж, які дають змогу забезпечити включення будь-яких масивів інформації для надання її користувачам, надання довідкових та інших інформаційних послуг, а також здійснення різних цивільно-правових угод на основі комбінації інформаційно-комунікаційних технологій¹⁶². Проте подібні йому формулювання не передбачали головного – можливості чітко окреслити правовий статус цієї системи та суб’єктів, діяльність яких пов’язана з нею.

В українському законодавстві правове визначення поняття Інтер- нет міститься в нормах ст. 1 Закону України „Про телекомунікації^-”, згідно з яким Інтернет це всесвітня інформаційна система загального доступу, яка логічно зв ’язана глобальним адресним простором та базується на Інтернет-протоколі, визначеному міжнародними стандартами. ¹⁶³

На основі цього визначення можна сформулювати низку ключових ознак мережі Інтернет, що виражають особливості правового регулювання окремих її функцій.

По перше, Інтернет – це інформаційна система, тобто сукупність телекомунікаційних мереж і засобів для накопичення, оброблення, зберігання і передавання даних.

Інформаційна система Інтернет має ще дві додаткові ознаки, якими вона відрізняється від різних спеціалізованих, закритих, або локальних, інформаційних систем (наприклад, військових, банківських, локальних комп’ютерних систем і мереж різних установ, підприємств та організацій). Такими додатковими ознаками є всесвітній характер доступу, тобто відкритість Інтернет для доступу з будь-якої можливої точки Світу, де є необхідне обладнання, та загальний характер доступу, тобто можливість будь-якої особи без додаткових обмежень або дозволів отримати доступ та користуватися основними послугами Інтернет.

Невід’ємною характеристикою Інтернет є глобальний адресний простір, тобто сукупність адрес мережі Інтернет, за допомогою яких впорядковуються і зв’язуються між собою окремі інформаційні ресурси (Інтернет-сторінки) і користувач дістає можливість переходити від одного інформаційного ресурсу до іншого.

Згідно із Законом України „Про телекомунікації”, адреса мережі Інтернет – це визначений чинними в Інтернеті міжнародними стандартами цифровий та/або символьний ідентифікатор доменних імен в ієрархічній системі доменних назв. Фактично це назва, яка присвоюється окремому електронному інформаційному ресурсу – Інтернет-сторінці. Наприклад, адресою Інтернет-сторінки Верховної Ради України є http://www. rada. gov. иа/.

Нарешті, останньою ключовою ознакою Інтернет є використання так званого Інтернет-протокола, який визначається міжнародними стандартами. Це й певний технічний стандарт, використання якого дає змогу окремим електронно-обчислювальним машинам з’єднуватися між собою, використовуючи дротові й бездротові телекомунікаційні мережі. Міжнародний характер цього технічного стандарту зумовлений глобальним характером Інтернет, за якого окремі держави не здатні вводити національні стандарти, що відрізняються від нього, оскільки це виключило б інформаційні мережі такої держави із загальної мережі.

Слід також виділити такий термін, як національний сегмент мережі Інтернет, який використовують у національних і міжнародних актах. Цей термін означає сукупність адрес Інтернет, яким присвоєно код країни, визначений міжнародними стандартами. Кожна держава має право визначати певні нормативно-правові стандарти і правила реєстрації, використання та адміністрування подібних адрес. Український сегмент Інтернет охоплює сукупність електронних інформаційних ресурсів, яким присвоєні адреси, побудовані на домені „ UA ”.

На основі зазначеного вище тлумачення сутності поняття „Інтернет” можна визначити основні підходи до правових аспектів цього явища:

Інтернет в цілому не є суб 'ектом права. Це є сукупність інформаційного обладнання та інформаційних ресурсів. Але він не є ні міжнародною організацією, ні юридичною особою, ні будь-якою іншою організованою структурою, яка може вступати в правовідносини.

Інтернет у цілому не є об ’єктом права. В Інтернет немає єдиного конкретного власника, як і немає такого суб’єкта, який би управляв або контролював досить значну частину цієї мережі. Понад те, через технічні особливості жодна складова Інтернет не є критичною для функціонування всієї системи.

Для правильного аналізу видів інформаційної діяльності, що проводиться за допомогою Інтернет, слід також визначити два основні способи розповсюдження інформації за допомогою цієї мережі: активне – через електронну пошту і пасивне – розміщення інформації на електронних сторінках, до яких споживач звертається самостійно. Ці види розповсюдження інформації мають принципово різні основи правового регулювання. Так, активне може здійснюватися проти волі її адресата. Масові розсилання рекламної або іншої інформації, яку споживач не замовляв, дістали назву „ спам ”. Через це спочатку провайдерами Інтернет, а в деяких країнах і на законодавчому рівні застосовуються певні обмеження таких дій. Ключовим мотивом у цьому є те, що споживач змушений оплачувати прийняття електронних листів, які йому не потрібні.

Іншим важливим аспектом є те, що розміщення інформації на електронних сторінках є пасивним способом поширення інформації. Споживач самостійно, на власний розсуд, звертається до такої сторінки. Саме ця особливість поширення інформації в Інтернет дає змогу визначити, що Інтернет в цілому не є засобом масової інформації. Адже законодавство однозначно відносить Інтернет до одного із видів телекомунікацій, тобто до засобів передавання і приймання інформації в електронному вигляді. Власник інформаційного ресурсу не робить ніяких активних дій щодо доставки інформації до споживача. Натомість і друковані, і електронні ЗМІ (телебачення та радіомовлення) передбачають певні способи доставки інформації до споживача (розповсюдження через передплату, роздрібну торгівлю, трансляцію тощо).

Зазначимо, що спроби визначити Інтернет як якесь специфічне середовище, тобто як певну віртуальну субстанцію, може стати спробою вивести цей засіб комунікації з правового поля, що гарантує свободу слова, конфіденційність кореспонденції тощо. Подібні спроби вже робилися у деяких державах і були припинені лише завдяки ефективній роботі правозахисних механізмів. Так, у червні 1997 р. Верховний Суд США відкинув положення закону „Про пристойність у засобах зв ’язку ”, згідно з якими розповсюдження матеріалів непристойного змісту, до яких може отримати доступ неповнолітня особа, кваліфікується як злочин, оскільки це було б порушенням захищеного конституцією права свободи слова¹⁶⁴.

В аспекті визначення правового статусу інформаційних ресурсів Інтернет та пов’язаних із цим питань захисту прав фізичних та юридичних осіб варто згадати також Постанову Вищого арбітражного суду України “Про питання захисту авторських прав в Інтернеті”, яка визнає, що розміщення творів у мережі Інтернет у вигляді, доступному для публічного споживання, є їх відтворенням у розумінні ст. 4 Закону України “Про авторське право і суміжні права”, у зв’язку з чим на розміщення творів в Інтернеті поширюється дія цього Закону.¹⁶⁵11. 2. Суб’єкти і об’єкти правовідносин у функціонуванні Інтернет.

Розглядаючи окремі види інформаційної діяльності, які проводяться в межах або за допомогою Інтернет, насамперед слід виділити їх неоднорідність. Тому правовідносини, що виникають з приводу функціонування Інтернет, не підлягають узагальненню. Навпаки, деякі дослідники акцентують увагу на необхідності запровадження певної класифікації як самих правовідносин щодо Інтернет, так і суб’єктів цих правовідносин. Так, пропонується виділяти щонайменше три групи суб’єктів, які діють в Інтернет¹⁶⁶. Загалом сама ідея подібної диверсифікації є дуже слушною, але за основу все ж слід брати не стільки функціональну спрямованість діяльності того чи іншого суб’єкта, як правовий матеріал, яким відповідна діяльність регламентується.

Першу групу суб’єктів, що проводять інформаційну діяльність в Ін- тернет, становлять оператори і провайдери телекомунікацій. Вони забезпечують саме функціонування Інтернет як інформаційної системи, їх діяльність охоплює: технічне обслуговування і експлуатацію технічного обладнання телекомунікаційних мереж, надання в користування ліній зв’язку, реєстрацію та адміністрування адрес Інтернет тощо.

Основними видами інформаційних послуг, які надаються цими суб’єктами, є:

1. підключення, тобто забезпечення доступом до Інтернет;

2. хостинг – розміщення інформації та інформаційних ресурсів замовника на відповідному технічному обладнанні – веб-серверах і забезпечення доступу до цих ресурсів через ІнТернет;

3. адміністрування – здійснення організаційно-технічних заходів для забезпечення функціонування технічних засобів підтримки адресного простору Інтернет;

4. послуги з навігації в Інтернет – створення так званих веб- порталів, які полегшують пошук і доступ до інформаційних ресурсів Інтернет.

Діяльність цієї групи суб’єктів визначається насамперед національними та міжнародними нормативно-правовими актами, що регулюють питання електрозв’язку, телекомунікацій, надання інформаційних послуг тощо.До другої групи суб’єктів належать виробники, власники та розповсюджувачі інформації та інформаційних ресурсів, тобто суб’єкти, які створюють інформаційне наповнення Інтернет. Ці суб’єкти створюють електронні інформаційні ресурси, володіють правами на них або на окремі документи, що входять до їх складу та забезпечують функціонування електронних інформаційних ресурсів і задоволення інформаційних потреб користувачів. Окремо слід виділити групу суб’єктів, яка надає специфічні послуги щодо укладання цивільно- правових угод за допомогою Інтернет (Інтернет-магазини, Інтернет- казино, Інтернет-аукціони, платні інформаційні послуги тощо), тобто все, що охоплюється терміном е-соттегсе (електронна комерція).

Діяльність суб’єктів цієї групи регулюється насамперед цивільним законодавством і законодавством про інтелектуальну власність та авторські права. Щодо електронної комерції, то незважаючи на неврегульованість цієї сфери в національному законодавстві слід зазначити, що Інтернет у цьому разі виступає лише засобом комунікації між продавцем і споживачем, подібним до телефонного або поштового зв’язку.

Ще однією особливістю застосування правого регулювання інформаційних ресурсів Інтернет є принцип застосування щодо них законодавства тієї країни, на території якої перебувають фізичні носії, на яких розміщені ці електронні інформаційні ресурси.

Останню, третю, групу тановлять споживачі телекомунікаційних послуг. Споживачем може бути юридична або фізична особа, яка потребує, замовляє або отримує телекомунікаційні послуги для'власних потреб. Основними видами послуг, які надаються користувачам Інтернет, є: підключення, доступ до інформаційних ресурсів, хостинг та електронна пошта.

При цьому основу правового регулювання становлять, по перше, конституційні норми, якими визначаються права і свободи людини в галузі інформації (свобода слова, таємниця кореспонденції), норми цивільного права та законодавства про захист прав споживачів. Окремо слід відзначити два типи цивільно-правових угод, які укладаються між операторами і провайдерами телекомунікацій та користувачами телекомунікаційних послуг та між власниками інформаційних ресурсів і користувачами цих ресурсів. Цими угодами можуть установлюватися додаткові правила використання послуг та обладнання, доступу до інформації та прав щодо користування нею.

265

і Зазначена класифікація дає змогу окреслити основні об’єкти правовідносин в Інтернет. Це:

• телекомунікаційні мережі та інше технічне обладнання;

• комп’ютерне програмне забезпечення;

• інформація, інформаційні ресурси, інформаційні продукти та інформаційні послуги;

• доменні імена;

• права та свободи в галузі інформації;

• інформаційна безпека.