9. 2. Міжнародно-правові основи регулювання телекомунікацій

Розвиток національної системи телекомунікацій неможливий без інтеграції у глобальні телекомунікаційні мережі та ефективної міжнародної співпраці в цій сфері. За ст. 72 Закону України “Про телекомунікації^-” основними напрямами міжнародні співпраці у сфері телекомунікацій є:

• укладання міжнародних договорів;

• участь у роботі міжнародних організацій;

• участь у реалізації міжнародних проектів, пов’язаних із створенням глобальної і регіональних телекомунікаційних мереж з урахуванням інтересів національної безпеки України;

• гармонізація стандартів, норм і правил з міжнародними стандартами, рекомендаціями, нормами і правилами, які стосуються вимог до технічних засобів і телекомунікаційних мереж, взаємодії операторів телекомунікацій, використання обмежених ресурсів, якості і видів телекомунікаційних послуг.

Основні заходи міжнародні співпраці у сфері телекомунікацій Україна здійснює у межах Міжнародного союзу електрозв’язку, членом якого вона є з 1994 p., та в рамках європейських і регіональних організацій зв’язку і телекомунікацій. Крім того, в рамках Світової організації торгівлі (СОТ) питання регулювання ринку телекомунікацій розглядаються в Раді торгівлі послугами СОТ. Представлення інтересів України у цих міжнародних організаціях покладено на Адміністрацію зв’язку та радіочастот України, функції якої виконує Міністерство транспорту і зв’язку України.Правовою основою діяльності Міжнародного союзу електрозв 'язку є такі міжнародно-правові акти, як Конвенція Міжнародного союзу електрозв ’язку та Статут Міжнародного союзу електрозв ’язку, які були підписані Україною 22 грудня 1994 р. і ратифіковані в липні 1994 р.¹⁵¹.

Керівні органи Міжнародного союзу електрозв’язку складаються з Повноважної Конференції, яка є вищим органом Союзу, і Ради, яка діє від імені Повноважної Конфереції та виконує її функції у періоди між проведенням засідань останньої та всесвітніх конференцій з міжнародного електрозв’язку. Функції виконавчого органу Союзу виконує Генеральний секретаріат.

До структури Міжнародного союзу електрозв’язку належать також:

• Сектор радіозв’язку, в т. ч. всесвітні і регіональні конференції радіозв’язку, асамблеї радіозв’язку і Радіорегламентарний комітет;

• Сектор стандартизації електрозв’язку, у т. ч. всесвітні й регіональні конференції із стандартизації електрозв’язку;

• Сектор розвитку електрозв’язку, у т. ч. всесвітні і регіональні конференції з розвитку електрозв’язку;

Основними цілями діяльності Міжнародного союзу електрозв’язку, що визначені ст. 1 його Статуту, є:

• розподіл радіочастотного спектра, виділення радіочастот і реєстрація присвоєних радіочастот та відповідних позицій на орбіті геостаціонарних супутників так, щоб уникнути шкідливих перешкод між радіостанціями різних країн;

• координація зусиль, спрямованих на усунення шкідливих перешкод між радіостанціями різних країн і на поліпшення використання спектра радіочастот і орбіт геостаціонарних супутників для служб радіозв’язку;

• полегшення міжнародної стандартизації електрозв’язку із задовільною якістю обслуговування.

Для виконання зазначених цілей Союз, окремі його підрозділи або відповідні міжнародні конференції можуть ухвалювати рішення, вносити зміни до чинних міжнародних угод та регламентів і заохочувати країни-члени до підписання нових міжнародних угод.

У Статуті й Конвенції Міжнародного союзу електрозв’язку визначено правовий статус і порядок діяльності цієї організації, права та обов’язки її членів.Безпосередньо питання електрозв’язку (розподіл радіочастотного ресурсу, відповідні заходи з присвоєння і реєстрації радіочастот, усунення перешкод, взаємодію між операторами телекомунікацій різних країн та пов’язані з цим технічні стандарти) визначаються так званими Адміністративними регламентами:

• Регламентом міжнародного електрозв’язку;

• Регламентом радіозв’язку.

За правилами, що визначені цими регламентами, створюються багатосторонні регіональні та двосторонні міжнародні угоди й національні нормативно-правові акти у сфері зв’язку й телекомунікацій. Зокрема, згідно з умовним територіально-адміністративним розподілом Міжнародного союзу електрозв’язку, Україна належить до Району 1.

Так, Україна є учасницею Угоди про створення Регіональної співдружності в галузі зв’язку, (РСЗ) підписаної в рамках СНД¹⁵². Регіональна співдружність в галузі зв’язку будує свої відносини з Міжнародним союзом електрозв’язку та Всесвітнім поштовим союзом на правах регіонального органу. Згідно зі Статутом цієї організації, її завданнями є:

• розширення взаємовигідних відносин між Адміністраціями зв’язку – учасниками РСЗ, гармонізація розвитку зв’язку;

• спільне вивчення пропозицій, що подаються на з’їзди й конференції міжнародних організацій зв’язку та в їхні робочі органи, підготовка рекомендацій, що виражають спільний інтерес учасників РСЗ;

• розроблення рекомендацій щодо принципів взаєморозрахун- ків за послуги зв’язку між адміністраціями зв’язку – учасниками РСЗ, а також між ними та іншими державами.

• координація діяльності адміністрацій зв’язку – учасників РСЗ з питань електромагнітної сумісності, раціонального використання спектра радіочастот і орбіти геостаціонарних супутників зв’язку й віщання.

Ще один аспект міжнародно-правого регулювання телекомунікацій – міжнародна торгівля послугами, зокрема, й телекомунікаційними, основні принципи якої визначаються нормами Генеральної угоди з торгівлі послугами 1994 р. (ГАТС), яка є невід’ємною частиною багатосторонніх торговельних угод СОТ (Додаток 1В до Угоди про заснування Світової Організації Торгівлі)¹⁵³.

Основним завданням Г АТС є укладення багатостороннього зведення принципів і правил торгівлі послугами з метою розширення такої торгівлі на умовах гласності і подальшої лібералізації. Положення цієї угоди стосуються заходів країн-членів, що впливають на торгівлю послугами. ГАТС запроваджує триступеневу систему регулювання таких заходів:

• загальні правила і принципи, встановлені безпосередньо нормами ГАТС, які застосовуються всіма країнами-учасницями при проведенні заходів регулюванні будь-яких видів послуг;

• додатки до ГАТС стосовно телекомунікацій та переговорів щодо стосовно основних телекомунікацій, якими встановлюються додаткові правила, в торгівлі телекомунікаційний послугами:

• специфічні (індивідуальні) зобов’язання щодо доступу на національний ринок, які беруть на себе країни-члени стосовно конкретних секторів послуг згідно відповідно до підписаних ними списків поступок.

Основними загальними правилами ГАТС є режим найбільшого сприяння та національний режим заходів з регулювання торгівлі телекомунікаційними послугами.

Режим найбільшого сприяння в контексті Г АТС (ст. II) полягає в тому, що в рамках дії положень ГАТС кожен її член повинен надати негайно і безумовно для послуг і постачальників послуг будь-якого іншого члена угоди режим, не менш сприятливий, аніж той, який він надає для таких самих послуг або постачальників послуг будь-якої іншої країни.

Національний режим у цьому разі (ст. XVII ГАТС) передбачає зобов’язання країн членів у секторах, що визначені в їхніх специфічних зобов’язаннях, надавати послугам і постачальникам послуг будь-якого іншого члена щодо всіх заходів, які стосуються поставки послуг, режим, не менш сприятливий, за той, який він надає таким самим своїм послугам або постачальникам послуг.

Специфічні зобов’язання країн-членів ГАТС поділяються на “горизонтальні”, що стосуються всіх видів послуг, і “секторальні” – щодо конкретних секторів послуг. Секторальні зобов’язання відповідають на Класифікаторі секторів послуг, прийнятому свого часу в рамках ООН¹⁵⁴, якій налічує 12 секторів і 155 підсекторів, в тому числі сектор послуг засобів зв’язку, який включає 24 підсектори.

У специфічних зобов’язаннях щодо відповідного виду послуг зазначено:

• термін “нічого” (попе), що означає відсутність обмежувальних заходів щодо доступу на ринок послуг;

• термін “незв’язаний” (unbound), який означає, що держава може застосовувати будь-які обмеження на власний розсуд;

• вичерпний перелік обмежувальних заходів, що застосовуються щодо доступу на ринок в певному секторі послуг.

Питання торгівлі послугами, врегульовані Г АТС, є предметом діяльності Ради з торгівлі товарами СОТ, а спори щодо застосування тих чи інших положень відповідних угод вирішуються в рамках Механізму врегулювання спорів СОТ.