7. 2. Комерційна таємниця

Комерційна таємниця є одним із видів конфіденційної інформації. Як і щодо службові таємниці, застосування обмежень доступу до цієї інформації, здійснюється за ініціативою її власника. Але основною ознакою є те, що ця інформація, як зазначено в ч. 1. ст. ЗО Закону України “Про інформацію”, перебуває у володінні, користуванні або розпорядженні окремих фізичних чи юридичних осіб.

Детальніше правове регулювання питань комерційної таємниці визначено в новому Цивільному кодексі України (гл. 46 “Право власності на комерційну таємницю”¹⁰⁸).

Ст. 505 ЦК установлює такі ознаки комерційної таємниці:

• інформація є невідомою і не є легкодоступною для осіб, які зазвичай мають справу с інформацією такого роду;

• невідомість інформації іншим особам зумовлює її комерційну цінність;

• щодо інформації вжито заходів забезпечення її секретності;

• обмеження доступу до інформації здійснено особою яка володіє нею на законних підставах.

Нормами ст. 506 ЦК передбачено виключне право власника інформації, що становить комерційну таємницю на встановлення режиму доступу до цієї інформації; надання права на використання та перешкоджання неправомірному розголошенню, збиранню та використанню.

Аналогічна норма міститься і в ч. 2 ст. 30 Закону України “Про інформацію”, згідно з якою громадяни, юридичні особи, які володіють інформацією професійного, ділового, виробничого, банківського, комерційного та іншого характеру, одержаною на власні кошти, або такою, яка є предметом їхнього професійного, ділового, виробничого, банківського, комерційного та іншого інтересу і не порушує передбаченої законом таємниці, самостійно визначають режим доступу до неї, включаючи належність її до категорії конфіденційної, та встановлюють для неї систему (способи) захисту.

Отже, суб’єктом визначення доступності інформації, становить комерційну таємницю, виступає власник відповідної інформації або особа якій надано право розпоряджатися цією інформацією на законних підставах, наприклад керівник підприємства.

Законодавство не містить чітко визначених строків обмеження доступу інформації, що становить комерційну таємницю, порядку надання відповідного грифу матеріальним носіям інформації, способів її захисту, порядку надання доступу до цієї інформації та обов’язків осіб, що отримали доступ до неї.

Усі ці аспекти визначає власник інформації на власний розсуд з урахуванням обмежень, установлених законодавством. З огляду на прямий зв’язок права на встановлення режиму доступу до комерційної таємниці із правом власності на інформацію, саме строком дії цього права (наприклад авторських прав) і обмежується строк дії відповідного режиму.

Одним із обмежень у віднесенні інформації до комерційної таємниці є визначення Кабінетом Міністрів України переліку відомостей, які не можуть становити комерційної таємниці. Згідно з даним переліком комерційну таємницю не становлять:

• установчі документи, документи, що дозволяють займатися підприємницькою чи господарською діяльністю та її окремими видами;

• інформація за всіма встановленими формами державної звітності;

• дані, необхідні для перевірки обчислення і сплати податків та інших обов’язкових платежів;

• відомості про чисельність і склад працюючих, їхню заробітну плату в цілому та за професіями й посадами, а також наявність вільних робочих місць;

• документи про сплату податків і обов’язкових платежів;

• інформація про забруднення навколишнього природного середовища, недотримання безпечних умов праці, реалізацію продукції, що завдає шкоди здоров’ю, а також інші порушення законодавства України та розміри заподіяних при цьому збитків;

• документи про платоспроможність;

• відомості про участь посадових осіб підприємства в кооперативах, малих підприємствах, спілках, об’єднаннях та інших організаціях, які займаються підприємницькою діяльністю;

• відомості, що відповідно до чинного законодавства підлягають оголошенню¹⁰⁹.

Установлення переліку відомостей, доступ до яких не може бути обмежений суб’єктами підприємницької діяльності, є однією з гарантій забезпечення поінформованості державних органів та громадськості про важливі аспекти їхньої діяльності.

Надаючи органам державної влади, відповідно до їх компетенції, інформацію, що становить таємницю, на них також покладають обов’язок дотримувати встановленого режиму обмеження доступу. Так, ст. 507 ЦК зобов’язує органи державної влади охороняти комерційну таємницю, яка надана ним у процесі їх діяльності. .

Ще один механізм захисту інформації, що становить комерційну таємницю, визначено нормами ч. 4 ст. 25 Господарського кодексу України (ГК)¹¹⁰. які передбачають, обов’язок держави забезпечувати захист комерційної таємниці суб’єктів господарювання.

Неправомірне збирання, розголошення та використання комерційної таємниці розглядається як вид недобросовісної конкуренції, що вважається правопорушенням (ст. 32 ГК).

Українське законодавство передбачає кримінальну відповідальність за протиправні дії щодо інформації, що становить комерційну таємницю. Так, ст. 231 Кримінального Кодексу України¹¹¹ передбачає відповідальність за незаконне збирання з метою використання або використання відомостей, що становлять комерційну таємницю. Незаконними вважаються “умисні дії, спрямовані на отримання відомостей, що становлять комерційну таємницю, з метою розголошення чи іншого використання цих відомостей (комерційне шпигунство), а також незаконне використання таких відомостей, якщо це спричинило істотну шкоду суб’єкту господарської діяльності”.

Інша Стаття 232 КК встановлює відповідальність за “умисне розголошення комерційної таємниці без згоди її власника особою, якій ця таємниця відома у зв’язку з професійною або службовою діяльністю, якщо воно вчинене з корисливих чи інших особистих мотивів і завдало істотної шкоди суб’єкту господарської діяльності”.

Оскільки законодавство встановлює кримінальну відповідальність за розголошення та незаконний доступ до комерційної таємниці, для застосування цих механізмів правового захисту власник цієї інформації повинен встановлювати відповідні процедури визначення інформації комерційною таємницею та взяття з осіб, що отримують допуск до такої інформації, зобов’язань щодо її нероз- голошення.